Чуже-інакше-своє: північно-східне етно- й лінгвокультурне пограниччя України (Харків. Донбас)

Майже одночасно з «Долготой дней» побачив світ іще один «донбаський» роман, цього разу вкраїнський, -- «Інтернат» Сергія Жадана, уродженця Луганщини й доволі давнього вже харків'янина [8]. Роман такою ж мірою актуальний, але -- інакший. Цю інакшість «Інтернату» було анонсовано -- опосередковано, у підтексті -- ще до його з'яви, у відгуку Жадана на український переклад роману Рафєєнка [9].

Жадан називає твір земляка-донбасівця «надзвичайно важливим» і «необхідним», однак і «суперечливим», і цю суперечливість означено вже в заголовку рецензії -- «Містика проти реальності». «Символічні та містичні події», «босхівські картини», «перетікання реального в нереальне», «гра», «реальність перетворюється на метафори» -- фіксуючи ці особливості поетики роману «Долгота дней», Жадан визнає, що це, «на відміну від більшості написаного про цю війну -- <...> таки художня література, не репортажна, не щоденникова й не журналістська». І тут-таки завважує (щоправда, із застереженням «можливо»), що ця художність «заважає», бо «досі складно сприймати події на Сході саме як літературний матеріал, матеріал, що надається для естетизації, для гри, для цитування й стилізації». Тут опосередковано, але досить чітко виявлена декларація автора про поетику власного роману, який -- ми тепер це знаємо -- на той час завершувався або, радше, вже був написаний.

Що можна сказати під цим оглядом про «Інтернат»

Декларацію значною мірою реалізовано в тексті, націленість автора на пріоритет поетики «реального» перед поетикою «нереального» тут очевидна.

Жахливі картини охопленої війною донбаської території: напівзруйнований будинок, вулиця, що прострілюється наскрізь, інтернатський підвал-схованка -- повсякденність, перейнята атмосферою страху та занепаду. Гранична вірогідність, що межує з натуралістичністю, виворіт війни, біль війни, бруд, моральний занепад шокують. Шок підсилюють стриманість авторового тону, підкреслено проста інтонація оповіді, за якими вгадується прагнення уникнути літературної «естетизації» зображуваного, «містики», будь-якої метафоризації, залишивши все це романові Рафєєнка.

На щастя, «Інтернат» написано не схильним до теоретизувань рецензентом, а митцем, котрий відчуває і знає, що війна, крім емпіричного, реального виміру, має вимір четвертий, прихований, ірреальний, і що самою лише емпірикою, нехай і найвірогіднішою, не обійтися. Свідомо чи стихійно, за велінням художнього чуття і таланту, письменник увіходить у багатовимірний простір нетривіальних засобів осягнення реальності, її прихованої символіки та метафорики, ракурсів і зламів, які вислизають із поля поверхового зору. Тоді підвал інтернату перетворюється на метафізичний замкнений простір, а нафарбовані обличчя інтернатських дівчаток, котрі тут ховаються, постають метафорою недитячого лиця війни. Тоді роуд-сюжет поїздки героя в інтернат за племінником фронтовою дорогою між «укропами» і «колорадами», на розбитому «Опелі» з прив'язаною нагорі домовиною, набуває символічного значення як Шлях до істини й до самого себе через війну, Шлях, успішного завершення якого не видно, воно лише ледь-ледь угадується. Тоді мотив бездомних, голодних міських собак, епізод із цуценям на руках підлітка, озброєного бітою («Виросте -- всіх порве») сприймаються як метафори загального здичавіння, деформації дитячих душ.

Ці компоненти поетики «Інтернату» корелюють з особливостями індивідуальної манери, характерної для роману Рафєєнка «Долгота дней». Пограниччя між двома творами розширюється, еволюціонує від мовного до образно-поетичного, мотиваційного, семантичного.

Примітною є близькість позицій обох авторів в акцентуації проблеми соціально-морального вибору особистості, яка опинилася в кризових умовах, і в потрактуванні цієї проблеми через мотив провини та відповідальності. З тими, хто ініціював трагедію заради своїх особистих або кланових інтересів, хто їм протегує та допомагає, і з тими, хто приїхав «рятувати» цей край, подібно до Івана Івановича з роману Рафєєнка -- з ними все ясно. Але проблема провини глибша. У романі Жадана Ніна, директорка інтернату, каже: «...Не тіште себе ілюзіями, відповідати будуть усі. І найгірше буде тим, хто відповідати не звик». «Усі» -- тобто й ті, «хто взагалі ні при чому», як пояснює капелан біженцям зі зруйнованого ворогами міста у вірші Жадана «--Звідки ти, чорна валко, пташина зграє?»: «Потрібно було уважніше читати книги пророків. / Потрібно було оминати пекельні діри». Провина нерозуміння, невміння та небажання розуміти, перебування під гіпнозом застарілих ідеологічних стереотипів або найновіших пропаґандистських телевізійних кліше; таким у Рафєєнка постає Пашка, котрий усе «различал мутновато, как через грязное стекло. Ну и, в конце концов, записался, на войну против Правого сектора и, соответственно, за Гоголя, Гагарина.».

І є особлива провина тих, хто не відчуває своєї провини, бо не звик за що-небудь відповідати. Такий в «Інтернаті» Паша, який, перебуваючи в самому вирі війни, намагається залишитися в межах зони власного спокою, намагається, річ ясна, марно.

Тут зробімо відступ, утім, у рамцях теми

Мотив провини -- парадигмальний і один із найгостріших у книжці молодого донецького письменника та блогера Станіслава Асеева «В ізоляції»; тут зібрані статті та репортажі, або, як зазначено в підзаголовку, «Дописи з Донбасу» [2]. Ці «дописи» автор, перебуваючи на окупованій території, упродовж двох із половиною років, аж до арешту «МГБ Днр » й ув'язнення [звільнений у грудні 2019 року в рамцях обміну] друкував під псевдо «Васін» на сайті «Радіо Свобода», у газеті «Дзеркало тижня» та в журналі «Український тиждень». Мотив провини, протинаючи текстовий простір, не завершуеться гармонійною каденціею; так само й означена ним проблема морального вибору, провини та відповідальності людини в сучасному «донбаському контексті» не дістає розв'язання в зібраних докупи дописах, як -- принаймні поки що -- й у жорстокій життєвій практиці. Та книжку Асєєва вирізняє із загального публіцистично-пропаґандистського потоку передусім те, що пошук такого якщо не розв'язання, то бодай зрозуміння проблеми, ведеться зсередини, а не ззовні, він ініціюється і живиться реаліями підокупаційного повсякдення, у яких проживає автор і які він переживає. В Асєєва проблема провини постає в координатах ментальної та ідейно-моральної тріади Чуже--Інакше--Своє. Автор книжки, як і її герой-оповідач, належить до української, за його виразом, «пасіонарної меншості»; її представники, зберігаючи свою ідентичність і вірність національній ідеї, не полишають донбаську землю, бо вважають її українською. У його свідомості й відчуттях фронтирне Чуже втрачає чіткі контури, на передній план виступає складне, болюче пограниччя-сплетіння Чужого з Інакшим й обох -- зі Своїм. Уявний «цинік»-оповідач звертається до «своєї держави» [стаття «Лист циніка своїй державі»] із закликом не сприймати «людей з українським громадянством всередині та вмурованих у потворний ландшафт “ДНР”» як «не таких» українців [2, 202, 291]. «Незрозуміння» цих людей, ширше -- «незрозуміння» Донбасу як пограничного феномену, природи і причин його інакшості, регіональної, межової ідентичності Homo Donbasus -- то, гадає Асєєв, велика помилка і провина.

Так, він суб'єктивний у своїх судженнях, тези його книжки, завважує доброзичлива рецензентка, -- «це тільки одна з багатьох “лінз”, крізь які можна дивитися на Донбас» [10]; щодо ґрунтовності аналізу, виваженості й переконливості арґументації вона вочевидь поступається згаданим у рецензії працям зарубіжних та українських науковців [17; 18; 34; 43; 44]. Та книжка Асєєва й не претендує на порівняння з ними, поготів на змагання; її наратив розгортається у зовсім іншій площині -- у площині живих вражень, людського болю, національної образи, емоційних реакцій, часом не керованих, не обмежених кимось установленими нормами чи стереотипами масової свідомості. Можна говорити про суб'єктивність оцінок і висновків автора, а можна -- про потенціал вірогідності й щирості оповіді, які збуджують думку, спонукають її до постави нешаблонних запитань і пошуку адекватних відповідей. Це дорого вартує.

Повернімося безпосередньо до нашого дискурсу

Спільність тем, сенсів, потрактувань, оцінок, схожість -- за збереження відмінностей -- деяких аспектів поетичних систем та образних засобів додає поняттю пограниччя нові моменти, котрі, проте, не розмивають його, і поготів не скасовують. Чинником стабільності пограниччя як поняття/концепту виступає наявність двох мовних стихій, у випадку Жадана і Рафєєнка -- української і російської. За всіх умов обидві зберігають свою первісну природу, мова залишається одним із найважливіших критеріїв національної ідентичності. Що не виключає можливості виникнення -- під упливом мінливих зовнішніх обставин, тенденцій «зустрічного руху» двох мовних стихій, моментів їхньої взаємодії, часом активної, аж до спроб подолання роз'єднувальних ліній, навіть зміни мовних векторів. Так, Рафєєнко в одному з інтерв'ю розповідає, що свій новий роман, «дистанційований від війни», але пов'язаний із життям «переселенця зі Сходу», він пише українською, хоча не певен у «мовній адекватності» твору, бо відчуває, що його українська поки ще далека від досконалості Це роман «Мондеґрін. Пісні про смерть і любов», [31], у ньому відтворено -- значною мірою в постмодерністичному ключі -- процес «самоукраїнізації» героя-оповідача, його повернення до рідної мови предків, колись ними забутої.'. У цьому конкретному життєвому та творчому епізоді відбиті породжені війною надзвичайно складні, часом парадоксальні, а незрідка й драматичні процеси на донбаському етнокультурному, зокрема мовному, пограниччі. З одного боку, украй загострюються, набувають фронтирного, навіть агресивного характеру позиції представників обох сторін, що об'єктивно веде до перетворення пограниччя в зону відчуження. З другого -- частіше виявлення толерантного, конструктивного підходу. Коли Сергій Жадан, український письменник, який знає силу й ціну рідного слова, каже: «Можна любити Україну російською мовою», за цим стоїть не готовість до компромісу зі зневажливо-хамською тезою «какая разница», а тверезе усвідомлення неоднозначних реалій війни, її парадоксів, духовно-моральних уроків і наслідків.

Я <...> знаю багатьох людей, які є добровольцями, волонтерами, громадськими активістами, але на четвертому році війни вони не відмовилися від своєї російської. Так, вони намагаються <...> переходити [на українську], себто для них це не абсолютно чужа мова, але не переходять. Чому? Я можу їх зрозуміти: у тебе нема середовища, у тебе немає практики. Це насправді не так просто [22].

Нещодавно побачило світ знакове з погляду «пограничної» проблематики видання -- антологія «Порода»; до неї ввійшли твори українських і російських письменників другої половини ХХ -- початку XXI ет., чиї біографії та (або) творчості пов'язані з Донбасом [29]. Антологія стала приводом для роздумів Івана Дзюби про українсько-російське літературне пограниччя цього регіону. Його вступне слово містить не тільки огляд і характеристики включених до антології текстів, а й методологічні міркування, спрямовані на подальше дослідження теми, на «перевідкриття Донбасу» (назва передмови), на розробку різних аспектів проблеми українсько-російського пограниччя як важливого структурота сенсотвірного чинника культури України. Думки Дзюби авторитетні й важливі як свідчення літератора, котрий знає проблему не із чуток; він народився на донбаській землі, закінчив свого часу Сталінський педагогічний інститут (нині Донецький національний університет ім. Василя Стуса, функціонує у Вінниці).

Назва книжки не позбавлена провокативного відтінку, бо в мовленнєвій практиці поняття «порода» пов'язується зазвичай з уявленням про некорисні відходи -- або в прагматичному аспекті, стосовно гірничодобувної галузі, або в аспекті образному, метафоричному. Укладачі антології акцентують у її назві інше -- гру сенсів; «порода» тут -- це сховані в глибинних шарах суспільства і людської натури, поки що не виявлені й не видобуті цінні елементи й водночас це сформований особливими умовами людський тип високого ґатунку, «донбаський характер».

До антології ввійшли поетичні, прозові та драматургічні твори -- деякі в уривках -- українських і російських авторів старшої та середньої ґенерацій, а також ті, чиє духовне і творче становлення випало вже на роки доби незалежності, зокрема, на останні десять-п'ятнадцять років; присутність в антології представників цього літературного призову

І. Дзюба в передмові до книжки відзначає як одну зі суттєвих особливостей видання, називаючи, утім, іще два значущих моменти. Це «виклик уявленню про Донеччину (принаймні літературну) як заповідник совєтщини та “совковості”» і це акцент «на принципово важливому факті нормального (чи змагального?) співіснування (в деякі періоди) на Донеччині українського й російського літературного Слова та можливій перспективі такого співіснування в майбутньому, якщо воно, це спільне майбутнє, таки буде...» [7, 6]. У ракурсі проблематики лінґвокультурного пограниччя ця, третя, особливість антології постає головною.

Відомо, що кількісні показники не надто багато вирішують в оцінці явищ і процесів художньої творчості, та все ж варто звернути увагу на той -- як видається, прикметний -- факт, що в антології українські та російські письменники представлені в рівних, або сливе рівних, частках. Це може бути витлумачено двояко -- як, з одного боку, свідчення того, що українське слово не розчинилося в російськомовній донбаській стихії, з другого -- як підтвердження висловленої автором цієї статті стосовно сучасного Харкова завваги, що характерна для останніх десятиліть природна інтенсифікація українськомовного «стрижня» в загальнонаціональному літературному потоці не супроводжується зниженням творчого тонусу російської літератури в Україні, радше навпаки, є підстави відзначити його підвищення. Властиво, це два аспекти єдиного процесу гармонізації складного ментально-творчого феномену Чуже--Інакше-- Своє на етнокультурному пограниччі при збереженні його (пограниччя) внутрішньої діалектики як інноваційного чинника.

Із цим процесом пов'язана ще одна вельми суттєва особливість антології. Зрозумілим і закономірним є той факт, що в її тематичній, доволі різноманітній, гамі, яка охоплює проблематику другої половини минулого століття та початку нинішнього, -- що в цій гамі превалюють трагічні події останніх років на сході України, мотиви війни, страждань і загибелі людей, біженства, підміни та спотворення цінностей, розколу людських спільнот, руйнації дружніх зв'язків і навіть родин, духовного й морального зубожіння. Примітним є те, шо в художньому відображенні та осягненні цього болючого проблемно-тематичного шару своє місце знаходять донбаські письменники обох мовних груп. Вище це було показано на прикладі творів С. Жадана та В. Рафєєнка; обоє представлені в антології, перший -- великою добіркою поезій, які тематично, емоційно та естетично корелюють з «Інтернатом», другий -- уривком із роману «Долгота дней». За принципом близькості ідейно-моральних, гуманістичних позицій авторів і за очевидної, зчаста вельми суттєвої, ба сутнісної, несхожості естетики та поетики, можна вичленувати також інші творчі «пари». Наприклад, оповідання «Виклик» Олега Зав'язкіна, манері якого властива химерна суміш вірогідних деталей в описі буднів прифронтової «швидкої допомоги» із забарвленою іронією фантастикою, -- і спокійно-роздумлива, дуже особистісна російська проза Світлани Заґотової. Або знаковий для поезії Любові Якимчук, переселенки з Луганська, трагіко-експресіоністичний вірш «розкладання» -- саме так, із малої літери, грою звуків, розривами слів і відсутністю розділових знаків («я більше не Люба / тільки ба»), -- і російськомовні філософські поетичні етюди Ігоря Козловського, ученого-реліґієзнавця. Або ґротескна фантастика прозового фрагмента Станіслава Федорчука «Столиця совків і Юрій» і актуальні біблійні алюзії в поетичному циклі Ярослава Мінкіна про «город, которого вот-вот не станет».

Які висновки можна зробити зі щойно наведених прикладів

Упорядники антології формулюють свій заздалегідь, іще до публікації текстів. Назву видання супроводжено підзаголовком: «Антологія українських письменників Донбасу». Тобто належність усіх представлених в антології авторів до української літератури означено за географічним і тематичним принципами, незалежно від мови 'їхніх творів. Такий -- простий, як двічі по два, -- підхід не є новим для літературно-критичної практики в Україні; деяким учасникам дискусій, що точилися впродовж останніх десятиліть, він видається привабливим і плідним, бо нібито розширює та збагачує простір української літератури. Варто, однак, звернути увагу на те, що І. Дзюба в передмові до антології формулює суть проблеми принципово інакше: «...Українське Слово і російське Слово в устах чесних та відповідальних синів нашої країни звучать в унісон, коли йдеться про людську гідність і право на життя у свободі. В Україні» [7, 19]. Звісна річ, поняття «унісон» не універсальне для характеристики етнокультурного пограниччя; існує багато ситуативних варіантів, стосовно яких доцільні інші означення, приміром, «фронтир», «розділення», «протистояння», «конфлікт». Але щодо розглянутого конкретного випадку -- сучасного донбаського літературного пограниччя -- запропоноване Дзюбою поняття «унісон» сприймається як коректне і точне.

Література

1. Автобиография Н. И. Костомарова. Москва: Задруга, 1922. 440 с.

2. Асеев С. В ізоляції: Тексти, фото; передм. М. Драч, С. Рахманіна, Д. Крапивенка; ілюстр. С. Захарова. Київ: Люта справа, 2018. 208 с.

3. Багалей Д. Опыт истории Харьковского университета (по неизданным материалам). Т. 2 (1815--1835 гг.). Харьков: Тип. и лит. М. Зильберберга, 1904. 1136 с.

4. Багалей Д. Удаление профессора И. Б. Шада из Харьковского университета. Харьков, Зильберберг, 1899, 147 с.

5. Бондар-Терещенко І. Українська і російська проза сьогодення: дві моделі «імперськості». URL: https://tsn.ua/blogi/themes/books/ukrayinska-i-rosiyska-proza-sogodennyadvi-modeli-imperskogo-buttya-892438.html

6. Гулак-Артемовський П. Твори / Упоряд. Б. Деркач. Київ: Видавництво художної літератури «Дніпро», 1978. 160 с.

7. Дзюба І. Перевідкриття Донеччини // Порода. Антологія українських письменників Донбасу. Упоряд. В. Білявського та М. Григорова. [Київ:] Видавництво «Легенда», 2017. С. 6--19.

8. Жадан С. Інтернат. Чернівці, Meridian Czernowitz, 2017. 336 с.

9. Жадан С. Містика проти реальності. URL: https://starylev.com.ua/club/article/mistykaproty-realnosti

10. Зарембо К. Станіслав Асєєв (Васін). В ізоляції. Дописи про Донбас // Критика. 2019. Березень. URL: https://m.krytyka.com/ua/reviews/v-izolyatsiyi-dopysy-pro-donbas

11. Зеров М. До джерел. Історико-літературні та критичні статті. Харків--Львів: Харківське видавництво, 1943. 272 с.

12. Киселёв В. Имперская словесность и славянский литературный регионализм: случай украинской журналистики начала XIX в. // Русин. 2015. № 4 (42). С. 66--85.

13. Костомаров Н. Правы ли наши обвинители? (По вопросу об издании книг научного содержания на южнорусском языке) // Український історичний журнал. 1990. № 7. С. 140--146.

14. Кравченко В. Харьков/Харків: столица пограничья. Вильнюс: Европейский гуманитарный университет, 2010. 358 с.

15. Красовська Г. Переднє слово // Сухомлинов О. Культурні пограниччя: новий погляд на стару проблему. Донецьк: Юго-Восток, 2008. C. 4 --8.

16. Кригель М. Роман с Донецком. Посмертные приключения звонаря. Как писатель Р. Уехал из города Z. в страну U., по дороге умер и написал роман. URL: https://focus.ua/ long/350379/

17. Кульчицький С., Якубова Л. Триста років самотності: український Донбас у пошуках смислів і Батьківщини. Київ: Кліо, 2016. 719 с.

18. Куромія Гіроакі. Свобода і терор у Донбасі: українсько-російське прикордоння, 1870-- 1990-ті роки. Пер. з англ.: Г. Кьорян, В. Агеєв; Передм. Г. Немирі. Київ: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002. 510 с.

19. Лепкий Б. Яків Щоголів // Щоголів Я. Вибір творів. З портретом автора та вступною статтею Богдана Лепкого. Видавництво «Українське слово» в Берліні, [1924]. С. 5--19.

20. МаслійчукВ. Провінція на перехресті культур. Дослідження з історії Слобідської України XVII--XIX століть. Харків, Харківський приватний музей міської садиби, 2007. 400 с.

21. Михайлин І. Історія української журналістики ХІХ століття. Підручник. Київ: Центр навчальної літератури, 2003. 720 с.

22. «Можна любити Україну російською мовою»: інтерв'ю із Жаданом про Донбас та «Інтернат». URL: https://maximum.fm/mozhna-lyubiti-ukrayinu-rosijskoyu-movoyuintervyu-iz-zhadanom-pro-donbas-ta-internat_n127757

23. Олександр Опанасович Потебня. Ювілейний збірник до 125-річчя з дня народження. Київ: Видавництво Академії наук УРСР, 1962. 110 с.

24. Памяти Измаила Ивановича Срезневского. Книга I. Петроград, Типография Императорской Академии Наук, 1916. VIII, 421 с.

25. Пінчук Ю. Заборонена стаття М. І. Костомарова // Український історичний журнал. 1990. № 7. C. 137--140.

26. Поліщук В. Із перших класиків. До 225-річчя від дня народження Петра Гулака-Артемовського // День. 2015. 31 січня. URL: https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayinaincognita/iz-pershyh-klasykiv

27. ПоляковаЮ. Русские литературно-художественные журналы Харькова XIX--XX веков (попытка перечисления) // ©оюз писателей (журнал, Харків). 2005. № 1 (6). С. 29--47.

28. Порода. Антологія українських письменників Донбасу. Упоряд. В. Білявського та М. Григорова. Передмова І. Дзюби. Київ: Видавництво «Легенда», 2017. 383 с.

29. Рафеенко В. Довгі часи. Переклад Маріанни Кіяновської. Львів: Видавництво Старого Лева, 2017. 272 с.

30. Рафеенко В. Долгота дней. Xарьков: Издательство «Ранок»; «Фабула», 2017. 304 с. (Серия «Современная проза Украины»).

31. Рафеенко В. Мондеґрін. Пісні про смерть і любов. Чернівці: Meridian Czernowitz, 2019. 192 с.

32. Роммель К. Д., фон. Спогади про моє життя та мій час. Пер. з нім. В. Маслійчук, Н. Оніщенко. Харків, Майдан, 2001. 206 с.

33. Срезневский И. Взгляд на памятники украинской народной словесности. Письмо к профессору И. М. Снегиреву // Ученые записки Императорского Московского университета. Год второй. Часть шестая. Москва: В университетской типографии, 1834. C. 134--150.

34. Студенна-Скруква М. Український Донбас. Обличчя регіональної ідентичності. Пер. з пол. А. Бондар; наук. ред. перекладу В. Кабуладзе. Київ: Лабораторія законодавчих ініціатив, 2014. 409 с.

35. Сухомлинов О. Культурні пограниччя: новий погляд на стару проблему. Донецьк, ЮгоВосток, 2008. 212 с.

36. Ушкалов Л. Література галицька, слобідська та інші: принцип коекзистенції // Історії літератури. Центр гуманітарних досліджень Львівського національного університету ім. Івана Франка. [Київ], Смолоскип, [Львів], Літопис, 2010. С. 1--24. [Книжка-перевертень].

37. Цимбал Я. «Харківський текст» 1920-х років: обірвана спроба // Літературознавчі обрії. Праці молодих учених. Вип.18. Київ: Інститут літератури НАНУ], 2010. С. 54--61.

38. [Чернов Л.] Вступна інтермедія // Літературний ярмарок. 1929. Кн. 4 (134). Березень. С. 4--10.

39. Шаховська-Брабант Є., кн. Біографія й спомини про поета Я. Щоголева // Діло (Львів). 1923. 15 червня.

40. Шевельов Ю. Олександер Потебня і українське питання // Потебня О. Мова. Національність. Денаціоналізація: ст. і фраґм. / упорядкування і вступна стаття Ю. Шевельова. Українська Вільна Академія Наук у США. Нью-Йорк [б.в.]., 1992. C. 7--48.

41. Шевченко Т. [Передмова до нездійсненого видання «Кобзаря»] // Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 12 томах Т. 5. Київ: Наукова думка, 2003. C. 207--208.

42. ШерехЮ. Четвертий Харків // ШерехЮ. Пороги і запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології. Харків: Фоліо, 1998. Т. I. С. 478--492.

43. Siegelbaum, L. H., Walkowitz, D. J. Workers of the Donbass Speak: Survival and Identity in the New Ukraine, 1989--1992. New York: State University of New York Press, 1995. 254 p.

44. Wilson A. The Donbas between Ukraine and Russia. The Use of History in Political Disputes // Journal of Contemporary History. 1995 Vol. 30, No. 2 (Apr.). Р. 265--289.

References

1. AvtobiografiyaN. I. Kostomarova (1922). Moscow: Zadruga. [in Russian]

2. Asieiev, S. (2018). Vizoliatsii: Teksty, foto. Kyiv: Liuta sprava. [in Ukrainian]

3. Bagalej, D. (1904). Opyt istorii Kharkovskogo universiteta (po neizdannym materialam). T. 2 (1815--1835gg.). (Vol. 1-2; Vol. 2). Kharkiv: Tip. i lit. M. Zil'berberga. [in Russian]

4. Bagalej, D. (1899). Udalenie professora I. B. Shada iz Kharkovskogo universiteta. Kharkiv: Zil'berberg. [in Russian]

5. Bondar-Tereshchenko, I. (2017, March 7). Ukrainska i rosiiskaproza sohodennia: dvi modeli “imperskosti” Retrieved from https://tsn.ua/blogi/themes/books/ukrayinska-i-rosiyskaproza-sogodennya-dvi-modeli-imperskogo-buttya-892438.html. [in Ukrainian]

6. Derkach, B. (Ed.), Hulak-Artemovskyi, P. (1978). Tvory. Kyiv: Vydavnytstvo khudozhnoi literatury “Dnipro”. [in Ukrainian]

7. Dziuba, I. (2017). Perevidkryttia Donechchyny. In Biliavskyi, V. & Hryhoriv, M. (Ed.). Poroda. Antolohiia ukrainskykh pysmennykiv Donbasu, pp. 6-19. Kyiv: Vydavnytstvo “Lehenda”. [in Ukrainian]

8. Zhadan, S. (2017). Internat. Chernivtsi: Meridian Czernowitz. [in Ukrainian]

9. Zhadan, S. (2017, August 28). Mistyka proty realnosti. Retrieved from URL: https:// starylev.com.ua/club/article/mistyka-proty-realnosti [in Ukrainian]

10. Zarembo, K. (2019, March). Stanislav Asieiev (Vasin). V izoliatsii. Dopysy pro Donbas. Krytyka. Retrieved from https://m.krytyka.com/ua/reviews/v-izolyatsiyi-dopysy-prodonbas [in Ukrainian]

11. Zerov, M. (1943). Do dzherel. Istoryko-literaturni ta krytychni statti. Kharkiv; Lviv: Kharkivske vydavnytstvo. [in Ukrainian]

12. Kiselyov, V. (2015). Imperskaya slovesnost' i slavyanskij literaturnyj regionalizm: sluchaj ukrainskoj zhurnalistiki nachala XIX v. Rusin, 4 (42), pp. 66-85. [in Russian]

13. Kostomarov, N. (1990). Pravy li nashi obviniteli? (Po voprosu ob izdanii knig nauchnogo soderzhaniya na yuzhnorusskom yazyke). Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 7, pp. 140-146. [in Russian]

14. Kravchenko, V. (2010). Khar'kov/Kharkiv: stolica Pogranichya. Vilnyus: Evropejskij gumanitarnyi universitet. [in Russian]

15. Krasovska, H. (2008). Perednie slovo. In Sukhomlynov, O. Kulturni pohranychchia: novyi pohliad na staruproblemu, pp. 4-8. Donetsk: Yuho-Vostok. [in Ukrainian]

16. Krigel', M. Roman s Doneckom. Posmertnye priklyucheniya zvonarya. Kak pisatel' R. uekhal iz goroda Z. v stranu U., po doroge umer i napisal roman. Retrieved from https://focus.ua/ long/350379/ [in Russian]

17. Kulchytskyi, S. & Yakubova, L. (2016). Trysta rokiv samotnosti: ukrainskyi Donbas u poshukakh smysliv i Batkivshchyny. Kyiv: Klio. [in Ukrainian]

18. Kuromiia, H. (2002). Svoboda i teror u Donbasi: ukrainsko-rosiiske prykordonnia, 1870-- 1990-i roky. (H. Korian & V. Aheiev, Trans.). Kyiv: Vydavnytstvo Solomii Pavlychko “Osnovy”. [in Ukrainian]

19. Lepkyi, B. (1924). Yakiv Shchoholiv. In Shchoholiv, Ya. Vybir tvoriv. Z portretom avtora ta vstupnoiu statteiu Bohdana Lepkoho, pp. 5-19. Berlin: Vydavnytstvo “Ukrainske slovo” v Berlini. [in Ukrainian]

20. Masliichuk, V. (2007). Provintsiia na perekhresti kultur. Doslidzhennia z istorii Slobidskoi Ukrainy XVII--XIX stolit. Kharkiv: Kharkivskyi pryvatnyi muzei miskoi sadyby. [in Ukrainian]

21. Mykhailyn, I. (2003). Istoriia ukrainskoizhurnalistykyXIXstolittia. Pidruchnyk. Kyiv: Tsentr navchalnoi literatury. [in Ukrainian]

22. “Mozhna liubyty Ukrainu rosiiskoiu movoiu': interviu iz Zhadanom pro Donbas ta “Internat'' (2017, September 22). Retrieved from https://maximum.fm/mozhna-lyubiti-ukrayinurosijskoyu-movoyu-intervyu-iz-zhadanom-pro-donbas-ta-internat_n127757 [in Ukrainian]

23. Oleksandr Opanasovych Potebnia. Yuvileinyi zbirnyk do 125-richchia z dnia narodzhennia. (1962). Kyiv: Vydavnytstvo Akademii nauk URSR. [in Ukrainian]

24. Pamyati Izmaila Ivanovicha Sreznevskogo. Kniga I. (1916). Petrograd: Tipografiya Imperatorskoj Akademii Nauk. [in Russian]

25. Pinchuk, Yu. (1990). Zaboronena stattia M. I. Kostomarova. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 7, pp. 137-140. [in Ukrainian]

26. Polishchuk, V. (2015, January 31). Iz pershykh klasykiv. Do 225-richchia vid dnia narodzhennia Petra Hulaka-Artemovskoho. Den. Retrieved from https://day.kyiv.ua/uk/ article/ukrayina-incognita/iz-pershyh-klasykiv [in Ukrainian]

27. Polyakova, Yu. (2005). Russkie literaturno-khudozhestvennye zhurnaly Khar'kova XIX-- XX vekov (popytka perechisleniya). ©oyuzpisatelej, 1 (6), pp. 29-47. [in Russian]

28. Biliavskyi, V. & Hryhoriv, M. (Ed.). (2017). Poroda. Antolohiia ukrainskykh pysmennykiv Donbasu. Kyiv: Vydavnytstvo “Lehenda”. [in Ukrainian]

29. Rafieienko, V. (2017). Dovhi chasy. (M. Kiianovska, Trans.). Lviv: Vydavnytstvo Staroho Leva. [in Ukrainian]

30. Rafeenko, V. (2017). Dolgota dnej. Khar'kov: Izdatel'stvo “Ranok”; “Fabula”. [in Russian]

31. Rafieienko, V. (2019). Mondegrin. Pisni pro smert i liubov. Chernivtsi: Meridian Czernowitz. [in Ukrainian]

32. Rommel K. D., von. (2001). Spohady pro moie zhyttia ta mii chas. (V. Masliichuk & N. Onishchenko, Trans.). Kharkiv: Maidan. [in Ukrainian]

33. Sreznevs'kij, I. (1834). Vzglyad na pamyatniki ukrainskoj narodnoj slovesnosti. Pis'mo k professoru I. M. Snegirevu. Uchenye zapiski Impertorskogo Moskovskogo universiteta. God vtoroj. Chast'shestaya, pp. 134-150. Moscow: V universitetsokj tipografii. [in Russian]

34. Kebuladze, V. (Ed.) Studenna-Skrukva, M. (2014). Ukrainskyi Donbas. Oblychchia regionalnoi identychnosti (A. Bondar, Trans.). Kyiv: Laboratoriia zakonodavchykh initsiatyv. [in Ukrainian]

35. Sukhomlynov, O. (2008). Kulturni pohranychchia: novyi pohliad na staru problemu. Donetsk: Yuho-Vostok. [in Ukrainian]

36. Ushkalov, L. (2010). Literatura halytska, slobidska ta inshi: pryntsyp koekzystentsii. In Istorii literatury, рр. 1-24. Kyiv: Smoloskyp; Lviv: Litopys. [in Ukrainian]

37. Tsymbal, Ya. (2010). “Kharkivskyi tekst” 1920-kh rokiv: obirvana sproba. Literaturoznavchi obrii. Pratsi molodykh uchenykh, 18, pp. 54-61. Kyiv: Instytut literatury NANU. [in Ukrainian]

38. [Chernov, L.] (1929, March). Vstupna intermediia. Literaturnyi yarmarok, 4 (134), pp. 4-10. [in Ukrainian]

39. Shakhovska-Brabant, Ye., kn. (1923, June 15). Biohrafiia y spomyny pro poeta Ya. Shchoholeva. Dilo. [in Ukrainian]

40. Shevelov, Yu. (1992). Oleksander Potebnia i ukrainske pytannia In Shevelov, Yu. (Ed.) Potebnia, O. Mova. Natsionalnist. Denatsionalizatsiia: statti i fragmenty, pp. 7-48. New York: Ukrainska Vilna Akademiia Nauk u SShA. [in Ukrainian]

41. Shevchenko, T. (2003). [Peredmova do nezdiisnenoho vydannia “Kobzaria”]. In Shevchenko, T. Povne zibrannia tvoriv (Vol. 1-12; Vol. 5), pp. 207-208. Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian]

42. Sherekh, Yu. (1998). Chetvertyi Kharkiv. In Sherekh, Yu. Porohy i zaporizhzhia. Literatura. Mystetstvo. Ideolohii (Vol. 1-3; Vol. 1), pp. 478-492. Kharkiv: Folio. [in Ukrainian]

43. Siegelbaum, L. H. & Walkowitz, D. J. (1995). Workers of the Donbass Speak: Survival and Identity in the New Ukraine, 1989--1992. New York: State University of New York Press.

44. Wilson, A. (1995). The Donbas between Ukraine and Russia. The Use of History in Political Disputes. Journal of Contemporary History, 30, 2 (Apr.), pp. 265-289.

Размещено на Allbest.ru