Творчість О. Ґердан-Заклинської в контексті розвитку української та світової хореографічної культури

Анотація

Досліджено творчу діяльність однієї з відомих учениць В. Авраменка, галицького хореографа О. Ґердан-Заклинської на Батьківщині та в еміграції. Проаналізовано її внесок у розвиток «виразного» танцю першої половини ХХ ст. у контексті специфіки українського хореографічного мистецтва. Розглянуто виконавську та педагогічну діяльність хореографа в розрізі збереження та розвитку національної історико-культурної спадщини. Констатовано, що напрям творчої та педагогічної діяльності О. Ґердан-Заклинської в еміграції засвідчує прагнення не лише зберегти власні духовні цінності та досягнення української танцювальної культури, але й популяризувати їх та водночас зробити внесок у синтез української та закордонної хореографії.

Поєднуючи традиції національного мистецтва з новаторським досвідом західноєвропейської хореографії, О. Ґердан-Заклинська репрезентувала унікальний стиль виконання танцю «модерн» на світовому рівні. У процесі пошуку самобутності та автентичності українського народно-сценічного танцю нею були винайдені так звані рухальні символи, що посприяли становленню нового кодування танцю.

Ключові слова: О. Ґердан-Заклинська, хореограф, українська хореографічна культура, «виразний» танець, еміграція, Канада, США.

Вступ

Постановка проблеми. Друга хвиля української еміграції вирізняється надзвичайною концентрацією культурних сил та значним інтелектуальним потенціалом (до її складу входили відомі вітчизняні публіцисти, письменники, науковці та діячі культурно-освітньої галузі), що надає їй особливе значення. Проте, через специфічне ставлення в радянському суспільстві до емігрантської теми наявна інформація навіть щодо творчої діяльності найвідоміших постатей характеризувалася відсутністю фактичної повноти та певною ідеологічною упередженістю (зазвичай акцент робили на тому, що найзначніші здобутки були досягнуті ними ще до еміграції). Творча доля багатьох вітчизняних акторів, музикантів, хореографів пройшла за межами їхньої Батьківщини, лишалася мало відомою, не зважаючи на те що багато з них причетні до розвитку національної культури і мистецтва в країнах проживання.

Останнім часом з'явилася можливість значно розширити відомості про діяльність представників української діаспори, по-новому осмислити їхні творчі здобутки в масштабах національної культурної спадщини. Наразі дослідження життя та діяльності представників української еміграції є актуальним та перспективним у історико-культурному аспекті, оскільки не лише сприяє відтворенню повномасштабної картини української культури ХХ ст., а й дозволяє виявити їхній вплив на розвиток світової культури. Нового осмислення вимагає танцювально-педагогічна діяльність галицького хореографа О. Ґердан-Заклинської (1916-1999 рр.), творчість якої посприяла розвитку українського народно-сценічного танцю на західноукраїнських землях, серед української спільноти в Канаді та Сполучених Штатах Америки.

Останні дослідження та публікації. Історія української еміграції другої хвилі (період між Першою та Другою світовими війнами) як складне та неоднозначне явище протягом останніх десятиліть викликає науковий інтерес, про що свідчать конференції, круглі столи та збільшення кількості публікацій на означену тематику. Неабияку увагу творчості О. Ґердан-Заклинської приділено мистецтвознавцем Р Яцівом. У бібліографічному нарисі «Оленка Ґердан-Заклинська. Життя і творчість» (2013) та праці «Оленка Ґердан-Заклинська (1916-1999): життя у мистецтві: матеріали до історії українського мистецтва XX століття» (2015) дослідник простежує життєвий і творчий шлях талановитої української танцюристки, хореографа-постановника, поетеси, публіциста та художниці; публікує вибрані статті О. Ґердан-Заклинської, присвячені питанням філософії танцю та хореографічного мистецтва, а також публікації відомих сучасників про її творчість.

Окремі аспекти творчості О. Ґердан-Заклинської висвітлено в наукових статях М. Погребняк «Танець «Модерн» Галичини 20-30-х років ХХ століття» (2017) та «Перші кроки танцю «Модерн» на українській сцені першої половини ХХ ст.» (2020); дослідженні Н. Марусик «Гуцульська хореографія як складова національних мистецько-культурних процесів кінця ХІХ-ХХІ століть» (2019) та ін. Загалом, аналіз сучасної історіографічної ситуації засвідчує, що творча діяльність О. Ґердан- Заклинської вивчена недостатньо, а проблематика її внеску в розвиток української хореографічної культури вимагає детального дослідження з позицій сучасної культурології. У цій статті хореографічна діяльність О. Ґердан-Заклинської розглядається як феномен, для якого характерним є тісний зв'язок з кращими досягненнями вітчизняної танцювальної культури та національними сценічними практиками країн перебування (Канади та США).

Мета статті -- з'ясувати внесок О. Ґердан- Заклинської в розвиток української хореографічної культури на вітчизняному та світовому рівні.

Виклад матеріалу дослідження

Олена Заклинська (сценічне ім'я Оленка Ґердан-Заклинська, яке вона вживала як авторське творче псевдо) народилася 1914 р. біля гуцульського містечка Жаб'є в родині вчителя Богдана Заклинського й Осипи Заклинської -- педагога, публіциста, дитячої письменниці. Здобула хорошу мистецьку освіту, ще в дитинстві майбутній хореограф цікавилася танцями, зокрема народними. український хореографічний мистецтво модерн

Перші творчі успіхи були пов'язані з танцювальними виступами на пластових таборах і різноманітних імпрезах (Яців, 2013, с. 37), а завдяки навчанню в Чехії (Українська реальна гімназія) О. Заклинська отримала можливість відвідувати заняття з українських національних танців у школі В. Авраменка в Подєбрадах та лекції класичного танцю в студії балетмейстера О. Костіна. Закінчивши після Першої світової війни середню школу Дівочого інституту в Перемишлі, О. Заклинська переїздить до Львова й розпочинає навчання та професійну кар'єру.

Після переїзду до м. Львів у хореографа почали формуватися нові погляди на мистецтво танцю, оскільки в ті часи (1920-1930 рр.) широкої популярності набули новаторські тенденції, які реформували класичний танець у бік модернізму. Період ХІХ-ХХ століть став важливим для розвитку української культури в багатьох сферах мистецтва, водночас і хореографічного. Нові ідеї танцю щодо виконання, філософії «нового» чи «виразкового» танцю широко поширювались у мистецьких осередках. У Львові, як і по всій Європі, резонувала система швейцарського композитора й педагога Еміля Жак-Далькроза, суттю якої була синхронізація музичної теми з ритмопластичними даними виконавця як носія певного генетичного ритмокоду (Яців, 2013).

Заклинська обрала за взірець та джерело натхнення новаторські європейські течії танцю, передусім стилістику М. Вігман (представниця німецького виразного танцю, учениця Р. фон Лабана), відвідуючи школу модерного танцю М. Бронєвської та курси ритмопластики О. Федрак-Дрогомирецької. Саме тоді вона здійснила перші постановки сценічного танцю, деякі з них стали основою танцювального репертуару як сольної виконавиці, наприклад, танець «Дорога» на музику З. Лиська, «Спомин з гір» на музику Я. Ярославенка-Безкоровайного, «Метелиця» на музику В. Барвінського (Пастернакова, 1963, с. 172).

В. Пастух (1999, с. 22-27) акцентує, що значною мірою тогочасні хореографічні постановки О. Ґердан-Заклинської, які відзначалися такими особливостями камерного танцю як специфічне використання сценічного простору та підпорядкованість засобів хореографічної виразності авторському задуму, були відображенням інтересу танцюристки до почуттів та причинно-наслідкового зв'язку між емоційною складовою та людськими вчинками, що отримали виявлення в різноманітних пластичних та національних інтерпретаціях.

У травні 1939 р. О. Заклинська представила українську танцювальну культуру на Міжнародному конкурсі танцю в Брюсселі, здобувши диплом за виконання сольних танців «Метелиця» та «Колисанка» (на музику М. Колесен) (Пастух, 1999, с. 17-21). ЇЇ перемога набула резонансу та сприяла поширенню української культури в європейському суспільстві.

Про талант інтерпретатора української танцю О. Ґердан-Заклинської, що яскраво проявився в постановках сольного танцю «Дробушка» та ансамблевому «Коломийка», зазначає М. Погребняк (2017, с. 56) і акцентує увагу на тому, що танцівницею було використано поєднання вітчизняних національних традицій та модерної пластики (танець «Мавка»).

Варто зазначити, що підхід танцюристки до розвитку власних здібностей та подальшої професійної діяльності, окрім занять з ритмопластики і танцю модерн, включав:

- навчання музичному мистецтву в М. Колеси та Р. Савицького, що посприяло систематизації власних поглядів на українську народну пісенно-танцювальну культуру та розуміння музичної традиції (Яців, 2013, с. 22);

- польові дослідження автентичного українського танцю (до початку Другої світової війни танцюристка вивчала та записувала стародавні зразки лемківського танцювального фольклору з метою здійснення сценічної постановки на основі весільної обрядовості);

- заняття класичним танцем (О. Заклинська виступала в складі трупи балетного ансамблю львівського Театру опери і балету в балеті «Серпанок П'єретти» в постановці М. Трегубова та виставі «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемов- ського).

Політичні події в Україні внесли свої корективи в подальшу професійну діяльність артистки. З 1939 року радянська влада радикально реформувала культурно-мистецьке життя Львова, лише через два роки (1941 р.), коли була сформована трупа Львівського оперного театру, Заклинська значиться в складі балетної групи. З початком Другої світової війни мистецтво ритмопластики уже не могло культивуватися в тих аспектах, які визначали дальший розвиток «даль- крозівського начала» в модерному танці (Яців, 2013). На початку 1944-го р. О. Заклинська емігрує до Відня, там прагне вдосконалити професійну майстерність завдяки навчанню у Високій школі танцю у відомого австрійського хореографа Р Хлядек, сольним виступам та новим хореографічним постановкам (композиція «Римський фонтан» та ін.). Гердан-Заклинська проводить організаційну (співорганізатор виставки українського мистецтва), творчу (танцівниця) та педагогічну (вчителька в гімназії, викладач на танкових курсах) діяльність, перебуваючи в таборах для переміщених осіб на території Австрії (Ландек) та Німеччини (Pritz, 1984, р. 98).

Незважаючи на навчання та професійну діяльність, відповідно до політичного статусу, у якому хореограф перебувала, вона ділила долю десятків тисяч «переміщених осіб» у спеціально утворених на території Австрії і Німеччини таборах. На початку січня 1948 року Гердан-Заклин- ська взяла участь у концерті в залі Міського театру (м. Інсбрук, Австрія), де виступили представники різних національних груп. У програмі переважали виступи українців, їх супроводжував український хор «Ватра». Незважаючи на складний період перебування в таборі для інтернованих у м. Інсбрук, у репертуарі О. Заклинської з'явилися нові композиції: «Гуцулка», «Радість», «Золотий сон» (Яців, 2013).

У 1948 р. О. Заклинська переїздить до Канади, саме в цій країні український танець привертав увагу публіки, отримував позитивні відгуки після того, як у 1924 р. відбувся перший публічний виступ групи з театру Торонто «Український народний дім» на Канадській національній виставці. Її виконавська та педагогічна діяльність у Канаді була своєрідним продовженням справи одного з перших викладачів артистки -- В. Авраменка, який «наділений харизматичною індивідуальністю, безмежною енергією та місіонерським потягом, що межує з фанатизмом, поставив за мету зробити український танець окремою, закінченою та незалежною галуззю українського мистецтва» (Avramenko, 1947, р. 8).

Завдяки його діяльності вже станом на початок 30-х рр. ХХ ст. популярність українського танцю була такою високою, що деякі українські молодіжні організації пропонували навчання танцям як стимул для привернення нових учасників (Pritz, 1984, р. 98).

У місті Вінніпег вона відкрила школу українського танку при Вищих освітніх курсах. Вихованці школи показали хороший результат на фестивалі в Торонто -- здобули п'ять відзнак за виконання постановок «Думок-коломийок» та «Гопака». У цей період життя Ґердан-Заклинська працює над власними хореографічними роботами. Однією з них став твір «Слава Україні», який побачили на сценах українських театрів Торонто. Назви постановок у котре засвідчують те, що вона не забуває про Україну, продовжує справу свого життя, знаходячись далеко за межами Батьківщини (Яців, 2013).

Хореограф продовжила педагогічну діяльність і в наступні роки, відкрила курси народного сценічного танцю, викладала ритміку в українському Музичному інституті ім. Лисенка в Канаді (м. Торонто, 1950 р.), а також викладала український танець на літніх курсах Української національної федерації (Ukrainian National Federation's summer courses). У березні 1955 р. О. Ґердан-Заклинська виступила в Торонто з власними постановками танців: «Колискова», «Гуцулка», «Плач Ярославни», «Римський фонтан» та ін. (Димчук, 1955, с. 119).

Громадянська позиція проявлялась не лише в хореографічному мистецтві, у липні 1954 року артистка (разом з У. Самчуком, М. Голинським, М. Дмитренком, О. Тарнавським та ін.) стала членом оргкомітету Першої зустрічі українських мист- ців США і Канади, яка проходила під гаслом «Українські мистці протестують проти нищення української культури Москвою» в м. Торонто (Канада). Як зазначає Р. Яців, то був найбільший огляд національних культурних сил світового українства після завершення Другої світової війни (Яців, 2013).

1956 року Ґердан-Заклинську запросили до м. Нью-Йорк (США) на посаду професора Українського музичного інституту. Разом із педагогічною вона продовжує громадську діяльність. Хореограф стає дописувачем газети «Свобода» (найбільший часопис у діаспорі), співпрацює з жіночим журналом «Наше життя». Її публікації висвітлюють актуальні проблеми української культури («Театр для дітей», «За розвиток українського танку» та ін.), вони присвячені відомим особистостям національного музичного й театрального життя поза Батьківщиною (Олені Голинській, Валентині Пере- яславець, Вадимові Сулимі та ін.) (Яців, 2013). Внесок у мистецтво танцю проявився не лише в постановках, педагогічній діяльності, а й низці наукових праць: статті «Мистецтво, мистець і мистецький твір», «За розвиток українського танку»; нариси про видатних танцівників та діячів культури «Зустріч з диригенткою», «Валентина Переяславець», «Балет Вадима Сулими» та ін. (Мочер- нюк, 2016).

У США артистка захопилась образотворчим мистецтвом, навчалась малярства в студії Любомира-Романа Кузьми, брала участь у виставках. Не маємо достатньо інформації стосовно стилістики її картин, однак тематика відома -- це спогади про рідний край, зображення Карпат. Іншим захопленням стала поезія, О. Заклин- ська писала вірші, які вийшли збіркою під назвою «Ритми полонини» (1964 р.) (Молинь, 2016). У передмові збірки авторка зазначає, що мистецтво танцю допомогло їй у створенні поезії. Танцювальний «концепт» пронизує всі рівні поетичної книжки (Мочернюк, 2016). Незважаючи на нові захоплення, громадську, педагогічну діяльність, мистецтво танцю завжди було важливим у її житті. 26 жовтня 1960 р. у межах програми Літературно-мистецького ярмарку Літературно-мистецького клубу О. Ґердан-Заклинська виступила з двома танцювальними композиціями «Циганське кохання» та «Шумка», що вирізнялися створеною авторкою суцільністю образної, ритмічної танцювальної динаміки та «витвореної ілюзії співу й музики» (Марченко, 1960, с. 3). За визначенням тогочасних критиків, соло-танець «Циганське кохання» -- власна «танкова креація мисткині» (Марченко, 1960, с. 3) -- являв собою епіку драматичної лірики кохання, реалістичну романтику, позбавлену сентиментальності. Яскраве вираження отримала природна сутність циганського кохання -- виконавиця майстерно зобразила її засобами традиційної української танцювальної лексики (Марченко, 1960, с. 3).

Постановка танцю «Шумка» на музику М. Завадського -- одна з «коронних» хореографічних композицій артистки -- була репрезентована в новій редакції. Дослідники визначають шумку як жартівливу танцювальну пісню західних областей України та Польщі, а також «танцьовку до танцю, окремий танець, що за темпом тяжіє до коломийки» (Колесса, 1901, с. 43). П. Марченко, акцентуючи увагу на дійових особах «Шумки», які заявлені в українських народних піснях і танцях, наголошує, що в постановці та виконанні Ґердан-Заклинської «опукло і повністю по-мистецькі» (Марченко, 1960, с. 3) було зображено красу, чари та настрої, викликані українською природою -- авторка репрезентувала власне розуміння ідеї українського духу. На думку критика, О. Ґердан-Заклинська продемонструвала виконання на високохудожньому рівні -- танцюристці вдалося втілити та виявити колишню дійсність танцю так, як її уявляв український народ із прадавніх часів: «Маестро у своїй танковій креації створила «Шумку» міт у початку літа. Його сила Літень, у своїм краснім, літнім убранні, що символізує природу, настрої і красу літа, із заквітчаною головою в легкому танковому ритмі та в пластичних ритмічних рухах з'являється посеред квітучої природи, і відразу розвиває свої акції» (Марченко, 1960, с. 3).

«Виразний» танець Олени Заклинської, на думку дослідників, яскраво проявився в хореографічних композиціях «Золота осінь» (на музику П. Чайковського), «Блищальце» (на музику С. Рахманінова), «Колискова» (на музику В. Барвінського), «Спомини з гір» (на музику Я. Ярославенка -- В. Безкоровайного), «Метелиця» та «Колисанка» (на музику М. Колесен) (Погребняк, 2017, с. 54).

Важливе значення в контексті популяризації української культури відіграло те, що для хореографічних композицій Гердан-Заклинська обирала переважно музику українських композиторів: М. Завадського, З. Лиська, Я. Ярославенка-Безко- ровайного, В. Барвінського та ін.

Мисткиня працювала з самодіяльними ансамблями, організовувала власні хореографічні вечори, брала участь у турне, засновуючи сучасний український танець як сценічний, розглядаючи одним зі способів дослідження руху для вільного танцю імпровізацію (за М. Вігман вона позиціювлася як спосіб виявлення тем руху, що виникає з внутрішньої необхідності та творчої невідворотності) (Wigman, 1998, р. 17). Проводячи активну педагогічну діяльність, О. Заклинська водночас робила акцент на індивідуальному сольному танці.

Уважаючи, що хореографічне мистецтво знаходиться в постійному пошуку нових шляхів відображення життя людини -- безпосередньої емоції, індивідуальності, а базою будь-якого виду мистецтва є людська особистість та прагнення осмислити навколишній світ, О. Ґердан-Заклинська наголошувала на тому, що яскраву танцювальну композицію можна створити не лише за рахунок матеріальної структури, трюків та «модних викрутасів», а передусім завдяки стилю, основою якого є значні думки, свіжі ідеї, загальна культура, те, що митець хоче передати глядачу. На її думку, «у кожному мистецькому творі живе ідея, душа, яка прямує назустріч правдивому тілу, а також -- задоволення, яке мусить викликати форма, невідлучна від твору» (Ґердан, 1963, с. 34). Проте, твір не повинен ставати тотожністю пережитого або побаченого автором, «він повинен перейти крізь призму серця, духа й інтелекту автора, заграти його нечутними тонами, світлами, завібрувати небаченими рухами й стати відгомоном зовнішнього і внутрішнього імпульсів» (Ґердан, 1963, с. 34).

Хореографічна діяльність О. Ґердан-Заклинської була спрямована на збереження та популяризацію народного українського танцю засобами трансформування лексики хореографічного тексту, формування унікальної стилістики народно-сценічного українського танцю, що став інструментом для оновлення художньої культури нових поколінь українців. Окремі хореографічні композиції, завдяки самобутності хореографічного мислення та популярності в глядача, зокрема «Плач Ярославни», «Слава Україні», «Циганське кохання», «Шумка», можна віднести до золотого фонду народно-сценічного спадку української діаспори. Сценічне життя більшості з них обчислюється роками, а серед виконавців та хореографів-постановників, які звернулися до них, багато провідних митців з різних континентів.

Розвиваючи свій власний стиль українського народно-сценічного танцю, О. Ґердан-Заклинська прагнула відроджувати традицію, поглиблюючи її та співвідносячи з сучасністю. Найповніше творчі принципи та естетика хореографа виражена в танцювальних постановках «Шумка», «Циганське кохання», «Слава Україні», «Плач Ярославни», «Стратосферний танець».

У мистецтві танцю для О. Заклинської надзвичайне місце займала імпровізація як виконавська практика та відмінна риса естетики нового українського танцю. Авторські сценічні танцювальні композиції, що репрезентують український танець для представників різних культур, стали свідченням того, що українці мають конкурентоспроможний культурний продукт, актуальний в контексті тенденцій розвитку світового сценічного простору. 23 січня 1999 року відомої українки, хореографа, педагога та митця не стало. Похована Ґер- дан-Заклинська в м. Редінгтон, штат Пенсильванія (США). Її громадянська позиція, творча діяльність, та вагомий внесок у розвиток і поширення української культури варті достойного вшанування пам'яті.

Висновки.

За наслідками дослідження творчої та педагогічної діяльності О. Ґердан-Заклинської можемо визначити її вплив на розвиток української та світової хореографічної культури. Хореографічна діяльність О. Ґердан-Заклинської проявилася не лише в збереженні та популяризації традицій українського танцювального мистецтва, а й в контексті постійного вдосконалення як власної професійної майстерності, так і сценічної хореографії. Винайдення нею нових «рухальних символів» у процесі пошуку самобутності та аутентичності українського народно-сценічного танцю посприяло становленню нового кодування танцю, що вивчається завдяки чистому копіюванню, уникаючи фіксованої танцювальної техніки.

Акцентуючи на різноманітних методах імпровізації в процесі постановки танцю на основі народного українського танцювального фольклору, хореограф основним принципом убачала свободу індивідуального вираження.

Напрям творчої та педагогічної діяльності О. Ґердан-Заклинської в еміграції засвідчує прагнення не лише зберегти власні духовні цінності та досягнення українського танцю, але й популяризувати їх та водночас зробити внесок у синтез української та закордонної хореографії. Її авторські хореографічні композиції («Циганське кохання», «Стратосферний танець», «Вальс наших днів», «Шумка», «Аркан», «Дорога», «Плач Ярославни» та ін.) вирізняються унікальним ритмопластичним відображенням прадавніх українських життєвих прагнень, вірувань, філософсько-світоглядних позицій з використанням модерного мистецького методу. Синтезуючи найкращі традиції національного мистецтва з новаторським досвідом західноєвропейської хореографії, О. Ґердан-Заклинська репрезентувала унікальний стиль виконання танцю «модерн» та світовому рівні.

Література

Ґердан, О. (1963, 17 квітня). Мистецтво, мистець і мистецький твір. Свобода. Ч. 71.

Димчук, Л. (1955, березень). З української культурної хроніки. Шлях: суспільно-політичний і науково літературний місячник. Кн. 3 (Ч. 3-89). Лондон: Українська видавнича спілка. С. 119-122.

Колесса, І. (1901). Галицько-руські народні пісні з мелодіями. Етнографічний збірник, ІХ. 303 с.

Марусик, Н. І. (2019). Гуцульська хореографія як складова національних мистецько-культурних процесів кінця ХІХ- ХХІ століть: автореферат дис. канд мистецтвознавства: 26.00.01. Державний ВНЗ «Прикарпат. нац. ун-т ім. Василя Стефаника». Івано-Франківськ. 21 с.

Марченко, П. (1960, 17 грудня). Мистецькі відновлення. Свобода. Ч. 241. С. 3.

Молинь, В. (2016). Творча індивідуальність Оленки Ґердан-Заклинської. Гуцульський край, № 14.

Мочернюк, Н. (2016). Універсалізм Оленки Ґердан-Заклинської: Мистецтвознавчий паспорт. Народознавчі зошити. № 6 (132). С. 1486-1488.

Пастернакова, М. (1963). Українська жінка в хореографії. Вінніпег: Trident Press Ltd. 216 с.

Пастух, В. В. (1999). Модерні хореографічні напрями в Галичині (20-30-тірокиХХ ст.). Київ: Знання. 41 с.

Погребняк, М. М. (2017). Танець «Модерн» Галичини 20-30-х років ХХ століття. Молодий вчений. № 8.1 (48.1). С. 52-56.

Погребняк, М. М. (2020). Перші кроки танцю «Модерн» на українській сцені першої половини ХХ ст. Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. Вип. 34. С. 150-155. DOI: https://doi.org/10.35619/ucpmk. v34i34.333

Яців, Р (2013). Оленка Ґердан-Заклинська. Життя і творчість: біографічний нарис. Львів: Ін-тут народозн. НАН України; ЛНАМ. 60 с.

Яців, Р (2013). Світові мистецькі вершини Оленки Ґердан-Заклинської. Артанія. Кн. 32-33. № 3-4. С. 37-47.

Яців, Р (2013, 02 серпня). Майстриня «виразового танку». День.

Яців, Р (2015). Оленка Ґердан-Заклинська (1916-1999): життя у мистецтві: матеріали до історії українського мистецтваXXстоліття. Львів: Растр-7. 152 с.

Avramenko, V (1947). Ukrainski natsionalni tanky, muzyka i strii. Ukrainian National Dances, Music and Costumes. 2d ed. Hollywood, New York, Winnipeg, Lviw, Kiev. Winnipeg, Man., Canada: National Publishers, Ltd.

Pritz, A. (1984). The Evolution of Ukrainian Dance in Canada. Visible Symbols: Cultural Expression Among Canada's Ukrainians. Edited by Manoly R. Lupul. Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies, University of Alberta. Рр. 87-101.

Wigman, M. (1998). Tanzerlebnis und Tanzgestaltung. Sprache des Tanzes. Berlin.

References

Avramenko, V (1947). Ukrainski natsionalni tanky, muzyka i strii. Ukrainian National Dances, Music and Costumes. 2d ed. Hollywood, New York, Winnipeg, Lviw, Kiev. Winnipeg, Man., Canada: National Publishers, Ltd.

Dymchuk, L. (1955, March). Z ukrainskoi kulturnoi khroniky [From the Ukrainian cultural chronicle]. Shliakh: suspilno- politychnyi i naukovo literaturnyi misiachnyk. Book 3 (Parts 3-89). London: Ukrainska vydavnycha spilka. Рр. 119-122. (In Ukrainian)

Gerdan, O. (1963, April 17). Mystetstvo, mystets i mystetskyi tvir [Art, artist and work of art]. Svoboda. Vol. 71. (In Ukrainian)

Kolessa, I. (1901). Halytsko-ruski narodni pisni z melodiiamy [Galician-Russian folk songs with musical scores]. Etnohrafichnyi zbirnyk, ІХ. 303 р. (In Ukrainian)

Marchenko, P (1960, December 17). Mystetski vidnovlennia [Artistic restorations]. Svoboda. Рпй 241. Р. 3 (In Ukrainian)

Marusyk, N. I. (2019). Hutsulska khoreohrafiiayakskladova natsionalnykh mystetsko-kulturnykhprotsesiv kintsiaXIX-XXI stolit [Hutsul choreography as a component of national artistic and cultural processes of the end of the XIX-XXI centuries: extended abstract of Ph.D. (Arts) dissertation]. Ivano-Frankivsk: Derzhavnyi VNZ «Prykarpat. nats. un-t im. Vasylia Stefanyka». 21 р. (In Ukrainian)

Mocherniuk, N. (2016). Universalizm Olenky Gerdan-Zaklynskoi: Mystetstvoznavchyi pasport [Universalism of Olenka Gerdan-Zaklynska: Art passport]. Narodoznavchizoshyty. № 6 (132). Рр. 1486-1488. (In Ukrainian)

Molyn, V. (2016). Tvorcha indyvidualnist Olenky Gerdan-Zaklynskoi [Creative individuality of Olenka Gerdan-Zaklynska]. Hutsulskyi krai. № 14.

Pasternakova, M. (1963). Ukrainska zhinka v khoreohrafii [Ukrainian woman in choreography]. Winnipeg: Trident Press Ltd. 216 р. (In Ukrainian)

Pastukh, V V. (1999). Moderni khoreohrafichni napriamy vHalychyni (20-30-ti rokyXXst.) [Modern choreographic trends in Galicia (20-30s of the XX century)]. Kyiv: Znannia. 41 p. (In Ukrainian)

Pohrebniak, M. M. (2017). Tanets «Modern» Halychyny 20-30-kh rokiv XX stolittia [Dance "Modern" of Galicia in the 20-30s of the twentieth century].Molodyi vchenyi. № 8.1 (48.1). Рр. 52-56 (In Ukrainian)

Pohrebniak, M. M. (2020). Pershi kroky tantsiu «Modern» na ukrainskii stseni pershoi polovyny XX st. [The first steps of the dance "Modern" on the Ukrainian stage of the first half of the twentieth century]. Ukrainska kultura: mynule, suchasne, shliakhy rozvytku. Is. 34. Рр. 150-155. DOI: https://doi.org/10.35619/ucpmk.v34i34.333 (In Ukrainian) Pritz, A. (1984). The Evolution of Ukrainian Dance in Canada. Visible Symbols: Cultural Expression Among Canada's Ukrainians. Edited by Manoly R. Lupul. Edmonton: Canadian Institute of Ukrainian Studies, University of Alberta. Рр. 87-101.

Wigman, M. (1998). Tanzerlebnis und Tanzgestaltung. Sprache des Tanzes. Berlin. (In German)

Yatsiv, R. (2013). Olenka Gerdan-Zaklynska. Zhyttia i tvorchist: biohrafichnyi narys [Olenka Gerdan-Zaklynska. Life and work: a biographical essay]. Lviv: In-tut narodozn. NAN Ukrainy; LNAM. 60 p. (In Ukrainian)

Yatsiv, R. (2013). Svitovi mystetski vershyny Olenky Gerdan-Zaklynskoi [Olenka Gerdan-Zaklynska's world artistic peaks]. Artaniia. Book 32-33. № 3-4. Рр. 37-47 (In Ukrainian)

Yatsiv, R. (2013, August 02). Maistrynia «vyrazovoho tanku» [The master of «expressive dance»]. Den. (In Ukrainian)

Yatsiv, R. (2015). Olenka Gerdan-Zaklynska (1916-1999): zhyttia u mystetstvi: materialy do istorii ukrainskoho mystetstva XX stolittia [Olenka Gerdan-Zaklynska (1916-1999): life in art: materials on the history of Ukrainian art of the XX century]. Lviv: Rastr-7. 152 р. (In Ukrainian)

Аннотация