Естетико-гармонійне формоутворення у проектуванні одягу спеціального призначення: історичний розвиток, тенденції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Естетико-гармонійне формоутворення у проектуванні одягу спеціального призначення: історичний розвиток, тенденції

Колосніченко О.В., Пашкевич К.Л., Остапенко Н.В. Київський національний університет технологій та дизайну

Мета. У статті розглянуто сучасний одяг спеціального призначення як багатогранне явище проектної культури, яке потребує глибокого дослідження.

Вступ

Дизайн як соціокультурне явище поставив перед багатьма дослідниками, передусім мистецтвознавцями, філософами, соціологами та ергономістами, проблему осмислення сфер його діяльності, механізмів, витоків, внутрішніх стимулів та можливостей інноваційного творіння. Від рівня цього розуміння залежить, якою мірою продовжиться подальше удосконалення творчої складової дизайн-діяльності та, власне, майстерності дизайнера. Синтез художніх форм окремих дизайн-об'єктів, їх комплексів або систем, обумовлений не лише професійною кваліфікацією художника-конструктора, а й глибиною вивчення аксіологічного масиву сучасної культури. Отже, вектор розвитку морфології дизайн-об'єктів випливає з наступності еволюційного досвіду визначеної художньо-естетичної традиції та спирається на інноваційні досягнення науки і техніки.

Останніми роками людина в уніформі стає частиною матеріальної культури. Можна спостерігати, так звану, «мілітарізацію уяви». В уніформу з ознаками військової форми намагаються одягнути співробітників невоєнізованих відомств та установ. Навіть люди, які ніколи не служили в армії, в побутовому житті носять камуфляж, в той час як ті, хто служив - надягають формений одяг за вимогами обставин.

Постановка завдання

Для виявлення трендів в дизайн-ергономічному проектуванні одягу спеціального призначення (уніформи) потрібні нові засоби аналізу зовнішньої форми та естетики образу: у розмаїтті форм і кольорів необхідне обґрунтування поєднання елементів в систему сучасного костюма. Все це дає підстави вважати сучасний одяг спеціального призначення багатогранним явищем проектної культури, яке потребує глибокого дослідження.

Отже, у цивільної людини є можливість проявити індивідуальність; уніформа - це відсутність індивідуальності. Тобто, людина у формі є частиною глобального механізму: так простіше візуалізувати себе та своє професійне призначення. Саме тому, відомства одягають співробітників в уніформу, надаючи кожному свій ранг, призначення на відміну від людини у цивільному одязі. Таким чином, актуальність проведених досліджень обумовлена необхідністю вирішення наукової проблеми пошуку нових методів формоутворення одягу спеціального призначення, спрямованих на підвищення естетичних, ергономічних та економічних показників його асортиментних серій.

Результати дослідження. Сучасне мистецтвознавство досягло такого рівня накопичення та узагальнення історичного матеріалу, що найбільш успішними стають дослідники, які не лише багато знають, а й вірно мислять. При цьому, художньо- образне мислення передбачає «мислення формою». В основі наукового мислення лежить системний підхід, якій базується на класифікації та систематизації.

В систему сучасної проектної культури активно впроваджуються цифрові технології. Використання комп'ютерного інструментарію для активізації внутрішніх механізмів гуманістично-орієнтованої творчості дизайнера здатне збагатити ідею проектності. Мультимедійні засоби дають можливість занурення дизайнера у віртуальну реальність: візуалізовувати свої думки та безпосередньо працювати з «мислеформою». Можливості віртуальних методів проектування та формоутворення ставлять нові завдання перед дизайнерами.

В той самий час, в теорії дизайну недостатньо досліджена область дизайн- ергономічного проектування одягу спеціального призначення: відсутні відповіді на низку важливих питань, що мають значення для теорії, методології, практики використання символів та знаків розрізнення. Які елементи системи символів в дизайні сучасного одягу спеціального призначення, в першу чергу форменого, відомчого як складової проектної культури? Які взаємозв'язки системи символів в семантичному полі естетичного одягу та сучасної моди загалом? Отже, в умовах зростання конкуренції, підвищено роль символів не лише в дизайні одягу (в тому числі уніформі як способу створення іміджу), а й у сучасному графічному дизайні, промисловому дизайні, дизайні середовища тощо. При проектуванні асортиментних серій одягу спеціального призначення, на етапі передпроектного аналізу, необхідно вивчити: що є актуальним; яка має бути зовнішня форма з урахуванням кольорів та знаків розрізнення; чи може її естетичний образ бути перспективним, затребуваним у споживачів; яким чином символіка вписується у сучасні тренди; як вони можуть функціонувати у рамках процесу дизайн-проектування. При цьому, символи стають не лише елементами образу, а й засобом вираження цінностей бренду, залучення цільової аудиторії до вимог функціонування компанії. Але, глибокої проробки багатогранної проблеми сенсоутворення в дизайні одягу до сих пір не існує. Не вивчено комунікативно- знакову сутність одягу спеціального призначення та його трансформаційне розроблено систему символів сучасного одягу спеціального призначення, не визначено її елементи: в науці про дизайн одягу спеціального призначення до сих пір немає єдиної теорії щодо системи символів. Отже, відповідно до результатів досліджень вчених [1, 2], символ має два аспекти - форму та сенс. У ХХ ст. наукові школи глибоко проробили питання стосовно формоутворення в дизайні сучасного одягу та заявили про семіотичний підхід до одягу, розуміючи його як систему деяких окремих знаків.

Таким чином, теоретична концепція системи символів в одязі спеціального призначення може бути розглянута як своєрідна «мова візуальних форм». Проблема семантики систем символів в практиці сучасного мистецтва та дизайну має психологічний вплив на споживачів, а також вимагає розгляду проблеми сенсу та його вираження крізь систему зображувальних та кольорових символів в візуальному образі;визначення видів психологічного впливу на людину зображувального образу як системи кольорових та графічних символів.

Одяг як продукт дизайну є результатом творчості дизайнера, його власної уяви про образ споживача, яка не обмежується результатами дослідження аудиторії споживача, але передає особисту уяву автора. Відсутність розуміння семіотичної функції одягу спеціального призначення призводить до створення естетичного, технічно та композиційно грамотного, але позбавленого соціокультурного значення продукту, якій може емоційно подобатися споживачеві, але не викликати в нього внутрішнього відклику, оскільки не відображає групових та соціально визначених характеристик. Завдання дизайнера, якій працює над створенням одягу спеціального призначення, полягає у розкритті сутності одягу, його індивідуальності відповідно до функції призначення та особистісних характеристик людей, які працюють в ньому. Одяг спеціального призначення є втіленням соціально-культурних цінностей та орієнтирів свого носія, він являє собою знаково-символічну систему, схильну до інтерпретації.

Відносно розвитку світового мистецтвознавства можна стверджувати [1-6], що до теперішнього часу в цій сфері діяльності остаточно не розроблено загально прийнятої системи термінології. Так, невизначеність змісту та недбале використання стосується навіть таких ґрунтовних категорій, як «мистецтво», «естетична діяльність», «художня творчість». З наукової точки зору вони не є синонімами, але часто підміняються навіть у наукових текстах, що вимагає закріплення за термінами конкретних змістів. Таким чином, дизайн-проектування одягу спеціального призначення потребує подальшого вивчення у контексті естетико- гармонійного формоутворення та історичного розвитку художньо- композиційного рівня та архітектоніки його форм. В естетичній діяльності, на відміну від художньої, не створюються образи, які раніше не існували у природі. Художність передбачає неповторну, унікальну єдність загального та одиничного, абстрактного та конкретного, ідеального та натурального, об'єктивного та суб'єктивного. В естетичній уяві - відчутті та зізнанні краси - людина з'єднується у предметі, розчиняється в ньому; в художній - активно «опредмечує себе у образній моделі» [1-5]. Художнє мислення збуджує, подвоює уяву про об'єкти, зображує їх у матеріалі відповідно до напрямів мистецтва. При цьому, специфіка художньої діяльності людини полягає у цілісній взаємодії багатьох її складових, серед яких зазвичай виділяють таки чотири основні компоненти: пізнавальну (або гносеологічну) діяльність; ціннісно-орієнтаційну (естетичну);творчо-утворюючу (синергетичну); комунікативну (діяльність спілкування). Всі вони окремо характеризують той або інший спосіб діяльності людини; загалом утворюють специфічний предмет - художню творчість. На рівні звичайного сприйняття це означає, що художній твір може бути й некрасивим, а краса не зобов'язана містити художньо- образний концепт.

Прикладом цього може слугувати наступне. Так, в історичні роки людина в уніформі сприймалася як сталий образ. Розвиток форм історичного побутового одягу, а в подальшому із появою моди, уніформа у загальному вигляді сприймається некрасивою, топорною, кострубатою. В теперішній час, коли розвиток суспільства дійшов до відмітки естетичної грамотності, виникла необхідність вивчення ґенези та розвитку уніформи як окремого об'єкта художньо - естетичної діяльності людини. Форма одягу спеціального призначення (уніформи) активно набуває ознак та характеристик об'єкту дизайну для задоволення психофізіологічних потреб споживачів та пересічних громадян суспільства в системі «людина - навколишнє предметне середовище».

Сучасний процес художньо-композиційного проектування одягу спеціального призначення пропонує широкий спектр інформаційних кодів формоутворення та функціонування. Одним з важливих умов оптимального функціонування штучного предметного середовища (до якого й належить одяг), є органічне єднання з природним середовищем. Огляд джерельної бази з питань взаємодії природного та штучного предметного середовища дозволив сформулювати напрям у художньо -композиційному формоутворенні та дизайн-ергономічному проектуванні одягу спеціального призначення як дослідження об'єктивної єдності законів формоутворення та функціонування біологічних та штучних систем [3, 4, 7]. Саме тому, у 1960-1970 рр. ХХ ст. вченими інтенсивно розроблюється загальнонаукова системна методологія. Одначе, для її застосування в дизайнуванні необхідно зробити такі припущення: об'єкт дослідження є системою; ця система має бути впізнаваною. При цьому передбачаються: цілісність; неадитивність; структурність; ієрархічність; варіативність. Небезпекою системних досліджень вивчення мистецтвознавчих складових є редукціонізм, якій являє собою тенденцію, що призводить до спрощення структури дизайн-об'єктів. В філософії культури редукціонізм полягає у зведенні вищих форм енергій до нижчих: соціокультурних - до біологічних, психологічних - до фізіологічних, духовних - до матеріальних, художніх - до естетичних, естетичних - до технічних.

Біонічні структури формоутворення одягу дають можливість нескінченного балансування між штучною та природньою формою, визначають нові умови промислового виробництва одягу спеціального призначення. В результаті копіювання структур природи, можуть бути створені системи, які, по-перше, виконують задані функції; по-друге - забезпечують виконання цих функцій максимально досконало, а по-третє - які є органічно цілісними просторовими системами. Оптимальна конструкція в цьому випадку являє собою матеріалізацію «заданих функцій природної системи, що проектується». Отже, біонічний підхід передбачає виявлення законів формоутворення та функціонування систем природи, специфіки структурно- функціональних відносин та подальше використання цих законів в дизайн- ергономічному проектуванні одягу спеціального призначення.

Відомо, що основною категорією художнього проектування одягу є форма, а біонічний напрям, оснований на формоутворюючій взаємодії природних та штучних систем, може свідчити про доцільність його вибору: досліджуються проблеми гармонізації та оптимізації процесів створення нових форм та виробництва одягу корпорацій. При цьому зазначимо, що методи біонічного формоутворення одягу спеціального призначення є невивченим напрямом наукових досліджень та практичних розробок в дизайн-ергономічному проектуванні одягу.

Сучасні тенденції проектної діяльності в аспекті взаємодії штучного та природного середовища потребують застосування структурно-геометричних методів аналізу форми одягу спеціального призначення, які основані на апроксимації контуру зовнішньої форми з метою характеристики її фронтальної та сагітальної проекцій. Для дослідження форми як системи просторового взаємозв'язку її елементів (тектонічних прийомів організації зовнішньої поверхні, внутрішньої структури, функціонального простору між фігурою людини та одягом), необхідно розробити методику аналізу системи «людина - одяг спеціального призначення - навколишнє середовище» та принципи формоутворення елементів цієї системи. Одначе, проблемними у сфері відносин естетичного, біонічного та художнього до теперішнього часу залишаються форми авангардного мистецтва, авангардного костюма, окремих видів уніформи та одягу спеціального призначення. Вони можуть викликати дисонанс та спротив, коли свідомо та виразно порушуються закони гармонії. Все це й визначило основні завдання естетико-гармонійного формотворення в дизайн-ергономічному проектуванні одягу спеціального призначення.

Німецький скульптор, засновник теорії формоутворення у зображувальному мистецтві А. Гільдебрандт наводить приклади «мислення формою» [9] застосовуючи дедуктивний спосіб мислення: спочатку «велика форма», лише потім - деталі. Письменники - навпаки мислять «формо складанням - від слів - до фраз - до речень». Таким чином, споживач предметів мистецтв не має можливості отримати навички практичної роботи над зображувальною формою, що йому і не потрібно робити. Слід в цілому, поступово освоювати навики зорового сприйняття та мислення формою, щоб розмовляти з розробниками сучасних форм об'єктів мистецтва та дизайну однією мовою. Саме це й називають «щепленням смаку», якій визначатиме красоту та гармонію сучасного світу. В епоху соціальних мереж, візуальне сприйняття навколишнього світу та предметного середовища актуально, як ніколи. Вчені досліджували це питання кілька століть та довели, що людина може керувати зоровою ілюзією, тобто за допомогою форми та пропорцій одягу можна візуально змінити абриси фігури, приховати недоліки, підкреслити переваги зовнішньої форми людини у одязі. Тобто, при проектуванні одягу, на етапі передпроектного дослідження, можливо «закласти» бажані емоції (враження), які має викликати створений об'єкт дизайну (уніформа), що й сьогодні підтверджує актуальність «мислення формою» як основної складової дизайнерських практик.

Відомо, що у мистецтвознавстві більш за все розповсюджені дефініції, які мають відносний та вирогідністний характер: дефініції-описи (з'являються як результат перерахування деякої кількості значень та ознак); дефініції-вказівки (відносять явища, які описують, до визначених груп). Так, в 1950-х рр. дослідниками введено поняття «тлумачення» в якості основоутворюючого метода мистецтвознавства для «пояснення сенсу» витворів мистецтв шляхом побудови системних дефініцій [10-13]. При цьому було підмічено, що естетичні та художні характеристики творів мистецтв складаються з багатьох факторів та їх неможливо визначити з абсолютною точністю. Основна якість - це співвідношення змісту та форми (в іншому трактуванні - духовності (емоційності) та утилітарності). Вона залежить від інтенції автора - розробника дизайн-проекту або виробу (колекції виробів). Одначе, дану «інтенцію» не можна визначити з абсолютною точністю. Дійсно, розглянемо найбільш розповсюджені мистецтвознавчі терміни тектонічність та атектонічність, скульптурність та пластичність, живописність та графічність, об'ємність та площинність. Вони є інструментарієм стилістичного аналізу та атрибуцій витворів мистецтва оскільки антитетичні. Нюансність цих визначень створює дефініції, які мають родовий характер [10, 11], тобто ієрархічну структуру як рядоположеність від загального до часткового. Такі попередні висновки дають підстави стверджувати, що системний підхід до створення об'єктів мистецтв та дизайну є необхідним, можливим та ефективним.

Отже, природньо, що художники, на відміну від академічних мистецтвознавців, найбільшу увагу приділяють закономірностям формоутворення та «мислення формою» конкретним засобам організації композиційного матеріалу.

Основоположними для теорії формоутворення в архітектурі та дизайні костюма, інших прикладних мистецтвах, слід вважати ідеї Ч. Морриса, Г. Земпера, В. Гропиуса [1, 2, 5].

Проблеми композиції в живописі досліджено в трудах багатьох мистецтвознавців, при цьому, проблема співвідношення традиційної художньої творчості та дизайну стала особливо актуальною в середині і другій половині XX ст., від моменту створення саме поняття та основних визначень дизайну, в першу чергу в архітектурі, промисловості, одязі промислового виробництва. Перше рішення цієї проблеми зводилося до визначення: «дизайн - не мистецтво» (Д. Глоаг, 1946 р.);друге: «дизайн - це абстрактне мистецтво» (Г. Рид, 1954 р.); третє, компромісне рішення: «дизайн містить елементи художнього мислення, але повністю йому не тотожний» (Т. Мальдонадо, 1964 р.). Ще одна позиція формулюється таким чином: «дизайн не є рівним традиційному мистецтву, але є ані більшим, ані меншим», інакше кажучи, дизайн і художня творчість являють собою самостійні феномени духовної культури (Б. Бльомінк, 2004 р.) [8, 11, 12]. При цьому, наведені дослідження не приділяють достатньої уваги розмежуванню понять «мистецтво» та «художня творчість», що є принципово важливим. Художнє проектування (дизайн) являє собою сучасну форму мистецтва, при чому багато дослідників [8, 9, 11] підкреслюють вплив художньої творчості на проектну практику, наявність прямих та зворотних зв'язків між традиційним мистецтвом та дизайном. Різниця виявляється в тому, що дизайн перетворює навколишній предметний світ, в той час як образотворче мистецтво відображає світ у складних за змістом та формою опосередкованих образах. Одначе, і то і інше поєднується в естетичних нормах відповідної епохи; робота дизайнера спрямована на інтеграцію різних типів творчої діяльності, їй притаманна «багатофункціональна доцільність».

Незважаючи на розрізнення засобів культурної діяльності, їх продукти поєднуються та цілісно функціонують. Отже, сучасний дизайн має бути предметом мистецтвознавчого дослідження.

Тому, в 1984 році В.Ф. Сидоренко [13] запропонував використання поняття проектної культури, яке інтегрує всі класичні та новаторські методи, способи, та прийоми творчого мислення. Лише незначна частина західних дизайнерів (Д. Джадд, Н. Поттер) [6, 14, 15] розділяють діяльність художника та дизайнера- проектувальника.

Приймаючи у загальних рисах всі запропоновані концепції, важко погодитися лише з головним положенням - ототожнюванням понять «дизайн», «естетична діяльність», «художня діяльність». Тому, сумнівним є широке тлумачення «предметної творчості» як цілісного виду діяльності, яке інтегрує в сучасному світі «архітектонічний, предметно-функціональний, утилітарно- функціональний та художньо-образний засоби мислення» [7, 8, 16].

На думку автора цієї концепції, технічна діяльність створює «естетику доцільності», а дизайн як інтеграційний тип - «художню доцільність». Нам ближче традиційне визначення художньо- образного засобу системного формоутворення як найбільш цілісного і синкретичного за своєю природою. Для цього доцільним є конкретизація принципів та методів системного підходу відповідно дисциплінарних досліджень з використанням асоціативних рядів понять та евристичних прийомів, які відображають природу художньої творчості в дизайн- проектуванні одягу спеціального призначення.

Висновки

Таким чином, проблема формоутворення одягу спеціального призначення є недостатньо дослідженою у сфері дизайнування, що утруднює створення естетико-гармонійних рядів його асортименту, саме тому сучасна уніформа стає об'єктом дизайну, проектування якого спрямоване на задоволення потреб споживачів в системі «людина - одяг - середовище».

Отже, в загальному вигляді, реалізація системного підходу в дизайні та мистецтвознавстві визначає таки характерні принципи: розгляд художньо-мистецького об'єкту як цілісної системи елементів, закономірно взаємопов'язаних між собою; виявлення елементів, необхідних та достатніх для функціонування даної системи та її системоутворюючих зв'язків; вивчення кожного елемента, його внутрішньої структури та функцій з урахуванням його особливого місця в системі цілого та способу зв'язків з іншими елементами даної системи. Визначено редукціонізм як основну небезпеку системних досліджень у вивченні складових мистецтва та дизайну. Також зазначимо, що в теорії проектування одягу спеціального призначення відсутні відповіді на ряд важливих питань, які мають значення для теорії, методології, практики використання символів та знаків розрізнення, що потребує подальшого вивчення у контексті історичного розвитку художньо-композиційного рівня та архітектоніки його форм.

Проведено дослідження розвитку біоформ, які дозволяють копіювати природні структури з метою створення систем, що забезпечують виконання естетичних та утилітарних функцій в дизайн-ергономічному проектуванні одягу спеціального призначення. Розглянуто «мислення формою» як основного формоутворюючого чинника в дизайні уніформі, що потребує розвитку візуальної уяви проектувальника та застосування комп'ютерного інструментарію у практичної роботі з формою.

Отже, в художньо-композиційному формотворенні одягу спеціального призначення, система «людина - одяг - середовище» потребує першочергового урахування її утилітарної функції, проте естетична вимога як засіб формування іміджу та соціальна складова споживачів уніформи в цілому, потребує розвитку художньо-образного мислення дизайнера.

Література

одяг спеціального призначення