Моделі збереження культурної спадщини за кордоном

Кандидат исторических наук, старший научный сотрудник Института истории Украины НАН Украины

Модели сохранения культурного наследия за рубежом

В статье проведен сравнительный анализ управленческих структур и организационных систем сохранения культурного наследия, а именно децентрализованной (Великая Британия) и централизованной (США), определены приоритеты их деятельности. Ключевые слова: сохранение, культурное наследие, памятник.

Виклад основного матеріалу

Надбання культури кожного народу складається з цілого комплексу компонентів рухомого і нерухомого майна. Культурна спадщина за сучасною міжнародною класифікацією представлена пам'ятками археології, історії, архітектури і містобудування, монументального мистецтва. Кожен з цих видів має цілком визначене місце у матеріальному оточенні міст, містечок, великих і малих поселень.

До культурної спадщини віднесені: пам'ятки: твори архітектури, монументальної скульптури та живопису, фрагменти або структури археологічного характеру, написи, печерні житла й групи елементів; ансамблі: групи ізольованих чи об'єднаних будівель, архітектура, які об'єднані чи мають зв'язок з ландшафтом; визначні місця: твори людини або спільні витвори людини і природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що являють універсальну цінність з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології [1, с. 52].

Таким чином, об'єкти культурної спадщини представляють собою об'єкти нерухомого майна із зв'язаними з ним творами живопису, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва, об'єктами науки й техніки, іншими предметами матеріальної культури, які виникли в результаті історичних подій і є свідками епох і цивілізацій, джерелами інформації про розвиток культури.

У відповідності з нормами міжнародного права кожний об'єкт культурної спадщини:

- представляє унікальну цінність для всього народу країни і є невід'ємною частиною всесвітньої культурної спадщини;

- має особливості за якими об'єкт віднесено до культурної спадщини і які підлягають особливому збереженню;

- є особливим видом нерухомого майна щодо якого встановлюються визначені особливості реалізації права власності та використання;

- представляє об'єкт містобудівної діяльності особливого регулювання.

Пам'ятка, як поняття, вживається для визначення сукупності істо- рико-культурних компонентів, які відтворюють історичні події, нагадують про минуле та відбивають естетичні смаки, що панували в суспільстві на різних етапах його розвитку. На відміну від звичайних об'єктів нерухомості кожен об'єкт культурної спадщини є унікальним, має індивідуальні особливості, що формують його історико-культурний потенціал, який є складовою національного багатства країни. Втрата об'єкта культурної спадщини не може бути відновлена, тому недооцінка, або несвоєчасна оцінка завдають значних матеріальних втрат для пам'ятки. В багатьох країнах світу це вважається одним із тяжких злочинів перед суспільством.

Вперше питання вивчення національних моделей збереження пам'яток історії та культури у країнах зарубіжжя поставили авторка статті та В. Горбик у 1991 р. [2, с. 121-130]. В подальшому Т. Катаргіна, розвиваючи цю тематику, головну увагу зосередила на вивченні досвіду англомовних країн континентального права [3, 186 с.]. У 1990-х роках досвід захисту різних видів пам'яток історії та культури у таких країнах, як США, Франції розглядався у статтях американського вченого Тита Гев- рика [4, с. 35-49], українсько-канадського історика Сергія Єкельчика [5, с. 49-58], мистецтвознавця Андрія Прибєги [6, с. 124-126], українського архітектора Віктора Вечерського [7, с. 127-130].

Систему захисту пам'яток культури у Франції ретельно дослідила історик Ольга Надирова у 2009 р., яка здійснила ретроспективний аналіз та систематизувала сучасну модель збереження пам'яток у Франції [8, 19 с.]. На сучасному етапі питанням інституціонального характеру в сфері збереження пам'яток у європейських країнах присвячена стаття Леоніда Кириленко [9]. Таким чином, дослідники в основному приділяли увагу досвіду збереження пам'яток у окремих країнах, або зосереджувались на збереженні окремих видів пам'яток. пам'ятка історія культурний спадщина

Мета статті полягає в тому, щоб на прикладі порівняння різних моделей менеджменту історико-культурною спадщиною продемонструвати проблеми, які виникають у цій сфері та шляхи їх вирішення у країнах з переважною більшістю пам'яток історії та культури, які знаходяться у приватній власності.

Завданням статті є проведення порівняльного аналізу організаційних та управлінських систем збереження, а саме децентралізованій (Велика Британія) та централізованій (США), визначити пріоритети їх діяльності та розглянути перспективи їх використання в Україні.

Із середини 1960-х рр. питання захисту та збереження пам'яток у Великій Британії знаходились під керівництвом декількох державних бюро та департаментів, які керували складанням каталогів античних об'єктів й історичних будинків, історико-культурних місцевостей та ландшафтів. Так, історичні споруди знаходилися під патронатом Королівської комісії з античних монументів, Ради з історичних будинків, Королівської комісії з мистецтв, Бюро античних монументів при Міністерстві праці, Сектору історичних будинків при Міністерстві житла. Вони контролювали діяльність місцевих містобудівних органів та призначали субсидії для проведення реставраційних, консерваційних, відновлювальних робіт для об'єктів історико-культурного значення [10, р. 48]. Наприклад, Рада з історичних будинків, утворена в 1962 р., була вповноважена здійснювати фаховий аналіз старої забудови міст. Вона надавала рекомендації Міністерству житла та місцевого врядування щодо архітектурних якостей або історичної цінності споруд та будинків, які знаходяться в зоні нового будівництва. Утворена в 1967 р. Корпорація історичних міст, яких у Великій Британії налічується більше 150, отримала право визначати зони збереження в історичних містах. Крім того, в Англії відбулося розширення прав місцевих містобудівних органів, які за законом 1962 р. мали можливість створювати комісії з огляду історичних споруд [11, с. 32-45]. До їх компетенції входило визначення та занесення історико-культурних об'єктів до спеціальних списків, а також розподіл дотацій на реставраційні роботи. Англійські пам'яткоохоронці рухалися поетапно: спочатку намагалися зберегти найбільш ціновані старожитності, а згодом перейти до більш сучасної культурної спадщини. В Шотландії, яка підкреслює свою історичну й культурну специфіку, така робота здійснювалася самостійно й керувалася Бюро з історичних будинків та античних пам'яток при Департаменті розвитку, утвореним у 1965 р. [12, р. 202-203].

Така децентралізація викликала багато нарікань з боку фахівців в сфері збереження пам'яток, бо нерідко створювала бюрократичні перепони там, де потрібно було швидке вирішення проблем, адекватне стрімкому розвитку економіки. Наголошувалося на необхідності більш системного та централізованого підходу щодо організації пам'яткоохоронної справи на державному рівні. Крім того, зверталася увага на те, що децентралізоване управління великою кількістю приватних благодійних товариств не відповідає можливостям використання їх потенціалу при виконанні проектів дослідження та збереження пам'яток. Взагалі, середина 1960-х рр. означена розвитком організаційної роботи з вивчення не тільки окремих споруд і будинків у містах Великої Британії, але й з виявлення пам'яток у сільських місцевостях.

Більшого значення набуло комплексне обстеження історико-куль- турних місцевостей, які згодом були визначені як зони консервації. Позитивні наслідки запровадження сучасної концепції щодо встановлення зон консервації мала широкомасштабна програма з дослідження узбережжя Англії та Уельсу, яка розгорнулася в другій половині 1960-х років у зв'язку з відкриттям нових родовищ нафти й газу в цьому регіоні. Вона стала прикладом організації захисту узбережжя Британії. Цією програмою керувала Комісія з сільських місцевостей, яка визнала, що частина незайнятого узбережжя з її чудовим природним ландшафтом та залишками культурних пам'яток повинна вважатися заповідною істо- рико-природною спадщиною. Разом з місцевими органами управління комісія провела обстеження й встановила 39 історико-природних зон на узбережжі загальною площею 1 370 кв. км [13, р. 49-50].

Наступним етапом становлення та удосконалення організації збереження пам'яток на державному рівні став 1970 р., коли за Законом про міське та сільське планування 1968 р. відбулося об'єднання трьох Міністерств -- Міністерства громадських будинків та праці, Міністерства Транспорту та Міністерства житла й місцевого врядування в єдиний Департамент, на базі якого був утворений Директорат з античних пам'яток та історичних будинків [13, р. 50-51]. Відбулися значні зміни в організації пам'яткоохоронної діяльності, вона стала більш продуманою й компетентною. У Великій Британії утворилося широке розгалуження громадських організацій, якими керує Рада з консервації довкілля.

У 1984 році після прийняття закону про збереження історичної спадщини 1983 р. у Великій Британії було проведено об'єднання вже існуючих та створення нових державних інституцій для здійснення завдань пам'яткоохоронної роботи. Так, державному секретарю Департаменту оточуючого середовища в Англії та державним секретарям Шотландії й Уельсу підпорядкована робота зі складання каталогу античних пам'яток, доповнення списків історичних будинків та консерваційних зон. Будь-яке негативне втручання в існуючу історико-архітектурну забудову, або пошкодження та знищення внесених до списків археологічних та історичних об'єктів не може здійснюватися без спеціального попередження місцевих планувальних органів та державного секретаря. Якщо руйнування не можна припинити, тоді Королівська комісія з історичних монументів в Англії та подібні інституції в Шотландії й Уельсі вповноважені зробити наукову документацію (опис, виміри, фотографування) споруд, які підлягають знесенню. Крім того, Департамент оточуючого середовища опікується забезпеченням належного догляду за королівськими парками й палацами, які відчинені для відвідувачів. Для захисту пам'яток та історичних місцевостей функціонують дві самодостатні системи охорони. Першу складає загальнонаціональний список пам'яток, взятих під охорону, до якого у 1993 р. було включено 5 тис. археологічних територій, руїни середньовічних фортець, замків та монастирів, об'єкти періоду індустріальної революції. Велика кількість таких об'єктів знаходиться у приватному володінні. За законом їх власники повинні вчасно проводити в них ремонтно-реставраційні роботи, охороняти їх від пошкоджень. Для цього вони отримують гранти та субсидії від громадських фондів. Всі пам'ятки, включені до національного списку відкриті для відвідування. Крім того, до національного списку включені споруди, які мають історичну або архітектурну цінність. До такого списку входять 2754 споруд категорії А, 23 474 будинки регіонального значення категорії В й 11 261 споруда місцевого значення категорії С [14, с. 34-44].

Античні пам'ятки й історичні будинки в Англії, Уельсі, Шотландії та Північній Ірландії підпорядковані спеціалізованим органам державного рівня. Так, в Англії збереженням, консервацією та використанням 400 античних пам'яток займається Комісія з історичних будинків і монументів, яка має назву «Англійська спадщина». Вона контролює якість утримання пам'яток, надає субсидії та гранти для проведення реставраційних та дослідних робіт в заповідних зонах Англії. Крім того, вона проводить ос- вітницьку діяльність серед школярів, студентів та громадян, які цікавляться різноманітними аспектами історичного життя англійців, їх традиціями, промислами, відношенням до житла та побуту. Наприклад, у 1996 році нею були підготовлені й видані спеціальні методичні посібники для вчителів середніх шкіл для проведення уроків безпосередньо в будинках та замках, якими опікується ця комісія. Також, видані підручники для студентів, які вивчають археологію, підготовлені аудіо та відеокасети, які знайомлять учнів з англійською історико-культурною спадщиною, сучасними можливостями її використання, проблемами реставрації тощо. Комісія запровадила навчальні курси безпосередньо на базі історико- культурних об'єктів, чим сприяє підготовці та залученню до практики консервації та реставрації пам'яток широкого загалу волонтерів [15, р. 106-107; 25 р.].

У Шотландії подібні функції щодо збереження пам'яток виконує Директорат з історичних будинків і монументів при Департаменті розвитку -- «Історична Шотландія», який опікується 330 античними пам'ятками [14, с. 34-35]. Товариство захисту стародавніх будинків (БРАВ), засноване ще у 1880-х роках Уільямом Морісом, здійснює дослідження пам'яток у сільській місцевості, організовує навчання консерваторів та реставраторів за старими технологіями, проводить дослідження у районах нового будівництва. Товариство разом із Асоціацією дослідження збереження історичних будинків (АБСНВ), заснованою у 1968 р., має зв'язки з Департаментом розвитку та надає експертні оцінки на запити органів управління щодо ремонту та переобладнання старих будинків [16].

В Уельсі менеджмент зі збереження об'єктів історико-культурної спадщини здійснює інституція під назвою «Каду» (Саб'^ [19]. Це бюро з історичних пам'яток Уельсу займається збереженням античних пам'яток та історичних будинків, які знаходяться під опікою держави. «Каду», утворене у 1984 р., має право вирішувати питання планування забудови в історичних місцевостях та видавати дозвіл на пристосування історичних об'єктів до вимог сьогодення. Бюро вповноважене надавати гранти власникам античних споруд та історичних будинків для їх реставрації та здійснювати фінансову підтримку доброчинним товариствам, які займаються збереженням і відновленням спадщини [17, р. 3-5; 18, р. 530]. «Каду» розробляє спеціальні проекти для вирішення багатьох питань, що хвилюють сектор спадщини. Найважливіші проекти, такі як проект «Туризм по спадщині», дають можливість багато чого досягти за короткий проміжок часу. Деякі проекти залучають зовнішнє фінансування, наприклад, від Європейського Союзу [19]. Так, до сторіччя закінчення Першої світової війни, починаючи з 2014 р. «Каду» взяв на облік майже 240 військових меморіалів в Уельсі. У рамках програми «Уельс пам'ятає 1814-1918 рр.», до сторіччя завершення Великої війни, яку очолив уельський уряд, бюро розпочало схему грантів на військові меморіали в Уельсі. Разом з Трастом «Воєнні Меморіали», за цією схемою була надана фінансова допомога на ремонт та збереження історичних об'єктів часів війни у майже 50 громадах Уельсу. До них входять конструкції військової авіації, лінії траншей, будинки шпиталів, підприємства військового комплексу тощо [20]. На сучасному етапі місцеві планувальні органи Великої Британії контролюють понад 6 тис. заповідних зон, які представляють архітектурний або історичний інтерес [12, с. 202-203].

У США, на відміну від Великої Британії, справа захисту й збереження історико-культурних об'єктів з самого початку була зосереджена в органах державного управління, які співпрацювали з неурядовими організаціями. В 1916 р. за розпорядженням президента США Вудро Вільсона, Конгрес США утворив National Park Servise -- Службу Національних Парків (NPS/СНП) при Міністерстві внутрішніх резервів, яка виконує адміністративне керівництво пам'яткоохоронною справою на державному рівні. На початку своєї діяльності ця структура опікувалася невеликою кількістю визначних місць, розташованих на теренах національних парків [21].

Згодом, після прийняття в 1935 р. закону про збереження історичних ландшафтів, СНП керує впровадженням національної політики щодо збереження історико-культурних об'єктів, насамперед інженерних та технічних споруд [21]. Але основна увага на той час була зосереджена на збереженні природних паркових зон та пам'яток історії, які знаходились на теренах заповідників федерального підпорядкування.

Наступним кроком в процесі удосконалення діяльності зі збереження пам'яток на державному рівні став Закон про збереження історії 1966 року, який надав можливість розширити масштаби роботи із захисту та відбору пам'яток історії, археології, архітектури, містобудування, тобто створив умови для дослідження та інвентаризації різних видів і типів пам'яток. У 1966 р. при президенті США була утворена Дорадча Рада зі збереження історичної та природної спадщини, з якою узгоджуються проекти будівництва будь-яких промислових об'єктів [22, р. 263-265]. Федеральні агенції, які розробляють проекти нових споруд, автомагістралей, промислових об'єктів повинні надсилати до Ради проекти будівництва. Вона проводить їх кваліфікований аналіз, виходячи з інтересів збереження історико-культурного майна, яке знаходиться на території майбутнього будівництва. Рада може внести зміни або зовсім відхилити проект, якщо вважатиме, що він завдасть шкоду або приведе до втрати пам'яток культури й історичних ландшафтів визначеної території. Вона має досить широкі права -- надає рекомендації президенту, координує діяльність федеральних організацій, агентств штатів, місцевих органів спрямовану на збереження пам'яток [23, р. 384-385].

Після прийняття закону 1966 р. Служба національних парків була реорганізована. У 1967 р. в її складі утворилося два відділення: Бюро зі збереження пам'яток археології та історії, яке керувало всіма непарко- вими програмами та Бюро зі збереження історичних парків для здійснення паркового обслуговування. Бюро, яке забезпечувало збереження історичних парків, до складу яких входили природні та історико-куль- турні заповідники, в 1973 році налічувала вже 298 заповідників. Серед них такі відомі, як Гранд каньйон, Йелоустоунський заповідники (перший, організований у США на державному рівні), маєток Дж. Вашингтона тощо. Керівництво ними здійснюється через вісім відділень: Нової Англії (Бостон), Північно-східного (Філадельфія), Південно-східного (Атланта), Середньозахідного (Омаха), Південно-західного (Санта Фе), Західного (Сан-Франциско), Тихоокеанського північно-західного регіону (Сіеттл). Функції планування, дизайну, створення необхідних умов для відпочинку в рекреаційних зонах виконує центр сервісу в Денвері [24, р. 7-9].

Бюро зі збереження пам'яток археології та історії в 1973 р. включало чотири відділи: відділ національного реєстру, відділ грантів та субсидій, відділ історичного й архітектурного оглядів та відділ забезпечення взаємозв'язків установ та організацій. Відділ національного реєстру контролює програму з дослідження, виявлення, визначення, інвентаризації історико-культурних об'єктів федерального підпорядкування. Основний масив пам'яток історії, археології, архітектури був занотований, описаний та зафіксований до 1985 року. Зауважимо, що складання реєстру має перманентний характер й відбувається на сучасному етапі [25]. На сучасному етапі до Національного реєстру включено більше 93 тисяч об'єктів [26].

Його підготовка включає різноманітні види роботи великої кількості фахівців з багатьох спеціальностей, бо потребує опрацювання документації на дистрикти, місця, будинки, споруди та об'єкти, які займають важливе місце в американській історії, архітектурі, археології, культурі. При складанні реєстру Міністерство внутрішніх резервів зобов'язане розробити програму з виплати цільових грантів штатам. Метою такої програми є підготовки масштабного історичного огляду в межах усієї держави [4, с. 48-49; 27].

При Міністерстві внутрішніх резервів функціонує кілька консультативних комітетів та комісій. Це консультативний комітет історичного інженерного огляду, який розробляє рекомендації щодо включення об'єктів до історичного інженерного реєстру досягнень американського інженерії та індустріального розвитку. Крім того, існує консультативна рада американського будівельного огляду. Рада надає допомогу в розробці методики здійснення проектів зі збереження історичних і архітектурних пам'яток. Дорадчий комітет з проведення національного огляду здійснює координацію між організаціями, які займаються збереженням історико- культурних пам'яток [28, с. 333].

Відповідні організації існують і в ряді штатів. Досить активно діє комітет з національних меморіалів столиці, який виробив рекомендації щодо увічнення визначних подій і видатних осіб, зокрема по відновленню однієї з центральних вулиць столиці -- Пенсільванія авеню [23, р. 384385].

З того часу, як федеральні фонди згідно закону 1966 р. розпочали використовуватися для надання фінансової допомоги штатам при проведенні оглядів історичних пам'яток, в них пожвавилася робота з інвентаризації історико-культурного майна. У штатах здійснюється активна робота з визначення, дослідження, класифікації, документації та збереження історико-культурної спадщини. Процедура й критерії для включення в регістр штатів розробляються з урахуванням фінансових можливостей і мають відмінності в різних штатах [27].

Так, у 1966 р. в штаті Кентуккі була утворена Комісія зі спадщини, яка проводила підготовку інвентаризації історико-культурного майна, складала офіційний каталог місць, цінованих в штаті та об'єктів, які можуть бути включені до національного реєстру. Того ж року в штаті Міссісіпі департамент архівів та історії здійснював керівництво складанням огляду історичних будинків, які знаходяться під загрозою руйнування й потребують збереження. В 1967 р. в штаті Огайо була утворена некомерційна корпорація -- історичне товариство, яка взяла на себе обов'язки розробки та впровадження критеріїв визначення та поцінування історичних місць штату та проведення інвентаризації культурного майна разом із Радою з мистецтв. Товариство визначає важливі національні та місцеві пам'ятки й вносить їх у поточний реєстр. У 1969 р. в штаті Нью- Мексико була утворена Комісія з огляду культурного майна. Вона отримала повноваження з визначення критеріїв відбору об'єктів історико- культурного значення до штатного реєстру, а також, здійснювала підготовку відповідної документації історичних об'єктів, які можуть бути включені до Національного реєстру. В штаті Арканзас з 1969 р. діє Бюро з координації програм збереження пам'яток історії, яке співпрацює з адміністративними органами з метою проведення огляду та нотифікації дистриктів, місцевостей, будинків, споруд та об'єктів місцевого та федерального значення. В 1969 р. в штаті Гавайї був заснований фонд для підтримки історії та гуманітарних наук. Виконуючі різноманітні функції, фонд взаємодіє з адміністрацією штату по складанню оглядів і планів збереження історико-культурної спадщини. Крім того, фонд приймає участь у проведенні програми штату із захисту визначених історичних зон. Реєстр історичних місць в штаті Нью-Джерсі був запроваджений в 1971 р. у відділенні парків, лісів та рекреацій департаменту оточуючого середовища. Уповноважений по захисту довкілля визначив критерії відбору пам'яток та готував необхідну документацію щодо зон, місць, споруд, об'єктів, які знаходяться в громадському або приватному володінні [28, с. 333-335].

Загалом, документація складається з підготовки обмірів, креслень, фотографування, опису сучасного стану об'єкту, історичної довідки та переліку володарів об'єкту на різних етапах його існування. Комісії штатів проводили інспектування визначених об'єктів на предмет оцінки стану їх збереження, необхідності проведення ремонтних та реставраційних робіт.

Всі ці комісії й фонди визначають об'єкти історико-культурного значення, які можуть бути включені до Національного реєстру пам'яток історії та культури США. Подібні комісії, комітети, товариства, бюро були створені в кожному штаті.

Таким чином, на формування організаційної структури захисту пам'яток впливали фактори як економічного, так і політичного характеру. Зміни політичного керівництва в кожній з країн відбивалися й на системі державного регулювання збереженням історико-культурного надбання. Наприклад, у Великій Британії період децентралізації змінювався централізацією в усіх сферах суспільно-політичного та економічного життя країни. Тому функції місцевих органів управління, зокрема тих, що опікувалися збереженням пам'яток історії та культури, неодноразово переглядалися, обмежувалися або доповнювалися. Визначені повноваження місцевих органів у 1960-ті роки були більш широкими, тоді як на початку 1970-х та 1980-х рр. їх повноваження дещо обмежувалися центральними органами.

У США, де функції місцевих органів підпорядковані виконанню державних програм й контролюються федеральними міністерствами та департаментами, відбувалося посилення ролі центральних органів управління. Фактори політичного й економічного характеру в промислово розвинутих країнах спонукали до створення системи пам'яткоохоронних організацій, яка б протистояла тотальному знищенню цінностей. Руйнування, занепад культурного середовища вимагали утворення окремих організацій або груп з його захисту та збереження. З часом стало зрозуміло, що різного роду організації недостатньо координували цю діяльність.

Для здійснення ефективної, довготривалої системи збереження культурної спадщини необхідно було втручання держави. Для їх вирішення потрібно було утворення органів управління загальнодержавного рівня. Наприклад, у Великій Британії обов'язки із збереження пам'яток були закріплені за міністерством праці, а згодом, Департаментом оточуючого середовища в Англії, Уельсі та Північній Ірландії та Комісією по історичних будинках і монументах при Департаменті розвитку в Шотландії. Функції Департаменту оточуючого середовища полягали насамперед у наповнені каталогу античних пам'яток, а також реєстру історичних будинків та заповідних зон.

В США з самого початку найбільш активними виявились державні органи. У США активнішими були федеральні органи. Особлива роль належить Дорадчій раді, яка була створена при президенті Сполучених Штатів й здійснювала консультативні функції щодо організації управління захисту та збереження історичної культурної спадщини держави.

Джерела та література