Східнослов’янські орнаменти як джерело вивчення традиційної культури українців: історіографія питання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східнослов'янські орнаменти як джерело вивчення традиційної культури українців: історіографія питання

Н.М. Шпак-Косаківська, В.А. Косаківський

У статті подано історіографічний огляд основної літератури другої половини ХІХ - початку ХХІ ст. з питань східнослов'янської орнаментики. Вона є цінним джерелом для вивчення традиційної культури українців і свідчить про її глибоке історичне коріння та зв 'язки з сусідніми народами.

Ключові слова: історіографія, орнаменти, східні слов'яни, традиційна культура українців.

Shpak-Kosakivska N. M., Kosakivskyi V. A. East Slavic Ornaments as a Source of Study of the Traditional Culture of Ukrainians: Historiography of the Topic

The article presents a historiographical review of the basic literature of the second half of XIX - beginning of XXI century on the East Slavic ornamentation which is a valuable source for the study of traditional culture of the Ukrainians and gives evidence of their deep historical roots and connections with neighboring peoples.

Keywords: historiography, the ornaments, the East Slavs, the traditional culture of Ukrainians.

Шпак-Косаковская Н. Н., Косаковский В. А. Восточнославянские орнаменты как источник изучения традиционной культуры украинцев: историография вопроса.

У статье сделан историографический обзор главной литературы второй половины ХІХ - начала ХХІ ст. по вопросу восточнославянской орнаментации. Она - ценный источник для изучения традиционной культуры украинцев, что свидетельствует об ее глубоких исторических корнях и связях из соседними народами.

Ключевые слова: историография, орнаменты, восточные славяне, традиционная культура украинцев.

Орнамент - це зображальне джерело, яке є інформаційно містким «паспортом» етнічних спільнот, класичних культур, народної творчості більшості націй нового часу. Протягом тисячоліть орнаментика була найширшою сферою мистецької діяльності, важливим інструментом пізнання людиною складних ритмів і циклів природи. У ній зберігаються та відтворюються символи й знаки різноманітних інформаційних систем, як загальновідомих, так і утаємничених (призначених лише для посвячених).

Орнаментальне мистецтво народу складається із знаків і символів, які зародилися ще у первісному суспільстві і були засобом передачі інформації майбутнім поколінням. У процесі історичного розвитку етносів, кількість орнаментів збільшувалася, розширювалося їх призначення, вони ставали багатофункціональними, і до сьогодні увібрали в себе усі зміни, що відбулись у культурному розвитку народів. Орнаментальне мистецтво, як джерело матеріальної культури, було сформоване на основі світоглядних уявлень, вірувань та повір'їв, і є важливим носієм закодованих знань про усі етапи матеріального та духовного розвитку предків.

Саме з допомогою символів складених у орнаментальні мотиви, нанесені на обрядово - побутові речі, народ виражав свої мрії і побажання, творив образи світлої долі, захищав себе, господарство і житло від злих духів. Це допомагало розвивати та накопичувати знання та вміння роду у їх безперервній передачі з покоління в покоління.

Зміни в суспільстві відображалися на орнаментальному мистецтві населеного пункту, регіону й етносу в цілому. У зв'язку з цим зростає потреба в джерелознавчому дослідженні орнаментальних мотивів, що дасть можливість їх розуміти і вивчити. Завдяки умінню «читати» знакове письмо орнаментів, ми поглибимо свої знання з української традиційної культури, а знаки-символи навчимося використовувати за призначенням. Саме тому автори поставили мету здійснити аналіз наукової літератури, яка може бути джерелом вивчення традиційної культури українців.

Наукове дослідження орнаментики східних слов'ян розпочалося з 70-х років ХІХ ст. і пов'язане з діяльністю Російського географічного товариства, яке було засноване у 1845 р. [1, с. 18]. Його діяльність розпочалася з систематизованого збору етнографічних матеріалів за розробленими для цього спеціальними програмами. Збір матеріалів можна розділити на два етапи. Перший з 1845 р. - включав збір матеріалів по духовній культурі: вірування, повір'я, фольклор, міфологія, звичаї та обряди. На другому етапі з 1870 р. було звернуто увагу на особливості розвитку народного мистецтва, яке тісно пов'язане із матеріальною культурою. У зв'язку з відсутністю на той час кафедр етнографії усю дослідницьку роботу в цій галузі проводили науковці вузів, письменники та священики. Їх діяльність зосереджувалась у наукових товариствах:історико-філологічне товариство при Харківському університеті, наукове

товариство ім. Шевченка у Львові, Етнографічні відділи Російського географічного товариства в Петербурзі, Києві, Москві та ін. [2, с. 10-18].

Саме з цього часу науковці почали звертати особливу увагу на народне декоративно - прикладне мистецтво. Було зібрано численні його зразки, які стали основою фондових колекцій новостворених етнографічних музеїв та потрапили на сторінки наукових і популярних видань. У 1871 р. видрукувано підбірку з понад 200 зразків російського народного орнаменту: «Русский народный орнамент. Отдел первый: шитье, ткани, кружева» [3]. У 1877 р. було видано «Сборникъ Великорусскихъ и малороссшскихъ узоров для вышивания» в якому вміщено 12 таблиць з українськими та російськими орнаментами [4]. У цей же час було видано невелику збірку старовинних російських орнаментів, які зібрала княгиня С. Шаховська [5]. У першій серії виданих альбомів подаються лише схеми орнаментів без зазначення назв, без пояснення символіки, не зазначено і назви населених пунктів з яких вони походили.

До початку ХХ ст. існувала ціла серія праць в яких дослідники подавали зведення орнаментальних мотивів. Це, насамперед, праці: В. Стасова «Русский народный орнамент» (1872), П. Чубинського «Малороссы Юго-Западного края» (1872), О. Косачевої «Украинский народный орнамент. Вышивки, ткани, писанки» (1876), П. Литвинової «Русские народные узоры» (1877), М. Сумцова «Писанки» (1891), Ф. Крчека «Р^апкі w GaNcji...» (1898), Е.Кольбенгаєра (1899), М. Кордуби «Писанки на Галицькій Волині» (1899), С. Кулжинського «Описание коллекции народных писанок» (1899), В. Шухевича «Гуцульщина» (1901, 1904), В. Василенка «Опыт толкового словаря народной технической терминологии по Полтавской губернии» (1902), Каталог Катеринославського обласного музею (1910), альбоми орнаментованих виробів Полтавського земства «Украинское народное творчество» (1911-1913), дослідження кустарних промислів у ряді губерній. Етнографічні, фольклористичні, філологічні розвідки надавали матеріали для з'ясування символіко-семантичного поля реалій, зображення й ознаки яких покладено в основу графіки та номінації візерунків (М. Драгоманов, О. Потебня, М. Костомаров, М. Сумцов, Г. Булашев та ін.) [1, с. 18].

На прикладі Подільської губернії, частини тодішньої Російської імперії, можемо простежити особливості вивчення народного декоративно-прикладного мистецтва, а відтак, і орнаментики, різними установами в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. Впродовж 1912-1913 рр. подільська земська управа здійснила ґрунтовне вивчення кустарних промислів, результатом чого стала цінна узагальнююча праця «Кустарные промыслы Подольской губернии» (1916 р.), в якій розглянуто різні аспекти розвитку і поширення промислів на Поділлі. Дослідники також звернули певну увагу і на художню сторону виробів народних майстрів [6]. Розглядаючи різні аспекти розвитку і поширення промислів на Поділлі, дослідники звернули певну увагу і на художню сторону виробів народних майстрів. Так, при розгляді гончарства його дослідник А. Прусевич зазначає, що цим промислом у губернії займаються у 143 населених пунктах 2 736 осіб, які виготовляють велику кількість різноманітних виробів з глини. Окремо автор акцентує увагу на орнаментах, на які багате подільське гончарство [7, с. 12]. В.Є. Свідзинський досліджуючи ткацький промисел в Подільській губернії зазначає, що ним займаються в 30 511 господарствах 41903 особи, а це становить лише 1,45% від загальної кількості населення. Найбільшого поширення ткацтво набуло у південних повітах губернії. Подільські ткачі виготовляли у великих кількостях рушники і скатерки, які ткалися кількома техніками і мали своєрідний орнамент [8, с. 124]. Поширеним на півдні Поділля було і килимарство. Орнамент подільських килимів - геометричний і рослинний. Подільські килими за своїм орнаментом різняться від килимів інших сусідніх територій [9, с. 297-298]. А. Прусевич, вивчаючи народну вишивку в Подільській губернії, подав статистичні дані, виділив найбільш характерні орнаменти, які широко використовували в кінці ХІХ - на поч. ХХ ст. Він зазначив місця розташування орнаменту, їх назви та техніки, якими вишивали [10, с. 305-311]. А.П. Свидницький у праці «Великдень у подолян» подає відомості про значне поширення вишивання дівчатами сорочок ще в середині ХІХ ст. Він наголошує, що подільські дівчата вишивали переважно сорочки та рушники. [11, с. 475]. Г. Александрович, вивчаючи розвиток деревообробного промислу в Подільській губернії зазначає, що деякі вироби з дерева прикрашалися різьбою. Наприклад, серед багатьох виробів найкрасивішими були сани виготовлені майстрами с. Поташні Ольгопільського повіту. Вони були прикрашені якісною різьбою. Загалом, у цьому повіті різьблені сани звичайне явище. У м. Літині виготовляли сани «літинки» («літинські сани») двох видів - «козирки» та «писані», або «мережені сани». «Писані сани» ззаду завжди прикрашали різьбою, а «козирки» ніколи не прикрашались [12, с. 561-568].

Зробивши огляд дослідження різних видів народної орнаментики на прикладі Подільської губернії слід зазначити, що така робота проводилася по всіх губерніях тодішньої Російської імперії. Не виключенням також були і українські землі, що перебували у складі Австро- Угоршини. Велику роботу по збору зразків української народної вишивки на Буковині в період 1902-1912 рр. провів Е. Кольбенгаєр. Зібрані ним зразки вишивок нарисовані і розміщені у 67 таблицях. У передмові автор зазначає, що в таблицях №1-59 поміщено українські та румунські зразки вишивок, а в таблицях №60-67 - гуцульські. Тут же дослідником зазначено, що українські вишивки мають ширшу кольорову гаму, а в кожному зразкові є по кілька кольорів. Румунські вишивки мають також кілька кольорів, але серед них трапляються вишиті одним або двома кольорами. Орнаменти на українських вишиванках значно більші за румунські. Але разом з тим буковинська народна орнаментика пов'язує слов'ян східних з південними [13, с. 15-16].

У цей час з'являються праці з мистецтвознавчим підходом до вивчення народної орнаментики. Це роботи І. Франка, М. Біляшівського, К. Широцького, П. Павлуцького, В. і Д. Щербаківських. Простежуються шляхи трансформації сучасною народною орнаментикою давньої й доісторичної спадщини (А. Бобринський, К. Болсуновський, П. Єфименко, А. Міллер,

О.Некрасов). Аналіз праць цих авторів дали змогу Ф. Вовку у виданні 1916 р. поглибити й уточнити багатопланову характеристику особливостей української орнаментики.

У наступні роки науковці продовжували нагромаджувати нові матеріали, аналізували їх, публікували численні розвідки з окремих питань народної орнаментики. Особливо плідними були 20-ті р. ХХ ст. [1, с. 18-19]. Українська орнаментика вивчалася у загально етнологічному контексті. Науковці державного російського музею проводячи етнографічні експедиції у 1924 - 1925 рр. певну увагу звернули і на розвиток народної орнаментики. Б.Г. Крижанівський у своїй статті про подорож на Поділля звертає увагу на особливості вишивки жіночих сорочок, орнаментацію гончарних, тканих і килимових виробів [14, с. 26-29]. А. Зарембський у праці «Народное искусство подольских украинцев» подає відомості про поширення основних видів народного мистецтва на Поділлі, звертаючи особливу увагу при цьому на настінне малювання та його символіку. Значне місце автор відводить характеристиці орнаментів подільських килимів, візерункових тканин, вишиванок, гончарних виробів, писанок [15, с. 15-45].

Подаючи загальну характеристику гончарства на Поділлі Ю.А. Самарін у своїй праці «Подольские гончары» особливу увагу звертає на орнаменти, поділяючи їх на геометричні, рослинні, зооморфні та антропоморфні [16, с. 25-31]. Описуючи гончарство в с. Бубнівці на Поділлі, його дослідниця - Л. Шульгина, звертає увагу на особливості орнаментів бубнівської кераміки, особливо тих, якими прикрашено миски. У побуті подолян були «мисникові миски» або «миски на показ». Вони мали багатий декор. Ними прикрашали інтер'єр хати і використовували їх дуже рідко. Іншими були «миски для приносу», «на принос». Їх розписували з двох сторін. У них несли панахиди в церкву [17, с. 150-151]. Детальний аналіз орнаментів бубнівської кераміки зробила Є. Спаська, опрацювавши колекції Київських музеїв сільськогосподарського та побутового призначення, виставки, музею антропології та етнології ім. Хв. Вовка ВУАН (Всеукраїнського музею ім. Шевченка та українського відділу ленінградського Російського музею) [18, с. 201-227].

У цей же час, вивчаючи історію ярма, дослідниця Н. Заглада акцентує увагу на особливостях прикрашання їх різьбленим орнаментом. «Мистецьке оформлення горішньої частини ярма домінує на всій території: ярмо повинне бути «достойним» та багато орнаментоване... Особливо чумацькі ярма відзначалися багатством форми й оздоблення. «Хазяїн валки мав на своїй мажі найкраще ярмо: фігуристе з різнокольоровими вирізками, а чернігівські чумаки або харківські оздоблювали ярма «шумихою» (позліткою)... Окремо треба зазначити, що чумацькі притики мали багато зображень коня та півня. Орнамент на ярмі - геометричний, з архаїчними елементами, це свідчить про стародавнє його походження» [19, с. 24-25].

Про символіку народних орнаментів росіян Смоленщини йдеться у статті Є.Н. Клєтньової «Символика народных украс Смоленского края». Авторка зазначає, що орнаменти («украсы») цього краю, відтворені в ткацтві та вишивці і слугують, головним чином, для прикрашання одягу: сорочок, «носовок», хусток, накидок, чіпців, поясів, ширінок, рушників й мають свої особливості виконання [20, с. 3-4].

У 30-40-х рр. ХХ ст. унікальні польові дослідження провів М.С. Кацар, вивчаючи особливості білоруських орнаментів та їх символіку. Книга, присвячена цій темі, вміщує біля 600 чорно-білих і кольорових ілюстрацій та головне, розповіді літніх людей про символічне значення тканих і вишитих орнаментів, що їх вони виконали особисто. Праця розкриває поетичну душу білоруського народу, його бачення природи та її взаємозв'язок з людиною і її життям [21, с. 8-10].

Цікавою з погляду орнаментики та символіки поясів і поясних прикрас (підвісок) російського населення Центральної чорноземної області є праця Н.П. Гриневич «Очерки по истории развития русской одежды (поясные украшения)». Авторка подає еволюцію жіночих поясів і поясних прикрас, їх взаємозв'язок з поясним жіночим одягом «поньова» [22, с. 87-89].

У повоєнний період інтерес до народної орнаментики знову зріс. З'являється ряд нових видань. Серед них, про українську вишивку, «Каталог вишитих виробів», у якому вміщено вироби ручної вишивки: сорочки чоловічі, зокрема, «українки», «чумачки», «гуцулки», жіночі блузи і плаття, а також скатерки оздоблені малюнками, що використовувалися в артільному виробництві Укрхудожпомсоюзу в 50-х рр. Ці орнаменти є як типовими старовинними зразками так і новими малюнками - варіантами класичних орнаментів української народної вишивки. Візерунки мають назви від місця їх виникнення, найбільшого розвитку та вироблення: «полтавські», «чернігівські», «подільські», «київські», «прикарпатські» та інші [23, с. 6-8].

У 60-х рр. видано п'ять альбомів під загальною назвою «Українське народне мистецтво». Кожний альбом присвячений певному виду народного мистецтва. Альбом «Тканини і вишивки» є першим у цій серії. Матеріал у ньому розташовано відповідно до призначення тканин і вишивок. Перші три розділи присвячено тканинам, вишивці і вибійці - безпосередньо пов'язаним з одягом. У наступних розділах показано інтер'єрні тканини - декоративні вишивки і килими [24, с. 7-і0]. Третій альбом цієї серії присвячений різьбленню та художньому металу. Тут показані найхарактерніші зразки народного різьблення по дереву, кістці та художньому металу починаючи з кінця XVII ст. [25, с. 7-22]. Особливості українського гончарства Наддніпрянщини висвітлені в дослідженні Л. Данченко [26].

У 70-х рр. у російській етнографії з'являється ряд праць присвячених вивченню різних видів народного мистецтва росіян. У монографії «Русские: историко-этнографический атлас» поміщені нові дослідження по найважливіших розділах матеріальної культури російського народу - житлу і одягу, а саме про декорування народного одягу вишивкою та візерунковими тканинами, а житла - різьбою. Тут же є підрозділи про розташування орнаментів на одязі та способи їх нанесення. Зазначається кольорова гама орнаментальних мотивів у тканих і вишитих виробах [27, с. 96-111]. У 1971 р. опубліковано словник-визначник «Крестьянская одежда населения Европейской России (ХІХ - начало ХХ в.)». Він укладений рядом спеціалістів, знавців народного одягу населення окремих регіонів Росії. Найбільше матеріалів міститься про росіян. Зокрема, матеріали: Центру і Півночі Європейської частини Росії, Лісостеповий південний-схід, Середнє Поволжя і Приуралля, Дон і Північний Кавказ. Крім росіян, на Півночі, в Поволжі і Приураллі мешкають народи, які розмовляють на фіно -угорській і татарській мовах - комі, комі- перм'яки, карели, мордва, удмурти, марійці, татари, башкири. Проживаючи довгий час разом з росіянами, вони відіграли значну роль у формуванні комплексів одягу російського населення цих територій. Тому одяг цих народів займає також належне місце у визначнику. Як додаток міститься стаття по історії давньоруського одягу [28, с. 3-5].

Особливостям художніх тканин західних областей України присвячена монографія

С.Й. Сидорович, у якій окремий розділ присвячено орнаменту українських народних тканин [29, с. 85-126].

На увагу заслуговує праця російського дослідника Г.П. Дурасова, в якій автор спробував інтерпретувати значення деяких образів російської народної вишивки архаїчного типу [30, с. 8798]. Російська дослідниця Г.С. Маслова, аналізуючи народний одяг у східнослов'янських традиційних звичаях і обрядах ХІХ - початку ХХ ст., подає відомості про орнаменти на обрядовому одязі та інших речах [31, с. 31-47].

Багато подібного в українській орнаментиці є і з молдавською, тому що два народи проживають поряд і їх історичні долі тісно переплелись [32, с. 7-8].

Цінна інформація про особливості білоруських ремесел та народного одягу міститься в праці «Помнікі этнаграфп. Методыка выяулення, апісання, збірання». В ній подано відомості про гончарні і ткацькі вироби та особливості їх орнаментування. Окремий розділ присвячено народному одягу [33, с. 87-93, 123-135].

Про основні, найбільш відомі, художні промисли народів Російської Федерації є відомості у книзі «Народные художественные промыслы». На її сторінках вміщено розповіді про вишивку, візерункове ткання, різьбу, гончарство тощо. До кожного виду народного мистецтва подано коротку історію та основні характеристики притаманні для різних народів Росії. Так, характеризуючи вишивку, в розділі подано інформацію не лише про російську, а й про марійську, мордовську, удмуртську, чуваську, татарську та башкирську орнаментику [34, с. 45-61].

Дані про основні види декоративно-прикладного мистецтва, осередки українських народних художніх промислів містяться у довіднику «Народні художні промисли УРСР». У ньому подано відомості про історію виникнення і розвиток підприємств художніх промислів, про художньо-стильові особливості їх продукції, техніку виготовлення, асортимент та ін. [35, с. 3-8].

Значної уваги заслуговує колективна монографія «Древняя одежда народов Восточной Европы», в якій автори, на основі археологічних, письмових, образотворчих джерел та польових матеріалів здійснили реконструкцію чоловічого та жіночого одягу скіфів, фракійців, сарматів, давніх слов'ян, росіян, українців, білорусів, естонців, латишів, литовців, карел і молдован [36, с. 4-6]. Цікавий порівняльний аналіз одягу східних слов'ян та особливостей його символіки зробила Г.С. Маслова у матеріалі вміщеному в колективній монографії «Этнография восточных славян. Очерки традиционной культуры» [37, с. 259-291]. Т.В. Станюкович у своїй праці аналізує народне декоративно-прикладне мистецтво східних слов'ян. Вона звертає увагу на особливості їх орнаментики, зазначаючи, що ще зовсім недавно мова народного мистецтва була зрозумілою

для усіх, тому що воно пронизувало усі сторони народного побуту слов'янських народів [38, с. 459].

У другій половині 80-х рр. помітно зростає інтерес до вивчення етнографічних особливостей окремих слов'янських народів. Т.А. Ніколаєва присвячує свою монографію українському народному одягові Середньої Наддніпрянщини [39]. Р.В. Захарчук-Чугай у спеціальній монографії детально аналізує українську народну вишивку західної України [40]. Праця О.І. Никорак присвячена аналізові сучасних художніх тканин Українських Карпат [41]. Л.М. Чижикова в монографії «Русско-украинское пограничье: история и судьбы традиционнобытовой культуры» звертає увагу на особливості розвитку народного житла та одягу [42, с. 71240]. А.А. Лєбєдєва у статті, яку вміщено у збірнику «Русские: семейный и общественный быт», розповідає про значення пояса і рушника в російських родинних звичаях і обрядах [43, с. 229248].

В альбомі «Художнє вишивання», автори О.О. Гасюк і М.Г. Степан намагаються відобразити кращі досягнення в розвитку мистецтва української вишивки і допомогти всім охочим самостійно навчитися вишивати. Автори показують особливості вишивок і вишивальних технік у різних історико-етнографічних регіонах України, подають історію вишивки, основні мотиви українського народного орнаменту тощо [44, с. 33-47].

Р.А. Бардина у праці «Изделия народных художественных промыслов и сувениры» характеризує найбільш поширені у 80-х р. на території СРСР промисли, при цьому розділяючи їх на найбільш важливі осередки [45].

Коротку історію декоративно-прикладного мистецтва України ХІІІ - XVIII ст. подає у своїй монографії О.Р. Тищенко. Автор звертає увагу на особливості художньої обробки, дерева, рогу, кістки, каменю, металу, кераміки, гутного скла, тканин, вишивки тощо [46]. Особливостям орнаментації слов'янської кераміки і їїсимволіки присвячено публікації

О. Бобринського [47, с. 120-135], В. Петрашенко [48, с. 196-202], В. Гупало [49, с. 213-217],

А.Українець [50, с. 267-273], які вміщено на сторінках першого випуску наукового збірника «Українське гончарство».

У колективній монографії «Поділля: історико-етнографічне дослідження» окремий розділ присвячено народному мистецтву та традиційним ремеслам цього регіону, де звернуто увагу і на народну орнаментику [51, с. 404-498]. Про українське декоративне різьблення та орнаментальні мотиви у ткацтві і вишивці знаходимо матеріали у словниках «Народна деревообробка в Україні» та «Українська народна тканина» Є. Шевченка [52, с. 143-147; 53, с. 172-177]. У книзі «Українська вишивка» Т. Кари-Васильєвої та А. Чорноморець розкрито історію української вишивки від Х до ХХ ст. В ній розглядаються особливості самобутньої народної вишивки, її локальні характеристики, описуються основні вишивальні техніки, розкривається символіка рушників та їхнє значення у святах і обрядах тощо [54, с. 95-97, 118130]. Е.М. Литвинець у книзі «Українське народне мистецтво. Вишивання і нанизування» наводить стислі історико-художні відомості про ручне вишивання і нанизування, орнаментику, кольорове поєднання та композиційні вирішення та ін. [55, с. 10-22].

Розглядаючи особливості українських народних тканин західних областей України XIX - XX ст., О. Никорак в науковий обіг впроваджує авторську типологію тканих виробів, приділяючи при цьому особливу увагу місцевим художнім особливостям тканин для інтер'єру житла і церкви, використанню їх у звичаях і обрядах нашого народу [56, с. 169-467, 533-572].

Вагомий внесок у дослідження подільської народної вишивки зробила Л. Булгакова - Ситник. Авторка вперше простежила народний досвід подільської вишивки у генетичному взаємозв'язку матеріалу і техніки вишивання, топографії вишивки та крою виробів, окремих мотивів і стилістичних особливостей орнаменту. Визначено й охарактеризовано типи подільської вишивки, їх специфічні ознаки та спільні національні риси у контексті традиційної української вишивки [57].

Цілий ряд праць кінця XX - початку XXI ст. присвячено спробам пояснити деякі символи у народній орнаментиці східних слов'ян та віднайти їх витоки. Однією з перших ластівок цієї серії є книга «Знаки 155 стародавніх українських вишивок» яку упорядкувала Т. Островська. Візерунки підібрані так, аби була змога побачити, передусім, однокореневість, спорідненість символіки цілої України, єдність світосприйняття, що втілилася у магічних узорах-оберегах [58]. Про деякі особливості української народної символіки можемо почерпнути відомості в праці Г. Маковій «Золоте віно з бабусиної скрині». Наприклад, пояснюючи різні узори на дівочих вишиванках, дослідниця зазначає, що «кожна дівчина на сорочці мала свій узір, щоб не було ні в кого. I не тому, щоб в кожної - найкращий. А тому, щоб долю від тебе ніхто не забрав. Вишиють - у скриню сховають» [59, с. 56-57]. Т.А. Романець у роботі «Стародавні витоки мистецтва української народної кераміки» на широких археологічних матеріалах простежує формування в кераміці первісних, стародавніх та ранньосередньовічних культур України ряду художніх особливостей українського народного гончарного посуду кінця XIX-XX ст. [60].

У монографії «Ткацтво в обрядах та віруваннях українців (середина ХІХ - початок ХХ ст.)» О. Боряк вперше розглядає домашнє ткацтво українців як феномен духовної культури. Від створення тканого виробу, через аналіз практичного досвіду, знань, світу уявлень і обрядів, авторка послідовно простежує кожну складову лінії духовності явища та розкриває світ вічного і повсякденного, космічного і земного, буденного і святкового [61]. Цікавим з погляду аналізу орнаментики рушників є монографічне дослідження «Полотняний літопис України. Семантика орнаменту українського рушника» виконане С. Китовою. На основі колекції у 700 зразків авторкою зроблено спробу аналізу рушникового орнаменту Середнього Подніпров'я. Праця є своєрідним путівником, що веде читача стежками пізнання вишиваних знаків та символів у паралельному співставленні їх з етнографічним, фольклорним та археологічним відповідниками [62].

Багато років вивчає українську орнаментику М.Р. Селівачов. Він досліджує ґенезу, історію, еволюцію форм і стилістику в орнаментиці текстилю, кераміки, різьблення, декоративного малювання та інших видах декоративного мистецтва. Традиційну орнаментику вчений розглядає як особливу систему художньої інформації, з'ясовує зміст орнаменту, розкриває етнічні особливості асоціативного мислення та визначає, які компоненти мотиву є головними, а які другорядними. Також дослідник приділяє увагу дискусійним питанням етнокультурного районування, типології та класифікації орнаментів [1].

Л.П. Саннікова у книзі «Свята Мова Творця у Звичаї Народу: Еніофеноменологія староукраїнської культури» досліджує процеси виникнення, розвитку й функціонування української народної культури, розглядає методологічні основи формування й розвитку еніофеноменологічної культурології, докладно вивчає структури уявлення образно-символічних понять тощо. Цікавим є пояснення барвінкового обряду й весілля, дівочого і жіночого вбрання як відображення в них символіки розвитку Матерії у Творінні Світу [63, с. 316-335].

Своє трактування і розуміння слов'янських символів подає білоруський дослідник Г. Адамович у книзі «Гимнастика славянских чаровниц». Він звертає увагу на слов'янські вірування, поєднує їх із знаками-символами у народному мистецтві та наголошує на їх впливові на психо-емоційний та фізичний стан людини [64, с. 105-125].

Л. та В. Куровські у книзі «Родолад - мир славянской женщины. Тайны духовности, обереги, магия, звездная половинка, сотворение любви» виділяють розділ присвячений слов'янським оберегам та їхньому значенню. Автори наголошують на слов'янському корінні народної орнаментики та пов'язують її з язичницькими віруваннями [65, с. 150-192].

М. Чумарна у праці «Код української вишивки» наголошує, що в знаках-символах відображається будова Всесвіту та його метафізичні процеси [66]. В іншому своєму дослідженні «Вишивання долі: символіка і техніка шитва» авторка зазначає, що вона робить спробу поговорити про вишивку, як «про тайнопис серця - перенесений рукою жінки із потаємних «скринь» підсвідомості в живий простір роду та родини» [67, с. 9].

Надзвичайно цінною є праця Т. Печенюк «Кольорознавство». У книзі окреслені основні категорії теорії кольору, виявлені закономірності прояву об'єктивних і суб'єктивних чинників існування цього феномену, а також представлена проекція цих питань на творчу практику сучасного художнього текстилю. Авторка розглядає базові поняття: світло, колір, закони змішування і кольоросприйняття, кольорова гармонія [68].

Останніми роками плідно працює над поясненням української символіки О. Босий. У монографії «Священне ремесло Мокоші. Традиційна жіноча ритуальна символіка в українців» автор досліджує проблему походження міфологічного змісту та закономірності функціонування предметних символів - продуктів ткацтва у звичаєво-обрядовій сфері українських жінок. На значному етнографічному матеріалі розкривається специфіка магічної практики українців, зокрема, народних засобів і прийомів ворожби, знахарства, гадань; пояснюється психологічний механізм традиційних магічних обрядів, які передбачають спілкування людини з «надприродним» (дух, магічна сила, мана), розкривається міфологічна семантика виробів ткацтва: рушників, поясів, ниток, магічних вузлів тощо [69]. У іншому своєму дослідженні «Міф. Символ. Орнамент. Історія, символіка та композиція української орнаментики» О. Босий робить спробу реконструювати та узагальнити у стислій формі певні українські та мистецтвознавчі студії складного світу знаково-символічної мови народного орнаментального мистецтва і заглибитися у живу і поетичну атмосферу народного рукомесництва, у якій творилась і продовжує творитись нині самобутня українська культура [70].

Особливо глибоко проникла в суть семантики російського народного орнаменту М.А. Качаєва. ЇЇ монографія «Сокровища русского орнамента» у двох книгах - результат устремлінь автора поставити запитання, пов'язані зі змістом народного текстильного орнаменту і особливостями його взаємодії на «носія» прикрашеного ними одягу або на людину, яка споглядає ці візерунки. Народні вишивані і ткані орнаменти, на думку дослідниці, мають дуже потужну позитивну енергетику, яка здатна допомагати людям. У дослідженні використана

інформація з багатьох, інколи нетрадиційних джерел:історії, етнографії, міфології,

біоенергетики, сучасної альтернативної медицини тощо [71]. Ці матеріали дають можливість не просто зрозуміти місце народного текстильного орнаменту в нашій культурі, але і підтвердити гіпотезу авторки про механізми енергоінформаційного впливу орнаменту на людину. Народний орнамент є частиною надзвичайно давньої системи духовних знань, які дають можливість людині гармонійно будувати свої взаємовідносини з навколишнім світом. Ця книга - спроба зібрати та систематизувати принципи використання символів народного текстильного орнаменту для практичного використання сьогодні [72].

Велика кількість дослідників працювала над пошуком витоків мистецтва і світогляду східних слов'ян. Ґрунтовними з теми дослідження є праці академіка Б.О. Рибакова «Язычество древних славян» та «Язычество древней Руси». У них автор на широкому порівняльному етнографічно-археологічному матеріалі розкриває джерела народного світогляду росіян, українців та білорусів, простежує періодизацію язичництва: дуалістичний анімізм, культ божеств родючості, дружинний культ Перуна, що був замінений християнством. Аналізує походження язичницьких богів, уявлення про світ і сили, які ним управляють, корені яких сягають палеоліту й мезоліту. Детально вивчений світогляд древніх землеробів IV-III тис. до н. е. на території України та його відгомін у світогляді слов'ян. Також автор розглядає етногенез слов'ян, святилища і поховальні обряди праслов'ян [73]. Монографія Б.О. Рибакова «Язычество древней Руси» розкриває роль язичницької релігії в державному і народному житті Київської Русі до прийняття християнства та показує високий рівень їх вірувань і обрядів напередодні хрещення Русі [74].

Цінними для нас є праці інших археологів. Зокрема, В.В. Сєдов у монографії «Восточные славяне в VI - XIII вв.» подає історію східних слов'ян за даними археології, простежує всі сторони культури східних слов'ян напередодні та в період утворення Давньоруської держави, питання формування і розселення слов'янських племен і їх взаємовідносини з сусідами [75]. Корені ж слов'янського мистецтва та його символіки дослідники шукають у більш давніх старожитностях Східної Європи. Певні аналогії слов'янської орнаментики можемо віднайти в орнаментах на мальованому посуді трипільської культури. Цікаву спробу пояснити значення мальованого орнаменту на трипільському посуді зробили Т.М. Ткачук і Я.Г. Мельник у своїй монографії «Семіотичний аналіз трипільсько-кукутенських знакових систем (мальований посуд)» [76]. Найбільш давнім коренем слов'янської орнаментики у науковій літературі вважаються старожитності пізнього палеоліту, насамперед, матеріали з Мізина [77, с. 26-39].

І ще однією частиною наукової літератури до якої звернутись при розгляді питань походження і семантики слов'янської символіки є праці дослідників слов'янської міфології: М.І. Костомарова «Славянская мифология» [78 с. 201-256] і «Несколько слов о славяно-русской мифологии в языческом периоде, преимущественно в связи с народною поэзиею» [79, с. 257279] та А.Н. Афанасьєва «Поэтические воззрения славян на природу. Опыт сравнительного изучения славянских преданий и верований в связи с мифологическими сказаниями других родственных народов» [80]. Своєрідним продовженням цього напряму є праці нинішнього дослідника української міфології В. Войтовича, який зібрав і упорядкував 3-х томну працю «Антологія українського міфу» [81].

Певною мірою до вивчення народної символіки українців долучились і автори цієї роботи, вивчаючи особливості народного одягу подільських ремесел та промислів подолян, зокрема, ткацтва на Поділлі та в с. Северинівка на Вінниччині [82, с. 36-39; 83 с. 110-112; 84, с. 415-416; 85, с. 103-106]. Про символіку народного костюма йдеться у статті «Сучасний погляд на український народний костюм», де розкривається його функціональне значення [86, с. 485-497].

Отже, зробивши історіографічний огляд літератури по темі дослідження, слід зазначити, що вона велика і різнопланова як за кількістю так і за якістю викладеного матеріалу. На сьогодні існує значна кількість праць етнологів, етнографів, істориків, археологів ХІХ - початку ХХІ ст., що вивчали і вивчають орнаментику східних слов'ян. Вона є важливим джерелом для вивчення традиційної народної культури українців, основу якої складає декоративно-прикладне мистецтво, яке активно продовжує розвиватись і нині.

Джерела та література

східнослов'янська орнаментика культура українець

1. Селівачов М.Р. Лексикон української орнаментики (іконографія, номінація, стилістика, типологія) / М.Р. Селівачов. - К., 2005. - XVI, 400 с.

2. Зеленин Д. Восточнославянская этнография / Д. Зеленин. - М., 1990. - 480 с. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kodges.ru

3. Русский народный орнамент. Отдел первый: шитье, ткани, кружева. - М., 1871. - 42 с. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kodges.ru

4. Сборникъ Великорусскихъ и малороссшскихъ узоров для вышивания. - СПб, 1877. - 12 с. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kodges.ru

5. Узоры старинного шитья в России. Собранные княжною С. Шаховскою. - М., 1890. - 8 с. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kodges.ru

6. Кустарные промыслы Подольской губернии. - К., 1916. - 646 с.

7. Прусевич А. Гончарный промысел в Подольской губернии / А. Прусевич // Кустарные промыслы Подольской губернии. - К., 1916. - С. 9-119.

8. Свидзинский В.Е. Ткацкий промысел в Подольской губернии / Свидзинский В.Е. // Там же. - С. 119-181.

9. Прусевич А. Коврове производство в Подольской губернии / А. Прусевич // Там же. - С. 290303.

10. Прусевич А. Народное вышивание в Подольской губернии / А. Прусевич // Там же. - С. 304334.

11. Свидницький А.П. Великдень у подолян / Свидницький А.П. // Роман. Оповідання. Нариси. - К.: Наукова думка, 1985. - С. 456-512.

12. Александрович Г. Кустарные древодельные промыслы в Подольской губернии / Г. Александрович // Кустарные промыслы Подольской губернии. - К., 1916. - С. 501-614.

13. Кольбенгаєр Е. Взори вишивок домашнього промислу на Буковині. Зібрав, нарисував і обробив інжінєр Еріх Кольбенгаєр в період з 1902 по 1912 / Е. Кольбенгаєр. - Чернівці, 2001.

- 100 с. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kodges.ru

14. Крижановский Б.Г. Подольская экспедиция / Б.Г. Крижановский // Этнографические экспедиции 1924 и 1925 гг. - Л., 1926. - С. 22-38.

15. Зарембский А. Народное искусство подольских украинцев / А. Зарембский. - Л., 1928. - 48 с.

16. Самарин Ю.А. Подольские гончары / Ю.А. Самарин. - М, 1929. - 54 с.

17. Шульгина Л. Ганчарство в с. Бубнівці на Поділлі / Л. Шульгина // Матеріали до етнології. - К., 1929. - Вип. ІІ. - С. 111-200.

18. Спаська Є. Орнамент бубнівського посуду / Є. Спаська // Там само. - С. 201-227.

19. Заглада Н. Ярмо / Н. Заглада // Там само. - С. 11-45.

20. Клєтньова Е.Н. Символика народных украс Смоленского края / Клєтньова Е.Н. // Труды смоленских государственных музеев. - Смоленск, 1924. - Вып. 1. - С. 1-21.

21. Кацар М.С. Беларусскі арнамент. Ткацтва. Вышиука / Навук. рэд. Я.М. Сахута. - Минск: БелЭн, 1996. - 208 с. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kodges.ru

22. Гриневич Н.П. Очерки по истории развития русской одежды (поясные украшения) / Н.П. Г риневич // Советская этнография. - 1934. - №1. - С. 66-94.

23. Каталог вишитих виробів. - К., 1958. - 115 с.

24. Українське народне мистецтво. Тканини та вишивки. - К., 1960. - 300 с.

25. Українське народне мистецтво. Різьблення та художній метал. - К., 1962. - 230 с.

26. Данченко Л. Народна кераміка Наддніпрянщини / Л. Данченко. - К., 1969. - 144 с.

27. Русские: историко-этногрфический атлас. Из истории русского народного жилища и костюма (украшение крестьянских домов и одежды) середина ХІХ - начало ХХ в. - М., 1970. - 208 с.

28. Крестьянская одежда населения Европейской России (ХІХ - начало ХХ в. Определитель. - М., 1971. - 366 с.

29. Сидорович С.Й. Художня тканина західних областей УРСР / С.Й. Сидорович. - К., 1979. - 156 с.

30. Дурасов Г.П. Попытка интерпретации значения некоторых образов русской народной вышивки архаического типа / Г.П. Дурасов // Советская этнография. - 1980 - №6. - С. 87-98.

31. Маслова Г.С. Народная одежда в восточнославянских традиционных обычаях и обрядах ХІХ

- начала ХХ в. - М., 1984. - 216 с.

32. Шарануца С.Н. Орнаменте популаре молдовенешть. - Кишинэу, 1984. - 144 с.

33. Помнікі этнаграфп. Методыка выяулення, апісання, збірання / Под. рэд. В.К. Бандарчыка. - Мінск, 1981. - 150 с.

34. Попова О.С. Народные художественные промыслы / О.С. Попова, Н.С. Королева, Д.А. Чирков и др.; Под общ. ред. О.С. Поповой. - М., 1984. - 192 с.

35. Народні художні промисли УРСР. Довідник. - К., 1986. - 144 с.

36. Древняя одежда народов Восточной Европы. Материалы к историко-этнографическому атласу. - М., 1986. - 272 с.

37. Маслова Г.С. Одежда / Г.С. Маслова // Этнография восточных славян. Очерки традиционной культуры. - М., 1987. - С. 259-291.

38. Станюкович Т.В. Народное декоративно-изобразительное искусство / Т.В. Станюкович // Этнография восточных славян. Очерки традиционной культуры. - М., 1987. - С. 458-483.

39. Николаева Т.А. Украинская народная одежда: Среднее Поднепровье / Т.А. Николаева. - К., 1987. - 248 с.

40. Захарчук-Чугай Р.В. Українська народна вишивка. Західні області УРСР / Р.В. Захарчук- Чугай. - К., 1988. - 192 с.

41. Никорак О.І. Сучасні художні тканини Українських Карпат / О.І. Никорак. - К., 1988. - 224 с.

42. Чижикова Л.Н. Русско-украинское пограничье: история и судьбы традиционно-бытовой культуры / Л.Н. Чижикова. - М., 1988. - 256 с.

43. Лебедева А.А. Значение пояса и полотенца в русских семейно-бытовых обычаях и обрядах ХІХ-ХХ вв. / А.А. Лебедева // Русские: семейный и общественный быт. - М., 1989. - С. 229248.

44. Гасюк О.О. Художнє вишивання / О.О. Гасюк, М.Г. Степан. - К., 1989. - 248 с.

45. Бардина Р.А. Изделия народных художественных промыслов и сувениры: (товароведение и организация торговли) / Р.А. Бардина. - М., 1990. - 302 с.

46. Тищенко О.Р. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (ХІ11 - ХVШ ст.) / О.Р. Тищенко. - К., 1992. - 192 с.

47. Бобринський О. Про два символи родючості на українській кераміці / О. Бобринський // Українське гончарство. Науковий збірник за минулі літа. - Київ-Опішне, 1993. - Кн. 1. - С. 120135.

48. Петрашенко В. Орнаментація слов'янської кераміки Середнього Подніправ'я у VШ-ІХ ст. /

B. Петрашенко // Там само. - С. 196-202.

49. Гупало В. Орнамент давньоруських гончарних виробів з Прикарпаття / В. Гупало // Там само.

- С . 213-217.

50. Українець А. Порівняльний аналіз орнаментації тканих та керамічних виробів (на матеріалах фондових колекцій Рівненського краєзнавчого музею) / А. Українець // Там само. - С . 267273.

51. Поділля: історико-етнографічне дослідження. - К., 1994. - 504 с.

52. Шевченко Є. Українська народна тканина / Є. Шевченко. - К., 1999. - 416 с.

53. Шевченко Є. Народна деревообробка в Україні. Словник народної термінології / Є. Шевченко. - К., 1997. - 262 с.

54. Кара-Васильєва Т. Українська вишивка / Т. Кара-Васильєва, А. Чорноморець. - К., 2002. - 160 с.

55. Литвинець Е.М. Українське народне мистецтво. Вишивання і нанизування / Е.М. Литвинець.

- К., 2004. - 336 с.

56. Никорак О. Українська народна тканина ХІХ - ХХ ст. Типологія, локалізація, художні особливості. Частина І. Інтерєрні тканини (за матеріалами західних областей України) / О. Никорак. - Львів, 2004. - 584 с.

57. Булгакова-Ситник Л. Подільська народна вишивки (Етнографічний аспект) / Л. Булгакова - Ситник. - Кам'янець-Подільський, 2010. - Вид. 2. - 336 с.

58. Островська Т. Знаки 155 стародавніх українських вишивок / Т. Островська. - К., 1992. - 72 с.

59. Маковій Г. Золоте віно з бабусиної скрині / Г. Маковій. - Чернівці, 1993. - 104 с.

60. Романець Т.А. Стародавні витоки мистецтва української народної кераміки / Т.А. Романець.

- К., 1996. - 208 с.

61. Боряк О. Ткацтво в обрядах та віруваннях українців (середина ХІХ - початок ХХ ст.) / О. Боряк. - К., 1997. - 200 с.

62. Китова С. Полотняний літопис України. Семантика орнаменту українського рушника /

C. Китова. - Черкаси, 2003. - 224 с., іл.

63. Саннікова Л.П. Свята Мова Творця у Звичаї Народу: Еніофеноменологія староукраїнської культури / Л.П. Саннікова. - К., 2005. - 776 с.

64. Адамович Г.Э. Гимнастика славянских чаровниц: Учебно-методическое пособие / Г.Э. Адамович. - М., 2006. - 208 с., ил., таб. (Криницы силы).

65. Куровская Л. Родолад - мир славянской женщины. Тайны духовности, обереги, магия, звездная половинка, сотворение любви / Л. Куровская, В. Куровский. - Каменец-Подольский: ЧП Буйницкий А.А., 2007. - 316 с.

66. Чумарна, М. Код української вишивки / М. Чумарна. - Львів: Апріорі, 2008. - 192 с.

67. Чумарна, М. Вишивання долі: символіка і техніка шитва / М. Чумарна. - Львів: Апріорі, 2009.

- 88 с.

68. Печенюк Т. Кольорознавство / Т. Печенюк. - К., 2009. - 192 с.

69. Босий О. Священне ремесло Мокоші. Традиційна жіноча ритуальна символіка в українців / О. Босий. - Вінниця, 2011. - 212 с.

70. Босий О. Міф. Символ. Орнамент. Історія, символіка та композиція української орнаментики / О. Босий. - Вінниця, 2011. - 120 с.

71. Качаєва М.А.Сокровища русского орнамента / М.А. Качаєва. - М., 2008. -Кн.1.- 208 с.

72. Качаєва М.А.Сокровища русского орнамента / М.А. Качаєва. - М., 2011. -Кн.2.- 168 с.

73. Рыбаков Б.А.Язычество древних славян / Б.А. Рыбаков. - М., 1981. - 608с.

74. Рыбаков Б.А.Язычество Древней Руси / Б.А. Рыбаков. - М., 1987. - 784 с.

75. Седов В.В. Восточные славяне в VI - XIII вв. (Археология СССР) / В.В. Седов. - М., 1982. - 328 с.

76. Ткачук Т.М. Семіотичний аналіз трипільсько-кукутенських знакових систем (мальований посуд) / Т.М. Ткачук, Я.Г. Мельник. - Івано-Франківськ, 2000. - 238 с.

77. Бибиков С.Н. Древнейший музыкальный комплекс из костей мамонта (очерк материальной и духовной культуры палеолитического человека) / Бибиков С.Н. - К., 2008. - 128 с.

78. Костомаров М.І. Славянская мифология / М.І. Костомаров // Слов'янська міфологія. - К., 1993. - С. 201-256.

79. Костомаров М.І. Несколько слов о славяно-русской мифологии в языческом периоде, преимущественно в связи с народною поэзиею / М.І. Костомаров // Там же. - С. 257-279.

80. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу. Опыт сравнительного изучения славянских преданий и верований в связи с мифологическими сказаниями других родственных народов. В 3-х томах / А.Н. Афанасьев. - М., 1995. - Т. 1. - 408 с.

81. Антологія українського міфу: Етіологічні, космогонічні, антропогонічні, теогонічні, солярні, лунарні, астральні, календарні, історичні міфи. У 3 т. / Зібрав та упорядкував В. Войтович. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2006-2007. - Т. 1. - 912 с.: іл.; Т. 2. - 608 с.: іл.; Т. 3. - 848 с.: іл.

82. Косаківський В.А. Одяг подолян ХІХ - ХХ століть / В.А. Косаківський. // Народне мистецтво. - 2002. - №3-4. - С. 36-39.

83. Шпак Н. Технологія виготовлення полотна на Поділлі (кінець ХІХ - перша половина ХХ ст.) / Н. Шпак // Проблеми етнології та археології України: матеріали звіт. студент. наук. конф. 8 квітня 2010 р. - Вінниця: RuViKos, 2010. - С. 110-112.

84. Шпак Н.М. Ткацтво с. Северинівки Жмеринського району Вінницької області / Н.М. Шпак // Матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої 40-річчю заснування Національного музею народної архітектури та побуту України. - К., 2010. - С. 415 - 416.

85. Шпак Н. Ткацтво в с. Северинівка (Жмеринський район Вінницької області) / Н. Шпак // Подільське традиційне ткацтво. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. 30 вересня та 1 жовтня 2008 р. - Вінниця, 2009. - С. 103-106.

86. Шпак Н. Сучасний погляд на український народний костюм / Н. Шпак // Науковий вісник «Межибіж»: Матеріали Четвертої науково-краєзнавчої конференції «Стародавній Меджибіж в історико-культурній спадщині України» / Під ред. О.Г. Погорільця, Л. В. Баженова, А. М. Трембіцького та ін. - Меджибіж - Хмельницький: ПП Мельник А.А., 2011. - Ч. 1. - С. 485497.

Размещено на Allbest.ru