Фольклор та його використання в українському танцювальному мистецтві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фольклор та його використання в українському танцювальному мистецтві

Мерлянов М.В.,

заслужений працівник культури України, доцент кафедри хореографії Відокремленого підрозділу «Миколаївської філії Київського національного університету культури і мистецтв», голова Миколаївського обласного творчого осередку Національної хореографічної спілки України (Миколаїв, Україна), e-mail: merlyanov462018@gmail.com

Використання фольклору в українському танцювальному мистецтві займає значне місце в обробці професійними та самодіяльними балетмейстерами народного танцювального фольклору від автентичного до народно-сценічного. У танцювальних образах розкривається національний характер того чи іншого регіону України, відображаються явища, звичаї, обряди, безпосередньо побут народу, його працю і любов до рідної природи. Збирання і збереження першооснови народного танцювального фольклору дозволяє проявити не тільки коріння їх існування, еволюцію тих чи інших форм побуту, трансформацію танцювальних рухів, але і географію розташування автентичних основ фольклору.

Ключові слова: танцювальний фольклор, звичаї, обряди, традиції, еволюція танцювальних рухів.

The use of folklore in Ukrainian dancing art takes an important place in the interpretation of dancing folklore embracing authentic and folkstage dancing, made both by professional and amateur choreographers. National character and distinctive features of different regions of Ukraine are implemented in the dancing images which express phenomena, customs, traditions, rituals, people's everyday life, their labor and love to the native land and nature. Collecting and restoring of the background of dancing folklore enable to observe their roots, evolution of some everyday life peculiarities, dancing movements ' transformations and the geography of folklore authentic forms location.

Keywords: dancing folklore, customs, rituals, traditions, everyday life forms transformations, dancing movements' evolution.

Постановка проблеми: тема вищевказаної статі «Фольклор та його використання в українському танцювальному мистецтві» потребує подальшого вивчення та його використання при створенні самобутніх хореографічних творів на основі автентичних першоджерел. І автор статті робить першу спробу для досконалішого вивчення та розкриття і збереження народного фольклору.

Мета статті: Визначити принципи збирання та збереження танцювального фольклору.

Аналіз останніх досліджень та публікацій: В книзі М. Н. Шкоди «Традиції та свята українського народу» Ш.67 - м. Донецьк: ТОВ ВКФ БАО» 2007 р., автор розповідає про різні календарні свята, державні, професійні, родинні. В монографії Ю. В. Марко «Хореографічний фольклор східного регіону Чернівецької області. - УДК 398(477) ББК 82.34 УКР - 44ЄН М27., автор висвітлює стан та специфіку розвитку хореографічного мистецтва східного регіону Чернівецької області в період з 1918 р. по 1960 р.

А в навчально-методичному посібнику В. М. Кирилюка «Основи хореографічного фольклору України» УДК 792.8 (075.8): 398ББК 83.з2я 73.. 82 К43, автор розглядає еволюцію фольклорного мистецтва України.

Виділення раніше невирішених частин загальної проблеми. Основним питанням дослідження - є вивчення танцювального фольклору різних регіонів України, різноманітність танцювальних рухів їх взаємовідношення та взаємовплив згідно географічному положенню регіонів їх праці, побуту, та розкривається використання танцювального фольклору в професійних та самодіяльних колективах, фольклор та його використання в українському танцювальному мистецтві.

Вступ. В наш час народному танцювальному мистецтву приділяється велика увага. Велика кількість професійних та самодіяльних хореографів збирає, вивчає, оброблює народний танцювальний фольклор та на його основі створює нові хореографічні твори.

В процесічасу, переходячизпоколіннявпокоління, український народний танець видозмінюється та вдосконалюється, зберігаючи у своєму творчості основні риси національного характеру. Змінюється його форма та зміст в залежності від історичної та соціальної обумовленості, від побутового та культурного життя народу.

Стародавні традиції становлять основою для утворення нових танців та композицій. Рухи стародавніх танців, творчо переробленні та переосмисленні, широко використовуються у сучасних постановках, які вже в другій манері виконання, в другому настрої та характері народженими в наш час. Сучасній манері виконання притаманна легкість, радість , стрункість, завзятість широта та вільність.

Самобутні танці, які збереглися у сільській місцевості, ще й зараз є прикрашенням народних свят. Завданням керівникам як професійних та самодіяльних танцювальних колективів являє вивчення таких танців свого краю, збирати, записувати та обробляти народні танці, свята та гуляння - це почесна та благородна дія митців українського народного танцювального мистецтва.

Але на жаль безперечних рецептів того, як можливо професійно обробити фольклорний танець в народно-сценічний, знайти концертно-сценічну форму відтворення фольклору - нема. У кожного художника своє бачення народного танцювального мистецтва, своє розуміння його виразних можливостей. фольклор українсьий танцювальний мистецтво

І. Вивчення танцювального фольклору.

Фольклор - це:

1. усна народна творчість;

2. сукупність звичаїв, обрядів, пісень, танців та іншіявища побуту народів;

3. фольклористика - наука про народну творчість, фольклор;

4. фольклорист - спеціаліст по фольклору.

Видатні фольклористи України:

1. Верховинець Василь Миколайович;

2. Гуменюк Андрій Іванович;

3. Василенко Кім Юхимович;

4. Вірський Павло Павлович;

5. Вантух Мирослав Михайлович;

6. Маліновський Рафаїл Болиславович;

7. Чуперчук Ярослав Маркіянович;

8. Ластівка Дарій Григорович;

9. Балог Клара Федорівна.

Різноманітне по тематиці, емоційно виражене українське хореографічне мистецтво провів довгий шлях розвитку від старовинних обрядоретуальних дій та хороводів до найвищих форм мистецтва танцю.

Народжений в імлі віків, мужнія та розвиваючись в часи Київської Русі народний танець втілюючи в себе місцеві особливості тих районів де він мешкав, одержуючи певні лексичні структурно-композиційні особливості, манеру та форму виконання і музику.

У фольклорних танцях, особливо в різних регіонах України з різними хореографічними культурами, є багато рухів с загальною морфологічною структурою, кожна нація, народ внесе у виконанні того чи іншого руху свої національні калорійні риси, нюанси. І тоді незначна трансформація елемента, оберт тулупа, плеча, гра обличчям - змінює рух, перероблює його в іншу формацію. Балетмейстер при постановці хореографічного твору повинен звертати на це особливу увагу.

Так, кажучи, польку в кожному регіоні танцюють по своєму: на Поліссі та Волині в неї є елементи трясунки, оригінальні кружляння; в Прикарпатті та Закарпатті - елементи парних кружлянь, притупів, плечових трясунок; на Харківщині - елементи вибиванців і т.д. Фольклорну кадриль «Дев'ятку», яку відкрив дослідник українського танцю А. І. Гуменюк, уявно на перший погляд звичайна, але її своєрідна форма виконання у парубків дрібушки, а у дівчат простого танцювального кроку в з'єднанні з манерою, котру виконавці витримують з першою появою до самого сходження за куліси придає цьому твору своєрідний колорит. Мабуть тому це і наштовхнуло на сценічну обробку та включення цього танцю до репертуару Національного заслуженого академічного ансамблю України.

Таким чином в межах держави, регіону, області, навіть району ми маємо багато варіантів того або іншого руху, танцю. Балетмейстер розробляє композиційне зерно при перенесенні фольклорного танцю на сцену або при його обробці. Порушення цього веде за собою загублення колориту.

В одних народів притаманні кругові танці (болгари, серби, греки, молдовани), у других народів з круговими танцями - значне місце займають лінійне (на Україні - «ключові»), переміщення, змійки, колони і т.д. Одночасно з масовими існують і розвиваються парні і навіть індивідуальні. І це теж національний композиційний колорит.

Життя та побут відокремлених локальних районів учинив вплив на розвиток хореографії. В глибинних районів Карпат до цього часу танцюють «Гору», «Дзвіницю», двохярусний та трьохярусний танець.

На Катеринославщині (включаючи частину теперішньої Запоріжської області) побутували «Козак Гонта», «Поєдинок», «На герць» та інші танці, які зв'язані з життям та побутом Запоріжської Січі. В Карпатах, Покутті до теперішнього часу збереглися «Опришки», «Довбуш», «Аркан» - героїчні танці гуцулів. І теж колорит, котрий до певних тих або інших національних хореографій, їх специфіки.

«Фольклорний танець неможливо розглядати догматично як назавжди дану характеристичну форму танцю, манеру виконання і тощо» .

Збирання та збереження першооснов, на котрих треба навчатися і в котрих сфокусовано все, чим жило та продовжує жити народне хореографічне мистецтво, - завдання першорядної важливості, варте перед дослідниками, практиками - хореографами.

Зберігаючи фольклорний танець в його первозданному вигляді, ми зберігаємо його первісну образну побудову, тематику, на основі яких можуть й повинні розвиватися нові хореографічні твори.

Системно-комплексний підхід до дослідництва хореографічних першоджерел дозволяє виявити не тільки коріння їх існування, еволюції тих або інших форм, побут, трансформацію, але і географію їх розташування.

З змінюванням життя, соціальних відношень з'являються нові нюанси, деталі, змінюється навіть лексика. Історичний розвиток хореографічного мистецтва підтверджує, що це процес неповторний. Про це свідчать, в окремості, і еволюція предмета нашого дослідження - українського танцю: гра з елементами танцю, хороводу, побутові, сюжетні танці і найбільш висока ступінь розвитку сучасного народно-сценічного танцю, котрий представляє усі вище перечіслених жанрів.

Ось чому кропітке вивчення,повна достовірність фольклорно-етнографічних першоджерел, перенесення їх на сцену з збереженням музики, поетичного тексту, лексики. Композиції, елементів акторської гри і народної режисури, а також національної і локальної манери виконання, костюма, атрибутів складає перший принцип обробки фольклорного танцю.

Розвиток, пропаганда фольклорного танцю на Україні ми в першу чергу зобов'язані В. Верховинцю - українському актору,композитору, фольклористу, автору теоретичної праці по фольклорному танцю «Теорія українського народного танцю». В неї він закликав, що збирати танцювальний матеріал - це наш спільний обов'язок, бо тільки спільними зусиллями зможемо показати, яка красива, різноманітна і багата за змістом ця галузь народної етнографії. Коли ми вивчаємо самі й заохотимо інших вивчати справжній народний танець, то тим самим збережеться його правдива краса й відновиться його слава, яку заплямували пародисти українського танцю.

«Наш народ, який одвічно жився з чистою незайманою природою, передає в піснях, танцях та іграх усю її незрівнянну красу» .

В. Верховинець значно збагатив сценічну палітру танцю, розробив стилістику лексики, уніфіцирував її, дав описання українських рухів (42 найменування), запропонував детально розроблену чітку систему описання відокремлених рухів, завершених танцювальних епізодів, композицій танцю, ввів вперше тактове розділення при запису рухів.

Життєвість цих тенденцій підтверджується на фольклорних фестивалях, конкурсах. Такі популяризатори фольклорного танцю як В. Верховинець, П. Григор'єв, Ю. Кузьменко, В. Сизоненко, Я. Чуперчук, Н. Уварова, А. Зиборовська, К. Василенко і другі зберегли народні перлини в їх первозданній красоті.

Ансамбль танцю з поетичною назвою «Галиччина», один з ведучих фольклорних вокально-хореографічних колективів України, створений під керівництвом невтомного збирателя, знатока фольклору Прикарпаття Ярослава Чуперчука в 1946 році. Своєрідність «Галиччини» в тому, що всі виконавці не тільки відмінні танцівники, але і добрі вокалісти.

Один з варіантів танцю «Горянка» Я. Чуперчук записав в селі Лихобори Турківського району Львівської області. Чарівна лірико-жартівлива «Голубка» - весільний танець XVIII століття, Я. Чуперчук записав в селі Красноставці Світільського району Івано-Франківської області. Своєрідний хороводний крок, синкоповані плескання в долоні, цікавий вихід, кругові та діагональні перебудови - все це придає танцю неповторний колорит.

Цікавий стародавній темпераментний та стрімкий танець «Півторак», яким як правило закінчувалося весільне весілля (записаний в селі Криворівня, Верховинського району, Івано- Франківської області). «Чи хвате сили у тебе на наступне весілля?» - питали гуцули одину одного перед виконанням цього танцю. Хто не витримував темпу до кінця, тому в слідуючий раз не треба було і починати.

Для гуцулів характерно змагання гострословів у коломийках. Змагається хлопець з дівчиною, група юнаків і дівчат під веселі вигукування оточуючих. Не рідко дівчина стає переможницею.

У традиційному, фольклорному танці лісорубів запровадженні елементи сучасного підприємства (валка лісу, розпилення дерев, транспортування), котре аж ніяк не порушують ілюстративно міжприємственний традиційний устрій.

Обробка фольклорного танцю характеризується чіткою, яскравою, наповненою динамікою, театралізацією, технічним збагаченням лексики та композиції українського танцю. Іноді допускається розширення образно - тематичних мереж, що пояснюється інтерпретацією постановником фольклорних образів та веде до переробки деяких елементів лексики класичного танцю, композиції.

«Аранжувати» фольклор так щоб зберегти національний колорит, характер, образність пляски не кожному дано. Потрібен талант балетмейстера, любов та бережне відношення до музично- хореографічного матеріалу, вміння збагатити танцювальний примітив, досягненням сценічним танцем, увібрати в собі досвід театру.

Неглибока поверхнева праця над фольклорним танцем, відступ від вищесказаних принципів обробки приводить до двох крайностей - або фольклор переноситься на сцену цитатно, що приведе до натуралізму, а іноді до вульгаризму, так як музика, одяг, двох форм танцю не вживаються один з одним, чи «театралізація» фольклору нівелює народну першооснову що залишається тільки назвою.

На Україні багато талановитих балетмейстерів з успіхом використовуючи «аранжеровку» фольклорного танцю - П. Вірський, Л. Калинін, Л. Чернишова, В. Вронський, А. Кривохижа, М. Вантух, М. Сусліков, Г Клоков, В. Михайлов та інші.

Розвиток хореографічного мистецтва на сучасному етапі доказує, що треба берегти народні шедеври та одночасно створювати нові твори: находити напівзабуті звичаї, обряди, традиції, шукати в них характерні деталі, завдяки котрим можливо відновлювати забуте, цінне. Звернення до археології рідному, билинному епосу, образотворчому мистецтву допоможе художнику витворити по деталям танець, котрий буде сприйматися, як справжній народний. Часто балетмейстер використовує ту або іншу народну або хореографічну тему, запозичуючи її з обряду, традицій.. Зберігаючи колорит лексики повні композиційні елементи, стиль - створює авторський варіант танцю.

Іноді танець народжується з цікавою мелодією, наприклад: пісня В.Івасюка«Червона рута», яка вважається народною. Невипадково В. Вірський про багатьох своїх створених танців пише, що танець їм створений. Якщо кадриль «Дев'ятка» - це обробка фольклорного танцю, то «Рукодільниці» створений з трудового процесу, а «Повзунець» народився з одного жартівливого руху.

Зберігаючи традиційне, на його основі створюють нові танці, композиції, сучасні балетмейстери уміло використовують народний досвід, доповнюючи його у зв'язку з вимогами життя, елементами, темами і образами.

Висновки

Таким чином, праця над фольклорним танцем ведеться в таких напрямках:

а) вивчення, збереження, уточнення лексики;

б) збагачення лексики на основі традицій;

в) збереження та збагачення основного композиційного «зерна»;

г) розширення музичної палітри, аранжеровки та створення нового варіанту на основі традиційної мелодії;

д) розширення образно - тематичних мереж і підвищення ролі акторської майстерності;

е) стилізації танцю.

В манері, стильового направлення ми відмічаємо такі основні закономірності:

а) збереження загальнонаціональної манери танцю - українського, білоруського, молдавського, грузинського і т.д.;

б) збереження локальних особливостей - гуцульські, буковинські, поліські, подільські, закарпатські та інші танці на Україні;

в) стильові направлення певних хореографічних шкіл - П. Вірського, М. Вантуха, К. Балох і Р. Маліновського та інших.

г) своєрідність виконавської майстерності у деяких жанрах.

Список використаних джерел

1. Верховинець, ВМ., 1990. `Теорія українського танцю', 5- те вид., допов, Київ: Музична Україна, 150 с.

2. Гуменюк, АІ., 1969. `Українські народні танці', Київ:

Наукова думка, 486 с.

3. Гуменюк, АІ., 1963. `Народне хореографічне мистецтво України', Київ: Академія наук УРСР, 231 с.

4. Василенко, КЮ., 1996. `Лексика українського народно- сценічного танцю', 3-те вид., Київ: Мистецтво, 496 с.

5. Василенко, КЮ., 1997. `Український танець: підручник',

Київ: ІПКПК, 282 с.

6. Кирилюк, МВ., 2009. `Основи хореографічного фольклору України', Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 420 с.

7. Марущак, ВС., Марко, ЮМ., 2005. `Успадкування локаль-них традицій, хореографічного фольклору Північної Буковини: метод. рекомендації', Чернівці, 35 с.

References

1. Verhovynec', VM., 1990. `Teorija ukrai'ns'kogo tancju (Theory of Ukrainian dance)', 5-te vyd., dopov, Kyi'v: Muzychna Ukrai'na, 150 s.

2. Gumenjuk, AI., 1969. `Ukrai'ns'ki narodni tanci (Ukrainian folk dances)', Kyi'v: Naukova dumka, 486 s.

3. Gumenjuk, AI., 1963. `Narodne horeografichne mystectvo Ukrai'ny (Folk choreographic art of Ukraine)', Kyi'v: Akademija nauk URSR, 231 s.

4. Vasylenko, KJu., 1996. `Leksyka ukrai'ns'kogo narodno- scenichnogo tancju (A vocabulary of Ukrainian folk-stage dance)',

3-te vyd., Kyi'v: Mystectvo, 496 s.

5. Vasylenko, KJu., 1997. `Ukrai'ns'kyj tanec': pidruchnyk (Ukrainian dance: textbook)', Kyi'v: IPK PK, 282 s.

6. Kyryljuk, MV., 2009. `Osnovy horeografichnogo fol'kloru Ukrai'ny (Basics of choreographic folklore of Ukraine)', Nizhyn: NDU im. M. Gogolja, 420 s.

7. Marushhak, VS., Marko, JuM., 2005. `Uspadkuvannja lokal'nyh tradycij, horeografichnogo fol'kloru Pivnichnoi'

Размещено на Allbest.ru