Постмодернізм: дескриптиви практики рефлексії культури

З огляду на вищезазначене, постає питання: яким чином можлива ідентичність, духовна спільність та трансцендентно універсальне в смисловому полі культури, “переораному” деконструкцією? М. Папастефано (Marianna Papastephanou, 1999) [12] переконує, що деконструкція як провідний метод постметафізичного мислення постмодернізму не має підстав для визначення його як самодостатнього та остаточного. Авторка пропонує синтез деконструкції та реконструкції як дієвих механізмів метафізичної аналітики суб'єктивності, розуму, мови, людської природи. На її думку, саме така методологічна модель є ефективною для визначення нових концептуальних горизонтів у розумінні рефлексії та культури. Або У. Шленберг (Ulf Schulenberg, 2017) [14] здійснює сміливу спробу концептуалізації метафізичного доробку Г. Лукача в сучасну “постметафізичну та номіналістичну добу”. На його думку, основні твердження Лукача відповідають концепції “нового реалізму”, створену постмодернізмом, в якій діалектика форми та цілісності є вельми продуктивною відносно інтерпретаційних практик сучасності.

Ключовий концепт постмодернізму - деконструкція, послідовність застосування якого прагне до руйнації основних універсалій культури, їх локалізації та варіативності. Термін цей авторський та новітній, проте його зміст вже відомий: “Так, деконструкція поставала якимось одкровенням, хоча мова йшла про речі давно і добре відомі в історії думки і культури. Наприклад, сократівський метод, як він описаний Платоном, по суті справи ні що інше як “деконструкція”. Приблизно про те ж багато писали Новаліс, Ф. Шлегель та інші романтики. А чим як не “деконструкцією” є добре відомі “очуднення” (В. Б. Шкловський), “Очуження” (Б. Брехт), “дистанціювання” (Д. Дьюї), “лімінальність” (В. Тернер, М. Спаріосу ) і т.п.? ” [21, с. 258]. Деконструкція містить анархічний посил руйнації системи, але не заради певної мети, а виходячи з принципу, що цілісність є ілюзією, а система - глобальною формою примусу.

Доречно припустити, що нівелювання догмату цілісності та цінностей, що нею обґрунтовані, лежить в основі ствердження конформізму в усіх його гедоністичних варіаціях. Закономірно, шо за умови відносності та небезпечності істини, моралі та цінності, зростає пізнавальний інтерес до тілесного як наочного та неспростовного. Відповідно, цікавість постмодернізму до тілесності М. Епштейн оцінює як невипадкову та знакову. Він порівнює генезис культури із процедурою grooming^, тобто з такої “тілесної рефлексії”, догляду за власним тілом починає своє становлення культура: “Тому тілесне самоочищення тварини може розглядатися як інстинкт культури, фільтр, за допомогою якого тварина структурує зовнішнє середовище під себе, під “своє внутрішнє” [22].

На тлі такого “тілесного самоочищення” доволі красномовним є змістовно-методологічний спектр сучасного філософствування. Основні некласичні напрямки філософії: семіотика, герменевтика, феноменологія, екзистенціалізм в той або інший спосіб акцентують та актуалізують проблему сенсу, розуміння та взаємодії. Справедливо, що відповіді на ці питання необхідні для значно більш фундаментальних світоглядних проблем, як то сенс людського життя, онтологічні принципи, пізнаваність світу та інші складові проблемного поля метафізики. Але в якості “точки відліку”, або процедури локалізації проблемного поля дослідження зазвичай виступають так само прості, якщо не примітивні речі та явища.

Шизоаналітичний проект постмодернізму прагне реанімувати до- символічні, архетипни засади культури. Опосередкування, кристалізація сенсу в символі є передумовою подальшої абсолютизації норми, об'єктивованої цінності. В межах традицій європейської культури вирізняють три можливі сценарії: “втеча від свободи” як ідентифікація себе через призму нормативності, або мімікрія до авторитету; ескапізм егоїстичного ґатунку, коли критерієм верифікації норми визначено суб'єктивність; або конформізм як непроголошена відмова від необхідності інтеріоризації норми, або її осмислення.

Так само переконання, що феноменологія як метод є антиподом метафізичного знання є хибним. В цьому натхненно переконує Х. Субірі, який вважає феноменологію з її прагненням якщо не подолати, то логічно обмежити психологізм, стратегією пошуку “нової онтології”, реальності речей та їх автентичних предикацій.

Інформаційне суспільство, світоглядною парадигмою якого і є постмодернізм, демонструє якісно новий спосіб фіксації, інтерпретації та імітації будь-яких явищ дійсності. Сформовано новий тип мислення: поверхневий та оперативний, розгалужений за змістом та емоційно навантажений. Відповідно, “Постмодернізм - своєрідна культура культур. У ньому відсутня стильова і концептуальна обов'язковість. Єдиною нормою, каноном є відсутність норми і канону - нормативність анорматівності, еклектизм, зведений в принцип в дусі фейерабендовского “все згодиться” (anything goes). Текст - філософський і художній - породжується наративно, кумулятивно і в будь-який момент може бути перерваний. Точка в кінці не обґрунтована і не виправдана. Текст будь-якої миті може бути продовжений. Гра етимології замінює концептуальний аналіз. Особливу цінність при цьому має спонтанність або імітація спонтанності смислових асоціацій” [21, с. 264]. Зауважимо, що така спонтанність смислопошуку містить первинною реакцією заперечення сталих та прийнятих норм та стереотипів.

Постмодернізм в цілому є філософією заперечення. Але не продуктивного подвійного заперечення в діалектиці, а заперечення як самоцінності. Так, постмодернізм дискредитує категорію Буття, що є передумовою побудови будь-якої за характером структури онтології. Постмодерн зневірений у впорядкованості, закономірності та передбачуваності світу. Його епістемологічна проекція зосереджена не стільки на просторових диспозиціях різних рівнів сущого (сам принцип ієрархії проголошено безпідставним), а на процесуальності становлення та змін, перипетіях о-значення у відносинах влади.

Відмова від категоріальності мислення спричинює дискредитацію концепту істини. В сучасному філософському дискурсі єдність істини трансформується в плюралізм думок та конкурентність аргументованих позицій. При чому аргументованість у постмодерні також вирізняється еклектикою: обґрунтування авторської думки часто здійснюється за допомогою абсурдних або провокативних тверджень. Загальний пафос філософії постмодернізму полягає навіть не в тому, щоб переконати, а швидше в тому, щоб вразити та збентежити свідомість обивателя.

Відповідно, участь і доля людини в світі не вирізняється особливістю статусу або місії. Складається враження, що постмодернізм є апологетикою апокаліптичного світу: кінець старого порядку виражається в гіпертрофованих формах неминучості трагедії, як в особистому, так і в глобальному соціальному контексті. Такі світоглядні інтенції втілюються в різноманітних формах культури: від сучасного неоднозначного мистецтва до естетизації буденності. Можемо констатувати, що естетика конформізму є своєрідною альтернативою жорстким системам класичної метафізики, яка легітимізує свободу самовираження як сповідь напередодні виходу.

Піддавши деконструкції категорії класичної метафізики (Абсолют, трансцендентне, сутність, цінність), постмодернізм створює, по суті, “метафізику відсутності”, існування на межі прірви без жодного алібі-в- бутті. Єдиним “обжитим простором”, “рятівним колом” постмодерністи вважають культуру. Тут має місце софістичний прийом підміни тези: замість категоріального мислення метафізики таким контекстом універсалізації та ідентифікації постмодерністи називають культуру. Але без метафізичного підґрунтя культура як така предстає стихійною емпірією, пластичним та хаотичним утворенням, що породжує нескінченну гру інтерпретацій. Такою є ціна за деконструкцію меж між реальністю та рефлексією: “Суб'єкт бажання є осередком перетину дискурсивних практик (М. Фуко) в безмежному океані культурного несвідомого. У нього немає центру, але в ньому є рух відсутності, відтермінування в майбутнє, процес, становлення, гра алеаторних комбінацій, риторична самосвідомість. Суб'єкт - посередник між імпульсами і мовними практиками. Те, що прийнято називати суб'єктивністю, ідентичністю, постійно утворюється і розщеплюється в процесі письма, мови, соціальних і дискурсивних практик, подібно вагітності, народження нового Я з колишньої конфігурації смислів. Сам процес - порожня форма часу розриває суб'єкт, відриваючи від Я спочатку маску Понад-Я або Іншого” [17, с. 142.].

Відповідно до цього, суб'єктивність отримує дефінітивні та конститутивні виміри виходячи із себе самої, зі своїх інтеріоризованих та сублімованих цілокупностей: “Суб'єктивація, внутрішнє життя людини утворюється як складка, скорочення зовнішнього - життя, праці і мови, того, в чому розміщується людина. Формування “самості” або відносини особистості до самої себе є відділення від морального кодексу як правила знання і вигинання, викривлення зовнішнього, яке утворює як би підкладку. Самовладання є влада, яку здійснюють над самим собою в рамках влади, яку здійснюють над іншими. Це ставлення до себе виробляється під впливом бажання, тіла з його задоволеннями (в рамках сексуальності). Внутрішній індивідуум в рухомому контексті сил і інтенсивностей бажання стає ставкою в грі влади, він діаграматізується” [17, с.135].

Постмодернізм постулює принципову соціальну детермінацію універсальних категорій: сутність, сенс, символ, суб'єктивність та ідентичність, навіть питання статті визначено випадковими та довільними в межах цього дискурсу. Істина як мета та регулятивний принцип пізнавальної діяльності проголошено кон'юнктурним, ідеологічно ангажованим. Конструктивні функції в смислоутворенні належать не стільки універсальній природі раціонального мислення, скільки історично обумовленою логікою мови як знаково-символьної системи.

В такому світогляді стабільність та стійкість сприймається як ілюзія, міф, за яким необхідно шляхом деконструкції віднайти внутрішні протиріччя та динаміку. Відповідно, будь-яка криза стає перманентним станом сучасності, або іншими словами, достовірним твердженням про факти дійсності. В цій установці доречно визначено “етос” постмодернізму як відмови від великих нарративів, сталих конструкцій становлення культури та інституцій життєдіяльності соціуму.

Висновки

Постмодернізм не приймає раціональні процедури узагальнення: за абстрактністю поняття або категорії нівелюється живе та унікальне втілення певного феномену або явища. На відміну від класики, істина міститься не в спільному, а в унікальному, оригінальному як безпосередньому прояві окремого існування сущого. З одного боку, така ідеологія легітимізує абсолют свободи ідентифікації та самовираження. А з іншої - відносність та довільність цінностей та принципів співіснування. Така всеїдність втілюється в методологію пост- структуралізму та негативної діалектики, які означають локальність істини та рівнозначність альтернатив. Інстанцією, яка уможливлює та виносить судження проголошено не розум, мислення або суб'єктивність, а стала дискурсивна практика, сформована широким вжитком мови. На зміну класичному поняттю об'єктивності знання як ідеалу пізнання актуалізується поняття інтерсуб'єктивності як своєрідного спільного знаменника множини окремих думок, переконань та стереотипів. Навіть традиційно точні науки як фізика або математика отримують оцінку соціально та культурно детермінованих, і не тільки в частині способів розв'язання задач та інтерпретації результатів, а насамперед, відносно моделі постановки завдань та верифікації проблематики.

Конструктивізм - логічний наслідок абсолютизації прагматизму як методології. Відповідно до такої стратегії концепти раціонального суб'єкта Декарта, морального суб'єкта Канта та екзистенціального суб'єкта Сартра стають надлишковими. Фрагментарність та процесуальність суб'єктивності також засвідчує антиесенціалізм нового типу мислення. Сутність та суб'єктивність в такому контексті є набутим предикатом, а не атрибутом певного способу буття.

Постмодернізм в цілому є філософією актуалізації та акцентуації суперечностей. Проте його апологети та адепти не вбачають в цьому його вади або недосконалості. Вельми знаково, що спростовуючи універсалії та абстракції високого порядку, постмодернізм продукує власні смислоописові конструкції, які, згідно його логіці аргументації, є лише одним із способів сприйняття та оцінки дійсності. Подібна ірраціональність знаходить в постмодернізмі схвалення і заохочення, проте процедура легітимізації ірраціонального в філософському та мистецькому дискурсі здійснюється цілком раціональними та логічними засобами. Крім іншого, проголошуючи будь-які твердження оціночними, філософія постмодернізму активно пропагує маргіналізм в будь-яких його проявах, що також очевидно є прагненням переконати спільноту в істинності певної точки зору, оціночної позиції.

Подібна розгубленість та дезорієнтація людини на тлі семіотичного простору культури несвідомого потребує радикальних рішень. Виявляється, опанувати реальність в її просторово-часових визначеннях як фізичного, так і соціального виміру, неможливо. Вірогідним рішенням цієї одвічної проблеми облаштування світу до людських потреб та запитів доречно запропонувати створення реальності віртуальної, або колективного свідомого як монументу техніко-цивілізаційного поступу людства.

Список використаних джерел

1. Barris, Jeremy 2015. `Metaphysics, Deep Pluralism, and Paradoxes of Informal Logic', International Journal of Philosophical Studies, Volume 23, Issue 1, рр. 5984. Available from: <https://doi.org/10.1080/09672559.2014.961506>. [21 August 2020].

2. Boghossian, P & Lindsay, J 2018. `What comes after postmodernism?', Journal Educational Philosophy and Theory, Volume 50, Issue 14: Special issue: What Comes After Postmodernism? pp. 1346-1347. Available from: <https://doi.org/10.1080/00131857.2018.1462520>. [20 August 2020].

3. De Dijn, Herman 1999. `The vicissitudes of metaphysics in the Modern Age', South African Journal of Philosophy, Volume 18, Issue 1, pp. 61-73. Available from: <https://doi.org/10.1080/02580136.1999.10878178>. [21 August 2020].

4. De Vriese, Herbert 2008. `The Myth of the Metaphysical Circle: An Analysis of the Contemporary Crisis of the Critique of Metaphysics. Inquiry', An Interdisciplinary Journal of Philosophy, Volume 51, Issue 3, pp. 312-341. Available from: <https://doi.org/10.1080/00201740802120772>. [21 August 2020].

5. Frangipane, Nicholas 2016. `Freeways and Fog: The Shift in Attitude between Postmodernism and Post-Postmodernism from The Crying of Lot 49 to Inherent Vice', Journal Critique: Studies in Contemporary Fiction, Volume 57, Issue 5, pp. 521-532. Available from: <https://doi.org/10.1080/00111619.2016.1138441>. [21 August 2020].

6. Fry, T 2006. `Object-Thing Philosophy' and Design: Review of B. Latour and P. Weibel Making Things Public; G. Harman Tool-Being and Guerrilla Metaphysics; Peter-Paul Verbeek What Things Do', Journal Design Philosophy Papers, Volume 4, Issue 1, рр. 21-39. Available from: <http://dx.doi.org/10.2752/144871306X13966268131316>. [21 August 2020].

7. Hassan, I 2003. `Beyond postmodernism. Angelaki', Journal of the Theoretical Humanities, Volume 8, Issue 1, рр. 3-11. Available from: <https://doi.org/10.1080/09697250301198>. [21 August 2020].

8. Hiett, PJ 1995. `Postmodernism - A cross cultural perspective', Asian Philosophy, Volume 5, Issue 2, рр. 197-208. Available from: <https://doi.org/10.1080/09552369508575420>. [21 August 2020].

9. Lazaroiu, G 2018. `Postmodernism as an epistemological phenomenon', Journal Educational Philosophy and Theory, Volume 50, Issue 14: Special issue: What Comes After Postmodernism? рр. 1390-1391. Available from: <https://doi.org/10.1080/00131857.2018.1461369>. [21 August 2020].

10. Linstead, S & Mullarkey, J 2003. `Time, Creativity and Culture: Introducing Bergson', Culture and Organization, Volume 9, Issue 1, рр. 3-13. Available from: <https://doi.org/10.1080/14759550302799>. [21 August 2020].

11. Lovlie, L 1990. `Postmodernism and Subjectivity', The Humanistic Psychologist, Volume 18, Issue 1: Psychology and Postmodernity, рр. 105-119. Available from: <https://doi.org/10.1080/08873267.1990.9976880 >. [21 August 2020].

12. Papastephanou, Marianna 1999. `Prospects for thinking reconstruction postmetaphysically: Postmodernism minus the quote marks ', Cultural Values, Volume 3, Issue 3, рр. 291-303. Available from: <https://doi.org/10.1080/14797589909367168>. [21 August 2020].

13. Peters, MA, Tesar, M, Jackson, L & Besley, T 2019. `Postmodernism in the afterlife', Journal Educational Philosophy and Theory. Available from: <https://doi.org/10.1080/00131857.2019.1686947>. [21 August 2020].

14. Schulenberg, Ulf 2017. `Resuscitating Georg Lukacs: Form, Metaphysics and the Idea of a New Realism', Culture, Theory and Critique, Volume 58, Issue 1, рр. 1-16. Available from: <https://doi.org/10.1080/14735784.2016.1185955>. [21 August 2020].

15. Shepperson, Arnold & Tomaselli, Keyan G 2010. `Culture' is not benign', South African Journal for Communication Theory and Research, Volume 36, Issue 1, рр. 58-70. Available from: <https://doi.org/10.1080/02500160903525031>. [21 August 2020].

16. Бодрийяр, Ж 2000. Символический обмен и смерть, Москва, 387 с

17. Делез, Ж 1998. Различие и повторение, пер. с фр. НБ Маньковской & ЭП Юровской, СПб.: Петрополис, 384 с..

18. Деррида, Ж 2007. Диссеминация, пер. с фр. Д Кралечкина, Екатеринбург: У- Фактория, 605 с.

19. Деррида, Ж 2012. Поля философии, Москва: Академический проект, 376 с.

20. Джеймисон, Ф 2019. Постмодернизм, или Культурная логика позднего капитализма, пер. с англ. Д Кралечкина, под ред. А Олейникова, Москва: Издательство Института Гайдара, 808 с.

21. Тульчинский, ГЛ (ред) &. Уваров, МС (ред) 2000. Перспективы метафизики: Классическая и неклассическая метафизика на рубеже веков, Санкт - Петербург: Алетейя, 401 с.

22. Эпштейн, М 2007. `Светлой памяти постмодерна посвящается... ', Художественный журнал, Выпуск 64. Доступно: <http://moscowartmagazine.com/issue/27/article/472> [19 Август 2020].

References

1. Barris, Jeremy 2015. `Metaphysics, Deep Pluralism, and Paradoxes of Informal Logic', International Journal of Philosophical Studies, Volume 23, Issue 1, pp. 5984. Available from: <https://doi.org/10.1080/09672559.2014.961506>. [21 August 2020].

2. Boghossian, P & Lindsay, J 2018. `What comes after postmodernism?', Journal Educational Philosophy and Theory, Volume 50, Issue 14: Special issue: What Comes After Postmodernism? pp. 1346-1347. Available from: <https://doi.org/10.1080/00131857.2018.1462520>. [20 August 2020].

3. De Dijn, Herman 1999. `The vicissitudes of metaphysics in the Modern Age', South African Journal of Philosophy, Volume 18, Issue 1, pp. 61-73. Available from: <https://doi.org/10.1080/02580136.1999.10878178>. [21 August 2020].

4. De Vriese, Herbert 2008. `The Myth of the Metaphysical Circle: An Analysis of the Contemporary Crisis of the Critique of Metaphysics. Inquiry', An Interdisciplinary Journal of Philosophy, Volume 51, Issue 3, pp. 312-341. Available from: <https://doi.org/10.1080/00201740802120772>. [21 August 2020].

5. Frangipane, Nicholas 2016. `Freeways and Fog: The Shift in Attitude between Postmodernism and Post-Postmodernism from The Crying of Lot 49 to Inherent Vice', Journal Critique: Studies in Contemporary Fiction, Volume 57, Issue 5, pp. 521-532. Available from: <https://doi.org/10.1080/00111619.2016.1138441>. [21 August 2020].

6. Fry, T 2006. `Object-Thing Philosophy' and Design: Review of B. Latour and P. Weibel Making Things Public; G. Harman Tool-Being and Guerrilla Metaphysics; Peter-Paul Verbeek What Things Do', Journal Design Philosophy Papers, Volume 4, Issue 1, pp. 21-39. Available from: <http://dx.doi.org/10.2752/144871306X13966268131316>. [21 August 2020].

7. Hassan, I 2003. `Beyond postmodernism. Angelaki', Journal of the Theoretical Humanities, Volume 8, Issue 1, pp. 3-11. Available from: <https://doi.org/10.1080/09697250301198>. [21 August 2020].

8. Hiett, PJ 1995. `Postmodernism - A cross cultural perspective', Asian Philosophy, Volume 5, Issue 2, pp. 197-208. Available from: <https://doi.org/10.1080/09552369508575420>. [21 August 2020].

9. Lazaroiu, G 2018. `Postmodernism as an epistemological phenomenon', Journal Educational Philosophy and Theory, Volume 50, Issue 14: Special issue: What Comes After Postmodernism? pp. 1390-1391. Available from: <https://doi.org/10.1080/00131857.2018.1461369>. [21 August 2020].

10. Linstead, S & Mullarkey, J 2003. `Time, Creativity and Culture: Introducing Bergson', Culture and Organization, Volume 9, Issue 1, pp. 3-13. Available from: <https://doi.org/10.1080/14759550302799>. [21 August 2020].

11. Lovlie, L 1990. `Postmodernism and Subjectivity', The Humanistic Psychologist, Volume 18, Issue 1: Psychology and Postmodernity, pp. 105-119. Available from: <https://doi.org/10.1080/08873267.1990.9976880 >. [21 August 2020].

12. Papastephanou, Marianna 1999. `Prospects for thinking reconstruction postmetaphysically: Postmodernism minus the quote marks ', Cultural Values, Volume 3, Issue 3, pp. 291-303. Available from: <https://doi.org/10.1080/14797589909367168>. [21 August 2020].

13. Peters, MA, Tesar, M, Jackson, L & Besley, T 2019. `Postmodernism in the afterlife', Journal Educational Philosophy and Theory. Available from: <https://doi.org/10.1080/00131857.2019.1686947>. [21 August 2020].

14. Schulenberg, Ulf 2017. `Resuscitating Georg Lukacs: Form, Metaphysics and the Idea of a New Realism', Culture, Theory and Critique, Volume 58, Issue 1, pp. 1-16. Available from: <https://doi.org/10.1080/14735784.2016.1185955>. [21 August 2020].

15. Shepperson, Arnold & Tomaselli, Keyan G 2010. `Culture' is not benign', South African Journal for Communication Theory and Research, Volume 36, Issue 1, pp. 58-70. Available from: <https://doi.org/10.1080/02500160903525031>. [21 August 2020].

16. Bodrijyar, Zh 2000. Simvolicheskij obmen i smert (Symbolic exchange and death), Moskva, 387 s

17. Delez, Zh 1998. Razlichie i povtorenie (Difference and Repetition), per. s fr. NB Mankovskoj & EP Yurovskoj, SPb.: Petropolis, 384 s..

18. Derrida, Zh 2007. Disseminaciya (Dissemination), per. s fr. D Kralechkina, Ekaterinburg: U-Faktoriya, 605 s.

19. Derrida, Zh 2012. Polya filosofii (Fields of Philosophy), Moskva: Akademicheskij proekt, 376 s.

20. Dzhejmison, F 2019. Postmodernizm, ili Kulturnaya logika pozdnego kapitalizma (Postmodernism, or the Cultural Logic of Late Capitalism), per. s angl. D Kralechkina, pod red. A Olejnikova, Moskva: Izdatelstvo Instituta Gajdara, 808 s.

21. Tulchinskij, GL (red) &. Uvarov, MS (red) 2000. Perspektivy metafiziki: Klassicheskaya i neklassicheskaya metafizika na rubezhe vekov (Perspectives of metaphysics: Classical and non-classical metaphysics at the turn of the century), Sankt-Peterburg: Aletejya, 401 s.

22. Epshtejn, M 2007. `Svetloj pamyati postmoderna posvyashaetsya... (It is dedicated to the blessed memory of postmodernism...) ', Hudozhestvennyjzhurnal, Vypusk 64. Dostupno: <http://moscowartmagazine.com/issue/27/article/472> [19 Avgust 2020].

Размещено на Allbest.ru