Творці кінострічки "Тіні забутих предків" як втілення нової епохи українського кіно

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТВОРЦІ КІНОСТРІЧКИ «ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ» ЯК ВТІЛЕННЯ НОВОЇ ЕПОХИ УКРАЇНСЬКОГО КІНО

Олійник Анастасія

студентка ІІІ курсу, Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка

Науковий керівник: Крижанівський Віталій Михайлович

кандидат історичний наук, Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка

Новою важливою сходинкою в українському кіно стали 60-70-ті роки ХХ ст. Великий внесок у прогрес кіномистецтва цього часу зробила стрічка С. Параджанова «Тіні забутих предків», що знята за мотивами твору М.М. Коцюбинського. Ця картина унікальна і як художнє явище, і як невід'ємна частина національного надбання. Слава української стрічки розійшлася далеко за межі СРСР. «Тіні...» отримали безліч нагород на міжнародних фестивалях у Римі, Салоніках, Мардель-Плата, Британської кіноакадемії та ін. Талант С. Параджанова визнали відомі режисери (Ф. Фелліні, Г Данелія).

Кінокартина «Тіні забутих предків» є найяскравішим прикладом «українського поетичного кіно». Цей напрям був заснований О. Довженком, проте асоціюється він з іменами Ю. Іллєнка, С. Параджанова та І. Миколайчука. Саме стрічка «Тіні забутих предків» принесла їм шалену популярність та визнання в усьому світі.

Важливим компонентом шаленого успіху кінокартини став талант режисера Сергія Параджанова. «Тіні...» стали першим самостійним великим творчим успіхом режисера. У цій стрічці уперше в повній мірі проявилося багато характерних рис його творчості: містичність, мальовничість, пластика, образність, тонкий психологізм, ємна лаконічність, поетичність тощо [3].

Свій внесок в успіх фільму С. Параджанов зробив не лише як режисер, а й як сценарист. Разом із І. Чендеєм написав сценарій до фільму «Тіні забутих предків».

Проте успіх фільму мав й іншу сторону. Після виступу молодої інтелігенції (Івана Дзюби, В'ячеслава Чорновола та Василя Стуса) на прем'єрі кінострічки із закликами про національну самоідентифікацію режисера, акторський склад та й сам фільм почали переслідувати. Відтоді ім'я Сергія Параджанова фігурувало у зведеннях КДБ, що й спричинило його арешт у 1973 р. В'язень Параджанов рідко отримував листи від численних друзів, приятелів й учнів. Проте регулярно отримував міжнародні депеші від італійського кінорежисера Ф. Фелліні.

Утілити в життя усі шалені, та іноді здавалося б нереальні, ідеї Сергію Параджанову допоміг його друг, радянський кінорежисер, оператор, сценарист і політик - Юрій Іллєнко. Він став відомим завдяки своїм кінострічкам «Криниця для спраглих», «Білий птах з чорною плямою» тощо. Проте справді світову славу принесла стрічка «Тіні забутих предків», де він виступив у ролі оператора. Саме за цей фільм Юрію Іллєнку у 1991 р. було призначено Національну премію України імені Тараса Шевченка.

Ю. Іллєнко народився в Україні, проте в ранньому дитинстві йому разом із батьками довелось переїхати до Росії, де він ріс і навчався. Як зазначає перша дружина Іллєнка, до приїзду в Карпати на зйомки «Тіней...» Юрій не розмовляв українською, проте саме ця картина змінила його життя. Після неї він працював лише на українських кіностудіях, викладав у Київському інституті театрального мистецтва імені Карпенка- Карого та останні роки життя був членом Всеукраїнського об'єднання «Свобода». Шлях батька повторили і його сини Пилип та Андрій, випробувавши себе як у кіно, так й у політиці.

Творчий доробок Юрія Іллєнка як оператора складає 4 кінострічки, як режисера - 13 кінострічок, як сценариста - 1 кінострічка.

Не зважаючи на великий вклад Юрія Іллєнка в розвиток українського кінематографу, на Батьківщині його талант був визнаний лише на завершенні творчої кар'єри митця. Більшість своїх нагород він отримав уже в часи незалежної України (член Академії мистецтв України - 1996 р., відзнака Президента України - 1996 р., орден «За заслуги» II ст. - 2008 р., Державна премія України імені Олександра Довженка - 2005 р.).

Кінострічка «Тіні забутих предків» подарувала Україні та світові нову зірку екрану - Івана Миколайчука, який зіграв головну роль. Його героєм був Іван Палійчук.

Кар'єра Миколайчука після виходу «Тіней» стрімко піднялась вгору й трималася на самій вершині аж до смерті актора. Талант юного митця був визнаний і закордоном «. Коли після прем'єри «Тіней» вони поїхали в Мардель-Плата на міжнародний кінофестиваль і там «Тіні» стали фільмом номер один, отримавши Гран-прі, - до Лариси Кадочникової та до Івана неможливо були протиснутися. До нього підійшов один із режисерів Голівуда та спитав: «Якщо ми вас запросимо приїхати на зйомки, приїдете?» - «Якщо влада дозволить.». Виявляється, із Голівуду Іванові присилали запрошення, але йому ніхто нічого не сказав!» - згадує дружина Івана Миколайчука [1]. Продовжуючи працювати в Київській кіностудії ім. О. Довженка, на професії актора Іван не зупинився. Дедалі частіше у фільмах він виступав як композитор, сценарист і режисер. Після прем'єри «Тіней забутих предків» Іван Миколайчук знявся у 35 фільмах, виступив режисером у фільмах «Вавілон ХХ» і «Така пізня, така тепла осінь», сценаристом у 8 фільмах (найвідоміші з них «Білий птах з чорною плямою» та «Небилиці про Івана») та композитором у 2 фільмах - «Білий птах з чорною плямою» та «Вавілон ХХ». кіномистецтво коцюбинський режисер предок

За свої праці Іван Миколайчук був відзначений премією Ленінського комсомолу України імені Н. А. Островського (1967), Державною премією УРСР імені Т.Г. Шевченка (1988 - посмертно) та отримав звання заслуженого артиста Української РСР (1968).

Отже, картина принесла творцям не тільки світове визнання, але й створила безліч проблем. Доля кожного з них склалася по-різному, вони пройшли через безліч випробувань, але їх поєднувала національна свідомість, любов до краю, про який вони заявили з широкого екрану на увесь світ. Кожен із цих людей вніс свою частку у створення даного шедевру, уклав частинку своєї душі, що й допомогло зробити цю кінострічку унікальною й неповторною.

Література

1. Боль и правда об Иване. Жена Миколайчука вспомнила, что сыграл и о чем мечтал ее муж. - [Електронний ресурс]

2. Лариса Кадочникова: «Параджанов сказал Ильенко: «Ты, Юра, можешь уходить, а Кадочникову мне оставь!» // Бульвар Гордона. - 2015.

3. Загребельный П. А. Сергей Параджанов. - Харьков: Фолио, 2011.

4. Луговський В. Параджанов: невідомий маестро /В. Луговський. - К: Академія, 1998. - 176 с.

5. Параджанов С. Вечное движение / Сергей Параджанов // Искусство кино. - 1966. - № 12.

Размещено на Allbest.ru