Універсалізм та традиціоналізм у постглобалістичній перспективі: шляхи діалогу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут культурології Національної академії мистецтв України

Універсалізм та традиціоналізм у постглобалістичній перспективі: шляхи діалогу

Більченко Євгенія Віталіївна доктор культурології, доцент

Київ

Анотація

Стаття присвячена порівняльному аналізу провідних соціокультурних проектів розвитку сучасного суспільства в культурологічному дискурсі: глобалізм, альтерглобалізм та антиглобалізм. Метою дослідження є розкриття шляхів цивілізованого діалогу універсалізму як установки на пошук загальнолюдських цінностей та традиціоналізму як установки на збереження цивілізаційних, національних, етнічних, регіональних та локальних кодів культури. Методологічними засадами дослідження є культурологічна компаративістика, структурний психоаналіз, семіотика культури та критична теорія. Методами дослідження є кроскультурний, феноменологічний, історичний, герменевтичний та структурно-функціональний. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що автор порівнює між собою притаманний для глобалізму проєкт регіоналізму як вияв глокалізації та притаманний для традиціоналізму цивілізаційний підхід і класифікує регіоналізм як постмодерну постглобалізаційну стратегію, а цивілізаційний підхід -- як премодерну доглобалізаційну стратегію, які обидві умовно протиставляються класичному модерному глобалізму. Глобалізм водночас розглядається як замкнуте коло самовідтворення через апропріацію надлишків. Вихід із замкнутого кола вбачається у виведенні з-під контролю тотальної репресивності універсалістичних (соціально-етичних) та традиціоналістських (культурно-антропологічних) ідей у дискурсі вільного (надлишкового) альтерглобалізму та антиглобалізму. У висновках автор підкреслює, що ефективним механізмом діалогу універсалізму з традиціоналізмом є реалізація принципу єдності через багатоманітність на основі універсального потенціалу традиції та конкретно-історичних форм здійснення універсальних смислів людства.

Ключові слова: глобалізм, альтерглобалізм, антиглобалізм, глокалізація, універсалізм, традиціоналізм, діалог.

Аннотация

Бильченко Евгения Витальевна доктор культурологии, доцент, Институт культурологии Национальной академии искусств Украины, г. Киев

Универсализм и традиционализм в постглобалистической перспективе: пути диалога

Статья посвящена сравнительному анализу ведущих социокультурных проектов развития современного общества в культурологическом дискурсе: глобализм, альтерглобализм и антиглобализм. Целью исследования является раскрытие путей цивилизованного диалога универсализма как установки на поиск общечеловеческих ценностей и традиционализма как установки на сохранение цивилизационных, национальных, этнических, региональных и локальных кодов культуры. Методологическими основами исследования являются культурологическая компаративистика, структурный психоанализ, семиотика культуры и критическая теория. Методами исследования являются кросскультурный, феноменологический, исторический, герменевтический и структурнофункциональный. Научная новизна исследования заключается в том, что автор сравнивает между собой присущий для глобализма проект регионализма как проявление глокализации и присущий для традиционализма цивилизационный подход и классифицирует регионализм как постмодерную постглобализационную стратегию, а цивилизационный подход -- как премодерную доглобализационную стратегию, которые обе условно противопоставляются классическому модерному глобализму. Глобализм при этом рассматривается как замкнутый круг самовоспроизведения посредством апроприации избытков. Выход из замкнутого круга видится в выведении из-под контроля тотальной репрессивности универсалистических (социально-этических) и традиционалистских (культурно-антропологических) идей в дискурсе свободного (избыточного) альтерглобализма и антиглобализма. В выводах автор подчеркивает, что эффективным механизмом диалога универсализма с традиционализмом является реализация принципа единства через многообразие на основе универсального потенциала традиции и конкретно-исторических форм осуществления универсальных смыслов человечества.

Ключевые слова: глобализм, альтерглобализм, антиглобализм, глокализация, универсализм, традиционализм, диалог.

Abstract

Yevgeniia (Ievgeniia) Bilchenko Doctor of cultural studies, associate professor, Institute for Cultural Research of the National Academy of Arts of Ukraine, Kyiv

Universalism and traditionalism in a post-globalist perspective: ways of dialogue

The article focuses on the comparative analysis of the leading socio-cultural projects of contemporary society development in culturological discourse: globalism, alter-globalism and anti-globalism. The research aims to reveal the ways of civilized dialogue of universalism as an attitude to the search for universal values and traditionalism as an attitude to the preservation of civilizational, national, ethnic, regional and local codes of culture. The methodological principles of the study are: culturological comparative studies, structural psychoanalysis, semiotics of culture and critical theory. Research methods are: cross-cultural, phenomenological, historical, hermeneutic and structural-functional ones. The scientific novelty of the study is that the author compares the project of regionalism inherent in globalism as a manifestation of glocalization and the civilizational approach inherent in traditionalism, and classifies regionalism as a postmodern post-globalization strategy and the civilizational approach as a premodern pre-globalization strategy both of which are conditionally opposed to classical modern globalism. Globalism is seen as a vicious circle of self-reproduction through the appropriation of surpluses. The way out of the vicious circle is seen in the removal from control of the total repressiveness of universalist (socio-ethical) and traditionalist (cultural-anthropological) ideas in the discourse of free (excessive) alter-globalism and anti-globalism. In conclusion, the author emphasizes the implementation of the principle of unity through diversity on the basis of the universal potential of tradition and specific historical forms of realization of universal meanings of mankind to be an effective mechanism for dialogue between universalism and traditionalism.

Keywords: globalism, alter-globalism, anti-globalism, glocalization, universalism, traditionalism, dialogue.

Вступ

Постановка проблеми, її актуальність та зв'язок із важливими практичними завданнями, значення вирішення проблеми. Криза глобального цифрового мультикультурного світу віртуальної ліберал-демократії є даністю постсучасних реалій: економічних, політичних, духовних, мережевих, екологічних, антропологічних. Усеохоплюючий характер кризи дозволяє говорити про необхідність радикальної трансформації глобалізму як провідного проєкту розвитку інформаційного постіндустріального суспільства другої половини ХХ століття

з використанням альтернативних шляхів становлення соціуму та суб'єкта попри поширене кліше, що «альтернативи не існує». Можливість «іншого» світу розглядається представниками багатьох опозиційних проєктів розвитку культури: від антиглобалізму та альтерглобалізму до цивілізаціонізму, традиціоналізму та універсалізму.

Складність пошуку альтернативи пов'язана із самою природою глобальної культури, яка схильна до всотування (апропріації) в себе всіх можливих варіацій культурного буття та їхніх номінацій як належних до одного й того самого світу, як вже вписаних у нього механізмів інерціального самовідтворення (гомеостазу) такого світу через допускання ритуального самозаперечення у вигляді кооптованих форм опозиції. Циклічна замкнутість глобалізму, який пропонує суб'єктові уявний вибір між наявним та неіснуючим, провокує деструктивні процеси в культурі та культурній самосвідомості: реваншизм, ксенофобію, депресію, відчуження, -- які вводять індивіда в стан постійного перебування в негативному. Важливим завданням соціальної (феноменологічної) та психологічної (герменевтичної) культурології є виведення суб'єкта з тотальної репресивності у вільний стан культурної творчості та критичного пошуку індивідуального смислу.

Останні дослідження та публікації. У своєму дослідженні ми спиралися на культурологічні розробки, присвячені аналізу останнього альтернативного проєкту розвитку суспільства, представники якого здійснили спробу синтезу універсалістичних пріоритетів класичного глобалізму з партикулярними цінностями мультикультуралізму, отримавши «на виході» стратегію глокалізму. До новітніх класиків глокалізму та глокалізації як способу впровадження в життя ідеї діалогу глобального з локальним належать Р. Робертсон, С. Хантінгтон, П. Бергер, А. Аппадураї. Їхні рекомендації інтерпретуються значним загалом представників прикладних досліджень: М. М. Кожевніков, Н. Л. Пашкевич, П. В. Малиновський, І. Г Яковенко, І. М. Волкова, Є. М. Старцев, С. В. Донських, І. О. Ліщинський та інші інтерпретують теорію глокалізму щодо можливості впровадження на регіональних кейсах у економіці, політиці, освіті та власне культурі (від туризму й креативних індустрій до моделювання віртуальних іміджів локусів як транскультурних хабів).

На нашу думку, проєкт глокалізму, який мав безсумнівний успіх у японському бізнесі та маркетингові, нині потребує суттєвої корекції, зважаючи на те, що фактичне зрощення глокалізму (регіоналізму) з мультикультуралізмом, а мультикультуралізму -- з глобалізмом призвело до повернення альтернативного глобалізму проєкту в загальне лоно глобалістичної гегемонії, у межах якої всі легітимні відхилення є лише підтвердженнями безсумнівності наявної системи як мета-проєкту й виступають у ролі апропрійованих надлишків, уже вписаних у загальний порядок у вигляді контрольованих варіантів критики. Щоб віднайти справжню альтернативу, ми пропонуємо звернутися до двох проєктів, які принципово протиставляють себе глобалізму. Мовиться про соціально-етичний проєкт універсалізму та культурно-антропологічний проєкт цивілізаційного традиціоналізму, діалог яких становить досить велику проблему, зважаючи на відмінність між універсальним і партикулярним баченням світу.

Мета статті -- розкрити шляхи діалогу унівесралізму та традиціоналізму на спільній антиглобалістичній та альтерглобалістичній основі, яка становить загальний культурологічний дискурс з урахуванням відмінностей та варіацій.

Виклад матеріалу дослідження

Класичний цивілізаційний підхід, притаманний для культурної самосвідомості модерну, ґрунтувався на виокремленні особливих соціально-історичних утворень -- цивілізацій, кожна з яких становила свого роду гештальт -- смисловий простір (топос, локальність), який відрізнявся власними хронотопом, аксіосферою, ментальністю, символами та архетипами. В основі будь-якої цивілізації лежало уявлення про традицію як свого роду колективний партикулярний поетичний і одночасно політичний Dasein, який уможливлював інтерпеляцію суб'єкта в єдине символічне ціле. Водночас розумілося, що інтерпеляція відбувається позасвідомо, подібно до ініціації в родоплемінних суспільствах Золотого віку, -- вона притаманна людині з самого народження, коли індивід входить у притаманний для такої локальності процес трансляції цінностей від старшого покоління до молодшого, засвоює їх некритично та набуває приписану ідентичність, яка органічно зливається з його сконструйованою ідентичністю, його самістю. Особисті запити, інтереси, потреби, бажання ще не руйнують системи культури, оскільки збігаються з культурними вимогами.

Традиція як код цивілізації означає премордіальну метафізичну першоєдність індивідуального та колективного начал: частка виражає себе через ціле, ціле артикулюється через частку, між ними ще немає травматичного розходження, оскільки панують благість, гармонія, органічна, оргіастична злитність життя, суцільна спорідненість, виражені в пантеїзмі, гілозоїзмі, тотальному анімістичному одухотворенні світу. Старші й молодші, батьки та діти утворюють єдину спільноту позасвідомо злитих нестач. Сакралізоване знання переживається як живий міф, культура не втрачає онтологічних адеквацій як істина спів-події. Буття стверджується як дещо позитивне, наявне та реальне, нероздільно пов'язане із символічним світом. Цивілізація з позиції семіотики культури лежить у горизонтальній площині просторової синхронії, статики, синтагми, вона базується на метоніміях і сталих структурах, на смислових інваріантах пам'яті та генокодах. Руйнація цього віту викликає до життя базову травму -- травму «вигнання з раю», коли фігура Сина (уособлення покоління молодих) усвідомлює свої відмінність і нестачу й починає периферійний протест проти Центру в особі Батька. З моменту цього протесту завершується партикулярний цивілізаційний монізм з прихованим підтекстом у вигляді дуалізму «своїх та чужих», і розпочинається глобальний світ. Останньому притаманні дві тенденції: до уніфікації культурних кодів (стандартизація, гомогенізація) і до фрагментації цих кодів (диверсифікація, гетерогенізація). Традиційний цивілізаційний світ належав добі премодерну. Уніфікаційний глобалізм відкриває добу модерну, а плюралістичний -- добу постмодерну як останню стадію самовідтворення глобалістичної системи через заперечення.

Постмодерн пропонує світові постглобалізаційний проєкт регіоналізму, який пропонується як альтернатива традиційному (доглобалізаційному) проєктові (Донских, 2012). Якщо цивілізаційний підхід передбачав поділ світу за культурними ознаками на локальності, то регіоналізм передбачає реструктуралізацію глобального простору до локусів -- нових регіонів, як зовнішнього (об'єднання країн), так і внутрішнього (усередині кожної країни) порядку, які визначаються за ринковими параметрами та є сервісними придатками глобальної економіки з урахуванням місцевого колориту у вигляді символічних ідентичностей, що з синтагмальної площини гештальту переходять у парадигмальну вісь темпорального руху капіталу, покидаючи простір на користь часові.

Точніше кажучи, такі ідентичності «нанизуються» на вертикальну вісь часу як товарні знаки, маркерами яких стають туризм, креативні індустрії, сувеніри й усе, що пов'язане з уявними ідеальними значеннями новітньої свідомості. Остання конструює себе у всіх напрямах ризоми за законами транскультури й суперлокальності -- резонансу місцевостей у єдиному інформаційному просторі капіталу та знань. Цей проєкт і називається «глокалізм», у межах якого традиція перетворюється на капіталістичні форми традиціоналізму, який, як правило, має «сувенірний», симулятивний характер. Культурний код стає екзотичним ерзац-продуктом і не більше.

Значну роль у просуванні глокалізаційної стратегії відіграла сучасна «ліва» (постмарксистська) ідея, прибічники якої радикально піддавали критиці традиціоналізм за так чи інакше притаманні йому «тоталітарні», консервативні та репресивні риси. Це створило сприятливі передумови для апропріації «лівої» ідеї глобальним ліберальним світом (наприклад, у лібертаріанстві) та перетворення її на умовну опозицію до «правої» ідеї, яка також набула ринкових форм (глокалізму, регіоналізму, софт-традиціоналізму). Ситуація уявного конфлікту «Fa vs Antifa» стала механізмом оновлення глобалістичної матриці на стадії її гомеостазу, оскільки телеологія ринку, за всього уявного руху, передбачає внутрішню приховану тотальну сталість. Яким же вбачається вихід із зазначеної ситуації бігу по замкнутому колу? соціокультурний глобалізм універсалізм

Протягом тривалого часу (майже всього періоду постмодерну та глобалізації від 1990-х років аж до наших днів) людство покладало надію на поліфонічні, плюральні форми взаємодії у мережі, яка передбачає кроскультурні резонанси регіонів і багаторівневі способи самоорганізації несиметричних систем у керованому хаосі цифрового «павутиння» (Кожевніков & Пашкевич, 2005; Старцев, 2009). Утім, динаміка ринку в межах політики регіонів призвела не до егалітарної рівності регіонів, а до моделювання кожного регіону як бренду, віртуального проєкту, товарного знаку, ставлення до якого в капіталістичному мультикультуралізмі коливається в залежності від потреб ринку, а не від потреб самого регіону. Саме тому, відповідно до синдрому «хороших інших» та «поганих інших» (феномену, який дозволяє моделювати образ «одомашненого» Чужого), регіони почали сприйматися як «легітимні», якщо вони підтримують глобалізм, та «нелегітимні», якщо вони мають антиглобалістичну спрямованість. Ситуація узаконеного парадоксу не дозволяє всім регіонам однаково успішно розвивати свої економічний статус, політичне самовизначення та культурну ідентичність. Криза глокалізму назріває вслід за кризою класичного глобалізму та плюралізму (культурного релятивізму), що в цілому відповідає ланцюговим реакціям періодичного самозаперечення гіперглобалізму як передумови його інерції. Виходить, що за видимим плюралізмом приховується той же самий монізм, але не класичної традиції, а некласичного ринку, за зовнішньою багатоманітністю ідентичностей уловлюється внутрішня одноманітність капіталу, за горизонтальною стихійністю мас -- вертикальний контроль еліт.

Серед проєктів, які приходять на зміну глобалістичній стратегії в усіх її формах (класичній, постмодерній, транслокальній), варто виокремити новий універсалізм, ґрунтований на відродженні ідеї публічного раціоналістичного дискурсу Ю. Габермаса, який апелює до безкінечного потенціалу модерну. Цей проєкт на рівні капіталістичної економіки відображається в теорії прогресивного капіталізму (Стігліц, 2015), у центрі якого перебуває соціально зорієнтована держава, роль якої намагався «зняти» мультикультурний глобалізм, а на рівні етики, політикуму та культури артикулюється ідея персоналістичного сингулярного етичного суб'єкта (Badiou, 2019), відкритого людству як творця історії і за цього позбавленого міцно укорінених онтологічних адеквацій, оскільки суб'єкт щохвилини творить живе буття, а не ідентифікується ним. Утім, прогресивний капіталізм не задовольняє ту частину стихійної «лівої» громадськості, яка продовжує відстоювати радикально класові цінності з закликами до повної девальвації наявної системи як «радикального розриву» та «великої відмови». Одночасно чистий універсалізм не задовольняє і традиціоналістів, які однаково не погоджуються як із зловживанням традиціями з боку глобального ринку в регіоналізмі, так і з повним запереченням традицій в негативній онтології.

Спротив традиціоналістів глобалістичному та універсалістичному проєктам пояснюється субстанційністю традиції, яка переживається її носіями як космос (ми зараз не доводимо, чи уявний він, чи реально-символічний), пручається номінації з боку символічного означника ринку й одночасно використовує ринок як інструмент самозбереження перед обличчям загрози радикального марксизму. Традиція готова позбавитися автентичності й набути «сувенірних» (водночас з відверто фундаменталістичними та реактивно консервативними формами), аби лише не бути запереченою повністю на користь абстрактного суб'єкта, -- особливо, якщо межа між універсальним персоналізмом і цифровою атомарністю (зважаючи на апропріацію «лівої» ідеї неоліберальним світом) стає смертельно тонкою. Виживання традиціоналізму подекуди потребує застосування ним інструменту постмодерну як форми репрезентації: мова йде про використання моделі «салатниці» з різних культурно-антропологічних моделей моралі (постструктуралістська постколоніальна культурна антропологія). Як правило, «етнофутуристична» звичка використовувати новітні форми для просування старих смислів має як свої позитивні (омолодження традиціоналізму), так і свої негативні (радикалізація або комерціалізація традиціоналізму) форми, залежно від того, що є первинним: традиція чи репрезентація. «Очасовлення» простору може призвести до поглинання «світом потоків» (парадигмою «людей часу») «світу місць» (синтагми «людей простору»), якщо простір втратив свої буттєві корені.

Зважаючи недостатньо ефективним надмірне партнерство «правого» традиціоналізму з постмодернізмом, так само, як і партнерство постмодернізму з «лівим» універсалізмом, ми пропонуємо не просто встановити баланс трьох сил («правої» традиціоналістської, «лівої» універсалістичної та «центристської» ліберальної постмодерної), але спробувати вивести крайній «лівий» та крайній «правий» полюси сил з-під контролю глобального мультикультурного постмодерного часопростору й спробувати визначити діалог між універсалізмом та традиціоналізмом напряму, поза символічними означниками постсучасності. Такий діалог може здійснюватися в межах вельми строкатого й багатополярного руху, відомого під назвою «антиглобалізм», чия хитка структура дозволяє долучати сюди як поміркованих елементів, що виступають проти засобів, форм здійснення та наслідків глобалізації, але не проти прогресу капіталізму як такого, та радикальні сили, що заперечують увесь капіталізм і глобалізм, як справа (релігійний фунаменталізм), так і зліва (радикальний марксизм). Як правило, помірковані антиглобалісти надають перевагу назві «альтерглобалізм» і тяжіють до взаємодії з ліберальним світом у критичному контексті (Михайлова, 2011), роблячи все можливе для відмежування себе від радикалів, за що останніми звинувачуються в номінованості буржуазною системою.

Зупинимося на розгляді альтерглобалізму як феномену реформаторства (поміркованого антиглобалізму) докладніше. Альтерглобалізм як соціальний рух за альтернативні моделі глобалізації поза неоліберальними патернами транснаціональних еліт, відомий також під назвою «анти-мондіалізм», не заперечує неминучості інтеграції світу під тиском інформаційних технологій, але виступає проти англосаксонської моделі такої інтеграції. Представники альтерглобалістичного руху зустрічаються на Всесвітньому соціальному форумі в місті Порту-Алегрі (Бразилія) -- міжнародній зустрічі, що проводиться щорічно на противагу Всесвітньому економічному форуму в Давосі, куди збираються представники економічних та владнополітичних еліт глобалізму. У Порту-Алегрі приїжджають представники численних строкатих рухів за суспільну справедливість без видимої організованої структури: «нових лівих», «екологічних», жіночих, робочих та селянських, профспілкових, студентських рухів тощо. Рідинність та розсіяність стають головними постмодерними ознаками альтерглобалістичного руху, що дає привід представникам класичної марксистської та психоаналітичної критичної теорії говорити про вливання цього руху в глобалістичну модель («Порту-Давос») як гібридної форми уявної показної опозиції до системи, яка ритуально самовідтворюється через перформативне самозаперечення (Жижек, 2017).

Альтерглобалістичні суб'єкти декларують як пріоритети формування нової моделі культури та суспільства соціалізм, стихійну глобалізацію та демократію «знизу», боротьбу за розв'язання екологічних проблем, забезпечення всебічного розвитку особистості, розвиток освіти й медицини, подолання класової прірви світу та експлуатації в країнах периферії глобальної економіки тощо. Семінари, дискусії, демонстрації, акції хиткого, неорганізованого типу оголошуються головними формами артикуляції позиції альтерглобалістів. Кількість людей, що відвідують Усесвітній соціальний форум з моменту його першого здійснення з 31 січня до 5 лютого 2002 року щороку збільшується і нині переважає сто тисяч осіб. Серед доповідачів Форуму були такі вчені, як Н. Хомський, Т. Волгрен та Дж. Стігліц. До теоретиків альтерглобалізму належать також Н. Кляйн, З. Бауман, І. Валлерстайн, С. Латуш, П. Бурдьє та ін. Кредо альтерглобалізму «Інший світ -- можливий!», тим не менш, лише частково відповідає пріоритетам «великої відмови» Г Маркузе та «радикального розриву» А. Бадью, оскільки не передбачає остаточного розлучення з капіталістичним устроєм світу.

Привід для апропріації альтерглобалізму з боку глобалізму дають самі альтерглобалісти, які категорично відмежовують себе від правих антиглобалістів (традиціоналістів, консерваторів та фундаменталістів) та лівих антиглобалістів (пролетарських інтернаціоналістів, комуністів). Альтерглобалісти уникають радикальної антиглобалістської мови та не протестують проти вільного ринку як такого, засуджуючи лише його монополізацію з боку ТНК, МВФ та ВТО. Альтерглобалізм представляє собою строкате явище, яке нараховує багато горизонтальних рухів, що виступають проти спроби з боку транснаціональних компаній захопити весь світ і здійснити імперіалістичну глобалізацію «зверху» у вигляді світової мережі цифрового капіталу. На думку альтерглобалістів, глобальний цифровий мультикультурний капітал оголошує війну незгодним усіх напрямів: етнічного, релігійного та класового. Глобалізація дала свободу пересування лише капіталу, інформації та війнам, які утворюють хаби в рухливій парадигмальній мережі вертикальної осі. Решта населення живе в патріархальній залежності від простору й обробляється неоліберальною пропагандою. Протест населення планети проти капіталу і є «четвертою світовою війною», в основі якої лежить умонастрій універсальної незадоволеності світом.

Поштовхом для розвитку альтерглобалізму став репресивний характер плавильного котла глобалізації, яка передбачає втягування у світове лоно національних економік, інформаційних просторів, держав та регіонів, над якими встановлюється тотальний дигітальний контроль за допомогою сучасних технологій. Ліберал-демократія як диктатура вибору одночасно означає позбавлення людини права на будь-який вибір через ілюзорні умови вибору та перенесення права вибору на Іншого (машину), що й спростовує її індивідуальність. Суб'єкт обирає між єдино можливим і відсутнім варіантами дії, рухаючись замкнутим колом і весь час перебуваючи у негативному стані. Одночасно економічний, політичний, науково-технологічний, соціокультурний, інформаційний та екологічний аспекти глобалізації, що здійснюються одночасно в усіх напрямах, стягуючи воєдино країни та регіони, не може не дратувати світ, окремі частини якого виявляються асиметрично розташованими на полярних точках багатства й бідності, розвитку та відставання, нанизуючись на невблаганну вісь темпоралізованого капіталу, що «очасовлює» простір. Самобутні культури з їхніми національними кодами постійно відчувають загрозу від глобалізації, що породжує антиглобалістичних реванш «справа» (реакційний фундаменталістичний антиглобалізм) і сприяє редукції національної ідеї до постмодерних форм вульгарного етніцизму.

На нашу думку, головним дуальним протистоянням сучасного й майбутнього є не застаріла опозиція політикуму «ліві -- праві», а більш універсальна культурологічна та етична опозиція «глобалізм -- антиглобалізм», на тлі якої розходження між ортодоксальними антиглобалістами та м'якими альтерглобалістами є достатньо суттєвими, але можуть бути конструктивно подолані в бік їхнього діалектичного синтезу. Так, спротив альтерглобалістів екологічній, політичній, соціальній кризі, спровокованій глобалізмом, може бути співзвучним універсалістичному напрямові, так само, як і альтерглобалістичні принципи антропоцентризму та «глобалізації знизу», а жорстка критика антиглобалістами транснаціональних компаній та світових фінансових еліт -- традиціоналізму. Головне за цього, щоб універсалізм не був апропрійований гегемонією і не перетворився на лівий популізм, а традиціоналізм, теж за умов апропріації, -- на правий популізм. Так само важливо й альтерглобалістам пручатися номінації, яка редукує рух до екота феміністичного трендів, і йти на конструктивні шляхи взаємодії з антиглобалістами. «Вислизання» з-під лабетів системи «лівого» й «правого» крил антиглобалізму та, відповідно, альтерглобалізму зміцнить альтернативний щодо глобалістичної матриці табір. І, тільки отримавши реальну альтернативу неолібералізму, можна буде говорити про паритетний діалог з глобалізмом у світі, де нині зберігається колосальна нерівність Центру та Периферії. Там, де діє синдром «загальних своїх» (термін Б. Вальденфельса), який спирається на навіювання про ефемерну відсутність альтернативи як вияв «смарт-сили» («війни мудрості»), ні про який паритет не може йти мова.

Гіпотетично можна припустити, що завдяки масовим громадським акціям економічного та фінансового альтерглобалізму з'явиться можливість (поки що утопічна) виконати основні цілі таких груп: оподаткування фінансових монополістів, заміна МВФ та Всесвітнього банку мережею регіональних банків, списання боргів країнам, що розвиваються з обмеженням асиметричних колонізаційних кредитів, обмеження американізації. За таких умов посилиться сприятливе для антиглобалізму інформаційне поле, яке дозволить ще більш ефективно використовувати мережу для боротьби з мережею, тобто вилучати провідні медіа-технології з-під контролю глобалізму для реалізації стихійних низових ланцюгів взаємодії. Але наразі мова йшла лише про соціокультурні передумови (громадські рухи) та механізми просування такого руху ( мережа). Названі умови й зазначені засоби видаються нам недостатніми. Без підтримки національних держав світу, які не погоджуються з тотальною глобалізацією «зверху», подальший ефективний розвиток альтернатив у світі неможливий.

Висновки

Як висновки, спробуємо окреслити шляхи діалогу універсалізму та традиціоналізму в межах альтерта антиглобалізму як феноменів майбутньої альтернативної перспективи розвитку суспільства після кризи глобалізму. Якщо універсалізм орієнтується на загальне (людство), сфокусоване в сингулярному (людина), і спирається на гуманістичні цінності вільного розвитку суб'єкта історії і культури, критики й розриву, то традиціоналізм зорієнтований на реалізацію кожної конкретної цивілізаційної ідентичності в межах спільноти. Жодна цивілізація не може реалізувати себе без виходу у світовий контекст, без наявності гуманістичного потенціалу, без діалогу з іншими культурами й цивілізаціями. Будучи позбавлена такого виходу й такого діалогу, вона перетворюється на замкнуту моноетнічну й надзвичайно консервативну групу людей, приречену на ентропію. З іншого боку, універсалізм не існує в абстрактному вигляді цифри: він передбачає реалізацію себе через конкретні живі традиції. Звідси -- універсадієтичний підтекст цивілізаційного підходу та цивілізаційні форми здійснення універсалізму як перемова їхньої успішної взаємодії. Традиціоналізм «вкладається» в універсалізм за принципом «матрьошки». Якщо універсалізм більше підходить для соціальної сфери, то традиціоналізм опікується культурними цінностями. Будь-яка революція, про яку говорить універсалізм, є традицією, оскільки спирається на попередні традиції революцій та номінується символічним порядком культури. Будь-яка традиція є революцією, оскільки існує лише в живому переживанні суб'єкта як поетичний голос. Діалог традицій і новацій складає ціннісну основу для взаємодії універсального й партикулярного начал у світі, що розвивається до дійсної, реальної багатоманітності та солідарності.

Література

1. Донских, С. В. (2012). Теория глокализации и проблема сущности локальной культуры. Философия и социальные науки, 1/2, 4-8.

2. Жижек, С. (2017). Никто не должен быть отвратительным. Відновлено з https://scepsis.net/library/id_683.html

3. Кожевников, Н. Н., & Пашкевич, Н. Л. (2005). Глокализация: концепции, характерные черты, практические аспекты. Вестник Северо-Восточного федерального университета им. М. К. Аммосова, 2/3, 111-115.

4. Михайлова, С. А. (2011). Альтерглобализм: основания и перспективы. Социология власти, 7, 136-142.

5. Старцев, Е. Н. (2009). Глокальность как всеобщая форма отражения современной реальности. Известия Иркутского государственного университета, 1/3, 296-302. Основные положения философии будущего. Москва: Наука. Т 1.

6. Стиглиц, Дж. (2015). Цена неравенства. Чем расслоение общества грозит нашему будущему. Рождественская Е. (пер.). Москва: Эксмо. DOI: https://doi.org/10.1177/0020881714534542

7. Badiou, A. (2019). Logics of Worlds: Being and Event II. Alberto Toscano (translator). London-New York: Bloomsbury Academic.

References

1. Badiou, A. (2019). Logics of Worlds: Being and Event II. Alberto Toscano (translator). London-New York: Bloomsbury Academic.

2. Donskih, S.V (2012). Teoriya glokalizacii i problema sushchnosti lokalnoj kultury [Glocalization theory and the problem of the essence of local culture]. Filosofiya Isotsialnyie nauki, 1/2, 4-8. (in Russian)

3. Kozhevnikov, N. N., & Pashkevich, N. L. (2005). Glokalizatsija: kontsepcii, harakternye cherty, prakticheskie aspekty [Glocalization: Concepts, Characteristics, Practical Aspects]. Vestnik Severo-Vostochnogo federalnogo universiteta im. M. K. Ammosova, 2/3, 111-115. (in Russian)

4. Mihaylova, S. A. (2011). Alterglobalizm: osnovanija i perspektivy [Alter-globalism: Foundations and Prospects]. Sotsiologiya vlasti, 7, 136-142. (in Russian)

5. Startsev, E. N. (2009). Glokalnost kak vseobshchaya forma otrazheniya sovremennoy realnosti [Glokality as a universal form of reflection of contemporary reality]. Izvestiya Irkutskogo gosudarstvennogo universiteta, 1/3, 296-302. Osnovnyie polozheniya filosofii buduschego. Moscow: Nauka. Vol. 1. (in Russian)

6. Stiglitz, Joseph E. (2015). Tsena neravenstva. Chem rassloenie obschestva grozit nashemu buduschemu [The price of inequality: How today's divided society endangers our future]. Rozhdestvenskaya E. (transl.). Moscow: Eksmo. DOI: https://doi.org/10.1177/0020881714534542 (in Russian)

7. Zizek, S. (2017). Nikto ne dolzhen byt otvratitelnym [Nobody should be disgusting]. Retrieved from https://scepsis.net/ library/id_683.html (in Russian)

Размещено на Allbest.ru