"Сорочинський ярмарок": архетипи української національної культури в ярмарковій дійсності

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука»

Магістратура по спеціальності 014 «Середня освіта (Українська мова)»

Анотація

У статті досліджено спорідненість національного архетипу з духовним і культурним життям української нації. Проаналізовано теоретико-літературне підґрунтя поняття «архетип». Охарактеризовано особливості української традиції - ярмаркування у контексті повісті М. Гоголя «Сорочинський ярмарок». Доведено, що термін «архетип» є частиною української ментальності.

Ключові слова: архетип, літературознавство, етнос.

Key words: archetype, literary science, ethnos.

З розвитком літературознавчої науки виникла необхідність залучення психології у витлумаченні нових термінів. У процесі аналізу художнього тексту часто виникає питання про першооснову того чи іншого образу, адже кожен з них має своє підґрунтя. І якщо терміни одного науковця є цілком зрозумілими і витлумаченими, то іншого - до кінця не зрозумілими і не дослідженими. Причиною цього є неоднозначність тлумачення самим автором витоків терміна. Тому, в подальшому це викликає певні сумніви у доцільності його використання в науці, оскільки домінуючими рисами мають бути - чіткість та логічне обґрунтування. Одним з таких «багатоликих» термінів в науковій думці є поняття «архетип», яке допомагає прослідковувати трансформацію образу у творі автора, запозиченого з міфологічних джерел. У сучасному літературознавстві вивченням архетипу цікавилися: М. Бодкін, Н. Фрай, А. Большакова та багато інших науковців.

Метою статті є дослідження національного архетипу в літературі на прикладі повісті Миколи Гоголя «Сорочинський ярмарок». Завдання статті - дослідити поняття «архетип» у контексті повісті «Сорочинський ярмарок».

Попри численні дискусії навколо «архетипу» як філософського поняття, в літературознавстві, через нечітку дефініцію, воно ще не усталилося остаточно. Тому тлумачення терміна літературознавцями базується на філософському обґрунтуванні. І лише у ХХ столітті відбулося посилення уваги до «архетипу» і наукові розвідки, спираючись на юнгівські теорії, захопилися міфологічними концепціями поняття. Зокрема, у своїй книзі «Архетипні зразки поезії» М. Бодкін проаналізувала архетипи «пекла і раю», дослідила моделі «вічних образів та сюжетів». Вона довела, що ми можемо ідентифікувати ту чи іншу тему як ту, що має особливу форму або зразок, котрий, варіативно повторюючись від століття до століття, входить у співвідношення з відповідним зразком емоційних настроїв у тих, кого торкається дана тема [1, с. 157]. Н. Фрай, у свою чергу, більш суттєво охарактеризував архетип з теоретико-літературного боку. Він створив доволі переконливу концепцію літературного архетипу на міфо-поетичній основі. Продуктивність теорії Н. Фрая полягає в його ідеї про архетиповий розвиток літератури «по поступальній», тобто по лінії пошуку більш ускладнених (у порівнянні з первісним архетиповим образом) форм [1, с. 157]. А. Большакова вважала, що основною властивістю літературного архетипу є його типологічна стійкість і високий ступінь узагальнення, що особливо позначається на рівні персонажа. Дослідниця веде мову про модель розвитку літературного архетипу, яка має багатоаспектну природу. Головна властивість цієї моделі характеризується визначенням «наскрізна модель» або «наскрізний образ», в основі якої є інваріантна та різнорівнева повторюваність. Комунікативна функція літературного архетипу обумовлена його роллю посередника не тільки між автором і читачем, але й широкими контекстуальними пластами літератури і культури, в яких відбувається подальший розвиток архетипу. Вона пояснює, що в структуру архетипу входять певні ідентифікаційні елементи, які діють як сигнали на рецептивному рівні, включаючи пам'ять читача і дозволяючи помістити одиничний прояв архетипу в ланцюг літературного розвитку [1, с. 158].

Архетип для літературної науки по-особливому цікавий, він не порожня форма, а певна матриця, в якій в згорнутому вигляді містяться деякі стійкі образи, моделі, смисли, котрі індивід, будучи залучений до колективного несвідомого, розгортає по-своєму відносно власного життєвого досвіду і складу особистості [2].

Задля того, аби привернути увагу до «широкої української душі», занурити своїх читачів у глибинний світ української традиції Микола Гоголь написав повість «Сорочинський ярмарок», яка стала початком його першої збірки - «Вечори на хуторі біля Диканьки».

У повісті порушується ряд важливих проблем, на яких автор, за допомогою художнього слова, акцентує увагу протягом усього твору, як-от: проблема духовності («... чорт бороду обсмалив! [3, с. 40]», «... водяться чортячі штуки [3, с. 42]», «щоб мене чорт узяв ... [3, с. 43]», «... чорт їх і пригадає всіх! [3, с. 43]»); проблема любові, віри; гріха та інші. Оповідь ґрунтується на народних казках, легендах та піснях із традиційними фольклорними образами: ярмарок, чорт, цигани, закохані. Тут навіть червоний колір свитки - символ нещасть та вогню - запозичено з народних оповідей. національний культурний архетип гоголь ярмарок

Вже з перших рядків письменник задає тон тієї грайливості і безтурботності, яка вкорінена у слово «ярмарок»:

«Мені нудно в хаті жить.

Ой, вези ж мене із дому,

Де багацько грому, грому,

Де гопцюють все дівки,

Де гуляють парубки! [3, с. 37]».

М. Гоголь разом з родиною Черевика, ніби, переселяє нас в інший, небуденний світ сповнений веселого шуму у найкращих традиціях українського народного свята.

Природним тлом для ярмаркового дійства стає опис: «Який чарівний, який розкішний літній день у Малоросії! Які млосно-гарячі ті години, коли полудень сяє серед тиші й спеки, і блакитний, незмірний океан, жагучим куполом схилившись над землею, здається, заснув, весь потонувши в млості, пригортаючи й стискаючи прекрасну в ніжних обіймах своїх! На ньому ні хмаринки. В полі ні звуку. Все начебто вимерло; вгорі тільки в небесній глибині тремтить жайворонок, і срібні пісні летять повітряними сходами на закохану землю, та зрідка кигикання чайки чи дзвінкий голос перепела пролунає в степу. Ліниво й бездумно, ніби гуляючи без мети, стоять підхмарні дуби, і сліпучі удари сонячного проміння запалюють цілі мальовничі маси листя, кидаючи на інші темну, як ніч, тінь, на яку тільки при великому вітрі бризкає золото. Смарагди, топази, яхонти ефірних комах сиплються над барвистими городами, обрамованими стрункими соняшниками. Сірі скирти сіна й золоті снопи хліба табором розташовуються в полі й кочують по його безкрайності. Нагнулись від ваги плодів розлогі віти черешень, слив, яблунь, груш; небо, його чисте дзеркало -- ріка в зелених, гордо піднятих рамах... Яке повне розкоші і солодкої знемоги малоросійське літо! [3, с. 37]». Аналізуючи його, можна виявити міфологічний зміст, який закладений в образах прадавніх світоглядних уявлень. М. Попович вважав, що Гоголь через язичницький образ бога-Неба і богині-матері Сирої Землі знайомить нас зі своїм художнім світом. «Таким чином, М. Гоголь, свідомо чи підсвідомо, реконструює на рівні архетипів ті прадавні світоглядні установки етносу, які були формотворчим чинником його календарної і родинної обрядовості. В архаїчному хліборобському світі центральною подією календарного року було святкування священного шлюбу бога-батька Неба та богині-матері Землі. М. Гоголь створив образ цього священного шлюбу, невимушено вкарбувавши в його опис літнього ярмаркового дня в Україні. Піднесений тон перших рядків повісті «Сорочинський ярмарок» відповідає врочистості священного шлюбного обряду. Цей міфологічний шлюб Неба й Землі у творі мовби проектується на стосунки між Грицьком і Параскою, що також завершується в фіналі повістю щасливим поєднанням. Така багатоплановість дозволяє створити надзвичайно об'ємний загальний образ ярмаркового свята, побудованого мовби також на законах народної обрядовості, в яких реалізуються світоглядні стереотипи і архетипи [4]».

«Та тут чудасія, мосьпане! [3, с. 48]» - на святі, коли забуваються всі турботи, коли душа переселяється у світ веселощів та ігор, з'являється можливість зіткнення з містичною площиною. Тут і порушується проблема духовності та віри, адже розповідь кума Солопія Черевика про червону свитку набуває міфологічного характеру, створює портал між душею людини і нечистою силою: «На ярмарку трапилася дивна пригода: скрізь пішла чутка, і що десь між крамом з'явилася червона свитка. Бабі, що продавала бублики, привидівся сатана у вигляді страшної свині, що безперестанку нахилявся над возами, начебто шукаючи чогось. Це швидко облетіло всі кутки вже притихлого табору; і всі вважали за злочин не вірити, дарма, що баба з бубликами, пересувна крамниця якої стояла поряд із яткою шинкарки, вклонялася цілий день без потреби і виписувала ногами цілковиту подібність свого смачного краму. До цього долучились ще перебільшені звістки про чудо, бачене волосним писарем у розваленому сараї, отож проти ночі всі щільніше тулилися одне до одного; спокій зник, і страх заважав кожному склепити очі свої; а ті, що були не дуже хоробрі і запаслися ночівлею в хатах, забралися додому. До таких належав і Черевик із кумом та дочкою, які разом з гостями, що напросились до них у хату, і зчинили стукіт, що так перелякав нашу Хіврю. Кума вже трохи розібрало. Ще можна було бачити з того, що він двічі проїхав своїм возом по подвір'ю, поки знайшов хату. Гості теж були у веселому настрої і без церемонії увійшли перше за самого хазяїна. Дружина нашого Черевика сиділа, як на голках, коли почали вони нишпорити по всіх кутках у хаті [3, с. 48]». Однак, сама розповідь не дає чіткого уявлення про те, що переносить нас у світ ірреальний. Лише за допомогою реплік автор акцентує увагу на тому, що чорт вже живе поміж героїв повісті: «Тут справді почувся якийсь неясний звук, що дуже скидався на свиняче рохкання: всі зблідли... Піт виступив на обличчі оповідача.

- «Що?» промовив злякано Черевик.

- «Нічого!..» відповів кум, трясучись усім тілом.

- «Га!» обізвався один із гостей.

- «Ти сказав.»

- «Ні!»

- «Що ж воно рохнуло?»

- «Бог знає, чого ми переполохались! нікого нема!»

Всі злякано стали озиратись навколо й почали нишпорити по кутках. Хівря була ні жива ні мертва [3, с. 51]».

У Миколи Гоголя «ярмарок» - це святкове дійство, яке організовує життя українського народу відповідно до обрядового циклу. На перший погляд, він лише хаотичне скупчення торгового люду: «Що боже, ти мій господи! чого нема на тому ярмарку! колеса, скло, дьоготь, тютюн, ремінь, цибуля, крамарі всякі. так що хоч би в кишені було рублів із тридцять, то й тоді б не закупив усієї ярмарки [3, с. 40]». Та попри таку хаотичність, автор інтерпретує його як показник гармонійного життя народу: куплені на ярмарку речі матимуть своє місце у господарстві селян, ремісників, та інших соціальних верств.

Чорт - персонаж, який зустрічається в українських казках, оповіданнях, легендах. «Зважаючи на те, що постать чорта дуже розповсюджена в українській традиції, можна припустити, що психо-історична реконструкція цього архетипу фасилітує індивідуацію (полегшує процес переходу індивіда до самовизначення) української особистості. По-перше, це стародавні уявлення про чорта, як земного бога, що є решткою дуалістичних вірувань, згідно з якими Господь і Сатанаїл творили світ разом, і тому всі тварини і рослини чітко поділені на господні та диявольські. В інших джерелах підкреслюється, що за найдавнішими уявленнями, Сатана створив усе видиме і матеріальне - землю, тварин, рослини, навіть людей. Архетип диявола, таким чином, є протилежністю, антитезою Бога, темною силою, яка однак існує незалежно від волі людини, як жива природа. Згідно з цими віруваннями, чорти мають свої функції і живуть усюди. По-друге, іншим варіантом бачення архетипу чорта є олюднений, закоханий, навіть жонатий чорт. У цієї міфічної істоти є родина, діти, родичі. Відповідно до цього варіанту, широко представленого в народній міфотворчості, переважно в казках та легендах, чорт виступає як симпатична істота, яка навіть викликає співчуття. Йому приписують всі ті проблеми й думки, які характерні для буденного життя пересічної людини. У чорта навіть є матір - це добра стара жінка, що розраджує скривджених, допомагає людям. По-третє, широко представлена міфологема чорта-помічника як уособлення творчої взаємодії людини зі своїм темним началом. Чорт є справедливим гарним товаришем, що ладен допомагати безкорисливо, натомість бажаючи лише шанобливого до себе ставлення. Це відображає мотив плідної співпраці двох іпостасей «Я»: свідомого та несвідомого» [5]».

«Для того, аби наголосити на фольклорному підґрунті, автор починає і закінчує повість пісенними мотивами, що надає особливого народного шарму «Сорочинському ярмарку». Фінал повісті також є символічним: весільний танець об'єднав не лише народ, а я різні часові площини - молодість, у образах Грицька і Параски, і старість, представлену бабусями; минуле та майбутнє. Таким чином, танець символізує не лише єдність народу, а й цілісність культури. Завдяки повісті М. Гоголя «Сорочинський ярмарок» став унікальним феноменом української національної культури, збірним образом традиційних українських ярмарків усіх регіонів і всіх часів. Феєричний, строкатий, галасливий, зовні безладний, внутрішньо впорядкований із розвиненою звичаєвістю, де вільно, весело, на всю широчінь розкривалися багатство народної душі і предметний світ побутової культури таким бачив, відчував і таким геніально відобразив і актуалізував у конспекті своєї епохи письменник український світ [4]».

Підсумовуючи розуміння «архетипу» в літературознавстві, можна сказати, що він є частиною української ментальності. На прикладі колоритної «по-українському живої» повісті «Сорочинський ярмарок» ми бачимо активне використання М. Гоголем фольклорних джерел у створенні персонажів та сюжетів. У творі багато образів, які мають архетипну основу й відображають світоглядні засади українського етносу, відтворюють елементи календарної і родинної обрядовості та актуалізують демонологічні сюжети. Саме тому, заглиблюючись у твір, насичений елементами української народної творчості, читач підсвідомо шукає праобрази, котрі стали основою для створення того чи іншого героя повісті, сюжету.

Оскільки стаття є спробою архетипного аналізу однієї з повістей Гоголя на українські теми, актуальним залишаються дослідження інших творів письменника під цим кутом зору.

Список використаних джерел

1. Олійниченко О. Феномен архетипу: філософський та літературознавчий виміри / Олена Олійниченко // Полілог: збірник статей молодих науковців з історії, філософії, культурології. - 2014. - №1. - С. 153-159.

2. Любчук О. Феномен архетипу: трактування, прояви й роль у національній культурі / О. Любчук, В. Шостак. // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. - 2013. - №11. - С. 38-42.

3. Гоголь М. Зібрання творів у семи томах / Микола Гоголь // Вечори на хуторі поблизу Диканьки / Микола Гоголь. - Київ: «Наукова думка» НАН України, Т.1. - 2008. - С. 256.

4. Злобін Ю. «Сорочинський ярмарок» М. Гоголя як художнє відображення універсальної моделі українського ярмарку [Електронний ресурс] / Юрій Злобін // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. -2011.

5. Яремчук О. Міфологеми надприродного в ментальності сучасної особистості. [Електронний ресурс] / Оксана Яремчук // Пізнавальний та перетворювальний потенціал історичної психології як науки. - 2012.

Размещено на allbest.ru