Становлення категорії "культура": вітчизняні пріоритети

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Глухівський національний педагогічний університет

імені Олександра Довженка

Становлення категорії «культура»: вітчизняні пріоритети

Заремський Мечислав Йосипович

кандидат філософських наук, доцент

Заремська Іванна Мечиславівна, викладач

Розробка теоретичних (у тому числі - філософських) проблем культури набуває нині першорядного значення, оскільки є одним з необхідних завдань осмислення включеності духовного процесу України у загальний світовий контекст. Філософський аналіз культури, звичайно, має цінність і сам по собі, адже поза філософською рефлексією культура сприймається як щось фрагментарне, дискретне, позбавлене внутрішньої єдності і цілісності.

Актуальність нашого дослідження, не в останню чергу, визначається нагальною потребою в пошуку соціокультурних, інтелектуальних, гуманістичних інваріантів у творчості мислителя XVIII ст. Якова Павловича Козельського (1728-1794) щодо розробки українським філософом культурологічної проблематики у зіставленнях із відповідними системно-теоретичними модифікаціями основних течій філософії XVIII ст.

Є всі підстави стверджувати, що саме Якову Козельському - авторові «першої, - за оцінками глухівчанина Я. М. Колубовського, - російської системи філософії» [1], українська філософія має завдячувати розробці категорії «культура», хоча, на жаль, дуже часто його ім'я навіть не згадується (що є вкрай несправедливим!) у джерелах з історії вітчизняної культури.

Суть проблеми, на наш погляд, може полягати в контекстуальному аналізі становлення категорії «культура» у філософській творчості Я. Козельського. Це, на нашу думку, певною мірою сприяло б встановленню вітчизняних пріоритетів стосовно розробки власне українськими мислителями найважливіших філософсько-методологічних проблем, сформувало б сприйняття нашої філософії як особливої, самостійної і різнобічної за змістом і напрямками течії світової філософської думки.

Загальновизнаним є те, що категорія «культура» є багатозначною, характеризується поліфонією смислів і відображає історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, виражених у формах і типах організації її життя. При цьому аналіз такого становлення, як правило, проводиться на матеріалі західноєвропейської філософії [2, с. 95; 3, с. 23]. Переважна більшість філософів - дослідників і лінгвістів - дотримується думки, згідно з якою термін «культура» в українській культурології вперше зафіксовано у творах уродженця Борзни, що на Чернігівщині, Данила Велланського (1774-1847), послідовника філософії Шеллінга. Загалом погоджуючись з цією тезою (поняття «культура» справді у вітчизняних філософських текстах до Д. М. Кавунника- Велланського не вживалось), все ж маємо зауважити, що поняття можуть передаватися описово, контекстуально, отже, відсутність терміну для означення певного змісту ще не означає відсутність поняття. Погодимося з авторитетними думками тих істориків філософії, котрі орієнтують дослідників на застосування контекстуального аналізу, сукупність контекстів, співзначень, у яких вживаються терміни [4, с. 83-92].

Початок XVIII ст. - «переважно філософського», як називав його О. І. Галич, - епоха поступової синхронізації розвитку вітчизняної культури з західноєвропейськими, епоха перекладів, епоха створення «республіки вчених» на теренах Російської імперії.

Який же саме соціально-етичний сенс вкладався просвітниками в поняття «культура»? У західноєвропейській філософії домінує буквальний етимологічний переклад слова «cultura», а також інші деривати від «colo» (наприклад, колонія, культ) у значенні «землеробство». І такий натуралізм у розумінні культури цілком відповідав поглядам на «природу» людини, «природний стан» тощо: індивід у мислителів Просвітництва визнавався не таким, що «виникає в ході історії», а чимось даним від природи. І не випадково в античності лексема «культура», крім землеробства означала також «виховання», «навчання», «очищення» натури людини [5, с. 321]. Можна сказати, що «землеробство - сиііша» тлумачилося як діяльність, де реалізується єдність людини як частини природи. Із землеробством асоціювалася простота, природність, а саме природність і є для просвітників розумною і корисною. Цікаво, що у найбільш прогресивній на той час педагогіці Дж. Локка знатним людям рекомендувалося «виховувати своїх дітей так, як добрі селяни своїх виховують» і стверджувалось, що «проста і груба натура сама собою кращою вважається, ніж вимислом прикрашена приємність» [5, с. 276].

Ще далі йде Ж.-Ж. Руссо: «від оранки землі, - пише він, - з необхідністю наступив її поділ, а із власності, вперше визнаної - перші правила правосуддя» [6, с. 131]. Інші ж «художества» - винаходи в галузі металургії, «прирощування» мов, талантів, дослідів тощо - з'являються лише на основі землеробства: «обробляючи поля, - пише Руссо, - ми освічуємо свій розум» [7, с. 262].

Проблема відчуження землі, речей і майна починає займати все помітніше місце в роздумах російських філософів (С. Десницького і особливо Я. Козельського.) Про це свідчать вже початкові декларації частини ІІІ головного розділу «Юриспруденція» - «Про обов'язки людини у стосунках з іншими людьми» твору «Філософічні пропозиції» (1768) Я. Козельського: «Для більш вигідної організації людського життя варто запровадити відчуження майна, тобто передачу речей із власності однієї людини у власність іншої» [8, с. 494].

Поняття «культура» зайняло своє місце як філософська категорія лише у 20-30-х роках нового століття, і то під впливом ідей І. Канта - «законодавця мод» на філософському поприщі Європи початку ХІХ ст. Міркування кенігсберзького мислителя яскраво відобразили розуміння ним відтінків значень термінів «дисципліна» і «культура»: для виховання таланту культура має позитивне, а дисципліна - негативне значення, оскільки культура сприяє формуванню навичок, а дисципліна звільняє нас від «деспотизму бажань». Що ж стосується культури, то вона витлумачується як свобода усвідомлювати і формулювати мету, змінювати (і покращувати!) природу, суб'єкта цього процесу - людину. Але І. Кант не є автором принципово нового тлумачення культури: для нього вона, як і для попередників, пов'язана з обробкою землі, з появою власності (а на її основі - нерівності), громадянського устрою [9, с. 54]. Хоча, звичайно, сам термін «культура» німецьким філософом вже активно використовується. І. Кант, як відомо, застосовує цю дефініцію в кількох значеннях. У своєму творі з історії філософії німецький мислитель користується поняттям «культура» при характеристиці протилежності дисциплінування як «вимушеного мистецтва» і подальшого розвитку природи.

Оскільки метою нашого аналізу є все ж дослідження місця і ролі українського мислителя Якова Козельського в розвитку філософії XVIII століття, зауважимо, що, випереджаючи Канта на два десятки років, думки українського мислителя з «Філософічних пропозицій» 1768 р. перегукуються з положеннями «Критики здатності судження» (1790 р.) про необхідність створення досконалого громадянського суспільства для дисциплінування людей, схильних до особистої свободи, аби останні мали б підпорядковувати свою волю інтересам цілого, що дозволило б їм вступити в громадський союз. Я. Козельський зазначає: «Благополуччя цілого народу полягає у тому, що кожен із його членів втрачає малу частину своїх задоволень, аби натомість набути незрівнянно більшу, оскільки усі люди в суспільстві бажають мати власність, честь, славу, спокій, веселощі тощо; і якщо всі вони будуть бажати цього безмежно, то важко стати кому-небудь із них благополучним; якщо ж кожен із них поступиться одним якимось чи то незначною частиною із усіх бажань суспільству, тоді майже всі вони без винятку будуть задоволеними і тому благополучними» [8, с. 256].

Дослідник проблем становлення категорії «культура» О. М. Лисюткін у своїй статті пише: «Цікаво, що близькі до Канта ідеї розвивав у «Філософічних пропозиціях» [1788 - виділено нами - М.З., І.З.] Я. П. Козельський» [10, с. 105]. Тут, перш за все, впадає у вічі така деталь: О. Лисюткін декілька раз [10, с. 103-105] - випадково чи ні - повторює суттєву помилку: насправді, як нам відомо, «Філософічні пропозиції» Козельського були написані двадцятьма роками раніше - у 1768, а не в 1788 р. На цей час у Канта не було написано ні однієї з його знаменитих «Критик». А отже, не Козельський повторює Канта, а навпаки: близькі до позиції Козельського ідеї згодом висловив і І. Кант. Я. Козельський, аналізуючи зміст теорії суспільного договору Руссо, пише: «Людина зі зміною натурального стану в громадянський набула у вчинках своїх справедливість замість спонукання, у справах своїх - моральність, на місце потворної сліпоти, і у всьому своєму житті - обов'язок замість натурального примусу, і слідує за розумом, не прислухаючись до своїх схильностей; і хоча вона через ці зміни втрачає багато натуральних вигод, однак на місце них набуває інших значних якостей, здібності її безперервно зростають, уявлення розширюються, думки стають благородними, і вся її душа підноситься до такої міри, що якщо б зловживання новим цим станом часто-густо не опускало її нижче від натурального стану, то повинна вона була б постійно і безперервно благословляти той час, який вивів її із того стану і перетворив із нерозумної і обмеженої тварини в розумну людину» [8, с. 180]. Показовим є й продовження: «У громадянському стані людина отримує ще й моральну свободу, яка робить її господарем над самою собою, оскільки спонукання бажань є рабством, а підкорення встановленим законам є свобода» [8, с. 180].

Таким чином, свобода і культура кваліфікуються Яковом Козельським не як природовідповідність, слідування законам природи, а як цілепокладання незалежної особистості в громадянському суспільстві, вдосконалення розумових і фізичних здібностей, звичаїв, моралі.

філософський культурологічний козельський

Література

1. Die Philosiphie in Russland. Studie von Jakob Kolubowsky. - St. Petersburg., 1893. - 302 s.

2. Сорокин Ю. С. Развитие словарного состава русского литературного языка (30-90-е годы XIX в.) / Ю. С. Сорокин. - М.-Л.: Наука, 1965. - 21 с.

3. Соколов Э. В. Культура и личность / Э. В. Соколов. - Л.: Наука, 1972. - 51 с.

4. Горский В. С. Контекстуальный анализ в историко философском истолковании / В. С. Горский // Философские науки. - 1980. - № 5. - С. 83-92.

5. Дворецкий И. Х. Латинско-русский словарь /И. Х. Дворецкий. - М.: Рус. яз., 1976. - 1096 с.

6. Руссо Ж.-Ж. Рассуждения о начале и основании неравенства между людьми / Ж.-Ж. Руссо. - М., 1782. - 131 с.

7. Руссо Ж.-Ж. Трактаты / Ж.-Ж. Руссо. - М.: Наука, 1969. -704 с.

8. Козельский Я. П. Философические предложения // Избранные произв. русских мыслителей второй пол. ХУШ века / Я. П. Козельский. - М., 2010. - Т 1. - 216 с.

9. Кант И. Трактаты и письма / И. Кант - М.: Наука, 1980. -712 с.

10. Лисюткин О. М. К вопросу о стновлении категории «культура» (ХУШ - нач. XIX вв.) / О. М. Лисюткин // Философские науки. - 1982. - № 3. - С. 98-105.

Размещено на Allbest.ru