Основи культури української мови

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя

РЕФЕРАТ

На тему: Основи культури української мови

Студентки 3 курсу, групи БРс-31

Флінти Л.О.

Тернопіль 2019

Мова і культура як духовні вартості органічно пов'язані між собою. Слово культура (від лат. сultura - догляд, освіта, розвиток) означає сукупність матеріальних і духовних цінностей, які створило людство протягом своєї історії. Мова - це прояв культури. Мова утримує в одному духовному полі національної культури всіх представників певного народу і на його території, і за її межами. Вона об'єднує всі явища культури, є їх концентрованим виявом. Культура мови - галузь мовознавства, що займається утвердженням норм на всіх мовних рівнях. Використовуючи відомості історії української літературної мови, граматики, лексикології, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, проводить цілеспрямовану мовну політику, сприяє втіленню норм у мовну практику. Культура мови має регулювальну функцію, адже впроваджує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови, і водночас живить її, оновлює.

Культура мови передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну стрункість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.

Виділяють такі основні аспекти вияву культури мовлення:

· нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);

· адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);

· естетичність (використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);

· поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності).

Чистота мовлення - це відсутність суржику. Суржик - це штучно змішана мова (наприклад, українська та російська), яка є використовується комунікатором в усному спілкуванні як лінгвістичне ціле. Первісне значення слова суржик - суміш зерна різних злаків і борошна з такої суміші, яке було невисоким за якістю і вживалося у важкі голодні роки. Тому назва суржик має негативне семантичне забарвлення.

Практичні поради щодо підвищення особистої культури мовлення:

- свідомо й відповідально ставитися до слова;

- стежити за своїм мовленням, аналізувати його, контролювати слововживання, у разі потреби перевіряти за відповідним словником;

- створити настанову на оволодіння нормами української літературної мови, на удосконалення знань (для цього звертатися до правопису, посібників, довідників, учитися самостійно, стежити за змінами норм);

- читати художню літературу - джерело збагачення мовлення, записувати цікаві думки майстрів слова, вчити напам'ять афоризми, вірші (таким чином можна збагатити лексичний запас, пізнати красу й силу слова, його змістові тонкощі, набути досвіду образно-стилістичного слововживання);

- оволодівати жанрами функціональних стилів (потрібно однаково добре вміти написати вітальну листівку, заяву, доручення, лист для електронної пошти, підготувати науковий реферат чи публічний виступ);

- активно пізнавати світ, культуру, розвивати здібності до науки - це підвищує інтелектуальний рівень особистості й віддзеркалюється в мовленні;

Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність. Основними якісними комунікативними ознаками, їх ще називають критеріями, культури мовлення є правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота. мова культура слововживання

Правильність -- одна з визначальних ознак культури мовлення. Мова має свої закони розвитку, які відображаються у мовних нормах.

Точність пов'язується з ясністю мислення, а також зі знанням предмета мовлення і значення слова. Уміння оформляти і виражати думки адекватно предметові або явищу дійсності зумовлюється знанням об'єктивної дійсності, постійним прагненням пізнавати реальний світ, а також знанням мови. Мовлення буде точним, якщо вжиті слова повністю відповідатимуть усталеним у цей період розвитку мови їхнім лексичним значенням.

Логічність. Дотримання цієї ознаки культури мовлення означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне, у якому є внутрішня закономірність, яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знаннях об'єктивної реальної дійсності.

Логічні помилки виявляють увесь спектр мисленнєво-смислових порушень. Так звані алогізми виникають внаслідок:

- поєднання логічно несумісних слів, напр.: жахливо добрий, страшно гарний;

- вживання семантично порожніх (зайвих) слів, тавтологія, напр.: місяць травень, моя особиста справа, особисто я, звільнити із займаної посади, о 20 годині вечора, захисний імунітет;

- порушення порядку слів у реченні, напр.: Успіх породжує старання;

- зіставлення незіставних понять, напр.: Структура фірми відрізняється від інших фірм;

- порушення хронологічної точності, напр.: У XVII cm. у Львівській області;

- підміна понять, напр.: У всіх кінотеатрах міста демонструють ту саму назву фільму; Ревматичний діагноз не дає можливості мені ходити;

- розширення чи звуження поняття, напр.: письменники і поети;

Змістовність мовлення передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми, вміння добирати потрібний матеріал та підпорядковувати його обраній темі, а також повноту розкриття теми без пустослів'я чи багатослів'я.

Доречність. Це такий добір мовних засобів, що відповідає змістові, характерові, експресії, меті повідомлення. Доречність мовлення - це врахування ситуації мовлення, комунікативних завдань, складу слухачів (читачів), їхнього стану, настрою, зацікавлень. По-іншому цю вимогу можна назвати комунікативною доцільністю.

Багатство. Показник багатства мовлення - великий обсяг активного словника, різноманітність уживаних морфологічних форм, синтаксичних конструкцій. Звичайна людина використовує близько 3 тис. слів, добре освічена--6-9 тис. слів, хоча розуміє в десять разів більше.

Виразність. Ця невід'ємна частина культури мовлення означає використання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови і лежить в основі мистецтва володіння словом.

Чистота. Мова тоді буде чистою, коли буде правильно звучати, коли вживатимуться тільки літературно-нормативні слова і словосполучення, будуть правильні граматичні форми.

Життя людини в суспільстві регламентоване системою різних правил, законів. Правила соціальної поведінки людини, які виробилися впродовж усієї культурної еволюції людства і враховують його соціально - історичний досвід, становлять поняття «етикет».

Етикет (франц. Etiquette, від флам. steeken - встромляти) -- вироблені суспільством норми поведінки. За ступенем ритуалізації поведінки виділяють три різні види етикету:

1. Повсякденний.

2. Оказіональний.

3. Святковий.

Етикет має багаторівневу будову:

- вербальний (словесний) рівень (етикетні вислови привітання, прощання, подяки, вибачення тощо);

- паралінгвістичний рівень (темп мовлення, гучність, інтонація);

- кінетичний рівень (жести, міміка, пози);

- проксемічнийрівень (стандартні дистанції спілкування, почесне місце для гостей тощо).

Своєрідним стрижнем етикету є словесний рівень. Він найповніше репрезентує етнічну самобутність. Кожна мова виробила свою систему спеціальних висловів ввічливості - мовленнєвий етикет.

Мовленнєвий етикет - це національно-специфічні правила мовленнєвої поведінки, які реалізуються в системі стійких формул і висловів, що рекомендуються для висловлення подяки, прощання тощо в різних ситуаціях ввічливого контакту зі співбесідником, зокрема, під час привітання, знайомства, звертання тощо.

Відбором етикетних мовних формул у кожному виді мовленнєвого етикету створюється та чи інша тональність спілкування, тобто соціальна якість спілкування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних норм у процесі комунікації.

Отже, праця над своїм мовленням викликає повагу і, без сумніву, дає результати. Шляхів вдосконалення є безліч, а процес триває усе життя.

Рекомендована література

1. Богдан С. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. - К.: Рідна мова, 1998.-476 с.

2. Зарецкая Е. Н. Деловое общение : Учебник: В 2 т. - Т. 1. - 2-е изд. - М.: Дело, 2004.

3. Коваль А.П. Ділове спілкування : Посібник. - К.: Либідь, 1992.

4. Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування : Навчальний посібник з етикету для студентів. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2002.-208

5. Культура української мови : Довідник.- К.: Либідь, 1990.- 304 с.

6. Культура фахового мовлення : Навч. посіб. / За ред. Н. Д. Бабич. - Чернівці: Книги XXI, 2006. - С. 76-128.

7. Мацюк 3., Станкевич Н. Українська мова професійного спілкування : Навч. посіб.- 2-е вид.- К.: Каравела, 2008.- С. 52-81; 109-120.

8. Мацько Л. І., Кравець Л. В. Культура фахової мови : Навч. посіб. - К.: ВЦ «Академія», 2007.- С. 138-150

9. Михайлюк В. О. Українська мова професійного спілкування : Навч. посіб. - К.: ВД «Професіонал», 2005. - С. 56-85.

10. Плющ Н. П. Формули ввічливості у системі українського етикету // Українська мова і сучасність. - К., 1991.- С. 92-98.

11. Радевич-Винницький Я., Костенко В. Етикет: кодекс добрих манер і правил поведінки. - К: Знання, 2006.- 291 с.

12. Радевич-Винницький Я. Етикет і культура спілкування : Навч. посіб.- 2-ге вид., перероб. і доп.- К.: Знання, 2006. - С. 25-35, 60-98.

13. Сербенська О. Культура усного мовлення : Практикум : Навч. посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2004.-204 с.

14. Стельмахович М. Український мовленнєвий етикет // Народознавство.- 1997. - № 38.

15. Струганець Л.В. Теоретичні основи культури мови : Навч. посіб. - Тернопіль, 1997.-96 с.

16. Томан І. Мистецтво говорити. - К.: Політвидав України, 1986. - 239 с.

17. Чак Є. Мовленнєвий етикет: «Щасливенько» // Дивослово. -1998. - № 10.

18. Шевчук С. В. Ділове мовлення. Модульний курс : Підручник. -3-тє вид. - К.: Вид. Арій, 2009.- С. 344-390

Размещено на Allbest.ru