Трансформація пасхальної обрядовості лемків середини XX - початку XXI століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

ТРАНСФОРМАЦІЯ ВЕЛИКОДНОЇ ОБРЯДОВОСТІ ЛЕМКІВ СЕРЕДИНИ XX - ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ

Костюк Л.В.,

кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії та релігієзнавства, Тернопільський національний педагогічний університет імені В. Гнатюка (Тернопіль, Україна)

TRANSFORMATION OF THE EASTERN
REMEMBRANCE OF LEMKES IN THE MIDDLE
XX-EARLY OF THE XXI CENTURY

Kostyuk L. V.,

candidate of historical sciences, associate professor of department of world history and religieznavstva, Ternopil national pedagogical university, the name of. V. Gnatyuka (Ternopil, Ukraine),

У статті на основі свідчень численних інформаторів подано характеристику великодньої обрядовості, її структурних елементів та основних традицій святкування. Розкрито локальні особливості звичаєвості лемків та окреслено місце цієї системи обрядодій у масиві загальноукраїнських традицій.

Ключові слова: Великдень, лемки, Чистий четвер, паска, писанки, крашанки.

In the article, based on the testimonies of numerous informants, the author describes the Easter rite, its structural elements and basic traditions of celebration. It reveals local features and determines its place in the Ukrainian traditions. Shows what has been preserved and is currently being restored.

Keywords: Easter, lemkos, Pure Thursday, easter, easter eggs, easter eggs.

святкування великдень обряд традиція

Духовна культура нашого народу загалом та окремих етнографічних груп зокрема завжди посідала важливе місце в наукових працях учених різних поколінь українства. Одним із пріоритетних завдань сучасного суспільства є збереження духовності й культурно-обрядової спадщини минулого. Саме календарна обрядовість виступає одним із найактивніших засобів самореалізації суспільства, оскільки свята повторюються щороку, їхню звичаєвість переймає молодше покоління, представники якого хочуть знати не лише хід обряду, а і значення виконаних дій, їх цікавить прагматичний компонент. Календарна обрядовість є не лише органічною складовою духовної культури, але й цінним джерелом для осмислення закономірностей культурно-історичного розвитку нашої нації, вивчення світоглядних орієнтирів українства загалом і лемківської спільноти зокрема. Звичаєвість лемків як етнічної групи українців є досить цікавою і колоритною. Упродовж багатьох років, незважаючи на вимушені переселення, соціальну адаптацію, матеріальні негаразди, лемки дуже трепетно ставилися до своєї ідентичності, берегли традиції та передавали їх дітям. У сучасних народознавчих працях більше закцентовано увагу на родинній обрядовості представників цієї етнографічної групи. Проте не менш цікавою та колоритною є їхня календарна звичаєвість, зокрема традиції великоднього циклу.

У статті вивчається трансформація великодної обрядовості лемків середини ХХ - початку ХХІ століття із врахуванням динаміки світоглядних позицій мешканців регіону, котра зумовлена впливом глобалізаційних процесів сучасного соціуму. Мета дослідження зумовлена конкретними завданнями, а саме: методом польового дослідження зібрати й опрацювати етнографічні матеріали у мешканців Золочівського району Львівської області, простежити та дати оцінку локальній специфіці велико- дних обрядів лемків у системі загальноукраїнських традицій.

Хоча порушена тема не була предметом спеціальних досліджень, окремі питання порушують у своїх дослідження І. Буґера [1], Й. Вархола та Н. Вархола [2], І. Красовський [8] Ф. Старанка [15], М. Шмайда [19]. Ґрунтовні відомості про великодню обрядовість лемків подають інформатори [2024], котрі на сучасному етапі намагаються відроджувати і дотримуватися давніх традицій й звичаїв своїх предків.

Тиждень перед Великоднем називають Чистим, Світлим, Великим, Священним або Вербним, лемки пов'язують цей час із фізичним та духовним освяченням, оновленням, очищенням, відродженням. За народними уявленнями, цей час був особливим періодом підготовки та приготування до свят, а дії, які виконувались упродовж Чистого тижня, мали неабияке значення та вплив на подальший господарський рік, добробут та щастя родини. Відповідно до цього, у лемків навіть побутувало повір'я про зв'язок майбутнього (річного) благополуччя з першим відвідувачем на Страсному тижні. Традиційно чекали чоловіка, особливо молодого, проте щоб отримати великого приплоду від худоби, намагались зробити так, щоб в середу або четвер перед Великоднем в хату навідалось якнайбільше дівчаток.

У той же час, у лемків, як і в представників інших етнічних груп українства, із страсного понеділка розпочиналась підготовка до свят. Слід зазначити, що в цей час люди не лише готували господу до Великодня, а й займалися землеробством: садили картоплю та сіяли трохи зерна (щоб був добрий урожай). При цьому чоловіки наводили лад на господарстві, жінки - в хаті [10, с. 10]. Поряд з тим господині готували ряд м'ясних страв на Воскресіння. За давньою традицією, уся родина до свят мала оновити одяг та взуття.

У великодній четвер лемкині випікали бабки та паски: із житнього чи пшеничного борошна, а також з білого борошна. Так, у Велику середу несли до свого єгомосця (священика) освячувати молитвами борошно та яйця, частину цих продуктів залишали в будинку отця. Сам процес випікання паски супроводжували різними магічними діями, спрямованими на те, щоб паска добре виросла, була запашною та рум'яною. Тісто для паски місили в кориті, що спиралося на подушку (щоб хліб був легким). На Закерзонні на паску муку просівали,на підлогу стелили гуню, під неї клали сокиру, а зверху ставили цебрик для муки. Місячи тісто, господиня мусила стояти на гуні, обов'язково паніматка мала бути вдягнена у новий одяг. Це робилося нібито для того, щоб забезпечити добробут своїй сім'ї [13, с. 13].

Під час випікання паски ґаздиня повинна була підтримувати чисті думки, вмивалась, одягалась у святкове вбрання та промовляла молитву [15, с. 5]. Також у лемків було прийнято на замішене тісто класти вербову гілку (щоб паска росла, як верба). Більше того, під час випікання паски господиня повинна була підскакувати догори (щоб добре підросла) і не повинна була сидіти, а щось робити, метушитися [19, с. 4]. У м. Золочів (Львівська область) було не прийнято в день випікання паски давати гроші в борг та суворо заборонялося вилазити на піч [22].

Більш того, лемки по якості паски визначали добробут сім'ї на наступний рік. Якщо паска у формі запала, то це віщувало негаразди у родині: “Як баба пече паску і як си паска западе, то вмре до другого року” [2, с. 287]. Ще на Лемківщині (також на Бойківщині, Гуцульщині) вважали, що коли господиня посадила паску в піч, вимитими руками було прийнято торкатися дітей (абис такий величний, як хліб пшеничний).

На Північній Лемківщині, навпаки, випікали паски із житньої муки, тісто після замісу прикривали полотном й трьома галузками свячених баг- нят (щоб росла). Також до тіста додавали гвоздику, товчені бібки (горішки), імбир, завдяки чому паска була жовта. Перед саджанням у піч обов'язково змащували яйцем, сметаною чи маслом. Вірили: якщо паска виросла висока, вся сім'я доживе до наступного року в здоров'ї та достатку, коли навпаки - потріскала, звалилася на бік, слід чекати якоїсь халепи - хворіб, неврожаю чи навіть пожежі на господарстві. Саме тому, намагалися спекти паску раніше, щоб у разі невдачі перепекти її в суботу [19, с. 10].

Більше того, в окремих селах Південної Лемків- щини було прийнято пекти паски із житньої муки в Страсну суботу. Дуже часто траплялося так, що коли господині посадили паску до печі і вона спеклася та ще й сильно підросла, тоді при витяганні з печі мусіли розбирати челюсті (отвір до печі), щоб, боронь Боже, не пошкодити роковий ритуальний хліб. Таку паску святити ніс на плечах у великому обрусі господар [11, с. 65].

У зв'язку з тим в с. Єлиховичі (Золочівський район Львіська область) прийнято до сьогодні господинями випікати до десятка пасок із разової (чорної) і петльованої (білої) муки різної величини (у минулому висота могла досягати об'єму колеса до воза). До замісу тіста давали воду, муку, молоко, яйця та молоко. Усі спечені паски, скільки б їх не було, у плахтах на плечах несли святити. До кошика ставили малу паску, до замісу котрої додавали багато яєць [21].

Успішно спечена паска приносила велику радість у родину. Цей ритуальний хліб обгортали рушником, або ж ставили у кошик, доповнювали іншими скоромними продуктами, господар ніс цей набір до церкви, де усі страви, принесені на освячення, благословляв священик Великоднім ранком, після Всенощної служби.

Страсний Четвер і Страсна П'ятниця були днями суворого посту (лише на вечерю готували вареники із картоплі та квашеної капусти). Старші люди нічого не їли, декотрі - аж від Страсного Четверга до Великодня. Окрім того, у Четвер вшановували душі померлих, а також проводили певні обряди. Так, підлітки палили на полях вогнища, приносили додому головні, від яких розпалювали домашній вогонь. У церквах у цей день переставали дзвонити, натомість діти наповнювали околиці шумом тріскачок.

Традиційно на Україні Чистий Четвер був санітарним днем. Готуючись до свята лемки, купали дітей та милися самі. Щоб бути привабливими, дівчата вибирали місце, де сходяться три потоки, і до схід сонця, поки ворон своїх дітей не купав, ішли туди вмиватися. Воду після цього виливали на перехресті доріг (щоб хвороба заблудила), бо перехрестя завжди сприймалось як “нечисте” місце. Зважаючи на це, люди остерігалися ходити в четвер по перехресних дорогах, щоб не “набратися” різних хворіб. Бачимо тут виразні сліди контактної магії, що залишалися у побуті лемків аж до 40-х років ХХ століття. І досі чимало людей у містах і селах мають певні упередження щодо перехресних доріг та шляхів.

Як вже було сказано, у Великий четвер поблизу церкви розпалювали вогнище, біля якого хлопці вартували всю ніч. Увечері традиційно люди йшли до церкви на «Страсті» (12 страсних частин Євангелії, де розповідається про муки та розп'яття Божого Сина), вислуховували (часто навколішки) євангельські читань, тримаючи запалені свічки [16, с. 119]. Після служби йшли додому із запаленими свічками. Ці свічки зберігали протягом року в безпечному місці, сила страсної свічки вимірювалася кількістю прослуханих на вечірній частин Євангелії - найкраще, коли не запізнився, подбав про свічку відповідного розміру (вона не згоріла і лишилася ще цілком пристойна частина, щоб донести вогонь додому, обійти хату зі свічкою, щоб запалити в якість критичні моменти майбутнього року), а також доніс живий євангельський вогонь додому. На всій території України загалом, і на Лемківщині зокрема вірили, що страсна свічка може захистити хижу від блискавки, від граду - зернові культури, оберігати від хворіб худобу [14, с. 90].

Страсної П'ятниці лемки йшли до річки по воду і при цьому були впевнені, що вона виліковує головні болі. Було прийнято йти потайки, бо вода втратить свої магічні властивості, як хтось побачить, тому старалися набрати води до сходу сонця. Ще однією традицією в цей день було запинати дзеркала тканиною в знак жалоби (схожі дії виконують, коли в хаті хтось помер). У цей день на Лемківщи- ні, як і на решті території України, заборонялося дзвонити в церковні дзвони, тому хлопці із бубнами всіх закликали на Богослужіння з нагоди винесення плащаниці [17, с. 332].

До сьогодні серед лемків залишилася велика пошана до плащаниці. Тому після Богослужіння деякі залишалися, співали страсні пісні, молилися, церква була відкрита всю ніч, люди чергували в храмі. Водночас у Страсну П'ятницю по всій території Лемківщини дотримувалися деяких заборон по господарству. Так, не садили курей (квочок на яйця), бо виведуться кури не несучки [7, с. 140] та не виконували тяжкої роботи (лише могли йти на цвинтар впорядковувати могили) [11, с. 65].

На Лемківщині до середини XX століття в Страсну Суботу закріпився звичай “палити вогні”. Лемки вважали, що цими вогнями очищають повітря аж до небес та звільняють землю від усякої нечистоти. Ця традиція почала відновлюватися лише на початку 90-х років ХХ століття. Тривалий час такі вогні вважали поганськими, як і русальські, собіткові (купальські). Але те, що люди робили віками, важко заборонити. Тому церква дозволила весняні вогні тільки біля храму і лише у Великодню суботу, але без співів та ігрищ [6, с. 6]. Ще у лемків існував звичай обгортати колеса воза соломою та переводити їх через вогонь (якщо колесо вціліє - добра ознака, запорука здоров'я, врожаю, приплоду худоби). Цей вогонь не гасили до світанку, старалися підтримувати цілу ніч. Зауважимо, що в окремих районах Північної Лемківщини ватру запалювали не тільки в ніч перед Великоднем, але навіть у четвер і в п'ятницю. Чоловіки та хлопці запалювали багаття біля лісу, на пагорбах, над водою, на цвинтарях або біля церкви. Вірили, що ці вогні для очищення всіх від хворіб та нещасть. Також лемки вірили, що вогонь освітлював шлях покійникам для повернення до родин [5, с. 67].

Ще однією традицією Страсної Суботи у лемків було розписування писанок. У суботу їх розписували дівчатка, а наступного дня, на Великдень, святили, і то якомога більше - до 50 штук. Найкращі з них дівчата дарували хлопцям, до того ж, найкращу писанку давала тому, хто найближче був дівчині до серця. Негарну писанку соромно було давати хлопцеві, тому давали чужим. Лемки дарували писанки кумам, сусідам, похресникам [3, с. 208].

Разом з тим, у с. Ясенівці (Золочівський район Львівська область) серед лемків до сьогодні існує звичай класти писанки у фундамент майбутньої хати, щоб оберігали майбутню оселю від злих сил (щоб в хаті не було ніякої біди) [21]. Також було прийнято до писанок доробляти хвостик, голівку та крильця з різнокольорового паперу, такими імпровізованими пташками прикрашали образи в оселі (обереги від пожежі, нещасть, хворіб), вікна, сволок та декорували ними солом'яного павука (вносили у хату на Різдвяні свята) [9, с. 101]. Ще одним видом писанок у лемків були фарбовані “видутки” (порожня шкаралупа), котрі нанизували вінком на нитку та вішали перед входом до стайні (щоб худоба не хворіла) або на плодові дерева (аби рясно родили).

Більше того на Лемківщині, крім писанок, у Великодню суботу (або в четвер^ фарбували крашанки (13 крашанок - на згадку про Христа та його 12 апостолів). Саме крашанками на Лемківщині було прийнято обмінюватися зі знайомими, дарувати родичам, носити у гості, роздавати жебракам та носити на цвинтар померлим родичам. Також із крашанками лемки на другий та третій день свят організовували різноманітні ігри: навбитки, міньки навпомацки, скочування з горбочка, вгадування з шапками та інші.

У деяких регіонах Лемківщини до середини ХХ століття існував звичай “вмивання крашанкою”. Так, господиня наливала в миску води та клала дві-три крашанки, а господар до неї кидав дрібні монети. Згодом усі домочадці вмивалися цією водою, адже вірили: якщо вмитися крашанкою, то здоров'я та багатство не обмине. Якщо в хаті була дівчина на виданні, то вона вмивалася першою і виймала одну крашанку ту, якою вмивалася [17, с. 326]. Таким чином, у с. Руда (Золочівський район Львівська область) до сьогодні існує традиція митися у тій воді, де варилися яйця (у страсну суботу). Це робили переважно молоді дівчата, бо вірили, що після такої процедури лице буде чисте, гладеньке [23].

Гордістю кожної лемківської господині був Великодній кошик, котрий був накритий недавно вишитою або просто білою серветкою. Хоча серед ґаздинь серветок було прийнято мати дві: щоб поставити на неї кошик і щоб покрити його. До великоднього кошика у лемків було прийнято класти: паску (пшеничну й сирну бабки), крашанки, сало, шинку, хрін, грудку вершкового масла, пиріжки з сиром, завиванець з маком, сіль, писанки та свічку (її стромляють у паску і запалюють, коли священик святить скоромне). Характерно те, що кожен атрибут великоднього кошика несе в собі магічне значення: яйце (самостійне і неповторне життя); писанка (життя, достаток, вічний рух); крашанки (добро); сіль (повнота, сутність життя), молочні продукти (любов, піклування). Також із сиру лемки після свят готували вареники або робили сирні паски. Звичай освячення м'ясних страв сягав корінням ще до стародавньої Паски. На це свято споживали жертовне ягня, котрим Ісус Христос відкупив нас від гріхів. Ще одним атрибутом святкового кошика була свічка, котра символізувала світло та Божу благодать. Запалюючи свічку, лемки вірили, що єднаються з іншими віруючими-християнами у радість свята [12, с. 260].

Обов'язково по всій території Лемківщині великодній кошик прикрашали гілочками (баськами), що символізували вічне життя та безсмертя. Довга нитка, котрою перев'язували гілочки означала життя та єдність родини. В інших регіонах України могли до Великоднього кошика ставити сало, мак, пшоно, відвареного півня, бо саме він перший сповістив людям, що Христос Воскрес із мертвих, а в центральній частині України святили просо, пиріжки з капустою та печінкою [19, с. 11]. У лемків кошик для посвячення несла дівчина, а паску - мати, на Горличчині існував звичай, що паску (житню) на плечах в хустині чи вереті ніс батько або старший син [18, с. 11].

Освячувати кошики було прийнято після Великодньої служби. Ще в лемків існувала традиція освячувати ту кількість продуктів, щоб вистачило на три дні свят. Тому, господар із храму ніс на плечах у плахті паски, а у руках жінки або, як вже було сказано, дівчата несли кошик із продуктами до снідання. Із приходом до хижі ґазда тричі обходив її за сонцем і лише згодом, після молитви, заходив досередини. Також господар давав цілу паску синові, і той із нею молячись повинен був оббігти навколо поля. Цей звичай символізував добрий врожай, в разі не дотримання - родині загрожували неврожайність та лихо [23].

Із поверненням сина батько ножем розрізав паску та яйце, роздавав по шматочку всім домочадцям. При цьому всі говорили молитву та складали собі побажання. У лемків існувала традиція в перший день свят дітям відвідувати своїх хрещених батьків [1, с. 34], а ті обдаровували похресників “волоченим”. Цей звичай вручення “волоченої” був доказом пам'яті хрещених батьків про своїх дітей у Бозі. “Волочебне” приносило велику радість не тільки малюкам та підліткам, але теж дівчатам та парубкам. Із середини ХХ століття ця традиція втратила свою актуальність, лише із 90-х років почала відновлюватися.

На Лемківщині після великоднього сніданку було прийнято набирати повні кишені яєць та виходити на вулицю для “гри в яйця” (“билися” яйцями об дзюбаки та вигравав той чиє яйце міцніше) або “качанки” (качання яєць по землі) [4, с. 13]. Всі ці ігрища супроводжувалися різними піснями (веснянками), де звучали традиційні українські мотиви: дівчата збирати “дрібний цвіт” та плели з нього вінки, славилися перші весняні роботи - поливання капусти, сіяння льону, конопель.

Попри жартівливий характер великодніх забав лемки завжди трепетно ставилися до свого майна, були ощадними та раціональними, а також шанували освячене. Досьогодні у с. Ясенівці (Золочів- ський район Львівська область) існує звичай після великоднього сніданку всі крихти із стола збирати, спалювати або висівати в зільнику (бо з них мало вирости виростало пахуче зілля “маруни”) [24].

До великодніх ритуалів, слід віднести, звичай цілування та вітання кожного зустрічного іменем Христа. Коли виходили із церкви нічної відправи у лемків, як і в інших християн, прийнято вітатися словами “Христос воскрес”. На вітання відповідали“Воістину воскрес”. Також так віталися з всіма при зустрічі на вулиці і в хаті до Провідної Неділі (подекуди аж до Вознесіння).

Другий день великодніх свят у лемків прийнято називати Світлий Понеділок (він же і поливальний / поливаний, обливаний понеділок), коли молодь та дітвора поливалися водою [8, с. 142]. Найбільше обряд обливання за цією традицією стосується кавалерів і панянок, адже це одна з популярних форм залицяння серед представників цієї етнографічної групи [17, с. 334]. Так, у лемків побутувало повір'я, що весняна вода омолоджує людину, дає їй здоров'я, приносить радість. Тому дівчата не ображалися, якщо їх скупали (вдягнену) в річці, а згодом пригощали хлопців. Разом з тим на північній Лемківщині побутував звичай, що хлопець міг таємно залишитися в сінях оселі дівчини, а ранком її сонну облити водою. Господарі хижі таким вчинком були незадоволені, але частували хлопця [8, с. 142].

На східній Лемківщині (Сяніччина, Короснян- щина) у перший день Великодня не було прийнято ходити в гості, а на Горличчині навпаки починали гоститися після обіда та закінчували аж у вівторок увечері [16, с. 120].

На Підляшші у першу неділю після Великодня існував обряд, пов'язаний із пам'яттю про померлих. Так, на “Проводи” всі йшли на кладовище й несли на могили своїх родичів яйця, паску, білий хліб, пироги. При цьому молилися за душі померлих родичів, запрошували священика, співали великодні тропарі. У такий спосіб лемки ділися великодньою паскою з померлими [4, с. 15].

Таким чином, традиційна великодня обрядовість лемків ще до сьогодні зберігає основні складові, хоча під впливом сучасних глобальних процесів все більше втрачає первісні світоглядні уявлення. В умовах українського відродження інтерес до вивчення та збереження традиційної обрядовості лемків надзвичайно посилюється і має перспективи для вивчення в майбутньому.

Список використаних джерел

1.Буґера І. Звичаї та вірування Лемківщини. Львів: Наш Лемко, 1939. 40 с.

2.Вархол Й., Вархол Н. Народні звичаї та обряди. Духовна спадщина українців Словаччини. Історія та культура Лемківщини. / упоряд. М. Сополига. Науковий збірник МУК. 2013. Т. 27. С. 261-294.

3.Гвоздевич С. Лемківські писанки Олександри По- лянської-Гринчук Народознавчі зошити. 1996. № 3. С. 207-210.

4.Гнатюк В. Весняні звичаї і обряди. Жіночий світ. 1994. Ч. 5. С. 10-15.

5.Гривна В. Народні звичаї Маковиці. Пряшів, 1973. 164 с.

6.Дудова Є. Великдень на Лемківщині. Жіноча доля. 1938. № 8-9. С. 5-20.

7.Красовський І., Товпаш А. Незабутня Лемківщина у верхів'ї ріки Вислоки. Львів: “Думка світу”, 2004. 164 с.

8.Красовський І. Село Дошно - колиска мойого дитинства. Львів: НВФ “Українські технології”, 2006. 156 с.

9.Коковський Ф. Писанки на Лемківщині. Життя і знання. 1934. № 4. С. 101

10.Мадзік В. Дорочні звичаї на Лемковині. Загора. 2004. № 1. С. 9-13.

11.Онуфрик В. Село Лихновець. Спогад із минулого. Ужгород, 1997. 89 с.

12.Панькевич І. Великодні пісні й ігри Закарпаття. Матеріали до етнології й антропології. 1929. Т. ХХІ- ХХІІ. С. 255-276.

13.Пєнянська Л. Лемківські великодні звичаї. Жіноча доля. 1934. № 7. С. 12-17.

14.Поріцький Я. Поїздка на Пряшівщину. Народна творчість та етнографія. 1963. № 2. С. 89-93.

15.Старанка Ф. Великодні звичаї на Лемківщині. Наше слово. 1961. № 14. С. 4-6.

16.Струмінський Б. Великдень. Юрія. Обжинки. / Лемківщина: Земля - люди - історія - культура. Нью- Йорк-Париж-Сидней-Торонто, 1988. Т. ІІ. С. 115-128.

17.Теплий Я. Українська Атландида. Етнокульту- рологічне дослідження. Житомир: Полісся, 2011. С. 326-361.

18.Феціца П. Старий лемко оповідаї. Краків-Терно- піль, 2004. С. 9-14.

19.Шмайда М. Великодні звичаї. Нове життя (Додаток). 1966. № 15. 16 с.

20.Швець Катерина Василівна, 1941 р.н., жителька с. Єлиховичі Золочівського району Львівської області, пенсіонерка (переселена з с. Піскуровичі, Ярославського повіту, Люблінського воєводства).

21.Волос-Кривда Марія Михайлівна 1946 р. н., жителька с. Ясенівці Золочівського району Львівської області, пенсіонерка (переселена з с. Піскуровичі, Ярославського повіту, Люблінського воєводства).

22.Завінський Іван Володимирови 1941 р. н., житель м. Золочева Львівської області, приватний підприємець (переселений с. Грабовка, Влодавського повіту, Люблінського воєводства).

23.Молинь-Руцька Анастасія Іванівна 1941 р. н., жителька с. Руда Золочівського району, Львівської області, пенсіонерка (переселена з с. Піскуровичі, Ярославського повіту, Люблінського воєводства).

24.Волос-Кривда Марія Михайлівна 1946 р. н., жителька с. Ясенівці Золочівського району Львівської області, пенсіонерка (переселена з с. Піскуровичі, Ярославського повіту, Люблінського воєводства).

References

1.BuGera I. ZvichaYi ta vIruvannya LemkIvschini. LvIv: Nash Lemko, 1939. 40 s.

2.Varhol Y, Varhol N. NarodnI zvichaYi ta obryadi. Duhovna spadschina ukraYintsIv Slovachchini. IstorIya ta kultura LemkIvschini. / uporyad. M. Sopoliga. Naukoviy zbIrnik MUK. 2013. T. 27. S. 261-294.

3.Gvozdevy'chS. Lemkivs'kipy'sanky' Oleksandry' Polyans'koyi-Gry'nchukNarodoznavchizoshy'ty'. 1996. №3. S. 207-210.

4.Gnatyuk V Vesnyani zvy'chayi i obryady'. Zhinochy'j svit. 1994. Ch. 5. S. 10-15.

5.Gry'vna V Narodni zvy'chayi Makovy'ci. Pryashiv, 1973. 164 s.

6.Dudova Ye. Vely'k-den' na Lemkivshhy'ni. Zhinocha dolya. 1938. # 8-9. S. 5-20.

7.Krasovs'ky'jI., TovpashA. NezabutnyaLemkivshhy'nauverxiv'yiriky' Vy'sloky'. L'viv: “Dumka svitu”, 2004. 164 s.

8.Krasovs'ky'jI. SeloDoshno - koly'skamojogody'ty'nstva. L'viv: NVF “Ukrayins'ki texnologiyi”, 2006. 156 s.

9.Kokovs'ky'j F. Py'sanky' na Lemkivshhy'ni. Zhy'ttya i znannya. 1934. # 4. S. 101

10.Madzik V Dorochni zvy'chayi na Lemkovy'ni. Za- gora. 2004. # 1. S. 9-13.

11.Onufry'kV. SeloLy'xnovecz'. Spogadizmy'nulogo. Uzhgorod, 1997. 89 s.

12.Pan'kevy'chI. Vely'kodnipisnijigry' Zakarpattya. Materialy' do etnologiyi j antropologiyi. 1929. T. XXI- XXII. S. 255-276.

13.Pyenyans'kaL. Lemkiv-s'kively'kodnizvy'chayi. Zhinocha dolya. 1934. # 7. S. 12-17.

14.Poricz'ky'jYa. PoyizdkanaPryashivshhy'nu. Narodna tvorchist' ta etnografiya. 1963. №2. S. 89-93.

15.Staranka F. Vely'kodni zvy'chayi na Lemkivshhy'ni. Nashe slovo. 1961. №14. S. 4-6.

16.Strumins'ky'jB. Vely'kden'. Yuriya. Obzhy'nky'. / Lemkivshhy'na: Zemlya - lyudy' - istoriya - kul'tura. N'yu- Jork-Pary'zh-Sy'dnej-Toronto, 1988. T. II. S. 115-128.

17.Teply'j Ya. Ukrayins'ka Atlandy'da. Etnokul'turologichne doslidzhennya. Zhy'tomy'r: Polissya, 2011. S. 326-361.

18.Fecicza P. Stary'j lemko opovidayi. Krakiv-Terno- pil', 2004. S. 9-14.

19.ShmajdaM. Vely'kodnizvy'chayi. Novezhy'ttya (Dodatok). 1966. №15. 16 s.

20.Shvecz' Katery'naVasy'livna, 1941 r.n., zhy'tel'kas. Yely'xovy'chiZolochivs'kogorajonuL'vivs'koyioblasti, pensionerka (pereselenazs. Piskurovy'chi, Yaroslavs'kogopovitu, Lyublins'kogovoyevodstva).

21.Volos-Kry'vdaMariyaMy'xajlivna 1946 r. n., zhy'tel'kas. YasenivciZolochivs'kogorajonuL'vivs'koyioblasti, pensionerka (pereselenazs. Piskurovy'chi, Yaroslavs'kogopovitu, Lyublins'kogovoyevodstva).

22.Zavins'ky'jIvanVolody'my'rovy' 1941 r. n., zhy'tel' m. ZolochevaL'vivs'koyioblasti, pry'vatny'jpidpry'yemecz' (pereseleny'js. Grabovka, Vlodavs'kogopovitu, Lyublins'kogovoyevodstva).

23.Moly'n'-Rucz'ka Anastasiya Ivanivna 1941 r. n.,

zhy'tel'ka s. Ruda Zolochivs'kogo rajonu, L'vivs'koyi oblasti,pensionerka(pereselenazs.Piskurovy'chi,

Yaroslavs'kogo povitu, Lyublins'kogo voyevodstva).

24.Volos-Kry'vda Mariya My'xajlivna 1946 r. n.,

zhy'tel'ka s. Yasenivci Zolochivs'kogo rajonu L'vivs'koyi oblasti,pensionerka(pereselenazs.Piskurovy'chi,

Yaroslavs'kogo povitu, Lyublins'kogo voyevodstva).

Размещено на Allbest.ru