Орнаментика ткацьких виробів населення українсько-молдовського порубіжжя: традицйне і новаційне

Размещено на http://www.allbest.ru/

Орнаментика ткацьких виробів населення українсько-молдовського порубіжжя: традицйне і новаційне

В'ячеслав Кушнір

Анотація

В статті розглядаються вироби ткацтва одного із районів півночі Одещини в зоні українсько-молдавського порубіжжя. Увага акцентується на проблемі культурної атрибуції ткацької продукції домашнього виробництва, тенденціях розвитку орнаментики у часовому вимірі.

Аналіз орнаментики показує, що активні міжкультурні комунікації супроводжувались складним процессом інтенсивної акультурації молдавського традиційного ткацтва з одночасним проникненням в українську традицію, утворенням синкретичних варіативних композиційних схем, властивих виробам порубіжжя.

Ключові слова: українсько-молдовськепорубіжжя, орнаментика, ткацтво ткацтво одещина орнаментика композиція

The article deals with the weaving products of one of the northern districts of the Odesa region in the Moldovan-Ukrai- nian borderland area. Attention has been paid to the issue of cultural attribution of home-made weaving products, progress trends of ornamentation within a given period of time. The analysis of the ornamentation shows that active intercultural communication was accompanied by a complex process of intensive acculturation ofMoldovan traditional weaving along with simultaneous penetration into the Ukrainian tradition, the formation of syncretic variable compositional patterns inherent in the products of the borderland. The weaving products' ornamentation and their nomenclature reflect the interplay between Ukrainian and Moldovan traditions which as early as the 19^th century, in conditions of living together independently Ukrainian and Moldovan, as well as ethnically mixed settlements, were identified as those of Ukrainian and Moldovan. In particular, Moldovan traditions are reflected primarily in the names ofproducts: “par(l)atary”, “kadreli”, “nafran(m)ytzia”

With the deepening of the process of acculturation, syncretic regional ornamental complexes with the gradual loss of double identification were formed from the traditional for Ukrainians and Moldovans motifs and compositions.

Local ethno-cultural expression can also be traced in the transformation of composition patterns. They are mostly different among Ukrainians and Moldovans, even in neighboring villages. The formation of variation is gradual. Thus, at the time the Moldovans moved to the left bank of the Dniester, the paratary ornamentation evolved during the last quarter of the 19^th - the first half of the 20^th c.c. from the geometrical patterns up to those of naturalistic under the influence of at least three traditions: Moldovan, local, mostly Ukrainian from Kodyma masters, and Ukrainian from Podillya.

Since the late 19^th century there has been a dynamic increas in the semantic content and composition patterns, a gradual transition in the second half of the 19^th -early 20^th c.c. from the dominant geometrical “the tree of life” and “flowerpot” plant motifs to the naturalistic images of rose flowers. Until the mid-20^th century this motif was firmly established as the basis of the composition.

Key words: the Ukrainian-Moldovan borderland, ornamentation, weaving

Постановка проблеми. Кроскультурна взаємодія багата варіативністю форм і механізмів обміну інформацією і практичним досвідом, особливо в зонах інтенсивних комунікацій, однією із яких є українсько-молдовське порубіжжя. Результати таких взаємин проявляються у побуті, господарській діяльності, духовній культурі у тому числі у виробах ткацтва. Однак ткацтво українсько-молдовського порубіжжя, як продукт взаємодії двох сусідніх культур, не досліджене, хоча деякі питання особливостей технології ткання та орнаментики виробів вивчались ще на початку ХХ ст. О. Прусевичем (Прусевич, 1916: 293-303). Зокрема він вказував на те, що на початку ХІХ ст. майстерні з виготовлення килимів функціонували в Саврані і Байбузівці (Прусевич, 1916: 296). Пізніше, окремі питання з історії ткацтва розглядались у різних виданнях. відзначалось, що на Одещині ткацтво, як і шитво, розвивалися в домашніх умовах, і як ремесло в осередках колективного виробництва, тобто в артілях. Так у Андрієво-Іванівці в 1886 - 1887 рр. налічувалось 40 килимниць (із 967 душ в 205 господарствах) (Історія, 1969: 673). Вишивальницями в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. славилась Саврань (Історія, 1969:, 736). На весь Балтський повіт були відомі вишиті полянецькими майстринями рушники, чоловічі і жіночі сорочки (Історія, 1969:, 746). В селі Борсуки (Балтщина) популярними були ткацтво і вишивання (Історія, 1969:, 244). Славилось традиційним мистецтвом своїх ткаль і село Березівка (Балтщина) (Історія, 1969:, 246). Майстерні рушники і килими ткали в с.Пужайкове (Історія, 1969:, 247), в селах Кодимщини (Олексіївка, Шершенці, Круті, Лабушна інші).

На початку ХІХ ст. особливості технології ткання, номеклату- ри виробів, орнаментики досліджувались на Кодимщині (Кушнір, 2003: 27-37), в окремих селах Балтщини, Ананіївського району (Чабан, 2008: 103-120) та південних районів Вінниччини (Коса- ківський, 2003: 66-85). Автори розглядали в основному питання підготовки сировини, технології ткання, типології ткацьких виробів, однак орнамент, як феномен міжкультурної взаємодії, етнокультурної варіативності, предметно не розглядався. Залишаються поза увагою вироби подвійної культурної атрибуції, синкретичні орнаментальні комплекси як продукт міжкультурних інтерференцій.

На сьогодні джерельна база є достатньою для вивчення різноманітних питань з історії регіонального ткацтва, та його своєрідності. Крім опублікованих, чималі колекції ткацької продукції домашнього виготовлення зберігаються в експозиціях, фондах Одеського краєзнавчого музею, районних (особливо Кодимсько- му) краєзнавчих музеїв області. Значна кількість виробів виявлена автором в ході польових етнографічних досліджень.

Метою даної розвідки є виявлення молдавських компонентів в орнаментиці і номеклатурі ткацьких виробів українців українсько-молдовського порубіжжя півночі Одеської області, з'ясування тенденцій розвитку килимових композиційних схем.

Виклад основного матеріалу. Ткацькі вироби, як джерело для даної розвідки, є найбільш репрезентативною групою етнографічної спадщини населення українсько-молдовського порубіжжя. Їх виробляли для побутових і обрядових потреб, реалізації на ринку, при цьому орнаментиці, як знаковій і естетичній складовій, надавали велику увагу.

Основна інформаційна цінність міститься в орнаментиці, а також у номеклатурі виробів, які засвідчують не тільки естетичні уподобання майстрів, а відображають і переплетіння українських та молдавських традицій, які навіть ще у ХІХ ст., в умовах співіснування в регіоні окремо українських і молдавських, а також етнічно змішаних поселень, ідентифікувались як українські і молдовські. Зокрема молдавські традиції відображені насамперед у назвах виробів: «пар(л)атари» (фото 5), «кадрелі» (фото 6), «нафран(м)иця» (фото 4). Крім названих, ще на початку ХХ століття у відправленій до Санкт-Петербургу етнографічній колекції з Вінничинизначаться ймовірніше, молдавського походження нафрама, як головний убір, чоловічий пояс - бриу (Переписка, Архив РЭМ.- Ф.1.-Оп.2.-Д.89), які також слід розглядати як за позичені українцями. Вони поширені в придністровських селах і не тільки в українсько-молдавських. Тому частково можна погодитись з думкою про те, що в районах порубіжжя непросто назвати елементи орнаменту, композиції приналежні виключно українській, молдавській чи румунській декоративній творчості (Селівачов, http://personal.pu.if.ua/depart/Mykhailo.Celivachov/resource/file/M.%20Seliwaczow_Olsztyn.pdf.160). Частково тому, що питання вирішення проблеми культурної атрибуції все ж залишається. Так, на теренах Молдови, наприклад, паратари вважаються виробами молдавськими, в Україні - українськими, під однаковою назвою.

Однак з часом, з поглибленням процесу акультурації із традиційних для українців і молдован мотивів і композицій формувалися синкретичні регіональні орнаментальні комплекси з поступовою втратою подвійної ідентифікації. Особливо виразно простежується цей процес в орнаментиці. Геометризовані мотиви, такі як «дерево життя», «вазон», «зірки», «розети», інші у великій кількості розповсюджені на значній території, втратили ознаки ідентичності ще до переселення, у даному випадку молдован у Буго-Дністровське межиріччя. Ці архаїчні мотиви не є маркером тільки української, чи тільки молдавської традиції. Однак важлива деталь, в українців з часом у композиціях з «деревом життя», «вазону» з'явились певні регіональні чи навіть локальні особливості, репрезентовані певними мотивами і композиціями.

Показовою з точки зору розуміння історії трансформацій, процесу інтерпретацій в українській регіональній традиції є, наприклад мотив «вазон». Він стає настільки виразним, що може фігурувати у якості маркера конкретної місцевості. Так, на Одещині - в українців Буджака, повіті Тульча в Румунії (фото 1). «вазон», у вигляді троянд у вазі, витканий чи вишитий нитками одного кольору, переважно білого, на такому ж однотонному тлі рушника.

В іншій інтерпретації виконано «вазон» в деяких селах центральних районів Буго-Дністровського межиріччя Одещини, де він у два-три кольори вишитий переважно технікою «хрестик» і має чимало аналогій у виробах сусідньої Миколаївської області, наприклад села Курлози (фото 2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

На Кодимщинімоти в ткали чи ви- шивал и технікою «качалочка» /»кубик» у різнобарвній г і кольорів (фото 3

Локальна етнокультурна виразність простежується і в трансформації структури композицій, здебільшого різних в українців і молдован, навіть в сусідніх селах. Процес формування варіативностей поступовий. Так, на час переселення молдован на лівий берег Дністра, за період останньої чверті ХІХ - першої половини ХХ ст. орнаментика паратарівеволюціонувала від геометризованої до натуралістичної лістики під впливом не менш як трьох традицій - молдовської, місцевої., переважно української від майстринь Кодимщини, української з Поділля. Саме тут встановлена південно-східна межа поширення подільського килимарства (Падовська, 2009: 35). В процесі розвитку тенденція місцевої української складової посилюється. Розглядаючи зразки у діахронному вимірі, відзначимо, що виробам старшої групи (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) властива композиція з геометризованим рослинним орнаментом, в основі якої стилізоване «дерево життя», обрамлене по верхньому і нижньому краю килимового виробу частіше зигзагоподібними смугами (фото 5). В музейних колекціях Миколаєва і Одеси, експозиціях районних музеїв від Південного Бугу до Дністра таких зразків чимало. Вироби цього типу з достатньо одноманітною орнаментикою поширені на значній території і визначення виразних локальних відмінностей та певної етнокультурної традиції доволі проблематичне. Ймовірніше більшість із них не є продуктом домашнього ткацтва, а виготовлялись в цехах чи артілях, яких у ХІХ ст., зокрема на теренах сучасної Одещині було чимало.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ткацькі цехи, схоже, не о собливо переймалися розматям номенклатури виробіві орнаментики. Часто це були композиції навіть скопійовані із килимів східного походження, наприклад у зібраннях відомого орі-

єнталіста і колекціонера Вацлава Ржевузького. Саме такі килими артільного виробництва вирізняються серед інших орнаментами, а їхня присутність в різних регіонах, включаючи навіть вироби українців дельти Дунаю, вказують на значні обсяги виробництва і реалізацію через торгову мережу. Ймовірніше, сільські майстрині їх також копіювали, але імпровізованих варіантів, на даному етапі обмаль, що також підтверджує цехово-артільну при оду походження килимів цього типу і незначні обсяги домашнього ткацтва на початку ХХ ст.

З кінця ХІХ ст. у змістовому наповненні і структурі композицій спостерігається поступовий перехід від домінуючих геометризованих рослинних мотивів «дерева життя», «вазона» до натуралістичних зображень троянд. До середини ХХ ст. такий мотив остаточно утвердився як основа композиції. Якщо на початку ХХ ст. в середній частині розміщувалися один або декілька мотивів геометризованого «дерева життя», а верхня і нижня кайма виробу прикрашалась смугами ламаних ліній у вигляді «безконечника», то у першій половині ХХ ст. завершується перехід від геометризованих до натуралістичних рослинних мотивів (фото 8), зигзагоподібні лі- ф_{ото 6}нії і трикутники замінюють трояндами.

Процес поступовий, відображений в групі виробів перехідного етапу, на яких верхня кайма відсутня, а нижня поєднує геометризовані і натуралістичні квіткові мотиви (фото 7). Опосередковано на час виготовлення ткацьких виробів цієї групи вказують і барвники природного походження, які в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. були ще достатньо поширеними у сільській місцевості. На цьому етапі поступово в українських місцевих майстринь зникає розуміння наявності молдавської складової у ткацтві. Українці порубіжних з Молдовою район в (на Кодим- щинів україне ько-молдавських селах у ХІХ ст. Грабове, Олексі- ївка, Шершенці інші), принаймні з другої половини 1960-х років вважають виткане ними своїм національним продуктом. Процес перетворення «чужого» у «своє» тривалий, супроводжується, наприклад у назвах, фонетичними трансформаціями та їх значенням, зміни навіть в одній групі ткацьких виробів породжують їх варіативність, збагачуючи загальний фонд декоративно- вжиткового мистецтва.

Фото 7

Фото 8

Список використанихджерел і літератури

1. Історія міст і сіл Української РСР // Одеська область. - К., 1969. - С.673

2. Косаківський, 2014 - Косаківський, В.А., Розвиток ткацтва та килимарства у містечку Чечельник на Південно- Східному Поділлі // Записки історичного факультету.- Вип.25. - Одеса, 2014. - С.66-85

3. Кушнір, 2003 - Кушнір В.Г. Традиційне ткацтво на Ко- димщині // Записки історичного факультету.- Вп.13.- Одеса, 2003.- С.27-37.

4. Падовська, 2009 - Падовська Олена. Екзистенція килимарства Поділля: простір, час, характер // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції.- Вінниця, 2009.- С.35.

5. Переписка с А.М.Высоцким, сотрудником Русского музея о собрании этнографических материалов в Воронежской, Киевской и Подольской губерниях // Архив РЭМ- Ф.1.-Оп.2- Д.89

6. Прусевич, 1916. - Прусевич А. Ковровое производство // Кустарные промыслы Подольской губернии. -К.,1916.

- С. 293-303. [

7. СелівачовМихайло. Традиційне народнемистецтво в етнічно змішаних місцевостях карпатського регіону// електрон.ресурс: http://personal.pu.if.ua/depart/Mykhailo. Celivachov/resource/file/M.%20Seliwaczow_ Olsztyn. pdf.

- С.160.

8. Чабан, 2008 - Чабан Л.І. Килимарстіо села Пужайкове на Балтщині // Записки історичного факультету.- Вип.19.- Одеса, 2008.- С.103-120.

Размещено на Allbest.ru