Конструктивні та мистецькі особливості іконостаса церкви Преображення Господнього в с. Підгір’я Золочівського району на Львівщині

Размещено на http://www.allbest.ru/

Конструктивні та мистецькі особливості іконостаса церкви Преображення Господнього в с. Підгір'я Золочівського району на Львівщині

Олена Бакович

Анотація

Уперше розглянуто іконостас церкви Преображення Господнього в с. Підгір'я Золочівського району Львівської області. Визначено, що за типом конструкції він належить до групи багатоярусних, розірваних понаднамісним ярусом іконостасів, з чітко виділеною центральною вертикальною віссю композиції, великого розміру царськими вратами з наскрізною ажурною різьбою та винесеними над дияконськими вратами намісними іконами. Висвітлено мистецькі особливості виконання пам'ятки, що полягають у використанні насиченої кольорової гами, плавного світлотіньового моделювання площин тіла та контрастнішого вирішення драперій.

Ключові слова: іконопис, іконостас, конструкція іконостаса, мистецькі особливості, стилістика, ярус іконостаса

Українське мистецтво вирізняється багатою культурною спадщиною. Особливо цікавим та ще не до кінця дослідженим пластом є сакральне мистецтво. Унікальними на сьогодні залишаються ансамблі дерев'яної храмової архітектури та їхнє внутрішнє облаштування. Лише невелику частку становлять повністю збережені автентичні інтер'єри храмів, адже часто ми маємо справу з перемальованими іконами чи доповненими пізнішими творами ансамблями. іконостас церква композиція

Потребують ґрунтовного вивчення, зокрема, пам'ятки сакрального образотворчого мистецтва середини XIX ст. У цей період розвивається й набуває розповсюдження неостилістика, тож в одному творі тієї доби можуть бути поєднані декілька стилів. Яскравими прикладами таких поєднань є численні іконостаси, що постали як результат роботи кількох майстрів, котрі працюють у різних стилістичних напрямах.

До храмів зі збереженим автентичним облаштуванням відносимо і Преображенський у с. Підгір'я, що на Золочівщині. У цій церкві елементи інтер'єру, зосібна й іконостас, виконані саме з використанням поширеної в середині ХІХ ст. неостилістики. Актуальним є дослідження цієї пам'ятки з погляду її конструктивних і мистецьких особливостей, передовсім стилістичних характеристик живопису та декоративної пластики. У сучасному мистецтвознавстві питання неостилістики в сакральних творах середини ХІХ ст. розкрите ще недостатньо. Більшість наукових студій, присвячених іконостасам, завершують їх розгляд кінцем XVIII ст. та стилем бароко чи рококо. Так, у фундаментальній праці М. Драгана "Українська декоративна різьба XVI-XVIII ст." [1], де проаналізовано еволюцію структури, декоративного оздоблення і стилістичної належності іконостасів та подано багато цінного ілюстративного матеріалу, період ХІХ ст. не охоплено. Розвиток українського іконостаса досліджували й В. Ярема, І. Константинович, С. Таранушенко, але хронологічний діапазон їхніх робіт також обмежується XVIII ст.

Вияви стилю бароко у структурі та художньому вирішенні іконостасів описує у своїй розвідці "Еволюція українського барокового іконостасу" О. Сидор [2]. На окремих творах зосереджуються М. Гелитович, Г Друзюк, Л. Міляєва, Ю. Островський, В. Свєнціцька, В. Слободян, Л. Скоп, Д. Степовик та ін. Через призму образно-пластичної побудови іконостаси Західної України розглядають В. Возницький, Д. Крвавич, В. Жишкович. Аналізовану нами територію Східного Опілля, проте в інших часових рамках, частково охоплюють статті Р Студницького "Врата іконостасів у церквах Східної Галичини кінця ХІХ - першої третини ХХ ст.: іконографія, типологія, художньо-стилістичні особливості" [3] та "Іконографічна програма іконостасів Східної Галичини кінця ХІХ - першої третини ХХ ст" [4]. Деяким сакральним пам'яткам приділено увагу в студіях храмової архітектури України ХІХ ст. епохи класицизму, однак регіон Східне Опілля в них практично не відображений. Відомі також спроби класифікації іконостасів за стильовою належністю до класицизму. Це насамперед публікації С. Оляніної "Типологія іконостасів України у стилі класицизму" [5], "Еволюція планувальної організації іконостасів українських храмів XVII-XIX ст" [6], але й у них ідеться про культурну спадщину тільки Центральної та Лівобережної України. Вартісний і надзвичайно багатий фотоматеріал подано в альбомі "Царські врата українських іконостасів" [7], проте він ще вимагає аналітичного опрацювання.

У цій науковій статті маємо на меті з'ясувати конструктивні й мистецькі особливості виконання іконостасу церкви Преображення Господнього с. Підгір'я, а також визначити стилістичну належність декоративної пластики та живопису цієї сакральної пам'ятки середини ХІХ ст. Науковою новизною є введення в науковий обіг храмового іконостасу й аналіз його під щойно вказаним кутом зору.

Дерев'яна церква Преображення Господнього в Підгір'ї збудована 1840 р. Храм складається з трьох зрубів, бабинець майже вдвічі ширший за наву, що нехарактерно для таких сакральних споруд. Нава й бабинець завершуються куполами, святилище перекрите п'ятисхилим дахом. Церква зазнала пізніших перебудов, що виявилось у зміні форми завершень, а також перекритті їх та опасання бляхою замість ґонти.

Інтер'єр храму автентичний і збережений у досить доброму стані. До ансамблю облаштування входить іконостас, запрестольний та бічні пристінні вівтарі, датовані 1850-ми рр. Центральну частину святині прикрашає багатоярусний іконостас 1853 р., який репрезентує типові особливості сакральних споруд на Східному Опіллі середини XIX ст.

Іконостас високий, багатоярусний, його форми наростають до центру композиції (іл. 1). Окрім горизонтального поділу на яруси, чітко виділяється центральна лінії царські врата - ікони "Тайна вечеря", "Спас нерукотворний", "Христос Архиєрей" та Розп'яття.

Іл. 1. Іконостас церкви Преображення Господнього, с. Підгір'я Золочівського р-ну Львівської обл. Фото автора, 2013 р.

Вертикальна вісь його композиції. Умовно цю вісь можемо провести по Іконостас формують чотири яруси: намісний, празниковий, апостольський і пророчий. За конструкцією він розділений на дві частини - між царськими вратами та празниковим ярусом є "розрив" у формі арки. Арка багатолопатева, розтягнута по ширині, закінчення кожної лопаті прикрашене декоративним дерев'яним різьбленням у вигляді китиць. Через простір арки перед нами відкривається частина святилища із запрестольним вівтарем. Таке конструктивне рішення характерне для іконостасів Східного Опілля середини XIX ст. (у т. ч. і відсутність цокольного ярусу).

Намісний ярус творять царські врата й дві ікони. Царські врата (іл. 2) досить великі за розміром (що загалом типово для іконостасів такої конструкції). Вони складаються з ажурної наскрізної різьби на основі стилізованої виноградної лози з гронами та чотирьох медальйонів із зображеннями євангелістів. Медальйони симетричні відносно вертикальної осі й обрамлені картушами з рокайлів. Рокайлеві асиметричні картуші - це ознака стилю рококо, проте в цьому іконостасі вони симетричні, що притаманно для стилістики неорококо. Як бачимо, при створенні царських врат у стилістиці неорококо майстер використав елементи стилю рококо - рокайль, але всі елементи виконав симетрично (не тільки згадані щойно картуші, а й загалом обидві стулки врат, їхній низ і верх).

Від низу композиції кожної стулки, з полум'я рокайлів виходить по два пагони, що переплітаються між картушами. Тут можемо спостерігати цікаве поєднання: один пагін - з акантовим листям, інший - з листям і гронами винограду. Пишна орнаментика й об'ємна наскрізна різьба із зображенням акантового листя є особливістю стилю бароко і часто використовувалась у царських вратах тієї доби. В аналізованій нами пам'ятці листки аканта ажурні, однак не мають барокової об'ємності - вони значно плоскіші, менш пишні, рідші, що вказує на стилістику необароко. На пагоні виноградної лози помічаємо грона з дрібненькими ягідками - типові для стилю рококо і поширені в неорококо. Привертає увагу ще один цікавий художній прийом - перехід полум'я рокайлів у завитки аканта. Стулки по центру розділяє вертикальна планка. Така планка, без ажурної різьби, з невеликим декором трохи нижче середини, характерна для творів цього типу другої половини XVIII (церква св. Юрія в м. Броди [8, с. 33]) та середини ХІХ ст. розглянутого регіону (церква влкмч. Димитрія в с. Ремезівці Золочівського р-ну). Низ і верх врат криволінійний. Силует низу утворюють рокайлі, а верху - полум'я. Вигнута догори лінія нижньої дуги врат повторена зверху. Завершення (імовірно, хрест) втрачене.

Щодо змістового наповнення цієї пам'ятки, то в кожному з медальйонів зображена постать євангеліста за написанням Євангелія та з відповідним символом. Їх іконографічне вирішення традиційне. Композиції Благовіщення немає. Відсутність цього сюжету простежується в іконостасах вже з другої половини XVIII ст. [1, с. 176], і ця тенденція триває до середини ХІХ ст. (церква св. Параскеви в с. Висипівці Зборівського р-ну Тернопільської обл. [9, с. 353])

У конструкції іконостаса були передбачені дияконські врата (для них залишено отвори). У цілісній формі вони втрачені. У теперішньому варіанті пам'ятки на рівні намісних ікон розташовано поясні зображення ангелів, котрі, ймовірно, були іконами дияконських врат. ТТ Ці образи ангелів, виконані живописцем іконостаса, за розміром більші, ніж ікони намісного ярусу (цілком можливо також, що вони були ще вищі й обрізані знизу, про що свідчить різке нелогічне завершення композиції). На дияконських вратах з південного боку фігурував архангел Гавриїл, з північного - Михаїл. Архангел Гавриїл у лівій руці тримає пагін з білими квітами, що є його атрибутом (проте це не лілії, бо мають п'ять овальних пелюсток з маленькою оранжевою серединкою). Архангел Михаїл теж представлений зі своїми атрибутами - щитом (із хрестом на ньому) в лівій руці та вогняним мечем у правій.

Царські й дияконські врата розмежовуються досить масивними прямокутними колонами. Їхня площина прикрашена невеликою вертикальною гірляндою з рокайлів і листочків з дрібними квітками, поверненими вниз (подібні гірлянди, але з трояндочками на кінці, також використані в декорі царських врат). Гірлянди сприймаються делікатним накладним орнаментом на доволі значній вільній площині й закінчуються на нижньому рівні верхніх медальйонів царських врат. Таке заповнення площини між царськими та дияконськими вратами - колонами з вертикальними гірляндами - розповсюджене конструктивне рішення для цього виду іконостасів (церква влкмч. Димитрія в с. Ремезівці).

Намісні ікони Христа Пантократора та Богородиці з Дитям винесені над прорізами для дияконських врат. Богородиця з Дитям подана у типі Замилування - маленький Христос правою щокою доторкається лика Богоматері. Христос Пантократор зображений як всемогутній правитель з масивною державою в лівій руці. Правицею Він благословляє. Маси фігур намісних ікон не губляться у форматі, а навпаки - ніби аж розширюють його своїми постатями. Майстер намалював їх максимально великими, але зберіг пропорційність і гармонію щодо загального розміру ікон.

Зображення Христа Пантократора і Богородиці з Дитям є колористичним акцентом іконостасу - це найяскравіші його частини, в яких поєднано червоні площини та золоте тло. Різьблений золочений фон зауважуємо лише на намісних образах. На іконах Христа Пантократора і Богородиці з Дитям - це рослинний орнамент, на іконі св. Миколая - ромбовидна решітка. Золочений орнамент у вигляді ромбовидної решітки оздоблює смужки на одязі постатей намісного ярусу та іконі Христа Архиєрея. Інші образи мають переважно нейтральне сірувато- голубе (празниковий ярус) чи темне (апостольський ярус) тло. Обабіч іконостаса з двох боків розташовані два пристінні вівтарі - св. Миколая та Преображення Господнього. Відповідно їхні центральні ікони містяться на рівні образів Христа й Богородиці і таким чином стають продовженням намісного ярусу. Всі чотири ікони однакового формату - вертикально витягнутий прямокутник. Обрамлення цих творів лаконічне, прямолінійне, без різьблення. Автором ікони св. Миколая є майстер іконостаса, а композиція Преображення Господнього виконана в іншій стилістиці й рукою іншого майстра.

Празниковий ярус утворюють дванадцять зображень празників з композицією "Тайна вечеря" у центрі. Ікони празників квадратної форми. Кожна має своє обрамлення. Вони укладені в суцільну смугу без додаткового декору. "Тайна вечеря" відповідає загальній стилістиці та кольоровій гамі іконостасу. У вічі впадають складні ракурси у трактуванні апостолів, наявність дрібних деталей у сервіруванні столу (показані не тільки чаша і таріль з ягням, а й хлібини, ніж та навіть кухлі).

Найбільшим є апостольський ярус, який наростає по висоті до центральної ікони Христа Архиєрея. Обабіч цього образа вміщено дві великі композиції із фігурами апостолів у різних ракурсах (по шість). Деякі постаті представлені з характерною для них атрибутикою. Зображення апостолів з атрибутами, зокрема і предметами їхньої мученицької смерті, в апостольському ярусі українських іконостасів відомі з XVIII ст. (церква Різдва Пресв. Богородиці в с. Новосілка Підгаєцького р-ну Тернопільської обл.). У католицькому мистецтві з часів раннього середньовіччя учні Христа отримують такі атрибути: Петро, Филип, Симон, Тадей - хрести, Андрій - хрест у вигляді літери "Х", Павло, Яків Молодший, Матей - мечі, Вартоломей - ніж м'ясника, Яків Старший - палицю, Тома - спис, Йоан Богослов - чашу з якої виповзає змійка [10, с. 85]. В українському іконописі кінця XVIII - середини ХІХ ст. відчутні активні впливи сакрального та світського західноєвропейського мистецтва, але предмети-символи, з якими малюють цих святих, можуть дещо відрізнятися.

Для українських іконостасів типовим є розміщення найближче до Христа, з обох боків, апостолів Петра з ключами та Павла. На розглянутому іконостасі у св. Павла під рукою також книжка. Місця локалізації інших апостолів не сталі. Євангелісти часто з книгами. У Підгорецькому іконостасі майстер розташував євангелістів Марка і Матея поряд, крайніми справа (один з них пише пером у відкритій книзі, яку тримає інший). Св. Симон тут з пилою над книгою в руці (подібне представлення цього апостола знаходимо ще на малюнках середини XVIII ст. Києво-Лаврської іконописної майстерні [11, с. 79, 93]).

Постаті закомпоновано так, що не всі вони звернені до Христа, деякі з них немовби ведуть між собою розмову. Окремі фігури розвернуто майже у профіль (профільні зображення апостолів - теж характерне явище для тогочасних храмів Східного Опілля). Св. Лука, як іконописець, має в руках ікону Христа (аналогічні приклади такої його репрезентації бачимо й дещо раніше (кінець XVIII ст.), зокрема в церкві Різдва Пресв. Богородиці с. Новосілка). Один із апостолів - крайній зліва - навколішках.

Центральною в цьому ярусі є ікона "Христос Архиєрей". На розкритому Євангелії, що на ній, під текстом написано "1853" - це дата створення іконостаса. Шати (виконані рельєфно й, на відміну від накладних, одразу при створенні роботи [12, с. 148]), а також трон Христа, вочевидь, були спершу золочені, а потім перемальовані темнішою фарбою (подекуди з-під цієї фарби проглядаються золочені фрагменти). Під образом Христа Архиєрея розташована ікона "Спас нерукотворний". Верхній край ярусу криволінійний, у вигляді арки, та декорований різьбою.

Пророчий ярус складають дванадцять круглих медальйонів. Пророки розміщені по одному в композиції. Усі постаті, крім Давида, тримають у руках хартії з підписами пророків та їхніми цитатами. Деякі з них зображені зі своїми атрибутами: Мойсей, Аарон і Захарія - із жезлами (хоча для останнього характерніший семи- свічник [13, с. 156]), Валаам - із зіркою, Давид - з арфою, Яків - із драбиною. Всі вони, за винятком Мойсея, зображені без німбів.

Медальйони згруповані по три (у формі рівностороннього трикутника) та декоровані різьбою. Стилістично різьблення відносимо до необароко, адже ріденькі стилізовані пагони та завитки аканта виконані досить плоско.

У центрі пророчого ярусу - ікона Богородиці Оранти. На ній намальована поколінна постать Матері Божої з розпростертими до нас долонями та в оточенні хмар. Її лик розвернутий у три чверті. На німбі по діаметру зірочки, що властиво для інших образів - Богородиці Непорочного Зачаття. Темно-синій холодний силует Діви Марії добре прочитується на теплому нейтральному охристому тлі. Лик і руки мають світлотіньове плавне моделювання. Це найсвітліші плями в композиції, які відразу зосереджують на собі увагу глядача.

Форма ікони наближена до трикутника з криволінійним різьбленим обрамленням. Золочена різьба іконостаса різко контрастує з темним фоном верхньої його частини.

Завершує іконостас Розп'яття з пристоячими. Тіло Христа виконане скульптурно, воно світле й чітко вирізняється на хресті. Низ хреста трактований як якір, на котрому пристоять Іван і Лонгин (з одного боку) та дві Марії (з іншого).

За кольоровою гамою іконостас досить насичений. Найяскравіші намісні ікони, дещо темніший за тональністю апостольський ярус. Натомість менші образи празникового ярусу подекуди мають дещо розбілені висвітлення. У живописі поєднано плавне світлотіньове моделювання площин тіла та більш контрастне вирішення драперій. Партії рук і ликів світлі, за основу взято півтон, майстер не вдається до різкої графіки. Контурні лінії на ликах подані в коричневій гамі, чорний застосовується лише в окремих фрагментах. Чіткої графіки іконописець уникає й при моделюванні одягу. Він використовує великі кольорові плями та зіставляє великі маси з малими, часто протиставляючи значні за розміром недекоровані площини тонким орнаментованим смужкам. Постаті анатомічно правильні, передано відчуття пластики тіла під драперіями. За формальними ознаками такий живопис можна віднести до стилістики необароко. Всі представлені в цій пам'ятці роботи репрезентують певні риси творчої манери їхнього автора: лики тут миловидні, високий досить круглий лоб, пухкі губи й округлі очі, об'ємно опрацьовані повіки, високо підняті із заломом брови, широке перенісся та досить широка спинка носа. Майстер створює образи святих із живим виразом обличчя, рожевими щоками та спокійним проникливим поглядом.

Найретельніше опрацьовано ікони намісного й апостольському ярусів. Що ж до менших за розміром ікон інших ярусів, то в них активніше задіяні графічні прийоми в моделюванні драперій.

Творячи ці образи, майстер зображає сучасний йому одяг та місцеві пейзажі. Це виявляється передовсім у апостольському і празниковому ярусах, де іконописець має трохи більше можливостей подати своє авторське бачення. Апостоли зображені в довгих сорочках - свитах, що були поширеним верхнім одягом українських селян. Свити з комірцем, розкладеним на два боки. Всі апостоли підперезані неширокими поясами, а на плечах у них накинуто плащі. Ці елементи дозволяють митцеві показати вірянам, що апостоли теж були простими людьми. Такий прийом не новий - до нього вдавалися ще із середини XVIII ст. Як слушно зауважує О. Сидор, "твори, що належали до магістрального напряму українського живопису XVII-XVIII ст., завжди були сповнені гуманістичної значимості, прагнення утвердити істинно людські цінності. А простежувана від середини XVII ст. зміна формальних ознак ще більшою мірою унаочнювала й посилювала ці цінності" [14, с. 174].

В іконостасі, крім пластичного орнаментального різьблення, живописець використовує орнамент у декоруванні тла (різьблений золочений орнамент ікон намісного ярусу) та одягу.

Як засвідчує єдина манера виконання, всі ікони, за винятком "Преображення Господнього" (з бічного вівтаря), вийшли з-під пензля одного майстра.

Можемо зробити висновок, що досліджений нами іконостас належить до групи багатоярусних, розірваних понаднамісним ярусом іконостасів. У ньому чітко простежується центральна вертикальна вісь композиції. Її акцентом у нижній частині стали великі царські врата з наскрізною ажурною різьбою. Намісні ікони винесено вище рівня царських врат - їх розташовано над дияконськими вратами, що притаманно для багатьох тогочасних церков Східного Опілля.

Апостольський ярус досить масивний. Апостоли закомпоновані по шість осіб на іконі, що також типово для цього регіону.

Розглянутий приклад свідчить, що іконостаси середини ХІХ ст. у своїй структурі використовували не тільки декоративне різьблення, а й скульптурні або рельєфні зображення (як-от рельєфні шати на іконі "Христос Архиєрей" чи скульптурне Розп'яття, яким завершується іконостас).

У цій пам'ятці сакрального мистецтва поєднано дві неостилістики. Живопис виконано у стилістиці необароко (відкриті яскраві кольори, пластичне світло, тіньове моделювання ликів та драперій, великі (у співвідношенні до формату) постаті). Натомість різьблення має ознаки двох стилістик: необароко (ажурна наскрізна різьба зі стилізованого акантового листя) і неорококо (плоска наскрізна й накладна симетрична різьба та орнаментика на основі рокайлів). Попри таку різностильовість, увесь твір є продуманою гармонійною композицією, що відображає типові риси сакрального мистецтва середини XIX ст. на Східному Опіллі.

Література

1. Драган М. Українська декоративна різьба XVI-XVIII ст. Київ: Наук. думка, 1970. 200 с.

2. Сидор О.Ф. Еволюція українського барокового іконостасу // Мистецькі студії / гол. ред. Яців Р. Львів, 1991. № 1. С. 28-34.

3. Студницький Р. Врата іконостасів у церквах Східної Г аличини кінця ХІХ - першої третини ХХ ст.: іконографія, типологія, художньо-стилістичні особливості // Вісник Львівської національної академії мистецтв / редкол. А. Бокотей та ін. Львів, 2009. Вип. 20. С. 89-101.

4. Студницький Р. Іконографічна програма іконостасів Східної Галичини кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. // Мистецтвознавчий автограф: наук. зб. каф. історії і теорії мистец. ЛНАМ / М-во освіти і науки України, Львів. нац. акад. мистец. редкол. Г. Стельмащук та ін. Львів, 2010. Вип. 4/5. С. 192-207.

5. Оляніна С.В. Типологія іконостасів України у стилі класицизму // Культурологічна думка: наук. щоріч. Київ, 2009. № 1. С. 138-149.

6. Оляніна С.В. Еволюція планувальної організації іконостасів українських храмів XVII-XIX ст. // Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Львів, 2006. № 568: Архітектура. С. 151-156._

7. Царські врата українських іконостасів: альбом. Серія "Українське народне мистецтво" / упор. Ю. Юркевич. Львів: Інститут колекціонерства українських мистецьких пам'яток при НТШ, 2012. 386 с.

8. Слободян В. Українські церкви бродівського району: іл. кат. Львів: Місіонер, 2001. Кн.1. 190 с.

9. Тернопільсько-Зборівська єпархія УГКЦ. Парафії, монастирі, храми. Шематизм. Тернопіль: ТОВ "Новий колір", 2014. 520 с.

10. Аверинцев С. Софія-Логос: словник. 3-е вид. Київ: Дух і літера, 2007. 650 с.

11. Жолтовський П.М. Малюнки Києво-Лаврської іконописної майстерні: альбом-каталог. Київ: Наук. думка, 1982. 286 с.

12. Бакович О.П. Місце рельєфних ікон у іконостасах Західного Поділля у другій половині 18 ст. // Землі Опілля в природно-географічному та історико-культурному розвитку України: матеріали четвертої наук.-практ. конф., Бережани, 28 вересня 2012 р. / редкол. В. Зорик, Б. Тихий та ін. Тернопіль: Астон, 2012. С. 145-149.

13. Гелитович М. Богородиця з Дитям і похвалою (ікони з колекції Національного музею у Львові). Львів: Свічадо, 2005. 168 с.

14. Сидор О.Ф. Барокко в українському живописі // Українське барокко та європейський контекст. Київ: Наук. думка, 1992. С. 173-183.

Размещено на Allbest.ru