Образ річки Ліцзян у живописних творах китайських митців XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОБРАЗ РІЧКИ ЛІЦЗЯН У ЖИВОПИСНИХ ТВОРАХ КИТАЙСЬКИХ МИТЦІВ XX СТОЛІТТЯ

Лю Фань, аспірант кафедри теорії і історії мистецтва

Харківської державної академії дизайну і мистецтв (Харків, Україна)

Анотація

Смарагдово-дзеркальна гладь мальовничої річки Ліцзян із давніх часів привертала увагу китайських митців. Ці дивовижні природні ландшафти, поетично витончені обриси скель, нагадують сувої традиційного живопису Китаю, виконані в стилі «гохуа». У XX столітті до зображення цієї первозданної місцевості звертається чимало художників олійного живопису, уже по-новому втілюючи красу рідної природи.

У публікації вивчаються картини Лі Керана, Сюй Бейхуна, У Гуаньчжуна і Панг Джуна, які презентують гірські ландшафти річки Ліцзян. На прикладі розв'язання однієї тематики проаналізовано концептуальні та стилістичні прийоми художників у контексті інноваційних експериментів і традиційних канонів жанру «гориводи». Окреслено, що основну увагу китайські пейзажисти приділяли проблемам композиції та розробленню витончених технічних прийомів у передачі елементів пейзажу: гірських схилів, води, дерев та іншого. Визначено, що майстри традиційно вносили у свою творчість філософське розуміння природи, вільно стилізуючи натурні мотиви. Водночас, переймаючи тенденції розвитку європейського малярства, митці опановували засоби імпресіоністичного живопису.

У мистецтві Лі Керана прийоми європейського мистецтва з елементами світлотіні сплітаються з «архаїзмом» класичного китайського живопису тушшю. Його картини, присвячені Ліцзяну, виконано в традиційній техніці тушшю на папері, але ескізи до творів художник розробляв із натури, що було вагомим кроком на шляху розвитку національного пейзажу.

Одним із перших новаторів китайського живопису, що опанував олійну техніку й мистецьку практику роботи на пленері, був відомий митець Сюй Бейхун. Утім, його пейзажі тушшю, присвячені Ліцзяну, більш виразні порівняно з аналогічними мотивами, виконаними олійними фарбами. У мистецтві видатного китайського художника У Гуаньчжуна, який вільно працював у багатьох живописних техніках, найбільше простежується тенденція переносу прийомів каліграфії та класичного китайського живопису в олійний пейзаж. Мистецтво художника молодшого покоління Панг Джуна поєднує в собі стилістичні риси творчості його попередників, що ґрунтуються на особливій стилізації природних мотивів, що сприяло формуванню неповторної образної системи, самобутності образотворчих прийомів. Однією з особливостей китайського пейзажу виявлено виразні ієрографічні форми з їхньою графічною виразністю, які характерні для східної культури загалом. Ієрогліф як ідеальна структурна модель «прочитується» як в архітектоніці пейзажних творів (пропорційне співвідношення порожніх і заповнених площин), так і в трактуванні складників пейзажу: водних просторів, силуетів гірських схилів, сплетінь гілок дерев і трав.

Ключові слова: китайське пейзажне мистецтво, олійний живопис, стилізація, річка Ліцзян, Лі Керан, Сюй Бейхун, У Гуаньчжун, Панг Джун.

Abstract

Liu Fan, Postgraduate Student at the Department of Theory and History of Art Kharkiv State Academy of Design and Arts (Kharkiv, Ukraine).

LIJIANG RIVER IMAGE IN PAINTING OF CHINESE 20^th CENTURY ARTISTS.

Emerald looking-glass Lijiang River smooth surface attracted Chinese artists' attention for ages. These amazing natural landscapes, poetically refined contours of rocks resemble traditional Chinese guohua painting scrolls. In 20th century, many oil painting artists turn to depict this primordial country, now to incarnate charms of the home nature in a new fashion.

This publication discusses the paintings of Li Keran, Xu Beihong, Wu Guanzhong and Pang Jun which present mountain landscapes of the Lijiang River. Using this topic as an example, we analyzed conceptual and stylistic devices of artists in the context of innovative experiments and traditional canons of shan-shui genre-painting. It is outlined that Chinese landscape painting artists paid main attention to problems of composition and to the development of refined technical devices for reproduction of landscape elements mountain slopes, water, trees etc. It is determined that masters traditionally entered in their works philosophical comprehension of nature, freely stylizing location life motifs. At the same time, adopting European fine arts development tendencies, the artists assimilated the means of the impressionistic paintings.

In Li Keran's artistic work, European paintings devices with chiaroscuro elements interlace with `archaism ' of classic Chinese Indian ink paintings. His pictures dedicated to the Lijiang River, are performed in traditional Indian-ink-onpaper technique, but the sketches were developed by the artist from the nature, which was an important step on the way of the national landscape development. One of the first innovators in Chinese paintings who has mastered the oil painting technique and the artistic plein-air working practice, was well-known artist Xu Beihong. But, his Indian ink landscapes dedicated to the Lijiang River are more expressive, however, than the analogous motifs performed with the oil-colours. In the artistic work of the prominent Chinese painter Wu Guanzhong, who worked freely in many painting techniques, the tendency of transferring calligraphy and the classic Chinese paintings devices into the oil-painted landscape can be traced at the most. The artistic work of the younger generation painter, Pang Jun, combines stylistic traits of his predecessors' paintings based on particular stylization of natural motifs, which has contributed to formation of a unique image-bearing system and originality of graphic devices. One of the Chinese landscape features can be determined to be eloquent hierographic forms with their graphic expressiveness which is characteristic for the whole of the East culture. The hieroglyph as the ideal structural model can be `guessed right' both in landscape paintings architectonics (proportional correlation of empty and filled planes) and in interpretation of the landscape components water spaces, silhouettes of mountain slopes, interlacement of tree branches and grasses.

Key words: Chinese landscape paintings, oil paintings, stylization, Lijiang River, Li Keran, Xu Beihong, Wu Guanzhong, Pang Jun.

Постановка проблеми

Вивчення розвитку та здобутків китайського пейзажного мистецтва XX ст. наразі не стало предметом наукових досліджень. Для всебічного аналізу залишаються відкритими питання специфіки національно-романтичного пейзажу Китаю, його іконографії та типології, проблема його функціонування в сучасному мистецькому просторі.

Мета роботи полягає в розкритті специфіки пейзажного жанру в Китаї XX ст. на прикладі зображень річки Ліцзян. Мета зумовлює наступні завдання:

- окреслити основні особливості пейзажів річки Ліцзян;

- виокремити коло визначних майстрів пейзажного жанру в Китаї, творчість яких репрезентує ландшафти Ліцзяна;

- провести стилістичний аналіз живописних творів митців, виявити в них традиційні й інноваційні тенденції.

Аналіз досліджень. Особливості китайського мистецтва представлені в працях видатних сходознавців Євгенії Завадської, Надії Віноградової, Володимира Малявіна, Галини Зубко та ін. В їх теоретичних працях досліджуються релігійні, культурологічні і соціальні складові китайської культури. Відтак, Н. Віноградова стверджувала, що основні погляди на мистецтво в Китаї склалися ще в епоху Середньовіччя. Однією із головних особливостей китайського живопису, мистецтвознавець визначає інтуїтивність, вільність творчого вислову, збереження сакральної сутності мистецтва. Видатною роботою Євгенії Завадської вважається переклад класичного твору епохи імператора Кансі «Слово про живопис з Саду з гірчичне зерно» (1969), що є основним джерелом знань з традиційного китайського живопису. В теоретичних працях В Малявіна і Г. Зубко особлива увага приділяється проблематиці символу і знаку в китайській культурі. Науковці наголошують, що в східному мистецтві значне місце посідає традиція, яка забезпечує передачу з покоління в покоління певних культурних архетипів.

З іноземних видань необхідно виділити дослідження Клунаса Грега, науковця відділу східного мистецтва музею Ашмола (Оксфорд). Він пропонує хронологічний огляд китайського мистецтва, на основі вивчення репрезентативних творів з бронзи, живопису, лакованого посуду, кераміки, нефриту та різьблення з каменю, які зберігаються в музейному зібранні. Дана монографія ознайомлює читачів із загальними принципами і загальноприйнятими термінами китайської культури, але не надає цілісну картину розвитку образотворчого мистецтва, зокрема пейзажного живопису.

Колективне видання визнаних на міжнародному рівні вчених Річарда Барнхарда, Ян Сіня, Хе Чончжена «Три століття китайського живопису» (2002) висвітлює історію китайського малярства протягом трьох тисяч років. Спираючись на аналіз матеріалів із музейних колекцій, архівів та археологічних розкопок в Китаї, включаючи безліч не доступних раніше джерел, автори представляють найкращі зразки східного мистецтва. Серед основних художніх особливостей вони визначають тісний зв'язок живопису з літературою і каліграфією. Аналізуючи пейзажний живопис, науковці висвітлюють шляхи перенесення традицій китайського живопису тушшю в сучасне олійне малярство. Дослідження містить глосарій технічних прийомів та термінів, перелік художників різних історичних епох, що є важливим доповненням до вивчення китайського живопису (Barnhart, 2002). Автори стверджують, що пейзаж в китайському мистецтві не є розповіддю про видимий світ, а є засобом передачі внутрішнього стану та вражень художника від натурних спостережень.

Серед китайських мистецтвознавців вагомими є роботи Лі Сяоке (2017), Лю Вея (2016), Цай Іфанга (2015), в яких на прикладі творчості знаних живописців, вивчаються естетичні принципи китайського мистецтва ХХ ст.

Виклад основного матеріалу

Річка Ліцзян бере свій початок із «першої вершини Південного Китаю» (гори Маоер в місті Юеченлінг) на півночі Гуансі це гірська місцевість із прекрасними лісами, вічнозеленим бамбуком, що витончено і граціозно гойдається на вітрі. Сотні найдавніших гігантських «гірських велетнів», занурених у таємничий туманний серпанок оточують річку Ліцзян з усіх боків. Ці химерні вершини настільки «живі», що отримали найпоетичніші назви «Летючий водоспад», «Очеретяна флейта», «Слон, що п'є воду» «Полювання п'яти тигрів», «Летюча миша» (Панг Джун, 2015: 81). На цих кам'янистих пагорбах багато оксамитових чагарників та різноманітних квітів, що здалеку нагадують орнаментальні мотиви жіночого національного вбрання. Іноді місцевість буває трохи затуманена, а в сонячний день, коли небо вкривається легкими хмарками, гори чітким силуетом нависають над чистою водяною гладдю. На відображеннях гірських хребтів у прозорій воді можна побачити екзотичні рибальські човни, які у китайських повір'ях поетично називають «човни на вершині зеленого пагорба».

У давнину через цю місцевість проходив один із основних водних шляхів країни, тому у підніжжі гірських вершин розташовані річні причали, які і зараз є улюбленим місцем паломництва багатьох людей. Річні пейзажі доповнюються зелені бамбуки, що утворюють цілі ліси, а квітучі пагорби, водоспади та мілководдя, привносять відчуття спокою і гармонії. Ці іноді грайливі, іноді поетичні сцени з давніх часів ставали темою для китайського мистецтва. Чимало відомих художників XX століття таких як: Ци Байши, Сюй Бейхун, Чжан Дацянь, Лю Хайсу, Лі Керан, Ву Цоорен, Панг Джун, Лу Яньшао та ін., захоплюючись цими природними мотивами в Гуйліні, присвятили їм низку творів.

Найбільш традиційні зображення річки Ліцзян представлені в роботах Лі Керана (1907-1989). Більшість художників Китаю XX ст. вважають себе послідовниками митця або перебувають під впливом його творчості. Видатний живописець народився в сільській родині в містечку Сучжоу, провінції Цзянсу. З 1923 року Лі Керан навчався малюванню в Шанхайській академії образотворчих мистецтв. Повернувшись до Сучжоу, він стає викладачем в приватній художній школі. У 1929 році художник був прийнятий до аспірантури Національної академії мистецтв Уест-Лейка. Під керівництвом професорів Лін Фенгмяна та французького живописця Андре Клауду Лі Керан поглиблює знання з історії і теорії європейського мистецтва, паралельно займаючись традиційним китайським живописом тушшю (Лі Керан, 2017: 5). ліцзян китайський пейзаж художник

Головною метою творчості Лі Керана було звільнення від копіювання давніх форм китайського малярства, він прагнув інтегрувати методи національного живопису, перетворивши їх в гідну «живу традицію», що не застаріла і досі не втратила актуальності. Можливість «подорожувати між «давнім» і «сучасним», вільно володіти живописом «гохуа» й олійним мистецтвом, поєднувати стилістику різних технік стає основою пейзажного мистецтва майстра. Лі Керана вважають майстром рубіжного етапу переходу від класичного до сучасного пейзажу (Лі Керан, 2017: 7). Одним із важливих принципів залучення нового мистецтва у «національний вимір» було обов'язкове для художника введення в пейзаж каліграфічного напису, віршованого чотиривіршу, який доповнював своїм «семіотичним кодом» образотворчий твір певним ліризмом і поетикою.

Однак, незалежно від усталеності деяких принципів образотворення Лі Керана, учня видатного майстра китайського національного живопису Ци Байши, художник часто працював на пленері, вивчаючи природні закономірності освітлення і колориту. Так, композиція понад двадцяти творів, присвячених Ліцзяну, виконані художником з натури у 1959 році. В них майстер використовує традиційний для китайських митців «великий вигляд і малий метод», тобто зменшує різницю у перспективі між далеким і близьким, штучно розширює лінію горизонту, представляючи горні скелі відразу з різних сторін (рис. 1-2). Художник зображує гірський пейзаж з необмеженою свободою це не реальний мотив, який можна побачити в натурі, а скоріше, передача його враження від побачених ландшафтів. Ескізи з натури Лі Керан вдосконалював у майстерні, і ще довго повертався до цієї теми у творах великого розміру.

Особливу роль в пейзажних картинах художник надавав передачі мінливого сонячного світла тонкими градаціями чорно-білої фарби. Так званий ефект «підсвічування гір» змінювався в -залежності від природного освітлення. Динамічність, витонченість, гіперболізованість образів; каліграфічна досконалість; м'які переходи світлотіні стали основою творчого методу майстра.

Рис. 1. Лі Керан. Подорож по річці Ліцзян. 1963. Папір, акварель, туш. Приватна збірка

У 1935 році біля річки Ліцзян оселився видатний китайський митець Сюй Бейхун (1895-1953), яка стала темою його шедеврів. Науковці саме з нього розпочинають історію китайського реалістичного пейзажу новітнього часу (Лю Вей,2016: 107). Художника вирізняв оригінальний стиль, що поєднував образотворчі принципи різних жанрів (Пострелова,1987: 208).

Сюй Бейхун народився в родині художника Сюй Дачжао, який став його першим вчителем з каліграфії і живопису. У 1917 році він навчався малярству в Токіо. Лише через дев'ять років, митець повернувся до Китаю, де його запросили викладати живопис на художніх відділеннях спочатку в Нанкінському, а потім в Пекінському університеті. Сюй Бейхун читає лекції, пише картини, саме в цей час до нього приходить надзвичайна популярність (Виноградова, 1980: 9). Після успішно проведеної персональної виставки, художника у 1919 році за рахунок держави відправили в Париж вчитися олійному живопису. Подорожуючи Європою, митець багато працює на пленері і вивчає творчість західних майстрів (Лю Вей, 2016: 112).

Залишились спогади художника, в яких він описує свої враженнями про найкращі для нього пейзажі. В них він згадує красу річки Ліцзян як сяючого дзеркала, в якому відбиваються квітучі дерева (Лю Вей, 2016: 113). Збережені нотатки Сюй Бейхуна свідчать про важливі особливості його характеру: допитливість, прагнення до поглибленого вивчення навколишнього світу. Саме натура дослідника вабила його до планомірного втілення природних форм (рис. 3).

Рис. 2. Лі Керан. Тінь вітріл. 1979. Папір, акварель, туш. Приватна збірка

Етюди художника стали своєрідним взірцем зображення гірського ландшафту Ліцзяна для всіх його послідовників. Численні акварельні зображення річки, свідчать як про майстерне володіння національною технікою тушшю й аквареллю, яку, наряду із каліграфією, опановували усі видатні китайські митці (рис. 4-5). Сюй Бейхун декількома рухами пензля досягає відчуття поетичного настрою чудовими градаціями тональних сполучень. На особливу увагу заслуговує легкість сприйняття мотиву та відмова від зайвої деталізації. Стилізація природних форм є виразною особливістю художнього мови митця. Саме тому, його чудові роботи розглядаються як відображення справжнього національного китайського мистецтва.