Ґендерні субкультури у весільній традиції Західної Волині як соціально-міфологічна структура

Shvorak Inna. Gender subcultures in the wedding tradition of Western Volhynia as a social and mythological structure. Background. The problem of gender today is increasingly attracting interest from traditional cultural researchers, due to a number of different causes. Today, the concept of gender goes beyond the biological and is interpreted in scientific thought as a social sex. The concept of the social sex as a whole is relevant in relation to traditional rites - in particular, in wedding ceremonies in the Portura. That is, according to the rules that existed at that time in the local community, a person could only receive the wedding role that corresponded to her social status, which was actually determined by sex-age criteria. Consequently, in the context of the analysis of traditional culture, social sex is positioned as a combination of sexual and age-related characteristics. The combination of these two parameters is the gender subculture - gender stratification according to the man's age cycles - and is most appropriate for the analysis of gender roles in the family-ritual culture of Ukrainians (hence the notion of children, youth, women and men's subcultures). Objectives. The objectives of this study are to determine gender and age stratification in the wedding ceremony of Porturia - one of the subareas of historical and ethnographic Western Volyn.

Methods. The research methodology is based on the system-structured and integrative methods. Scientific novelty: 1) wedding tradition of the Porturia was the first considered in the context of gender; 2) published results of author's field research during 2011-2015. Results. The results of the research support the idea that the gender division in the traditional culture of Ukrainians usually reflects the system of social and legal system. In turn, this system was formed in the circle of different stereotypes and notions of life, which in general had common regional features (for example, young boys and girls were required to enter into marriage). However, there were differences at each local level, including in the marriage process. That is why it is expedient to see the possibility to illustrate the peculiarities of the stereotypical system on the example of the wedding tradition of the Porturia, which is one of the few modern studies on the given problem. Conclusions. In the wedding ceremony of Western Volyn all representatives of four gender subcultures were participated, but the ritual roles of participants were different and depended on the social status of the community. Gender stratification as a social- mythological structure in the wedding ceremony has a clear division of roles in every ceremony, retransmits the social structure of the local population, and also has a direct influence on the formation of ideas about the rules of social organization in children and young people.

Key words: gender, mythology, social myth, gender subcultures of Western Volyn, wedding ceremony, wedding roles, social and social structure.

Постановка проблеми. Проблема ґендеру сьогодні все більше викликає інтерес з боку дослідників традиційної культури, що зумовлено низкою різних причин. Світ змінюється дуже швидко і постійно вимагає переосмислення традиційних цінностей та пошуку новітніх методів аналізу різних суспільно-культурних явищ. Досі актуальною серед вітчизняних дослідників є весільно-обрядова традиція - одна з найбільш показових форм вираження соціального устрою, де діяли свої внутрішні норми життя як результат міфологічного усвідомлення людиною себе в навколишньому середовищі. І якщо одні форми традиційного соціального міфу (система суспільного устрою, що сформувався в умовах української традиційної культури) сьогодні вже втратили своє значення, то інші трансформувалися і продовжуть жити новим життям. Чим зумовлена така довговічність міфу і наскільки міцним є коріння цього феномену? Знайти відповіді на ці запитання можна, дослідивши підвалини формування інституту сім'ї та особливостей ґендерно-рольового поділу в ній.

Сьогодні ґендерні студії у світі представлені окремим науковим міждисциплінарним напрямком Gender Studies [17]. В Україні ці дослідження стають все більш актуальними. Питання ґендерної стратифікації у народній культурі вже були предметом вивчення у сфері філології [10; 15], етнології [11-13], історії [8], соціології [9; 15], філософії [3; 6; 10], культурології [4]. Особливої уваги заслуговує п'ятитомне історико-етнологічне видання під редакцією М. Гримич "Народна культура українців: життєвий цикл людини" [2; 5; 12; 13], до якого увійшли статті фольклористичного, етнографічного та соціокультурного напрямків.

Ґендерний поділ у традиційній культурі українців зазвичай відображав систему соціально-правового устрою. Цей устрій формувався в колі різних стереотипів та уявлень про життя, які загалом мали спільні реґіональні риси (наприклад, від молодих хлопців і дівчат вимагався обов'язковий вступ до шлюбу). Втім, на кожному локальному рівні існували відмінності, у тому числі й у самому шлюбному процесі. Саме тому доцільною вбачається можливість проілюструвати особливості стереотипної системи на прикладі весільної традиції Потур'я, що є одним з небагатьох сучасних досліджень за вказаною проблематикою.

Мета статті - вивчити статево-вікову стратифікацію у весільному обряді Потур'я, одного із субареалів історико-етнографічної Західної Волині.

Новизна, актуальність. Питання ґендерних субкультур та їхніх функцій у весільно-обрядовій традиції Потур'я ще не було висвітлено у вітчизняному науковому дискурсі. Крім того, територія зазначеного субареалу є особливо цікавою з точки зору фольклорно-етнографічної динаміки, а саме - перехідної тенденції весільної традиції від Полісся до Волині.

Аналітичною базою стали власні польові дослідження весільної традиції з басейну річки Турії, а також рукописні та аудіозаписи дослідників минулого та сучасності (О. Кольберга, Лесі Українки, К. Квітки, Ю. Цехміструка, Л. Добрянської, Ю. Рибака, І. Клименко та ін.).

Виклад основного матеріалу. Природа ґендеру є складним явищем за своєю суттю. Ґендер перекладається з англійської як "рід", "стать" - термін увів американський психоаналітик Роберт Столлер наприкінці 60-х років ХХ ст. Роберт Столлер запропонував використовувати поняття ґендеру, яке до того застосовувалося винятково для фізичного та біологічного визначення роду в соціально-культурному значенні. Сьогодні поняття ґендеру виходить за рамки біологічного і трактується у науковій думці як соціальна стать. Поняття соціальної статі загалом є релевантним і щодо традиційної обрядовості - зокрема, у весільних обрядодіях на Потур'ї. Тобто за правилами, що існували на той час у місцевій громаді, особа могла отримати лише ту весільну роль, що відповідала її соціальному статусу, який власне і визначався статево-віковими критеріями.

Отже, у контексті аналізу традиційної культури соціальна стать позиціонуєтся як поєднання статевих і вікових ознак. Поєднання цих двох параметрів складає ґендерну субкультуру - статеву стратифікацію відповідно до вікових циклів людини, - і є найбільш відповідним для здійснення аналізу ґендерних ролей в родинно-обрядовій культурі українців (звідси сформувалося поняття дитячої, молодіжної, жіночої та чоловічої субкультур). Як зазначає П. Герчанівська, "народну культуру слід розглядати як субкультуру, яка сформувалася в надрах селянського середовища в період стратифікації суспільства на ґрунті етнічної культури й успадкувала її зміст, основні ознаки, інваріанти (традиційність, соборність, синкретичність, символічність), конвенціональні механізми соціокультурної регуляції і ретрансляції досвіду соціуму, що детермінувало її особливості" [4, с. 140].

Українська традиційна культура розвивалася протягом багатьох століть; велику роль на цьому шляху відіграв вплив християнської доктрини про призначення чоловіка та жінки, а точніше те, яким чином її трактували. Біблія фактично визначила основні ґендерні стереотипи, що стали основою життя усіх християнських світів. Дослідниця періоду виникнення християнства у Давній Русі Т. Купцова зазначає, що "на основі біблійного розуміння сутності й призначення чоловічої та жіночої статі виникають нові стереотипні міфи: саме через жінку в світ ввійшли смерть, страждання, праця; сформувалося уявлення про жінок як істот, які повністю підпорядковані владі своєї біологічної статі; саме чоловік повинен контролювати та карати жінку. Згідно з біблійним ученням, жінки повинні повністю віддавати себе чоловікові та дітям, а чоловіки - вести себе мудро та стримано. Тому жінок традиційно не вважали повноправними членами суспільства, їх зараховували до особливої категорії - "жінка"" [10, с. 191]. Проте відомо чимало прикладів, коли жінка відігравала визначну роль в українській історії, культурі та мистецтві (княгиня Ольга, Анна Ярославна, Роксолана, Олена Пчілка, Леся Українка та ін.).

Сьогодні в умовах мультикультуралізму аналіз ґендерної тематики часто пов'язаний з проблемами рівних прав чоловіків і жінок. Серед найбільш поширених є питання участі жінок у процесах державотворення (наприклад, право голосування в мусульманських країнах), а також рівні права з чоловіками в ординації (у різних християнських традиціях може означати щонайменше такі чотири дії: посвячення у чернецтво, посвячення у дияконство, священництво або єпископство). Однак рівність чоловічих і жіночих прав у про - фесійному та сімейному житті на сьогодні - не остання проблема ґендеру в суспільстві. Сюди потрібно зарахувати також ставлення до дітей, до способів їхнього виховання і т. ін. Урегулювання цих проблем може допомогти розбудувати здорове демократичне сусільство, де буде свобода вільного вибору, повага до особистості, незалежно від статево-вікової групи (під здоровим суспільством маємо на увазі відносини із взаємною довірою, відсутністю стереотипного розуміння традиції як певного суспільно-регулювального інструменту, який найчастіше перетворюється на міф - форму фантастичного уявлення про навколишню соціальну дійсність).

Як вказує С. Узун, характерною особливістю розвитку культури є процес іституоналізації суспільства: "...тут формуються та узгоджуються основні типи соціальних взаємодій, котрі є обов'язковими для життя спільнот. Кожен соціальний інститут має свою систему цінностей (номативних очікувань), які визначають мету його діяльності. Діючи в межах інститутів, а також всередині різних соціальних ролей, пов'язаних із специфічними соціальними позиціями (статусами), ці норми дозволяють, пропонують або забороняють певні види поведінки, що робить дії людей доцільними, корисними тощо" [15, с. 200].

Міфологія - життєво важлива форма світосприйняття. Ірина Костюк, розглядаючи міф як соціокультурний феномен, неодноразово наголошує на універсальності міфу як форми моделювання світу. Дослідниця зазначає, що "основою для актуалізації міфології в сучасному світі є уніфікація та широке розповсюдження тієї самої культурної продукції, зміна образу культури та інтенсифікація соціальних змін, вплив культури центрів на периферію, міфологізовані сценарії поведінки людини, активна співпраця колективного несвідомого та індивідуальної психіки, постійне підживлення старих міфів (особливо релігійних) і створення на їхній основі нових, побутування та визначальний вплив на людську свідомість "світської релігії", універсальність міфу як форми моделювання світу" [9, с. 376].

Міф, без перебільшення, досить глибоко вкорінений і в українській ментальності. Протягом століть він допомагав українцям жити: встановлював і регулював державні та суспільні відносини, формував норми стосунків між людьми, їхній побут і звичаї. Сьогодні, існую - чи паралельно з реальністю, соціальний міф продовжує диктувати свій варіант розвитку світу. Міфічний образ світу може бути повністю реальним для суб'єкта, який піддається цій реальності, точніше, вірить у природність міфу.

У весільному обряді Західної Волині найактивнішою та найбільш залученою до різних обрядовий є молодіжна субкультура. Це пов'язано з численними обрядами, що неможливими без участі молоді: обряди викупу нареченої, плетіння вінків, "передирки" дружок і свашок та ін. Крім того, представники молоді (дружки та свашки) є найбільш наближеними до наречених. Неодружені дівчата і хлопці в громадсько-соціальному житті села вважалися "неповноцінними" (на відміну від одружених, вони не мали соціально-громадського статусу). Так, у весільному ритуалі Середнього Потур'я (Ковельський, Турійський райони) спостерігаються різноманітні висміювання неодруженої молоді. Наприклад, старшого свата гості жартома висміювали наступним чином (с. Мировичі, Турійськ, 2013 р.):

Старший сват, старший сват,

Великая чванька,

Мати штани залатала,

Думав, що китайка.

До меншого свата теж зверталися - із запрошенням поцілувати меншу дружку (с. Скулин, Ковель, 2011 р.):

Старший сват гукає 2 р.

Бо він голос має,

А менший не хоче,

Бо женитися хоче.

Схожі пісні гості співали і для старшої та меншої дружок. Ймовірно, що методом засоромлення відбувалася стимуляція неодруженої молоді до найшвидшого створення сім'ї - це можна помітити під час застілля, коли гості вигукують "гірко" після кожного пісенного звернення до свата або дружки із закликом до поцілунку.

Окрім моментів персонального звернення, у весільному святкуванні на Потур'ї не менш яскраво виражений чіткий поділ молоді на "своїх" і "чужих": у певні моменти весільного свята дівчата і хлопці можуть об'єднуватися в родинні гурти з боку молодої та молодого, які протягом весілля часто між собою "ворогують". Приміром, дівочі групи протилежних сімейних родів за столом могли між собою сперечатися, хто з них кращий. Відбувалося це у вигляді так званих пісенних "передирок" між свашками (родина молодого) та дружками (родина молодої) (с. Соловичі, смт. Турійськ, 2013 р.): Свашки:

Їжте, дружечки, їжте, 2 р.

Хоть у долоні ріжте,

Щоб долоні щеміли,

Щоб ви знали що їли.

Дружки:

Ще ж бо ми не шальоні, 2 р.

Щоб різати в долоні,

Як будемо шальоні,

Будем різать в долоні.

Парубоцькі гурти традиційно складалися з таких персонажів: старший сват, менший сват, брати та друзі молодого й молодої. Зазвичай вони брали участь у функціональних обрядах (обмін калачами, викуп нареченої тощо). Інколи хлопці протилежних родів вели перемовини під час розважально-театральних "зіткнень", які нерідко перетворювалися на реальні бійки.

Особливу роль у молодіжній групі відіграє брат нареченої: в момент її викупу він сидить за столом на місці молодого. Примітно, що не сестра, не мати, не батько, - а саме брат молодої заміняє в цій обрядодії нареченого (с. Туропин, Турійськ, 2013 р.): Братику-намісчничку, 2 р.

Сиди в золотому кріслечку,

Січи, рубай, сестри не дай,

За чотири золотиї.

Такий ґендерний "вибір" у традиційному суспільстві може мати кілька пояснень. По-перше, братик-намісник виступає як прообраз майбутнього чоловіка сестри. Крім того, завдяки музичному повторенню першої стро - фи ще більше підсилюється увага до брата як обрядово сформованого персонажа. По-друге, у цей момент для молодого хлопця (брата нареченої), вочевидь, здійснюється репетиція його особистого шлюбу в майбутньому.

Інший важливий для весільного свята обряд, у якому бере участь рідний брат нареченої - розплітання коси на другий день весілля (найчастіше в понеділок, рідше - у неділю). Розплітання коси передувало обтанцьовуванню та поділу короваю, тобто закінченню основної обрядової частини весілля (с. Стеблі, Ковель, 2011 р.):

Брат косу розплітає, 2 р.

Дрібненько вигортає,

Матінка ходить,

Рученьки ломить,

Косойки не боронить. 2 р.

У статево-віковій стратифікації весілля на Потур'ї найбільш яскраво та різноманітно представлені чоловіча та жіноча субкультури. Якщо молодіжна сфера представлена переважно гуртовою системою ролей (свашки, свати, дружки, бояри), то так звана зрілість нерідко наділена одноосібними ритуальними персонажами (староста, хорунжий, теща, свекруха). Слід зазначити, що загалом у весіллі на Потур'ї жіночій субкультурі відведена роль у сфері господарсько-обрядового забезпечення свята. Жінки здійснювали обряд випікання короваю, приготування їжі, пригощання гостей, прийняття молодої в "жіночки" і т. ін. Часто в ролі господинь запрошувалися також хресні матері обох наречених (коли дарують коровай молодим) та весільні господині (танець господинь). Пісні жінки-господині виконувалися переважно під час святкового застілля.

Особлива роль у обрядодіях відводилася жінці-матері, оскільки материнство в українській культурі вважається найбільшим благословінням від Бога і суспільним обов'язком жінки. Найдраматичніші моменти весілля пов'язані з матір'ю нареченої. Наприклад, гості звертаються до мами молодої після обряду вінчання (с. Туропин, Турійськ, 2013 р.):

Спитай, спитай, матюнко, свеї дочки,

Чи горіли ясненько свічечки.

Мати нареченої виступає також як теща для новоприбулого зятя (с. Затурці, Локачі, 2013 р.):

Теща зятя вітає, гостей приглашає,

Будь, зятю, багатий, як кожух волохатий.

Рідше виражений образ матері-свекрухи, пов'язаний з перезвою та переїздом нареченої до нової родини (с. Соловичі, Турійськ, 2013 р.):

Доси нас дожидають,

Доси нас виглядають,

Ой чи не їде Молода Тонюся

До свекрухи у гості.

Дещо інше призначення у весільному обряді мала чоловіча субкультура. Чоловіки зазвичай брали участь у різних адміністративно-обрядових діях, де переважно потрібно було комунікувати та домовлятися з різними весільними чинами (сватання дівчини, викуп молодої, читання "корони", зустріч та перепій запорожцям і т. ін.). Чоловіки також брали участь у сакрально-ритуальних моментах (обсівання та благословіння молодих). Наприклад, чоловік-батько разом з матір'ю благословляли свою дочку-наречену "на шлюб" (до вінчання) (с. Воля, Ковель, 2015 р.): Благословилась, Галюся,

В свого рідного татойка,

Благослови, йа мій татойку,

До шлюбойку вступати.

Одним з поважних персонажів чоловічої субкультури був священник, який вінчав молодих у церкві (с. Бузаки, Камінь-Каширський, фоноархів ПНДЛ ЛНМА):

Дякуїмо попойку, 2 р.

Як рідному татойку,

Що він звінчав,

Ни мніго взяв:

Чотири золотиї; 2 р.

За наші молодії. 2 р.

Утім, часто священник був і об'єктом висміювання: йому співали пісні жартівливого характеру (с. Стеблі, Ковель, 2012 р.):

Нима попа вдома, 2 р.

Поїхав в ліс по дрова,

Рабейо кобилийо,

З тупейо сокирийо.

Іноді чоловікам і жінкам відводилися специфічні весільні ролі, що має зв'язок з карнавально-ігровим началом. Наприклад, на території Середнього Потур'я (Турійський, Ковельський райони) в день перезви (звичай, за яким родичі молодої на другий день весілля йшли або їхали з відповідними обрядовими піснями продовжувати святкування весілля до хати молодого) жінка та чоловік або сват із дружкою перевдягалися у одяг, що символізував молодих. Усе це робилося задля гри та (або) грошової винагороди: щоб обігнати справжніх наречених у дорозі, а потім у них же вимагати викуп за постіль (для першої шлюбної ночі). Нерідкими були перевдягання і під час викупу молодої. Перед тим, як показати справжню наречену, до гостей виводили переодягнених у білий одяг жінку або чоловіка, і тоді наречений був зобов'язаний дати ще більше грошей за справжню наречену. В цій розважально-ігровій частині обряду варто відзначити також участь дівчаток - представниць дитячої субкультури; у такі моменти дівчинка спостерігала приклад викупу на її майбутньому весіллі. У дитячій субкультурі таким чином закладався основний соціально-гендерний стереотип одруження - обов'язкового створення власної сім'ї.

Окремі назви та ролі персонажів мали паралелі із церковними обрядодіями. Наприклад, чоловіка, який ніс попереду весільного поїзда дерев'яну палицю із заздалегідь вишитим молодою рушником, називали хорунжим (від слова "хоругва", або це міг бути прообраз дружини князя, як війська, що йде воювати). Також на верхньому кінці так званої хоругви часто чіпляли дзвіночки, як сповіщення про весільне свято. Однією з головних функцій хорунжого було повідомлення про прибуття весільного поїзда на певну локацію. У переважній більшості сіл це мало вигляд постукування палицею по землі (коли гості заходили у двір), а також стукіт об поріг перед входом у хату. весільний обряд етнографічний

Ґендерна стратифікація вплинула й на музичний супровід весілля. Пісенна сфера зазвичай належала жіночій частині. Чоловіки своєю чергою відповідали за музично-інструментальну основу: скрипка, бубон. У традиції XX ст. до скрипки та бубна почали додавати гармонь і кларнет.