Поняття синкретизму в ідейно-смисловому полі українського авангардного мистецтва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття синкретизму в ідейно-смисловому полі українського авангардного мистецтва

Богдана Гринда кандидат мистецтвознавства

викладач кафедри актуальних мистецьких практик, науковий співробітник НДС ЛНАМ

Анотація

Дослідження українського авангардного мистецтва становить собою доволі проблематизовану царину в сучасному мистецтвознавстві. Серед дискутованих тем, крім проблематики естетичних та смислових сенсів, постають питання етнічного, національного, політичного компонентів, що міцно переплелися з реаліями того буремного і нелегкого для України часу. Актуальним завданням залишається окреслення базових теоретичних принципів, засад, що лягли в основу нового мистецького світогляду, який, з одного боку, належить до універсального загальноєвропейського модерністсько-авангардного дискурсу, а з другого - артикулює специфіку власне українського мистецького висловлення того часу. У цій статті, зокрема, зроблено спробу простежити особливості взаємодії культурно-інтелектуального контексту і формально-естетичних практик в українському авангардному мистецтві 1920 -- 1930-х рр. Дослідницький акцент зроблено на понятті синкретизму, виокремленого з-поміж інших як іманентно важливого для власне українського авангардного руху у візуальному мистецтві першої третини ХХ ст. Методологічно стаття спирається на систему хронотипологічного аналізу, вибудувану з урахування широкого історичного і культурного контексту часу.

Спроби хронотипологізації явищ некласичної візуальної культури релевантно естетичній свідомості пов'язані передусім з такими категоріями: новаційнисть -- традиціоналізм, гуманність -- технократичність, духовність -- тілесність, гармонізація -- дисбаланс, порядок -- хаос, фігуративність -- абстрактність/безтілесність, візуальний вектор -- вербальний вектор, соціальна й політична ангажованість -- соціальна й політична абстрагованість, зв'язок з національною парадигмою -- космополітичність. Важливим категоріальним інструментом також можна назвати сприйняття і трактування часу -- зорієнтованість на минуле, теперішнє, майбутнє. Також вагомим критерієм у хронотипологічному аналізі некласичної загалом і авангардної культури зокрема є відчуття реальності й буденності, те, чи митець занурюється в сучасний йому речовий світ, чи, навпаки, вибудовує стерильну утопічну альтернативну художню дійсність.

Ключові слова: авангард, модернізм, українське мистецтво 1920-х рр., теорія мистецтва, синкретизм, хронотипологія, футуризм, конструктивізм, школа М. Бойчука.

Annotation

Bohdana Hrynda. The concept of syncretism in the ideological and semantic field of Ukrainian avant-garde art. Background. The study of Ukrainian avant-garde art is a rather problematic area in contemporary art history and even more in contemporary art theory. Among the topics widely discussed, besides aesthetic and semantic meanings that define this period, there are questions of ethnic, national, and political matter that are firmly entwined in the body of that turbulent and difficult time for Ukraine. At the same time, it remains important and truly necessary to offer a definition of the basic theoretical principles, those fundamental mechanisms that formed the basis of a new artistic worldview, which, on the one hand, belongs to the universal pan-European modernist- avant-garde discourse, and on the other, articulates the specificity of the specific language of that particular language.

Objectives. In this article, an attempt is made to trace the peculiarities of the interaction of cultural- intellectual context and formal-aesthetic realization in the field of avant-garde Ukrainian art of 1920 - 1930's. The research emphasis is placed on the concept of syncretism, distinguished among others as immanently important for its own movement in the visual arts of the first third of the twentieth century.

Methods. Methodologically, the article relies on a system of chronotypological analysis, based on the broad historical and cultural context of the time.

Results and conclusions. Syncretism, therefore, is overlooked as crucially important objective concept defining visual language of Ukrainian avant-garde art. It may be traced equally through certain works of art, whole artistic and intellectual movements, institutional phenomena, carefully discussed below.

Keywords: avant-garde, modernism, Ukrainian art of 1920s, theory of art, syncretism, chronology and typology, futurism, constructivism, M. Boychuk's school.

Постановка проблеми

Дефініції та семантика понять «модернізм» і «авангард» досі мають радше проблемний, дискусійний характер. Докладний аналіз історіографії визначення і трактування цих понять в українському мистецтвознавстві зробила у своїй статті Дарина Скринник-Миська [1]. Використовуючи компаративний підхід, авторка узагальнює і категоризує теоретичні погляди на явища модернізму й авангарду в контексті української мистецької культури першої третини ХХ ст. Теоретичні та термінологічні основи модернізму й авангарду ґрунтовно осмислено у фундаментальних працях, серед яких тексти В. Беньяміна [2], Р. Краусс [3], К. Грінберга [4-5], Р. Погійолі [6], В. Бичкова [7] та ін. В українському мистецтвознавстві проблема термінології візуального мистецтва ХХ ст. активно опрацьовується, зокрема, до проблем понятійного апарату звертаються у своїх текстах та студіях з-поміж інших Г. Вишеславський [8] та В. Вовкун [9]. У дослідженні авангарду в Україні фігурують імена авторитетних сучасних українських та іноземних дослідників -- Дмитра Горбачова [10-14], Мирослави Мудрак [15], Джона Болта [16], Галини Скляренко [17-18], Ореста Голубця [19], Олександра Федорука [20], Лідії Лозової [21]. Попри те що тема доволі широко осмислена у численних публікаціях, категоріально-методичного апарату, який би міг стати теоретичною основою для досліджень явищ нонкласичної візуальної культури, досі не вироблено. Під цим оглядом актуальною і затребуваною залишається проблема окреслення хронотипології явищ, що прямо чи опосередковано можуть бути зіставлені з модерністськими та авангардистськими процесами.

Класифікація і систематизація культурних, мистецьких явищ, загалом структурування гуманітарного простору -- справа невдячна, а результат таких спроб упорядкування здебільшого хибує неточностями, суб'єктивними припущеннями й умовними узагальненнями. Водночас у сучасному мистецтвознавстві спроби укладати хронотипологічні моделі та синхронні таблиці -- практика поширена і не позбавлена раціональної потреби. В історії українського мистецтва досі залишається багато якщо не білих, то принаймні сірих плям, періодів складних, поліморфних або й амбівалентних за своєю суттю, у сприйнятті яких, як можна судити з мистецтвознавчих та історико-культурних студій, немає одностайності. Явища, що творять художній дискурс, мають бути артикульованими, осмисленими різними поколіннями дослідників. До таких періодів належить власне українське мистецтво першої третини ХХ століття -- часу, що став одним з найбурхли- віших у новітній мистецькій історії України. На перший погляд, ця доба рясніє лініями поділу: для того часу характерна фрагментація, атомізація, яка проявилась у блискавичній зміні або співіснуванні всіляких -ізмів, суб'єктивації ідей і смислів через проголошення маніфестів, у хиткій, як може видатися, ідейній атмосфері. В українській практиці вивчення подій і явищ авангардного мистецтва не останню роль відіграє проблема балансу українського/російського, проблема апропріації Росією власне авангардного мистецтва України. Класифікація, систематизація тієї сумбурної, пластичної й до певної міри аморфної фактологічної маси допомагає об'єктивізувати процеси і явища, встановити між ними причинно-наслідкові зв'яки і врешті запропонувати одну з можливих версій хронотипологій хай і короткого, але надзвичайно насиченого мистецького періоду українського авангарду. Систематизація можлива за різними принципами, зокрема, ефективним видається метод зіставлення і компаративного аналізу фактажного матеріалу з ідейно-світоглядними концепціями, що формують середовища міст, художніх об'єднань, груп. Такий спосіб осмислення матеріалу має низку переваг, дає змогу працювати з широким цілісним полотном культури доби і водночас виокремлювати з його структури поодинокі явища, не втрачаючи зв'язку із загальним мистецьким контекстом. Іншими словами, складати пазл, маючи перед собою осяжну модель готового образу.

Спроби хронотипологізації явищ некла- сичної візуальної культури релевантно естетичній свідомості пов'язані передусім з такими категоріями: новаційнисть -- традиціоналізм, гуманність -- технократич- ність, духовність -- тілесність, гармонізація дисбаланс, порядок -- хаос, фігуративність абстрактність/безтілесність, візуальний вектор -- вербальний вектор, соціальна й політична ангажованість -- соціальна й політична абстрагованість, зв'язок з національною парадигмою -- космополітичність. Важливим категоріальним інструментом також можна назвати сприйняття і трактування часу -- зорієнтованість на минуле, теперішнє, майбутнє. Також вагомим критерієм у хронотипологічному аналізі некласичної загалом і авангардної культури зокрема є відчуття реальності й буденності, те, чи митець занурюється в сучасний йому речовий світ, чи, навпаки, вибудовує стерильну утопічну альтернативну художню дійсність. Серед за- садничих категоріальних механізмів у хро- нотипологічному аналізі фігурує і дихотомія індивідуальне/масове. Багато досліджень з філософії мистецтва ХХ ст. мають на меті виявити й охарактеризувати системотвор- чі принципи формування кожного з етапів нонкласики. Зокрема, виокремлюють пріоритетні на різних культурних етапах принципи естетизації тих чи тих сфер життя. Так, авангарду притаманна радше естетизація буденності, у модерністській художній парадигмі естетичне детермінується філософією та інтелектуалізацією чуттєвої сфери, нона- вангард другої половини ХХ ст. характерний естетичною абсолютизацією політичної сфери, постмодерністський дискурс натомість великою мірою пов'язаний із зорієнтованістю на науку, інформаційні технології [22, с. 70-72; 23; 24].

Кожна чи то ціла історико-культурна доба, чи то окремий мистецький період мають своєрідну систему ціннісних естетико-етичних орієнтирів, що значною мірою визначають особливості художньої мови, образної семантики і, врешті, межі сприйняття й апропріації цих орієнтирів у конкретних соціокуль- турних обставинах. Важливим і актуальним залишається аналіз ціннісної парадигми й поза межами окресленого соціокультурного простору чи середовища. Зокрема, на теоретичному рівні соціально-історична динаміка сприйняття авангардних артефактів привела до поступової дематеріалізації їх цінності і зміни трактування як останнього великого сплеску культури, який значною мірою зумовив сучасне мистецтво. Авангард для XX століття, отже, став не просто і не тільки мистецьким феноменом -- це був магістральний напрям мислення, що визначав образ культури цілого століття. Авангардному мистецтву як новаторській і навіть радикальній течії властива проблема дистанції між матеріальною формою втілення і суб'єктом сприйняття, який має на меті проаналізувати той чи той культурний артефакт. Дистанція ця часто стає причиною помилкового або не вповні адекватного розуміння мови авангардного мистецтва, яка й так була націлена на епатажність і свідому нечитабельність. Усі ці обставини ускладнюють аналіз художньо-образного втілення цінностей автора чи авторів, а отже, й укладання хронотиполо- гичної структури досліджуваних процесів та явищ.

У статті зосереджуємо увагу на понятті, яке можна окреслити як одне із засадничих у формуванні ціннісно-ідейного поля українського авангарду та його морфологічної платформи, -- синкретизмі, пробуємо простежити особливості втілення синкретичних принципів у художніх рухах, мистецьких напрямах, творчій позиції художників, конкретних творах мистецтва.

В історії українського мистецтва можна знайти різні приклади, коли принциповою категорією формування і функціонування художнього дискурсу був синкретизм, тобто органічне й самобутнє поєднання та співіснування ідей, уявлень, форм, образів. Часто синкретична стилістична та ідейна образотворчість пояснюється таким собі серединним розташуванням на перехресті західної європейської та східної культур. Також можна відзначити таку притаманну українській художній культурі рису, як адаптивність і гнучкість. З об'єктивних причин так звані великі стилі часто проявлялись на українському ґрунті з більшою чи меншою ретардацією, набуваючи специфічних, особливих форм та ознак, найчастіше детермінованих симбіотичними формами національної народної або локальної традиції та запозиченими мистецькими формами різної ґенези. Таку формулу, до прикладу, можна відчитати і в середньовічному, і в ренесансному, і в бароковому українському мистецтві. Працює вона і у випадку мистецтва ХХ ст., зокрема авангардних рухів.

Перші передумови до появи авангардних явищ в українському мистецтві з'являються вже наприкінці ХІХ ст., коли в середовищі інтелектуалів виразно окреслюються прагнення до культурної автономії. Власне цей процес протікав двома умовно розмежованими річищами. Тоді як велика частина культурних діячів прагнула вибудувати і розвинути парадигму національного стилю, інша -- існувала в межах загального російського дискурсу. Простежити генезу авангардних рухів в мистецтві Україні все ж видається можливим в обох випадках. І принцип синкретизму у формуванні ідейної та морфологічної платформи тут має вагоме значення. Джерела авангардної мистецької традиції в українському мистецтві дослідники пов'язують з модерном. Зокрема, Дмитро Горбачов наголошує на особливому значенні складного симбіозу європейської традиції з власне формами традиційного народного мистецтва: «Колоризм і пластика українського народного орнаменту надихають художників на більш якісне декоративне вирішення зображувальної площини» [Цит. за: 12, с. 112]. У процесах формування нової мистецької мови, пов'язаної з авангардними пошуками, велике значення мали виставки ужиткового мистецтва, що віддзеркалювали прагнення синтезувати інноваційні художні форми з надр народної творчості. Зокрема, у цьому контексті важливою виявилась подія, що відбулась 1906 року в Києві -- Виставка ужиткового мистецтва та кустарних промислів. А своєрідною точкою відліку власне авангардного руху в Україні багато дослідників вважають відкриття 1908 року виставки «Ланка», де вперше експоновано роботи ключових фігур нового українського модерного мистецтва (братів Бурлюків, Олександри Екстер, Володимира Баранова-Россіне, Михайла Ларіонова, Олександра Богомазова). Уже відтоді можемо простежити характерну особливість авангардного мистецького руху -- тісний зв'язок образного і словесного, а саме потребу артикулювати через декларації, маніфести нові ідеї мистецької візуальної культури. Першим теоретичним документом українського модернізму вважають «Декларацію імпресіоніста на захист живопису» Давида Бурлюка, що поширювалась разом з каталогом виставки «Ланка» 1908 року. Тісний зв'язок словесного й образного в модернізмі загалом й авангарді зокрема -- ще одна характерна особливість реалізації принципу синкретизму. Вже на перших етапах історії українського авангарду у формуванні синкретичної основи формо- та образотворчості відіграє аматорське, «невчене», народне та дитяче мистецтво. Яскравим свідченням цього стала демонстрація дитячих малюнків на Салонах Іздебського (події, вплив котрих на поступ авангардних рухів в Україні важко переоцінити). Яскравим втіленням синтезу нової мистецької естетики з експресивними формами позапрофесійної художньої творчості став самодостатній модерністський напрям -- неопримітивізм.

Чи не найбільш очевидним і промовистим прикладом втілення принципів синкретизму у власне українському авангардно-мистецькому дискурсі є кубофутуризм -- напрям, яскраво репрезентований творчістю Олександра Богомазова, якому судилось також стати одним з провідних ідеологів та теоретиків українського авангарду. Ідея синкретизму в кубофутуризмі Богомазова розкривається не тільки через поєднання стилістичних особливостей кубізму та футуризму, -- синтетичні принципи виразно домінують на теоретичному рівні в його трактатах. Так, вирішальним елементом у формуванні нової естетики Богомазов уважає середовище і ландшафт, які також є визначальними елементами у формуванні національного психотипу, а отже, і мистецьких національних преференцій. Він уважає, що для України характерне динамічне і багате просторове середовище, барвиста і образно насичена природа, яка, проте, не позбавлена енергії контрастів і емоційних суперечностей [25]. Ця експресивна динаміка знаходить відображення у синкретичних мистецьких формах українського кубофутуризму.

У кубофутуризмі наявне зближення пластичних і словесних елементів. Дослідники вказують і на пошук нової образотворчої та літературної мови, між якими також встановлювались зв'язки синтетичної природи. У них простежується відмова від «застарілих» та «ясних» мовних форм [26, с. 191]. Синкретизм як принцип теорії і практики українського авангарду має поступальний і послідовний розвиток у подієвій канві часу. Після «Живопису й елементів» Олександра Богомазова можна назвати ще одну засадни- чо важливу подію, яка доволі швидко переросла у впливове явище авангардної художньої культури, -- організацію майстерень у Скопцях і Вербівці, де співпрацювали мит- ці-авангардисти та народні майстри. Ідея такої співпраці мала на меті унікальний творчий експеримент для створення оригінальної і новаційної художньої мови, що органічно поєднує принципи авангардного й народного мистецтва. У цих процесах помітну роль відіграла також співпраця Київського кустарного товариства з авангардними групами в Україні, Росії, Європі. Дмитро Горбачов підкреслює, що експеримент безумовно мав зв'язок із пошуками українського стилю [10, 113-114].

Синкретичний підхід зчитується і в процесах інституціоналізації мистецького дискурсу, передусім у такій надважливій для української культури події, як створення Української академії мистецтв. Робота Академії ґрунтувалась великою мірою на ідеї органічного співіснування художніх майстерень, що розвивали відмінні, з формально-стилістичного погляду, мистецькі практики, але водночас стали міцною єдиною платформою для нового модерного українського мистецтва. Проявом синкретизму як питомої ознаки в художній теорії і практиці українського авангарду можна вважати бурхливий і особливий у мистецькому висловленні розвиток нової театральної сценографії. Сценографія сама собою є втіленням синкретичного співіснування візуального, аудіального і перформативного мистецтва. В українському авангарді нові форми сценографічної образності, розвинені передусім у мистецтві Олександри Екстер, Вадима Меллера, Анатоля Петрицького, стосувалися переосмислення сценічного простору й значення та ролі кольору в динаміці й логіці розгортання театрального дійства. Площина планшета сцени поширюється на її куб, що поєднується архітектурними об'ємними декораціями або каркасними конструкціями різної конфігурації. Простір набуває глибини, окремі його елементи використовують для ефекту звуження або розширення сценічної оптики, досягаючи враження живої, пульсуючої енергії перформативного середовища. Тут синкретичний принцип у творенні цілісного візуального образу втілюється через механізми поєднання нової просторової схеми, застосування специфічної колористики і пластики актора, який, власне, і став одиницею виміру в творенні колірної динаміки дійства. У спогадах Соня Делоне вказує на метафоричну близькість нової сценографічної естетики до барвистої карнавальної стихії українського народного весільного обряду, що знову ж таки повертає нас до ідеї синкретичної моделі авангардного і фольклорного в полі українського мистецького авангарду.

Отже, прагнення до гібридних стилістичних рішень залишається характерною рисою українського живопису на різних етапах становлення модернізму першої третини ХХ ст. І в цьому контексті принцип синкретизму фігурує як один із засадничих, такий, що ліг в основу українського авангардного мистецтва. Синкретичний підхід доволі виразно окреслився і в механізмах творення нової художньої мови, пов'язаної з лінією пошуків національного стилю, представленою зокрема школою Михайла Бойчука. Уже візанти- нізм демонструє апропріативні форми роботи з історичним матеріалом. Візантійську, києворуську естетику було обрано свідомо і, знову ж таки, зроблено спробу створити нове художнє висловлювання, синтезуючи і стилізуючи форми середньовічного мистецтва та символіко-модерністських художніх напрямів. Коли ж Бойчук та його учні по поверненні в Україну працюють над творенням національного стилю, поняття синкретичного формотворення лягає в саму його основу: це і узагальнення, і глибоко вкорінене в народній культурі розуміння форми, і своєрідне розуміння ідеї монументалізму, що знайшла втілення навіть у малих художніх формах через відкидання дрібного й несуттєвого. Особливістю українського авангардного мистецтва, отже, став синтетичний підхід, прагнення поєднати минуле й сучасне, професійне й народне, вибудувати нову художню естетику, де точки розривів зшиваються, а не поглиблюється, -- українського авангарду, як наголошує Мирослава Мудрак, чужий нігілізм, пов'язаний з деструктивно-бунтарськими рухами, що репрезентують авангард на Заході [15].

Отож осмислення подій і явищ, що формують мистецькі процеси певної доби, з філософсько-етичної та естетичної позицій, має вагу в контексті студій з філософії та історії мистецтва, а також сприяє виробленню дієвого інструментарію для прикладних завдань сучасної гуманітаристики - укладання хро- нотипологій, пошуку нових методів інтерпретацій, розширення звичних семантичних меж окремих дисциплін до міждисциплінарних досліджень. У нашій статті взято до уваги лише один з принципів творення художнього дискурсу українського авангардного мистецтва - синкретизм, невід'ємну частину складної, багатоманітної й водночас цілісної системи у структурі некласичної модерністської культури України. Залишаються відкритими можливості досліджувати, аналізувати, переглядати усталені й пропонувати нові трактування інших понять, котрі, як і синкретизм, матимемо підстави вважати іманентно важливими в історії українського авангардного мистецького руху.

Література

Скринник-Миська Д. "Модернізм", "аванґард" і їх співвідношення в українських мистецтвознавчих дослідженнях. Вісник Львівської національної академії мистецтв. 2018. Вип. 37. С. 4-20. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vlnam_2018_37_3

Беньямин В. Произведения искусства в эпоху технической воспроизводимости. Избранные эссе. М. : Медиум. 1996. 372 с.

Krauss R. The Originality of the Avant-Garde and Other Modernist Myths. The MIT Press. 1986. 320

p.

Greenberg C. Modernist Painting. Art in Theory 1900-1990: An Anthology of Changing Ideas. Malden : Blackwell, 1999. С. 754-759.

Гринберг К. «Авангард и китч». Художественный журнал. 2005. № 60. С. 49-58.

Poggioli R. The Theory of the Avant-Garde. The Belknap Press of Harvard University Press. 1981. 256 p.

Бычков В. В. Авангард. Лексикон нонклассики. Художественно-эстетическая культура XX века. М. : «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН). 2003. С.21-26.

Вишеславський Г. Термінологія сучасного мистецтва. Означення, неологізми, жаргонізми сучасного візуального мистецтва України. Париж- Київ. 2010. 416 с.

Вовкун В. В. Феномен авангарду: досвід термінологічного відпрацювання. Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв: Щоквартальний науковий журнал/ М-во культури і туризму України; Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв. К. : Видавництво «Міленіум». 2009. № 1. С. 49-52.

Горбачов Д. Авангард. Українські художники першої третини ХХ століття. Київ, Мистецтво, 2017. 320 с.

Український авангард 1910-1930 років : альбом / авт.-упоряд. Д. О. Горбачов. Київ : Мистецтво, 1996. 400 с.

Горбачов Д. О. Український авангард. Історія українського мистецтва у 5 т. К.: НАН України. ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. 2007. Т. 5 : Мистецтво ХХ століття. С. 112-131.

Горбачов Д. Українські авангардисти як теоретики і публіцисти. К. : РВА Тріумф. 2005. 384 с.

Горбачов Д. Шароварно-гопашна культура як джерело світового авангарду. Університетські діалоги. Львів: Центр гуманітарних досліджень; Київ: Смолоскип. 2008. №6. 92 с.

Мудрак М. Нова генерація і мистецький модернізм в Україні. Київ, Родовід, 2018. 352 с.

Болт Дж. Національний за формою, інтернаціональний за змістом: модернізм в Україні. Український модернізм 1910 - 1930 : альбом. Хмельницький : Галерея. 2006. 288 с.

Скляренко Г. Авангард в Україні: обшири явища, етапи розвитку. Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії. 2009. Вип. 9.

С. 318-322.

Скляренко Г. На берегах. Нотатки до українського мистецтва ХХ ст. Київ : Софія, 2007. 336 с.

Голубець О. М. Мистецтво ХХ століття: український шлях. Львів : Колір ПРО, 2012. 220 с., іл.

Федорук О. Український авангард. Нариси з історії образотворчого мистецтва України ХХ століття / ред.-упоряд. О. О. Авраменко : у 2 кн. Київ

: Інтертехнологія, 2006. Кн. 1. С. 162-222.

Лозова. Л. Рецензія на книгу Д. Горбачова «Українські авангардисти як теоретики і публіцисти». Дух і літера. 2007. № 17-18. С. 519-527.

Маньковская Н. Б. Хронотипологические этапы развития неклассического эстетического сознания. Эстетика: Вчера. Сегодня. Всегда. Вып. 1. М. : ИФ РАН, 2005. С. 68-89.

Семиотика и Авангард: Антология. М.: Академический проект, 2006. 1168 с.

Авангард в культуре XX века (1900-1930 гг.): Теория. История. Поэтика: В 2 кн. / [под ред. Ю.Н. Гирина]. М.: ИМЛИ РАН, 2010. Кн. 1. 600 е., Кн. 2. 704 с.

Богомазов О. Живопис та Елементи. The Art and the Elements. К., 1996. 152 c.

Герман М. Модернизм. Искусство первой половины ХХ века. СПб. : Издательский Дом «Азбука-классика», 2008. 480 с.

References

Skrynnyk-Myska, D. (2018). «Modernizm», «avangard» i yikh spivvidnoshennia v ukrainskykh mystetstvoznavchykh doslidzhenniakh.[Modernizm, avant-gard and its relations in Ukrainian art criticism studies]. Visnyk Lvivskoi natsionalnoi akademii mystetstv

Visnyk of the Lviv National Academy of Arts, 37, 4-20. [In Ukrainian].

Benyamin, V. (1996). Proizvedeniya iskusstva v epohu tehnicheskoy vosproizvodimosti. [Works of art in the epoch of digital reproduction]. Izbrannyie esse. M.

: Medium. [In Russian].

Krauss, R. (1986). The Originality of the Avant-Garde and Other Modernist Myths. The MIT Press.

Greenberg C. (1999). Modernist Painting. Art in Theory 1900-1990: An Anthology of Changing Ideas. Malden : Blackwell, 754-759.

Greenberg, C. (2005). Avangard i kitch [Avant-Garde and Kitsch]. Hudozhestvennyiy zhurnal - Art Magazine, 60. Retrieved from http://xz.gif.ru/numbers/60/avangard- i-kitch. [In Ukrainian].

Poggioli, R. (1981). The Theory of the Avant-Garde. The Belknap Press of Harvard University Press.

Bychkov, V. (2003). Avangard. Leksikon nonklassiki. Hudozhestvenno-esteticheskaya kultura XX veka. [Lexicon of nonclassics. Art and aethetic culture of the twenties century].M. : «Rossiyskaya politicheskaya entsiklopediya» (ROSSPEN), 21-26. [In Russian].

Vysheslavskyi, H., Sydor-Hibelynda O. (2010). Terminolohiia suchasnoho mystetstva [The Terminology of Contemporary Art]. Paris-Kyiv: Terra incognita. [In Ukrainian].

Vovkun, V. (2009). Fenomen avanhardu: dosvid terminolohichnoho vidpratsiuvannia. [Phenomenon of avant-gard: experience of terminological processing]. Visnyk Derzhavnoi akademii kerivnykh kadriv kultury i mystetstv: Shchokvartalnyi naukovyi zhurnal - Visnyk of State Academy of personel manegament in arts and culture.1, 49-52. [In Ukrainian].

Horbachov, D. (2017). Avanhard. Ukrainski khudozhnyky pershoi tretyny 20 stolittia. [Avant-gard. Ukrainian artists of the first third of twentieth century] Kyiv, Mystetstvo. [In Ukrainian].

Horbachov, D. (1996). Ukrainskyi avanhard 19101930 rokiv : albom [Ukrainian Avant-Garde 1910-1930s: Album]. Kyiv: Mystetstvo. [In Ukrainian].

Horbachov, D. (2007). Ukrainskyi avanhard [Ukrainian Avant-Garde]. Isto- riia ukrainskoho mystetstva.

History of Ukrainian Art. V. 5. H. Skrypnyk, T. Kara- Vasylieva (Ed.); NAN Ukrainy. IMFE im. M. T. Rylskoho. (Vols.

1-5; Vol. 5). Kyiv: Mystetstvo XX stolittia. [In Ukrainian].

Horbachov, D. (2005). Ukrainski avanhardysty yak teoretyky i publitsysty. [Ukrainian avantgardists as theoretics and publicists]. K. : RVA Triumf. [In Ukrainian].

Horbachov, D. (2008). Sharovarno-hopashna kultura yak dzherelo svitovoho avanhardu. [Sharovary and gopak culture as source of inspiration for world avant- gard]. Universytetski dialohy. Lviv: Tsentr humanitarnykh doslidzhen; Kyiv: Smoloskyp. [In Ukrainian].

Mudrak, M. (2018). Nova heneratsiia i mystetskyi modernizm v Ukraini. [New generation and artistic modernism in Ukraine]. Kyiv : Rodovid. [In Ukrainian].

Bolt Dzh. Natsionalnyi za formoiu, internatsionalnyi za zmistom: modernizm v Ukraini. Ukrainskyi modernizm 1910 - 1930 : albom. Khmelnytskyi : Halereia. 2006. 288 s. синкретизм смисловий авангардний мистецтво

Skljarenko, H. (2009). Avanhard v Ukrai'ni: obshyry javyshcha, etapy rozvytku. [Avant-garde in Ukraine: the extent of phenomena, stages of development]. Ukrai'ns'ke mystectvoznavstvo: materialy, doslidzhennja, recenzii'

- Ukrainian Art Studies: Materials, Research, Reviews, 9, 318-322. [In Ukrainian].

Skliarenko, H. (2007). Na berehakh. Notatky do ukrainskoho mystetstva XX st. [On the shores. Notes on the Ukrainian Art of the Twentieth Century]. Kyiv: Sofiia. [In Ukrainian].

Holubets, O. (2012). Mystetstvo XX stolittia: ukrainskyi shliakh [The Art of the Twentieth Century: the Ukrainian Way]. Lviv : Kolir PRO. [In Ukrainian].

Fedoruk, O. (2006). Ukrainskyi avanhard [Ukrainian Avant-Garde]. Narysy z istorii obrazotvorchoho mystetstva Ukrainy XX stolittia - Essays on the History of Fine Arts of Ukraine of the 20th Century, 1, 162-222. [In Ukrainian].

Lozova, L. (2007). Retsenziia na knyhu D. Horbachova «Ukrainski avanhardysty yak teoretyky i publitsysty» [Review of the Book by D. Gorbachev «Ukrainian Avant-Gardists as Theorists and Publicists»]. Dukh i litera - Spirit and letter, 17-18, 519-527. [In Ukrainian].

Mankovskaya N. (2005). Hronotipologicheskie etapyi razvitiya neklassicheskogo esteticheskogo soznaniya. [Chronotypological stages of development of nonclassical aesthetic counciousness]. M. : IF RAN, 68-89. [In Russian].

Semiotika i Avangard: Antologiya. (2006). [Semiotics and avant-gard. Antology]. M.: Akademicheskiy proekt. [In Russian].

Avangard v kulture XX veka (1900-1930 gg.): Teoriya. Istoriya. Poetika: V 2 kn. (2010). [Avant-gard in 20th century culture (1910-1930s): Theory. History. Poethics: in 2 vol.]. M.: IMLI RAN. [In Russian].

Bohomazov, O. (1996). Zhyvopys ta Elementy. The Art and the Elements. [Painting and elements]. K. [In Ukrainian].

German, M. (2008). Modernizm. Iskusstvo pervoy polovinyi XX veka. [Modernism. Art of the first half of twentieth century]. SPb. : Izdatelskiy Dom «Azbuka- klassika». [In Russian].

Размещено на Allbest.ru