Модний диспозитив у культурі ХХ-ХХІ століть як альтерглобалізаційна стратегія

Основна частина

Актуальність теми дослідження. Категорія «диспозитив» увійшла в простір культурології та філософії з французькою семіотикою, визначає порядок, розташування як диспозиція цінностей культури, а також певний механізм примирення протиріч. Термін належить до філософських концепцій, але має достатньо давню традицію - це те, що фіксує систему стратегічних орієнтирів цілепокладання. Диспозитив імпліцитно конституюється в якості гештальтного інваріанту типових для культури стратегій здійснення політичного і когнітивного дискурсу. Основою диспозитиву виступає, за М. Фуко, певний імператив, що зберігає всередині кожної конкретної культури свою ідентичність, не дивлячись на можливі ігри, зміни позицій, а також трансформації функцій.

Можна стверджувати, що дизпозитив - це певний конструктивний принцип, який знімає амбівалентність, пересуває її в сферу гештальту та аксіологічного ізоморфізму, що дає можливість зазначити здійснену гармонію як простір реалізації інтенцій влади, які допомагають охарактеризувати сутність конституювання або структурування тих чи інших культурних практик. Потрібно зазначити, що модний диспозитив в рамках пострадянського простору, особливо в Україні, є тим, що здійснює певний кодекс регламентації функцій культуротворення, допомагає визначити всі інші практики культури як примирення протиріч в бажаному регістрі комунікації.

Та чи інша конфігурація, конструкція диспозитивну допомагають охарактеризувати моду як спонукаючу модельну структуру, яку можна інтерпретувати як текст або дискурс. Диспозитив як спонукаюча модельна структура, яка є належністю тексту або дискурсу, власне, в дискурсі або в модному імперативі, ще краще сказати - транспозитиві, визначає себе як певну систему трансгресії, змін, трансформації. Модний диспозитив як транспозитив, як здійснена сила впливу і змін дає можливість охарактеризувати compositio, себто композиційну цілісність модних інновацій як певну реальність, що свідчить про наративи моди.

Категорія модного диспозитиву в сучасному постмодерністському дискурсі дає можливість охарактеризувати її як альтернативну модель глобалізаційних відносин. Якщо глобалізація призводить до втрати ідентичності, зміни системи ідентифікації, національної орієнтації не лише в економіці, а й в культурі, то дія та функція транспозитиву або диспозитиву моди як модельної конструкції свідчить про те, що будь-яка вестернізація в культурі є скорегованою, зазначається в рамках того поля, яке можна охарактеризувати як традиційний досвід ідентифікації самості людини. Ті контрфракційні елементи, які зазначаються як диспозитив, транспозитив, як реалії конфігурантів соціальної дії, що змагаються в своїх індентичностях, в моді визначаються як певний ідеал, світова гармонія єдності людини і природи.

Аналіз досліджень і публікацій. Семіотичні означувані диспозитиву визначені М. Фуко [9], аспекти функціонування модного дискурсу - Р. Бартом, Ж. Бодріяром, Ю. Легеньким, О. Шандренко та ін. [6; 7; 4; 5]. Глобалізаційні проблеми культури піднімалися в дослідженні Д. Гелда, Е. МакГрю Д. Голдблатта, Дж. Перратона та ін. [3]. Проблеми дискурсу комунікації в системі культурних практик, зокрема моди піднімалися в роботах Є. Бистрицького, О. Білого та ін. [1; 2]. Однак проблема диспозитиву моди в контексті глобалізації культури є ще малодослідженою.

Мета дослідження - визначити гармонізуючи інтенції модного диспозитиву як певну систему заперечення глобалізаційних впливів у вигляді нівеляції та спрощення культурних практик сучасності.

Виклад основного матеріалу. Постмодерністська концепція розвитку продукує вимір постсучасності. Це постзахідна парадигма, яка виникає після можливостей національної самоіндентичності, що здійснилася в сьогоднішніх реаліях пострадянських країн, зокрема в Україні, де постреальність колонізаційного зразка піддається аналізу. Є. Бистрицький і О. Білий ще в 90-ті роки говорили про культурну кореляцію постмодернізму і посткомуністичного простору. Зокрема, зазначалося, що постмодернізм і посткомуністичний розвиток країн мають подібні виміри, але до певної межі. Межа проявляє себе тоді, коли закінчується інтенції ігрового диспозитиву постмодернізму і починає реалізувати себе глибинний код традиційної культури посткомуністичного зразка, який не можна вписати в технології наздоганяння, технології модернізації тощо.

Якщо офіційна культура виголошує ідеологічні нормативи в контексті яких економічна ситуація виглядає привабливою, чи, навпаки, катастрофічною, то культура серединного рівня нормалізує всі ці відносини. Альтерглобалістський проєкт не потрібно розуміти як категоричну альтернативу - це поміркована глобалізація, яка свідчить про те, що ми сприймаємо власне модернізаційні інтенції, але як скореговані своїми потребами, інтересами і пріоритетами. Щоб зупинити рух макдоналізації, вестернізації в їх безмірному самовизначенні, що спрощує, анігілює ядро культури серединного рівня (культури повсякдення), потрібно зазначити її ціннісні пріоритети.

Культура повсякдення зорієнтована не скільки на виробництво, скільки на послуги, які можуть визначатись в рамках інституалізованих програм моди, реклами, туризму, зокрема просвітницьких реалій виставок, галерей, фестивалів. Всі ці інституції культури працюють в одному полі, яке можна зазначити як адаптивний простір щодо глобалізаційного тиску.

Культура повсякдення не може перетворитися на супермаркет або локальний оаз макдоналізації, її не можна вестернізувати водночас, можна лише говорити, що естетичний та етичний рівень віртуальних програм модельного бізнесу в якості шоу характеризується корпоративними інтересами мультинаціональних та міжнародних корпорацій, а також олігархів національного відеоринку.

Все це свідчить про те, що власне диспозитив моди так і не може стати транспозитивом, не може знайти механізми трансредієнтного, за М. Бахтіним, долання межі культурного діалогу, її трансцендування. Власне, мультикультурні процеси, які функціонують в структурній модернізації є надзвичайно не простими. Вони відповідають тій екстенсивній метриці модернізації, яку проводить Захід зараз і проводив її ще за доби модерну. Всі новітні процеси глобалізації потребують зворотного шляху, регенерації, петлі рекурсії, за Е. Мореном, яка намагається адаптувати модернізацію, будь-який вплив в контексті своїх метафізичних витоків, призвести до того, що система стає більш активною, ніж вона була раніше, більш збагаченою. Не підкоритися, не потрапити в полон колонізації і всіх інших процесів редукції а, навпаки, взяти те, що необхідне від зовнішнього імпульсу і збагатити свої культурні практики універсалістськими інтенціями - це завдання модернізації.

Адаптивна національна стратегія за доби глобалізації - це більш широка реальність, яка виходить за межі власне економічного визначення, стає мультикультурним інструментом збереження національної ідентичності, презентує трансформаційні полісистемні реалії взаємодії факторів глобалізаційних процесів. Всі, хто задіяний в цьому системному цілому, вже не можуть бути унікальними поодинокими суб'єктами, так чи інакше, рефлектують простір комунікації. Виникає той аналіз пострадянського простору, який дає можливість змінити ситуацію, переорієнтувати домінанти, відійти від старих парадигм і визначитися в рамках глобалізаційних інтенцій як альтерглобалістський (стримувальний) проєкт.

Отже, такий підхід дає можливість говорити про те, наскільки сучасна реальність культуротворчості в моді, дизайні, рекламі спонукає до бачення цілісності культури. Так, виникає досить цікава ситуація: ті країни, які не мають ані сировини, ані ресурсів і знаходяться на межі, як Україна, потрапляють в стан безкінечного випробування конфліктами. Намагання знайти шляхи перманентного вирішення проблем глобалізації шляхом її гуманізації стає імперативом виживання. Ті країни, які живуть за рахунок сировини (йдеться про ситуацію пострадянського простору), Казахстан та інші, адаптують як західні, так і інші впливи. Вони починають усвідомлювати свою роль у просторі глобалізаційних процесів, а інколи беруть реванш, як це відбулося з Казахстаном останнім часом.

Мода об'єднує культуру повсякдення і політичний простір, простір діалогу, вестернізації. Все це в контексті модного універсуму стає планетарним простором не лише взаємодії, а й культурного, мистецького впливу. Вплив тут не може бути суто зовнішнім, альтернативним. Зараз ми знаходимось в ситуації, коли всі актори глобалізації знаходять свій системотворчий чинник, альтерглобалізаційний рух набуває все більших і більших ознак індивідуації мистецького дискурсу, який у семіологічному вимірі осмислюється як текст.

Отже, будь-який дискурс моди, або диспозитив як та структура, яка вирішує, гармонізує відносини дискурсів, може використовуватися як певні кліше (адаптовані національні традиції). Кліше - більш очікувана, більш функціональна форма ідентичності, яка структурується як передбачення з вірогідністю, що стає гармонійно значущою. Себто можна сказати, що саме рутинізація дискурсу, яка відбувається за допомогою кліше є виграшною, бо вона зберігає в дискурсі сугестивну функцію, яка здійснюється як альтерглобалістський проєкт. Цього не вистачає західній агресії, західній аргументації, західному модернізаційному впливу. Відтак система альтерглобалізаційних конфігурацій потребує звернення до штампів. Інколи це виглядає парадоксальним, але нові штампи долаються штампами старими. Так, Чарлі Чаплін - чудовий актор-комік, який нескінченно повторює одноманітні штампи, адже кожен раз утворює нову мізансцену акту комунікації. Виникає, якщо не синтез атракціонів, то прочитування образу у новому контексті.

Отже, модний диспозитив або диспозитив моди мусить бути достатньо гострим і проводить тенденції глобалізації на шляху альтернативних конструкцій. Якщо цього не відбудеться, тоді він стає абсолютно не потрібним, не буде сприйматися як диспозитив. Можна і не використовувати слово «диспозитив», можна говорити про модну диспозицію, про модну універсалізацію, модну геополітичну структурну роль, але диспозитив вже достатньо опрацьований термін, який допомагає визначити альтерглобалістські тенденцій в рамках всезагальної уніфікації, всезагальної глобалізаційної трансформації культури загалом.

Мода продукує альтернативний сценарій. Виникає багато інших альтернативних субструктур, гостро стоїть проблема, як зробити сценічний простір глобального дискурсу - промови «слабих» держав, які не можуть позбутися глобалізаційної підлеглості, привабливим та впливовим. Себто глобальність або глобалізм не можуть бути європоцентричними, не можуть бути орієнтовані на атлантичну модель, мають бути системними та організованими як сукупність ментальностей з визначенням пріоритетів самодостатності всіх акторів альтерглобалізаційних процесів, які визначають інтенції соціальної дії Сходу та Заходу.

Модний диспозитив визначає себе як альтерглобалізаційний проєкт у контексті здійснення ідентичності людини. Диспозитив стає одним з механізмів практик «технології себе». Категорія «технологія себе» була введена М. Фуко в останній книзі «Герменевтика суб'єкта» [9]. Якщо розглядати моду як своєрідну маргінальну практику культури, то вона завжди усувається за межі мейнстриму і формується в рамках культури повсякдення. Знеособлений епіцентр технологій себе дуже нагадує сучасного суб'єкта модного дискурсу, який є однозначно родовим і таким, що в дзеркалах віртуальних реалій зберігає ментальності власного «Я». Ідентичність визначається як етична та естетична реальність споглядання. Людина моди завжди тікає від себе. Тіло стає тим семіотичним епіцентром світу, де радикальний соматизм тілесної ідентичності у вигляді флеш-іміджив можна визначити як «темне м'язове почуття», за М. Сечєновим, але ці темнощі дуже гарно співвідносяться з темнощами, які породжують люмінізм як світлодію християнської культури.

Себто, якщо око навчилося бачити у м'язів, а всі модальності дистантрецепторів перекодовується в соматичному комплексі сприйняття людиною світу на темне м'язове почуття, то воно і є тим гаптичним оком, яке дає образ сучасної культури як певну інтегративну модель, яка ще не втратила тілесних модальностей і так протистоїть віртуальному комплексу глобалізаційної рецепцій світу.

Висновки. Найголовнішим є те, що індивідуальне окреме «Я» в Давній Греції не існувало як окреме особливе тіло. Це був гурт, майдан, поліс, спільнота, про яку людина мусить турбуватися. Фуко піднімає феномен турботи про себе на рівень соціальних норм і визначає як певний диспозитив. Отже, цього достатньо, щоб збагнути, наскільки традиції технології себе стають одним із найважливіших принципів модного диспозитиву. Мода несе в собі інтенції глибинного етнокультурного виміру буття як роду, гурту. Всі інші реалії можуть бути більш-менш інституалізованими, але в практиках себе як родові інтенції зберігання самості людина формують альтерглобалізаційний імпульс досягнення ювенальності власного буття, себто модності.

Література

1. Білий О. Національна держава, влада й усталення інфрамистецтва. Сопїєтрораруатї - Нові території. Київ: Еidos, 2006. С. 118-148.

2. Бистрицький Е. Посткомуністична філософія посткомуністичної доби. Політологія посткомунізму. Київ: Політична думка, 1995. С. 13-67.

3. Гелд Д., МакГрю Е., Голдблатт Д., Перратон Д. Глобальні трансформації / пер. з англ. В. Курганського, В. Сікори. Київ: Фенікс, 2003. 548 с.

4. Легенький Ю. Українська національна мода: образ і міф. Київ: Університет «Україна», 2022. 456 с.

5. Шандренко О. Віртуальний простір моди. Київ: КНУКІМ, 2011. 141 с.

6. Barthes R. Mythologies. Paris: Seul, Routledge, 2015. 186 p.

7. Barthes R. Le systeme de la Mode. Paris: Seul, Routledge. 1967. 327 р.

8. Baudbillard J. L'echange symboligue et la mort. Paris: Gallimard. 1976. 430 р.

9. Foucault M. L'hermйneutique du sujet, Paris, Hautes Йtudes / Gallimard / Seuil, 2001. 540 p.

References

1. Bilyy, O. (2006). The national state, power and establishment of infrastructure. Contempopapy art - Novi terytoriyi. Kyyiv: Eidos, 118-148 [in Ukrainian].

2. Bystryts'kyy, E. (1995). The national state, power and establishment of infrastructure. Politolohiya postkomunizmu. Kyyiv: Politychna dumka, 13-67 [in Ukrainian].

3. Held, D., MakHryu, E., Holdblatt, D., Perraton, D. (2003). Global transformations. Kyyiv: Feniks [in Ukrainian].

4. Lehen'kyy, Yu. (2022). Ukrainian national fashion: image and myth. Kyyiv: Universytet «Ukrayina» [in Ukrainian].

5. Shandrenko, O. (2011). Virtual fashion space. Kyyiv: KNUKIM [in Ukrainian].

6. Barthes, R. (2015). Mythologies. Paris: Seul, Routledge [in English].

7. Barthes, R. (1967). Le systeme de la Mode. Paris: Seul, Routledge [in English].

8. Baudbillard, J. (1976). L'echange symboligue et la mort. Paris: Gallimard [in English].

9. Foucault, M. L'hermйneutique du sujet (2001). Paris, Hautes Йtudes / Gallimard / Seuil [in English].

Размещено на Allbest.ru