Ласиця в традиційних уявленнях українців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ласиця в традиційних народних уявленнях українців

Володимир Галайчук

Abstract

WEASEL IN THE TRADITIONAL FOLK IDEAS OF UKRAINIANS

Volodymyr Halaichuk

The article presents a comprehensive description of the folk ideas of Ukrainians about the weasel and clarifies their etiology. On the basis of already published ethnographic sources and field materials of the author considered the idea of the relation of a weasel to cattle (the choice of a color of cattle depending on the color of a weasel which is found on a household; braiding the mane, harm to cattle from a weasel), about the toxicity of weasel, about the prohibition to offend her, about the connection between the weasel and the day of St. Vlasiy

It turned out that Ukrainians believe that the best cattle for the farm are those whose color corresponds to the color of a weasel. It is also believed that each cow has its weasel. Despite the assistance, the weasel allegedly harms cattle. It was believed that she sucked the blood of a horse or cow, drove the horse or cow to sweat, sucked milk, and that her bite could swell the udder of a cow; if a weasel runs under a cow, that cow gets sick and starts milking with blood. If the weasel braided the horse's mane, it could not be untied, otherwise the animal will get sick.

According to popular belief, the weasel could not be offended, because it would harm cattle or even people. In addition, people did not insult the weasel because they understood the benefits of them for the economy (destroying mice). In part, the ban on offending the weasel is due to the special attitude towards «non-domestic» animals that have found themselves in the space of a house or living space.

Sometimes the weasel is directly identified with the hobgoblin. They have much in common in functions aimed at livestock. The status of the weasel in the Ukrainian mythological system varies from a zoomorphic variant of a hobgoblin to an animal with certain mythological features. In many ways, the weasel is close to the «domestic snake». Both live in an underground chthonic world in the vicinity of the farm, which corresponds to the location of the souls of «their» dead. Weasel is considered poisonous. She allegedly can bite for the damage or for violating the ban on work on St. Vlasiy's day. In general, most popular beliefs of Ukrainians allow us to consider the weasel a kind of so-called «house spirits».

Keywords: weasel, hobgoblin, house snake, house spirits, demonology, beliefs.

Анотація

Ласиця в традиційних уявленнях українців

У статті подано комплексну характеристику народних уявлень українців про ласицю та з'ясовано їхню етіологію. На основі вже опублікованих етнографічних джерел та польових матеріалів автора розглянуто уявлення про стосунок ласиці до худоби (вибір масті худоби залежно від кольору ласиці, яка водиться на обійсті; заплітання коням гриви, шкода худобі від ласиці), про отруйність ласиці, про заборону її кривдити, про зв'язок між ласицею та днем святого Власія.

З'ясовано, що українці вважають, ніби найкращою для господарства є та худоба, масть якої відповідає масті ласиці. Також вірять, що свою ласицю має кожна корова. Попри сприяння, ласиця нібито завдає худобі й шкоди. Вірили, що вона ссе у коня чи корови кров, гонить коня чи корову до поту, ссе молоко, від її укусу в корови може напухнути вим'я; якщо ласиця перебіжить під коровою, та хворіє, починає доїтися з кров'ю. Якщо ласиця заплела коневі гриву, розплітати її не можна було, інакше тварина захворіє.

За народними уявленнями, ласицю не можна було кривдити, бо це зашкодить худобі чи навіть людям. Крім того, ласиць не кривдили, розуміючи користь від них для господарства (знищують мишей). Частково заборона кривдити ласицю пояснюється особливим ставленням до «несвійських» тварин, які самовільно опинилися у просторі хати чи обійстя.

Іноді ласицю безпосередньо ототожнюють з домовиком. Їх багато єднає у функціях, спрямованих на худобу. Статус ласиці в українській міфологічній системі варіюється від зооморфного варіанту домовика до тварини з певними міфологічними рисами. Багато в чому ласиця зближується з ««домашньою змією». Обидвоє мешкають у підземному хтонічному світі в окресі обійстя, що співвідноситься з місцем перебування душ «своїх» померлих. Ласицю вважають отруйною. Вона нібито може вкусити за заподіяну шкоду або за порушення заборони на працю в день святого Власія. В загальному більшість народних уявлень українців дозволяє вважати ласицю різновидом так званих «домашніх духів».

Ключові слова: ласиця, домовик, домашня змія, домашні духи, демонологія, вірування.

Halaichuk Volodymyr, Candidate of Philology, Ivan Franko National University of Lviv, Chair of Ethnology.

Галайчук Володимир, кандидат філологічних наук, Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра етнології.

Важливе місце у традиційних уявленнях українців про довкілля займають тварини. Чимало з них у цьому сенсі досить прикметні. До таких зокрема відноситься і ласиця мала (Mustela nivalis), або ж ласка, ласиця, пудласіца, ласковіца, іноді ластівка чи ласточка тощо.

Уявлень про цю «звірку» дослідники традиційної духовної культури українців торкалися неодноразово, хоча зазвичай не надто поширено. Певний виняток становлять розвідки Александра Ґури (Гура 1997, с. 199-257) та Єлени Левкієвської (Народная демонология Полесья 2019, с. 164-2з7), де, відповідно, представлено народні погляди на ласку в широкому загальнослов'янському контексті та ґрунтовно проілюстровано поліську традицію.

Мета цієї статті - на основі як вже відомих, так і ще не опублікованих польових етнографічних джерел автора подати комплексну характеристику народних уявлень українців про ласицю та з'ясувати їхню етіологію.

Розпочнемо з відомого повсюдно в Україні уявлення про стосунок ласиці до худоби. Здебільшого вже саму присутність цієї тваринки біля хліва сприймають як добру ознаку: «Де худоба добре ведеця, то вона там водиця, та ласиця» (Архів ЛНУ, спр. 324-Е; с. Чугалі Крм. Трн.), «Ласиця, то де є корова, там в кожній хаті є ласиця. То добре, коли прибігає» (Архів ЛНУ, спр. 339-Е; с. Станіславчик Брд. Лв.), «Як є ласочка, то дуже добре в стайни. Для корови дуже добре, як є ласочка. Карова здорова і всьо файно. То вона не коло кождої - як собі сподобає...» (Архів ЛНУ, спр. 721-Е; с. Нижня Стинава Стр. Лв.), «Вона дуже добре до корови. Як

є ласиці, то є добра корова» (Архів ЛНУ, спр. 719-Е; с. Спас Клм. Ів.-Фр.), «Це, кажут, дуже добре, коли ласиці знаходит сі в стайні» (Архів ЛНУ, спр. 719-Е; с. Микитинці Кос. Ів.-Фр.).

Масть худоби часто добирали залежно від кольору ласки, яка мешкала на обійсті («біля корови», «в стайні», «на ґрунті»). Вірили, що якої масті ласочка, така худоба буде вестися: «Одни казали, шо яка ласиці - така має бути корова. То буде вести сі так. А як ласиці, та- мека, біла, а корова чорна, то це кажут, шо це не веде сі ця маржина» (Архів ЛНУ, спр. 719-Е; с. Стопчатів Кос. Ів.-Фр.), «Адіт, це правда. Ну, в нас має бути чорна або чорно-краса худоба. В мого тата вже була така червоно-темна. Накша їм не йшла. Не веде сі цей фель» (Архів ЛНУ, спр. 719-Е; с. Спас Клм. Ів.-Фр.), «Якої масті ласичка, така худоба веде сі. Є жовто- краса, є чорнявокраса» (Архів ЛНУ, спр. 319-Е; с. Пороги Бгр. Ів.-Фр.), «Мовет, шо коло тої хати яка ласиця, така ся й худоба годує: чи чорна, чи жовта, чи яка» (Архів ЛНУ, спр. 323-Е; с. Половецько Стс. Лв.), «А ласка - то є в хлівах. Вони є і жовтокрасі, і чорнокрасі, то то воно не є погане, то кажуть, шо худоба буде така вестися, якої масті ласка» (Архів ЛНУ, спр. 339-Е; с. Збруї Брд. Лв.), «Якшо ласиця так є, там, рижа, чи біленька, то таку треба масть тримати корову. То добре тоді» (Архів ЛНУ, спр. 329-Е; с. Пляшева Рдв. Рвн.), «Тра' дивицця: яка ласочка, таку тре' худобу держать. О. В нас була і раба ласочка, і жовта така, то шось не велося. А сьо вже чорна стала, то стала вестися корова» (Архів ДНЦЗКСТК, спр. В. Галайчук - 2013; с. Голубне Брз. Рвн.), «Ласка - то, кажуть, яка вона масті - така худоба ведеця» (Архів ЛНУ, спр. 321-Е; с. Видерта К.-Каш. Влн.), «Якшо та ласичка єсть, то дивіца, яка масть: чорна, значить, худобу треба держать чорну, якшо рижа, значить, рижу» (Архів ЛНУ, спр. 322-Е; с. Дідковичі Крст. Жт.), «Все кажуть - яка ласичка, значить, таку корову держи, буде лучче корова йтися» (Архів ЛНУ, спр. 708-Е; с. Стара Олександрівка Плн. Жт.), «Як перший раз побачиш ласицю, якого цвєту да кажуть, треба такого цвєту корову держать в хазяйстві» (Архів ЛНУ, спр. 708-Е; с. Новопіль Чрн. Жт.), «Яка ласочка, така буде вестися худоба. Така масть» (Архів ЛНУ, спр. 326-Е; с. Варварівка Слв. Хм.).

Так само й згідно з баченням білорусів: «Якой масці ласкі у гаспадарци вєдзєцца, то такої масці живіна шихаваць будзє. Гето дазнана рєч» (Federowski 1897, s. 188). Вірили у цю прикмету й словаки (Швед 2010, с. 345).

Вказане уявлення можна розглядати крізь призму віри у домашніх духів (у числі яких спорадично сприймають ласку), адже масть худоби нерідко добирали залежно від колористики домовика. З іншого ж боку, ласка - насамперед тварина, відтак природно, що коли біля хліва завелася ласочка саме такої масті, то й загалом ця масть «по хліву» (У цьому сенсі ідеальною твариною для господарства можна вважати триколірну кішку, яка засвідчує, що тут вестиметься худоба різних мастей).

Часто в Україні відзначають і зворотній зв'язок, тобто що яка є корова, такої масті коло неї заведеться ласочка. Свою ласицю, ще й такої самої масті, як сама, має нібито кожна корова: «Ласичка любить бути там, де худоба. Яка маржина краса, така і ласиця» (Falkowski 1938, s. 82; с. Білі Ослави Надв. Ів.-Фр.), «Кажут, шо кожда корова має свою ласицу На'ть такої масти, як корова, такої самої масти ласиці» (Архів ЛНУ, спр. 719-Е; с. Спас Клм. Ів.-Фр.), «Вона така, як корова: як у тебе така корова - така ласиці» (Архів ЛНУ, спр. 719-Е; с. Акре- шори Кос. Ів.-Фр.), «Яку тримаєш худобину, така є в тебе на господарстві ласочка» (Архів ЛНУ, спр. 319-Е; с. Пороги Бгр. Ів.-Фр.), «Я знаю, шо старі люди казали, шо хто тримає корову, то ласиці майже не в кожного є така. І преподібна така, як корова» (Архів ЛНУ, спр. 721-Е; с. Розгірче Стр. Лв.), «А є ласиці такі, шо маєте красисту корову - є красиста; маєте білу - є біла ласиця» (Архів ЛНУ, спр. 320-Е; с. Соснівка Стс. Лв.), «Якоїмасти є корова в стайни, то такої масти в домі тримаєця ласочка» (Архів ЛНУ, спр. 331-Е; с. Соколя Бск. Лв.), «Хто має кілько худобини - стілько є ласиць. І корова буде червоно краса, і вона червонокраса. Кожна корова має свою ласицю, і яка корова, така ласиця» (Архів ЛНУ, спр. 330-Е; с. Панькова Брд. Лв.).

Трапляється, що відзначають зв'язок між кольором ласки і мастю теляти, яким отелиться корова: «Ввидиш першу ласицю, та яка вона є, то таке ся вродит теля» (Архів ЛНУ, спр. 323-Е; с. Мшанець Стс. Лв.), «Ласочка є для худоби така, ну, яка на подвір'ю, яка в стайні є ласочка, значит, таке сі народит телє, яку вона має масть» (Архів ЛНУ, спр. 319-Е; с. Пороги Бгр. Ів.-Фр.).

Попри сприяння, ласка нібито завдає худобі й шкоди. Вірили, що вона ссе у коня чи корови кров, гонить коня чи корову до поту, ссе молоко, від її укусу в корови може напухнути вим'я: «Ласиці не можна дражнити, бо вкусить худобу» (Schnaider 1907, s. 114; смт Печеніжин Клм. Ів.-Фр.), «Ласиці тоже, кажут, може молоко відобрати, вісцати, як корова лежит» (Архів ЛНУ, спр. 713-Е; с. Кунисівці Грд. Ів.-Фр.), «Казали, жи ласичка корову ссала» (Архів ЛНУ, спр. 331-Е; с. Деревляни Кмн.-Бз. Лв.), «Ласица вкусе худобу, напухне худоба» (Архів ЛНУ, спр. 329-Е; с. Гумнище Грх. Влн.), «Ласиці, кажут, шо приходит до маржини. Є так, шо за вім'ї вкусит корову»» (Архів ЛНУ, спр. 719-Е; с. Стопчатів Кос. Ів.-Фр.), «Якласочка є, то буде корова мокра, з неї піт виходить»» (Архів ЛНУ, спр. 326-Е; с. Великий Скнит Слв. Хм.), «Ласица? Ласиця курей давить. Карову ласкоче, шо то патєє» (Архів ДНЦЗКСТК, спр. В. Галайчук - 20146; с. Паришів Чрн. Кв.), «Кажуть, шо вона з коняки кров висисає»» (Архів ЛНУ, спр. 326-Е; с. Малий Скнит Слв. Хм.).

Якщо 6и ласка перебігла попід коровою, та впаде на ноги, починає доїтися з кров'ю: «Ото, кажуть люде, десь Ласиця перебігла, корова ни встає» (Кравченко 1920, с. 17), «Ласочка як перелізе, то може й корова захворіть, і молока не стане» (Архів ЛНУ, спр. 708-Е; с. Новопіль Чрн. Жт.), «Буває, шо кров в молоці, то вже доїш на землю, на підстілку, бо вже ж в відро не видоїш з молоком. То кажуть, шо це ласичка перебігла, шо шось ласичці не догодив» (Архів ЛНУ, спр. 708-Е; с. Стара Олександрівка Плн. Жт.), «Ласка. Ну, то вже ж, шо пуд коровою лазит. Кажут, шо дуже пагано. Як вона вже до корові потого...» (Архів ДНЦЗКСТК, спр. В. Галайчук - 2014а; с. Мартиновичі Плс. Кв.), «То і в мене колісь корова була. Із поля прийде - і в доїнці все кров. Каже, це, наверно, ласка проскочила повз їє» (Архів ДНЦЗКСТК, спр. В. Галайчук - 2014а; с. Стечанка Чрн. Кв.), «Як, мол, попод коровою пролетить, значить, буде корові погано. На молоко буде... Якась ласица» (Архів ДНЦЗКСТК, спр. В. Галайчук - 20146; с. Вепри Наровлянського р-ну Гомельської обл. Бєларусі).

Дехто вважає, що шкодить ласка лише корові, масті якої незлюбила, що відповідає й поведінці домовика: «Ласка - це де корова большинство є. От, вона злюбила таку масть, і то дуже добре. Ну як незлюбить - кажуть, і молоко може виссать, шо хоч може» (Архів ЛНУ, спр. 708-Е; с. Ксаверівка Чрн. Жт.).

На Острожчині виявлено відомості, що у вигляді ласки чарівниця доїть чужих корів: «Ласочку шось не зачіпали. Казали, шось там ласочка перейде... То то ніби волошебниця перетво- ралася в ласочку і ходила корову доїла» (Архів ЛНУ, спр. 328-Е; с. Стадники Остр. Рвн.).

Майже загальною є думка, що ласка заплітає коням гриви: «Ласиця коням гриви плете» (Архів ЛНУ, спр. 331-Е; с. Волиця Бск. Лв.), «То ласиця коням гриви заплітала» (Архів ЛНУ, спр. 331-Е; с. Стрептів Кмн.-Бз. Лв.), «Ласичка гриви крутить» (Архів ЛНУ, спр. 328-Е; с. Віль- гір Гощ. Рвн.), «Се я чула, шо гриву заплете, але шо воно. То підтинали та й закручували» (Архів ЛНУ, спр. 713-Е; смт Чернелиця Грд. Ів.-Фр.), «Ну, це шось таке я чула, шо казалі - шо заплєтав каням гриві. Нє, то не вун (не домовик. - В. Г), то якась ласіца» (Архів ДНЦЗКСТК, спр. В. Галайчук - 20146; с. Паришів Чрн. Кв.), «Хазяїн виходит - коняка мокра і грива запле- тяна. Як підслідили - а це ласиця. Вона лоскоче, і коняка гопки дає» (Архів ЛНУ, спр. 710-Е; с. Пагурці Хм. Вн.).

Заплетеного у багатьох місцевостях не розплітали, інакше кінь почне «сохнути» або болітиме рука: «Ласиця як сподобає, то гриву так заплете, як мати дитині. Як сподобає чи корову, чи коня, то буде глядіти. Не росплітали, бо кінь буде сохнути. Та[к] як воно є, так хай і буде» (Архів ЛНУ, спр. 324-Е; с. Малі Бережці Крм. Трн.), «Ласиці коням гриву заплітають і розплітають, а людина не розплете. Ми не зачипаєм такого» (Архів ЛНУ, спр. 329-Е; с. Пля- шева Рдв. Рвн.), «Ласичка гриви путає. Не зачипай його, бо рука буде боліти» (Архів ЛНУ, спр. 329-Е; с. Смолява Грх. Влн.), «Гриву в коня ласиця плете. Шоб не заплітала, чирвону лєнту для неї вплітали. Гриву не розплітали, бо будуть руки боліти» (Архів ЛНУ, спр. 326-Е; с. Малий Скнит Слв. Хм.).

Подекуди стверджували, що вона плете гриви лише тим коням, котрих вподобає: «То таке як жінка заплете косу, то таке у коня може бути. Ну, то ласиця. Бігат така ласиця в хліві, така маленька, рябенька. То вона кого полюбит. То, кажут, шо домовик [нібито заплітає], а [насправді] то ласиця заплітає» (Архів ЛНУ, спр. 155-Е; с. Великі Бережці Крм. Трн.), «То є ласиці, то вона плете коси. Це є добре, дуже добре. Є сіренька, є красенька...» (Архів ЛНУ, спр. 719-Е; с. Спас Клм. Ів.-Фр.), «Ласиці путає гриву уночє. Але то не кожному коневі, лиш тому, якого сподобає собі. В нас був білий, то так шоднини зсуче, шо не мож розправити. То недобре. То розпутували, але то трудно. Вона то слинит...» (Архів ЛНУ, спр. 719-Е; с. Стопчатів Кос. Ів.-Фр.).

Іноді, навпаки, казали, що це вона не любить коня: «То - ласіца. Як не полюбіць каня, вона всєда плєцє косу, бо мі... у нас... мі всю жість пражилі з каньом. Ну, погано. Вона не любіть його. Ну, шо робілі. Розпутувалі, розчесувалі, - а оно, гляді, да й знов... Я не знаю. В нас був бєлий коник, то в нашому коні николі гріва була не заплетяна. Ласіцу - нихто їє не бів. Не знаю я, шо би то було» (Архів ДНЦЗКСТК, спр. В. Галайчук - 2014а; с. Рудьки Чрн. Кв.). уявлення ласиця етіологія

Варто зауважити, що заплітання кісок чи скуйовджування ковтунів коням у багатьох місцевостях є спільною ознакою ласки та домовика. Об'єднує їх і те, що як домовик, так і ласка є нібито на кожному обійсті (хоча домовика зазвичай співвідносять із хатою, тоді як ласку - з хлівом чи коровою).

Трапляються уявлення, що домовик може з'являтися у вигляді ласки: «Он биває у всяком відє, - може котом бить, може миш'ю, в відє ласковіци, і мог бить чєловєком» (Виноградова 2000, с. 275; с. Виступовичі Овр. Жт.).

Усе ж, безпосереднє ототожнення ласки й домовика важко назвати типовим. їх сприймають нарізно, попри очевидний збіг у пов'язаних з худобою функціях: «Дамавік і ласачка - то адіна- каво. Єслі дамавік лошад любіт, дак у нєго гріва вся заплєтяная касамі. [А чому іноді не любить?] Масьть, мо', нє па двару: ласічка єслі чорна, чорнага каня палюбіт, єслі бєлая, то бєлий конь па двару. Хазяін дамавіка калі бачіт, йон же знає, якая у нєго масть па двару вядєцца, такого і каня купляє. [Пам'ятаю, батько мій говорив матері]: «Паєдєм, купім каня гнєдого, у нас ласічка такая і такая, такая у нас масьть вядєцца» (Гура & Терновская & Толстая 1983, с. 121122; с. Старі Яриловичі Рпк. Чрн.), «Дамавика чула. То ж коси плєте. Ну, в кого нє палюбіць. Кого нє палюбіць, так вночи прійдзє да абліже, і заплєцє, - і ві його нє будзєцє й бачіць. І да скаціни... Павіскубує шерсць, павілізує. Каго любіць, дак абліже. Ну, я то так думаю, шо то не дамавік, а ласіца. Тая, як нє палюбіць скатіну дак павіскубує й шерсць, а як палюбіць, дак пааблізує єї, так, шо аж.» (Архів ДНЦЗКСТК, спр. В. Галайчук - 2017; с. Суличівка Рпк. Чрн.), «Домовик - називали. Кажут, в кажній хаті є. Є обов'язково. В хаті у каждій, в хазяйстві є домовик. Так, як ласичка, так і домови'к. (А то те саме? - В. Г) Нє» (Архів ЛНУ, спр. 322-Е; с. Дідковичі Крст. Жт.). Іноді ж домовика та ласку навіть протиставляють: «Дамавий, говорят, позакручівал гріву коня, где ласочка є, там дамавого нє, а єсли нє - там дамавой гріви закручі- ває» (Левкиевская 2000, с. 377; с. Олбин Кзл. Чрн.).

Трапляється, що ласку з домовиком не ототожнюють і жодних преференцій щодо неї не мають: «Ласка - кури душит. Ласку бит - до потєрі... Вона пока кури не повитягає, чи гуси, чи шо... Вона не єсть, вона мозок, каже, віп'є, і всьо, і нема» (Архів ДНЦЗКСТК, спр. В. Галайчук - 2014б; с. Шкнева Плс. Кв.), «Ну конешно, як вона курей переполоще, дак дають прикурить» (Архів ДНЦЗКСТК, спр. В. Галайчук - 2014б; с. Гланишів Пр.-Хм. Кв.), «Ну, ласка єсть. У мене жила ласка. У мене корови не було. Кажуть, шо вона ж краде курей. Вона - хижий звір. Яйця п'є і ціплята давить. Я просила сусіда, дак він поставив капкана - вона піймалася» (Архів ДНЦЗКСТК, спр. В. Галайчук - 2014а; с. Стечанка Чрн. Кв.), «[Ласицю] Та треба було бити, як не вб'єш її, то кури подуше» (Архів ЛНУ, спр. 721-Е; с. Семигинів Стр. Лв.).

Все ж, здебільшого шкоди ласці не завдавали, акцентуючи на тому, що «воно гарне», «вона миші ловит» та ін.: «Ласицю, казали, шо гріх бити, воно не зловредне» (Архів ЛНУ, спр. 329-Е; с. Вербень Дмд. Рвн.), «Ласочка - вона добра, вона миши ловить. Не били її» (Архів ЛНУ, спр. 328-Е; с. Вільгір Гощ. Рвн.), «Просто ласочка така собі бігає. Бити ніколи тото... То таке делікатне, файне, нашо її бити» (Архів ЛНУ, спр. 721-Е; с. Розгірче Стр. Лв.), «Не можна її бити ніяк. Вона нікому шкоди не робит» (Архів ЛНУ спр. 719-Е; с. Спас Клм. Ів.-Фр.), «Вона добре, кажуть. Вона міши, кажуть, ловить. Я в той рок у себе бачіла, були дрова, - то така гарненька вібєгла... Подивілась, подивілась, - як я обозвалась - сховалася. То їє, ка'уть, не мона біть. Вона, ка'уть, поганого нічого не робіть» (Архів ДНЦЗКСТК, спр. В. Галайчук - 2013; с. Поліське Брз. Рвн.), «Бити не можна. Доки є корова, доти в'на. Продаєти корову - в'на собі йде гет. Ніхто її не б'є» (Архів ЛНУ, спр. 327-Е; с. Міжгір'я Бгр. Ів.-Фр.), «Ніхто ласочку не б'є. Кажут, шо вона зиму вгадує. Наколи зима починаєцці, вона робицці біленька» (Архів ЛНУ, спр. 713-Е; с. Олієво-Королівка Грд. Ів.-Фр.).

Якщо скривдити ласку, це начебто пошкодить худобі або й людині: «Ласиці забити не вільно, бо пошкодити то може худобі» (Schnaider 1912, s. 195), «Ласицю гріх забити і в вечір не вільно споминувати. Бо як би йі убиу, то худоба буде гинула» (Falkowski 1938, s. 82; с. Білі Ослави Надв. Ів.-Фр.), «Ласичка ніби, кажут, є у кождій хаті, у кождім ґрунті. Ну але її бити не мож, бо би корова здохла чи, там, телє» (Архів ЛНУ, спр. 327-Е; с. Богрівка Бгр. Ів.-Фр.), «Ласицю бити не можна, бо корова здохне» (Архів ЛНУ, спр. 330-Е; с. Панькова Брд. Лв.), «Ласиці крутит гриву. Худобу дуже разит, як її вбити» (Архів ЛНУ, спр. 719-Е; с. Акрешори Кос. Ів.-Фр.), «Не можна її бити. На маржину шось би було. Ласиці від маржини» (Архів ЛНУ, спр. 719-Е; с. Стопчатів Кос. Ів.-Фр.), «Не чув я, шоб били її, - то який нещасний случай може бути; не били її, вона й мишей ловила» (Архів ЛНУ, спр. 324-Е; с. Малі Бережці Крм. Трн.), «Ласку не зачепали, вона може потім вред нанести» (Архів ЛНУ, спр. 329-Е; с. Богунівка Грх. Влн.), «Її бити не мона, бо то на худобу погано. Вона глядить худобу» (Архів ЛНУ, спр. 326-Е; с. Цвітоха Слв. Хм.), «Ласочку рухати не мона, бо зара в молоці кров буде. І її як забити, то шось корові буде» (Архів ЛНУ, спр. 331-Е; с. Ракобовти Бск. Лв.), «В нас їх не били. Каже - на худобу пошкоде - кров висце» (Архів ЛНУ, спр. 331-Е; с. Волиця Бск. Лв.).

Не кривдили ласок навіть тоді, коли визнавали їх шкідливими: «Ласица, то казалі, що вредная яна. Яна така... невеличка... ну, така, як криса, но токо така гарненька. Но яна, казалі, що за год три рази меняецце. Я, примерно, бачила ее такою, як ото курка, жаренька, ну светлейша. А потом бачіла - беленька, і на ушках чорненьке і тут тичка чорненька, ну, така красівенька... Ну, казалі, шоб біть не треба ласіцу А яна як прабежить папуд каро- ваю, як-от карова стаїць чи пасецца яна вже, шось яна вредна була, шо кажуть, як доїш, да в малаце кров естя. Ну, якось лечилі. Но кажут, шо ее біт не треба» (Архів ДНЦЗКСТК, спр. В. Галайчук - 20146; с. Старосілля Чрн. Кв.), «Не, ласки ніхто не бив. А я не знаю, чого їе не били. Вона... ну, вони ж такіе гарненькіе, до їх не били. Ну, вони, знаете, ціе ласки, як корова лежить, да вона перебіжить через еї, через корову, дак вона не встае на ноги. Хто казав, шо [тоді] котом чорним треба пере... обве... провести по корові. О. То таке робіли» (Архів ДНЦЗКСТК, спр. В. Галайчук - 20146; с. Бовище Плс. Кв.), «Р-1: Ласків не били. Р-2: Я не біла. Мі їх ничого не чепали. Вона коняці може й гриву заплітать. Р-1: Коня залоскоче і, кажуть, пропадали коні. То, значить, незлюбіла. Р-2: Он у мого сина, там, на Поліссі, до тоже есть коняка. До була тоже як учепілась туди... А потім вона... Чи коти їх віловили... Я не знаю. В'обшем, пропала. А то то - позаплетае, таке наробіт у гріві...» (Архів ДНЦЗКСТК, спр. В. Галайчук - 2014а; с. Пухове Плс. Кв.), «Її не чипают. Як вона попуд коровою пруйде, ласка, то доїця з кров'ю» (Архів ЛНУ, спр. 321-Е; с. Видерта К.-Каш. Влн.), «Ласочка, кажуть, гриви коням плете. Її бити не мона, бо то на худобу погано. Вона глядить худобу» (Архів ЛНУ, спр. 326-Е; с. Варварівка Слв. Хм.), «Ласиці корову якби вкусила, то було би погано. Її не били, корова гине тоди. Вона ходит коло корови та й може попіссати» (Архів ЛНУ, спр. 719-Е; с. Пістинь Кос. Ів.-Фр.), «В нас кажут, шо ласиці може корову ссати. Бити її не можна, бо може корову потети чи шос таке» (Архів ЛНУ, спр. 719-Е; с. Нижній Березів Кос. Ів.-Фр.), «Її вбивати - не дай, Бог, бо може корова вгинути. Але вона часом і вкусити в дойку може» (Архів ЛНУ, спр. 327-Е; с. Космач Бгр. Ів.-Фр.).

Схожі уявлення побутували в словаків, які вірили, що покривджена ласка знищить худобу, отруївши воду (Швед 2о1о, с. 345). Не кривдили ласки й поляки: «Між коровою і ласицею є якийсь тісний зв'язок. Коли заб'ється корова, рівночасно здихає і якась ласиця. [...] Тому, хто заб'є ласицю, здохне корова» (Saloni 1902, s. 67). Ласка може покарати навіть за нешанобливий відгук про себе, що дуже нагадує домашніх духів: «Згадуючи про те звірятко, не можна інакше відзиватися, тільки «панна ласка», бо за непошанування мститься, робила би великі шкоди в домі тих, котрі про неї погано говорять» (Siarkowski 1883, s. 110; ґміна Маслув Келець- кого пов. Свєнтокшиського воєв. РП).

Привертає увагу означення ласки, виявлене на Сколівщині: «Ну та кажут, шо гріх [ласку бити]. То якас домовівка. То е домовик із домовівки. Як уб'еш...» (Архів ЛНУ, спр. 721-Е; с. Орів Скл. Лв.). «Домовівка» у цьому випадку дещо нагадує назви домашньої змії, як-от змія-«ґрун- товичка», «домашній вуж» тощо.

Лемки, бойки та гуцули ласку безпосередньо співвідносили зі «щастям» господаря: «Щасливий той дім, в якому ласка ховається» (Gustawicz 1881, s. 148; Новий Сонч Малопольського воєв. РП; лемки), «Де є ласиця коло дому, там місце щасливе» (Schnaider 1912, s. 195), «Є такі п і д л а с и ч к и, що їх не годит сї убивати, бо то щ і с к є того, де они є. Де они є, то яка она буде - ци біла, ци яка - то тот ґазда може у таку худобу увірувати; така худоба буде сї єму вести. Єї навіть не гірь у вечір изгадувати, бо то ї шкодит - она слїпне від того» (Онищук 1909, с. 22). Заборона згадувати про ласку під вечір (після заходу сонця) підкреслює демонологічний статус цієї тваринки.

Ласку зчаста вважають отруйною: «Про ласку (ласиця, ласичка) говорять, що вона, очевидно, отруйна. її укус за формою та дією схожий на укус змії. Люди й тварини дуже швидко знемагають від нього; втім людей вона кусає тільки в п'яту» (Кайндль 2000, с. 141), «Ласка, не дай, Боже, щоби вона не вкусила, бо від неї нема ліку» (Архів ЛНУ, спр. 715-Е; с. Джурів Снт. Ів.-Фр.), «Ласиці бояцця дуже, бо вона якби вкусила, так відразу смерть» (Архів ЛНУ, спр. 715-Е; с. Ви- динів Снт. Ів.-Фр.), «Ласиці не мож бити, бо як так надихне чоловіка, то мож вмерети» (Пастернак 1929, с. 349), «Ласочка як укусить корову, то треба лічить корову. Вим'я опухае, нога опухае. Це вже баба не поможе, це треба антібіотіки, як вона вже яд пустила. То неї не треба дрочить. Неї не треба чепать, хай собі живе» (Архів ЛНУ, спр. 708-Е; с. Новопіль Чрн. Жт.). Глибоко вірили в отруйність ласки і гуцули Закарпаття (Король 2019, с. 88-89).

У цьому контексті прикметними є оповідки про те, як ласка відімстила за покривджених, на її думку, ласиченят: «То ласиця коням гриви заплітала. Вона не шкоде, як ти її не пошкодиш. Хлопці косили, ну та й не виділи, а вона мала там гніздо в траві. Те гніздо закручане таке, як то миш закручує. Скосили, та й косять далі. А дзбанок там стояв з водою. І та ласиці полетіла до того дзбанка, ну і там напорскала - то вже [ті косарі] виділи. Та й поставали - шо то має бути? Та й їден до другого: «Напевне, мусе мати десь гніздо тут...» Вертає сі - є ті молоді, ніц їм не пошкодило. Ласиці назад - хода. І так товкла сі лапками, поки вона того дзбанка не звалила, вилліти воду. Бо вона отрую [напустила]. Вона так сі хотіла людям пімстити, бо гадала, жи вони їй покосили ті ласичинєта малі»» (Архів ЛНУ, спр. 331-Е; с. Стрептів Кмн.-Бз. Лв.), «То не можна бити. Туво-во були косарі косили в лісі на сіножаті і здибали гніздо і маленькі. Та й взєв те гніздо і переніс на другий бік положив. А мали зи собою горнец води, дзбанок. А вона прийшла на те місце - нема ласенєт - і взяла наригала їм в ту воду. То вони взєли перенесли їй назад на то місце. А вона тоди прийшла і той горнец звалила. То дуже мудре створіння. В нас їх не били. [Але] Каже - на худобу пошкоде - кров висце» (Архів ЛНУ, спр. 331-Е; с. Волиця Бск. Лв.).

На початку минулого століття два варіанти зі схожою фабулою на Кам'янеччині (сучасне с. Сілець Кмн.-Бз. Лв.) записав Андрій Веретельник (Архів ІМФЕ, арк. 113-117). Відомий дослідник символіки тварин А. Ґура визначав такі тексти як південнослов'янські й малопольські (Гура 2004, с. 82). Очевидно, йдеться про матеріали з Підкарпатського воєводства РП у записах Юзефа Суліша (Sulisz 1906, s. 64) і з Малопольського воєводства РП у записах Броніслава Ґуставіча (Gustawicz 1881, s. 148); при цьому варто зазначити, що ці матеріали, швидш за все, українські. Цей сюжет був зафіксований і в ґміні Маслув Келецького пов. Свєнтокшиського воєв. РП (Siarkowski 1883, s. 110). Записи А. Веретельника і наші дещо розширюють географію побутування відповідних уявлень про ласку. Варто додати, що на Монастирищині таку ж розповідь ще наприкінці ХІХ ст. було виявлено про ящірку: «Пастух вбив малі ящірки. Стара пішла за ним до дому, а коли хлопець страву, приготовану йому на вечерю, виніс на двір, аби вистигла, ящірка напустила до неї трутизни» (Gustawicz 1881, s. 133; с. Горигляди Мнст. Трн.). Найчастіше ж однотипний сюжет на теренах України розповідають про «хатнього» вужа.

У Карпатах ласку подекуди пов'язують зі святом Власія (24 лютого). Зокрема у с. Шешори стверджували, що у покарання за роботу на Власія ласиця може вкусити худобу: «То було, шо конім гриву сплітало. То, казали, шо мавки цісі... Я знаю, ци то мавки, ци шо... Ну, є такі ласиці. То казали, шо то в'ни люб'ї сплітати. Ласиці не били, і таке й свято є, Власія називає сі. В нас то дуже таке акуратне, не можна робити, бо то лисичька дуже відчуває, може поразити, вкусити. А від неї ліку нема. Казали, шо не можна на Власія робити, бо в'на дуже... Але казали, шо коло кождоїхати в'на є. Де худоба є, шо в'на там є. Може поразити і худобу, і людину навіть. То було таке, шо казали: в когос, там, чорна худоба веде си, в когось ласа веде си, то таке було. То на ласку не дивили сі, але переважно ласки такі були, як худоба там вела си» (Архів ЛНУ, спр. 719-Е; с. Шешори Кос. Ів.-Фр.). Такі ж відомості знаходимо й у матеріалах В. Шухевича: «Л а с о ч к а - к и т о ч к а. Кусає лиш у свйита, значит, йик сьвйитий ї скаже, тай за то, шо чоловік не сьвйиткував йикої днини; Бог карає за тото чоловіка; йик ласочка укусит, то нема лїку, хиба би ї зловив, та зготовив и юшков укушене місце помастив; але то не вольно, бо йик одну вбий, то друга вігубит усу худобу, тому то не вольно ї убивати. Аби ласочка не кусала маржини, треба постити, а на св. Власія не вольно нїчо робити, тогди вона вже не укусит» (Шухевич 1908, с. 267; с. Голови Врх. Ів.-Фр.).

Виразний зв'язок свята Власія з худобою на межі Покуття й Гуцульщини: «Власія, це від корови не можна робити» (Архів ЛНУ, спр. 719-Е; с. Нижній Березів Кос. Ів.-Фр.), «Власія - то від маржини. Кажут, шо не можна шось робити, бо маржині шкодит» (Архів ЛНУ, спр. 719-Е; с. Стопчатів Кос. Ів.-Фр.), «Не можна було, Власія, нічо' робити. Бо вразит курову Це, ка', свєткувати треба» (Архів ЛНУ, спр. 719-Е; с. Уторопи Кос. Ів.-Фр.), «Власія - то це від худоби свєто. Нічо' не робили, бо худоба може слаба бути, всєке таке» (Архів ЛНУ, спр. 719-Е; с. Спас Клм. Ів.-Фр.). У цей день подекуди оберігали худобу від відьом: «Власія - цеце від коров свєто. Шо на Власія може прийти відьма те й відобрати молоко. Шо то навіть не раз палили гліг перед стайньою, чи з терна, чи з деригузу Перед самов стайньов треба було запалити, аби то горіло» (Архів ЛНУ, спр. 719-Е; с. Стопчатів Кос. Ів.-Фр.).

З худобою пов'язують це свято і на Поліссі. Тут у цей день не працювали, а щоб були «тлустенькі» телята, споживали сир зі сметаною, варили вареники з сиром: «Уласся? Да. Був. Ну, йон, каже, ад худобі, цей празнік. Ну, нє рабілі людзі, бо ад худобі, худобу ж дзєржалі» (Архів ДНЦЗКСТК, спр. В. Галайчук - 2014б; с. Зимовище Чрн. Кв.), «Є такий Влас, но в нас вже ничего на Власа не роблять. Ну це ж казали, шо телята гарниє на Власся. Батько каже чи матка - наласує вам сметани да сиру - дак буде й теля гладке. Влассє, Влассє... Усєгда ж... Дома, ну, вже ж пакормит [дітей], да каже - це шоб теля гладке було» (Архів ДНЦЗКСТК, спр. В. Галайчук - 2014б; с. Паришів Чрн. Кв.), «Влассє. Ну, це є такий празнік. Святець Влас. Він пападаєцця в адин день. Варили вареники, шоб телята були гладкіє» (Архів ДНЦЗКСТК, спр. В. Галайчук - 20146; с. Лельов Чрн. Кв.), «О, в нас було. Кажуть - сьо'дні Влассє, каля варенікав кавбассє. Вареніківарилі» (Архів ДНЦЗКСТК, спр. В. Галайчук - 20146; с. Чистогалівка Чрн. Кв.). У с. Левковичі (Овр. Жт.) довелося бачити й ікону святого Власія у хліві як оберег худоби.

Святого Власія вважають «правонаступником» Велеса, однією з функцій якого, очевидно, була опіка над худобою. З іншого ж боку, привертає увагу співзвучність назв Влас і ласка (див.: Толстой 1995, с. 384.), звідки така яскрава «худоб'яча» тематика у приурочених до дня цього святого звичаях.

Як бачимо, в уявленнях українців про ласку найбільш виразним є її зв'язок з худобою. Саме він дає підстави відносити ласку до «домашніх духів». Іноді, хоч порівняно нечасто, ласку ототожнюють з домовиком. Від неї, як і від домовика, залежав добір масті домашніх тварин. Спільною для обидвох є функція «заплітання коней». Як і домовик, ласка нібито опікується худобою, хоча може й покривдити її. Все ж, ласку часто сприймають і окремо від домовика (тим більше, що домовик живе у хаті, а ласка - у хліві), так що її статус в українській міфологічній системі варіюється від зооморфного варіанту домовика до тварини з певними міфологічними рисами.

Багато в чому ласка зближується з «домашньою змією». Обидвоє мешкають у підземному хтонічному світі в окресі обійстя, що співвідноситься з місцем перебування душ «своїх» померлих. Подекуди вірять, що ласка отруйна. її не можна вбивати, бо це зашкодить худобі. Нарешті, як і вуж чи гадюка, ласка ловить мишей, тобто підтримує добробут господарства не тільки в міфологічному сенсі, але й буквально.

Щодо ж до заборони кривдити ласку, то варто зазначити, що в українців загалом було особливе ставлення до «несвійських» тварин, які опинилися у просторі хати чи обійстя (нерідко, особливо у поминальні періоди, їх асоціювали з душею когось із померлих, яка навідала родичів). Крім ласки, це та ж таки «домашня змія», також бусол, ластівка; крім того, не вбивали у хаті павуків, подекуди жаб, не кривдили котів та собак тощо.

Умовні скорочення

Влн. (Волинська обл.): Грх. - Горохівський р-н, К.-Каш. - Камінь-Каширський р-н; Вн. (Вінницька обл.): Хм. - Хмільницький р-н; Жт. (Житомирська обл.): Крст. - Коростенський р-н, Овр. - Овруцький р-н, Плн. - Пулинський р-н, Чрн. - Черняхівський р-н; Ів.-Фр. (Івано-Франківська обл.): Бгр. - Богород- чанський р-н, Врх. - Верховинський р-н, Грд. - Городенківський р-н, Клм. - Коломийський р-н, Кос. - Косівський р-н, Надв. - Надвірнянський р-н, Снт. - Снятинський р-н; Кв. (Київська обл.): Плс. - Поліський р-н, Пр.-Хм. - Переяслав-Хмельницький р-н, Чрн. - Чорнобильський р-н; Лв. (Львівська обл.): Брд. - Бродівський р-н, Бск. - Буський р-н, Кмн.-Бз. - Кам'янка-Бузький р-н, Скл. - Сколівський р-н, Стр. - Стрийський р-н, Стс. - Старосамбірський р-н; Рвн. (Рівненська обл.): Брз. - Березнівський р-н, Гощ. - Гощанський р-н, Дмд. - Демидівський р-н, Остр. - Острозький р-н, Рдв. - Радивилівський р-н; Трн. (Тернопільська обл.): Крм. - Кременецький р-н, Мнст. - Монастириський р-н; Хм. (Хмельницька обл.): Слв. - Славутський р-н; Чрн. (Чернігівська обл.): Кзл. - Козелецький р-н, Рпк. - Ріпкинський р-н.

Список джерел та літератури

1. Архів ДНЦЗКСТК (Архів Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф).

2. Архів ІМФЕ (Рукописний фонд ІМФЕ ім. М. Т Рильського НАН України), ф. 28-3, од. зб. 167.

3. Архів ЛНУ (Архів Львівського національного університету імені Івана Франка), ф. Р-119, оп. 17.

4. ВИНОГРАДОВА, Л. Н., 2000, Народная демонология и мифо-ритуальная традиция славян. Москва: Индрик.

5. ГУРА, А. В., 2004, Ласка, Славянские древности: Этнолингвистический словарь, 3. Москва: Междунар. отношения, 82-85.

6. ГУРА, А. В., 1997, Символика животных в славянской народной традиции. Москва: Индрик.

7. ГУРА, А. & ТЕРНОВСКАЯ, О. & ТОЛСТАЯ, С., 1983, Материалы к полесскому этнолингвистическому атласу, Полесский этнолингвистический сборник. Москва, 49-153.

8. КАЙНДЛЬ, Р Ф., 2000, Гуцули: їх життя, звичаї та народні перекази. Чернівці: Молодий буковинець.

9. КОРОЛЬ, В., 2019, Народна демонологія гуцулів Закарпаття: дис. ... канд. іст. наук: 07.00.05 «Етнологія». Ужгород - Львів.

10. КРАВЧЕНКО, В., 1920, Звичаї в селі Забрідді та по де-якіх іньшіх, недалекіх від цього села місцевостях Житомірського повіту на Волині. Житомір: Робітник.

11. ЛЕВКИЕВСКАЯ, Е., 2000, Полесские и севернорусские материалы о домовом, Славянский и балканский фольклор. Народная демонология. Москва, 377-398.

12. Народная демонология Полесья. Публикации текстов в записях 80-90-х гг. ХХ века, 2019, 4. Москва: Издательский Дом ЯСК.

13. ОНИЩУК, А., 1909, Матеріяли до гуцульської демонольоґії. Записані у Зеленици, надвірнянського пові- та, 1907-1908, Матеріяли до української етнольоґії, ХІ, 2. Львів, 1-139.

14. ПАСТЕРНАК, Я., 1929, Звичаї та вірування в с. Зіболках, Жовківського повіту, Матеріяли до етнології й антропології, ХХІ-ХХІІ, 1. Львів, 321-352.

15. ТОЛСТОЙ, Н. И., 1995, Власий, Славянские древности: Этнолингвистический словарь, 1. Москва: Меж- дунар. отношения, 383-384.

16. ШВЕД, И. А., 2010, Словацкий фольклор: формы, жанры, поэтика. Брест: Альтернатива.

17. ШУХЕВИЧ, В., 1908, Гуцульщина 5. Львів.

18. FALKOWSKI, J., 1938, Potnocno-Wschodnie pogranicze Huculszczyzny. Lwow.

19. FEDEROWSKI, M., 1897, Lud biatoruski na Rusi Litewskiej. Materyaty do etnografii stowianskiey zgromadzone w latach 1877-1891 przez Michata Federowskiego, І. Krakow.

20. GUSTAWICZ, B., 1881, Podania, przes^dy, gadki i nazwy ludowe w dziedzinie przyrody, Zbior wiadomosci do antropologii krajowej, V. Krakow, 102-186 (Materyjaty etnologiczne).

21. SALONI, A., 1902, Lud tancucki. Materyaty etnograficzne zebrat Aleksander Saloni. Krakow.

22. SCHNAIDER, J., 1907, Lud Peczenizynski, ІІ, Lud: Organ Towarzystwa Ludoznawczego, ХІІІ. Lwow, 21-33, 98-117, 202-215.

23. SCHNAIDER, J., 1912, Z zycia gorali nadtomnickich (Dokonczenie), Lud: Kwartalnik etnograficzny, ХVIII. Lwow, 141-217.

24. SIARKOWSKI, W., 1883, Podania i legendy o zwierz^tach, drzewach i roslinach, Zbior wiadomosci do antropologii krajowej, VII. Krakow, 106-119 (Materyjaty etnologiczne).

25. SULISZ, J., 1906, Zapiski etnograficzne z Ropczyc, Lud: Organ Towarzystwa Ludoznawczego we Lwowie, ХИ, I. Lwow, 57-81.

References

1. Arkhiv DNTSZKSTK [Archive of the State Scientific Center for the Protection of Cultural Heritage from ManMade Disasters].

2. Arkhiv IMFE [M. Rylsky IMFE Manuscript Fund of the National Academy of Sciences of Ukraine]. F. 28-3, od. zb. 167.

3. Arkhiv LNU [Archive of Ivan Franko National University of Lviv]. F R-119, op. 17.

4. VINOGRADOVA, L. N., 2000, Narodnaia demonolohia i mifo-ritualnaia traditsia slavian [Folk demonology and the mytho-ritual tradition of the Slavs]. Moskva: Indrik. [In Russian].

5. HURA, A. V., 2004, Laska [Weasel], Slavianskie drevnosti: Еtnolingvisticheskii slovar, 3. Moskva: Mezhdunar. otnosheniia, 82-85. [In Russian].

6. HURA, A. V., 1997, Simvolika zhivotnykh v slavyanskoi narodnoi traditsii [Symbolism of animals in the Slavic folk tradition]. Moskva: Indrik. [In Russian].

7. HURA, A. & TERNOVSKAYA, O. & TOLSTAYA, S., 1983, Materialy k polesskomu etnolyngvysticheskomu atlasu [Materials for the Polesie ethnolinguistic atlas], Polesskii еtnolyngvystycheskii sbornik. Moskva, 49153. [In Russian].

8. KAINDL, R. F., 2000, Hutsuly: yikh zhyttia, zvychai ta narodni perekazy [Hutsuls: their life, customs and folk tales]. Chernivtsi: Molodyi bukovynets. [In Ukrainian].

9. KOROL, V., 2019, Narodna demonolohia hutsuliv Zakarpatta: dys. ... kand. ist. nauk: 07.00.05 «Etnolohiia» [Folk demonology of Hutsuls of Transcarpathia: dis. ... cand. hist. sciences: 07.00.05 «Ethnology»]. Uzhhorod - Lviv. [In Ukrainian].

10. KRAVCHENKO, V., 1920, Zvychai v seli Zabriddi ta po de-yakykh inshikh, nedalekykh vid tsoho sela mistsevostiakh Zhytomyrskoho povitu na Volyni [Customs in the village Zabridda and in some other areas of Zhytomyr district in Volyn, not far from this village]. Zhytomyr: Robitnyk. [In Ukrainian].

11. LEVKIEVSKAIA, E., 2000, Polesskie y severnorusskie materyaly o domovom [Polesie and North Russian materials about the hobhoblin], Slavyanskyy y balkanskyy folklor. Narodnaia demonologiia. Moskva, 377-398. [In Russian].

12. Narodnaia demonolohiia Polesia. Publikatsii tekstov v zapysyakh 80-90-kh hh. XX veka [Folk demonology of Polesie. Publications of texts in the records of the 80-90-s. XX century] 2019, 4. Moskva: Izdatelskii Dom YASK. [In Russian].

13. ONYSHCHUK, A., 1909, Materialy do hutsulskoi demonolohii. Zapysani u Zelenytsy, nadvirnyanskoho povita, 1907-1908 [Materials on Hutsul demonology. Recorded in Zelenytsia, Nadvirna district, 1907-1908], Materiyaly do ukrayinskoyi etnologiyi, XI, 2. Lviv, 1-139. [In Ukrainian].

14. PASTERNAK, Ya., 1929, Zvychai ta viruvannia v s. Zibolkakh, Zhovkivskoho povitu [Customs and beliefs in the village Zibolky, Zhovkva district], Materiyaly do etnolohii y antropolohii, XXI-XXII, 1. Lviv, 321-352. [In Ukrainian].

15. TOLSTOI, N. I., 1995, Vlasiy [Vlasiy], Slavianskiye drevnosti : Etnolingvisticheskii slovar, 1. Moskva: Mezhdunar. otnosheniya, 383-384. [In Russian].

16. SHVED, I. A., 2010, Slovatskii folklor: formy, zhanry, poetika [Slovak folklore: forms, genres, poetics]. Brest: Alternativa. [In Russian].

17. SHUKHEVYCH, V., 1908, Gutsulshchyna [Hutsul region] 5. Lviv. [In Ukrainian].

18. FALKOWSKI, J., 1938, Polnocno-Wschodnie pogranicze Huculszczyzny [Northeast borderland of the Hutsul region]. Lwow. [In Polish].

19. FEDEROWSKI, M., 1897, Lud biatoruski na Rusi Litewskiej. Materyaly do etnografii slowianskiey zgromadzone w latach 1877-1891 przez Michala Federowskiego [Belarusian people in Lithuanian Ruthenia. Slavic ethnographic materials collected in 1877-1891 by Michal Federowski], І. Krakow. [In Polish].

20. GUSTAWICZ, B., 1881, Podania, przes^dy, gadki i nazwy ludowe w dziedzinie przyrody [Stories, superstitions, tales and folk names in the field of nature], Zbior wiadomosci do antropologii krajowej, V. Krakow, 102-186 (Materyjaly etnologiczne). [In Polish].

21. SALONI, A., 1902, Lud Lancucki. Materyaly etnograficzne zebral Aleksander Saloni [People of Lancut. The ethnographic material was collected by Aleksander Saloni]. Krakow. [In Polish].

22. SCHNAIDER, J., 1907, Lud Peczenizynski [People of Pechenizchyn], II, Lud: Organ Towarzystwa Ludo- znawczego, ХІІІ. Lwow, 21-33, 98-117, 202-215. [In Polish].

23. SCHNAIDER, J., 1912, Z zycia gorali nadlomnickich [From the life of the mountaineers over Limnitsa] (Dokon- czenie), Lud: Kwartalnik etnograficzny, XVIII. Lwow, 141-217. [In Polish].

24. SIARKOWSKI, W., 1883, Podania i legendy o zwierz^tach, drzewach i roslinach [Stories and Legends about Animals, Trees and Plants], Zbior wiadomosci do antropologii krajowej, VII. Krakow, 106-119 (Materyjaly etnologiczne). [In Polish].

25. SULISZ, J., 1906, Zapiski etnograficzne z Ropczyc [Ethnographic Notes from Ropczyce], Lud: Organ Towarzystwa Ludoznawczego we Lwowie, XII, I. Lwow, 57-81. [In Polish].

Размещено на Allbest.ru