Сучасна українська циркова школа як інструмент презентування країни у світовому культурному просторі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасна українська циркова школа як інструмент презентування країни у світовому культурному просторі

Метою даної розвідки є передусім актуалізація необхідності активізації формування української школи циркознавства, дослідження циркової галузі у вітчизняному культурному просторі суто як інстру-менту для популяризації здобутків країни в культурній галузі, що зміцнює позитивне сприйняття держави на міжнародній арені, впливає на формування та зміцнення конкурентоспроможного іміджу країни. Для досягнення поставленої мети використовуються інструментарій історичного, компаративного, біографічно-го, аналітичного методів. Серед основних завдань і висвітлення міжнародних культурних зв'язків у цир-ковій галузі, що стрімко розвиваються завдяки великому попиту на артистів вітчизняного цирку в різних державах світу, бо одна з основних переваг сучасної циркової галузі -- наявність сильних професіоналів у різних жанрах, міцної циркової школи, на представників якої існує великий попит у всьому світі.

Цирк у сучасній Україні є, мабуть, одним з найзначніших та водночас найпроблемніших феноменів куль-тури. Його значущість безперечна в силу того, що це є один з небагатьох феноменів української культури, які беззаперечно визнані за меж-ами України, повсякчас примножують її славу та стверджують імідж на міжнародному рівні, саме цирк пише одну зі славетніших сторінок іс-торії сучасної держави, сприяючи ствердженню самоцінності її культурного спадку. А проблем-ність має як практичний, так і теоретичний ас-пекти. Практичний полягає передусім у тому, що феномен цирку до сьогодні, на жаль, обділений увагою держави, не має тієї міри підтримки, на яку заслуговує завдяки своїй значущості у справі ствердження конкурентоспроможності на світо-вій культурній арені. Це виражається і в баналь-ному недостатньому фінансуванні галузі, що не дає змоги поставити на належний рівень закупі-вель, від технічного обладнання до реквізиту, забезпечити гідний рівень життя та праці артистів, які майже не мають можливості самореалізації у власній країні, тому змушені шукати кращої долі за її межами, наявності численних бюро-кратичних процедур, що перешкоджають нор-мальному темпу розвитку галузі, тощо. Відразу акцентуємо, що йдеться передусім про державні цирки, але не про приватні, які теж мають чима-ло проблем, але дещо іншого характеру, в тому числі ті, що лежать у юридичній площині. А те-оретичний бік проблеми передусім у тому, що циркова галузь є майже недослідженою з науко-вої точки зору. Циркознавство, яке хоча і дуже слабко розвинене, але все ж наявне в гуманіта- ристиці, наприклад, Росії, що, поряд з Україною, є спадкоємицею традицій радянського цирку, у вітчизняному науковому просторі фактично відсутнє. Лише зрідка постає питання позиціо-нування цирку в сучасній культурі Україні. Дис-онанс між славним минулим, гідним сьогоден-ням українського цирку та його висвітленістю як самоцінного феномену вражає: багатий мате-ріал майже не підлягає теоретизуванню, систе-матизуванню, науковому аналізу, а відтак -- не акцентуються і нагальні проблеми, які існують у галузі. Тому актуалізація не тільки феномену цирку в контексті української культури, але його позиціонування як інструменту іміджеутверен- ня незалежної України, вважається необхідною.

Аналіз останніх досліджень і публіка-цій. Історіографія проблеми є, на жаль, досить скромною. Циркознавчі штудії у вітчизняній науці перебувають у стадії становлення, а сама галузь -- на стадії формування, тому аналізува-ти джерелознавчу базу складно. Цирк ставав об'єктом уваги українських дослідників лише зрідка. Переважно йдеться про існування мис-тецтвознавчих розвідок, спрямованих на досить кесонне бачення окремих проблем, що легко пояснити: інформації для дослідження мало, переважно це матеріали ще часів радянського цирку, який являв собою дуже цікавий, плідний феномен, але він уже досліджений дещо краще. Є. Кузнєцовим, Ю. Дмитрієвим було закладе-но підвалини ще радянського циркознавства, тому, власне, сталося так, що сучасне російське циркознавство опинилося в дещо більш обна-дійливому становищі [1; 2; 4; 5; 6; 9; 14], ін., а українське лише починає свій шлях становлен-ня та виокремлення в сучасній науці. Період з 1991 р., коли цирк став одним з найефективні-ших інструментів для виконання репрезентатив-них функцій на світовій культурній арені, не ви-світлений взагалі. Переважно це або роботи, що розглядають цирк у системі інших мистецтв, як видовище [7; 8] або висвітлюють окремі періоди історії цирку [І6]. Ґрунтовних праць, які харак-теризують цирк періоду незалежності, майже не-має, найпоширенішими джерелами інформації є статті в періодиці [22], інтерв'ю з артистами, офіційні сайти циркових установ або самих ар-тистів, рецензії на вистави, тобто цирк фактич-но залишається поза межами наукового поля. Можна констатувати наявність окремих науко-вих статей, які роблять об'єктом аналізу циркове мистецтво як видовище (Ю. Пожарська, К. Ста- ніславська) та окремі його сегменти: штудії щодо ґенези циркових жанрів [3], аналіз циркового шоу з точки зору його драматургії [7; 8], зрідка ставляться питання циркової освіти, яка має ве-ликий потенціал, але ще не має належного рівня розвитку [13], піддаються аналізу окремі аспек-ти пантоміми (статті Н. Ужвенко), акробатики тощо. Найґрунтовнішими дослідженнями цир-ку в Україні на сьогодні є дисертації, але їх, на жаль, обмаль [8; 10; 23], вони можуть розцінюва-тися лише як перший щабель у становленні ві-тчизняного циркознавства, тим більше, що одна з них присвячена обмеженому періоду розвитку явища [8], одна -- окремо взятій школі [23]. Осно-вна тенденція вітчизняних наукових розробок про цирк -- глибокий розрив між теорією та прак-тикою подолати який дуже складно: розробки теоретиків зазвичай позбавлені практичної цін-ності, ставлять основною метою аналіз аспектів психологічного або філософсько-естетичного характеру, а штудії практиків грішать відсут-ністю в авторів володіння науковим апаратом та аналітичного, системного мислення. Тому як результат -- початкова стадія формування циркознавчої галузі у вітчизняній гуманітаристиці за наявності багатого, цінного матеріалу, який має підлягати аналізу, систематизації, брак на-укових та навчально-методичних розробок, що необхідні як для популяризації галузі загалом, так і як інструмент у зміцненні профільної осві-ти у цирковій галузі.

Тому серед невирішених раніше частин проблеми -- передусім актуалізація необхід-ності активізації формування української шко-ли циркознавства, дослідження циркової галузі у вітчизняному культурному просторі суто як інструменту для популяризації здобутків кра-їни в культурній галузі, що зміцнює позитив-не сприйняття держави на міжнародній арені, впливає на формування та зміцнення конкурен-тоспроможного іміджу країни, використовуючи для цього інструментарій історичного, компара-тивного, біографічного, аналітичного методів. До цілей розвідки можна віднести і висвітлення міжнародних культурних зв'язків у цирковій га-лузі, що стрімко розвиваються завдяки великому попиту на артистів вітчизняного цирку в різних державах світу.

Виклад основного матеріалу. Українське циркове сьогодення дуже суперечливе: з одно-го боку, маємо лише двадцять вісім років історії власне вітчизняного цирку, з іншого -- з повним правом говоримо про блискуче славетне мину-ле цієї галузі. Україна справді є правомірною спадкоємицею традицій ще радянського цирку, який славився на весь світ унікальними номе-рами, трюками, які не могли повторити артисти інших країн, масштабними програмами, автор-ськими винаходами, цікавими концептуальними рішеннями та блискучою технікою виконання. Професіоналізм радянських циркових артистів усіх жанрів та піджанрів, циркових форм, у тому числі -- нових, якими історія світового цирку має завдячувати експериментаторським пошукам творчих особистостей манежу, дає повне право стверджувати, що радянський цирк був серед кращих циркових шкіл світу. Його знали та лю-били всюди, на нього був шалений попит. І багато в чому це відбувалося завдяки великій кількості українських артистів, нерідко -- цілих циркових династій. Після набуття країною незалежності процес відбувався досить складно -- адже немож-ливо штучно поділити за політичними ознака-ми шоу, програми, номери, окремі трюки. Слава радянського цирку не повинна бути затьмарена, традиції цирку СРСР мали продовжуватися. І це відбувається, хоча протягом останніх десятиріч історія цирку -- це не лише історія держави, не тільки елемент культуротворення, видовищне дійство, але і бізнес. Талант артиста, номер, трюк, програма -- все являє собою товар, на який є пев-ний попит, відповідно, слід розвивати і цирковий менеджмент, особливо -- міжнародний. Вітчиз-няний цирк не залишився в тіні, він веде право-мірну самостійну діяльність, гідно продовжуючи славну історію свого попередника, відомого на весь світ. Звісно, після розпаду СРСР у цирковій галузі можна було констатувати і чимало про-блем, бо вся система, як професійна, так і еко-номічна, від режисерських концепцій програм до матеріально-технічної бази, колись спільна, тепер мала існувати відокремлено в кожному сегменті, а це означало, що організм кожного цирку буде відбудовуватися фактично наново, і порівняно з російським сегментом, український із матеріально-технічної точки зору потрапляв у значно складніше становище. До того ж, казати про проблеми державних та приватних циркових установ варто по-різному. У країні на сьогодні існують знані державні цирки у Києві, Харкові, Одесі, Дніпрі, Кривому Розі, Запоріжжі, Львові, відповідно, основними потребами галузі опіку-ються Державна циркова компанія України на чолі з С. Кабаковим, державним підприємством є і «Дирекція пересувних циркових колективів України» на чолі з П. Книшем. Пересувні цирко-ві колективи «Вогні Києва», «Промінь», «Орбіта», «Сучасник», «Дніпро», «Вогник», «Мрія», тобто переважно цирки-шапіто, є серед найвідоміших, саме вони існують під грифом ДП «Дирекція пе-ресувних циркових колективів України». «Всеу-країнська циркова спілка Кобзова», яка об'єднала півтора десятки цирків-шапіто, музей циркового мистецтва та має кілька сотень членів, є громад-ською організацією, створеною М. Кобзовим.

Але на сьогодні цирковий простір налічує і чима-ло приватних циркових колективів, які нерідко пов'язують із проблемами юридичного та етично-го характеру, що насамперед стосується цирків із використанням тварин. Ця проблема є однією з найгостріших на сьогодні для суспільства, що легко пояснити -- адже зоозахисники по всьому світу прагнуть заборони хутряного виробництва та утримання хутряних ферм, експлуатації тва-рин у цілях розваг для дітей та дорослих на пля-жах заради моментального фото, в контактних зоопарках, вимагають заборони функціонування дельфінаріїв, прагнуть навіть припинення дея-ких вікових традицій -- на кшталт кориди, тому вимоги поширюються і на цирки, передусім -- приватні, пересувні, де нерідко спостерігаються жахливі умови утримання тварин, реабілітація яких вимагає багато часу, сил та є дуже склад-ним процесом, інколи, на жаль, навіть неможли-вим. Адже коректно ця проблема може вирішува-тися лише в крупних державних підприємствах, де дотримуються всіх норм ставлення до тварин, їх утримання. Хоча етичний бік питання зали-шатиметься спірним завжди.

Майбутнє українського артиста цирку, на жаль, не завжди пов'язано з використанням його потенціалу на теренах Батьківщини. Підготовка професійних циркових артистів різних жанрів в Україні зосереджена в стінах єдиного в країні та одного з трьох на пострадянському просторі профільних вищих навчальних закладів -- Київ-ській муніципальній академії естрадного та цир-кового мистецтв. Найвідоміші циркові артисти України вийшли з її стін. Кількість гуртків, сту-дій, які мають відповідне спрямування, значно скоротилася останніми роками, до того ж, вони є лише підготовчою базою для подальшого про-фесійного зростання, а цей заклад є єдиною «куз-нею кадрів» циркової галузі, плацдармом для артистів цирку. Під дахом академії формуються представники всіх основних циркових жанрів, піджанрів та форм -- тут готують артистів пан-томіми, акробатів, клоунів, повітряних гімнастів, ілюзіоністів, жонглерів, еквілібристів, тощо, при чому, в надрах цього простору часто визрівають унікальні авторські проекти, основою яких є ці-каві режисерські винаходи, синтез жанрів, що провокує утворення нових форм та жанрів у цир-ковому мистецтві. Тут починали свій професій-ний шлях чи викладали численні уже славетні артисти, в тому числі й представники знамени-тих циркових династій -- Гріньє, Шевченко, Позднякови, ін. Саме КМАЕЦМ є підвалинами для формування професійних циркових артистів України, але, на жаль, часто після отримання профільної освіти їм доводиться самотужки шу-кати шляхи для подальшого розвитку. Отрима-ти роботу в державній цирковій установі може поталанити лише поодиноким представникам молодої циркової генерації, тому циркові артисти-початківці шукають себе шляхом презента-ції власного таланту на конкурсах, фестивалях, в арт-агентствах, нерідко працюють на естраді, розважальна індустрія дає широкі горизонти для самореалізації. І саме так вони потрапля-ють у зарубіжні циркові установи -- конкурси за участю українських циркових артистів дуже рід-ко залишають їх без перемог, адже професійна планка українців дуже висока. А кожен показ, кожен фестиваль чи конкурс стають шансом для молодого артиста бути побаченим, відзначеним, а далі -- запрошеним і визнаним. Звісно, саме цей процес призводить до того, що український сегмент сьогодні є в левовій частці знаних сві-тових колективів. Але, на жаль, в переважній кількості випадків артисти самотужки, без під-тримки держави, не маючи ані гарних умов для тренувань, ані можливості для закупівель рек-візиту, костюмів, ані допомоги в презентуванні своїх талантів, виходять на міжнародний рівень та стають затребуваними. Їздити в різні країни на конкурси та фестивалі, знімати відео з влас-ними номерами, забезпечувати себе професій-ним гримом, сценічними костюмами та реквізи-том, записувати музичний супровід для виступів, мати рекламну продукцію, вести перемовини щодо укладання контрактів тощо -- все це артист має робити самостійно. Тому він не захищений від рутинного компоненту, що заважає йому кон-центруватися на творчості. До того ж, країна до сьогодні фактично не має офіційної інституції, яка б готувала власне циркових імпресаріо, які зналися б на специфіці галузі, це не поставлено на державному рівні.

Саме через це артист, по-трапляючи в циркові програми різних країн сві-ту, отримує умови для самореалізації, що різко відрізняються від тих, які він має вдома, і пере-дусім -- гідну оплату праці. Звісно, тому циркова молодь намагається потрапити в коло уваги за-рубіжних агентів, які часто залюбки запрошують українських артистів до різних програм, в тому числі до найзнаменитіших цирків світу. Можна навіть сказати інакше -- багато в чому саме за-вдяки участі у програмах українців ці шоу стають настільки затребуваними, цікавими та профе-сійними. Прикладів роботи українських цирко-вих артистів у зарубіжних циркових програмах багато. Українці працюють у цирках «Knie» (Швейцарія), Fratellini (Франція), Circus Kron (Німеччина), у цирках Китаю, США, Канади, і, звісно, у знаменитому канадському Цирку Сонця профе-сійними. Прикладів роботи українських цирко-вих артистів у зарубіжних циркових програмах багато. Українці працюють у цирках «Knie» (Швейцарія), Fratellini (Франція), Circus Kron (Німеччина), у цирках Китаю, США, Канади, і, звісно, у знаменитому канадському Цирку Сонця («Du Soleil»). На жаль, після інколи багаторічної співпраці з зарубіжними цирковими шоу не всі артисти прагнуть повернутися додому, як по-вернувся жонглер, богатир Д. Халаджі, що довго працював у США, акробати Д. Орел та С. Каше-варова, що мали успіх у Цирку Сонця в Канаді. Частіше трапляється інакше: зіркою канадсько-го «Du Soleil» є А. Залевський, у Канаді працює і повітряна гімнастка Г. Заславець, у Швейцарії мешкає всесвітньо відомий жонглер В. Кі, тощо. Звісно, шкода, що на Батьківщині артисти тако-го рівня є незатребуваними, їм або не вдається знайти можливості для самореалізації, або на-явні умови не відповідають тим, які мають бути у професіоналів такого гатунку. І країна досить швидко втрачає унікальний потенціал, молоду циркову плеяду, яка складає гордість України. Причина, як завжди, банальна -- відсутність під-тримки, можливостей для професійного розвит-ку, гідних умов для життя та роботи.

Висновки

Популяризація циркової галузі, розуміння реальної цінності та унікальності українського цирку, актуалізація цирку як засобу пре-зентації, інструменту іміджеутворення України на світовій культурній арені, розвиток профільної вищої освіти в цирковій галузі, що в комплексі

могло б запобігти відтоку талановитих молодих артистів цирку за межі країни, є серед основних завдань культурного простору сьогодення. Жодна країна світу не може похвалитися такими перемогами молодих циркових артистів: мабуть, найвагомішим за останні роки став 2013 р., коли у Монте-Карло, на головній арені світу, акробати М. Щербак та С. Попов отримали «Золотого Клоуна», жонглер С. Кобліков, що вразив принцесу Монако, жонглюючи 14-ма м'ячами одночасно, -- «Срібного Клоуна», клоунське тріо «Еківо- кі» -- «Бронзового Клоуна», тобто вибороли відразу три «циркових Оскари», що до того часу не вдавалося жодній країні. Але в активі українців і медалі на Міжнародному цирковому фестивалі в Парижі «Цирк майбутнього», перемоги на провідних циркових фестивалях у Китаї, Німеччині, США, Угорщині, ін. То ж, потенціал циркової галузі, передусім -- молодої генерації циркових артистів, що на сьогодні існують переважно завдяки власному ентузіазму, справді важко переоцінити.

А серед нагальних завдань наукового поля -- становлення та розвиток циркознавства як самостійного сегменту української гуманітаристики, дослідження теорії та історії вітчизняного цирку.

Список літератури

школа цирковий міжнародний

1.Баринов В. Художественно-образная структура циркового искусства. Москва : МГУКИ, 2005. 192 с.

2.Буренина-Петрова О. Цирк в пространстве культуры. Москва : Новое литературное обозрение, 2014. 432 с.

3.Гур'єва О. Витоки виникнення основних жанрів циркового мистецтва : практ. порадник. Маріуполь : Рената, 2009. 240 с.

4.Дементьева Г. Психологические особенности артистов цирка : дис. ... канд. психол. наук : 19.00.01. Одесса, 2011. 248 с.

5.Дмитриев Ю. Прекрасное искусство цирка. Москва : Искусство, 1996. 524 с.

6.Кузнецов Е. Цирк: происхождение, развитие, перспективы. Москва : Искусство, 1971. 448 с.

7.Курінна Г. Драматургія циркового видовища в контексті концепції гри. Вісник Харківської Державної Академії дизайну та мистецтв. Серія : мистецтвознавство. Архітектура. 2007. № 12. С. 80-86.

8.Курінна Г. Драматургія циркової вистави в контексті карнавально-сміхової культури : автореферат дис. ... канд. мистецтвознав. : 26.00.01. Харків, 2008. 20 с.

9.Макаров С. Театрализация цирк. Москва : Кн. Дом «Либроком», 2010. 288 с.

10.Малихіна М. Циркове мистецтво України 20-30-х років ХХ століття : автореф. дис. . канд. мистецтвознав. : 26.00.01. Київ, 2016. 19 с.

11.Малихіна М. Проблема використання синтезу мистецтв у професійній підготовці артистів цирку. Культура і сучасність. 2009. № 1. С. 151-161.

12.Малихіна М. Проблема створення манежного образу. Культурно-мистецькі обрії. Частина І. Київ, 2016. С. 57-59.

Размещено на Allbest.ru