Народний танець "Свято Веснянки"

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

1. Обгрунтування вибору теми

Нажаль, в останні часи хореографами-практиками не приділяється належної уваги розкриттю регіонального аспекту святкування тієї чи іншої традиції, обряду. Аналіз програм багатьох конкурсів та фестивалів показує, що фольклорний матеріал майже не застосовується у постановках. Український танок представляється або в усталених (канонізованих) сценічних формах («Гопак», «Гуцулка», «Верховина», «Козачок» та інші), або осучаснюється шляхом насичення елементами естрадного танцю та сучасної хореографії.

Традиції, свята й обрядовість становлять невід'ємну частину існування та розвитку суспільства. Вони виникли на найдавніших етапах історії людства й охоплюють усі сторони повсякденного буття: сімейні відносини, виховання дітей, побут, дружні стосунки, трудову діяльність, відпочинок, календарний ритм, включення у державне життя. Традиції, звичаї, обряди, свята емоційно-психологічно дають людині відчуття захищеності, усталеності, залучення до соціуму. За їх допомогою передаються від покоління до покоління набутий досвід і моральні норми. Традиції, свята й обряди виконують фундаментальні суспільні функції: адаптивну, пізнавально-світоглядну, соціалізуючу, інтегруючу, комунікативну, естетичну.

Свято - це форма культурної пам'яті, закріплена в культурній традиції институциализированного дійства, що формує символічно перероблений образ минулого і одночасно виконує функцію репрезентації змісту і трансляції смислів культурної пам'яті. Державне свято - це ініційоване владою святкування на честь події, що має особливу історико-культурну або суспільно-політичне значення для становлення і розвитку конкретного суспільства і держави. Державне свято вимагає підтримки і відповідного оформлення, які забезпечують зв'язок з культурною пам'яттю, так як культурна пам'ять має потребу в підтримці і трансляції, що і втілюється в одній з її форм - святі. Свята, які не мають опори в культурній пам'яті, не одержують визнання і не можуть вважатися святами в повноті цього поняття Масове свято як один із найдавніших соціально-культурних феноменів репрезентує важливий напрям пізнання життєдіяльності суспільства. Людина, відчуваючи психологічний „захист” натовпу, проявляє мінімальну критичну самооцінку і саме тоді стає очевидним реальний зміст її особистої культури.

Одним з перших дослідників українського народного танцю вважають В.Верховинця. Він обґрунтував педагогічне значення фольклорного матеріалу як засобу формування національної культури молоді, розробив теоретичні засади розвитку і методику опанування українського народного танцю, інноваційний напрям комплексного використання елементів музичного, хореографічного і драматичного мистецтва у виховному процесі, заснував нові синтетичні жанрові форми (рухливу музичну гру, театралізовану пісню). У його «Теорії українського народного танцю» подано класифікацію, описи танцювальних рухів, записи п'ятьох танців з методичними порадами щодо збирання танцювального матеріалу і викладення українського танцю. Активний науковець в галузі етнохореознавства доводить, що в танцювальних традиціях української нації викристалізувалися своя хореографічна мова, пластична виразність, визначилися їхні взаємовідносини з музикою, що зумовлено своєрідністю національного характеру, особливостями життя, побуту, художнього мислення народу. Автор констатує: «народний танець - не салонно-умовний, не балет, а вільна, широка й нічим не обмежена творчість кожного в танцювальному колі».

Значний внесок у розвиток досліджень української народної хореографії вніс А.Гуменюк. По-перше, він поділив фольклорно-хореографічний матеріал на три великі групи: хороводи, побутові та сюжетні танці. По-друге, визначив та охарактеризував танцювальну культуру п'яти локальних регіонів України (Центральна Україна, Західна Україна, Полісся та Волинь, Поділля і Промисловий край), дослідив стилістичні особливості українських танців, їх жанри і тематичний розподіл. А.Гуменюк визначив роль танців у побуті українців та проаналізував різні типи національних і запозичених танцювальних зразків. Він підкреслював, що танцювальні рухи та їх варіанти - це наслідок багатовікової народної практики. Вивчаючи особливості виконання танцювальних рухів у побутових танцях, автор дійшов висновку, що в їх основі лежить той чи інший момент трудового процесу або імітація якоїсь дії людини.

Календарні свята й обряди --складний фольклорний комплекс, в якому поєднуються раціональний досвід і релігійно-магічні вірування, високоестетичні традиції та пережиткові звичаї). Усе це складалось протягом багатьох століть, поступово змінюючись та вбираючи в себе щось нове під тиском людської діяльності.

В умовах урбанізаційних процесів, що переживає з середини ХХ ст. і до наших днів українське суспільство, багато звичаїв і обрядів, які мали позитивне морально-виховне навантаження, в обрядовій практиці сьогодення втрачені частково або повністю. Значною мірою тут дало про себе знати атеїстичне спрямування ідеології в час існування радянського ладу в Україні, а також ворожа по відношенню до народних свят позиція християнської релігії. Призабуті в життєвій практиці українців Буковини значення і символіка як цілих комплексів зимових свят, так і окремих їх елементів. Давні традиційні символи замінені християнськими. Не знайшла належного висвітлення до цього часу наукова проблематика календарних свят українців Буковини і в етнологічних дослідженнях.

Українське свято походить від слів святе, святий, святок, тим самим підкреслюючи сакрально-ритуальну природу цього явища; натомість російське праздник, походячи від праздности, вказує на інший складник свята - дозвілля. Через те переддень Різдва в Росії має назву „сочельнік” (від назви солодкої підливи до куті), тимчасом як в Україні віддавна це був (і залишається досі) саме святий вечір (вечір, коли пригощають святків).

Л.Литвиненко інтерпретує свято як форму організованої масової публічної гри, позначену художньою творчістю, приуроченою до певної події чи певного явища. Проте в даному разі змішуються різні поняття - „свято” і „святкування”. „Свято” - це предмет, зміст того, що відзначається людьми; „святкування” - це те, як воно відзначається. Перше має, як правило, об'єктивний характер, друга - суб'єктивний. Отже, свято може бути і спонтанним, імпровізованим, і організованим, театралізованим.

Духовну культуру й побут українського суспільства неможливо уявити без звичаїв та різноманітних обрядів. Виділяють три типи обрядовості: трудова, сімейна та календарна. Трудові свята й обряди -- органічна складова святково-обрядової культури українського народу. Взаємозв'язок свят і праці має традиції, що сягають доісторичних часів. Традиційна трудова обрядовість тісно пов'язана з календарним циклом сільськогосподарських робіт. Обряди неодмінно супроводжували початок оранки, сівби, вигін худоби на пасовище, закінчення жнив тощо. У селянській сім'ї трудові традиції та обряди були справжньою школою для підростаючого покоління. У процесі виконання ритуальних дій дитина здобувала перші трудові навички. Усім розмаїттям своїх художніх, емоційних, атрибутивних, пісенно-музичних засобів трудові свята сприяли вихованню у молоді любові до нелегкої хліборобської праці, до землі, прищеплювали своєрідний "кодекс хліборобської честі". Сімейна обрядовість. Сімейне життя українців традиційно супроводжувалося різноманітними обрядами та ритуалами, які в образно-символічній формі відзначали певні етапи життя людини та найважливіші стадії розвитку родини в її життєвому циклі: утворення сім'ї, народження дитини, її повноліття, сімейні ювілеї, смерть когось із членів сім'ї. Основні елементи сімейної обрядовості -- родильні, весільні та поховальні й поминальні обряди. Крім них, у сім'ї нерідко відзначалися події менш важливого значення: входини, пострижини, вступ до парубоцтва і дівоцтва, повноліття, срібне та золоте весілля. Календарні свята та обряди. Календар свят визначався аграрним устроєм життя. Селяни нерідко замовляли хресний хід і молебень у полі до початку оранки, сівби, перед початком жнив. Відмічали день святого, ім'ям якого був названий місцевий храм.

Веснямнки (гаївки, гагілки, ягілки, риндзівки) -- назва старовинних слов'янських обрядових пісень, пов'язаних з початком весни і наближенням весняних польових робіт.

У давніх слов'ян рік починався весною, березневе літочислення зберігалося до 1409 року (за цим літочисленням Нестор-літописець розпочав «Повість врем'яних літ»). Новий рік починався з відродженням навколишньої природи і з пробудженням матері-землі від зимового сну, з першою оранкою і сівбою. Весну зустрічали радісно й пишно, з піснями, танцями, іграми. Ці пісні назвали веснянками.

З усіх видів календарно-звичаєвої обрядовості веснянки позначені найрозмаїтнішими музично-поетичними засобами.

Веснянки співаються майже завжди одночасно з танцями та іграми, які мають «закликати» весну та добрий урожай. Існують і паралельні назви: на Поліссі -- маївки, магівки, у західних регіонах України веснянки називають гагілками, гаївками, а на Яворівщині -- риндзівками, на Волині -- рогульки. Мелодії веснянок побудовані на багаторазовому повторенні однієї-двох поспівок у межах невеликого діапазону.

У давніх слов'ян був звичай, зустрічаючи весну, виганяти, ховати або топити зиму. Для цього робили з соломи опудало, одягали його в людську одежу, співали над ним пісні, а потім роздягали, топили, палили або рубали. Після спалення попіл кидали у воду.

Різновидом веснянок є гаївки -- твори усної народної словесності, якими супроводжувались обрядові дійства, весняні ігрища та святкування, що відбувались у гаях, лісах чи поблизу водоймищ. С. Килимник заперечує думку О. Петрицького про те, що термін «гаївка» походить від назви індійського свята весни «гулі» або «голі». Він відстоює думку, висловлену вперше В. Гнатюком, що «гаївка» походить від «гай» -- місця проведення язичницьких оргій та забав, звідси -- часті рефрени типу «гай-гай», «ой, гай», «гаю-гаю» та інше.

В сучасних умовах, коли Україна виходить із тривалого періоду без-державності, нищення національної культури, дослідження народної обрядовості стає особливо актуальним. Зокрема і з'ясування історичної еволюції форм та змісту українських обрядів постає як важливе наукове завдання. В активі науковців значний доробок - детальні описи обрядових дійств, систематизованих за типами обрядів, ареалами, часовими інтервалами. Розроблено відповідний досить, повний категоріально-понятійний апарат. З'ясована функціональна динаміка обрядів у різних культурних контекстах. Ідентифікуючи обрядові групи з різними історичними періодами розвитку України, науковці здійснюють реконструкцію „духовного космосу” наших предків на тій або іншій часовій глибині. Проте цілісної картини еволюції української обрядовості все ще бракує.

Вивчення культури радянського і пострадянського періодів володіє величезним дослідницьким потенціалом. З одного боку, радянська епоха вже пішла в минуле, з іншого - вона як і раніше актуальна і продовжує впливати на розвиток культури сучасної країни. Необхідність же дослідження свята на рубежі XX-XXI століть зумовлена тим, що, по-перше, свято зазнає значні зміни, викликані трансформаціями у політичній, економічній, соціальній та культурній сферах. Аналіз же цих змін дозволяє як скласти уявлення про сучасний святі, так і виявити тенденції розвитку самої культури. По-друге, свято як інтегруюча система виступає в якості сполучного ланки в культурі в умовах кризи культурної ідентичності, який мав місце після розпаду СРСР, про що свідчить, зокрема, і появу нових свят, не мають культурної основи у вітчизняній історії. У цьому зв'язку необхідно наукове осмислення механізмів та умов укорінення свят в суспільстві. По-третє, становить інтерес дослідження проблем, пов'язаних з комерціалізацією святкової сфери і поступовим витісненням свята святковістю. І останнє-незважаючи на часті трансформації святкової культури в XX-XXI ст., Пов'язані з появою нових свят, які витісняють колишні, причини забуття одних свят і народження нових зостаються не цілком вивченими.

Звернення до реальності свідчить, що буття в сучасному святі зведене до його декоративно-розважальним, культурно-безплідним формам і характеризується розхитуванням зв'язків зі змістотворних цінностями, деструкцією його екзистенціальної сутності. Внаслідок високої естетизації повсякденності формується нова цивілізація і відповідна їй культура всезагальної фестівізаціі сучасного світу, що відрізняється стиранням відмінностей повсякденного і святкового способів битійствованія в результаті підміни святкової події розважальними, видовищними феєрія. Але в той же час відзначається наявність неперехідною потреби людини у святі як умови для забезпечення повноцінного буття, нових форм святкового дійства, що виражають спосіб існування людини в горизонті часу.

Внаслідок втрати сучасним святом зв'язку зі змістотворних цінностями життя людини, він не відповідає в такому випадку екзистенційному станом святковості. Таким чином, виникають обставини, що змушують звернутися до експлікації онтологічного статусу феномену свята як необхідність відновлення його здатності пробуджувати творчі можливості людини, сприйняття свята через цінності, яким він присвячений, а також затверджувати і підпорядковувати їм повсякденний спосіб буття. Отже, осягнення сенсу свята дає можливість зрозуміти його онтологічне призначення, представити широку гаму символічних конструкцій битійствованія, відрефлексувати розумом і переживанням людини на шляху між минулим, сьогоденням і майбутнім.

Весняні свята та обряди. Найвідімішими весняними святами є Масляниця, Благовіщення і, звичайно, Великдень. Є також і менш відомі свята. Розглянемо їх детальніше. Масляна (Масниці, Масляниця, сирна неділя) -- давньослов'янське свято на честь весняного пробудження природи. Християнська церква включила Масляну у свій календар: масляний тиждень напередодні Великого посту (кінець лютого -- початок березня за ст. ст.), проте вона так і не набула релігійного змісту.На Україні Масляниця не мала такого широкого розмаху, як, приміром, у центрально-російських областях. Але й тут дорослі та молодь катались на конях, ходили в гості, влаштовували бенкети у складчину. У наші часи деякі елементи традиційної Масляної використовуються у святі "Проводи зими". Благовіщення -- важлива віха землеробського календаря українців. До цього" свята (25 березня за ст. ст.) лелеки звичайно прилітали з вирію та починали вити гнізда. Існувало повір'я, що на Благовіщення відкривалася земля і з неї виповзали змії, вужі та інші плазуни. За народними уявленнями, лише після Благовіщення можна було розпочинати польові роботи. Раніше ж "турбувати" землю вважалося великим гріхом. Великдень (Паска) -- найзначніше християнське свято на честь воскресіння Ісуса Христа. Відзначається у першу неділю після весняного рівнодення і повного місяця, обов'язково окремо від іудейської Пасхи. У народному побуті українців Великдень чітко утримував елементи язичницької весняної ритуалістики: випікання обрядового печива, фарбування яєць, ігри, танці й розваги молоді, вшанування предків, аграрно-магічні, очисні обряди тощо. Юрія (Юра) -- стародавнє свято землеробського календаря, що відзначалося 23 квітня за ст. ст. У народній свідомості св. Юрій (Георгій) був покровителем диких звірів і охоронцем свійських тварин. Цього дня зранку виганяли худобу в поле на Юрову росу, яка, за повір'ями, мала чудодійну силу. В уявленнях українців Юрій виступав також подавцем весняної вологи, необхідної для зростання посівів. Цього дня співали спеціальних пісень, в яких звертались до святого з проханням узяти ключі й відімкнута землю, щоб випустити теплу росу, тепле літо. Зільницький обряд був пов'язаний із збиранням лікувальних трав (зілля) і приурочувався до дня Симона Зілота (10 травня за ст. ст.). Участь у ньому брали лише баби й молодиці. Зібравшись в одній хаті напередодні, жінки смажили яєшню, варили вареники, готували інші страви та гуртом йшли до лісу збирати цілющі квіти і трави.

Дехто з дослідників не поділяє такої думки, оскільки поряд з терміном «гаївка» існував цілий ряд інших назв цього жанру, що побутували паралельно на різних територіях. М. Грушевськии, зокрема, подає такі: «ягівка», «гаілка», «гагілка», «ягілка», «магілка», «галанівка», «лаголайка» та інші. Ф. Колесса вважає, що відмінність гаївок полягає в тому, що вони виконувались тільки у час великодніх свят, а веснянки, на його думку, «обіймають крім гаївкових ігор, ще й цілий цикл весняних пісень, які співаються вже від Благовіщення цілу весну… але в деяких сторонах (Поділля, Холмщина, Підлісся) вживають паралельно обох назв». В. Гнатюк висловив думку, що «не кожну веснянку можна зачислити до гаївок, хоч кожна гаївка є веснянкою».

Класифікація веснянок:

розвійні веснянки.

любовно-еротичні веснянки

шлюбні веснянки

сатиричні веснянки

Різновиди веснянок за Орисею Голубець:

закличні -- закликається прихід весни. До них також відносять волинсько-підляські «рогульки»

хороводні -- вітання, величання приходу весни

гаївки -- пов'язані з Великодніми святами за часом виконання

юріївські

царинні

русальні (тройцькі) та кустові

Дочасні дослідження науковців торкалися головно питань структури веснянок, їхньої поетики, історичних прототипів. Найповніше дослідив весняну календарну поезію в контексті календарної обрядовості українців С.Килимник. У своїй праці „Український рік у народних звичаях в історичному освітленні” автор розглянув весняну календарну обрядовість, а в її числі й пісні, як продукт свідомості різних історичних епох. Суто компаративістичний підхід до фольклористичного матеріалу змусив дослідника шукати в текстах цих пісень відгомони відомих історичних фактів. Тим часом у найдавніших весняних танках „Кривий танець”, „Подоляночка”, „Царівна”, „Жучок”, „Просо”, „Зельман” міститься чимало матеріалу, який з позиції історичної атрибутивності виявляється недосяжним для реконструкції його первісної семантики. Вочевидь тому, що в його основі лежать ще доісторичні реалії, а їх можна реконструювати лише з допомогою найсучасніших даних світової етнографії, археології, а також реліктових форм звичаєвості відсталих у своєму етнокультурному розвитку народів.

Відсутність чітких критеріїв культурно-етноісторичної методології не тільки в українській, але й у світовій науці - не єдина перешкода, яка щоразу виникала на шляху до вивчення весняних календарних обрядів та їх пісень. Не бракує і суто філологічних прогалин, які в галузі фольклористики становлять суто національну проблему. Досі не визначено, що становить собою веснянка: жанровий різновид, жанр чи цілий жанровий масив, не вивчені особливості ритмічної структури весняних календарних пісень, не з'ясовано сумарного вираження найголовніших функціональних значень основних поетичних образів. Залишається нез'ясованим одне з найскладніших питань, яке відкриває шлях до розуміння найдавніших функцій цих пісень. Це питання походження образів та мотивів весняних пісень. Досі не систематизовано на картографічному рівні ареалів поширення кожного із них, а їх перелік у кожній місцевості різний. Без глибокого осмислення причин виникнення весняного фольклору, комплексного ідейно-художнього аналізу пісенних текстів неможливо повною мірою простежити і збагнути розвиток фольклорного процесу, а також визначити національну своєрідність української народної словесності.

На сьогодні єдиного означення веснянки в українській фольклористиці не існує. Причина в тому, що ця назва народного походження. Відтак при її введенні в науковий обіг було контаміновано ряд видових понять такого ж народного походження, які ця назва витіснила де повністю, а де тільки частково. Що ж до дефініцій, запропонованих вченими, то в їх основу покладено головно критерії календарних меж виконання та змісту. Такий перелік критеріїв не може вважатися ні вичерпним, ні тим більше універсальним. Що ж до дефініційного окреслення цього явища, то воно повинно вказувати на належність цих пісень до календарно-обрядової лірики, окреслювати їх функціональне призначення, календарні рамки виконання, а також склад і вік основних учасників весняних забав. Такі критерії, крім окреслення самого жанру, створюють ще й реальну можливість подальшої деталізації класифікації весняних календарних пісень за видами і типами.

Народна традиція використання назви „веснянка” дає підстави вбачати за цим поняттям тільки ті календарно-обрядові пісні весняного циклу, які виконувалися у переважній більшості дітьми ранньою весною, мали закличний характер і спільно з обрядовими дійствами, зверненими до весни, були покликані пришвидшити наближення тепла.

Таке означення веснянок побутує на більшості території України. Що ж до інших різновидів пісень весняного циклу, то вони не позбавлені ряду жанрових та функціональних особливостей, які дають змогу виокремити кожен із них у самостійну групу.

Найбільше дисонансує з веснянками група весняних пісень, об'єднаних любовно-шлюбною темою. В народному вжитку вони, як правило й означуються іншими назвами. Найчастіше вони фігурують як маївки, гаївки чи рогульки. Там, де ці назви побутують на рівні з назвою „веснянка” респонденти категорично заперечують їхню належність до веснянок. Тому про них можна говорити лише як про весняні календарно-обрядові пісні.

2.Видова стилістика, форма, жанр

Ідейно-тематичний аналіз твору та аналіз музичного супроводу дозволив нам визначитися з видовою стилістикою, формою та жанром постановки. Найбільш вдалим для хореографічного втілення змісту обраної теми будуть:

Вид: народний танець, який поєднує в собі лексику центральної України. В основу покладено прийом контрасту: від спокійних, м'яких форм рішення хореографічної композиції до досить напружених і жвавих за характером.

Форма: хореографічна композиція.

Жанр: свято

3. Джерела постановки

Навчально-методична література з хореографії:

Василенко К. Ю. Лексика українського народно-сценічного танцю / Ким Юхимович Василенко. - К.: Мистецтво, 1996. - 243 с.

Верховинець В. Теорія народнього українського танка / Василь Верховинець. - К.: Мистецтво, 1991. - 230 с.

Верховинець В. Українська хореографія. Теорія українського народного танка / Василь Верховинец. - К. : Шлях, 1919. - № 30. - 47 с.

Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис / О. Воропай. - К.: «Велес», 2005. - 122 с.

Гарасимчук Р. Особенности украинских народных танцев карпатского региона / Роман Гарасимчук. - М.: Наукова думка, 1964. - 9 с.

Голдрич О. Хореографія: Посібник з основ хореографічного мистецтва та композиції танцю / О. Голдрич. - Львів : Край, 2003. - 94 с.

Губко О.Т. Формування національної свідомості юнацтва у світлі ідей Софії Русової / О.Т Губко // Рідна школа. - 1992. - №1. - с. 13-15.

Гуменюк А. Народне хореографічне мистецтво України / Андрій Гуменюк. - К.: Мистецтво, 1963. - 235 с.

Гуменюк А. Українські народні танці / Андрій Гуменюк. - К.: Мистецтво, 1962. - 360 с.

4. Лібретто

Під ліричну музику на сцену виходять вісім танцівниць, чотири з правої третьої куліси, чотири з лівої першої куліси. Дівчата поспішають на зустріч одна одній, заводять спільний танок, співаючи веснянку. запрошуючи до танцю подруг. Під ліричні мотиви, молоді дівчата ніби прощаються з зимою, та чекають а весну. Дівчата поспішають на зустріч одна одній, заводять спільний танок, співаючи веснянку.

Музика змінюється на жваву, грайливу, веселу мелодію. Танець набувае грайливий та веселих характер. Дівчата виконують різновид складних малюнків, показуючи свою ніжність, красу, дружбу один з одним.

У кульмінаційній частині танок набувае більш швидкого темпу, дівчата завмирають у фанальній позі посередині сцени, ніби зустрічаюси весну, машуть їй рукою.

5.Композиційно-архітектонічна побудова

Назва драматургічної частини	Кількість тактів	Зміст
Експозиція	6 тактів	На сцену виходять вісім танцівниць, чотири з правої третьої куліси, чотири з лівої першої куліси
Зав'язка	6 тактів	До дівчат приєднуються подругу, заводячи спільний танок.
Розвиток дії	156 тактів	Дівчата поспішають на зустріч одна одній, заводять спільний танок, співаючи веснянку. Музика змінюється на жваву, грайливу, веселу мелодію. Танець набувае грайливий та веселих характер.
Кульмінація	8 тактів	Танок набувае більш швидкого темпу, дівчата завмирають у фанальній позі посередині сцени, ніби зустрічаюси весну
Розв'язка	4 такти	Фунальна поза, зустрічають весну.

6.Характеристика хореографічних образів. Склад виконавців

Дівчата - молоді, гарні, вродливі - це дівчата, в яких є спільне - це краса та юність. Кожна дівчина схожа на квіточку, яка розквітає з приходом весни. Як квіточка тягнеться до сонечка так і дівчата прагнуть любові та ніжності.

7.Аналіз музичного супроводу

Музичний супровід до народно-сценічного танцю «Веснянка» виконується Київським оркестром народних інструментів та передає зміст танцювальної композиції, а такох пісня «Весну кликати» у виконанні ……..

У композиції лад з мінорного змінбється на мажорний, темп та з часом збільшується, показуючи проводи зими та зустріч весни, придаючи танцю ще більш енергії та грайливого веселого настрою.

Музика дуже ритмічна та грайлива. Передається настрій святкування приходу весни, грайливий та веселий настрій народу.

Лад - перемінний;

Темп - перемінний;

Музичний розмір - 2/4;

Загальна кількість тактів - 180;

Хронометраж - 4.22

8.Літературно-графічний запис постановки

Скорочення:

Д. - дівчина

Л. к. - ліва куліса

П. к. - права куліса

Комб. № - комбінація №

Архітектоніка	Малюнок танцю	Кількість тактів	Малюнок танцю
Експозиція		1-6 такт	Рухом №1 на 2 таки, та №2 на 2 такти дівчата виходять с першої правої та третьої лівої куліси. Кожні 2 такти рух змінюють.
Зав'язка		6.12 такт	Рухом №1 на 2 таки, та №2 на 2 такти дівчата виходять с першої правої та третьої лівої куліси. Кожні 2 такти рух змінюють. Змінюють малюнок рухом №1
Розвиток дій		13-18 такт	Змінюють малюнок рухом №1. Та повертаються одна до одної у пари.
Розвиток дій		18-26 такт	Тримаючись за руки, обходять одна одну та змінюють малюнок рухом №1.
		27-30 такт	Рухом №1 йдуть до авансцени, тримаючись за руки.
		31-36 такт	Виконують рух №3 навколо себе через праве впече та змінюють малюнок рухом №1.
		37-42 такт	Рухом №1 йдуть по колу.
Розвиток дій		43-52 такт	На місці виконують рух №3 навколо себе, руки у 3 позиції, рухом №1 змінюють малюнок.
		53-60 такт	Положення рук №2. Та виконують рух №3. Змінюють малюнок рухом №1 обходячи одна одна «до-зе-да» на 8 тактів.
		61-76 такт	Положення рук №3. Повергово змінють положення від центру. Дівчата з правої сторони змінюють малюнок рухом №4
		76-88 такт	Дівчата в лівої сторони змінюють малюнок рухом №4.
Розвиток дій		88-98 такт	Рухом №5 танцівники уходять назад сцени, та звичайним кроком змінюють малюнок, положення рук №4.
		99-102 такт	Рухом №1 танцівники змінюють малюнок.
		103-116 такт	Импровізаційна частина на 8 тактів, та рухом №6 та рухом №7 змінюють малюнок.
		117-120 такт	Рухом №6 змінюють малюнок, почергово збираючись у коло, починаючи в першої лінії, кожна на 4 такти.
Розвиток дій		121-128 такт	Рухом №6 змінюють малюнок.
		128-132 такт	Рухають по колу рухом №6 та на останні 8 тактів перестроюють малюнок рухом №7.
		133-136 такт	3 дівчини рухом №4 уходять на задню частину сцени, інші дівчата на місці виконують рух №7.
		137-140 такт	Змінюють малюнок рухом №7.
Розвиток дій		141-144 такт	Перша лінію мідне на коліно спиною до глядача, три дівчини рухаються вперед рухом №9 та рухом №3 на останні 2 такти.
		145-152 такт	Дівчата спереду виконують рух №11 4 рази та рух №3 2 рази. Друга лінія імпровізація на місці (задивляються на дівчат).
		153-154 такт	Звичайним кроком швидко змінюють малюнок.
		155-160 такт	Дівчата позаду викнують почергово рух №12 и №13. Положення рук №6. Танцівниці попереду рух №11 та положення рук №4. Разом рухом №1 змінюють малюнок.
Розвиток дій		161-164 такт	Рухом №1 змінюють малюнок.
		165-168 такт	Півколо танцівників рухом №11, танцівники рухом №6.
Кульмінація		169-170 такт	Усі разом змінюють малюнок рухом №6.
		171-174 такт	Рухом №1 змінюють малюнок, відходячи назад.
Кульмінація		175-176 такт	Рухом №1 змінюють малюнок.
Розв'язка		177-180 такт	Фінальна поза, положення рук №3, змінюємо з ліва на право.

9.Опис хореографічного тексту

Позиції рук

Позиції рук аналогічні позиціям класичного танцю - див. посібник з класичного танцю [c. 9].

Положення рук

Положення №1: танцівники стоять обличчям одна до одної, тримають одна одну за руки, перед собою.

Положення №2: дівчата стоячи боком одна до одної обличчям, тримають одна одну за талію, друга рука у 3 позиції.

Положення №3: Права рука у 3 позиції, ліва рука направлена у права положення алянже.

Положення №4: Под-де-бра №1.

Положення №5: Руки у 6 позиції народного танцю.

Опис рухів

Рух №1. Звичайний крок муз. розм. 2/4 (1 такт)

В.п.: перша позиція ніг

На «раз» - зробити крок з прової ноги

На «і» - зробити крок з лівої ноги

На «два » - зробити крок з прової ноги

На «і» - зробити крок з лівої ноги

Рух №2. муз. розм. 2/4 (2 такти)

В.п.: перша позиція ніг

На «раз» - зробити крок з прової ноги вперед навхрест лівої

На «і» - лівою ногою в торону

На «два » - зробити крок з прової ноги назад навхрест лівої

На «і» - лівою ногою в торону

На другий такт рух повторюється

Також рух може виконуватися з іншої ноги

Рух №3. «Припадання» муз. розм. 2/4 (2 такти)

В.п.: перша позиція ніг

Затакт. Праву ногу злегка підняти над підлогою й винести вправо

На « раз» - крок правою ногою вправо, ставлячи на підлогу всю ступню, коліно злегка зігнуте. Вагу корпуса перенести на праву ногу, відокремити від підлоги й підтягнути ступню ззаду голінні правої ноги.

На «і» - ліву ногу опустити на підлогу позаду правої ноги, вагу корпуса перенести на ліву ногу,праву злегка відокремити від підлоги.

На «два» - повторити рух, виконуючий на «раз».

На «і» - повторити рух, виконуючий на «затакт»

Таким чином,виконавці просуваються вправо , вліво чи поворотом навколо себе.

Рух №4. муз. розм.2/4 (2 такти)

В.п.: перша позиція ніг

На «раз» зробити крок правою ногою у перед по діагоналі у право та трішки присісти на нозі.

На «і» зробити широкий крок на пів палець лівою ногою в сторону.

На «два» підставити праву ногу до лівої у вихідне положення.

На «і» - винести ліву ногу назад на 45 градусів

Рух також може виконуватися починаюси з іншої ноги

Рух №5. муз. розм.2/4 (2 такти)

В.п.: перша позиція ніг

1-й такт:

На «раз» зробити крок вправо правою ногою, злегка присідаючи на ній, одночасно ліву ногу відокремити від підлоги і підтягти до щиколотки правої ноги, не опускаючи носка на підлогу.

На «і» переступити на пів пальці лівої ноги. Праву ногу відокремити від підлоги.

На «два» переступити на праву ногу. Ліву ногу трохи відокремити від підлоги.

На «і» пауза

2-й такт:

На «раз» зробити крок вліво лівою ногою, злегка присідаючи на ній, одночасно праву ногу відокремити від підлоги і підтягти до щиколотки лівої ноги, не опускаючи носка на підлогу.

На «і» переступити на пів пальці правої ноги. Ліву ногу відокремити від підлоги.

На «два» переступити на ліву ногу. Праву ногу трохи відокремити від підлоги.

На «і» пауза

Рух також можна починати виконувати в іншої ноги, в іншу сторону.

Рух №6. муз. розм. 2/4 (2 такти)

В.п.: перша позиція ніг

На «раз» - зробити крок з правої ноги вперед

На «і» - підпригнути на правій нозі, ліве коліно підняти уперед

На «два » - зробити крок з лівої ноги вперед

На «і» - підпригнути на лівій нозі, ліве коліно підняти уперед

На другий такт рух повторюється

Рух №7. муз. розм. 2/4 (2 такти)

В.п.: перша позиція ніг

На «раз» - зробити крок з правої ноги вперед

На «і» - ліво ногу підставити до правої позаду, коліно в коліно

На «два » - зробити крок з правої ноги вперед

На «і» - пауза

На другий такт рух повторюється

Рух №8. «Бігунець» муз. розм. 2/4 (1 такт)

В.п.: перша паралельна.

На затакт «і» - ледь присісти на лівій нозі і піднімаючи невисоко вперед, праву ногу, вільну в коліні, зробити нею широкий крок уперед, ніби пролітаючи у довжину.

На раз «раз» - опуститися на всю ступню правої ноги, коліно трохи зігнути, носок спрямувати вперед за напрямом руху. Ліву ногу, вільну в коліні, підняти невисоко вперед.

На «і» - невеликий швидкий крок уперед лівою ногою на низькі пів пальці.

На «два» - невеликий швидкий крок правою ногою вперед на низькі пів пальці. Ліва нога проноситься вперед.

На «і» - зробити широкий швидкий крок лівою ногою, як на затакт «і» . Те ж саме з лівої ноги.

Рух №9. «Па-де-Баск» муз. розм. 2/4 (1 такт)

В.п.: Третя позиція ніг, права нога попереду.

На затакт «і» - злегка присісти, права нога ковзає по підлозі по півколу вперед і вправо в другу позицію.

На «раз» - виконується крок на праву ногу, злегка присідаючи і ковзним рухом переводячи ліву ногу повз праву в четверту позицію вперед.

На «і» - робиться крок на ліву ногу, випрямляючи при цьому коліна обох ніг.

На «два» - права нога ковзним рухом приставляється до лівої ноги в третю позицію ззаду.

На «і» - злегка присісти, ліва нога ковзає по підлозі по півколу вперед і вліво в другу позицію.

Далі рух повторюється з лівої ноги.

Рух №10. «Голубець» муз. розм. 2/4 (1 такт)

В.п.: третя позиція ніг.

На «раз» - зробити широкий крок правою ногою навхрест вперед-вліво, ледь присісти на ній. Праву руку підняти вгору між другою і третьою позицією. Голову повернути вліво.

На «і» - підстрибнути на правій нозі, швидко вдарити каблуками в повітрі, одразу ж опуститися на пів пальці правої ноги.

На «два і» - зробити все з лівої ноги.

Рух №11. муз. розм. 2/4 (2 такти)

В.п.: перша позиція ніг

На «раз» - зробити крок правою ногою у право підпригнувши на ній

На «і» - ліву ногу вивести у второну на 45 градусів

На «два » - зробити крок лівою ногою у ліво підпригнувши на ній

На «і» - праву ногу вивести у второну на 45 градусів

На другий такт рух повторюється

Рух №12. муз. розм. 2/4 (2 такти)

В.п.: перша позиція ніг

На «раз» - зробити крок правою ногою у право

На «і» - ліву ногу приставити до правої, руками плеснути в долоні перед собою

На «два » - зробити крок правою ногою у право

На «і» - пауза

На другий такт рух повторюється з іншої ноги

Рух №13. муз. розм. 2/4 (2 такти)

В.п.: перша позиція ніг

На «раз» - зробити крок правою ногою у перед

На «і» - зробити крок лівою ногою у перед навхрест прової

На «два » - зробити крок правою ногою назад

На «і» - повернутися у вихідне положення

10. Ескізи та опис костюмів

Одяг дівчини складається з сорочки, спідниці та поясу. Сорочку шиють з льняного полотна. Перед сорочки оздоблений вишивкою з мережкою посередині. Спідниця пошита з синього габардину, талія призбирана. Низ спідниці оздоблений зеленим мереживом, жовтою та червоною стрічкою. На голові червона шовкова стрічка на ногах чорні туфлі.

танець веснянка обрядовий

11.Ескізи оформлення сцени (задник, декорації, реквізит)

12. Світлова партитура

На сцені відпочатку тускле світло, голубе сліваеться з білим наче зима. На виході дівчат білого світла свое більше. Після закінчення ліричної композиції, вмикаеться червоне та жовте світло, символізуючи прихід весни. Чи швидше становиться музика тим світліше стае на сцені, цим самим вказуючи на приход весни, тепла, сонця.

13.Фонограма (СД диск)

Список використаної літератури

Василенко К. Ю. Лексика українського народно-сценічного танцю / Ким Юхимович Василенко. - К.: Мистецтво, 1996. - 243 с.

Верховинець В. Теорія народнього українського танка / Василь Верховинець. - К.: Мистецтво, 1991. - 230 с.

Верховинець В. Українська хореографія. Теорія українського народного танка / Василь Верховинец. - К. : Шлях, 1919. - № 30. - 47 с.

Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис / О. Воропай. - К.: «Велес», 2005. - 122 с.

Гарасимчук Р. Народні танці в Бойківщині / Роман Гарасимчук, Григорій Горинь. - К.: Наукова думка, 1983. - 269 с.

Гарасимчук Р. Особенности украинских народных танцев карпатского региона / Роман Гарасимчук. - М.: Наукова думка, 1964. - 9 с.

Голдрич О. Хореографія: Посібник з основ хореографічного мистецтва та композиції танцю / О. Голдрич. - Львів : Край, 2003. - 94 с.

Губко О.Т. Формування національної свідомості юнацтва у світлі ідей Софії Русової / О.Т Губко // Рідна школа. - 1992. - №1. - с. 13-15.

Гуменюк А. І. Запис і принципи класифікації народних танців // Народна творчість та етнографія / А. І. Гуменюк. - 1964. - №4. С.36-42.

Гуменюк А. Народне хореографічне мистецтво України / Андрій Гуменюк. - К.: Мистецтво, 1963. - 235 с.

Гуменюк А. Українські народні танці / Андрій Гуменюк. - К.: Мистецтво, 1962. - 360 с.

Есаулов И. Г. Хореодраматургия (Искусство балетмейстера) / И. Г. Есаудов. - Ижевск : Изд. дом. «Удмуртский ун-т», 2000. - 245 с.

Жорницкая А. Состояние и задачи изучения народного хореографического искусства в СССР / А. Жорницкая. - М.: Наука, 1973. - 124 с.

Загайкевич М.П. Українська балетна музика / М.П. Загайкевич. - К.: Наукова думка, 1969. - 167 с.

Зайцев Є. Основи народно-сценічного танцю / Євген Зайцев, Юрій Колісниченко. - Вінниця: НОВА КНИГА, 2007. - 416 с.

Захава Б. Е. Мастерство актера и режиссера / Б. Е. Захава - М.: Просвещение, 1973. - 134 с.

Захаров Р. Сочинение танца / Р. Захаров. - М.: Искусство, 1989. - 234 с.

Зеленко А. Массовые народные танцы / А. Зеленко. - М.: Искусство, 1926. - 46 с.

Зосимовский В. Библиографический справочник по хореографии /В. Зосимовский. - М.: Искусство, 1959. - 96 с.

Книш І. Жива душа народу / І.Книш - В.: Інніпег, 1966. - 79 с.

Корольова Э. Ранние формы танца / Э.Корольова. - Кишинев, 1977. - 87 с.

Кривохижа А. М. Гармонія танцю: Навчально-методичний посібник з викладання курсу „Мистецтво балетмейстера” для хореографічних відділень пед. університетів / А. М. Кривохижа. - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2006. - 143 с.

Кузь В.Г. Основи національного виховання./ В.Г. Кузь, Ю.Д.Руденко, Л.П. Сергійчук. - К.: ІСДО, 1993. - 152 с.

Матенко П. Народна пісня і танець / П. Матенко. - Торонто, 1961. - 86 с.

Матусевич Н.І. Хореографічне мистецтво / Н. І. Матусевич. - К.: Мистецтво, 1963. - 45 с.

Нагайцева Л. Композиция танца / Л. Нагайцева. - Краснодар: КГИК, 1991. - 43 с.

Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. - Репринтне відтворення видання / І. Огієнко. - К.: Абрис, 1992. - 272 с.

Олександрова Н. Масові танки: Збірка. / Н. Олександрова. - Харків: На варті, 1932. - 44 с.

Орлова А.П. Народные традиции и современные проблемы воспитания // Советская педагогика. - № 7. -1989. - С. 106-111.

Сапіга В.К. Українські народні свята та звичаї / В.К. Сапіга. - К.: Знання України. - 1993. - 112 с.

Станішевський Ю.О. Танцювальне мистецтво Радянської України /Ю.О. Станішевський. - К.: Наукова думка, 1967. - 48 с.

Додатки

Весняні обрядові пісні й хороводи в наддніпрянській Україні називаються веснянками, а в Галичині -- гаївками, ягівками або гагілками.

Веснянки співаються від Благовіщення аж до Зелених Свят або доки не вийдуть у поле полоти просо. Співаються вони скрізь: на вулицях села, на майдані під церквою, в лісі, в полі, а найчастіше на зелених луках понад річкою або ставком.

Гаївки в Західній Україні «грають» тільки на Великодньому тижні, на майдані під церквою або на гробках.

Веснянки й гаївки -- це в переважній більшості пісні дівочі. Рідко де допускаються до участи в іграх хлопці; звичайно вони тільки приглядаються до гри, прислухаються до співу і час від часу, спровоковані насмішками та дотепами дівчат, «впадають» поміж юрбу і на хвилину переривають забаву.

Іноді побіч з дівочими гагілками чи веснянками хлопці зводять свої ігри: борікаються, бігають навипередки, «будують вежу», стаючи один на одного, тощо.

Виходячи на вулицю співати веснянки або грати гаївки, дівчата вбираються в білі вишиті сорочки, а на голову кладуть вінки або квітчають волосся квітами.

Співаючи веснянки, дівчата беруться за руки і творять коло, півколо або ключ і так рухаються під ритм пісні. Темп руху залежить від темпу пісні, отже він швидкий або повільний. Наприклад, співаючи веснянку:

По три шаги молодець,

По таляру дівка,

По тисячі жінка...

По три копи дівочка,

По чотири кісочка,

По грошику молодець,

Як печений горобець.

дівчата здебільшого творять «ключ» і рухаються швидко -- «бігають з підстрибом». А коли стануть у коло, то рухаються повільніше і також повільніше співають:

Світи, зоре, на все поле, поки місяці, зійде

Та до мене мій миленький вечеряти прийде.

Ой, чи прийде, чи не прийде на вечерю тую,

А я йому ранесенько снідати зготую.

Цвіли лози при дорозі синесеньким цвітом,

Ішов козак із вулиці білесеньким світом.

Не жаль тому козакові поснідати дати,

Що він іде із вулиці, як стане світати...

* * *

Коли і де, в якій країні виник звичай водити хороводи, дослідити тепер уже тяжко, бо цей звичай належить до глибокої старовини -- початків культурного розвитку людства. Відомо тільки, що хороводи були частиною поганських звичаїв ще далеко до приходу християнства. В Асирії і Вавилоні, ще за 2000 років до народження Христа, в час приношення жертви божкові Ваалу виконувалися хоровідні танці навколо жертовника.

У стародавніх греків релігійні обряди супроводились урочистими хоровідними танцями, що називалися «каравіно»; тоді ж співались і гімни біля жертовника. Виконавцями цих співів і «каравіно» були лише цнотливі дівчата в білих сорочках і з вінками квітів на голові.

Але були в греків і мішані хороводи, що не мали зв'язку з релігійними відправами. Це були звичайні розваги хлопців і дівчат. Опис такого хороводу знаходимо в Гомеровій Іліяді (IX в. до Р. Хр.):

Тут разом і хлопці, і славні дівчата,

За руки побравшись, кругом танцювали.

На дівчатах були сорочки ллянії,

А на хлопцях були вишиті, крамниї,

І дівчата мали вінки трав'яниї.

А ті на припонах ножі золотії;

І вони то разом вертілися кругом,

Мов колесо теє в ганчаря вертиться,

Як він його силу хоче розпізнати, --

То одні до других рядами танцюють.

Народ позбирався цілою товпою

І дивиться, радий...

(Переклад С. Руданського)

А далі йде короткий опис ніби парубоцьких ігор, які колись зводились і в нас поруч з дівочими веснянками (про це вже згадано вище):

...співак межи ними

Грає і співає; і два вертопляси

Починають співи і самі танцюють...

Згодом і грецькі «каравіно» перетворилися лише на забаву молодих дівчат, які збиралися на лузі в святкові дні, бралися за руки, співали пісень і танцювали. Пристрасть греків до цієї забави була така велика, що навіть Аспазія примусила одного разу поважного філософа Сократа взяти участь у хоровідній забаві.

На олімпійських іграх найкращі співачки й танцюристки виявляли свою умілість у хороводах. Як нагороду за найкраще виконання, хоровідниці одержували вінки.

В стародавньому Римі хороводи були складовою частиною священних обрядів: там дівчата співали гімни вдячности перед зображеннями богів. Але згодом і тут хороводи швидко перейшли з священних обрядів у народні забави.

Ні один з європейських народів, крім слов'ян, не засвоїв хороводів і не зберіг їх у своєму народньому мистецтві. І ніхто з слов'янських народів не розвинув хоровідних забав так широко і різноманітно, як наш український народ.

У нас на Україні, як і в Греції та Римі, хороводи були спочатку частиною обрядів поганської релігії. Виконуючи хороводи, наші дохристиянські предки мали на меті прогнати зиму, накликати добрий урожай і започаткувати сезон сватання і весіль, а також відзначити проводи хлопців-вояків у похід, що звичайно мав місце на весні.

Гаївки -- це дуже стара назва наших хороводів; імовірно, вона збереглася ще від того часу, коли наші пращури виконували обрядові пісні й танці в заповітних гаях навколо священних дерев.

Веснянки -- це новіша назва, що -- як можна догадуватись -- виникла в історичну добу, вже після того, як слово «весна» ввійшло в ужиток нашої мови.

На початку християнства хороводи, як частина поганських релігійних обрядів, переслідувалися церквою. Ось чому, як думають дослідники нашої старовини, літописець називає гаївки «бісівськими іграми».

В «Начальному літопису» записано:

«Схожахуся на игрища, на плясаніе и на вся бђсовьскыя пђсни».

Або: «Дђла оставльше, събираються на игрищи».

Гаївки і веснянки виявляють наверствування різних історичних періодів і мітологічних вірувань.

Переважна більшість веснянок і гаївок -- це драматизована гра з розподілом роль і формою діялогу (два хори). При їх виконанні навіть «грають» згадуваних у пісні персонажів.

Пісенні тексти завжди змістовні, вони розповідають про якусь конкретну подію, але формою -- прості й короткі. Пісня у весняних хороводах має лише другорядне значення; головне тут не пісня, а ритм і танці, що мають своїм завданням підняти настрій, розбудити енергію і передати її навколишньому світові, щоб збудити природні сили до нового життя, дії, руху піднесення. А тому й не дивно, що переважна більшість гаївок і веснянок має веселий, оптимістичний характер.

Розгляньмо тепер кілька прикладів найпопулярніших в Україні гаївок і веснянок, найулюбленіших весняних забав нашої молоді.

З книги: Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Весна.

Весняний розлив води і зелений шум -- це вияви весни, що вже прийшла і розбудила природу. Веснянки на цю тему поширені по всій Україні, вони є кращими зразками весняних обрядових пісень.

Розлилися води

На чотири броди.

Гей, дівки, весна красна,

Зілля зелененьке!

У першому броді

Соловей щебече.

Гей, дівки, весна красна,

Зілля зелененьке!

У другому броді

Зозуленька кує.

Гей, дівки, весна красна,

Зілля зелененьке!

У третьому броді

Конечок заржав.

Гей, дівки, весна красна,

Зілля зелененьке!

В четвертому броді

Дівчинонька плаче.

Гей, дівки, весни красна,

Зілля зелененьке!

Соловей щебече,

Садки розвиває.

Гей, дівки, весна красна,

Зілля зелененьке!

Зозуленька кує,

Бо літечко чує.

Гей, дівки, весна красна,

Зілля зелененьке!

Конечок заржав,

Він доріженьку почув.

Гей, дівки, весна красна.

Зілля зелененьке!

Дівчинонька плаче,

За нелюба йдучи.

Гей, дівки, весна красна,

Зілля зелененьке! 1

Ця чудова веснянка цікава тим, що вона об'єднує, збирає в собі, всі головні теми весняних обрядових пісень: збудження весняної природи; накликання літа птахами -- зозулею, солов'єм; весняні походи вояків -- «конечок заржав» і, нарешті, тема весілля, що не завжди буває вдале, а тому й «дівчинонька плаче». Отже, веснянка «Розлилися води» -- це, ніби, вступ до всіх весняних обрядових пісень.

В іншому, т. зв. уманському, варіанті цієї пісні немає згадки про «коня-мандрівку», натомість у «третьому броді сопілочка грає», вона скликає «вулицю», іншими словами, зустріч хлопців і дівчат, а далі й залицяння, сватання і знову весілля, а потім широко розгортається образ невдалого шлюбу:

Дівчинонька плаче

За нелюба йдучи.

Гей, мати, лихо знати,

За нелюбом жити!

Їдь до мене, доню,

За три роки в гості.

Дочка не слухала,

Та в рік приїхала.

Мати не пізнала,

З подвір'я зігнала.

Гей, мати, лихо знати,

За нелюбом жити!

Сусідка пізнала,

Матері сказала.

Гей, мати, лихо знати,

За нелюбом жити!

А де ж твоє доню,

Те білеє личко.

Гей, мати, лихо знати,

За нелюбом жити.

В п'яниці в кулаці! --

Де ж твої, доню,

В шинкарки, в Парані! --

Дорогі коралі? --

А де ж твої, доню.

Воли та корови?

Гей, мати, лихо знати,

В шинкаря в оборі.

А до ж твої, доню,

Білії перини?

Гей, мати, лихо знати,

В шинкарки Марини! 11

Така сумна картина невдалого шлюбу малюється для того, щоб попередити дівчат, щоб вони звернули свою увагу на небезпеку, яка їм загрожує у випадку нещасливого одруження. Таке попередження дуже доречне, бож весна -- це «найнебезпечніший» час для кохання.



Весна

На Руси всегда очень серьёзно относились ко времени, предшествующему лету - красавице Весне. Весну всегда ждали, встречали, закликали, гукали, чтобы пришла она с теплом, с доброй погодой, с хлебом, с богатым урожаем.

Весну закликали несколько раз. Зачастую закличку Весны в первый раз начинали тогда, когда это показывала сама природа: снега тают, с крыш капает, птицы прилетают и начинают петь по-весеннему. Но, тем не менее, существуют даты, которые считаются для заклички наиболее подходящими. Одна из таких дат - 22 марта. Второй раз Весну звали-закликали именно в этот день.

Заклички 22 марта

22 марта - этот день совпадает с астрономическим днем весенного равноденствия - днем, когда наступает Весна, днем, когда длина светлого времени суток равна длине темного времени суток. Считалось, что с этого момента свет и тепло начинают прибывать, а тьма и холод уходить… В этот день на Руси праздновали праздник Жаворонки.

В русском народе говорят, что птицы приносят на своих крылья настоящую, теплую весну. У русских повсюду существовала вера в то, что 22 марта из теплых стран прилетают сорок разных птиц, и первая из них - жаворонок или кулик.

Обрядовое дерево

Праздник встречи Весны проводили у обрядового деревца, которое украшали лентами, бумажными цветами, колокольчиками. Обрядовое дерево носили по селу, чтобы украсить его мог каждый, а потом украшенное дерево приносили туда, где весну кликают.

Выпекание жаворонков

Чтобы приблизить приход весны, хозяйки в этот день пекли из пресного или кислого теста птичек - "жаворонков", которых называли детьми или братьями перелетных птиц, их рассаживали на проталинах, крышах, деревьях и стогах.

Печеных птах посылали родным и близким, чтобы весна, свет и тепло пришли и к ним.

Птичек раздавали детям, и те с криком и смехом бежали закликать жаворонков, а с ними и весну. Для этого печеных жаворонков насаживали на длинные палки и выбегали с ними на пригорки или насаживали птичек на шесты, на плетень, подбрасывали кверху и выкрикивали песенки-заклички.

Хоровод «Ручеек»

Хоровод-игра «Ручеёк» - это старинная игра-обряд, которая символизировала таяние снега. Солнышко согрело землю, растаял снег, всюду побежали журчащие ручейки.

Нужно встать парами, взяться за руки и поднять их вверх, чтобы получился ручеёк. Под пение (музыку) ведущий входит в ручеёк и берёт себе пару. Кто остался один, тот и водит, выбирая себе кого захочет.

Так и бежит ручеёк вперёд и вперёд. И вместе с этим бегом приближается Весна…

Обряд отпускания птиц на волю

Ещё один праздник, связанный с птицами приходится на 7 апреля, когда Весну звали в третий (последний) раз. На Руси весну ждали с большим нетерпением и верили, что ускорить приход её могут птицы.

Поэтому издревле существовал такой красивый обычай в этот праздник отпускать птиц на волю, чтобы вместе с птицами полную свободу от зимы обретала и природа, чтобы вместе с вольной жизнью и звонким пением птиц в свои права полностью вступала весна.

«Исстари на Руси заведено, чтобы в этот день освобождать птиц на волю. В Москве этот обряд [совершался] ... против Охотного ряда. Сюда с утра приходит народ, покупает птиц и своими руками выпускает их из клетки на волю. Прежде на исполнение этого обычая стекались со всех сторон и только одна темная ночь прекращала сборище».

Выпуская птиц приговаривали:

Синички-сестрички,

Тетки-чечетки,

Краснозобые снегирюшки,

Щеглята-молодцы,

Воры воробьи!

Вы по воле полетайте,

Вы на вольной поживите,

К нам весну скорей ведите!