Ідентифікація метамодернізму як культурної практики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ідентифікація метамодернізму як культурної практики

І.В. Петрова

У статті здійснено спробу розкрити особливості культурних практик епохи метамодернізму, виявити їхні основоположні ознаки; обгрунтувати особливості участі та співпереживання людини в культуротворчому процесі сучасності. Основу методології наукової розвідки склав культурологічний підхід, який дозволив обґрунтувати інтертекстуальність сучасних культурних практик у контексті метамодернізму; проаналізувати сприйняття людиною культурних змін та тих соціально-культурних переживань, що означені метамодерністами поняттям «осциляція»; «прочитати» значимі положення метамодернізму в контексті релевантності потреб сьогодення.

Ключові слова: метамодернізм, культурологія, культурні практики, осциляція, сучасність, постмодернізм, модернізм.

Identification of metamodernism as a cultural practice

I. Petrova

The article attempts to reveal the features of cultural practices of the metamodern era, to identify their fundamental features; to substantiate the peculiarities of human participation and empathy in the cultural process of modernity. The purpose of the scientific research was to describe the essence and analysis of the structure of metamodernism as a modern trend in the context of cultural practices. The basis for the methodology of the scientific study was the culturological approach, which allowed to substantiate the intertextuality of modern cultural practices in the context of metamodernism; to analyze a person's perception of cultural changes and those socio-cultural experiences that are defined by metamodernists as “oscillation”; “Read” the significant provisions of metamodernism in the context of the relevance of today's needs. It is noted that metamodernism as a special historical stage of cultural development (O. Dumitrescu, G. Freinacht, T. Vermuilen and R. van den Acker, H. Moraru), states radical changes in the modern world of culture (Metamodernism Historicity, affect and depth after postmodernism), Forming a “global mental paradigm”(N. Khrushchev). Based on the works of G. Freinacht, the characteristic features of the metamodernist worldview are revealed, in particular, an awareness of allergies; a belief in development and progress; an understanding of hierarchies; aiming at reconstruction; thinking “Both-And”. Analyzed as “metamodernist” cultural and artistic projects by S. Labaf, N.C. Ronkyo and L. Turner; works of art by O. Eliasson and J. Tarrell; literary discoveries by H. Murakami and D.F. Wallace, others. It is proved that the core parameters of the artist's self-identification in metamodernism are work with emotions and technical mediality; sensuality and sentimentality; complicity of the creator and the public; irony, naivety and new sincerity, and (and above all) oscillation and multidimensionality. Emphasis is placed on the critique of metamodernism as a culturological concept, characterized by speculative philosophizing, conceptual dispersion, which are unable to provide meaningful substantiation of the essence of metahistoricity, metaeffect and metadeep of the cultural process of modernity.

Key words: metamodernism, culturology, cultural practices, oscillation, modernity, postmodernism, modernism.

Актуальність дослідження. ХХІ ст. відзначено переусвідомленням наявних культурологічних концепцій, виникненням та розвитком нових. Методом опису сучасних культурно-ідеологічних паттернів є метамодернізм, який намагається пояснити (або творити нові) наративні стратегії культури та мистецтва. Він представлений різними рухами, образами, авангардними трендами (неоромантизм, пост-інтернет, пост-іронія, конструктивна участь, новий матеріалізм тощо) й, намагаючись віднайти сенс та глибину культури, піднімається над модерністичною серйозністю та постмодерністичною іронією, коливається між істинним ентузіазмом модерну та «байдужою іронією, поверховістю та беззмістовністю постмодерну» (Морозов, 2019, c.238-249); розпочинається після знівельованих «історичності, афекту та глибини» постмодерну (Вермюлен и Аккер, 2016; Аккер и Вермюлен, 2019; Bunnell, 2015; Freinacht, 2017; Tumen, 2015; Turner, 2011). Розуміння й відповідне сприйняття структур метамодернізму дозволить орієнтуватися в метамодерністичних творах культури та мистецтва, а також культурних практиках, які можуть видатися несприйнятливими для непідготовленого споживача.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Метамодерн як особливий історичний етап розвитку культури (О. Думітреску, Г. Фрайнахт, Т. Вермюйлен та Р. ван ден Аккер, Х. Морару), констатує кардинальні зміни сучасного світу культури («Metamodernism Historicity, affect and depth after postmodernism»), формуючи «глобальну ментальну парадигму» (Н. Хрущова). Закономірно, що поняття «метамодерн» та «метамодернізм» починає активно використовуватись не лише культурологами, але й філософами, архітекторами, істориками, психологами, урбаністами: А. Кірбі («The Death of Postmodernism And Beyond», «Digimodernism: How New Technologies Dismantle the Postmodern and Reconfigure Our Culture»), Р. Ешельман («Performatism, or the End of Postmodernism»), С. Берн («Jonathan Franzen at the End of Postmodernism»), М.К. Холланд («Succeeding Postmodernism: Language and Humanism in Contemporary American Literature»), Г. Фрайнахт «The Listening Society: A Metamodern Guide to Politics», Л. Тьорнер («Metamodernism: A Brief Introduction»), Dumitrescu A. (Metamodernism in art: Oscillation vs integration and interconnections).

У вітчизняній гуманітаристиці наукові дослідження, присвячені аналізу метамодернізму як теоретичній рефлексії та культурній практиці, практично відсутні (виняток становлять хіба що поодинокі праці Дроздовського, Лютого, Мірошниченка та ін.). Тому метою наукової розвідки є опис сутності та аналіз структури метамодернізму як тенденції сучасності в контексті культурних практик.

Виклад основного матеріалу

Задля розкриття специфіки метамодернізму як культурної практики, що претендує не лише змінити постмодерн, але й стати домінуючим культурним трендом, видається доцільним виявити стрижневі ознаки метамодернізму. З точки зору Вермюйлена та ван ден Аккера, метамодернізм відрізняють від інших теоретичних концепцій (не тільки модерну чи постмодерну, але й постпостмодерну, діджимодерну, космодерну, перформатизму тощо) наївність, серйозність та щирість, які усукупнено терміном «структура чуттєвості» (Вермюлен и Аккер, 2016; Аккер и Вермюлен, 2019).

У цьому контексті нашу увагу привернула праця Х. Фрайнахта (Freinacht, 2017), у якій розглядаються характерні особливості світобачення метамодерніста, його сприйняття світу.

1. An awareness of allergies. Усвідомлення алергії як неконтрольованої негативної емоційної реакції (гніву, незадоволення, ненависті) на якусь ідею, концепцію, явище чи певну людину. Метамодерніст здатен розуміти свої емоції та тримати їх під контролем, пам'ятаючи про упередженість мозку й розуміючи, що людська емоційність не ґрунтується на стовідсотковій правді. Усвідомлення відповідальності за свої думки, свій розум, свою «істинність», розуміння певної суб'єктивності, притаманної їм, дозволяє метамодерністу формулювати неупереджені судження та здійснювати об'єктивний, ґрунтовний аналіз суспільних процесів.

2. A belief in development and progress. Віра у розвиток і прогрес. Якщо особа негативно реагує на прогресивні концепції розвитку й щиро переконана у тому, що їхні наслідки будуть негативними, така людина є, ймовірно, постмодерністом. Якщо ж особу дратує акцентування уваги на недоліках та тій потенційній шкоді, що буде заподієна суспільству внаслідок упровадження у життя нових технологічних розробок, така людина має модерністичне бачення (Freinacht, 2017; Freinacht, 2015a; Freinacht, 2015c)

Натомість, метамодерністичне мислення ґрунтується на спробі передбачити наслідки технічного прогресу; зрозуміти, що будь-які технологічні зміни мають і недоліки, й позитиви, проте є неминучими; усвідомити, що культурний та технологічний розвиток взаємообумовлені, а людина здатна (й повинна) бути відповідальною за свої дії.

3. An understanding of hierarchies. Розуміння та сприйняття ієрархії як необхідної структури, здатної упорядкувати сутності у логічні системи та змістові наративи з урахуванням їхнього етичного обґрунтування. Метамодерніст, сприймаючи ієрархію як надійну одиницю аналізу, не закликає до повернення старих домінуючих ієрархій (расових, класових, соціальних, релігійних, статевих тощо), але намагається встановити ієрархію, насичену етичними цінностями. «Якщо ми розуміємо, що люди протилежних переконань не просто помиляються, а думають відповідно до певних етапів розвитку ... відмінних від наших ... тоді нам легше зрозуміти нашу незгоду й, таким чином, бути здатними до вирішення конфліктів» (Freinacht, 2017).

4. Aiming at reconstruction. Націленість на реконструкцію. Метамодерністичний контент полягає у тому, що деконструкцію варто змінити на реконструкцію, адже «.мета метамодернізму зводиться до створення - шляхом об'єднання усіх відомих знань та мудрості - грандіозного наративу» (Freinacht, 2017). При цьому метамодерніст усвідомлює нескінченність цього бажання й розуміє, що єдиним досяжним синтезом може бути протосинтез, який підлягатиме постійній критиці й завжди матиме певні недоліки. Метамодерне мислення не обмежується традиційною антитезою, а намагається віднайти реальні пояснення світу за межами горизонту, не боячись власної вразливості та помилок. Як влучно зазначили Вермюйлен та ван ден Аккер, долею людини метамодерну є бажання досягнути горизонтів, які неперервно від неї віддаляються (Вермюлен и Аккер, 2016).

5. Thinking «Both-And». Мислення «обидва І». Важливим способом нівелювання або усунення опозиційності є «і те, й інше». Цей інструмент творення нового наративу є не лише серединним шляхом між протилежними полюсами або можливістю досягнення компромісу - це здатність синтезувати наявні суперечності й вибудовувати нові системи. «Об'єктивна наука чи суб'єктивна герменевтика? Обидва «І». Спадщина чи навколишнє середовище? Обидва «І». Біологічний детермінізм чи культурна адаптація? Обидва «І» (Freinacht, 2017). Як влучно зазначено у одній із статей, присвячених метмадорнізму: «Ви можете читати Достоєвського й серйозно слухати Кіркорова, любити сагу «Сутінки» та музику Чайковського. Ви все це любите не лише чесно, але й з іронією. Завдяки цим новим відчуттям ми можемо не обмежувати себе великими метанаративами, а шукати власну мету» (Чертыков. 2018).

Метамодернізм наявний та, водночас, контекстуально відмінний, у різних мистецьких стилях і жанрах, культурницьких напрямах і дискурсах. «Класичними» метамодерністичними прикладами вважаються культурні тексти Ш. Лабафа, i I.C. Рьонкьо та Л. Тьорнера («Take Me Anywhere», «Touch my soul», «I am sorry», «I am not famous anymore», інші); мистецькі твори О. Еліасона, Дж. Тарелла, К. Енгмана, Г. Крюдсона, Д. Торпа, К. Донечі, Р. Кьяртанссона, А. Міллера; літературні відкриття Р. Боланьо, Х. Муракамі, Д.Ф. Воллеса, С. Роггенбака, З. Сміта, Ж.Д. Вагнер, С. Коллінз; кінематографічні стрічки режисерів В. Андерсона («Moonrise Kingdom»), М. Гондрі («Eternal Sunshine of the Spotless Mind», «La science des reves», «L'Ecume des jours»), Д. Лінча («Blue Velvet») та інші.

Серед вище зазначених прикладів необхідно звернути увагу на перформанс голлівудського актора та режисера Ш. Лабафа, який привернув увагу громадськості, з'явившись на червоній доріжці Берлінського кінофестивалю з картонним пакетом на голові (з написом «I am not famous anymore»). І хоча публіка сприйняла перформанс доволі неоднозначно, саме цей мистецький акт слугує потужним маркером початку «метамодерної ери». Метою акції стала спроба у самоствердженні людини, яка намагається, не зважаючи на жорстку систему голлівудського кінематографа, бути незалежною у своїх творчих починаннях та життєвих задумах. Дж. Франко сприймає подібні проєкти як акти повстання проти індустрії, адже остання «практично примушує акторів ідентифікувати себе із своїм персонажем... Будь-який митець, незалежно від сфери діяльності, можу відчути дистанцію між своїм істинним «я» та своєю публічною персоною та право сказати: «Я не лише те, що ви про мене думаєте» (Franco, 2014).

З іменами Ш. Лабафа, Л. Тьорнера та Н. Рьонко пов'язаний метамодерністичний арт-проєкт «Take Me Anywhere» (США), родзинкою якого стало визначення водіями, які зголошувалоися підвезти митців, наступного місцепризначення. Суспільний резонанс мистецьких проєктів творчої трійки («Take Me Anywhere», «Touch my soul», «I am sorry», «I am not famous anymore», інші) пояснюється спробами викликати у громадськості почуття наївності та довіри (Дубова, 2019).

Схожу мету мають мистецькі «технообрази» датсько-ісландського художника О. Еліассона («Beauty», «The Room for one colour», «Lava floor», «The mediated motion», «The Weather Project», «Olafur Eliasson's Waterfalls», інші) та американського митця Дж. Таррелла («Skyspace»), які, використовуючи колір, світло, воду, простір, мильні бульбашки, райдугу, ряску, дерево, відкривають нові можливості на шляху сприйняття дійсності та отримання візуального досвіду. Штучно створені природні інсталяції у замкненому приміщенні мають на меті нагадати людині про її відповідальність перед навколишнім середовищем, собою та іншими; мотивують до активної громадянської позиції та розуміння причинно-наслідкових зв'язків між думками та діями. Знаково, що такі роботи О. Еліассона як «Сад із обсидіану» та «Хвиляста стеля» було створено спеціально для київської виставки «Твоє емоційне майбутнє» (2011). Будучи за змістовим насиченням діаметрально протилежними, вони ніби закликають: «недостатньо покладатися на системи, догми, маніфести і політичні ідеології як засоби співіснування в цьому світі. У майбутньому ми також повинні покладатися й на інші речі - співчуття, чуттєвість, співпереживання та фундаментальні ідеї взаємодії людей» (Шнайдер, 2011). Питання про міжособистісні відносини постає й у роботі «Твій сліпий рух». О. Еліассон її цільове спрямування резюмує так: «У цій туманній роботі ви спочатку зустрічаєте тільки себе ... Ви запитуєте себе: Як мені зорієнтуватися? Дуже швидко ви знаходите в собі достатньо впевненості, щоб рухатися вперед, але згодом дотримання дистанції від решти людей стає головним Вашим завданням.» (Шнайдер, 2011).

Свою креативність та мистецьке життя присвятив творенню закритого «небесного простору» та вивченню впливу світлових інсталяцій на сприйняття людини й Дж. Таррелл. Його найвідомішим твором є «Skyspace» у горах Західної Австрії, оглядовий отвір споруди дозволяє спостерігати за красою вершини гори Біберкопф. Митець переконаний, що реакція людини на перебування у штучно створеному просторі може бути доволі непередбачуваною - від неймовірного захоплення до страху. Людина відчуває «гострий змістовий та стилістичний дисонанс, втрачає рівновагу та точку опору - і у цьому проміжку між очікуваним та дійсним отримує шанс доторкнутися до іншого стану cвідомості, віднайти самого себе ... побачити справжні сни, з відкритими очима», відчути «внутрішнє світло» (Гагин, 2016).

Завдяки коливанням та усуненню дистанції між іронією та щирістю, цинізмом та оптимізмом, вигадкою і реальністю, здобули статус «метамодерних письменників» Д.Ф. Воллес («Нескінченний жарт», «Ліндон») й Х. Муракамі («Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі», «1Q84»). Зокрема, твір Д.Ф. Воллеса «Нескінченний жарт» О. Стрельніков називає «твором-маніфестом» метамодернізму, що відображає «новий погляд на довколишній світ із тягарем повсякдення, іронії, реклами та нудьги» (Стрельніков, 2018). Схожу думку обстоюють й інші митці: «Практика осциляції або ж розгойдування спонукає до виникнення відчутного побічного ефекту - вона спричиняє розуміння того, що людина не пов'язана і не ототожнена ні з яким явищем. Але людська свідомість потребує точок опору, у протилежному випадку, коли вона не може ні ідентифікувати себе із зовнішнім явищем, ні спозиціонувати себе через якізь зовнішні речі («я юрист», «я люблю порядок» тощо), вона переходить в Іншу площину. Цинізм і відчуження постмодернізму в сучасному світі є надмірними, і маятник хитнувся в інший бік - у суспільстві прокинувся інтерес до вічних істин. І шлях індивідуальності - спостерігати за цими коливаннями, але не робити ці відхилення своїм простором. Перерости межі машини, яка керує історією» (Гагин, 2016).

Нівелювання культурних дисонансів між західною та східною традицією, прозорість меж між внутрішньою та зовнішньою політикою, «своїм» і «чужим», метанаративами японського менталітету й творчою свободою «національного письменника», пошук глибинної структури культурного коду, характеризують ідеологічне наповнення та оформлення творів Х. Муракамі (Дума, 2016). Метамодерністичні коливання між великими наративами «можут ь сприйматися й сприймаються як неповага до свого народу, загроза стабільності та безпеці своїй національній культурі» (Е. Дума), проте саме Х. Муракамі спромігся розвинути та поглибити поняття про глобалізацію до метафізичного, вказавши на «коливання між національними гносеологіями, які викликають у людства резонанс, осциляцію свого буття та буття Іншого, стан прагматичного романтизму, викликають симпатію до Іншого ... розуміння спільності Мови для кожного» (Дума, 2016).

Стрижневими параметрами самоідентифікації митця у метамодернізмі, на нашу думку, є робота з емоціями та технічна медіальність; чуттєвість і сентиментальність; співучасть творця та публіки; іронічність, наївність і нова щирість, та (і передусім) осциляція й багатовимірність.

Використання емоцій як медіатора взаємодії між митцем та публікою найкраще простежується у діяльності згадуваних вище О. Еліасона й Дж. Таррела, а також П. Юіга та Т. Сарацено, чия творчість характеризується застосуванням різноманітних іммерсивних технологій, здатних спонукати до перетворення традиційного глядача у емоційного реципієнта, а емоцій - в енергетику. Технічна медіальність, збуджуючи осциляцію сучасної культури (від активної співучасті до повної апатії), реалізується шляхом поєднання новітніх технологій та медіа із емоційною безпосередністю глядача.

Чуттєвість і сентиментальніть метамодерністичного дискурсу яскраво простежується в мистецьких проектах Рьонкьо, про які мисткиня відгукується так: «Усі мої історії - про почуття, емоції та відчуття ... Я намагаюсь досліджувати ідеї - ніжності, любові, турботи, близькості та присутності, які видаються сьогодні недооціненними, хоча у житті від них залежить майже усе» (Гусев и Серова, 2016). Сентиментальність метамодерністичної чуттєвості дозволяє активізувати постіронію (між музикою та текстом), пісенність, простоту тощо. Так, Н. Хрущова переконана у тому, що культові музичні твори датського мінімаліста С. тен Хольта («Canto ostinato») та американського композитора Д. Ленга («Child» і «Sweet air») є своєрідним музичним маніфестом метамодерну. Пісенний твір видається універсальним текстом, який можна конвертувати у практично будь-який інструментальний варіант; слухати на концерті та у відеозапису; використовувати і як автономний об'єкт, і як фоновий; зупиняти та вмикати, коли забажається, адже «повторюваність та універсальність забезпечують миттєве входження людини в цей солодкий метамодерністичний тріп, який не має початку й завершення» (Хрущева, 2020).

Співучасть та акцентування на ролі споживача. Однією із головних ознак метамодернізму є активність особи у процесі споживання культурних благ та послуг, що пояснюється бажанням людини безпосередньо впливати на мистецький твір. Як наслідок - докорінна зміна авторської позиції як такої, що обмежується конкретизацією основоположних параметрів та культурного «тексту», набуває рис нестабільності та гіперефемерності (Kirby, 2006). У результаті, відбувається повне або часткове ототожнення споживача тексту із автором твору, «масове неавторське виявляється важливішим / складнішим / вишуканішим, аніж елітарне авторське» (Хрущева, 2020).

Якщо постмодернізм акцентував увагу глядача на видовищності (передусім, шляхом використання телебачення), то метамодернізм перетворив дії індивіда в обов'язкову умову існування культурного продукту. Найкраще інтерактивність споживача проявляється у теле- та радіопрограмах (голосування, дзвоники в ефірі, SMS-повідомлення, дописи на електронну пошту або у чатах), чиї «тексти» безпосередньо залежать від позицій, думок і навіть фізичного втручання реципієнта. І саме активність адресата робить з певної телепрограми шоу, коли «глядач залучається до програми, пише її сегмент і потім виходить, повертаючись до своєї пасивної ролі» (Кирби, 2019). За таким самим сценарієм відбувається залучення особи в світ комп'ютерної гри, коли геймер самостійно створює, у визначених заздалегідь межах, культурний контент, внаслідок чого зміст гри, її сценарій та завершення розгортаються відповідно до бажань та дій конкретної людини.

Метамодерністичним культурним феноменом виступає й інтернет, головна риса якого полягає у можливості індивіда інтенсивно рухатися за самостійно обраними культурними стежками, вірячи при цьому в яскраву ілюзію індивідуального контролю, управління, безпосередньої залученості до культурного світу. «Якщо дії у постмодерні зводяться до читання, споглядання, слухання, то у метамодерністичну епоху вони зводяться до «потелефонувати, натиснути кнопку, сьорфити, сьорчити, свайпити й скачувати . При цьому глядач відчуває себе неймовірно потужним та потрібним, натомість автор - у традиційному розумінні - або нівелюється до статусу того, хто встановлює параметри, з якими працюють глядачі, або стає непотрібним взагалі, винесеним за межі процесу» (Кирби, 2019). Видається закономірним, що в метамодерністичну епоху популярності набувають реаліті-шоу, «магазини на дивані», вікторини, мильні серіали, інтерактивна порнографія, фанфіки, коуби, блоги, інтернет- меми, що сприймаються як арт-об'єкти або ж імпровізовані спектаклі. Як зазначає Н. Хрущова, «якщо постмодернізм рефлексував небувалу кількість інформації, то метамодерн рефлексує неймовірну швидкість її поширення: метамодерн виникає не просто в епоху Інтернету, але в епоху швидкого, доступного всюди Інтернету, Інтернету тотального» (Хрущева, 2020).

Наївність та нова щирість, основною заповіддю яких є подолання всепоглинаючої іронії та пошук нових (або відродження старих) людських цінностей, таких як любов, дружба, вірність тощо» (Стрельніков, 2018), а з ними - вразливість, чуттєвість, відкритість... Метамодернізм - це невимовна туга за знеціненими життєвими сенсами (Хрущева, 2020), а «наша вразливість - ціна, яку потрібно заплатити, щоб знову знайти в собі людське і відродити віру в світ» (Стрельніков, 2018). А. Морозов переконаний у тому, що метамодерністична іронія є відчайдушними свідомими зусиллями, спрямованими на виявлення особистісної духовної глибини (Морозов, 2019, c.238-249).

Осциляція та багатовимірність як основоположні ознаки метамодернізму, що призводять до нівелювання межі між казкою і реальністю, раціональним та міфологічним, трансцедентним та іманентним, добром й злом (кінотвори «Ворон», «Острів проклятих», «Початок», «Піна днів», «Вона»). Прикладом такої осциляції є гра «Pokemon GO», яка «розгойдує/осцилює геймера у віртуалі та реальності, поєднує, не поєднуючи, реальність і віртуальність, наповнює пустелю реального та спустошує реальність пустелі, долучає, не долучаючи до гри (якщо це можна назвати грою) випадкових свідків, які водночас долучаються, не долучаючись, і, не долучаючись, долучаються; локації (сама архітектура стає дієвою, вона осцилює в а-топічному метаксисі), тобто весь простір тут-там-ніде стає грою, наповнюючись неіснуючим існуванням» (Мірошниченко, 2017, c.109-117).

метамодернізм культурний осциляція

Висновки та перспективи подальшого вивчення

Можемо стверджувати, що метамодерністичні культурні практики характеризуються множинністю стратегій відображення світу та його сприйняття. Проте, вони мають й дещо загальне - потяг до метамодерністичного розхитування між протилежними позиціями (осциляція): вияву космічних законів у земному житті, утаємниченості у звичному й повсякденному, невідомого в знайомому, новизни в старому.

Метамодерністичний теоретичний дискурс характеризується сумішшю різних напрямів наукових пошуків - культурологічних, мистецтвознавчих, соціологічних, філософських, психологічних. З одного боку, метамодернізм звинувачують у маргінальності охарактеризованих явищ і спекулятивних філософствуваннях (Морозов, 2019, c.244), нестійкості та поняттєвій ефемерності (Хрущева, 2020), що не забезпечили змістового обгрунтування сутності метаісторичності, метаефекту й метаглибини культурного процесу сучасності; з іншого - звеличують за потяг до індивідуальності, духовного аристократизму, творчої моралі як духовного одкровення (Гагин, 2016).

Здійснене дослідження не обмежує кола наукової проблематики, навпаки - закликає до актуалізації дискусії навколо теоретичних та практичних питань, що очікують на нагальне висвітлення. Адже суттєві зміни в культурних практиках сьогодення доводять суттєві відмінності у сприйнятті людиною світу.

Бібліографічний список

1. Аккер Р. ван ден и Вермюлен, Т., 2019. Периодизация 2000-х, или появление метамодернизма. Перевод В. Липки. Metamodern: журнал о метамодернизме. [онлайн]

2. Аккер Р. ван ден, ред. 2020. Метамодернизм. Историчность, Аффект и глубина после постмодернизма. Москва: РИПОЛ классик.

3. Вермюлен Т., Аккер Р. ван ден, 2016. Заметки про метамодернизм. Перевод А. Есипенко. Metamodern: журнал о метамодернизме. [онлайн]

4. Гагин В., 2016. Постмодернизм спутал способ достижения цели с самой целью. Stenograme. [онлайн]

5. Гусев А., Серова М., 2016. Метамодернизм - выход из здания суда? Интервью вел В. Гагин. Metamodern: журнал о метамодернизме. [онлайн]

6. Дубова Ю., 2019. «Розділові»: метамодернізм по-українськи. Pustoproject. [онлайн]

7. Дума Е., 2016. Харуки Мураками и метамодернизм. Metamodern: журнал о метамодернизме. [онлайн]

8. Кирби А., 2019. Смерть постмодернизма и то, что после. Перевод С. Онасенко. Metamodern: журнал о метамодернизме. [онлайн]

9. Мірошниченко В., 2017. Метамодернізм, осциляція, інтерпеляція. Культура України. Серія: Культурологія, 55, c.109-117.

10. Морозов А., 2019. Осторожно, метамодерн: современность как зонтик и маятник. GalacticaMedia: Journal of Media Studies, 1(3), c.238-249.

11. Стрельніков О., 2018. Ха-ха - мені сумно: як нова щирість змінює наше життя. ЛітАкцент, [онлайн] 26 лютого.

12. Хрущева Н., 2020. Метамодерн в музыке и вокруг нее. Москва: РИПОЛ классик.

13. Чертыков В., 2018. Метамодерн - новый способ смотреть на мир. Частный корреспондент, [онлайн] 11 февраля.

14. Шнайдер Е., 2011. Твоє емоційне майбутнє. Олафур Еліассон. Artukraine. [онлайн] 17 травня.

15. Bunnell, N., 2015. Oscillating from a Distance: A Study of Metamodernism In Theory and Practice. Undergraduate Journal of Humanistic Studies, [онлайн] 1.

16. Franco J., 2014. Why Actors Act Out. The New York Times. [online] 19 February.

17. Freinacht H., 2015a. 5 things that make you metamodern. Metamoderna, [online] 16 February.

18. Freinacht H., 2015b. You're not metamodern before you understand this. Part 1: Game

19. Change Metamoderna, [online] 11 March.

20. Freinacht H., 2015c.You're not metamodern before you understand this. Part 2: ProtoSynthesis. Metamoderna, [online] 15 March.

21. Freinacht H., 2017. Metamodern View of Science. Metamoderna, [online] 1 August.

22. Kirby A., 2006. The Death of Postmodernism and Beyond. Philosophy Now. [online]

23. Turnen L., 2015. Metamoderism: a brief introduction. Notes on Metamodernism. [online]

24. Turner L., 2011. Metamodernist Manifesto. Metamodernism. [online].

References

1. Akker van den. R., Vermyulen, T., 2019. Periodizatsiya 2000-kh, ili poyavlenienmetamodernizma. Translated by V. Lipka. Metamodern: Metamodernism Magazine. [online]. (in Russian).

2. Akker, R. van den, ed. 2020. Metamodernizm. Istorichnost, Affekt i Glubina posle postmodernizma [Metamodernism. Historicity, Affect and Depth after Postmodernism]. Moskva: RIPOL klassik. (in Russian).

3. Bunnell N., 2015. Oscillating from a Distance: A Study of Metamodernism In Theory and Practice. Undergraduate Journal of Humanistic Studies, [онлайн] 1.

4. Chertykov V., 2018. Metamodern - novyy sposob smotret na mir [Metamodern is a new way of looking at the worl]. Chastnyy korrespondent, [online] 11 February. (in Russian).

5. Dubova Yu., 2019. «RozdIlovI»: metamodernizm po-ukrainsky ["RozdIlovI": metamodernism in Ukrainian]. Pustoproject. [online] (in Ukrainian).

6. Duma Ye., 2016. Kharuki Murakami i metamodernizm [Haruki Murakami and metamodernism]. Metamodern: Metamodernism Magazine. [online] (in Russian).

7. Franco J., 2014. Why Actors Act Out. The New York Times. [online] 19 February.

8. Freinacht H., 2015a. 5 things that make you metamodern. Metamoderna, [online] 16 February.

9. Freinacht H., 2015b. You're not metamodern before you understand this. Part 1: Game Change. Metamoderna, [online] 11

10. Freinacht H., 2015c. You're not metamodern before you understand this. Part 2: ProtoSynthesis. Metamoderna, [online] 15 March.

11. Freinacht H., 2017. Metamodern View of Science. Metamoderna, [online] 1 August.

12. Gagin V., 2016. Postmodernizm sputal sposob dostizheniya tseli s samoy tselyu [Postmodernism confused the way of achieving the goal with the goal itself]. Stenograme. [online] (in Russian).

13. Gusev A., Serova M., 2016. Metamodernizm - vykhod iz zdaniya suda?

14. [Metamodernism - the exit from the courthouse?] Interviewed by V. Gagin. Metamodern: Metamodernism Magazine. [online] (in Russian).

15. Khrushcheva N., 2020. Metamodern v muzyke i vokrug nee [Metamodern in and around music], Moskva: RIPOL klassik. (in Russian).

16. Kirby A., 2006. The Death of Postmodernism and Beyond. Philosophy Now. [online]

17. Kirbi, A. 2019. Smert postmodernizma i to, chto posle [Death of postmodernism and what is after]. Translated by S. Onasenko. Metamodern: Metamodernism Magazine. [online] (in Russian).

18. Miroshnychenko V., 2017. Metamodernizm, ostsyliatsiia, interpeliatsiia [Metamodernism, oscillation, interpellation]. Culture of Ukraine. Series: Culturology, 55, p.109-117. (in Ukrainian).

19. Morozov A., 2019. Ostorozhno, metamodern: sovremennost kak zontik i mayatnik [«Look out! This is metamodern»: modernity as an umbrella and a pendulum]. Galaktika media: zhurnal media issledovaniy, 1(3), p.238-249. (in Russian).

20. Shnaider E., 2011. Tvoie emotsiine maibutnie. Olafur Eliasson [Your emotional future. Olafur Eliasson]. Artukraine, [online] May 17. (in Ukrainian).

21. Strelnikov, O., 2018. Kha-kha - meni sumno: yak nova shchyrist zminiuie nashe zhyttia [Haha - I'm sad: how a new sincerity changes our lives]. LitAktsent, [online] 26 February. (in Ukrainian).

22. Turnen, L., 2015. Metamoderism: a brief introduction. Notes on Metamodernism. [online].

23. Turner L., 2011. Metamodernist Manifesto. Metamodernism. [online]

24. Vermyulen T., Akker van den R., 2016. Zametki pro metamodernizm [Notes on metamodernism]. Translated by A. Yesipenko. Metamodern: Metamodernism Magazine. [online]. (in Russian).

Размещено на Allbest.ru