Ранній період діяльності Юрія Ґлоґовського (1800 — початок 1810-х років)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів

ЛННБ України ім. В. Стефаника

Ранній період діяльності юрія ґлоґовського (1800 -- початок 1810-х років)

У науковій літературі Юрій Ґлоґовський неодноразово згадується як геометр, будівничий і навіть архітектор Галичини кінця XVIII -- першої половини ХІХ ст. 1857 р. Едвард Раставецький у своїй три-томній праці «Slownik malarzow polskich...» одним із перших побіжно зазначив, що він, будучи уродженцем Львова, з 1803 р. працював урядовим геометром і будівничим у Кракові, а згодом повернувся до рідного міста [13, s. 213]. У наступні десятиліття інші вчені у переважній більшості обмежувалися повтором цієї інформації.

У ХХ ст. постать Ю. Ґлоґовського привернула увагу Станіслава Лози. Працюючи впродовж багатьох років над вивченням персо- налій польських архітекторів і будівничих, він оперував великими архівними матеріалами, а також багатим доробком різних дослід-ників, окремими публікаціями і статтями у періодичних виданнях. Усі ці архівні і друковані джерела стали вагомим матеріалом для написання ним ґрунтовної біографічної довідки про будівничого. На окрему увагу заслуговує згадка кількох маловідомих пам'яток, до появи, або реконструкції яких був дотичний Ю. Ґлоґовський. Серед них -- Головна пошта у Львові, а також монастир сестер ордену кармеліток черевичкових [18].

Вихід у світ на початку 2000-х рр. фундаментальної багатотомної «Енциклопедії Львова», на жаль, суттєво не поглибив інформації щодо місця і ролі Ю. Ґлоґовського у будівельному русі Галичини першої половини ХІХ ст. У статті Юрія Бірюльова вказано, що він працював урядовим інженером у Кракові упродовж 1803-1809 рр., після чого був переведений до Галицької дирекції будівництва у Львові на посаду ад'юнкта, «брав участь у проєктуванні блоку урядових будинків на Нижніх (Гетьманських) валах і пл. Каструм (зруйнованих під час Другої світової війни)» [1]. Однак у дослі-дженні не враховано праць Францішека Яворського [16], Тадеуша Маньковського [19; 20] та інших, присвячених окремим архітек-турним пам'яткам Львова, серед яких -- споруда Ратуші.

Огляд наукового доробку різних дослідників свідчить про те, що проблематику, пов'язану з життям і діяльністю Ю. Ґлоґовського, ще далеко не вичерпано. На подальше висвітлення заслуговує низка питань. Серед них -- розкриття періоду становлення особистості митця, що передбачає уточнення його біографічних даних.

У середині ХІХ ст. сучасники Ю. Ґлоґовського згадували, що він почав працювати будівничим з 1799 р. [21, s. 656]. Не підтверджену і не спростовану дату дуже швидко забули. Сьогодні на підставі ар-хівних матеріалів вдалося встановити, що його кар'єрне сходження розпочалося 18 квітня 1800 р., коли він обійняв посаду архітектора у Крайовій будівельній дирекції (K. k. Kammeral- und Provinzial- Ober-Bau-Direktion) у Львові. 7 вересня 1802 р. його перевели до Кра-кова. З окладом 500 рин. він працював у І департаменті «Архітектура» Крайової будівельної дирекції у Західній Галичині разом із Карлом Брауном, Йоганном Марклем, Антоном Фішером і Андреасом Шо- новичем під керівництвом Максиміліана фон Крусса [9, арк. 14-15].

Про перші кроки Ю. Ґлоґовського у Львові на посаді архітек-тора, як і про характер його роботи, поки що нам нічого не вдалося виявити. Однак слід вважати, що його діяльність не виходила за межі урядових завдань. Найвірогідніше, саме цей чинник став ви-рішальним під час його переведення до Кракова, де він долучився до виконання однієї з актуальних проблем часу.

З моменту входження Галичини до складу Австрійської монархії першочерговим було створення точної адміністративно-політичної карти пограничного регіону. Існуючі карти не відповідали вимогам нового уряду, націленого на здійснення низки адміністративних, аграрних і фінансових реформ.

1772 р., на подання канцлера Вензеля Антона Кауніца, Надвірна канцелярія у Відні видала розпорядження про створення карти Галичини [5, с. 147]. Її очолив Йосиф Лізґаніґ, відомий австрій-ський картограф й астроном, який мав за плечима декілька праць з математики і тріангуляції. Одночасно розпочалося військове картографування території Галичини, яке очолив обер-лейтенант квартирмейстерства барон фон Зеґер, а навесні 1773 р. його обов'язки перейняв інженер майор Штайнбахер. З 1772 р. поставало чимало планів-карт земельних ділянок та угідь, сіл, містечок [6, с. 417], як і більшості великих міст.

Поза увагою Австрійської монархії не залишився Краків, який перейшов у її підпорядкування 1796 р. Нова влада мала намір створити великий план міста, що пояснювалося не тільки воєнними, а й багатьма практичними потребами. Це доводиться констатувати з огляду на те, що у її розпорядженні було чимало найновіших: рукописний «План міста і замку Кракова», який виконав Деріх у масштабі 1 : 4000, «План міста Кракова з його передмістями» у масштабі 1 : 10800, який підготував невстановлений автор 1783-1809 рр., рукописний «Прийнятий план замку і околиць Кракова» 1796 р. Фірстля у масштабі 1 :8 90, «План міста Кракова без пе-редмість» 1800 р. невстановленого автора у масштабі 1 : 3600, «План Головного міста Західної Галичини Кракова» 1801 р. квартир-мейстера Генерального штабу у масштабі 1 : 14400, а також руко-писний «Ситуаційний план міста Кракова і його передмість» 1809 р. невстановленого автора у масштабі 1 : 12600 [23, s. 187]. Усі вони були морально застарілими.

Виконання завдання ускладнювалося несформованістю спе-ціальних шкіл, у яких можна було здобути освіту геометра. Молоді люди поглиблювали знання у ході практичних робіт, як помічники чи учні землемірів під наглядом досвідчених геометрів [7, с. 21]. Відомо, що наприкінці XVIII ст. у Галичині працювало понад 60 гео-метрів, проте 1783 р. атестацію пройшло лише 12 повітових інже-нерів Галичини і 8 геометрів Буковини, які працювали як інженери- картографи під керівництвом Й. Лізґаніґа.

Незважаючи на брак кадрів, у 1802-1808 рр. постав перший до-кладний ситуаційний план Кракова, який дав початок багатьом кадаст-ровим планам. Його часто називають Сенатським, оскільки він згодом зберігався в архівах Правлячого Сенату Вільного міста Кракова.

Створення Сенатського плану мало декілька етапів. Перший з них передбачав виконання самого плану, який сьогодні зберіга-ється у Національному архіві у Кракові, у V відділі картографічних матеріалів і технічної документації (далі -- НАК) і складається 506 із 72 секцій. Після виходу наказу у справі головного ситуаційного плану Кракова від 23 червня 1801 р. під керівництвом Крайової дирекції будівництва [10, s. 243] до його створення приступив Ігнацій Ендерле (відомий також як І. Ґудерле [10, s. 243]), який, найвірогідніше, був чехом і походив з Праги [22, s. 6], а 1799 р. прибув до Кракова, де працював рисувальником. З огляду на низку об'єктивних причин він приступив до роботи 1802 р. У 1804 р. до нього приєдналися два артилеристи. Вони допомагали йому до кінця липня 1805 р., -- до моменту завершення плану міста з передмістями в цілому.

План І. Ендерле не дійшов до нас в повному обсязі. Втраче-ними є секції 12+19, 13+20, 27+35, 28+36, 29+37, 30+38, 42+48, 43+49, 44+50, 45+51, а на підставі початкової нумерації: № X, XI, XV, XVI, XVII, XVIII, XXI, XXII, XXIV. Ґрунтовним його допов-ненням є формуляри, які згодом були оформлені у спеціальні книги, відомі під назвою «Grundbuch». У них містяться виміри усіх зе-мельних ділянок і нерухомостей Кракова і його передмість [22, s. 8].

Ситуаційний план Кракова, виконаний І. Ендерле, засвідчує високий фаховий рівень автора, якого можна зарахувати до кращих тогочасних спеціалістів у цій сфері. Під час роботи він уникнув використання будь-яких попередніх планів: одні не відповідали новим вимогам, інші, у тому числі Коллонтаївський, були йому не-доступні. Основу плану становить тогочасна австрійська цивільно- військова картографія. План створений на підставі наданої І. Ендерле прямокутної координації. На це вказує наявність у фондах НАК сітки іншого, сьогодні неіснуючого плану «Ключі до великого військо-вого плану об'єднаних міст Краків...», яку він використав у своїй роботі, додатково поділивши її на чотири менші секції [22, s. 6].

На початку 1805 р. було прийнято рішення про створення двох копій плану, по одному примірнику для Уряду Губернії і для Місь-кого уряду будівництва. Одна із них сьогодні зберігається у НАК. До неї входить 73 секції. Однак є багато відсутніх: 7-14, 19, 20, 32-38, 40-42, 52, 56, 60 і 61. Друга належить Історичному музею м. Кракова (далі -- ІМК), вона походить із збірки Юзефа Фрід- лайна, президента Кракова у 1893-1904 рр., видавця, колекціонера та бібліофіла. Ця копія включає секції № І-XLII й охоплює всю північну частину міста включно з костелом оо. францішканів.

Вагому роль у копіюванні ситуаційного плану Кракова відіграли співробітники Крайової будівельної дирекції у Західній Галичині, діяльність якої в цілому координував зі Львова Каспар Каспарі, -- з 1788 р. головний директор Крайової будівельної дирекції, досвід-чений астроном і математик, помічник Й. Лізґаніґа при роботі над картою Галичини (1792). На це вказують підписи у нижніх частинах більшості секцій плану, який зберігається у НАК. Представниками І департаменту «Архітектура» були Ю. Ґлоґовський і А. Фішер. На копіях секцій № 43, 48, 49: «G. Glogowski del:», секції № 50: «G. Glo- gowski fe.». На інших, а саме № 57, 62, 66, 67, 70: «A. Fischer del:», «A. Fischer fe.», «Antonius Fischer Inge. del:». Один працював у ІІІ департаменті «Будівництво доріг». Йдеться про інженера Франца Мачеко, який копіював секцію № 24 і підписався «Maczeko F.» (?). Проте у документах організації він фігурує також як Франц Йосиф Мачеко (Franz Joseph Matscheko [9, арк. 11]), або ж Франц Ма- шеко (Franz Mascheko [9, арк. 18]). Однак нам нічого не вдалося з'ясувати про виконавця копій секцій № 15, 17, 18, 21, 22, 23, 26, 29, 68, 73, який на всіх зазначений як Ґлянц (Glanz).

Копію головного плану, який зберігається в ІМК, найвірогід-ніше, було доручено виконати лише Ю. Ґлоґовському. Як і у по-передньому випадку, підпис є не на кожному із листів. На копії секцій № 19, 27, 28, 35, 41, 42 -- «G. Glogowski del.»; на копії секції № 20 -- «G. Glogowski Archit. del:», на копії секції № 36 -- «G. Glogowski fe:». Це уможливило назвати цю копію «Планом міста Кракова Ю. Ґлоґовського».

В обох випадках при виконанні копій ситуаційного плану Ю. Ґло- ґовський дотримувався прийнятої на той час методики кінця XVIII ст. Використовував темну лінію для визначення границі площ, вулиць, садиб, будинків, а потім заповнював окремі частини плану відпо-відним кольором. Притому застосовував акварель, яка добре під-ходить для цієї роботи. В історії відомо, що для зазначення муро-ваних будинків застосовували червоний або рожевий колір, для дерев'яних -- чорний або коричневий, інколи жовтий, доріг -- блідо-коричневий, води -- голубий, полів -- зелений, лук, садів, боліт -- також зелений, проте з додатковими спеціальними від-мінними картографічними знаками. Слід відзначити, що нічого цього немає в оригіналі. Це дає підставу говорити про його доопрацю-вання і вдосконалення відповідно до встановлених норм.

Вивчення копії Сенатського плану (ІМК), зокрема секцій, які містять підпис Ю. Ґлоґовського, дає змогу прослідкувати декілька закономірностей. У більшості з них зустрічаємо ситуаційний план оборонних мурів, веж і брам міста з прилеглими до них терито-ріями, їх забудовами. Так, у нижній частині секції № 19 бачимо план Славковської брами, яка підлягала ліквідації [22, s. 18], а в наступній -- Флоріанської і барбакану. Секція № 27 подає план Шевської брами, № 28 -- Порохової вежі, № 36 -- Миколаїв-ської і Нової брами. Порівняння оригіналу секцій з їх копіями дало можливість виявити деякі розбіжності. У першому випадку фортифікації міста лише наведені легким штрих-пунктиром. У другому вони чітко промальовані.

З усіх виділяється копія секції № 42. Працюючи над нею, Ю. Ґло- ґовський подав дуже чіткі виміри стін Вісленської брами, а також нижніх і верхніх оборонних мурів, які провів згідно з визначеними правилами. Це дозволяє припускати, що він не тільки виконував копії, а й брав активну участь у створенні ситуаційного плану Кракова, його завершенні, передусім оборонних об'єктів, обміри яких готував сам.

Копії, які належать Ю. Ґлоґовському, цінні також з огляду на присутність у них планів тих чи інших споруд початку ХІХ ст., багато з яких невдовзі реконструювали відповідно до нових вимог часу, або ж взагалі ліквідували. Так, на копії секції № 20 під но-мером 476 подано монастир оо. піарів, частина якого була відведена під Королівсько-цісарський слідчий ізолятор, арештантську. Секція № 27 дає уявлення про монастир і костел св. Марка, а також мо-настир і костел св. Щепана, на місці яких згодом був організований ринок [22, s. 17]. Вивчаючи її, автор зафіксував одне із цікавих явищ середньовічного міста: зведення будинків уздовж оборонних мурів, із їх використанням як однієї (тильної) сторони. Це бу-динки під № 383, 384, 385, 386, їх власниками, відповідно, були: Єнджей Мазуркевич, Пухальський, Кравчинський, Стажикевич. При уважному розгляді копії секції № 42 бачимо аналогічну си-туацію із дерев'яними будинками (№ 189, 273), усіх їх зліквіду-вали разом з оборонними мурами та вежами.

Копія секції № 35 -- ситуаційний план центральної частини Кракова. На фоні міської забудови виділяються: костел св. Анни, Ра-туша, споруда № 4 -- Міський будинок, споруда № 5 -- Сукенниці, або ж будинок тканин, споруда № 10 -- це Синдиківка, північна постригальня, неіснуючий тепер будинок, який прилягав до північно- західного кута Сукенниць, об'єкт № 11 -- ліквідовані невдовзі пе-карські ятки, № 9 -- рибні ятки, які знаходилися на протилежній стороні від пекарських.

Подібно як і в попередньому випадку, копії багатьох об'єктів вирізняються детальним промальовуванням, що додатково під-тверджує безпосередню участь Ю. Ґлоґовського у створенні си-туаційного плану Кракова. У цьому контексті слід згадати також про підготовлений ним у 1803 р. план будинку на площі св. Духа, 2, колишнього монастиря св. Духа, який ми бачимо у секції № 28. Відомо, що для виконання ситуаційного плану міста неодноразово залучали велику кількість різних будівничих [22, s. 8], які вико-нували необхідні обміри об'єктів. Серед них -- Стефан Гумберт, що прибув до Польщі 1775 р. і впродовж 1783-1796 рр. працював у Любомирських. 1788 р. від короля Станіслава Августа він отримав патент на будівництво міста Кракова, долучився до зведення кращих пам'яток того часу. Йому, зокрема, належить будівництво дому на вул. Славковській, де знаходиться готель «Саський» (1817-1820). 1816 р. брав участь у перебудові і частковому оздобленні палацу краківських єпископів [15]. Не менш відомою особистістю був також Ігнацій Хамбрез [12], що походив з Моравії, у 1776-1783 рр. бував в Австрії, Німеччині, Франції та Італії, а з 1792 р. жив у Це- шині. У 1803-1807 рр. жив у Кракові, де працював учителем ри-сунку в нормальній школі та учителем будівництва в місцевому університеті. 1812 р. переїхав до Львова, обійняв посаду надзви-чайного професора цивільного будівництва у львівському універ-ситеті. А вже у 1826-1828 рр. саме йому випала доля керувати перебудовою університетського приміщення.

Повернувшись до Львова і вступивши на посаду ад'юнкта Кра-йової будівельної дирекції, Ю. Ґлоґовський активно використовував досвід, набутий у Кракові. На початку сферою його діяльності були фортифікації міста. Добре укріплене із середини XIV ст., 1445 р. місто налічувало 17 веж, які вже були закінчені і роздані окремим реміс-ничим цехам [27, s. 105-106]. Багато веж добудовувалися пізніше. Окремі з дослідників стверджують, що їх було близько 50 [8, с. 64]. Проте ревізія веж, яку у 1686 р. здійснили бургомістр Б. Вільчек і Врублевський, вказує на наявність тоді у місті лише 17 веж [3, с. 44].

Відомо, що близько 1800 р. навколо Львова почали розбирати фор-тифікації, засипати рови і ліквідовувати вали. Багато з них роз-бирали з метою використання матеріалу для нових будівельних робіт. Так, 1836 р. рештки вежі цеху пекарів були розвалені задля спорудження театру Скарбека [27, s. 106]. ґлоґовський архітектурний політехнічний школа

З огляду на ситуацію, що склалася, на початку ХІХ ст. конвент монастиря оо. домініканців звернувся до міського уряду з про-ханням відступити давню вежу цеху римарів, яка з північного сходу прилягала до монастирських будівель. Питання було вирі-шено із двосторонньою вигодою. Вежу передали монастирю, на-томість отримали будинки і сади оо. домініканців (Тарнавку) із жовківського передмістя [14, s. 101].

Відома з 1445 р. [27, s. 106], на початку ХІХ ст. вежа цеху ри-марів перебувала у не найкращому стані. Ще 1666 р. бургомістр Мартин Анчевський на підставі здійсненої ним скрупульозної ревізії оборонних фортифікацій міста зазначив, що вона вимагає ремонту, особливо дах [25, s. 124]. Актуальність проблеми повсякчас увиразнювало її стратегічне значення. На початку XVIII ст. навіть обговорювалося питання утримування вежі двома цехами [25, s. 136]. Рисунок Ю. Ґлоґовського «Львів», який зберігається у фондах Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Сте- фаника (далі -- ЛННБ), є вагомим свідченням того, що дискусії не дали бажаного результату. Могутня споруда була квадратною у плані, сторона якого сягала 9,20 м [26, s. 148, 190], упродовж десятиліть поступово руйнувалася під дією води, сонця та вітру. На початку ХІХ ст. вона стояла без даху. У верхньому ярусі з кожної сторони знаходилися по три бійниці, у нижньому -- по одній. На першому поверсі під бійницею видно балкон на двох кронштейнах.

Конвент монастиря планував переобладнати вежу цеху римарів під дзвіницю. 1810 р. Ю. Ґлоґовський коштом 27 185 рин. розробив проект дзвіниці, яку вимурували вже у 1811 р. [17, s. 66; 11, s. 210]. На ньому зображено головний фасад дзвіниці, з якого видно, що надбудова зроблена на основі нижнього ярусу колишньої вежі ри-марів із збереженням бійниці і вікна балкона, під якими розташо-вувався вхід. Окрім того, бачимо креслення двох розрізів другого ярусу по центральній осі з конструкціями дерев'яних в'язань для кріплення трьох дзвонів: одного великого і двох менших по боках, і несучою конструкцією наметової вежі, каркасною її основою;

дерев'яні конструкції для підвішування дзвонів; горизонтальне сі-чення другого ярусу на рівні вікон; горизонтальна проекція основи конструкції покрівлі; вид зверху покрівлі із слуховими вікнами.

Проект дзвіниці, який сьогодні зберігається у Кракові, позна-чений буквою «А». З архівних документів довідуємося, що окрім нього був інший, під літерою «В» [4, [арк. 2] (місце зберігання не встановлене). Він містив усі виміри проектованої Ю. Ґлоґовським будівлі. До них додавався кошторис, підготовлений на підставі про-екту «А» і вимірів «В», перелік робіт мулярів, столярів, слюсарів, ковалів і малярів, їх обсяг і розцінки, окремо і сумарно [4].

Сьогодні додаткову інформацію про дзвіницю, яку збудували за проектом Ю. Ґлоґовського, дають декілька літографій. Вона добре проглядається у творі Антона Лянґе «Вид міста Львова» (ЛННБ; у межах 1822-1826 рр.; твір науковці датують 1826 р. [26, s. 151]). Він повністю відображає її фактичний стан: стіни надбудови на кутах з боків оздоблені пілястрами, дах спирається на стіну, за-вершену карнизом, і має чотири схили зі слуховими вікнами, по-верхня граней покрівлі вирізняється легко ввігнутою формою, намет завершується ліхтарем із хрестом, бійниці нижнього ярусу закриті цегляною (?) кладкою. Частково інший характер членування стін надбудови пілястрами декларує літографія, яку виконав Т. Жи- хович «Вид міста Львова з північної сторони» (ЛННБ; у межах 1835-1848 рр.): вони розташовані ближче до вікон.

Працюючи над проектом дзвіниці монастиря оо. домініканців, Ю. Ґлоґовський виявив ґрунтовні знання давнього будівництва на теренах Галичини, його специфіки, що дозволило йому адапту-вати фундаменти і нижній ярус споруди XV ст. до вимог часу, створити абсолютно новий об'єкт, який за стильовими формами відповідав новим тенденціям в архітектурі.

1852 р. дзвіницю розібрали, оскільки вона була в аварійному стані [17, s. 66; 14, s. 101]. Великої шкоди їй завдав кондитер Я. Товарницький, якому Магістрат міста передав нижню частину дзвіниці (нижній ярус вежі XV ст.) для використання під холо-дильник [24, s. 97].

Досвід Ю. Ґлоґовського, набутий під час роботи при храмі оо. домініканців, згодом став основою будівництва мурованої дзві-ниці катедрального собору Св. Юра. Ідею її побудови виношував ще єпископ, а з 1778 р. -- митрополит Лев Шептицький. Проте спорудження нової мурованої дзвіниці розпочалося щойно 1828 р. за митрополита Михайла Левицького. Проект видала Крайова бу-дівельна дирекція і 31 серпня 1826 р. його затвердив Ю. Ґлоґов- ський. Він містить фасад дзвіниці, розріз, план першого поверху (приземелля), план і в'язання дахових конструкцій. Не виключено, що це був перший варіант проекту [2, с. 167-168], оскільки він по-значений буквою «А» та підписаний виконавцем -- архітектором Францом Лернетом. Окрім цього, на проекті фігурують підписи Гельмана і рисувальника Брезані, а також підприємців-виконавців -- Герша Лейби Менкеса і Мойсея Йонаса.

На іншому збереженому плані представлені план першого і дру-гого ярусів і два розрізи другого ярусу з конструкціями дерев'яних в'язань для підвішування дзвонів. Він датований 24 липня 1829 р. і затверджений Крайовою будівельною дирекцією -- архітекторами Менцем і Ю. Ґлоґовським 21 грудня того ж року та підписаний ви-конавцем -- інженером Йосифом Гаєком. Між цими проектами повинен був бути ще проміжний, під літерою «В». План 1829 р., судячи із заголовка, виконаний після завершення будівництва і подає фактичний стан дзвіниці на той час. Тому підпис на ньому інженера Й. Гаєка засвідчує, що він -- автор реалізованого проекту.

Нова дзвіниця постала біля північно-західного кута церкви на місці розібраної старої мурованої трупарні, що прилягала до ка- пітульного будинку і була з нею сполучена. Наріжний камінь під неї заклали 22 липня 1828 р. Церемонію проводив Михайло Га- расевич барон де Нойштерн, священик митрополичої капітули. Дзвіниця споруджувалася на кошти галицького релігійного фонду і була закінчена того ж року. Її проектував інженер Гаєк, будували майстер мулярський Йозеф Землер і підмайстер Тома Крестицький. Теслярські роботи виконав майстер Вільгельм Кіскес. Дзвіниця 1828 р. була чотирьох'ярусною, мала трохи простіші форми бані з заломом та світловим ліхтарем, завершеним кардинальським хрестом, що було алюзією до титулу першого кардинала-українця митрополита Михайла Левицького [2, с. 170]. Це підтверджують декілька літографій, надрукованих у майстерні Піллера. 1865 р. її перебудували, намагаючись наблизити форми до стилю катедри.

Здійснене дослідження дає можливість стверджувати, що Юрій Ґлоґовський розпочав свою діяльність у 1800 р. на посаді архітек-тора Крайової дирекції будівництва у Львові. Восени 1802 р. його перевели до Кракова, до І департаменту «Архітектура» Крайової будівельної дирекції у Західній Галичині. 1809 р. він повернувся до Львова і працював у Крайовій будівельній дирекції ад'юнктом.

У Кракові Юрій Ґлоґовський долучився до створення Сенат-ського плану -- одного із найвідоміших ситуаційних планів міста, поява якого була обумовлена історичними подіями, а відтак ак-туальністю адміністративно-політичної карти Галичини. Опосеред-ковано на це вказують дві копії плану, створені для Уряду Губернії і для Міського уряду будівництва, обміри оборонних споруд міста, які вони фіксують, а також плани окремих будинків.

Набутий у Кракові досвід Юрій Ґлоґовський активно розвивав, повернувшись до Львова. Знання особливостей давньої архітектури на теренах Галичини він застосував для адаптації непридатних за своїм призначенням споруд до нових потреб суспільства. На основі вежі римарів, яка походила з XV ст., будівничий звів дзві-ницю монастиря оо. домініканців, яка своїм стилем відповідала традиціям австрійського класицизму. Успішна реалізація проекту забезпечила йому ім'я висококваліфікованого спеціаліста у сфері реконструкції старих будинків, сприяла формуванню політехнічної школи Галичини.

Діяльність Юрія Ґлоґовського у 1800 -- на початку 1810-х рр. тісно пов'язана із виконанням урядових завдань в межах роботи Крайової будівельної дирекції. Маючи ґрунтовну освіту і вико-ристовуючи знання для потреб суспільства, він забезпечив фор-мування нового періоду в історії архітектури Галичини.

Література

1. Бірюльов Ю. Ґлоґовський Юрій / Юрій Бірюльов // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького та І. Підкови. -- Львів : Літопис, 2007. -- Т. 1. -- С. 621.

2. Вуйцик В. Дзвіниця катедри св. Юра та її дзвони // Вуйцик В. Leopoli- tana / Володимир Вуйцик. -- Львів : ВНТЛ-Класика, 2013. -- С. 165-178.

3. Вуйцик В. Міський арсенал у Львові // Вуйцик В. Leopolitana / Воло-димир Вуйцик. -- Львів : ВНТЛ-Класика, 2013. -- С. 43-54.

4. Ґлоґовський Ю. Розрахунок і кошторис дзвіниці монастиря оо. домі-ніканців у Львові від [1810 р.] [Рукопис] // Архів польської провінції оо. домініканців у Кракові. -- Папка : Lw. 438. -- [22 арк.].

5. Кришталович У. Перша топографічна карта Галичини Йозефа Лізґа- ніґа / Уляна Кришталович // Боплан і Україна : зб. наук. праць. -- Львів, 1998. -- С. 146-154.

6. Кришталович У. Рукописні карти Галичини XVIII століття / Уляна Кришталович // Записки Наукового товариства імені Шевченка. -- Львів, 2000. -- Т. CCXL : Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. -- С. 416-437, іл.

7. Кришталович У. Рукописні карти XVI-XIX століть. З фондів Цент-рального державного історичного архіву України, м. Львів / Уляна Кришталович ; передм. Р. Сосса. -- Київ : ДНВП «Картографія», 2011. -- 216 с., іл.

8. Нельговський Ю. П. Архітектура другої половини XVI -- першої по-ловини XVII століття / Ю. П. Нельговський // Історія українського мис-тецтва : у 6 т. -- Київ, 1967. -- Т. 2 : Мистецтво XIV -- першої по-ловини XVII століття. -- С. 56-106.

9. Список осіб за посадовим рангом у Крайовій будівельній дирекції від [1804 р.] [Рукопис] // ЦДІА України у Львові. -- Ф. 146 (Галицьке намісництво, м. Львів), оп. 1, спр. 320. -- Арк. 11-21.

Размещено на Allbest.ru