Символіка народного костюму в контексті культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Символіка народного костюму в контексті культури

Дар'я Максимович

(студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти мистецького факультету) Науковий керівник: професор, народний артист України Похиленко В. Ф.

Резюме

«Прочитати» костюм як текст означає розкрити інформацію, закодовану не лише в його матеріалі, крої, силуеті, колористиці, орнаментиці, способах носити і комплектувати деталі костюма, але і в нерозривно пов'язаних з ним зовнішньому вигляді, міміці, виразних позах і жестах власника костюма. Елементами «мови костюма» виступають символи, знаки, приписувані їм значення і сенси, при цьому знаками виступають - колір, декор, композиція, фактура матеріалу. Основними трансляторами «мови костюма» є звичай і мода.

Наростаючі темпи розвитку науково-технічного прогресу, бурхливий ріст засобів масової комунікації і комп'ютерних технологій в останні десятиліття впливають на усі сфери людської діяльності, у тому числі на процеси, що відбуваються в одязі. Глобалізація активізує процес «комунікації культур», в якому одяг, ця перша матеріальна оболонка людини, продовжує грати істотну роль. костюм культурний текст

Проблема символіки одягу обумовлена, передусім, тим, що її рішення здатне розкрити сутнісні особливості сучасного буття культури, взаємодії в нім традиційного і інноваційного, стійкого і історично мінливого. Семіотичний статус костюма як сукупності функціонально взаємозв'язаних і взаємообумовлених предметів упродовж багатьох століть продовжував залишатися дуже високим, володіючи не лише утилітарною, але і знаковою прагматикою. Мова одягу, формуючи зовнішній вигляд індивіда, одночасно «повідомляла» про його вік, статеву і етнічну приналежність, місце його проживання, соціальний статус, професію.

Костюм, разом з мовою, міфом і обрядом, найчастіше утворював єдину знаково-символічну систему. А оскільки знак є матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, виступаючий в процесі пізнання і спілкування в якості представника іншого предмета і використовуваний для отримання інформації про нього, то і костюм можна розглядати як знак, і навіть як своєрідний соціокод культури. В якості коду костюм є єдиною системою запису, зберігання і передачі інформації, що приймається усіма учасниками культурного процесу[1]. Центральним в цьому відношенні є аналіз сенсів «мовних виразів» костюма. Від вирішення цієї проблеми більшою мірою залежить виявлення місця і функцій мови костюма в процесі пізнання і освоєння світу.

Завдяки своїй здатності акумулювати традиції, соціально-психологічні установки, естетичні запити людей, костюм може представляти світ духовних і смисложиттєвих орієнтирів, побут і спосіб життя, словом, культурно-історичну епоху в цілому в її основних значеннях. Отже, можна говорити, як вважав іспанський філософ Х.Ортега-і-Гассет, про своєрідну філософію в гардеробі людини.

Усвідомлення фундаментальної значущості загальнолюдських цінностей, що відбувається на початку тисячоліття, аж ніяк не зменшує прагнень кожного народу зберегти неповторність своєї культури, зафіксувати її особливості, у тому числі і в одязі. Незважаючи на динамізм соціальних процесів, їх уніфікацію і стандартизацію, відбувається підвищення уваги до етнічних матеріальних і духовних цінностей. У цьому сенсі традиційний одяг, що бере участь в процесі трансляції традицій, етнічних стереотипів поведінки, є важливим чинником етноідентифікації і сховищем цінностей і сенсів тієї або іншої культури[4].

Суспільно-економічні умови сучасного життя, що динамічно розвиваються, нові технології, концепції і підходи в культурологічній, мистецтвознавчій, етнологічній науці, розширення зв'язків з іншими дисциплінами дозволяють глибше оцінити і узагальнити історичний, сучасний дослідницький і практичний досвід, проаналізувати специфічні особливості мови костюма в контексті сучасних тенденцій громадського розвитку.

Одяг можна розглядати і як річ і як символ, що характеризує її власника. Знаково-символічна природа одягу виражена у феномені костюма. Костюм з позицій структурного аналізу - це система символів і знаків різної міри інформативності, що викликають відповідні образні асоціації у свідомості людей. «Прочитати» костюм як текст означає розкрити інформацію, закодовану не лише в його матеріалі, крої, силуеті, колористиці, орнаментиці, способах носити і комплектувати деталі костюма, але і в нерозривно пов'язаних з ним зовнішньому вигляді, міміці, виразних позах і жестах власника костюма. Елементами «мови костюма» виступають символи, знаки, приписувані їм значення і сенси, при цьому знаками виступають - колір, декор, композиція, фактура матеріалу. Основними трансляторами «мови костюма» є звичай і мода[5].

Застосування структурно-функціонального підходу до дослідження костюма дає можливість визначити його реальний статус в соціокультурних процесах. Костюм як феномен культури не просто існує, а функціонує, діє, дозволяє людині реалізувати його ролі в певному громадському середовищі, відбиває соціальну диференціацію, етнічну ідентифікацію, психологічні особливості особистості. До соціокультурних функцій костюма нарівні з утилітарними, біологічними, відносяться соціальні і естетичні; домінуючою тут може виступати знаково-символічна функція, або декілька функцій одночасно. В той же час, домінування етноідентифікуючої функції в області традиційного костюма носить не ситуативний, а фундаментальний характер, пов'язаний з основним сенсом його існування, - з постійною взаємодією традиційності і інноваційності.

Вже на самих ранніх стадіях розвитку людського суспільства одяг був не лише «укриттям» для людей, але і символізував певні життєві процеси, був ритуальним предметом. Генезис знаково-символічної функції костюма нерозривно пов'язаний з такими архаїчними формами самоідентифікації як татуювання, грим, орнамент. У міру свого подальшого розвитку «біологічні», утилітарні ознаки костюма відступають на задній план, а провідними стають соціальні і символічні функції, що виражаються знаками, зрозумілими тільки певній громадській групі людей. Виникають інформативні «костюмні коди», пов'язані з певним змістом, класовою або груповою психологією[1].

Костюм як невербальний культурний текст, що має специфічні способи кодування, зберігання і трансляції соціокультурних цінностей і сенсів, існує в двох вимірах - просторовому і часовому. Часовий вимір представлений послідовною зміною символіки костюма в процесі історичного розвитку. Просторовий аспект охоплює співіснування різних символік (національних, регіональних і т.д.) костюма у рамках однієї епохи. Аж до XVIII ст. розвиток костюма в європейській культурі відбивав соціальну і етнічну диференціацію, потім відбувається перетворення костюма на спосіб вираження індивідуального, внутрішнього світу людини. На відміну від європейської культури Схід зберігав в цьому питанні значну нерухомість і традиціоналізм. Численні приклади символіки, що відрізняють європейський міський костюм від одягу народів Сходу, пов'язані в першу чергу з регіонально-цивілізаційними відмінностями в образі життя і діяльності, світовідчутті, рівні розвитку науково-технічного прогресу і іншими чинниками[2].

Серед усіх видів костюма (народний, елітарний (становий), офіційний, побутовий, буденний, святковий, домашній, робочий, професійний, театральний) народний костюм займає особливе місце. У нім, як у фокусі, зосереджені найбільш важливі риси і особливості народної свідомості, його соціальні, моральні, релігійні уяви, етичні ідеали, спосіб життя. Народний костюм не просто повідомляв про людину його національну і регіональну приналежність, вік і стать, костюм міг виконувати функцію престижу і магічну функцію, а в широкому соціокультурному контексті, зовнішній вигляд представника етносу, одягненого в костюм, виступав як його метазнак. Таким чином, традиційний одяг, беручи участь в процесі трансляції традицій, етнічних стереотипів поведінки, символіки виступав і виступає важливим чинником етноідентифікації, носієм і хранителем сенсів і значень культури.

Розвиток костюму кінця XX - початку XXI ст. представлено наявністю багатьох чинників, основою яких є «комунікація культур», «глобалізація» і як наслідок, явище «світової моди», що витікає з цього. На становлення і розвиток сучасного костюму зробила величезний вплив ситуація епохи постмодерну. На зміну уявленням про прогресивний розвиток єдиної культури світу, прийшло її розуміння як фрагментарного феномену. Костюм кінця XX ст. обумовлений специфічними рисами естетики постмодернізму: погляд на світ як на фрагментарну множинність, паралельне співіснування різної субкультури і естетичних ідеалів, при цьому, фрагментом, цитатою в костюмі можуть бути різні деталі, у тому числі національного костюма. Комбінуючи цитати, створюється новий образ, де головною метою є підвищена виразність[3]. Отже, костюм кінця XX ст. виступає як поєднання тексту попередньої і існуючої на даний момент культури, де кожен фрагмент є новою тканиною, витканою з різних цитат.

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Богатырёв П. Г. Вопросытеории народного искусства. М.: Искусство, 1971. - 544 с.

2. Богословская И. В. Одежданародовбиблейскихстран. СПб., 1995. - 142 с.

3. Вайнштейн О. Б. Одеждакаксмысл: идеологемысовременноймоды // Иностранная література, 1993. №7. - С.224-232.

4. Давидова В. В. Костюм в просторі культури // Серія «Symposium», Віртуальний простір культури. Випуск 3 / Матеріали наукової конференції 11-13 квітня 2000 р. Санкт-Петербург, 2000. - С.191-195.

5. Каминская Н. М. История костюма. Учебноепособие. М.: «Легкаяинд.», 1977. - 127 с.

Размещено на Allbest.ru