Митці Донбасу в період контрольованого лібералізму

Размещено на http://allbest.ru

Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет

імені Григорія Сковороди

Митці Донбасу в період контрольованого лібералізму

Довжук Ігор Професор, доктор історичних наук,

професор кафедри документознавства

м. Переяслав-Хмельницький

Окрім письменників, на зрушення в усіх сферах життя і діяльності суспільства відреагували й представники інших творчих професій. Митці України, передусім графіки, живописці й архітектори, розпочали пошуки нових форм в образотворчому мистецтві. Тут вважаємо за необхідне проаналізувати таке мистецьке явище, як українська графіка, розквіт якої стався саме наприкінці 1950-х -- на початку 1960-х рр. Саме в цей час розпочалася діяльність цілої плеяди молодих українських митців: Г. Якутовича Якутович Георгій В'ячеславович (1930-2000) -- український митець-графік, ілюстратор, майстер ліногравюри, ксилографії та офорту, художник кіно. Заслужений діяч мистецтв України (1968 р.), Народний художник України (1990 р.). Член Націо-нальної спілки художників України, лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка (1983, 1991 рр.)., С. Адамовича Адамович Сергій Тадейович (1922-1998) -- український і латиський художник. Працював у галузі графіки, переважно книжкової. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1985 р.). Член Національної спілки художників України (з 1950 р.)., О. Данченка Данченко Олександр Григорович (1926-1993) -- український радянський графік, Заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1969 р.), член Спілки художників СРСР, Народний художник УРСР (з 1985 р.)., О. Губарєва Губарєв Олександр Іванович (1926 р.н.) -- дійсний член Національної академії мистецтв України, Народний художник України., Н. Лопухової Лопухова Надія Йосипівна (н. 1928) -- український графік, член Спілки ху-дожників СРСР (з 1960 р.), Заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1967 р.), Народний художник України (з 1998 р.). та ін.

Графіка періоду «відлиги» -- галузь мистецтва, в якій яскраво відобразились нове бачення митців і їхні творчі сподівання. Молоді українські митці мали на меті повернути графіці самостійність, зробити її незалежною від живопису. Тому вони звернулися насамперед до найбільш характерних графічних технік -- деревориту й лінориту. Дереворит і лінорит -- окремі галузі граверства, які виробляються з відбитків з дерев'яних кліше (у лінориту іноді -- з лінолеуму), на яких вирізьблюються візерунки. Ці дві техніки відомі в Україні, здебільшого на Волині та Галичині, з початку XIV ст. і були майже забуті у XVIII- XIX ст. [5, с. 214]. Мистецтво деревориту й лінориту відроджується у 1920-х роках, а особливого розквіту доходить на початку 1950-х років. Їхньою характерною ознакою є те, що дерев'яна основа може бути використана лише один раз. Цей факт підкреслює творчу працездатність графіків і стремління до пошуку нових мистецьких форм і технік. Художні особливості лінориту відповідали прагненням молодих графіків.

Так, гравюри, створені митцями в пошуку нових форм і сюжетів, характеризуються різким штрихом, контрастним зіставленням чорних і білих кольорів, лаконізмом і значною емоційною насиченістю. Водночас особливої уваги молоді митці починають надавати декоративності зображення. Це помітно як у застосуванні кольору з використанням традицій народного мистецтва, так і в тому, що художники намагаються зберегти цілісність аркуша -- прийом, який до цього часу не використовувався. У цей же час в українській графіці розпочинається процес відродження мистецтва книги, художники змінюють загальні принципи ілюстрування, відтепер вони не наслідують текст, а насамперед доповнюють і коментують його, цим самим намагаючись передати дух літературного твору. Особливо чітко в досліджуваний період у роботах нового покоління митців простежується перехід від ілюстративних технік попереднього періоду -- акварелі, літографії, олійного живопису до лінориту.

Аналізуючи творчу працю інтелігенції в нових політичних умовах, слід назвати найяскравіших представників нової генерації в галузі образотворчого мистецтва з їхнім творчим доробком. За десятиріччя «відлиги» Георгій Якутович підготував ілюстрації до повісті «Fata morgana» М. Коцюбинського, драматичних поем «Ярослав Мудрий» та «Свіччине весілля» І. Кочерги Кочерга Іван Антонович (1881-1952) -- український драматург., збірки оповідань за мотивами українських дум «Козак Голота» М. Пригари Пригара Марія Аркадіївна (1908-1983) -- українська поетеса, перекладач, лауреат премії імені Лесі Українки (1979 р.)., повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» та ін. Заслуговують уваги й ілюстративні цикли Сергія Ада- мовича до роману «Злочин і кара» Ф. Достоєвського, повісті О. Коби- лянської «Земля», «Вечорів на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя та збірки оповідань Марка Вовчка [2, с. 21-22]. Характерною з цього ряду постає систематичність як видання книг українських авторів, так і увага художників саме до українських сюжетів.

У той же час процес оновлення, що розпочався зі зміною політичного курсу, торкається і такої графічної техніки, як малюнок. У цій формі образотворчого мистецтва художники також віднайшли натхнення в народному мистецтві, у стародруках, художніх творах 1920-х рр. Виділяє художників зазначеного періоду і дає можливість наголосити на утворенні нової генерації митців стилістична єдність творів.

На тлі аналізу творчої праці художників України слід звернути увагу на митців Донбасу. Нова школа графіки, започаткована в Києві, віднайшла наслідувачів у зазначеному регіоні. Розвиток нових художніх форм і сюжетів стався в перевагу тому, що більшість замовлень для митців Сталінської і Ворошиловградської областей, які входили до Спілки художників України, становили не ілюстрації до літературних видань, а агітаційні плакати, дошки, газети. Це перш за все пов'язано з тим, що в регіоні у розглядуваний період не існувало видавництв, які б потребували художніх ілюстрацій, а головне, кількість державних замовлень на агітаційні матеріали перевищувала можливості місцевих художників через концентрацію промислових об'єктів, для яких і виконувались замовлення [2, с. 23].

Досліджуючи нову генерацію, що виокремилась в образотворчому мистецтві Донбасу, натхненна ліберальними реформами, слід висвітлити творчу працю окремих представників цього виду мистецтва, які перші втілили у свої роботи нові, не дозволені офіційною владою сюжети і застосували творчі заходи і методи, запропоновані київськими майстрами.

Так, національні мотиви чітко простежуються у творчих здобутках графіка з м. Сталіно Володимира Степановича Шенделя (н. 1936). Відомими стали історичні серії художника «Донбасс дореволюционный» і «Да, скифы мы», які, за власним висловом автора, підкреслюють особливу історичну долю Донбасу як Дикого поля з його вільнолюбним характером [6, с. 4]. Цікавими з цієї точки зору виглядають також праці Миколи Івановича Шуліки (1931-2005), визнання яких відбулося вже за років незалежної України. Як графік і живописець, народжений у Біловодську, він своїми полотнами, створеними в 1950-1960-х рр., оспівував історію і самобутність Слобожанської землі. Характерною рисою його творчості в зазначений період є відсутність кольору в графічних роботах і використання надзвичайно широкої гами кольорів у акварельних роботах. Але в період контрольованого лібералізму Хрущова художня праця оцінювалась за фактом виконання державного замовлення чи дотримання у творчості тематики, яка схвалювалась партійним керівництвом, -- воєнно-героїчна, тема праці тощо. Саме через недотримання ідеологічно вигідної тематики художня цінність картин згаданих художників Донбасу була визнана вже за часів «перебудови». Миколу Шуліку, наприклад, прийняли до Спілки художників України лише у 1989 р., а вже на початку 1990-х років йому присуджено ряд державних нагород за творчі здобутки [1]. У такому ракурсі постає закономірне питання: невже талант художника визрів лише після проголошення державної незалежності України?

Аналізуючи творчу працю художників Донбасу другої половини 1950-х -- першої половини 1960-х рр., не можна недооцінювати митців, чиї картини були виконані в манері соцреалізму і відповідали вимогам партійного апарату щодо тематичного асортименту творчих робіт. Адже конформна поведінка представників творчої інтелігенції не завжди визначалась матеріальною зацікавленістю чи страхом перед невизнанням чи навіть офіційним осудженням. Вагома частка талановитих митців за власним внутрішнім станом і вихованим з дитинства ідейним переконанням обирала для своєї творчості провідними теми актуальні, на які в радянській Україні існував попит.

Серед найбільш творчо плідних художників Ворошиловградської області слід виокремити постать Віктора Беневича Буркулая (1927-2000), картини якого визнані не лише в Україні, а й у світі. Його творчість і особа в аналізі проблеми постають скоріше як виключення із загального ряду, адже основним методом, яким у своїй творчості керувався художник, був соціалістичний реалізм. Ним створено ескізи панно, мозаїк, пам'ятники, інтер'єри громадських будівель на території всього Донбасу. Незважаючи на це, В. Буркулай не був прийнятий до Спілки художників України через неодноразове прилюдне засудження бюрократичної системи, яка панувала в усіх сферах життя суспільства. При цьому показовим є факт, що художнику, який не входив до творчого об'єднання, надходили державні замовлення. Серед таких мозаїка-триптих «Первопроходчики» (1959 р.), ілюстрація до видання «Книги о вкусной и здоровой пище» (1955 р.). Характерними для досліджуваного періоду у творчості В. Буркулая стають і роботи, виконані в стилі ню (1959-1960 рр.), що зазнає різкої критики в першу чергу з боку непідготованої публіки і, звісно, партійного апарату республіки [8, арк. 28-29].

Майстерність і творчі здібності художників Донбасу в період «відлиги» знайшли свою реалізацію завдяки талановитого педагога зі спеціальних дисциплін Ворошиловградського художнього училища Олександра Олександровича Фільберта (1911-1996), творчі здобутки якого високо оцінюються в Україні й за кордоном і після завершення радянської епохи з її суворими вимогами щодо витворів мистецтва. Це свідчить про наявність справжнього творчого потенціалу, який знайшов відображення не завдяки, а всупереч зовнішнім обставинам. О. Фільберт, який визнається засновником художньої школи реалізму у Східній Україні, створив перше в Донбасі відділення Спілки художників УРСР, а в 1957 р. виступив делегатом на першому з'їзді художників СРСР. Свідченням непересічного таланту художника є факт експонування його картин більш ніж на 50 міжнародних і вітчизняних виставках [7, с. 15-16].

Висвітлюючи творчу працю художників Донбасу, важливо відмітити й вихідців з регіону, які посіли почесне місце в масштабі республіки. Так, живописець Сергій Олексійович Григор'єв Сергій Олексійович (1910-1988) -- український живописець, Народний художник СРСР (1974 р.), дійсний член Академії мистецтв СРСР (1958 р.)., який народився і виріс у м. Луганську, навчався в Київському художньому інституті. Ранні твори С. Григор'єва присвячені образам радянської молоді: «Фізкультурники», «Діти на пляжі», «Баяніст», «Свято молоді», у повоєнні роки пише жанрові полотна на теми родини і школи: «На зборах», «У рідній сім'ї», «Воротар», «Батьківські збори». Уже з початку 1960-х років провідне місце у його творчості посідають портрети. За картини «Прийом у комсомол», «Воротар», «Обговорення двійки» С. Григор'єв удостоєний Державних премій у 1950 і 1951 рр. [3, с. 367].

Отже, відродження українського художнього мистецтва, з оглядом на його національну самобутність, можна зіставити з аналогічними процесами, що мали місце в мистецтві України в цілому за часів правління М. Хрущова. Митці Донбасу в цьому процесі не стали виключенням, їхній творчий внесок у світову й Українську скарбницю духовного розвитку неможливо переоцінити.

Процес розвитку української музики в другій половині 1950-х -- першій половині 1960-х років характеризується вдосконаленням усіх її жанрів та створенням нових балетів, опер, оперет, симфоній, пісень. Цей період відзначається в Україні появою низки талановитих оперних співаків і співачок, серед яких Д. Гнатюк Гнатюк Дмитро Михайлович (1925-2016) -- український оперний співак (бари-тон), режисер, педагог. Народний артист України., А. Солов'яненко Солов'яненко Анатолій Борисович (1932-1999) -- український співак (тенор) та видатний громадський діяч. Герой України (2008 р., посмертно)., Є. Мірошниченко Мірошниченко Євгенія Семенівна (1931-2009) -- українська співачка. Народна артистка УРСР (1958 р.), Народна артистка СРСР (1965 р.)., А. Мокренко Мокренко Анатолій Юрійович (н. 1933) -- український співак (баритон)., М. Кондратюк Кондратюк Микола Кіндратович (1931-2006) -- український співак, педагог, музично-громадський діяч. Народний артист СРСР (1978 р.). Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1972 р.). Лауреат Великої золотої медалі Яна Амоса Каменського (2001 р.)., Д. Петриненко Петриненко Діана Гнатівна (н. 1930) -- українська співачка, Народна артистка СРСР (1975 р.). Лауреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (1972 р.)..

У досліджуваний період українська національна музика набуває значних досягнень, особливо в галузі масової пісенної творчості. Популярними серед слухачів стали «Пісня про рушник» на вірші А. Малишка, «Впали роси на покоси», «Два кольори» на слова Д. Павличка, «Марічка» М. Ткача, «Чорнобривці» М. Сингаївського, мелодії П. Майбороди^{13 14} Майборода Платон Іларіонович (1918-1989) -- український композитор, На-родний артист УРСР (з 1968 р.), лауреат Державної премії УРСР імені Т. Шевченка (1962 р.), Народний артист СРСР (з 1979 р.)., О. Білаша Білаш Олександр Іванович (1931-2003) -- український композитор жанрів класичної та популярної музики, Народний артист УРСР (1977 р.) і СРСР (1990 р.), Герой України (2001 р.)., І. Шамо Шамо Ігор Наумович (1925-1982) -- український композитор, Заслужений діяч мистецтв України, Народний артист України, лауреат Національної премії ім. Т.Г. Шев-ченка..

Серед композиторів і виконавців Сталінської і Ворошиловградської областей як найбільш талановитих слід відзначити Ю.Й. Богатикова Богатиков Юрій Йосипович (1932-2002) -- український і російський співак, баритон., Дж.А. Якубович Якубович Джульєтта Антонівна (н. 1935) -- українська співачка (колоратурне сопрано). Народна артистка УРСР (1973 р.). Почесна громадянка м. Луганська., Б.А. Руденко Руденко Бела Андріївна (н. 1933) -- українська співачка (лірико-колоратурне сопрано). Заслужена артистка УРСР (1959 р.), Народна артистка СРСР (1960 р.)..

Юрій Богатиков народився в м. Єнакієве Сталінської області. Здобувши професійну музичну освіту, з 1959 р. стає солістом Луганської обласної філармонії; визнаний майстер патріотичної пісні. Лірико-колоратурне сопрано оперної співачки Джульєтти Якубович -- почесної громадянки Луганська -- звучало в кращих концертних залах Москви, Ленінграда, Києва, Риги, Тбілісі, Польщі, Угорщини, Німеччини, Італії, Франції, Англії, Іраку. Цей же тембр приніс світове визнання Белі Руденко, народженій в м. Антрацит Луганської області. Б. Руденко після закінчення Одеської консерваторії ім. А. Нежданової у 1956 р. була запрошена солісткою до Київського академічного театру опери та балету ім. Т.Г. Шевченка, де пропрацювала 17 років, після чого виступає солісткою Большого театру в Москві (Державний академічний театр опери та балету Росії). В її оперному репертуарі партії Марфи, Снігуроньки в операх М. Римського-Корсакова «Царева наречена», «Снігуронька», «Садко», партії Людмили та Антоніди в операх М. Глінки «Руслан і Людмила» та «Іван Сусанін», партії Віолети і Джильди в операх Верді «Травіата» і «Ріголетто», Розіни в «Севільському цирульнику» Россіні, а також головні партії в операх «Наталка-Полтавка» Гулака-Артемовського, «Мілана» Майбороди, «Енеїда» Лисенка. Співала в найкращих театрах світу.

Висвітлюючи творчість співаків, слід зауважити, що їхня професійна діяльність не є хрестоматійною в сенсі втілення у творчість власного пошуку, власних ідей, адже репертуар здебільшого визначався режисером і контролювався керівником з ідеологічних питань. У той же час творча діяльність композиторів могла містити у собі власні, трансформовані під впливом нового політичного курсу настрої, хоча музика, у свою чергу, не надає можливості цензору достеменно проаналізувати думки автора. Особа, яка здійснювала ідеологічний контроль у галузі музики, мала можливість оцінити лише форму твору мистецтва, але не його зміст. Така форма контролю найчастіше і мала місце.

Показовими з цього приводу є спогади знаного Олександра Ляшка, тоді секретаря Сталінського (з 1961 р. -- Донецького) обкому партії (з 1954 р. секретар, другий секретар, з 1960 по 1963 р. перший секретар).

Відомий український композитор Вадим Гомоляка Гомоляка Вадим Борисович (1914-1980) -- український радянський композитор. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1958 р.), лауреат Сталінської премії (1951 р.). написав музику до балету «Чорне золото», присвяченого епопеї будівництва комсомольських шахт у Донбасі. За сюжетом дія відбувалася на шахті «Закарпатська-Комсомольська», в основі лібрето -- любов дівчини із Закарпаття і хлопця-будівельника, що став шахтарем.

Балет був поставлений 1958 р. в театрі опери і балету м. Сталіно, успішно презентувався також у Києві й Будапешті. При першому перегляді спектаклю в Сталіно О. Ляшко як секретар обкому висловив зауваження, що тема Донбасу звучить у музиці блідіше, ніж карпатська.

Композитор щиро зізнався, що написання музики до фону Донбасу становило для нього труднощі: «Я мало жив на цій землі, хоча люди тут золоті. Земля донецька поки що для мене по- справжньому не зазвучала, не заспівала. Інше діло Карпати. Там кожний куточок, кожна смерека співають своїм голосом. Навіть краплі дощу» [4, с. 375]. Це багатозначне зізнання натякає на причини невдачі багатьох творів навіть талановитих авторів на «задану тему». Але в постанові балету «Чорне золото» є ще один момент, що привертає увагу. художник музикант донбас лібералізм

Голова ідеологічного відділу ЦК КПРС Л.Ф. Ільїчов, який приїхав на Донбас на чолі групи, що готувала питання про масово-політичну та виховну роботу в області для розгляду на нараді в ЦК КПРС, виказав бажання переглянути виставу. Після першої дії Л. Ільїчов, схваливши музику, висловив невдоволення одним персонажем -- Яшкою-стилягою, який мав символізувати негативні явища серед молоді. Коли почалася друга дія, Яшка-стиляга на сцені вже не з'явився. Після питання Ільїчова «куди він дівся?» головний режисер пояснив, що після натяку партійного керівника його прибрали зі сцени. «Парткерівник-ліберал розсміявся: «це вже занадто!». Тоді головреж пообіцяв: у третій дії «Яшка попаде у бригаду комуністичного труда, і з його перевихованням там буде змінюватися характер його танців». Ільїчов, чоловік недурний і не без почуття гумору, робить висновок: «Бачите, Олександре Павловичу, як все в мистецтві просто?» [4, с. 375-378].

Нове покоління інтелігенції вирізняло серед інших те, що крім більшої свободи та інформованості, воно мало в активі вищий культурний рівень, талант і смак. Шістдесятники вважали природним своє право на розкутість, щирість почуттів, звернення передусім до внутрішнього світу людини, прагнули до відновлення чистої естетики, культивували красу, палко бажали новизни й подолання провінційності своєї культури. У результаті творчість і громадська діяльність дисидентів стали справжнім проривом у монолітній системі заідеологізованої офіціозної культури. Таким чином, процес лібералізації, який вплинув на всі сфери життя і діяльності УРСР з приходом до влади М. Хрущова, став каталізатором і для представників творчої інтелігенції. Адже до кінця 1950-х років творчі пошуки нових форм і сюжетів у мистецькому середовищі не викликали відвертого невдоволення з боку партійної верхівки.

Незважаючи на пильну увагу до митців Донбасу з боку ідеологічного сектору, у середині ХХ ст. з'являються творчі угруповання, які в зазначений період мають культурницьке спрямування. Саме ця проблематика має перспективи подальшого дослідження.

Джерела та література

1. Видатні діячі Луганщини. Луганська обласна наукова бібліотека ім. М. Горького [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.library.lg.ua/rus/cry/index.php

2. Довжук І.В. Творча інтелігенція Донбасу в 50-60-х рр. ХХ ст.: монографія / І.В. Довжук, Г.С. Сергієнко. -- Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2012. -- 122 с.

3. История Луганского края / В.С. Курило, И.Ю. Бровченко, А.А. Климов, К.И. Красильников и др. -- Луганск: Альма-матер, 2003. -- 432 с.

4. Ляшко А. Груз памяти. Трилогия. Воспоминания. Кн. 2. Путь в номенклатуру / А. Ляшко. -- К.: Деловая Украина, 1997. -- 418 с.

5. Мистецтво України: Енциклопедія в 5 т. / Відп. ред. Кудрицький А. -- К.: Українська енциклопедія, 1995. -- Т. 1: А-В. -- 399 с.

6. Сагань Ю. И каждый штрих историей дышит // Донецкий кряж. -- 2005. -- № 1888 (42). -- С. 4-6.

7. Художники Луганщины: Фотоальбом / Благотворительный фонд, В. Дзонь, Луганская инициатива, А. Данилов. -- Луганск: Луганская инициатива, 2001. -- 92 с.

8. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). -- Ф. 5161. -- Оп. 19. -- Спр. 607.

References

1. Vydatni diiachi Luhanschyny. Luhans'ka oblasna naukova biblioteka im. M. Hor'koho [Elektronnyj resurs]. -- Rezhym dostupu: http://www.library.lg.ua/rus/cry/index.php [in Ukrainian].

2. Dovzhuk I. V. (2012). Tvorcha intelihentsiia Donbasu v 50-60-kh rr. ХХst. [Creative intelligentsia of the Donbas in the 50-60's of the ХХ-th century]: monohrafiia / I. V. Dovzhuk, H.S. Serhiienko. -- Luhans'k: Vyd-vo SNU im. V. Dalia [in Ukrainian].

3. (2003). Istorija Luganskogo kraja [History of Lugansk region] / V. S. Kurilo, I.Ju. Brovchenko, A. A. Klimov, K. I. Krasil'nikov i dr. -- Lugansk: Al'ma-mater [in Russian].

4. Ljashko A. (1997). Gruz pamjati. Trilogija. Vospominanija. Kn. 2. Put' v nomenklatura [Load of memory. Trilogy. Memories. Book. 2. Way to the nomenclature] / A. Ljashko. -- K.: Delovaja Ukraina [in Russian].

5. (1995). Mystetstvo Ukrainy: Entsyklopediia v 5 t. / Vidp. red. Kudryts'kyj A. -- K.: Ukrains'ka entsyklopediia. -- T. 1: A-V [in Ukrainian].

6. Sagan' Ju. (2005). I kazhdyj shtrih istoriej dyshit [And every stroke of history breathes] // Doneckij kijazh. -- 2005. -- № 1888 (42) [in Russian].

7. (2001). Hudozhniki Luganshhiny [Artists of Lugansk region]: Fotoalbom / Blagotvoritel'nyj fond, V. Dzon', Luganskaja iniciativa, A. Danilov. -- Lugansk: Luganskaja iniciativa [in Russian].

8. Tsentral'nyj Derzhavnyj arkhiv vyschykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy, f. 5161, op. 19, spr. 607 [in Russian].

Анотація

Митці Донбасу в період контрольованого лібералізму. Довжук Ігор (м. Переяслав-Хмельницький), Професор, доктор історичних наук, професор кафедри документознавства Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди

У статті розглядається професійна діяльність художників і музикантів Донбасу в 1950-х -- на початку 1960-х років в умовах так званого контрольованого лібералізму. Показано ставлення влади до творчої інтелігенції загалом у період, коли відбувається глибокий і болісний переворот у суспільній свідомості, критичний аналіз минулого, переоцінюються сталі цінності.

Ключові слова: Донбас, митці, художники, українська графіка, музиканти, Україна.

Annotation

Artists of Donbass in the period of controlled liberalism. Dovzhuk Igor (Pereyaslav-Khmelnytsky) Professor, Doctor of Historical Sciences, professor of Document Science Department Pereyaslav-Khmelnytsky Hryhoriy Skovoroda State Pedagogical University

The article deals with the professional activity of artists and musicians of the Donbass in the 50's -- early 60's of the XX-th century under conditions of so-called controlled liberalism. The attitude of the authorities to the creative intelligentsia is generally shown in the period when a profound and painful coup in the public consciousness takes place, a critical analysis of the past, and overrated values.

It was emphasized that the new generation of intellectuals distinguished among others that in addition to greater freedom and awareness, it had a higher cultural level, talent and taste in the asset. The Sixties saw the natural right to liberty, sincerity offeelings, first of all to the inner world of man, sought to restore pure aesthetics, cultivate beauty, passionately wanted novelty and overcome the provinciality of their culture. As a result, work and social activities of dissidents have become a real breakthrough in the monolithic ideological system of the semi-official culture.

Keywords: Donbass, artists, Ukrainian graphics, musicians, composers, Ukraine.

Аннотация

Творческие работники Донбасса в период контролируемого либерализма. Довжук Игорь (г. Переяслав-Хмельницкий)

Профессор, доктор исторических наук, профессор кафедры документоведения Переяслав-Хмельницкого государственного педагогического университета имени Григория Сковороды

В статье рассматривается профессиональная деятельность художников и музыкантов Донбасса в 50-х -- начале 60-х годов ХХ века в условиях так называемого контролируемого либерализма. Показано отношение власти к творческой интеллигенции в целом в период, когда происходит глубокий и болезненный переворот в общественном сознании, критический анализ прошлого, переоцениваются устоявшиеся ценности.

Ключевые слова: Донбасс, художники, украинская графика, музыканты, композиторы, Украина.

Размещено на Allbest.ru