Специфіка суперечки в шумерській культурі

Киевский национальный университет имени

Тараса Шевченко, Киев, Украина

СПЕЦИФИКА СПОРА В ШУМЕРСКОЙ КУЛЬТУРЕ

В статье освещается круг вопросов, связанных с исследованием особенностей протекания процесса спора и определения его места в шумерской культуре. Обосновывается важность спора как механизма межличностного взаимодействия и индикатора уровня общественного развития. Анализируются особенности аргументации и других приемов спора в текстах поэм-диспутов шумерской эпохи.

Метою даного дослідження виступає визначення місця суперечки в шумерській культурі і аналіз специфіки проведення цього процесу. Актуальність дослідження окресленої проблематики обумовлена відсутністю уваги до шумерської еристичної культури від філософської спільноти. Наявні системні напрацювання сформовані в межах передусім історичних та археологічних напрямків досліджень. В межах даної статті буде проведений аналіз особливостей еристичної практики в умовах культури шумерської доби. Об'єктом аналізу виступають унікальні поеми-суперечки, в яких відтворено місце суперечки в суспільному житті і особливості протікання суперечки як процесу.

Серед дослідників шумерської спадщини можна виділити таких вчених, як М. Білецького, М. Коростовцева, С.Крамера, Б. Ландсбергера, А. Пьобеля, В. Струве, А.Фалькенштейна, Т. Якобсона та інших, які діяли відповідно до принципів історичного підходу. Дослідженням аргументативної складової шумерської суперечки займалась Г. Гриненко, яка на підставі аналізу пам'яток шумерської літератури підтверджує існування аргументації як соціокультурного явища вже на ранній стадії розвитку людської цивілізації - в ІІІ тисячолітті до н. е.

Шумерську цивілізацію дослідники визнають першою в історії людства. Але, достовірної інформації про шумерський період безсумнівно мало, оскільки археологічними дослідженнями і письмовими джерелами історія шумерійцев - "чорноголових", як вони воліли себе називали, - простежується приблизно з середини четвертого тисячоліття до н. е. Основні відомості про здобутки шумерської культури з'являються завдяки дослідженням написів на глиняних виробах, передусім табличках, які виконували функції сучасних аркушів. Також суттєву інформацію знаходять в культурі нащадків шумерів, а саме вавилонян, які наслідували здобутки своїх попередників. Поряд з цим, відомості про шумерську культуру супроводжуються значною кількістю міфів та чуток. Безсумнівно, шумерська спадщина заслуговує більшої уваги з боку дослідників.

Літературну спадщину шумерської культури складають понад 150 творів, багато з яких збереглись лише частково. Серед них віршовані записи міфів, епічні сказання, молитви, гімни богам і царям, псалми, весільно- любовні пісні, похоронні плачі та плачі через лихо, які становлять частину храмового богослужіння. Серед наявних творів широко представлений дидактичний напрямок, а саме повчання, суперечки-діалоги, а також байки, анекдоти, приказки та прислів'я.

В сучасності, більшість дослідників визнають Стародавню Грецію місцем зародження демократії. Але, в шумерській літературі можна знайти переконливі свідчення того, що відхід від тотальної узурпації влади і певні прояви демократизації мали місце ще в ІІІ тисячолітті до н. е.

Активний розвиток шумерських міст (в тому числі і за рахунок конкуренції між собою), створив сприятливі умови для розвитку релігійно-філософських поглядів і літератури в цілому, що стимулювало появу писемності. Логічним виглядає розвиток освіти, суспільства і появи демократичних інституцій. Так, саме шумерам належить першість в обмеженні влади царя і визнання прав народних зборів. З роботою шумерського аналогу сучасного двопалатного парламенту можна ознайомитись в тексті епічної поеми "Посланці Аги..." [5, с. 204-207]. В тексті поемі через комплекс риторичних виступів представлене обговорення керівництвом і мешканцями міста Урук перспектив можливої війни з сусіднім містом Ага (Агга). Основною дійовою особою виступає цар Уруку Гільга- меш, який почергово прагне переконати спочатку раду старійшин, а потім і раду мужів (боєздатних чоловіків) в необхідності військового спротиву агресії сусіда. В поемі досить красномовно представлена суперечка між царем і "палатами парламенту" у вирішенні такого життєво важливого питання. Мудре і розважливе ставлення шумерів до військових дій представлене в таких народних прислів'ях: "Якщо країна погано озброєна, ворог завжди стоятиме біля воріт" і "Якщо, ти йдеш завойовувати землю ворога, ворог приходить, завойовує твою землю".

Наведений приклад підтверджує важливе значення суперечки і як інструменту суспільної організації, і як критерію рівня суспільного розвитку, оскільки саме етап військової демократії визнають завершальним етапом у трансформації у державу. Також, важливе значення відіграють особисті навички осіб, які претендують на статус суспільних лідерів. В умовах всезагального діалогу, на перше місце виходять особистості, здатні ефективно переконувати і впливати на людей. Тобто, культура ведення суперечки виступає критерієм розвитку як окремих особистостей, так і суспільства в цілому. Наведений приклад військової демократії у шумерському місті Урук, підтверджує наближення шумерських міст до державницького рівня і активний розвиток мистецтва суперечки у шумерській культурі.

Високий рівень розвитку суспільних відносин в шумерський період підтверджується ретельно розробленою системою юридичних норм для всіх сфер життя. Для стабільного розвитку суспільство потребувало чітко сформульованих законів, що спираються на традицію і дотримання яких є обов'язковим для всіх громадяни. Одним з таких елементів судочинства шумерської доби виступає певний аналог сучасного суду присяжних, функціонування якого описується в одній з поем, яка датована близько 1900 роком до н. е. В поемі достатньо детально описується судове засідання, яке було зібрано царем Ур-Нинуртою з приводу вбивства. Цар довірив розглянути і вирішити цю важливу, заплутану справу зборам громадян міста Ніппур.

Звичайно, подібний судовий процес не вирізняється чіткою структурованістю і функціональністю, але С. Крамер та інші шумерологи, а також історики, які досліджуються дану епоху (А. Фалькенштейн, X. Шмьокель та ін.) вважають, що в поемі описується робота першого в історії людства документально підтвердженого прототипу суду присяжних. Серед дійових осіб поеми виділяється група людей, дії яких схожі на виконання обов'язків присяжних. Дев'ять з них, голосують за смертну кару, і трьом вбивцям, і жінці загиблого, яка не повідомила владу про скоєння вбивства. Але, група інших осіб виступили за смертну кару лише вбивцям. Остаточним рішенням зборів громадян Ніппура вбивці були відправлені на страту.

Наведений приклад демонструє використання формату суперечки шумерської юридичної практики для забезпечення об'єктивності, як самого судового процесу, так і підсумкового рішення. Отже, ми спостерігаємо поширення еристичної практики і на систему шумерського судочинства.

Однією з причин, яка сприяла зародженню писемності саме у шумерській культурі, дослідники називають скрупульозність і системність: шумери детально фіксували і систематизувати різноманітні речові і майнові операції, що дозволило краще зрозуміти суспільні відносини і устрій того часу. Як зазначає В. Афанасьєва, шумери мали свою власну класифікацію і для літератури - майже в кожному творі в останньому рядку позначений його "жанр": хвалебна пісня, діалог, плач і т. д. Нажаль, принципи цієї класифікації є не завжди зрозумілі: однотипні, з нашої точки зору, твори потрапляють в шумерських позначеннях в різні категорії, і навпаки [4, с. 86].

Дослідники шумерської літературної спадщини розробили декілька варіантів подібних класифікацій, але жодна з них не є вичерпною, і викликає чимало запитань.

Суперечка виступає популярною літературною формою серед шумерських вчителів та літераторів. Такі суперечки були представлені у діалогічному форматі і називались "адаман-ду-га". Їх основними завданнями були: навчання, виховання і, можливо, розваги в літературній формі. Найбільш якісно відновленими і відомими є такі шумерські поеми, як "Суперечка Літа і Зими", "Суперечка Вівці і Зерна". "Суперечка Птаха і Риби", "Суперечка дерева та очерету", "Суперечка Срібла і Могутньої Міді", "Суперечка Мотики і Плуга" і "Суперечка Жорнів та каменю гульгуль".

Детально розглядаючи композицію таких діалогів, привертають увагу чимало особливостей. Так, за формою написання, їм притаманною є поетичність. Таку особливість шумерських суперечок С. Крамер пояснює тим, що шумерські літератори були прямими спадкоємцями народних співців, які були далекими від грамоти, а тому, поезія була їм прийнятнішою, аніж проза [4, с. 162].

Представленням своєї міфологічної картини світу шумери займались на початку суперечок. Розвиток подій розпочинався з розповіді про створення світу в цілому, і про учасників конкретної поеми-суперечки зокрема. При цьому, обов'язковим елементом структури виступає вшанування богів: "На Горе Небес и Земли, когда Ан сотворил Ануннаков, Тогда еще имени Аншан-Зерна не зародилось, не было создано... Тогда на Земле Перво- здания божьей, в доме том, на Холме Священном, Ла- хар-Овца и Зерно-Ашнан созданы были" [5, с. 74].

Ще однією цікавою особливістю виступає структура суперечки, яка не передбачає критичної оцінки аргументації опонента. Кожен з учасників ставить за мету максимально переконливе обґрунтування вірогідності саме своєї точки зору, при цьому не звертаючи уваги на висунуту опонентом аргументацію. Лише іноді опоненти дозволяють собі критику точки зору опонента (наприклад, наприкінці тексту суперечки між Вівцею і Зерном [5, с. 78-79]), але, не його аргументації. Дії опонентів на різних етапах суперечки зводяться до того, що вони почергово наводять аргументи на підтримку своєї точки зору. Оскільки аналізу вірогідності висловлених аргументів не відбувається, опоненти не прагнуть прислу- ховуватись і аналізувати позиції один одного, логічним виглядає завершення суперечки у формі глухого кута без підстав на вирішення. Саме тому, наявне в шумерській літературі завершення суперечки у вигляді остаточного і безапеляційного рішення від одного або декількох богів шумерського пантеону, виглядає як єдино можливе. Зрозумілим стає те, чому саме до шумерських божеств, а не один до одного, звертаються опоненти під час суперечки. Саме божественний вердикт є єдино прийнятним і безсумнівним, а тому в текстах божественне рішення суперечки безпосередньо не аргументується і не обговорюється. Замість аргументації на підтримку вердикту, присутньою є стисла похвала точки зору переможця та шана богам. Підставою для вердикту виступає божественна мудрість. В якості прикладу можна навести завершення "Суперечки між Мотикою та Плугом": ". В споре между Мотыгой и Плугом, Мотыга превосходнее Плуга. Хвала тебе, богиня Нисаба!" [5, с. 84].

Надзвичайно цікавою особливістю спілкування дійових осіб поеми "Посланці Аги.", яка також присутня в деяких інших творах шумерського періоду, виступає наявність дослівних повторів думок співрозмовника в ситуації погодження або не погодження з ними. Так, на промову Гільгамеша "Чтобы нам колодцы вырыть, все колодцы в стране вырыть. Большие и малые в стране вырыть. Чтобы работу завершить, ведро веревкой прикрепить. Перед Кишем главы не склоним, Киш оружием сразим!", рада старійшин негативно оцінюючи пропозицію війни відповідає з єдиною відмінністю наприкінці ". Перед Кишем главу склоним, Киш оружием не сразим!". В свою чергу, рада мужів підтримавши заклик свого царя повторює текст його звернення зі своїм завершенням ".Перед Кишем главы не склоним, Киш оружием сразим!" [5, с. 204].

Прикладом класичної побудови поетичного диспуту може виступити структура тексту "Суперечки Вівці і Зерна", якій притаманні всі основні властивості, а саме:

1) вступ з поясненням міфологічної картини світу;

2) однобічна аргументація на підтримку власної переваги від кожного з персонажів;

3) відсутність пошуків спільного рішення;

4) позбавлене аргументації божественне рішення, у якості фіналу.

Наведена структура поетичних суперечок набуває суттєвих змін в межах тексту суперечки між Скотарством і Землеробством, які представлені відповідними божествами. Можливою причиною своєрідної структури називають труднощі з відтворенням тексту і його подальшим перекладом. Так, на початку відсутнім є міфологічний, світоглядний вступ. Предметом суперечки виступає боротьба за місце нареченого між пастухом та землеробом. Але, прямої суперечки між ними не відбувається, лише заочна. Суперечка-діалог наявна при спілкуванні нареченої та її брата, який прагне переконати сестру обрати пастуха. Сестра веде мову про кохання до землероба. Аргументація, яка наводиться дійовими особами спрямована на ствердження власної точки зору. З тексту незрозумілим залишається те, що саме змусило головну героїню змінити свою точку зору і обрати пастуха. Відповідаючи на це питання, В. Ємель- янов вважає, що причина прихована в особливостях шумерського пантеону. Божество скотарства Думузі займає більш високе положення і є наближеним до Уту, брата головної героїні, який є божеством справедливості. А тому, рішення його сестри Інанни слід трактувати як мудре і таке, що сприяє ствердженню справедливості і світового порядку [2, с. 203-204]. У будь-якому разі, аргументація сторін займає другорядне значення, і, в чергове, спостерігаємо за визначальним впливом божественної мудрості при визначенні істинної точки зору.

Принципово інше бачення причин підсумкового рішення Інанни наводить С. Крамер, який вважає, що подіяла саме представлена Думузі аргументація [4, с. 167]. Нажаль, зважаючи на стан тексту поеми-диспуту, щодо деяких змістовних елементів дослідники змушені будувати лише припущення.

Завершенням поетичної суперечки між Скотарством і Землеробством виступає похвала не богам, а головній героїні Інанні, що вирізняє наведену поему серед інших прикладів літературних диспутів шумерської доби.

Надзвичайно цікавим прикладом застосування софістичних принципів при аргументації виступає діалог "Розмова господаря з рабом". Цей твір належить до давньовавилонської літератури і був створений на початку I тисячоліття до н. е. Дослідники по різному оцінюють значення діалогу вбачаючи в ньому як прояви філософської рефлексії, так і суто гумористичне оповідання. Цікавість викликає структура аргументації в діалозі, оскільки текст розділений на одинадцять не пов'язаних між собою за змістом строф, в яких господар спочатку виголошує певну тезу, яку повинен обґрунтувати раб, а потім антитезу, функція обґрунтування якої також покладена на раба. Потрапивши в таку складну ситуацію, раб демонструє неабияку ерудицію, кмітливість і навички аргументації. Його дії безпосередньо відповідають софістичним принципам давньогрецьких майстрів суперечки. В якості прикладу, можна навести такий уривок:

"Раб, повинуйся мне!" -- "Да, господин мой, да!" "Поскорей приведи колесницу, ее запряги, во дворец я поеду!"

"Поезжай, господин мой, поезжай. Благоволение царя с тобою будет. Если ты в чем и провинился, он окажет тебе милость".

"Нет, раб, не поеду я во дворец!"

"Не езди, господин мой, не езди. Царь в дальний поход тебя отправит, пошлет неведомою дорогой. Днем и ночью страдать он тебя заставит..." [6, с. 204]. Аналізуючи зміст представленого діалогу, слід звернути увагу на його глибоко філософський і виховний характер. В формі суперечки читачам представлені роздуми стосовно буття людини. В перших десяти строфах викладені роздуми відносно доцільності таких дій як відвідування царя, миття рук і куштування їжі, поїздка на полювання або заняття бродяжництвом, створення сім'ї і народження дітей, смиренність перед опонентом в судовій справі, вчинення злочину, кохання до жінки, принесення жертви богам, заняття лихварством; вчинення благих справ для своєї країни. Крайня строфа містить апеляцію до такої категорії, як благо і загальний підсумок про те, що благо не доречно використовувати для оцінки людській діяльності, оскільки вона не має абсолютної цінності, адже благо в шумерський культурі, згідно з думками дослідників - це бездіяльність і небуття. Саме тому даний діалог іноді називають песимістичним. Спираючись на таке розуміння сутності діалогу, можна говорити про свідому побудову аргументації початкової тези через послідовність протилежних думок. Таким чином, нівелюється значення свідомої діяльності людини в контексті категорії "благо" для читачів діалогу.

Глибоко філософське тлумачення змісту діалогу "Розмова господаря з рабом" суттєво контрастує з іншим підходом, а саме розумінням діалогу лише в якості жартівливо-розважальної поеми. В межах такого підходу, значення наведеної аргументації можна порівняти з тренувальними промовами давньогрецьких софістів. Наприклад, з поемою Лукіана "Похвала мусі", яка виступає яскравим прикладом тренувальних промов давньогрецьких софістів для вдосконалення своїх навичок аргументації.

У будь-якому разі, не підлягає сумніву той факт, що аргументація як соціокультурне явище і літературний прийом активно себе реалізовували і розвивались в межах як шумерської культури, так і їх прямих нащадків.

Про усвідомлення шумерами важливості суперечки в суспільній діяльності людини, свідчить існування окремого божества Сатрана, який займався проблемами вирішення суперечок. Нажаль, ґрунтовно діяльність Сатрана та його місце серед інших богів не розкрита в дослідницькій літературі, наявним є лише вказівка на його існування в роботах С. Крамера [4, с. 50]. Але, можна провести паралелі між шумерським богом Сатраном і давньогрецькою богинею Єридою, яка також відповідала за суперечку у грецькому пантеоні. Унікальність сфери повноважень Єри- ди описує в своїй поемі давньогрецький поет Гесіод, який розмірковує відразу про двох Єрид: першу ототожнює з конструктивною, корисною суперечкою, а другу з ворожнечею і конфліктом.

Підсумовуючи результати проведеного дослідження, можна прийти до висновку про те, що незважаючи на труднощі при вивченні літературної спадщини шумерської культури, можна стверджувати, що суперечка набувала значного поширення і статусу суспільного механізму для вирішення важливих питань. Поступово, суперечка поширюється на різні сфери суспільного життя шумерів: управління містом, систему судочинства, освітні та виховні процеси. Суперечку активно використовують в шумерській літературі з дидактичними і виховними цілями. Значної популярності набули світоглядні суперечки через протиставлення діалектичних протилежностей у формі поетичних діалогів. В межах яких передавались основні цінності і погляди шумерської культури. Таким діалогам притаманні декілька спільних рис, а саме:

1) вступ з поясненням міфологічної картини світу;

2) однобічна аргументація на підтримку власної переваги від кожного з персонажів;

3) відсутність пошуків спільного рішення;

4) позбавлене аргументації божественне рішення, у якості фіналу.

Не підлягає сумніву той факт, що аргументація як соціокультурне явище і літературний прийом активно себе реалізовували і розвивались в межах як шумерської культури, так і їх прямих нащадків. Важливе значення суперечки і її активне застосування, демонструє високий рівень розвитку шумерського суспільства вже на ранній стадії розвитку людської цивілізації - в ІІІ тисячолітті до н. е.

Список використаних джерел