Творчість О. Саєнка в контексті декоративного мистецтва в Україні XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТВОРЧІСТЬ ОЛЕКСАНДРА САЄНКА В КОНТЕКСТІ ДЕКОРАТИВНОГО МИСТЕЦТВА В УКРАЇНІ XX СТОЛІТТЯ

Олеся Трагерюк

(студентка IV курсу першого (бакалаврського) рівня вищої освіти факультету педагогіки, психології та мистецтв) Науковий керівник - старший викладач Кулініч Л. О.

Анотація

мистецький спадщина саєнко кераміка

У статті розглянуто значення і роль мистецької спадщини Олександра Саєнка, що відображала новітні тенденції у мистецтві першої третини XX століття. Висвітлено основні етапи творчості художника, особливості тематичного спрямування, стилістичних ознак в монументально-декоративному живописі, кераміці, графіці, художньому текстилі.

Ключові слова: монументально-декоративне мистецтво, стилізація, інкрустація, декоративне мистецтво, текстиль.

Перша половина XX століття - один з яскравих періодів образотворчого мистецтва в Україні, адже саме в ці роки відбувалося критичне становлення критичного реалізму та зародження найновіших мистецьких течій. Художники прагнули осягнути людину незалежно від соціального становища, але в усій її психологічній глибині та неповторної індивідуальності. З середини XX століття в Україні поступово формуються центри розвитку живопису - Харків, Київ, Одеса. Активізація художнього життя пов'язана з діяльністю багатьох майстрів, роботи яких є актуальними і на сьогоднішній день. Розвивалося майстерство живопису, графіки, скульптури та архітектури. Серед них - М. Кузнецов, І. Похитонов, К. Костанді, О. Мурашко та ін. Українська тема знайшла відображення у творчості багатьох художників, й сприяла посиленню романтичних тенденцій у деяких картинах І. Крамського, І. Рєпіна, пейзажних творах А. Куїнджі [4].

Митець Олександр Саєнко належить до когорти славетної інтелігенції, яка, починаючи з 20-х років минулого століття випереджала час і генерувала нові творчі ідеї, жила ідеалами своєї доби і перенесла їх через терни життя, залишивши для нащадків сконденсований образ епохи. Саєнко увійшов в історію, як художник-новатор українського радянського мистецтва. Створене ним - героїчний і поетичний літопис України, її славетного минулого і сьогодення. О. Саєнко - співець, мистецьке коріння таланту якого сягає в глибини народного життя. Його мистецтво своєрідне, особливе, симпатичне всьому світові, бо джерела народної культури додали йому шарму неповторності, виробили свого роду фермент національної звабливості [1].

Олександр Саєнко, як і всі видатні митці, «родом з дитинства». Народився Олександр Ферапонтович 20 серпня 1899 в Борзні на Чернігівщині. Коли майбутньому митцеві було два роки, сім'я захворіла на скарлатину, в результаті двоє з п'яти дітей Саєнків на все життя втратили мову та слух. Серед них був і маленький Сашко. Не зважаючи на таку ваду, хлопець відкрив в собі талант до малювання, якому і посвятив своє подальше життя. На основі постійного спілкування з художньою творчістю народу, природою склалися найголовніші риси художницької натури О. Саєнка: романтичність, поетична натхненність. У 1918 році Велика Жовтнева соціалістична революція відкрила перед художником нові можливості для справжнього навчання. Він розпочинає заняття у Київській художній школі, а згодом - у 1919 році - у Миргородському художньо-промисловому інституті. А наступного року хлопець вступає на малярський факультет у Києві. Роки навчання на малярському факультеті Академії, яка стала центром художнього життя, були незабутніми для митця. Українські художники тоді наполегливо шукали нових форм виразу своїх національно- патріотичних почуттів. Плакат, журнальна графіка, монументальне мистецтво, оформлення інтер'єрів - у горнилі пошуків кристалізувався національний мистецький стиль [4].

Митець опанував різні техніки живопису: олію, темперу, акварель. Але найбільше працював у техніці інкрустації соломою. Відчуваючи можливість у такий спосіб, він хотів висловити своє бачення світу, спроможні донести витвори його творчої уяви. Відтак, Саєнко - своєрідний новатор у використанні соломи для предметів побуту і меблів. Він довів, що солома цілком придатна і для оформлення інтер'єрів, і для створення узагальнених монументальних виробів [2].

У станкових портретах 20-х років («Жіночий портрет»), він утверджує риси монументального живопису. Однак таємницю згаданого «ефекту величавості» митець знаходить у закономірностях взаємозв'язків монументально-декоративного живопису й архітектури. У Київському художньому інституті О. Саєнко вчиться у вдумливого педагога, популярного в ті роки архітектора Василя Кричевського. Після успішного захисту диплома 1928-о року - «Проект оздоби сільради» - він разом з учителем працює над монументально-декоративним оформленням Історичної секції Всеукраїнської Академії наук (ВУАН). Архітектора й митця об'єднувало прагнення до граничної простоти й художньої виразності. Навчаючись у майстерні професора Кричевського «Організація і обладнання внутрішнього помешкання будинку згідно вимогам нового побуту», де за мету було обрано гармонійне поєднання необхідних предметів певного помешкання необхідних предметів в одне ціле. Олександр захоплюється мистецтвом оформлення інтер'єрів, цікавиться проблемою синтезу мистецтв [4].

Після довгої перерви митець знову повертається до роботи в архітектурі. У 60-ті роки він разом з архітектором Н. Чмутіною виконує декоративне оздоблення бару в київському готелі «Дніпро». Співучим художнім матеріалом митця є солома. Так, 1938 року він створює портрет вождя для Київського філіалу Центрального музею В. І. Леніна. Пізніше в окупованій німецько-фашистськими загарбниками Борзні потай ліпить з дуба найулюбленіший образ. Бюст В. І. Леніна встановлено на центральній площі рідного міста відразу після визволення його Радянською Армією у 1944 році.

Олександр Саєнко кровно зв'язаний з рідною землею і народом. В 1936 році він разом з групою видатних народних майстрів живопису, ткацтва, кераміки за активну роботу та участь у виставці українського народного мистецтва був нагороджений першою премією та дипломом I ступеня [1].

Безсумнівно болючим періодом для Саєнка стали 50-ті роки: він прагне робити твори монументальні, суспільно вагомі, його ж орієнтують на створення декоративно-ужиткових речей. У цей час митець виконує декоративні тарілки і ширми, вибійки й полиці. Цей період творчості переконливо довів, що ані малий розмір його робіт, ані ужиткова направленість неспроможні були приховати саму суть художника- монументаліста, людини високоосвіченої, справжнього патріота Вітчизни, здатного виконувати найвідповідальніші соціальні замовлення [1].

Міцний зв'язок О. Саєнка з українською культурою, з його рідною Батьківщиною визначив суть творчого життя художника. У своїх творах митець звертається до інтелектуального досвіду свого глядача, здатного узагальнювати і зіставляти. Активізуються формальні пошуки: митець оперує не лише змістовими категоріями, а й категоріями форми, будуючи свою творчість на засадах як професійного, так і народного мистецтва, трансформуючи знакові й архетипні форми останнього. Стилізація у рамках монументальності та декоративності набуває характерних рис, що визначають творчий метод О. Саєнка. Оптимізм та звучність кольору, поетичність його, міцний рисунок, розкішні рослинні мотиви, вирішені кожного разу по-новому, напрочуд виразна пластика виконання притаманні творам Саєнка. Це яскраво виражено в панно «Гуси під вербою» та « Реве та стогне Дніпр широкий...» [2].

Відомо, що важливу роль у становленні національної мистецької школи в Україні відіграла заснована у грудні 1917 року Українська академія мистецтва і зокрема її провідні професори М. Бойчук і В. Кричевський. Саме вони спрямували студента Саєнка на шлях освоєння українського мистецтва і модерних і європейських стилів. Народний художник України належав до плеяди бойчукістів, у творчому доробку якого понад 500 творів у різних галузях монументального декоративного мистецтва. Бойчукісти увійшли до української історії як представники генерації "розстріляного відродження". Художники були репресовані у 1930-х, їх зневажали за "грубу деформацію образу радянської людини", а твори знищували до 1950-х років. Вже перші його студентські роботи засвідчили неабиякі здібності, наявність ознак власної мистецької мови, що виростала на засадах переосмислення народної творчості з точки зору професійної культури. У 1920-і роки Саєнко активно працював у сфері монументально-декоративного мистецтва, розробляв інтер'єри, меблі, орнаменти для текстилю та створив низку портретних образів, багато з яких зараз перебувають у відомих музейних зібраннях. Саме цей період став найціннішим у контексті творчості майстра, оскільки відображає тенденції художніх практик репресованого покоління проектантів "великого стилю". Творчість О. Саєнка, продовжувача традицій В. Кричевського та М. Бойчука, суголосна сміливим пошукам формотворення у європейському мистецтві і водночас позначена національними й неповторно- індивідуальними рисами [2].

Олександр Саєнко, досягнувши визнання своїми монументальними роботами, наприкінці 70-х років, повертається до декоративного панно та речей декоративно-ужиткових: килимів, керамічних декоративних мисок і тарілок 9 глина, розпис ангобами, глазур), вибійок ( полотно або шовк, олія), інструктованих соломою меблів [4].

В останні роки художник усе частіше виставляється («... и нарекоша имя ему Киев» - так зветься монументальне панно, експоноване на виставці, присвяченій 1500-річчю Києва). Разом з дочкою почав працювати в архітектурі (оформлення Будинку культури в Бресті, Будинку культури заводу «Точелектроприлад» у Києві). Їхній творчий дует став закономірним наслідком тієї щирої, вірної, самовідданої любові, яка поєднала батька і доньку [4].

На 1925 - 1928 роки припадає серія проектів оформлення інтер'єрів (дитячого садка, сільради, майстерні письменника), в яких простежується своєрідний синтез народного і професійного мистецтва, вміле використання етнографічного матеріалу. О. Саєнко доводить, що його прихильність до народного мистецтва - це свідоме переконання професійного художника [4].

Отже, історіографічний аналіз досліджень українського монументально-декоративного мистецтва першої третини XX ст. засвідчує значну увагу дослідників до цього питання і водночас, неповноту висвітлення проблеми розвитку цього виду мистецтва, формування мистецьких шкіл, ролі митців у його становленні. У кращих творах Олександра Саєнка поєднуються монументальні та станкові ознаки мистецтва. Таке взаємопроникнення і взаємозбагачення видів і жанрів мистецтва є характерною тенденцією сучасного художнього процесу. Великий мистецький шлях пройшов митець, і тепер, осягнувши його, можна переконатися: творам художника судилося жити довго і надавати наснаги багатьом поколінням.

Список використаних джерел

1. Велігоцька Наталія. Бібліотека українського мистецтва. URL: https://uartlib.org/spivets-solomi-oleksandr-sayenko

2. Майданець Л. Ранній період творчості Олександра Саєнка // Українська академія мистецтва: Досліди. та наук.-метод. праці. - К., 1995. - Вип.2. - С. 140 - 145.

3. Олександр Саєнко. Народний художник української РСР // Каталог виставки творів. К., 1983.

4. Олександр Саєнко: мистецька спадщина і сучасність / авт. концепц., текстів та упоряд. вид. Н. Саєнко. - К.: Компанія ЛІК, 2009. - 320 с. : іл. - Бібіліогр, : с. 314 - 311.

Размещено на Allbest.ru