Дозвілля радянських сільських вчителів у Галичині

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дозвілля радянських сільських вчителів у Галичині

Стасюк І.М., кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри історії, музеєзнавства і культурної спадщини, Національний університет «Львівська політехніка» (Україна, Львів),

Годованська О.М., кандидат історичних наук, старший викладач кафедри історії, музеєзнавства і культурної спадщини, Національний університет «Львівська політехніка» (Україна, Львів)

У роки незалежності в Україні спостерігається високий суспільний і науковий інтерес до історії освічених верст українського суспільства. Нашим фокусом у цій тематиці є вчителі радянського часу у селах Галичини. Одним з пріоритетних напрямків сучасної української гуманітаристики є вивчення повсякденного життя. Розуміння укладу життя і способу мислення вчителів виступає важливим чинником для переосмислення тоталітарного спадку та творення нового наративу, від цього спадку вільного. Окреме місце у повсякденних практиках посідало вчительське дозвілля.

Метою даної статті є аналіз поширених практик дозвілля радянських вчителів у селах Галичини. Джерельною базою виступили усноісторичні наративи, що були записані з колишніми вчителями, та опубліковані і неопубліковані офіційні радянські документи про культурне життя в західних землях України. Поширеними практиками вчительського дозвілля були -- перегляд радянських кінострічок, читання книг і преси, прослуховування радіопередач і музичних програм, участь в аматорських театральних постановках у сільських клубах, відпочинок біля озер чи річок, під час туристичних, краєзнавчих походів і під час проведення піонерських літніх таборів. Найчастіше, такий відпочинок був нетривалим і практикували його спільно зі сім'єю, з колегами по роботі, товаришами або разом зі своїми учнями. При аналізі вільного часу увиразнюватиметься «серйозне» дозвілля сільських вчителів, що на відміну від дозвілля вчителів у місті було значно «скромнішим» за вибором, менш активним і більш короткочасним. У цілому сфера дозвілля в радянський час трансформувалася в об'єкт культурної політики і предмет контролю з боку державних і партійних органів влади.

Ключові слова: радянське дозвілля, сільські вчителі, усноісторичні наративи, Галичина, Радянська Україна.

In the years of independence in Ukraine there is a high public and scientific interest in the history of the educated strata of Ukrainian society. Our focus is of Soviet teachers in the villages of Halychyna. One of the priority areas of modern Ukrainian humanities is the study of everyday life. Understanding teachers' lifestyles and ways of thinking is an important factor in rethinking a totalitarian inheritance and creating a new narrative, free from this inheritance. A special place in daily practice was occupied by teachers' leisure.

The purpose of this article is to analyze common leisure practices of Soviet teachers in the villages of Halychyna. On the basis of oral historical narratives of former school teachers and published and unpublished official Soviet documents, the authors will analyze teachers ' leisure time in the second part of ХХ-th century in the villages of Halychyna. We shall mostly deal with the so-called «serious» spending of leisure time such as reading books, Soviet newspapers, visiting village clubs, and so on. At the same time, leisure-time of village teachers, which was, as contrasted to that of city teachers, much more «modest» in its choice, less active and of a much shorter duration, will take form. On the whole, the sphere of leisure time in the Soviet era was transformed into an object of cultural policies and a matter of control on the part of the state and the party authority organs.

Keywords: soviet leisure time, village teachers, oral history narrative, Halychyna, Soviet Ukraine.

У роки незалежності в Україні спостерігається високий суспільний і науковий інтерес до історії освічених верст українського суспільства. Нашим фокусом у цій тематиці є вчителі радянського часу у селах Галичини . Освітяни в офіційних радянських документах, опираючись на сталінський вислів, трактувалися як «фаланга народних вчителів що складає одну із самих необхідних частин великої армії трудящих нашої країни, які будують нове життя на основі соціалізму» [1, арк. 33]. Їх значимість у розбудові радянської системи освіти в Га-личині була вагомою.

Водночас, одним з пріоритетних напрямків сучасної української гуманітаристики є вивчення повсякденного життя. Свідченням цього виступає монографічна серія Інституту історії України НАН України під назвою «З історії повсякденного життя в Україні», що була започаткована у 2010 р. і налічує десять книг [2]. Та авторські монографії Ольги Коляструк, Романа Любавського та Ірини Скубій з видавничої серії «Структури повсякденності», заснованої в 2008 р. у Харкові [3].

Радянський відтинок -- це той складний період нашої історії, коли територіальні одиниці України з відчутними історичними відмінностями, сформованими внаслідок різних рамкових умов розвитку, були силоміць «возз'єднані» в Українську Радянську Соціалістичну Республіку. З огляду на цю передумову, при вивченні українського радянського досвіду істотне значення має територіальна локалізація. Адже існує відчутна відмінність у міркуваннях та особистому сприйнятті вад і переваг радянської влади. Предмет та глибина критики тієї влади виразно корелює з місцем проживанням й етнічною приналежністю [4]. На наше переконання, локальне вивчення радянської історії надає змогу увиразнити радянськість, «не підганяючи» її під загальний (республіканський) штамп і шаблон.

Повсякденне життя сільських вчителів радянської України не стало окремим фокусом вивчення. Розуміння укладу життя і способу мислення вчителів виступає важливим чинником для переосмислення тоталітарного спадку та творення нового наративу, від цього спадку вільного. Окреме місце у повсякденних практиках посідало дозвілля, часо- проведення у вільний від роботи час. дозвілля радянський вчитель

Вільний час -- це історична категорія, що є протилежністю до часу визначеного для здійснення заробітку із урахуванням неоплачуваної відтворюючої домашньої праці. Вільний час -- це інтердисциплінарне та загальнопоширене поняття, з різними дефініціями. Автори надала перевагу визначенню французького соціолог Жофре Дюмазе- дієра (Joffre Dumazediera), що, на наш погляд, найповніше охоплює саме поняття. Він писав, що вільний час -- це всі види діяльності, яким може за- йматися/присвячуватися людина з власної охоти і з різних причин: для розваги, для здобування нових знань, нової інформації, для самоосвіти, і для добровільної участі в суспільному житті, окрім професійних, сімейних і суспільних обов'язків. Поняттю притаманний кількісний і якісний дуалізм. Аспект кількості може бути виміряним і становить основу аналізу бюджету часу. Натомість, для авторів інтерес становить якісна складова вільного ча- сопроведення, що є однією з характеристик якості життя людини або, як писав соціолог, її «стилем поведінки» [5, 8. 200 - 234].

Метою даної статті є аналіз поширених практик дозвілля радянських вчителів у селах Галичини. Джерельною базою виступили усноісторичні нара- тиви, що були записані з колишніми вчителями які працювали в радянський час у сільських школах Галичини. Та опубліковані і неопубліковані офіційні радянські документи про культурне життя в західних землях України.

Серед усноісторичних наративів переважають записи із жінками вчительками, оскільки у радянський час остаточно відбулася фемінізація вчительської праці. Найбільший відсоток жінок у загальній чисельності робочих і службовців у середині 80-х років ХХ ст. був зафіксований у народній освіті -- 75%; а також серед бібліотекарів і бібліографів -- це 91%» [6, с. 218]. Чисельна перевага жінок серед вчителів дає змогу аналізувати дозвілля працюючої, професійно реалізованої жінки у селі.

Ключову роль у вивченні радянського повсякденного життя відіграє усна історія як джерело і метод, що репрезентує антропологічний вимір історичних реконструкцій. Усноісторичний метод дозволяє вивчити минуле на низовому рівні, демонструючи суб'єктивність історичних інтерпретацій та множинність історичної істини. Він запровадив можливість альтернативних версій історичних подій, похідних з позицій різних людей чи соціальних груп. На основі аналізу усноісторичних наративів є можливість відтворити/торкнутися/відчути радянську атмосферу завзяття, відваги, наснаги, страху, (не)впевненості, (не)довіри, (без)надії. Звичайно, з одного боку, усноісторичні наративи мають усі переваги і хиби, притаманні еґо-документам. Коли пізнішій досвід і знання нашаровуються на описані події, викривляють кут зору і впливають на оцінки, які втрачають ознаки самостійності, підпадають під вплив панівної думки чи нав'язаного ґранд- нартивом погляду. Ми не розглядаємо усноісторичні наративи як прозорі історичні джерела, що віддзеркалюють легкодоступну правду про життя жінок і чоловіків. А поділяємо думки Паскаля Боса про те, що наратив це радше (ре)конструювання заплутаної, багатоликої пережитої реальності, де реальність -- це не лише те, що ми конструюємо, а й суперечливий конструкт як такий. А усноісторичні наративи -- це «спільне виробництво», інтеракція між оповідачем і слухачем, що спільно творять нові непрозорі історичні джерела [7, с. 212 - 213].

Пропонуємо «почути голоси» наших оповідачок. Перший фрагмент розповіді звучить так: «Оце ми вчителі - це всі вчителі на відпочинку, ми їздили на озеро, наловили риби, наварили ухи, і оце так ми відпочивали. А це ми з дітьми, біля того самого озера, ще хатинка така стояла і це наші дітки біля озера відпочивають, а це вже самі вчителі тоже. Ми на вихідний брали на фіру човен і їхали на озеро, таке озеро, а це вже і тут ми відпочиваємо (оповідачка показує фото з домашнього архіву

-- О.Г.). Дуже багато там людей загинуло, ми віднайшли, могили людей. О це був герой Радянського Союзу, він був льотчик збитий потім попав в партизани і потім загинув і оце на його могилі (оповідачка показує фото з домашнього архіву -- О.Г.). А це ми з дітками в поході -- це десь 65роки або 64 рік. Ми відшукували могили загиблих у війні (оповідачка показує фото з домашнього архіву -- О.Г.).» [8]. І другий уривок розповіді вчительки: «Знаєте, як у селі то життя, приходиш до дому, я ж мала сім'ю, спочатку чекаєш дітей зі школи, діти корів женуть, а я збираюся та йду з чоловіком у поле, до сіна. А зимою, що у нас такого не було, не має такого, щоб десь поїхати, піти. Хіба у клуб, кіно ше, тоді кіно було. У нас возили кіно. У кіно підеш чи якісь танці організують у клубі. Переважно то школа організовувала такі всі концерти, бо я була. Я ще вчила співи, то я була організатор того всього, тих концертів. То в мене було одне захоплення, що я тим всім цікавилася. Я не музикант, а так самоучка. Я ставила концерти всі, у школі ми виступали в клубі на кожне свято, тепер бачу не має того. На кожне свято я ставила концерт. Участь брали учні, а вже директор наш, він зараз у районі працює, він організовував художній гурток драматичний. То ми ставили вистави страшенні! Їзди в сусідні села. Я днювала і ночувала в тій школі! Бо не було часу. Я в неділю ходила робити репетиції, бо діти корів пасли -- не було часу! А як учила

-- сама. Чоловік мені купив радіо таке, пластин- ків накупила з піснями і я собі сиділа вечір, і то слухала! Дуже любила слухати! Я читала газети в обов'язковому порядку потрібно було виписати, партійні, чоловік мав виписати» [9].

Наші початкові узагальнення про практики дозвілля жінок вчителів оперті на їх спомини. У текстах усноісторичних наративів -- це невеликі фрагменти-замальовки про перегляд емоційно насичених кінострічок, читання книг і преси, про- слуховування радіопередач і музичних програм, участь в аматорських театральних постановках у сільських клубах. А також, відпочинок біля озер чи річок, під час туристичних, краєзнавчих похо-дів і під час проведення піонерських літніх таборів. Найчастіше, такий відпочинок був нетривалим і практикували його спільно зі сім'єю, з колегами по роботі, товаришами або разом зі своїми учнями. Водночас, найпоширенішими місцями відпочинку виступали околиці сіл і містечок. Туристичні та краєзнавчі походи здійснювалися у тій місцевості у якій проживали та працювали. Доволі часто, мандрівки, екскурсії чи святкові дійства були тематичними, приуроченими до конкретних дат радянського святкового календаря, або до подій локальної історії пов'язаних з радянськими воєнними операціями у німецько-радянській війні. До прикладу, пошук і відновлення могил загиблих радянський воїнів чи краєзнавчі піонерські мандрівки «по місцях бойової слави».

Документи радянського часу, що збереглися в обласних архівах Івано-Франківська та Львова, наштовхнули авторів на думки про цілеспрямоване впровадження певного канону часопроведен- ня вчителів і їх учнів. Окрім, чіткої регламентації професійної діяльності вчителів урядові документи прописували позашкільну, позакласну, гурткову роботи і так звані виховні заходи. Також, фахову самоосвіту і самопідготовку вчителів, участь у ме-тодичних об'єднаннях чи «поширенні передового педагогічного досвіду». Кілька запропонованих прикладів неопублікованих архівних документів демонструють, на нашу думку, механізми впровадження, усталених практик часопроведення радянських учителів, а також способи і засоби їх діянь.

У рішенні ради облвно від 16 грудня 1965 року «Про стан роботи обласної дитячої екскурсійно- туристичної станції» вказано: «В області в 1965 р. було створено одну постійну дитячу екскурсійно- туристичну базу в м. Яремча, яка в літній період обслужила 3667 чол. Крім цього працювала тимчасова база в м. Києві, яка обслужила 705 учнів і у м. Івано-Франківську -- 1765 учнів. В с. Яворові Ко- сівського району в туристичному таборі було оздоровлено 107 учнів. Туристичними походами було охоплено 30568 учнів і екскурсіями 24771 учень. На честь 40-річчя з дня присвоєння піонерської організації імені В.І. Леніна прийняло участь 550 експедиційних загонів, якими було охоплено 24504 учні. Підготовлено юних туристів 859, по програмі турист СРСР -- 1474 уч. Обласна дитяча екскурсійно-туристична станція провела ряд організаційних заходів по підготовці до участі в експедиції на честь 50-річчя Радянської Влади «Шляхами Великого Жовтня [10, арк. 103, 104]. У цьому документі звернено увагу районним/міським/ відділам народної освіти, керівництву обласної дитячої екскур-сійно-туристичної станції, окремим директорам шкіл на недоліки впровадження і розвиток масової туристичної та краєзнавчої роботи серед населення області. Для їх подолання пропонувалися наступні кроки: «Розробити нові маршрути для постійно діючих таборів і баз по місцях революційної і бойової слави. Своєчасно підібрати та укомплектувати бази і табори кваліфікованими педагогічними і адміністративно-господарськими кадрами. З метою масового оздоровлення дітей в літній період зобов'язати всіх рай/міськ/вно: а) надавати всебічну і своєчасну допомогу обласній ДЕТС в справі надання шкільних приміщень для створення туристичних баз і таборів; б) вживати потрібних заходів до організації змістовного відпочинку школярів, створення шкільних самодіяльних туристських таборів праці та відпочинку; в) зобов'язати всіх директорів шкіл в 1966-1967 навчальному році забезпечити всі школи необхідним колективним туристичним спорядженням відповідно до вимог, предбачених наказом Міністра освіти УРСР № 139 від 30 червня 1965р.; г) обласній дитячій екскурсійно-туристичні станції розглянути і затвердити маршрути екскурсій і туристських походів по області, створити на маршрутах пункти прийому дітей; д) зав. рай/міськ/вно, директорам шкіл категорично заборонити проведення шкільних екскурсій за межі своєї області або республіки поза графіком, затвердженим облвно. Обласній дитячій екскурсійно-туристичні станції разом з обласним інститутом удосконалення вчителів систематично проводити очно-заочні семінари з громадськими організаторами туристсько-краєзнавчої роботи в районах і школах вивчати, узагальнювати і розповсюджувати кращий досвід роботи по шкільному краєзнавству і дитячому туризму.» [10, арк.106, 107].

Наступний документ -- це «Постанова ради по народній освіті обласного відділу народної освіти та президії обласного комітету профспілки працівників освіти, вищої школи та наукових установ» від 7 вересня 1978 року. У ній йдеться: «Про проведення восьмого обласного туристського зльоту- змагань вчителів області, присвяченого 60-річчю Ленінського комсомолу. На відзначення 60-річчю Ленінського комсомолу та з метою розвитку масового туризму як одного із засобів комуністичного виховання, засвоєння умінь і навичок з туристської техніки, орієнтування на місцевості, топографічного знімання місцевості, дальшого розвитку серед вчителів, рада обласного відділу народної освіти та президія обкому працівників освіти та наукових установ постановляють:

1. В період з 28 по 30 вересня 1978 року провести восьмий обласний туристський зльот-змагання вчителів області.

2. Положення про проведення зльоту-змагань затвердити.

3. Завідуючим районними, міськими відділами народної освіти, головам районних, міських комітетів профспілок працівників освіти, вищої школи та наукових установ відрядити від кожного району, міста на обласний зліт-змагання 12 вчителів, в тому числі одного вчителя-суддю та одного представника.

4. Затвердити кошторис на проведення восьмого обласного туристського зльоту-змагань вчителів в сумі 1529,50 крб. витрати віднести за рахунок бюджету обласного комітету профспілки працівників освіти, вищої школи та наукових установ.

5. Організацію і проведення зльоту-змагань доручити обласній дитячій екскурсійно-туристській станції.

6. Контроль за виконання даної постанови покласти на директора обласної дитячої екскурсійно-туристської станції тов. Савчишина Б.С.» [11, арк. 170].

На основі аналізу типових рішень, постанов, протоколів засідань, довідок обласних відділень народної освіти та документів з культурно-просвітницької роботи та ідеологічно-пропогандиської діяльності обкомів і райкомів КП України у західних областях УРСР можна стверджувати про характерну радянську соціотехніку, яка змушувала осіб, підданих тотальному тиску, постійно долучатися до публічного життя і мала на меті не тільки контролювати і залякувати людей, а й найефективніше заповнювати їх дозвілля, щоб не допустити ніякої іншої діяльності. Організація і обов'язкова присутність на тематичних шкільних вечорах, участь у святкових демонстраціях чи урочистих зборах, публічних читаннях і обговореннях політичних проблем у світі -- були частиною радянського ритуалу, одним зі способів, коли влада здобувала контроль над людьми, у даному випадку над вчителями.

Вчительське дозвілля та вибір можливостей його проведення тісно сплелися із професійною діяльністю вчителів, з різними громадськими навантаженнями і суспільно-корисними активностями. Тут і, здебільшого «серйозне» часопроведення вчителів -- це читання книг, що їх випозичали у бібліотеці, обов'язкове, прочитання газет, відвідування сільських клубів, участь, а найчастіше організація тематичних свят, вечорів, концертів, вистав, перегляд фільмів. Також, обов'язковий так званий активний відпочинок -- участь у туристичних і краєзнавчих походах разом з колегам і учнями. Тим самим вкрай розмитою ставала межа між публічним і особистим вільним часом вчителів. Їх вільний час «професіоналізувався», тобто набував рис «додатку» до праці, відпочинку і, одночасно, підготовки до неї. На відміну від сучасного сприйняття вільного часу, відпочинку, дозвілля як самоцінних, самодостатніх «величин» і «незалежних змінних». Водночас, вчительський відпочинок суттєво залежав і від сільського чи міського трибу життя, і від сімейних, гендерних і повсякденних обов'язків вчителів. Вільний час вчительки суттєво залежав від сільського укладу життя, від господарських робіт, які були серед повсякденних обов'язків жінки. Вчительки у селі також мали городи, поля, власну господарку. Ритм домашнього і сімейного життя жінки-вчительки був подібним або навіть типовим для більшості жінок у селі. Схожість ця добре помітна у родинних обов'язках: догляді за дітьми, опіці над хворими, літніми родичами, батьками; виконанні хатніх і господарських робіт. А на відміну від дозвілля вчителів у місті їх сільські колеги мали значно «скромніше» за вибором і можливостями дозвілля, частково активне і більш короткочасне.

Список використаних джерел

1. ДАЛО, ф. Р--163. оп. 4. спр. 50. арк. 1-165. Доповіді про здійснення закону про загальне обов'язкове навчання. 1946 р.

2. URL: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history. exe?&I21DBN=EJRN&P21DBN=EJRN&S21STN =1&S21REF=10&S21FMT=JUU_all&C21COM=S&S21C NR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=I=&S21COLOR TERMS=0&S21STR=jittia (дата звернення: 04.08.2019)].

3. Коляструк О. Інтелігенція УСРР у 1920-ті роки: повсякденне життя. Харків: Раритети України, 2010. 386 с.; Любавський Р. Повсякденне життя робітників Харкова в 1920-ті - на початку 1930-х років. Харків: Раритети України, 2016. 226 с.; Скубій І. Торгівля в Харкові в роки непу (1921-1929): економіка та повсякденність. Харків: Раритети України, 2017. 308 с.

4. Kis O. Telling the Untold: Representations of Ethnic and Regional Identities in Ukrainian Women's Autobiographies. (download. doc file). The Ukrainian coordinator of Women's Memory Project, URL: http://www. womensmemory.net/english/news.asp (дата звернення: 07.02.2019) .

5. Joffre Dumazedier. Toward a society of leisure. New York. Free Press, 1967, 307 pp.

6. Стяжкіна. О. Тендерні виміри радянської повсякденності 1960-1980-х років // Краєзнавство. -- № 3, 2010. С. 214 - 223. URT: http://www.womenhistory.org.ua/ images/texty/Stiazhkina_genderni_vymiry. pdf

7. Бос П. Гендер і Голокост//Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства: зб. наук. праць/наук. ред. Г Грінченко, К. Кобченко, О. Кісь. Київ, 2015.

8. Інтерв'ю з п. Марією К., вчителькою, пенсіонеркою; 1944 р.н.; зап. 16 березня 2017 р. у селі Борщо- вичі Пустомитівського району Львівської області. Особистий архів Оксани Годованської.

9. Інтерв'ю з Степанією Д., вчителькою, пенсіонеркою; 1947 р.н.; зап. 5 липня 2015 р. у селі Кам'ятка Сколівського району Львівської області. Особистий архів Оксани Годованської.

10. ДАІФО, ф. № Р-3, оп. № 2, спр. № 636. Протоколи та рішення ради по народній освіті в справі навчально-виховної роботи в школах та позашкільних установах.

11. ДАІФО, ф. № Р-3, оп. № 2, спр. № 1171. Документы (протоколы, решения, справки и др.) совета по народному образованию за 1978 год.

References

1. DALO, f. R-163, op.4, spr. 50. ark. 1-165. Reports on the implementation of the law on general compulsory education. 1946 year.

2. URL: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history. exe?&I21DBN=EJRN&P21DBN=EJRN&S21STN =1&S21REF=10&S21FMT=JUU_all&C21COM=S&S21C NR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=I=&S21C0L0 RTERMS=0&S21STR=jittia (Last accessed: 04.08.2019)].

3. Koliastruk O. 2010, The intelligentsia of UkrSSR in the 1920-ies: everyday life. Kharkiv: The rarities of Ukraine. 386 p.; Liubavs'kyj R. 2016, The veryday life of workers in Kharkiv in the 1920-ies - the early 1930-ies. Kharkiv: The rarities of Ukraine. 226 p.; Skubij I. 2017, The trade in Kharkiv during the NEP (1921-1929): economics and everyday life. Kharkiv: The rarities of Ukraine. 308 p.

4. Kis O. Telling the Untold: Representations of Ethnic and Regional Identities in Ukrainian Women's Autobiographies. (download. doc file). The Ukrainian coordinator of Women's Memory Project, URL: http://www.womensmem- ory.net/english/news.asp (Last accessed: 07.02.2019).

5. Joffre Dumazedier. Toward a society of leisure. New York. Free Press, 1967, 307 pp.

6. Stiazhkina O. 2010, Gender dimensions of Soviet everyday life in the 1960-1980-ies// Regional ethnography.

7. - № 3. P. 214 - 223. URT: http://www.womenhistory.org.ua/ images/texty/Stiazhkina_genderni_vymiry. pdf

8. Boss P. Gender and the Holocaust // Women of Central and Eastern Europe in World War II: Gender Specificity of Experiences in Times of Extreme Violence: Coll. Sciences. washing / sciences. ed. G. Grinchenko, K. Kob- chenko, O. Kis. Kyiv, 2015.

9. An interview with Maria K., a teacher, a pensioner; born in 1947; recorded March 16th, 2017 in the village of Borshchovychi, Pustomyty district, Lviv region. A personal archive of the Oksana Hodovanska.

10. An interview with Stepania D., a teacher, a pensioner; born in 1944; recorded July 5th, 2017 in the village of Kamiatka, Skoly district, Lviv region. A personal archive of the Oksana Hodovanska.

11. DAIFO, f. № R-3, op. № 2, spr. № 636. Protocols and decisions of the National Education in the field of educational work in schools and extracurricular institutions. DAIFO, f. № P-3, op. № 2, spr. № 1171. Documents (protocols, decisions, certificates, etc.) of the National Education in 1978 year.

Размещено на Allbest.ru