Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ.М.П.ДРАГОМАНОВА

КАФЕДРА СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ТЕОРІЇ ЛІТЕРАТУРИ

КУРСОВА РОБОТА

Кінематографічні інтерпретації трагедії "Король лір" Вільяма Шекспіра

Шинкарук Юлія Ігорівна (факультет іноземної фолології)

Науковий керівник: Кондакова Д.Ю

КИЇВ 2020

• ЗМІСТ
• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. ДРАМАТУРГІЯ ТВОРЧОСТІ ШЕКСПІРА
• 1.1 «Весь світ - театр»
• 1.2 Шекспір і західноєвропейський театр
• 1.3 Шекспір на радянській сцені
• 1.4 Шекспір у кіно
• РОЗДІЛ 2. КІНЕМАТОГРАФІЧНІ ІНТЕРПРИТАЦІЇ «КОРОЛЯ ЛІРА» ВІЛЬЯМА ШЕКСПІРА.
• 2.1 Традиційний «Король Лір» режисера Григорія Козінцева, 1971 р.
• 2.2 Сучасний «Король Лір» режисера Річарда Ейра
• ВИСНОВОК
• ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА


ВСТУП

Актуальність теми. «Король Лір» - легендарна трагедія видатного англійця Вільяма Шекспіра (1564 - 1616рр.) була написана 1606 року, а вже у грудні того ж року представлена на сцені англійського театру. Усі його п'єси фактично були вже готовими виставами, де ураховувалися усі особливості театрального простору: від будови сцени до зовнішності акторів. Тому не дивно, що трагедія «Король лір» протягом століть неодноразова реалізувалася у театрі, а згодом і в кіно. Людство знову і знову звертається до великого Шекспіра, та не з метою відтворення реалій, втілених у п'єсах, а з метою осмислення світу через них. Твори Шекспіра ,«Король Лір» зокрема, - це призма життя, це збільшувальне скло, яке залишалось і залишатиметься цілісним. Моральні проблеми, порушені видатним англійцем Вільямом Шекспіром у трагедії «Король Лір» донині є енциклопедією стосунків батьків та дітей, яка налічує і зображує яскраву мозаїку усіх можливих вад та чеснот, розчарувань та надій, а головне любові у її первозданності та незайманості. «Король Лір» - це не просто трагедія, це своєрідна циклічність та закономірність родинних стосунків. Саме тому ця історія знайшла втілення в кінематографі та театрі. Її можна обрамлювати по-новому, приміряти до неї сучасні реалії, одягати її в інші шати, проте незмінним залишається сутність одвічного конфлікту «батьків і дітей», так вдало втіленому Вільямом Шекспіром.

Глибокий драматизм цієї історії - це те, що приваблює режисерів усього світу, як у театрі, так і в кіно. Перша кіно-згадка датується 1910 роком. Італійський режисер Джероламо Ло Савойо знімає однойменний фільм. У 1971 році радянський режисер Григорій Козінцев вдало ілюструє трагедію «Король Лір» із Юрієм Ярветом у головній ролі. Цього ж року здійснює спробу екранізувати надбання світової літератури і Пітер Брук, а за ним у 1985 р. і японський режисер Акіра Куросава у фільмі «Ран» по-новому інтерпретує та обрамлює трагедію написану Шекспіром. Вже у ХХІ столітті сучасні режисери знову беруться за відтворення літературного першоджерела: 2002 р. - «Король Техасу» реж. Уллі Еделя, 2008 р. - «Король Лір» Тревора Нанна, і врешті одна з останніх екранізацій трагедії - «Король Лір» 2018 р. режисера Річарда Ейра.

Мета дослідження полягає у взаємодії літературних та кінематографічних прийомів, які накладаються один на одного у процесі екранізацій трагедії «Король Лір» та її інтерпретації. Реалізація цієї мети передбачає виконання наступних завдань:

· виявити особливості переосмислення ключових образів трагедії у кінематографі;

· дослідити кінематографічні засоби зображення конфлікту трагедії «Король Лір»;

· порівняти просторово-часові рамки першоджерела та екранізації.

· простежити особливості кінематографічних інтерпретацій вічного конфлікту «батьків і дітей», втіленого Вільямом Шекспіром у його трагедії.

Об'єктом дослідження виступають просторово-часові образи трагедії В.Шекспіра «Король Лір» та кінофільмів Григорія Козінцева(1971) та Річарда Ейра (2018).

Предмет дослідження - трагедія «Король Лір» В.Шекспіра, однойменні фільми реж. Г.Козінцева (1971 р.) та реж. Р.Ейра (2018 р.).

Теоретико-методологічною основою є праці В.Д. Захарова, К. Юнга, Г. Козінцева, С. Нельса, В. Халізєва та інших.

Структура роботи: складається з вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ДРАМАТУРГІЯ ТВОРЧОСТІ ШЕКСПІРА

шекспір театр режисер трагедія

1.1 «Весь світ - театр»

Вільям Шекспір був людиною театру. Свої твори він адресував не читачеві, а глядачеві. Він писав для глядачів славнозвісного театру «Глобус», де сам працював актором, для простолюду з усіх куточків Лондону і для вельмож. «Гамлет», «Король Лір», «Буря», «Ромео і Джульєтта» - саме глядач визначав долю таких великих і легендарних сьогодні творів. Шекспір спирався на реакцію глядачів і фактично віддав свої творіння на загальний суд. Він розглядав свої п'єси лише як матеріал для вистави, і зовсім не думав видавати їх. Вони видавалися іншими людьми без його відома, а часто і проти його волі.

Багато років життя Шекспір провів серед акторів, за лаштунками сцени, занурившись з головою у світ театральної природи, драми та бутафорії. Без перебільшень, театр для нього був окремим світом. Чи не про це свідчить і його назва - «Глобус»?

Земля очима Шекспіра була грандіозним театром, де невпинно грають одну лише п'єсу: життя. Саме тому письменник жадав відтворити на сцені увесь світовий простір. Де тільки не бував Шекспірівський глядач: Італія, Стародавня Греція і Рим, Данія, Бермудські острови і врешті сама Англія, батьківщина поета.

Щоб краще зрозуміти Шекспіра, варто розглядати його не як письменника, а як драматурга, чиї твори були призначені для сценічної реалізації. Драматургія стала для Шекспіра головним інструментом його творчості, яким він навчився вдало послуговуватися. Не варто недооцінювати роль театру у творенні змісту та сюжету п'єс, адже Вільям Шекспір як драматург розробив власну систему художніх засобів, характерів, наративу. Для осмислення всесвіту його творів необхідно проникнути у епоху Шекспіра, зазирнути на сцену його театру і врешті зрозуміти систему естетичних цінностей та характерів.

1.2 Шекспір і західноєвропейський театр

Вільям Шекспір закріпився у репертуарі західоєвропейського театру в XVІІІ столітті. Підвалини фундаментального розуміння Шекспіра і його втілення на сцені заклали такі відомі філософи, як Ґомтгольд Лессінґ, Дені Дідро, Йоган Вольфганг фон Гете, а також англійський актор Девід Гаррік.

Вони намагалися відродити ту традицію шекспірівського театру, яку знищив класицистичний театр XVII i початку XVIII століття. У цей період п'єси Шекспіра змінювалися до невпізнаваності, починаючи від самої фабули твору і закінчуючи образами і характерами героїв, відповідно до аристократичних смаків тогочасного суспільства. Так, критик того часу Томас Раймер так розуміє провідні ідеї трагедії «Отелло»: « Мораль цієї байки, безсумнівно, дуже повчальна. Вона навчає хороших господинь добре стерегти свою білизну».

Вже просвітники намагалися воскресити втраченого істинного Шекспіра - Шекспіра-великого реаліста, поета вируючих пристрастей, складних конфліктів.

Після Великої французької буржуазної революції посилюється рух романтизму. Інтерес до Шекспіра поглиблюється. Але в інтерпретаціях англійського драматурга романтики втрачають той демократизм і реалізм, властивий творам Вільяма Шекспіра. Особливо яскраво це втілюється в діяльності німецьких романтиків, які бачили в людині істоту ірраціональну, тоді як драми Шекспіра були апофеозом світлого розуму особистості.

До прикладу, актор Людвіг Деврієнт надавав шекспірівським ролям недоречного гротеску. Його образи у комедіях межували з фантастикою через гіперболізовану гротескність, а трагедійні персонажі взагалі ставали відбитками містицизму.

Проте, формування нової течії - критичного реалізму - поклало кінець спотворенням п'єс Шекспіра.

Інтерес західноєвропейського театру до Шекспіра був зумовлений особливостями розвитку літератури в епоху реалізму. Великі реалісти ХІХ століття практично не приділяли увагу жанрові драми. Мелодрами та водевілі панували на театральній сцені. Та глядач прагнув монументальності.

Так, режисери почали шукати нові характери - характери могутніх людей, борців, бунтарів, людей, які страждають, поневіряються,гинуть але зберігають велич та силу духу.

Саме тому діячі театру так цінували драматургію Шекспіра. У його героях вони знаходять втрачений ідеал. Честолюбцям, буржуа, егоїстам, яких так потужно зображали реалісти, режисери протиставляють героїв Шекспіра, які живуть високими моральними ідеями, принципами. Високі пристрасті Гамлета, Ромео, Ліра і Отелло відтіняють пороки Растіньяків та Дюруа. Вони протиставляють владу правди владі грошей.

Видатні актори того періоду Сальвіні і Россі, Макреді, ірвінг, Барнай, Моіссі - кожен по своєму зображуючи Ліра, Отелло, Гамлета та інших, втілювали краще, що є в людині. У своїй увазі до людини вони намагалися як можна глибше проникнути у його внутрішній світ, передати кожен порух душі, усі деталі її переживань та пристрастей. Загальна ідея не зникала у деталях, вона була цілісною, надаючи монументальності та величі реалістичним образам.

Проте скоро реалізм набуває елементів індивідуального психологізму і прямує до натуралізму та імпресіонізму. На цьому відрізку розвитку літератури Шекспірівські трагедії з їх титанічними героями перетворюються на драму самотньої, ізольованої особистості на узбіччі суспільного життя. Драматургія Шекспіра набуває нових відтінків: кохання, смерть, самотність визначають характер сценічної реалізації його п'єс.

1.3 Шекспір на радянській сцені

Шекспірівський театр у Радянському Союзі - це місце духовної боротьби, звитяги, одвічних пошуків. Такий далекий радянському глядачу герой Єлизаветинської епохи стає його сучасником та однодумцем. П'єси Вільяма Шекспіра пробуджують неабиякий інтерес народних мас і творчий здобуток видатного англійця міцно закріплюються за репертуаром радянського театру.

Як зауважує у своїй праці «Шекспир и советский театр» С.Нельс радянський театр перегорнув нову сторінку у світовій історії шекспірівського театру. Театр часів Радянського Союзу став новатором у трактуванні Шекспірвських творів, пошукові нових сценічних реалізацій та пізнанні історичного минулого. Шекспір постає перед глядачами як поет-філософ, як народний письменник та гуманіст. Підноситься життєствердність Шекспірвських творів, рушійна сила духу, пошуку та боротьби, велич думки і дії. Каталізатором таких змін стає сама революційна епоха, на тлі якої розгорталися культурні а соціальні зміни. Саме тому Радянський театр у героях Шекспіра бачить людей з новими поглядами на життя. Їх суспільне становище аналогічне становищу людей будь-якої революційної епохи.

Історія Шекспіра на радянській сцені починається з постановки «Дванадцятої ночі» режисером Б.Н.Сушкевичем. Керівником постановки був К.С.Станіславський. Прем'єра відбулася у грудні 1917 року.

Нове радянськае трактування «Короля Ліра»,втілене Міхоелсом, лягло в основу цього образу у багатьох інших акторів. Роль Ліра у виставі Свердловського драматичного театру (1941) визначалось творчим задумом постановника В.Ф. Федорова, який прагнув послідовно відтворити багатогранність тем та мотивів трагедії. Дія у виставі розгортається відповідно до етапів розвитку головного героя: Лір - король, Лір - батько. Лір - людина. Актор В.Г.Гординський чітко їх розмежовує. У перших сценах Лір - людина, що підносить над усім королівську владу. Відмова від влади та розподіл держави - акт справедливості. Наступний етап - вбитий горем батько Лір, який ще не усвідомлює своєї помилки по відношенню до молодшої доньки Корделії. І на останньому етапі в горем розбитому батькові пробуджується звичайна людина. Так послідовно показуючи образ Ліра, Ординський зображає народження справжньої людини, якацінує високі істини гуманізму.

По інакшому трактованим у цій постановці був образ блазня. Тут він стара, хвора людина, яка здебільшого пройнята співчуттям до Ліра. Він намагається оточити короля атмосферою співчуття, якої позбавлений він сам.

Одним із найяскравіших сценічних втілень «Короля Ліра» того часу є вистава Ленінградського Великого драматичного театру ім. М.Горького (1941) режисера Г.М.Козінцева, художник М.І.Альтман. Велику роль постаовник відводив живописно-пластичному втіленню трагедії. Величезні фігури середньовічних лицарів з опущеними забралами, швидка зміна яскравих та виразних картин, арки та башні замків, масивні ворота,живописні панно з епізодами середньовічних битв - усе працює на створення монументальної поетичної атмосфери. Похмура музика Шостаковича супроводжує дію, забарвлює та обрамлює почуття героїв. Відповідаючи драматичному конфлікту трагедії. Усе це разом створює єдинуатмосферу жорстоких часів раннього середньовіччя. Основна концепція Козінцева у цій постановці це «смерть короля і народження людини».

Проходять десятиліття, а Шекспір досі живе та перероджується на теренах радянського театру. Однією з найбільш гучних реалізацій Шекспіра в театрі стала вистава «Гамлет» у 1971 році режисера Юлія Любимова з Володимиром Висоцьким у головній ролі. Глядачі, що перетинали зал, мали нагоду познайомитися з черговою режисерською новацією: Гамлет-Висоцький в очікуванні третього дзвінка вже сидів на сцені в джинсах і светрі, неголосно граючи на гітарі. Висоцький читав монолог Гамлета два рази. Перший раз це був монолог людини з холодним розумом, монолог спостерігача, раціональний аналіз подій. А вже вдруге - пристрасний монолог Гамлета-борця, бунтаря.

Тож Шекспір на радянській сцені знаходив десятки нових реалізацій, будучи для людини тієї епохи джерелом свободи духу, апофеозом думки і дії.

1.4 Шекспір у кіно

Вільям Шекспір не лише один із засновників сучасної західної культури, але й найбільш екранізований класик. Вперше його п'єса була реалізована в кіно в Англії 1899 року, і з того часу фільми за сюжетами його творів знімали незчисленну кількість разів. Проте, як не дивно, початком такої кінопопулярності стала масова культура. Західне суспільство початку ХХ століття все ще було достатньо пуританським. Зображати насилля, вбивства і любовні сюжети на екранах синематографів, які щойно з'явилися, не дозволялося. Але що ще могло привабити глядача? Саме тому режисери стали екранізувати Шекспіра, долаючи пуританські заборони авторитетом легендарного драматурга. Разом з цим кіно знайомило чисельні прошарки суспільства із шекспірівськими сюжетами. Це був дещо спрощений Шекспір, але ж і сам автор свого часу писав для народу, спрощуючи і скорочуючи сюжети.

З розвитком кінематографу, який ставав все більш зрілим та серйозним мистецтвом, розвивалась і якість екранізацій Шекспіра. Дуже скоро глядачеві набридли просто цікаві сюжети, він прагнув глибини та змісту. І тут знову таки режисери вдаються до шекспірівського репертуару.

У 1964 році виходить на екрани кінофільм Григорія Козінцева «Гамлет» із Інокентієм Смоктуновським у головній ролі. Відомо що спочатку свого «Гамлета» Козінцев поставив на театральній сцені, і лише згодом виникла ідея перенести дію класичної трагедії на кіноекрани. Зйомки фільму відбувалися біля моря в 28 кілометрах від м.Таллін. А знаменитий монолог Гамлета знімали в Криму, а також на сходах Успенського монастиря, недалеко від Бахчисараю. Режисер надає перевагу бурхливому морю та скелям, тоді як в оригіналі цього немає. Саме завдяки такому рішенню режисера у фільмі підкреслюється та сама вируюча пучина душі Гамлета, його страждання, сумніви, падіння та піднесення.

Світ стає глобальнішим і Шекспірівські сюжети потрапляють в інші культури, долаючи континенти. З'являються японські екранізації, зокрема фільм режисера Акіри Куросави «Трон в крові» 1957 р. за мотивами твору «Макбет», індійські - реж. Ахтар Хусейн «Ромео і Джульєтта» 1947 р., китайські - 2006 р. «Бенкет» реж. Фен Сяоган ( за трагедією «Гамлет»).

На кожну п'єсу Шекспіра припадає по декілька десятків екранізацій та адаптацій. Мало не з першого дня існування кіноіндустрії й по цей час режисери екранізують шекспірівськи твори.

РОЗДІЛ 2. КІНЕМАТОГРАФІЧНІ ІНТЕРПРИТАЦІЇ «КОРОЛЯ ЛІРА» ВІЛЬЯМА ШЕКСПІРА

2.1 Традиційний «Король Лір» режисера Григорія Козінцева, 1971 р

Жанр: драма, екранізація однойменної трагедії В.Шекспіра (переклад Бориса Пастернака, пісні блазня у перекладі Самуїла Маршака).

Країна:Росія.

Акторський склад: Юрій Ярвет(Лір), Ельза Радзиня(Гонерилья), Галина Волчок(Регана), Валентина Шендрикова(Корделія), Олег Даль(блазень), Донатас Баніоніс(герцог Олбані), Карліс Себріс(Глостер), Леонхард Мерзін (Едгар),Регімантас Адойматіс(Едмунд), Володимир Ємельянов(граф Кент), Олександр Вокач(герйог Корнуельський), Юозас Будрайтіс(Король Французький), Олексій Петренко(Освальд).

Режисер: Григорій Козінцев.

Прем'єра відбулася 8 лютого 1971 року.

Козінцева «Король Лір» Козінцева- це не просто історія величі та падіння одного лише короля Ліра, це багатоголоса симфонія , у якій переплітаються долі багатьох людей із долею епохи і де історія стає як ніколи близькою сучасному глядачеві.

Початок фільму виходить за межі замку. На авансцені з'являється головний персонаж історії - народ. Фільм починається з крупного плану ніг, що бредуть потрісканою сухою землею. Камера підіймається вгору і, віддаляючись, відкриває нам ланцюг жебраків, які ніби щойно зійшли до нас з полотна Брейгеля. Разом з ними у перших кадрах з'являється пейзаж:гігантські кам'яні брили, безлісі пагорби, безкрайній горизонт, - усе це так не схоже на ландшафт старої доброї Англії.

Виснажені до краю нескінченними блуканнями рухаються ряди людей, зливаючись в один загальний потік, що кам'яніє, ніби чорна лава, зупинившись перед стінами замку. Козінцев обрамив ці кадри глухим. Протяжним хором голосів, які повторюють багатоголосим ехо ім'я короля. Звук рогу, ніби знамення страшного суду, проноситься і завмирає над нерухомим натовпом жебраків. Ці люди мовчки чекають рішення короля, мудрий акт правителя. Та він явиться перед ними лише щоб заклеймити ганьбою свою найменшу доньку, і цей мовчазний натовп так само без слів розбредеться країною.

У цих епізодах Козінцев поступово розвиває тему , що відрізнятиме його трактовку шекспірівської трагедії від інших. Режисер виходить за межі Ельсинорського замку, щоб масштабувати трагедію Шекспіра в інший вимір: вимір історії людства. На тлі контрасту нещасного натовпу людей під безкрайнім небом і низьких дерев'яних стель королівських покоїв постає філософське питання, яке перед глядачем підіймає режисер: що визначає істинну цінність людини?

Кадр, у якому зображений король Лір крізь полум'я вогню у каміні - вказівка на його самотність. У холодних кімнатах замку вогонь єдиний ще зігріває душу Ліра. Та скоро цей вогонь згасне тут, у замку, і охопить усю країну, якою буде брести покинутий зневірений Лір, поділяючи страждання свого народу.

Відповідно до трактування режисером образу Корделії перед нами постає молода дівчина з ясним поглядом, за яким ховається наполегливість і воля. Її мова, пряма і без прикрас, контрастує з медоточивими лицемірними монологами Регани та Гонерильї.

«Кент похож на большого пса, с шерстью, висящей клочками. На шкуре такого пса лысины и шрамы, следы многолетней грызни со сворами чужих собак. Он неистов в своей честности и сух в сыоей ласке: его доброе сердце ожесточено. Цепной пес с воспаленными красными глазами, стерегущий хозяина даже во сне, готовый вцепиться в постороннего и растерзать его, - не даст себя ни приласкать, ни погладить», - таким бачить Кента Олександр Блок і таким постає він у фільмі Козінцева у виконанні актора В.Ємельянова.

У своєму фільмі Козінцев прибирає усю символічну бутафорію. Тут Лір не носить корони, а його вічний супутник блазень, про якого в сценарії зазначалося, що він має бути вдягеним в овчину з собачого хутра з ковпаком на голові, постає перед глядачами без усіх цих звичних атрибутів. Замість них у першому кадрі із блазнем, де він висовується з-під королівського плаща, ми бачимо його вибриту, як у каторжанина, голову. Блазень - власність Ліра. Він ховає його, бажаючи зберегти лише для себе.

Блазень у виконанні актора Олега Даля наближається до таємниці образу шекспірівського блазня, який виділив в ньому одну беззаперечну рису - акторські здібності. Блазень сміється сам, розважає інших, оперує гострими словами та каламбурами. Та його амплуа не комічне, а трагічне. Даль концентрує увагу глядача на проблемі художника і влади. У натурі художника закладена здатність бачити не лише зовнішні прояви явища, але й його суть. Про це і говорить блазень у звичній для нього манері. Він розгортає перед Ліром цілу виставу, яка насправді ж є битвою, яку програє.

Блазень ще зовсім юний хлопець. Допомагаючи королю пройти крізь бурю, він сам же шукає захисту у нього, у короля, який втратив усе, але набув здатності відчувати чужий біль. По дитячому зворушливим рухом блазень кладе свою голову на плече короля. Тому, після втрати Лара, блазень просто зламається, і глядач бачитеме лише голий череп з безнадійним відчуттям власної безпорадності в очах. Відступає трагедія сильних світу цього, і на перший план виходить трагедія самотності художника, який подолав час, та його не зрозуміли інші. Проте у цьому тілі живе сильний невмирущий дух.

Потужною є і лінія Глостера та його синів. Глостер людина справе-длива, проте від Кента він відрізняється домінуючою рисою смиренності. Так, коли вся влада знаходиться в руках доньок короля, він змушений підкорятися їм. Він бачить усю несправедливість, коли карають слугу, посланого королем, він знаходить це безчесним, проте розуміє, що не у його волі вершити справедливість.

Доля Едмунда, сина Глостера, у фільмі прямо протилежна долі Ліра. Від величі до ницості зображає режисер шлях цього персонажа. Зловісну роль у долі Ліра грають його доньки, і таку ж зловісну роль виконує в долі доньок Едмунд.

У другій частині фільму Юрій Ярвет( король Лір) грає не безумство, не нестримне горе, не гнів чи розчарування. Лейтмотивом його образу у фінальній частині фільму стають рядки Шекспіра:

Тоска моя, не мучь меня, отхлынь!

Не подступай с такою силой к сердцу.

І не сентиментальне зізнання батька, що кається, звучить у передфінальних епізодах, коли женуть крізь ряди солдат полонених за наказом Едмунда Корделію та Ліра. Вони зневажають смерть і це робить їх мужніми та вільними. І саме цієї свободи людського духу, здобутої у важких випробувань і боїться Едмунд. Він не може цього ні зрозуміти, ні пробачити, що і штовхає його на рішення про страту Корделії. Проте він ніколи не осягне того, що осягнув Лір і що стало зрозумілим для його брата Едгара, що ховався за зовнішністю «бідного Тома».

Ніби вирок світові звучать слова Ліра у розпачі через страту доньки. Ці слова луною розносяться над усією землею: «Люди, вы из камня!».

У «Королі Лірі» режисера Г.Козінцева подано картину цивілізації на шляху до гибелі. У центрі проблема влади у суспільстві, що базується на несправедливості та нерівності. Черезь весь фільм лейтмотивом проходить так званий «ланцюг жебраків», «марш горя», до якого один за одним приєднуються герої трагедії: Едгар, Кент, Глостер, Корделія і сам король Лір, який ще нещодавно змушував цих жебраків чекати його вироку.

Саме тому ця картина залишається сучасною і зараз.

Режисер підіймає та вирішує завжди актуальну проблему самотності та чужинності людини, любові і співчуття, єдиний спосіб вирішення якої вкладає у вуста Едгара:

Ужасно одиночество в беде,

Когда кругом довольные везде,

Но горе как рукой бывает снято

В присутствии страдающего брата.

2.2 Сучасний «Король Лір» режисера Річарда Ейра

Жанр: драма, екранізація.

Країна: США, Велика Британія.

Актори: Ентоні Хопкінс (Король Лір), Емма Томпсон (Гонерилья), Емілі Вотсон (Регана), Флоренс П'ю (Корделія), Ентоні Калф (герцог Олбані), Тобайас Мензіс (герцог Корнуел), Джим Картер ( граф Кент), Джим Бробдент ( граф Глостер), Ендрю Скот (Едгар), Джон Макміліан (Едмунд), Карл Джонсон (блазень).

Режисер: Річар Ейр.

Прем'єра: 28 травня 2018 рік.

Дія фільму «Король Лір» режисера Річарда Ейра розгортається в Англії наших днів. Перенісши дію в сучасну епоху, режисер намагається по новому відкрити для глядача великого драматурга Вільяма Шекспіра і максимально наблизити проблеми, порушені у п'єсі до проблем теперішніх.

Лір-диктатор - таким постає головний герой у виконанні Ентоні Хопкінса на початку фільму. Протягом усього фільму, Лір існує на межі власних можливостей, і трагедія його полягає у нездатності загасити вогонь власних амбіцій. Лір Хопкінса - людина жорстка, а іноді навіть груба за характером. Він має дещо інший темперамент, відмінний від темпераменту Ліра шекспірівського. Це людина-воїн. Він змагається з долею до останнього, він нещадний до себе. Так само, як до усіх. Жодного натяку на вразливість. Навіть у сцені після гибелі Корделї, він гнівно та презирливо звертається до охопленого хаосом світу, він досі бореться з тією самою дійсністю, яка забрала його доньку. Усвідомивши свій вчинок по відношенню до Корделії, він лише просить принести йому яд, він вже спокійно виніс собі вирок. Лір Хопкінса має невичерпну здатність «ділового» пристосування до всього, що відбувається навколо, яким би жахом це не було. Можливо, це зумовлено часом, у якому розгортаються події. Англія сьогодні - країна практичних, рішучих і амбітних людей. Глядачеві може забракнути того ліризму та помірності, присутніх у першоджерелі, але саме це склало ціну перенесення дії трагедії у сучасність. І не лише в образі самого Ліра.

Блазень у виконанні Карла Джонсона - людина майже рівна за віком Ліру. Чорна шляпа з рудою пір'їнкою і звичайний костюм, абсолютна приреченість в голосі та погляді, розгубленість та безсилля - такий блазень постає перед глядачем. Ні, це не блазень, яким його бачив Шекспір: гострий на розум, відважний та жвавий. Блазень Джонсона не йде самозречено за Ліром, він сам намагається повернутися до життя звичайної людини.

Граф Кент у фільмі Річарда Ейра - людина вольова, невтомний борець, що блискавично змітає усі перепони на своєму шляху. Ставши Гаюсом, він звільняється від усього, що стримувало справжню його сутність. Той же блазень каже, що Лір, розпрощавшись з Кентом, зробив його вільним проти своєї волі. Лише у фіналі, зі смертю Ліра, Кент виснажується остаточно. Він прямує за своїм королем на той світ, ніби з робочого місця, на якому він став непотрібним.

Один з єдиних персонажів у фільмі Ейра, здатних глибоко і чуттєво осягати - це Глостер. Цікава деталь образу Глостера - окуляри. Тут вони ніби слугують символом, злим знаком прийдешніх подій. Глостер Бробдента, навіть позбавлений очей, здатний усміхатися так, що глядач відразу ж осягає усе горе та трагізм того, що відбувається.

Найбільш сприйнятливим та людяним у фільмі виступає герцог Олбанський Ентоні Калфа. Персонаж, який на кордоцентричних рівнях переживав усі події. Чужий у власному замку на початку і той, хто зломив хитрого кар'єриста Едмунда Глостера у кінці, герцог стає втіленням справедливості.

Найпомітнішою прогалиною побудови просторово-часових образів фільму стають декорації. Вантажівки, зброя, камуфляж, у який одягли навіть Корделію в другій частині фільму - все це викликає у глядача непоборне почуття несумісності зовнішнього обрамлення із змістом, закладеним Шекспіром у першоджерело. Режисерові не вдається єдино глобалізувати конфлікт, закладений у ряді деталей у першоджерелі: конфлікт влади і художника, втілений в образі блазня, конфлікт цінностей, закладений у перероджені Ліра з короля у людину, що здатна співчувати. Річард Ейр локалізує проблеми і глядач не отримує загальної картини конфлікту багатьох цивілізацій і окремої людини одночасно, так як це показує нам Шекспір.

ВИСНОВОК

Твори Шекспіра з їх глибокою драматургією були і залишаються джерелом неповторних сюжетів із наскрізними конфліктами, потужним ліризмом та реалізмом водночас як у кіно, так і в театрі. Розглянуті у роботі кіноінтерпритації легендарної трагедії «Король Лір» є підтвердженням розмаїтості та різноплановості трактувань Шекспіра режисерами ХХ століття та сучасності.

Дослідивши фільми реж. Г.Козінцева (1971 р.) та Річарда Ейра (2018 р.), і здійснивши аналіз застосованих ними засобів творення образів та зображення конфлікту, можна засвідчити важливу роль організації часу та простору розгортання дії. Якщо у фільмі Козінцева, дія якого відбувається у часи Середньовіччя(відповідно до першоджерела), присутній потужний ліризм образів, психологізм у зображенні персонажів у перспективі розвитку дії, глобалізація конфлікту. В екранізації Річарда Ейра ці поняття розчиняються на тлі самої картини. Рішення перенести дію у сучасність змінює смислову наповненість образу кожного персонажа окремо і зображеного конфлікту загалом. Річард Ейр занадто локалізує усі проблеми і вони залишаються закріпленими за окремими сюжетними лініями, тоді як у Козінцева вимальовується цілісне полотно глобальних проблем та конфліктів.

У п'єсах Шекспіра кожна деталь є виваженим рішенням. Численні спроби режисерів інтерпритувати на власний лад котрийсь із образів Шекспіра чи твір загалом доводять всю складність організації просторово-часових образів у першоджерелі. Лише деяким режисерам вдалося ввести у твір додаткові смислові одиниці, зберігши при цьому цілісність вічних образів світової літератури, і не порушивши сутності назавжди актуальних конфліктів.

Попри усю «вибагливість» в екранізаціях, п'єси Вільяма Шекспіра і надалі мотивуватимуть художників та режисерів шукати нові трактування і засоби вираження високої шекспірівської поетики душі і думки. Його твори для сучасного глядача - це досвід. І реалізувати цей досвід, якого так потребує людина будь-якої епохи, в кіно - виклик для творців. Ще славетний режисер Андрій Тарковський казав: «Кинематограф , как ни одно из искусств, расширяет, обогащает и концентрирует фактический опыт человека.»

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

1.Аникст А.А., Шекспир. Ремесло драматурга. М., «Советский писатель», 1994, 608с.

2.Аникст А.А.Театр эпохи Шекспира:Учебное пособие для вузов.-2006г. - 287 с.

3.Гилилов И. М. Игра об Уильяме Шекспире/ Издательство: Междунар.отношения.2007.-С.614 4.Козинцев Г., Наш современник Вильям Шекспир. Л., изд-во "Искусство", 1962. -250c.

5.Лотман Ю., Цивьян Ю. Диалог с экраном. М.: Александра , 1994. - 108 с.

6.Макалін Г.В., Михальска Н.П., Історія англійської літератури. Підр. посібник для студентів педагог. ин-тів і фак. іноз. мов. К., «Вища школа», 1997. - 528 с. 7.Мальцев В.Г., Художня література. К.: Освіта, 1996. - 319 с. 8.Морозов M., Шекспир. "Жизнь замечательных людей". 1-е изд. М., 1947; 2-е изд.М.,1956.-200c. 9.Hельс С., Шекспир на советской сцене. М., изд-во "Искусство", 1960. Пінський Л.Е. Шекспір. Основні початки драматургії. - К., 1991.- 200с.

10.Смирнов А., Шекспир. Л., изд-во "Искусство", 1963. - 302 с.

11.Уильям Шекспир, Полное собрание сочинений под ред. А. Смирнова и А. Аникста. 8 томов. М., изд-во "Искусство", 1957-1960.

12.Урнов М.В., Урнов Д.М. Шекспир. Герой и его время. М., 1994. - 264c.

13.Хализев В.Е. Драма как явление искусства. М., 1992. - 309 с.

14.У. Шекспир. Пьесы, сонеты. Критика и комментарии. Темы и развернутые планы сочинений.-2001г.-752c.

15.Шрейдер В.А. Хрестоматія по закордонній літературі. К.:Освіта,1992.-616 с.

16.Юткевич С. И. Цена шпаги (Фильм Григория Козинцева «Король Лир») //

17.Шекспир и кино. М.: Наука, 1973. С. 142-161.

18.F. E. Halliday, Shakespeare in his Age. L., 1956. - 321 p.

19.F. E. Halliday, The Life of Shakespeare. L., 1961. - 247 p.

20. H. Pearson, A Life of Shakespeare. L., 1949. - 139 pp.

21.L. Rowse, William Shakespeare. A Biography. L., 1963. - 200 p. Germaine Greer "Past Masters: Shakespeare" (Oxford University Press 1986,ЗЗ.1-

22.M. M. Reese, Shakespeare, his World and his Work. L., 1953. - 203p.

Размещено на Allbest.ru