Синтаксичний аналіз міжкультурної комунікації як культурної предикації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

СИНТАКСИЧНИЙ АНАЛІЗ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ЯК КУЛЬТУРНОЇ ПРЕДИКАЦІЇ

Гнатюк Я.C.,

кандидат філософських наук, доцент

Івано-Франківськ

Анотація

синтаксичний культурний предикативний мова

Синтаксичний аспект мови історико-філософської теорії можна досліджувати засобами культурно-предикативного аналізу. Культурно-предикативний аналіз як гуманітарно-наукова методологія заснований на логіці комунікації історичних логік і методології історико-філософської міжкультурної комунікації. Перша постає комунікативною взаємодією суб'єктно-предикативного, про позиційно-функціонального і дефінітивно-специфікативного синтаксису, друга -- комунікативною взаємодією актуальної дослідницької та історичної досліджуваної культури. Вони забезпечують прописування мови, логіки і методології актуальної дослідницької культури історичній досліджуваній культурі та переклад з мови історичної досліджуваної культури на мову актуальної дослідницької культури.

Ключові слова: множинний розум, гуманітарний розум, культурна предикація, логіка комунікації історичних логік, методологія історико-філософської міжкультурної комунікації, комунікативна філософія історії філософії.

Annotation

The syntactic aspect of the language of historical-philosophical theory can be explored by means of cultural and predicative analysis. Cultural-predicative analysis as a human science's methodology is based on the logic of communication of historical logics and the methodology of historical-philosophical intercultural communication. The first is the communicative interaction of subjectivepredicative, of positional-functional and definitively-specificational syntax, the second -- the communicative interaction of current research and historical researched culture. They provide the prescribing language, logic and methodology of current research culture to the historical research culture and translate from the language of the historical research culture into the language of the current research culture.

Keywords: multiple mind, human science's mind, culturalpredication, logic of communication of historical logics, methodology of historical-philosophical intercultural communication, communicative philosophy of history ofphilosophy.

Виклад основного матеріалу

Розум, який в добу Модерну тлумачився за допомогою категорії «єдине» і розумівся як єдиний розум, в добу Постмодерну історично зазнав плюралізації і почав осмислюватися на підставі категорії «множинне», набувши при цьому статусу множинного розуму. Множинний розум можна також розуміти як перехідний або діалогічний розум [1, с. 238].

Одним із різновидів множинного розуму є гуманітарний розум. В межах гуманітарного розуму як розуму культури постійно триває діалог його численних культур, їхніх специфічних мов, логік та методологій. Внутрішній плюралізм та діалогічність гуманітарного розуму, дефінітивно специфікованого як комунікативна раціональність, дозволяє покласти його в основу культурно-предикативного аналізу як нової гуманітарно-наукової методології. Поняттєво-концептуальна структура пропонованої методології вибудовується навколо таких понять, як «культурна предикація», «логіка комунікації історичних логік», «методологія історико-філософської міжкультурної комунікації» і «комунікативна філософія історії філософії». Перше зі згаданих понять - культурна предикація - є складним теоретичним конструктом, що синтезує в собі цілу низку допоміжних теорій. Найважливішими з них є теорія історії, теорія логіки, теорія міжкультурної комунікації і теорія інформації [4, с. 7].

Таким чином культурна предикація постає як міжкультурна комунікація, іншими словами - як комунікативна взаємодія дослідницької і досліджуваної культур. Вона передбачає приписування мови, логіки і методології дослідницької культури досліджуваній культурі та переклад з мови досліджуваної культури на мову дослідницької культури. Завдяки цьому процесу культурна предикація постає міжтекстовим конструюванням і перекладом історико-філософських текстів-світів окремих культур, а сам історико-філософський текст як її результат виявляється самореферентним. Будучи різновидом культурної предикації свого часу, він водночас постає об'єктом культурної предикації. Про самореферентність культурної предикації, те, що філософія як форма культури є об'єктом власної рефлексії свідчить теза Г. Гегеля, за якою «будь-яка система філософії є філософія своєї епохи», результат її культурного конструювання [2, с. 105].

Культурна предикація як авторський концепт, ключове поняття моєї гуманітарно-наукової методології культурно-предикативного аналізу концептуалізується в ній за допомогою засобів логіки комунікації історичних логік. У логіці комунікації історичних логік дослідницька культура репрезентується сферою предиката, предикатора чи загального, особливого та одиничного як дефінітивних специфікацій предиката, а досліджувана культура - сферою суб'єкта, терма чи загального, особливого та одиничного як дефінітивних специфікацій суб'єкта [4, с. 8]. Обґрунтовувана логіка є особливою системою змістово-генетичної логіки.

Логіку комунікації історичних логік можна розуміти як інформаційну взаємодію логіки суб'єктно-предикативного дискурсу з логікою пропозиційно-функціонального дискурсу за допомогою логіки дефінітивно-специфікативного дискурсу. У ній логіка суб'єктно-предикативного дискурсу Аристотеля і логіка пропозиційно-функціонального дискурсу Г. Фреґе є комунікантами, а логіка дефінітивно-специфікативного дискурсу Г. Геґеля - медіатором інформаційної взаємодії. З такої перспективи очевидно, що логіка комунікації історичних логік є синтезом синтаксично побудованих логічних теорій континентальної та аналітичної філософії [4, с. 8].

У логіці комунікації історичних логік культурна предикація розкривається через диференціацію та інтеграцію дефінітивних специфікацій суб'єктно-предикативної, пропозиційно-функціональної і дефінітивно-специфікативної структур. Дефінітивна специфікація в логіці комунікації історичних логік є засобом передачі інформації, що забезпечує цикруляцію інформації у відповідних логічних структурах і дискурсах.

Синтаксис логіки комунікації історичних логік має предикативний характер. Він постає як комунікативна взаємодія трьох історично існуючих і, відповідно, логічно можливих типів синтаксису: суб'єктно-предикативного, пропозиційно-функціонального і дефінітивно-специфікативного. Крім того, синтаксис логіки комунікації історичних логік функціонує в якості набору правил побудови тверджень, які слугують критеріями розрізнення коректно побудованих тверджень мови теорії історико-філософського процесу від некоректно побудованих та засобами їх вилучення з предметного поля теорії.

Над синтаксичною базою логіки комунікації історичних логік надбудовується методологія історико-філософської міжкультурної комунікації. Два згадані вище авторські концепти є похідними та нерозривно пов'язані між собою. Така ситуація пояснюється тим, що синтаксис логіки комунікації історичних логік трансформується у методологію історико-філософської міжкультурної комунікації завдяки розвитку і переходу синтаксичних правил логіки комунікації історичних логік у методологічні. Методологічні правила за своєю специфікою є узагальненими синтаксичними правилами. Методологія історико-філософської міжкультурної комунікації в теоретичній перспективі займається вивчанням специфіки міжкультурної методологічної комунікації в галузі історико-філософського пізнання. Вона разом з логікою комунікації історичних логік утворює логіко-методологічну основу комунікативної філософії історії філософії - третій ключовий концепт культурно-предикативного аналізу.

Комунікативна філософія історії філософії - це побудова теорії історико-філософського процесу та історії філософії як комунікативної системи засобами логіки комунікації історичних логік і методології історико-філософської міжкультурної комунікації. В історико-філософському пізнанні дослідник постає в ролі не історика, а філософа. Сучасний філософ-дослідник має власну філософську позицію і веде діалог у режимі конфлікту з філософськими системами і теоріями минулого. За такого бачення історико-філософський текст як метатекст (текст про текст) набуває статусу історико-філософської комунікації. Відповідно до такого розуміння історія філософії як комунікативна система - це зв'язок, наступність і розвиток філософських культур, взаємодія між історичною та актуальною філософськими культурами. К. Ясперс стверджував, що «коли ми зустрічаємося зі справжньою філософією, ми вступаємо у комунікацію з людською екзистенцією» [6, с. 185]. Завдяки цьому історія філософії приречена бути комунікативною філософією.

Отже, культурно-предикативний аналіз - це логіко-методологічний комплекс. Він характеризується єдністю логіки комунікації історичних логік і методології історико-філософської міжкультурної комунікації. Логіка комунікації історичних логік розуміється як інформаційна взаємодія суб'єктно-предикативного синтаксису з пропозиційно-функціональним синтаксисом на основі дефінітивно-специфікативного синтаксису, методологія історико-філософської міжкультурної комунікації - як інформаційна взаємодія досліджуваної і дослідницької культур. Причому методологія історико-філософської міжкультурної комунікації співвідноситься з логікою комунікації історичних логік у такий спосіб: у суб'єктно-предикативній структурі досліджувана культура збігається зі сферою суб'єкта, дослідницька культура - зі сферою предиката, у пропозиційно-функціональній структурі досліджувана культура збігається зі сферою терма, дослідницька культура - зі сферою предикатора, насамкінець у дефінітивно-специфікативній структурі досліджувана культура збігається зі сферою суб'єкта у статусі загального, особливого чи одиничного, дослідницька культура - зі сферою предиката у статусі загального, особливого чи одиничного.

Культурно-предикативний аналіз постає абстрактною репрезентацією гуманітарно-наукової методології. Її конкретними репрезентаціями можуть бути логіка мистецтвознавчих наук і методологія історико-мистецтвознавчої міжкультурної комунікації як основа комунікативної філософії історії мистецтвознавства, логіка мовознавчих наук і методологія історико-мовознавчої міжкультурної комунікації як основа комунікативної філософії історії мовознавства тощо. Тим самим відкриваються наукові перспективи для нових гуманітарно-методологічних досліджень.

Можна виокремити комунікативну філософію історії національної філософії, комунікативну філософію історії регіональної філософії та комунікативну філософію історії світової філософії. Комунікативна філософія історії національної філософії існує у вигляді історико-філософської комунікації між філософськими культурами в межах однієї національної культури та передбачає побудову її теорії. В свою чергу комунікативна філософія історії регіональної філософії реалізується як історико-філософська комунікація між філософськими культурами в межах сукупності споріднених національних культур і так само передбачає побудову відповідної теорії. Комунікативна філософія історії національної філософії, як, зрештою, і регіональної філософії, містить три компоненти: комунікативну філософію історії філософської думки, комунікативну філософію історії філософської теорії, комунікативну філософію історії філософів. Насамкінець, комунікативна філософія історії світової філософії - це історико-філософська комунікація між філософськими культурами в межах національних культур і регіональних метакультур та побудова її теорії. Вона також містить три складники: комунікативну філософію історії форм думки, комунікативну філософію історії філософського змісту та комунікативну філософію історії філософських особистостей.

Комунікативна філософія історії філософії як теоретична дисципліна будується за допомогою методології історико-філософської міжкультурної комунікації - теорії, яка вивчає специфіку комунікації між логіками і методологіями історико-філософського дослідження, що належить до історичної та актуальної логіко-методологічних культур. Об'єктом її вивчення є історико-філософська комунікація, що розуміється як інформаційна взаємодія різноманітних філософських концептів, концепцій, учень, систем і теорій як окремих філософів, так і певних філософських шкіл, напрямів, течій та традицій, а також таких форм виявів філософії в культурі, як теоретична, есеїстична і мистецька філософія.

Методологія історико-філософської міжкультурної комунікаціії є різновидом методологічної комунікації, спрямованої на подолання неуніверсальності методів пізнання шляхом їх доповнення і підсилення. Вона наявна в логіці комунікації історичних логік у вигляді інформаційної взаємодії між суб'єктно-предикативною, пропозиційнофункціональною і дефінтивно-специфікативною структурами й комунікативній філософії історії філософії у вигляді інформаційної взаємодії між дефінітивною специфікацією, концептуальним конструювання і раціональною реконструкцією.

Культурна предикація концептуалізується в логіці комунікації історичних логік - інформаційній взаємодії логіки суб'єктно-предикативного дискурсу з логікою пропозиційно-функціонального дискурсу за допомогою логіки дефінітивних специфікацій. Її складниками є числення дефініцій; дефінітивна діалогіка; топологія логічних сполучників; реконструкція інтеррогативних комплексів; логіка філософських міркувань; логіка історичної авторефлексії філософії.

Логіка суб'єктно-предикативного дискурсу - це логіка, в якій способом виразу знання є твердження суб'єктно-предикативної структури. Суб'єктно-предикативна структура твердження, або SP-структура, є результатом приписування предиката як логічного присудку суб'єкту твердження як логічному підмету шляхом наслідування граматичного стилю. Звідси ще одна назва SP-структури - граматична форма.

Логіка пропозиційно-функціонального дискурсу - це логіка, в якій способом виразу знання є твердження пропозиційно-функціональної структури. Пропозиційно-функціональна структура твердження, або PF-структура, - це результат приписування предикатора терму або квантифікатора предикатору шляхом наслідування математичного стилю. Інша назва PF-структури - пропозиційна функція.

Пропозиційна функція є удосконаленням граматичної форми. Граматичні поняття «підмет» і «присудок», яким у логіці суб'єктно-предикативного дискурсу відповідають логічні поняття «суб'єкт» і «предикат», у ній замінені на математичні поняття «аргумент» і «функція», яким у логіці пропозиційно-функціонального дискурсу відповідають логічні поняття «терм» і «предикатор» або «предикатор» і «квантифікатор».

У логіці комунікації історичних логік логіка суб'єктно-предикативного дискурсу і логіка пропозиційно-функціонального дискурсу є комунікантами, а логіка дефінітивних специфікацій - медіатором.

Способом виразу знання у логіці дефінітивних специфікацій є твердження відповідної дефінітивно-специфікативної структури, або DS-структури, що є результатом послідовної дефінітивної специфікації суб'єкта і предиката спочатку як аргументу і функції, а потім як підмета і присудку шляхом наслідування математичного і граматичного стилю. Саме дефінітивна специфікація дає змогу синтезувати суб'єктно-предикативну і пропозиційно-функціональну структури як протилежні, опозиційні та альтернативні структури у складі дефінітивно-специфікативної структури, об'єднати граматичну форму і пропозиційну функцію навколо дефінітивної специфікації, й у такий спосіб інтегрувати логічні концепти континентальної та аналітичної філософії.

У численні дефініцій дефінітивно специфікується фактична інформація за допомогою пропозиційного, функціонального і парадоксального типів предикації. Перший зі згаданих типів є граматичним способом приписування предиката як логічного присудку. В свою чергу другий - математичним способом приписування предиката як пропозиційної функції. А третій тип предикації - граматичним і математичним способом приписування двох типологічно відмінних предикатів одночасно: предиката як логічного присудку і предиката як пропозиційної функції.

Відповідно до виокремлених типів предикації можливі три види правил числення дефініцій: правила здійснення дефініцій, запровадження дефініцій і відокремлення дефініцій.

Дефінітивна діалогіка є логікою діалогу суб'єктно-предикативної дефініції з двоїсто-засадничою дефініцією. У ній суб'єктно-предикативна дефініція - Р» набуває вигляду різноманітних двоїсто-засадничих дефініцій «Я - Ти», «Я - Ми», «Я - Інший» тощо. Найважливішою з цих дефініцій для методології історії філософії як міжкультурної комунікації є двоїсто-засаднича дефініція «Я - Інший», в якій «Я» постає актуальною культурою, «Інший» - історичною культурою.

Топологія логічних сполучників - це феноменологічний аналіз логічних сполучників як серії точок смислів у вигляді паралелей, альтернатив і контекстів. Відповідно серія паралелей є результатом запровадження кон'юнкції для синтезу концептів і побудови серії сингулярних точок смислу. Серія ж альтернатив -результатом запровадження диз'юнкції для синтезу концептів і побудови серії сингулярних точок смислу. Насамкінець, серія контекстів - результатом запровадження імплікації для синтезу концептів і побудови сингулярних точок смислу.

Реконструкція інтеррогативних комплексів постає побудовою діалогічної моделі комунікації, складниками якої є запитання і відповіді із суб'єктно-предикативними, пропозиційно-функціональними або дефінітивно-специфікативними структурами. Виокремлюють історичні й актуальні запитання, а також відповіді суб'єктно-предикативної, пропозиційно-функціональної і дефінітивно-специфікативної структури.

Логіка філософських міркувань існує у вигляді функціональної метафізики, функціональної діалектики і функціональної феноменології. Функціональна метафізика - це функціональний аналіз онтології категорій «субстанція», «якість» і «кількість» як метафізичної мови логіки суб'єктно-предикативного дискурсу. Вона аналізує три типи метафізичних тверджень: речово-сутнісне, речово-якісне і речово-кількісне. Функціональна діалектика - це функціональний аналіз онтології категорій «загальне», «особливе» й «одиничне» як діалектичної мови логіки суб'єктно-предикативного дискурсу. Вона досліджує три типи діалектичних тверджень: загально-особливе, загально-одиничне й особливо-одиничне. Функціональна феноменологія - це функціональний аналіз онтології категорій «інтенція», «феномен» і «ейдос» як феноменологічної мови логіки суб'єктно-предикативного дискурсу. Вона вивчає два типи феноменологічних тверджень: скінченне і нескінченне.

Логіка філософських міркувань може бути рефлексивною та авторефлексивною. Рефлексивна логіка аналізує предикативні твердження, в яких місце суб'єктних і предикатних термінів можуть посідати «категорії», «екзистенціали» і «концепти». Відповідно авторефлексивна логіка аналізує предикативні твердження, в яких на місці суб'єктних і предикатних термінів перебувають «культурна формація», «план іманенції» та «внутрішня історія».

Перша зі загадних логік досліджує дев'ять типів предикативних тверджень: категоріально-категоріальні, категоріально-екзистенціальні, категоріально-концептуальні, екзистенціально-екзистенціальні, екзситенціально-категоріальні, екзистенціально-концептуальні, концептуально-концептуальні, концептуально-категоріальні й концептуально-екзистенціальні.

В свою чергу друга логіка також досліджує дев'ять типів предикативних тверджень, серед яких формаційно-формаційні, формаційно-іманентні, формаційно-реконструктивні, іманентно-іманентні, іманентно-формаційні, іманентно-реконструктивні, реконструктивно-реконструктивні, реконструктивно-формаційні й реконструктивно-іманентні.

Логіка історичної авторефлексії філософії здійснює методологічну рефлексію логічних моделей історико-філософської комунікації. Вона поділяється на логіку тотадукції і логіку мереодукції. Логіка тотадукції - це теорія перенесення інформації з ідеального типу на реальний об'єкт, у результаті якого відбувається перехід від цілого до частини, сходження від абстрактного до конкретного як моделі історико-філософської комунікації. Її схема: «історичний тип філософії - філософська парадигма - поняттєва модель». Натомість логіка мереодукції - це теорія перенесення інформації з реального об'єкта на ідеальний тип, в результаті якого відбувається перехід від частини до цілого, сходження від конкретного до абстрактного. Її схема: «поняттєва модель - філософська парадигма - історичний тип філософії».

З логікою комунікації історичних логік співвідноситься філософська евристика, що забезпечує передачу досвіду створення концептів філософії в історико-філософській комунікації. Логіка комунікації історичних логік і філософська евристика є двома можливими стратегіями методологічної рефлексії над історією філософії. Першастратегією редукції історії філософії до логіки розвитку мови філософії. Друга - стратегією редукції історії філософії до концептотворчої філософської діяльності.

Логіка комунікації історичних логік у сфері методології історії філософії як міжкультурної комунікації має теоретичний і прикладний статус. Теоретична логіка комунікації історичних логік є функціональною системою побудови філософських міркувань. Вона реалізує себе через логікометодологічний інструментарій функціональної метафізики, функціональної діалектики і функціональної феноменології.

Прикладна логіка комунікації історичних логік - це логіка застосування філософських міркувань у процесі культурної предикації як історико-філософської комунікації. Вона реалізує себе через такі методологічні інструменти історико-філософської комунікації, як дефінітивна специфікація, концептуальне конструювання і раціональна реконструкція.

Дефінітивна специфікація реалізується у вигляді послідовної ідентифікації суб'єктних і предикатних термінів шляхом прогресивної дефініції, що здійснюється у два етапи: спочатку суб'єктні й предикатні терміни визначаються як дефінієндум і дефінієнс, а потім - як загальне, особливе й одиничне. В історико-філософській комунікації дефнієндум і дефінієнс як загальне, особливе й одиничне постають у вигляді філософської формації, філософської системи і поняттєвої моделі.

Концептуальне конструювання модернізує дефінітивну специфікацію і складається не з одного дефенієндума і одного дефінієнса, поєднаних на основі лінійної схеми раціональності, а із серії дефінієндумів і серії дефінієнсів, що поєднуються між собою на основі мережевої схеми раціональності. В історико-філософській комунікації серії дефінієндумів і серії дефінієнсів як множини постають у вигляді низки таких елементів, як автор концепту, момент філософії та факт концепту.

Раціональна реконструкція займається побудовою моделей дефінітивних специфікацій метафізики, діалектики і феноменології як логіки функціональних систем та виявлення принципів їх організації. В історико-філософській комунікації моделі дефінітивних специфікацій функціональних систем філософської логіки набувають вигляду конверсивних, серіальних і реконструктивних дефініцій. Вони інтерпретують події історії філософії у певний «нормативний спосіб» [5, с. 238].

Прикладна логіка комунікації історичних логік завершується теорією методологічних стратегій історико-філософського дискурсу. Серед методологічних стратегій історико-філософського дискурсу як комунікативного процесу культурної предикації виокремлюється логіка філософських міркувань, філософська евристика й історія філософської дисципліни. Вони визначають загальний план і принципи історико-філософської комунікації у процесі культурної предикації.

Логіка філософських міркувань пропонує власну методологічну стратегію історико-філософського дискурсу, яка застосовується в аналізі альтернативних можливостей дефінітивних специфікацій в історико-філософській комунікації. У цьому випадку залучаються логічні засоби функціональної метафізики, функціональної діалектики і функціональної феноменології.

Філософська ж евристика є методологічною стратегією історико-філософського дискурсу, яка застосовується в аналізі паралельних можливостей дефінітивних специфікацій в історико-філософській комунікації. Паралельний підхід дає змогу уникати конфліктів в історико-філософському дискурсі у процесі конструювання альтернативних історико-філософських реальностей. У цьому випадку використовується низка евристичних правил. Серед них правило створення альтернатив, правило створення концепцій, правило створення контекстів, правило перегляду альтернатив, правило перегляду контекстів, правило заміни альтернатив, правило заміни паралелей. За допомого названих правил філософська евристика як методологічна стратегія історико-філософського дискурсу створює умови для паралельного, безконфліктного існування взаємовиключаючих концепцій протилежних філософських систем [4, с. 287].

Історія філософської дисципліни в свою чергу обґрунтовує методологічну стратегію історико-філософського дискурсу, що застосовується в аналізі парадигмальних можливостей дефінітивних специфікацій в історико-філософській комунікації. Ці можливості можна зреалізувати лише в межах нормальної науки. У цьому випадку залучається логіка історичної авторефлексії філософії.

Отже, синтаксичний аналіз міжкультурної комунікації постає водночас і суб'єктнопредикативним, і пропозиційно-функціональним, і дефінітивно-специфікативним аналізом. Комунікативна взаємодія суб'єктно-предикативного, пропозиційно-функціонального і дефінітивно-специфікативного синтаксичного аналізу логіки комунікації історичних логік дає змогу чітко прояснити поняттєву структуру історико-філософської теорії, елементи її поняттєвої мови.

Список використаних джерел

1. Вельш В. Наш постмодерний модерн / В. Вельш. К.: Альтерпрес, 2004. 328 с.

2. Гегель Г В. Ф. Лекции по истории философии / Г. В. Ф. Гегель. СПб.: Наука, 1994. Кн. 1. 350 с.

3. Гнатюк Я. С. Комунікативний потенціал культурної предикації / Я. С. Гнатюк. Івано-Франківськ: Вид.во «Лілея-НВ», 2019. 304 с.

4. Гнатюк Я. Стратегії редукції історії філософії до філософської логіки й філософської евристики / Я. Гнатюк // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. Івано-Франківськ: Прикарпатський нац. ун-т, 20І4. Вип. 17. С. 8-13.

5. Лакатос И. Избранные произведения по философии и методологии науки / И. Лакатос. Пер с англ. И. Н. Веселовского, А. Л. Никифорова, В. Н. Поруса. М.: Академический Проект; Трикста, 2008. 475 с.

6. Ясперс К. Всемирная история философии. Введение / К. Ясперс. СПб.: Наука, 2000. 272 с.

Размещено на Allbest.ru