Когезія в синтаксисі "театру абсурду" як відображення мовно-культурної картини світу французького народу (на матеріалі п’єси Е. Йонеско "Носороги")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Когезія в синтаксисі «Театру абсурду» як відображення мовно-культурної картини світу французького народу (на матеріалі п'єси Е. Йонеско «Носороги»)

Станіслав О. В.,

Анотація

У статті проаналізовано особливості, засоби вираження та функціональне значення когезії в синтаксичній тканині п'єс французького «театру абсурду». Встановлено, що п'єси «театру абсурду» творили світ, який не був адекватним відображенням навколишньої реальності з її об'єктивними закономірностями. Філософія драматургів-абсурдистів полягала в зображенні безглуздості, беззмістовності реального світу, світу хаосу, кошмарів та трагізму, в якому немає логіки, законів, дійсних взаємозв'язків тощо.

Органічними рисами поетики «театру абсурду» окреслено антитрадиціоналізм, суб'єктивізм, алогізм, фрагментарність, полістилістику, побудову композиції на монтажі спогадів та асоціацій, порушення структурної цілісності твору, ускладнення часових та просторових відчуттів. Можемо стверджувати, що ці художні принципи «театру абсурду» відображали мовно-культурну картину світу французького народу середини ХХ ст.

У п'єсі Е. Йонеско «Носороги» зв'язність твору уможливлює образ носорога, який набуває символічного значення. За допомогою зображення конкретного (тварини) відбувається втілення абстрактного (ідейного змісту), розкривається змістова сутність твору. Образ носорога імп- ліцитно з'єднує всі елементи тексту в єдину семантичну цілісність.

Досліджено, що репліки в діалогах сполучені між собою, передусім імпліцитним зв'язком: асоціативним та образним типом когезії, яка завжди непроста в декодуванні та вимагає неабияких творчих зусиль від читача. З'ясовано, що імпліцитні засоби когезії відіграють першочергову роль у синтаксичній структурі п'єс «театру абсурду» та текстотворенні в цілому.

Можемо стверджувати, що французький «театр абсурду» по-своєму, по-новітньому визначив мовно-культурну картину світу французького народу другої половини ХХ століття, окреслив художні тенденції розвитку культури, літератури, мови та синтаксичних засобів зв'язку в ній. Проведене наукове дослідження відкриває перспективи для нових пошуків у сфері синтаксису художнього тексту з виходом у лінгвокультурологічну площину.

Ключові слова: когезія, актуалізувальний синтаксис, імпліцитні зв'язки, «театр абсурду», мовно-культурна картина світу, лінгвокультурологічний підхід. театр абсурд когезія

Постановка проблеми. Ключовим поняттям синтаксису ХХ ст. залишалося поняття «зв'язку» - це зміст і форма всього синтаксису. Центральні зони синтаксичної системи сучасної французької мови становить класичний (ієрархічний, структурний, синтагматичний) тип синтаксису, периферію - актуалі- зувальний (розмовний, комунікативний, експресивний). Типовим різновидом зв'язку в ієрархічному типі синтаксису була когезія, в актуалізувальному - когезія й сепаратизація.

Дослідження синтаксичної когезії в літературі французького «театру абсурду» представляє, на нашу думку, важливе науково-практичне завдання, адже для французької літератури другої половини ХХ століття властивим був актуалізувальний тип синтаксису, й, відповідно, сепаратизація видається більш природною, органічною порівняно з когезією. Спостережено, що в актуалізувальному синтаксисі літератури модернізму когезія зазнала оновлення, уточнення та набула новітніх характеристик.

Мета статті. У нашій науковій розвідці на матеріалі п'єси Е. Йонеско «Носороги» (« Les Rhinocйros ») маємо на меті: 1) проаналізувати особливості когезії в актуалізувальному типі синтаксису сучасної французької мови; 2) з'ясувати засоби її вираження та функціональне значення в синтаксичній тканині п'єс французького «театру абсурду»; 3) обґрунтувати її специфічність та значення для декодування художнього тексту в контексті лінгвокультурологічного аналізу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Синтаксичні зв'язки в романістиці глибоко й усебічно досліджували як вітчизняні (О.О. Андрієвська, Н.Д. Арутюнова, Р.О. Будагов, Л.Г Веденіна, В.Г Гак, М.М. Попович, Є.А. Реферов- ська, А.М. Рочняк, І.В. Смущинська, Л.І. Ступакова, Н.О. Шига- ревська, Н.Г Філоненко), так і зарубіжні (J.-M. Adam, Ch. Bally, Ch. Berthelon, F. Brunot, D. Cohen, J. Damourette, J. Dubois, O. Ducrot, Y Frei, A. J. Greimas, L. Hйbert, A. Martinet, M.-L Muller-Hauser, F. Rastier, F. Saussure, A. Sauvageot, A. Sйchehaye, L. Senean, L. Tesniиre, T. Todorov, R.-L. Wagner та ін.) учені. Вони детально описали зв'язки слів у словосполученні, простому та складному реченнях, дослідили проблеми синтаксису в різних аспектах (структурному, прагматичному, семантичному, стилістичному, когнітивному, в плані аналізу художнього мовлення, теорії тексту тощо). У нашому дослідженні ми проаналізуємо синтаксичну когезію в літературі французького «театру абсурду» як відображення мовно-культурної картини французького народу середини ХХ століття.

Виклад основного матеріалу. Насамперед зазначимо, що «театр абсурду» з його болем за людину та її внутрішній світ, із його критикою автоматизму, деіндивідуалізації та акомунікабель- ності став класикою світової літератури та найбільш значним явищем французької театральної культури 50-60-х рр. ХХ ст.

До представників франкомовної драматургії абсурдизму зазвичай відносять творчість Самюеля Беккета, Ежена Йоне- ско, Артура Адамова, Жана Жене, Фернандо Аррабаля. Саме їхні твори літературні критики визначають як такі, що відображають провідні ідеї, сутність, драматургічні особливості та стильові прийоми художнього абсурдизму як особливої форми світосприйняття й мислення.

Філософія драматургів-абсурдистів полягала в зображенні безглуздості, беззмістовності реального світу, світу хаосу, кошмарів та трагізму, в якому немає логіки, дійсних взаємозв'язків, органічних законів тощо. У центрі творів - безпомічна, жалюгідна людина, котра жахається думки про всесвітній безлад, хаос; вона неспроможна протистояти обставинам і є уособленням байдужості та пасивності [3, с. 444-446].

Герої драматургічних творів постійно опинялись у безглуздих ситуаціях: перебували у вічному очікуванні химерного Ґодо, що ніколи не прийде («Чекаючи Ґодо» С. Беккета) або ж смерті («Покоївки» Ж. Жене), де сестри-покоївки, котрі розігрували п'єси-ритуали, переступили межу, яка відокремлювала театр від дійсності, й одна із сестер випивала справжню отруту; перетворювалися на носорогів («Носороги» Е. Йонеско); безцільно розставляли в помешканні стільці, що символізували небуття та абсолютну порожнечу («Стільці» Е. Йонеско).

Отже, органічними рисами поетики «театру абсурду» окреслено антитрадиціоналізм, суб'єктивізм, алогізм, фрагментарність, полістилістику, побудову композиції на монтажі спогадів та асоціацій, порушення структурної цілісності твору, ускладнення часових та просторових відчуттів [4, с. 344]. Можемо стверджувати, що ці художні принципи «театру абсурду» відображали духовну ауру французького народу середини ХХ ст.

Принципи «театру абсурду» зумовили особливості використання когезії (синтаксичної зв'язності реплік персонажів), її структурних типів, засобів вираження й функціонального значення. Розглянемо на фактичному матеріалі, зокрема в п'єсі Е. Йонеско «Носороги» (« Les Rhinocйros », 1959), характеристики когезії та обґрунтуємо її особливості.

Ежен Йонеско (Eugиne Ionesko, 1906-1989) - французький драматург румунського походження, один з основоположників естетичної течії «театру абсурду», що набув світової слави [1, с. 123]. Драматург активно використовував фантастичні елементи, пародію, гротеск, сатиру, відображаючи гуманне, духовне, вічне через буденне, банальне, абсурдне, змальовуючи дивовижний і водночас жорстокий світ.

У п'єсі «Носороги», яку Е. Йонеско сам визначив як тра- гіфарс, розкрито проблему колективної мутації, переродження людської свідомості під впливом ідеології тоталітаризму [2, с. 48]. П'єса, в основу якої покладено абсурдно-фантастичний сюжет масового перетворення людей на носорогів, проникнута критикою деіндивідуалізації, автоматизму, людської бездушності.

Композиція, сюжет, усі інші складники твору пов'язані з абсурдом. У першому акті абсурдну дію лише окреслено: невідомо звідки взявся носоріг і люди ховаються від нього. У другому акті ситуація ускладнюється: виникає загроза масового «оносороження». Майже реалістично описано стан людей у ході перетворення на тварин. У третій дії (кульмінація твору) абсурд сягає свого піку. Усі персонажі перетворилися на носорогів, окрім одного - Беранже: лише він залишився людиною, таким, яким був; зберіг свою людську суть, чим ствердив можливість індивіда протистояти злу, масовому «оносороженню». Фінал, розв'язка п'єси - абсурд визнано нормою, а норму - абсурдом. Розглянемо приклад:

BЙRANGER А JEAN. - C'est une chose anormale de vivre (1).

JEAN. - Au contraire. Rien de plus naturel. La preuve : tout le monde vit (2).

BЙRANGER. - Les morts sont plus nombreux que les vivants. Leur nombre augmente. Les vivants sont rares (3).

JEAN. - Les morts, зa n'existe pas, c'est le cas de le dire!... Ah ! Ah ! (Gros rire). Ceux-lа aussi vous pиsent? Comment peuvent peser des choses qui n'existent pas ? (4). BЙRANGER. - Je me demande moi-mкme si j'existe! (5).

JEAN А BЙRANGER. - Vous n'existez pas, mon cher, parce que vous ne penser pas! Pensez, et vous serez (6) (E. Ionesko. Les Rhinocйros, p. 24).

Два співрозмовники розмірковують про живих та мертвих, сенс буття -Беранже висловлює думку: жити - це анормально (репліки 1, 3). На противагу йому Жан стверджує, що навпаки: усе є живим, і це природно (репліка 2). Проте, щоб жити, треба думати, інакше ти не існуватимеш (репліка 6). Висловлювання персонажів короткі, побудовані на протиставленні ідей, алогічності мислення (репліки 5, 6). Можна зробити висновок, що така розмова є беззмістовною, обидва герої виражають абсурдні думки.

Композиційно перша репліка (C'est une chose anormale de vivre) слугує зачином бесіди, остання (Vous n'existez pas, mon cher, parce que vous ne penser pas! Pensez, et vous serez) - її кінцівкою, обидві абсурдні в змістовому плані. Когезійна зв'язність здійснюється за допомогою стилістичних засобів, що частково корелюють із частинами висловлювання. У цьому сенсі яскравою видається антитеза, яка розвиває висловлення на основі опозиції думок учасників діалогу, з'єднуючи між собою окремі репліки. Антитеза ґрунтується на використанні стилістичних антонімів (anormale - naturel, les morts - les vivants, les vivants sont rares - les morts sont nombreux). Стилістичні синоніми (exister - vivre - penser) також увиразнюють текст та уможливлюють його синтаксично-стилістичну зв'язність.

Наступний фрагмент:

LE VIEUX MONSIEUR AU LOGICIEN, aprиs avoir jetй un dernier coup d'њil en direction de la Mйnagиre. - Charmante, n'est-ce pas?

LE LOGICIEN AU MONSIEUR. - Je vais vous expliquer le syllogisme (E. Ionesko. Les Rhinocйros, p. 17).

Небажання розмовляти засвідчує непряма відповідь одного з персонажів на пряме запитання співрозмовника (Charmante, n'est-ce pas?). Відповідь Je vais vous expliquer le syllogisme не є відповіддю на поставлене запитання. Спостерігаємо недотримання правил кооперації в спілкуванні між героями, що демонструє байдужі стосунки між дійовими особами, неможливість порозумітися. Укажемо на певну асиметрію: розбіжність між семантичним і прагматичним значеннями реплік; подібна асиметрія - типова характеристика персонажів «театру абсурду». У такому випадку синтаксична зв'язність реплік (когезія) є мінімально вираженою.

Зв'язність п'єси уможливлює образ носорога, який набуває символічного значення. За допомогою зображення конкретного (тварини) відбувається втілення абстрактного (ідейного змісту), розкривається змістова сутність твору. Образ носорога імпліцитно з'єднує всі елементи тексту в єдину семантичну цілісність. Цей метафоричний образ узагальнює, типізує світове зло у вигляді масового «оносороження», безумства, диктатури, тоталітаризму (передусім тоталітаризму свідомості) тощо.

Висновки

Отже, в ході дослідження було з'ясовано, що репліки в діалогах «театру абсурду» сполучені між собою, передусім імпліцитним зв'язком: асоціативним та образним типом когезії, яка завжди непроста в декодуванні тексту, однак відіграє важливу роль у текстотворенні. Можемо стверджувати, що французький «театр абсурду» по-своєму, по-новітньому визначив мовно-культурну картину світу французького народу другої половини ХХ століття, окреслив художні тенденції розвитку культури, літератури, мови та синтаксичних засобів зв'язку зокрема. Проведене наукове дослідження відкриває перспективи для нових пошуків у сфері синтаксису художнього тексту з виходом у лінгвокультурологічну площину, а вивчення культурно-мовних зв'язків окреслюється як один з актуальних напрямів розвитку лінгвістики.

Література

Діброва В. Шляхи театрального авангарду: Ежен Йонеско

(Про творчість французького драматурга). Всесвіт. 1988.

№ 10. С. 122-125.

Конєва Т. Концепт «абсурд» у п'єсі Е. Йонеско «Носороги». Філологічні науки. 2011. № 1. С. 47-54.

Померанц Г С. Язык абсурда. Выход из транса. Москва, 1995.С. 435-480.

Размещено на Allbest.ru