Вплив вітчизняної композиторської школи на авторський стиль фортепіанної творчості Івана Карабиця

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив вітчизняної композиторської школи на авторський стиль фортепіанної творчості Івана Карабиця

Анна Клименко

студентка I курсу першого (бакалаврського) рівня вищої освіти факультету педагогіки, психології та мистецтв Центральноукраїнського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка

Науковий керівник - доктор педагогічних наук, профессор

Растригіна А.М.

Здійснено спробу на основі критичного аналізу наукового доробку сучасних українських учених та музикознавців виявити особливості впливу вітчизняної композиторської школи на становлення авторського музичного стилю мислення у фортепіанній творчості видатного представника генерації «семидесятників» Івана Карабиця.

Ключові слова: І. Карабиць, фортепіанні твори, авторський стиль, національні традиції, новаторство мислення.

Постановка проблеми

Український композитор, диригент, педагог Іван Федорович Карабиць (19452002), відомий у всьому світі як музично-громадський діяч, лауреат багатьох відомих зарубіжних премій, відноситься до генерації композиторів-семідесятників. У 90-ті роки ХХ століття він взяв на себе місію керманича національного мистецтва, зробивши «прорив» у європейський та трансатлантичний культурний простір. Його творчі проєкти (міжнародний музичний фестиваль «Київ Музик Фест», міжнародний конкурс піаністів пам'яті В. Горовиця) здобули світове визнання і дотепер залишаються знаковим мистецьким надбанням незалежної України. Ним створено величезну кількість музичних творів у різноманітних жанрах, зокрема, три симфонії, три концерти для оркестра, низку вокально-симфонічних та камерно- інструментальних творів для різних складів, хорові та вокальні твори, музичні фільми та театральні спектаклі. Разом з тим, фортепіанна творчість І. Карабица, не знайшовши у наукових розвідках дослідників минулого століття належного висвітлення, сьогодні все більш стає предметом наукової зацікавленості українських дослідників.

Аналіз досліджень і публікацій

На зламі минулого та нинішнього століть інтерес до непересічної особистості Івана Карабиця актуалізував наукові розвідки дослідників, чиї дослідження висвітлювали окремі етапи життя і творчості славетного митця (Л. Афанасьєва, О. Берегова, О. Васькова, О. Галузевська, О. Гуркова, Г. Єрмакова, В. Задерацький, Л. Кияновська, М. Копиця). Велика кількість наукових праць (С. Артеменко, О. Вдовиченко, Г. Виноградов, О.Вільчинська, О. Зінькевич, Г. Конькова, Л. Мельник, О. Навроцька, Б. Янюк, Н. Яремчук ), була присвячена розкриттю композиторського стилю та особливостям творчості І. Карабиця. Безпосередньо фортепіанну творчість митця досліджували мистецтвознавці О. Бондаренко, В. Клин, С. Мірошниченко, І. Савчук, С. Тарасюк, І. Таркова, А. Терещенко, І. Ягодзинська. З огляду на тему нашої статті, особливу увагу привертають наукові розвідки О. Гуркової, присвячене особливостям творчості композитора в контексті жанрово-стильових тенденцій в українській музиці останньої третини ХХ ст., де авторкою здійснено музикознавчий аналіз дев'яти найбільш відомих творів І. Карабиця. А також дослідження та О. Копелюка щодо феноменології стилю фортепіанної творчості Івана Карабиця. Разом з тим, проблема виявлення впливів вітчизняної композиторської школи на становлення стилю музичного й композиторського мислення видатного представника генерації «семидесятників», починаючи ще з його ранніх фортепіанних творів, все ще відкрита для наукового пошуку й представляє для нас особливий інтерес.

Мета статті - висвітлити музикознавчий доробок, присвячений вливу вітчизняної композиторської школи на на авторський стиль фортепіанної творчості Івана Карабиця

Виклад основного матеріалу

фортепіанна творчість карабиць

Як зазначалося вище, звернення до проблеми вливу вітчизняної композиторської школи на фортепіанні твори Івана Карабиця у контексті формування його власного, авторського стилю, донедавна не було предметом спеціального дослідження. Разом з тим, наукові розвідки О. Гуркової (2016) та О. Копелюка (2018) щодо фортепіанної творчості І. Карабиця в дискурсі феноменології стилю, стали чи не єдиними, де ми змогли знайти відповіді на питання, пов'язані з метою нашої статті. У межах дисертаційних досліджень згаданих дослідників було систематизовано численні праці, присвячені висвітленню ролі І. Ф. Карабиця як представника духовного відродження української музичної культури останньої третини ХХ ст., та предоставлено загальну періодизацію творчості та стильових новацій в жанрах фортепіанної музики відомого українського митця. Це стало відчутним поштовхом для активізації й пропаганди фортепіанної спадщини І. Карабиця у сьогоденному мистецькому просторі [4]. Оскільки саме унікальний композиторський стиль Івана Карабиця, в творах якого відображалась існуча в ті часи дійсність, з її коллізіями і складностями, став не тільки відтворенням духу епохи, й відображенням картини внутрішнього світу творчості митця.

Значний вплив на творчість І. Карабиця справили особистість і творчість видатного українського композитора ХХ століття Бориса Лятошинського, одного із найбільш незручних для тодішньої партійної верхівки композиторів, більшість творів якого були далекі від вимог соцреалізму й вирізнялись цікавими модерністськими творчими знахідками. Вперте небажання здаватися та йти своїм шляхом від

Лятошинського передалось і його учням, в тому числі й Івану Карабицю. Й хоча композитор-початківець навчався у Б. Лятошинського досить недовго, він «увійшов» у музичне життя Києва разом із молодими композиторам, котрі таємно організовували творчі зустрічі, де вони могли аналізувати музику І. Стравінського, А. Шенберга, із захопленням освоювати нові техніки музичного письма. Знайомство та творча співдружність із В. Сильвестровим та В. Годзяцьким вплинула на світоглядні та професійні задатки молодого Карабиця. Пізніше, у 1991 році, будучи відомим композитором та культурним діячем, він скаже: « .. прийшов у консерваторію тоді, коли імена В. Сильвестрова та Л. Грабовського були вже відомими... ще не знаючи, чим саме примітні ці автори, я всім серцем подумки потягнувся до них.. .На все життя запам'ятав вечори у квартирі В. Сильвестрова, де на старенькому магнітофоні ми слухали нову музику, показували один одному свої твори, гаряче дискутували» [4].

Рання фортепіанна творчість І. Карабиця представлена творами, написаними в консерваторські роки під керівництвом Б. М. Лятошинського, який відзначав талант, «свіжість» думки та тонкий внутрішній світ молодого творця. Водночас йшов процес взаємовпливів інших учнів та вчителя [6]. У 1964 році була написана Соната для фортепіано, де вже у першому проведенні теми відчувається успадкований композиторський метод Б. Лятошинського (змінний розмір (4/4, 2/4, 3/4, 3/8, 5/8) та динамізація).

Одночастинна за формою, вона продовжує лінію романтичної сонати, з характерною зануреністю у внутрішній світ людських почуттів. Вже у першому зверненні І. Карабиця до сонатного жанру відчутна самобутність творчої манери мислителя.Науковець наголошує, що творчі засади композиторської школи Б.Лятошинського, успадкувані І.Карабицем, зокрема й у його фортепіанній творчості, стали основними принципами авторського стилю українського митця, зокрема, гуманістичність, філософські узагальнення, поліфонічне мислення, підтверджене відчуттям часового простору композиції, врівноваженість драматургічного процесу тощо[4].

Музикознавчий аналіз фортепіанної творчості Івана Карабиця представлений у вітчизняному науковому дискурсі свідчить про яскраве віддзеркалення у фортепіанних творах митця основних жанрово-стильових тенденцій, що мали місце в українському музичному мистецтві останньої третини ХХ століття. Незважаючи на рекомендований радянською ідеологією «соцреалізм», вони пробивали собі дорогу у творчих знахідках руху «шистедесятників», пов'язаному з «хрущовською відлигою». Й одною із провідних таких тенденцій стало стильове новаторство [2]. Є. Харченко, аналізуючи Сонату для фортепіано, написану І. Карабицем у 1964 році, зауважує про звернення в ній до «проблеми Людини і Світу, розкриттю внутрішнього світосприйняття людини, глибокому психологізму; новій музичній мові, основаній на новітніх досягненнях європейської культури та національних традиціях; у сміливих пошуках формоутворення [6 с.248]. Науковець наголошує, на особливостях музичної мови композитора, що спрямовані на традиції «Відображення» Б. Лятошинського, певною мірою відповідають стилю О. Скрябіна та авангардним тенденціям, а саме: «..відсутності конкретної тональності, опори на нестійкі співзвуччя і заміни опорних тризвуків на септакорди; формування симфонічного типу мислення композитора, наскрізний розвиток» тощо [там само, с.256].

B. Клин, подаючи аналітичний матеріал щодо найбільш виконуваного твору І. Карабиця «24 прелюдії для фортепіано» (1976) , поділяє його на мікроцикли, розгорнуті п'єси, п'єси із тричастинною репризою, двочастинною формами, формою періоду, розкриває образно-звуковий світ, що «творчо-індивідуально втілює почуття радості та суму, ліричних поривань та зосереджених роздумів, тендітності й примхливості, лагідності та витонченості, м'якої споглядальності чуттєво-емоційного станів, гумору та ексцентрики, а також епіко-оповідне, драматичне та колористичне переломлення життєвих реалій [3].

І.Савчук розглядає згаданий фортепіанний цикл з точки зору філософського напряму екзистенціалізм й поділяє його на наступні екзистенціальні змісти: одухотворений ліризм, фантастичність, ареальність, експресіоністичний трагізм,дієвість, іронія та сарказм, а наскрізною ідеєю циклу, на думку автора, є «вічні протиріччя сприйняття окремої особистості, однієї людини з її власним «Я» та оточуючого «нерозумного світу», інтровертивного екзистенціального дисонансу «Я»» [5,с.129]. І.Ягодзинська, пропонує іншу класифікацію образної сфери циклу: одухотворена лірика, імпресіонізм, трагедія, переможність, величність і нерушимість [5].

C. Артеменко розглядає 24 прелюдії для фортепіано з погляду поліфонії як провідного фактора у становленні форми, панівного способу розвитку тематичного матеріалу, як домінуючого принципу формотворення. Серед видів поліфонічної фактори, використаних І.Карабицем, автор називає імітаційний, різнотемний, контрастний, поліфонії пластів, гомофонно-поліфонічний склад, а в жанрі прелюдії відмічає наповненість симфонічними образами та ідеями загальнолюдського масштабу [1]. С.Мірошниченко вивчає питання циклічності «24прелюдій», зокрема, їхньої тональної, темпової, метричної, інтонаційної, ритмічної,

мотивної, тематичної, стилістичної, образної; відмічає, що цикл є онтологією сучасних трактувань простих форм (періоду, двочастинної, тричастинної, різновидів складних дво-, тричаснних) та дійсно є поліфонічним (звернення до підголоскової, контрастної, імітаційної поліфонії на усіх рівнях; імпровізаційного, тематичного показу розгортання; однотемності, багатотемності, лінії, остинато, органний пукт) [5].

О. Гуркова підкрелює, що значний вплив на творчість І. Карабиця справили особистість і творчість видатного українського композитора ХХ століття Бориса Миколайовича Лятошинського, від якого він успадкував міцне вкорінення в український фольклорний ґрунт, пафос високої громадянськості, вибухову експресію конфліктно-драматичного типу, інтонаційний комплекс і національний дух творчості. У музиці І. Карабиця опосередковано присутні і стильові знаки й Мирослава Михайловича Скорика, в класі якого закінчував консерваторське навчання після смерті Б. Лятошинського. Сам І.Карабиць підкреслював і вплив на його творчість музики видатних композиторів Ігоря Стравінського та Густава Малера.

Висновки

Узагальнюючи вищезазначене зазначимо, що у визначених вітчизняними науковцями характеристиках авторського композиторського стилю Івана Карабиця констатовано твердження про те, що творчість митця є продуктом епохи, в яку він живе. Підтвердженням тому є творчість великого українського композитора Івана Карабиця, котра долає умовності епохи, піднімається на найвищий щабель філософського осмислення буття, відкриває нові горизонти як для сучасників, так і для прийдешніх поколінь. Оригінальний, новаторський, національно визначений авторський стиль фортепіанної творчості Івана Карабиця приваблює глибиною закладених у неї філософських ідей, широтою образних горизонтів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Артеменко С. 24 прелюдии для фортепіано И.Карабица. Полифонія як основа музичної тканини та як фактор формоутворення. Київ, 1983.-37с.

2. Гуркова О. Творчість Івана Карабиця в контексті жанрово-стильових тенденцій в українській музиці останньої третини ХХ століття. Дисертація... кандидата мистецтвознавста. Київ, 2016, 3214 с. - Режим доступу: https://docplayer.net/70484859-Tvorchist-i- karabicya-v-konteksti-zhanrovo-stilovih-tendenciy-v-ukrayinskiy-muzici-ostannoyi-tretini-hh-stolittya.html

3. Клин В.Л. Українська радянська фортепіанна музика (1917-1977). АН Української РСР. Ін-тут мистецтвознавства, фольклору та етнології імені М.Т.Рильського.Київ, 1980.-315с.

4. Копелюк О. Фортепіанна творчість Івана Карабиця: феноменологія стилю. Автореферат..кандидата мистецтвознавства. Харків,

2018. - Режим доступу: https://num.kharkiv.ua/share/pdf/%D0%90%D0%B2%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B5%D1%84% D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%20%D0%9A%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D0%BB%D1%8E%D0%BA%D0%B0%20%D0%9E.pdf

5. Науковий вісник НМАУ імені П.І. Чайковського. ВИП.31:УГСЄГЄ memento («Пам'ятай про життя») (Статті і спогади про Івана Карабиця) [під ред.О.А.Голинської].-Київ:Центрмузінформ, 2003.-230с.

6. Харченко Є. «Феномен гри» у фортепіанних мініатюрах 1990-2000-х років (на прикладі фортепіанних творів К.Цепколенко, С.Пілютикова, І.Щербакова). Науковий вісник НМАУ імені П.І.Чайковського.-Вип.84:Композитор і сучасність.-К., 2009.-С.130-142.

Размещено на Allbest.ru