Поліетносфера як основа інтернування архетипів континууму сучасних культур

Мета статті - проаналізувати змістове розуміння поняття поліетносфери як особливої, своєрідної й неповторної оболонки Землі, земної поверхні, яка, до речі, має багатобарвні й різноманітні як рослинний, так і тваринний світи. Водночас ідеться про геологічні, географічні, біологічні, біосферні, етнічні й інші аспекти формування поліетносфери.

Формування поліетносфери - багатогранний, надзвичайно складний і самоорганізаційний процес земної цивілізації [4]. Саме його функціонування є фундаментальною основою інтеріснування архетипів розмаїтої палітри численних культур сучасного світового співтовариства. У свою чергу, інтеріснування континууму сучасних культур є підґрунтям для співпраці діалогу й полілогу культур народів світу, як запоруки миру і злагоди на Землі [3; 8; 10; 13; 16; 19; 20; 22].

Основна одиниця вимірювання історії - етнос [18]. Він може бути малим i великим, як китайці, росіяни, бенгальці араби. Елементом його структури є субетнос, який спочатку може забезпечувати виникнення етносу. Деякі етноси не живуть ізольовано один від одного, вони утворюють своєрідну етнічну галактику. Відповідно до положень Гумільова, етнос не є вигаданою категорією або філософським узагальненням тих чи інших особливостей людей, це даність, що виникає безпосередньо у відчуттях, як світло, тепло, електричний розряд, тому вивчати поліетносферу слід як одне з явищ природи, біосфери, а не як гуманітарну концепцію. Етноси не існують ізольовано, окрім реліктових племен, але і там проблем позаетнічного існування окремих осіб не виникає - їх там просто не може бути, тому що вигнанець, позбавлений етносу - батьківщини, підтримки колективу - приречений у суворих умовах на загибель.

Однак етноси, які безпосередньо досліджують етнографи, - лише залишки тривалих фаз розвитку, причиною яких є, як уже зазначалося, «вибух» пасіонарності, результат нерівномірного поширення на Землі енергії живої речовини біосфери. «Вибух» на поверхні земної кулі - своєрідна мутація, що зумовлює розвиток вільної енергії поштовху біосфери, здатної виконувати роботу, яка виявляється в етносах і живій навколишній природі в сторону, зворотну принципу ентропії. Інакше кажучи, процес етногенезу компенсує згасання енергетичного заряду або удару біосферного запасу на Землі й у Космосі, перетворюючи інерцію спаду на свою протилежність - життя і боротьбу людей.

Потім відбувається розширення ареалу дії активного етносу, початок відліку його віку - формоутворення, кристалізація, спрощення структури, яка через 600 років після появи стає занадто складною, стабілізація соціогенезу, потім одне-два століття «кровопускань» (перебільшень, шоку), вихід до інерційної фази і встановлення гармонічної рівноваги, гомеостазу, «очікування» нового витка вібрації біосфери. Наприкінці існування етнос перетворюється на ізолят, етнічний колектив із примітивним рівнем існування.

Видатні вчені-історики, завдяки своїм методикам, визначили тривалість початкового розвитку етносу, точніше, історичний період формування «свіжого» народу і його політичної системи, в 300 років. Потім відбувається чергування підйомів і занепадів - теж: протягом 300 років, далі послаблення життєдіяльності, що сприяє впорядкуванню свого життя до того, що А. Тойнбі назвав «брейк - даун» («брекдаун» у біологів). Нарешті, настає остаточний занепад волі й поступове сповзання «до прірви життя». Цей процес характерний для всіх народів.

Відповідно до Гумільова, нові етноси не виникають у монотонних ландшафтах - наприклад, суцільний степ - одноманітний простір, суха рівнина не сприяли генезису жодного народу, як і зона тайги. Етноси виникають на межі ландшафтних регіонів, у зоні етнічних контакт, де відбувається інтенсивна метисація. Проте остання не є причиною виникнення етносу, але надає антропологічний матеріал до самої форми контакту і його еволюції. Сприяє зародженню етногенезу сполучення різних культурних рівнів, типів держави, несхожих традицій. Загальним для історії є принцип розмаїтості, який стає синхронним відтворенням мозаїчності Землі, її поліетносфери.

Гумільов пропонує розглядати як досліджуване явище планетарного, згідно з Вернадським, масштабу саме етносферу (полі - етносферу) - особливу оболонку геосфери, земної поверхні - рослинний і тваринний світи, геологічні й інші процеси, клімат, води і все інше, що супроводжує життя. На нашу думку, поліетносферу доцільно розглядати як одну з оболонок Землі, але зважаючи на численні відмінності під час взаємодії етносів з природним середовищем [19]. Міжетнічні й історичні процеси відбуваються завдяки участі природного, зокрема й мутаційного, фактора. Отже, поліетносферу можна розуміти як серію процесів виникнення етносів у певних регіонах: етногенез, розширення первинних субстратів, перетворення їх на складову етнічної історії людства і дисоціації етносів, тобто розпадання етнічних колективів. Це не пов'язано із загибеллю осіб етносу, що зникає, а є рекомбінацією, «перетасовуванням» популяцій людей - інкорпорацією їх до нового етносу [19].

Гумільов розробив проблему варіантів етнічних контактів на територіях, заселених різними етносами і розрізняє чотири варіанти: співіснування, асиміляцію, метисизацію і злиття. Останній реалізується під час контактування, коли забуваються традиції обох первинних компонентів і виникає третій, новий етнос. Це, по суті, головний варіант етногенезу. У будь-якому разі, саме так виникли, наприклад, російський етнос або США. Але зазвичай такий варіант етногенезу в історії спостерігається не часто.

За рівнем співучасті етносів у контактних утвореннях Гумільов розрізняє декілька можливих варіантів. Один із них - варіант «ксенії», коли два різних за динамікою етноси потрапляють до одного соціального організму, наприклад, фламандці та валлони в Бельгії. Варіант «химери» - коли один етнос на етапі спаду іншого привласнює нішу ослабленого етносу і починає функціонувати в ній у межах дисонансу, тобто руйнації навколишнього середовища, Теорія та історія культури,

рідного для кризового етносу. Варіанти другого рівня, негативні і для етногенезу, i для вчених, які вивчають проблеми контакт і завжди приймають сторону одного з етносів, Гумільов розглянув на матері Старого і Нового Світу [5; 6].

Як відомо, культура - потужний чинник людської діяльності: вона наявна в усьому, що ми бачимо і відчуваємо, і все, що ми бачимо і сприймаємо, потрапляє до нас забарвленим очікуваннями та схильностями. їх основу становить наша культура: ми бачимо світ крізь призму нашої культури.

У процесі історичного розвитку виникало своє бачення світу, яке створювали великі культури людства. На початкових етапах розвитку світ бачився анімістичним: душі мали не лише люди, але і тварини, рослини - усе в природі було живим. Джерело в савані викликало побожний страх перед духами і силами природи, а також перед душами померлих; олень, котрий випадково потрапив до людського поселення, ототожнювався з духом предку, який завітав до рідних; грім уважався знаком Праматері або всемогутнього Батька. Протягом усієї писемної історії традиційні культури наповнювалися розповідями про чуттєве сприйняття невидимих істот, що перебувають у символічній ієрархії.

Класична культура Давньої Греції замінила оснований на міфі погляд на світ на концепції, підґрунтя яких становили міркування, хоча останні нечасто перевірялися за допомогою експериментів і спостережень. З біблійних часів на Заході й протягом декількох тисячоліть на Сході в поглядах людей домінували настанови та образи релігії (або інших прийнятих систем вірувань). Цей вплив значно зменшився у XVI і XVII стст., коли в Європі виникла експериментальна наука. За останні три століття науково-технологічна культура стала домінувати над міфологічними і релігійними поглядами середньовіччя, хоча і повністю не витіснила їх.

У XX ст. науково-технологічна культура Заходу поширилася по всій земній кулі. Незахідні культури нині вирішують дилему: долучитися до західної культури або замкнутися і продовжувати традиційне існування, зберігаючи звичний спосіб життя, діяльність і культи.

Західна культура - індивідуалістична й персоноцентрична - вважає священними особисті цінності, свободу та прагнення до щастя. Природа й усі істоти існують, переважно, для блага людини. До того ж західна культура прагматична: вона ігнорує значну частину того, що не можна побачити або схопити [25]. Винятком є іудо - християнська система вірувань з її трансцендентним Богом, сонмом святих та інших потойбічних істот і вірою в безсмертну душу. Що стосується духів, як і інших нематеріальних і невидимих сутностей, перед котрими благоговійно схиляються традиційні культури, то прибічник західної культури з науковим складом розуму їх просто відкидає як забобони, хоча широкі маси населення нерідко мають протилежна погляди (наприклад, згідно з даними повідомлення в грудні 1995 р. в журналі «Life», 69% американців вірять в існування ангелів).

У Південній Америці виник новий різновид культурного націоналізму. Латиноамериканців обурює їхня залежність від Північної Америки, вони невдоволені своєю роллю споживачів, а не творців культурних течій, що формують сучасний світ. Домінування іноземної культури переживає агонію й в умонастроях освічених арабів, вони сприймають західну традицію як елемент гегемонії Заходу над їх країнами. Араби усвідомлюють себе пасивним учасником інтеркультурного діалогу, який пов'язує їх майже винятково із Західною Європою і Північною Америкою [25].

Індія і країни Південної Азії, хоча й продовжують контактувати з британською культурою, асимілюючи багато її відмітних ознак, почали активно захищати власну культурну спадщину. У Росії набутний великий історичний досвід амбівалентного ставлення до західної культури; таке ставлення зберігається і донині. Його головні особливості - визнання досягнень Заходу як у технологічному прогресі, так і у високій культурі, але водночас - побоювання, що ці досягнення можуть знищити російську культурну спадщину і таким чином позбавити російський народ його самобутності.

Контрасти із західними підходами бачення світу і себе цілком реальні, хоча і не завжди усвідомлюються. Наприклад, латиноамериканці мають розвиненішу духовність, ніж населення США і Канади. Це пояснюється тим, що трансценденталістські елементи латиноамериканської культури тяжіють до XV ст. Для всієї Південної Америки католицька схоластика європейського середньовіччя була чимось більшим, ніж просто монастирською філософією: відіграючи роль когнітивної системи, внутрішньо властивої державі й суспільству, вона керувала всіма аспектами життя. Латиноамериканців навчали, що щастя посилається як милість Божа, яка, у свою чергу, є винятковою прерогативою католицької церкви. Не дивно, що визнання авторитету церкви, так само як вірність королю і покора Богові, стали аксіомами в повсякденній моралі.

Трансценденталізм, хоча й у різних формах, - це відмітна ознака індуїстської й буддійської культур на індійському субконтиненті. Корінним культурам Чорної Африки завжди були властиві спіритуалізм і анімізм - ці елементи не знищили ні фанатизм християнських місіонерів, ні маркетингова пропаганда транснаціональних корпорацій.

Східне мислення зберігає багато особливостей своїх традиційних вірувань. Широкий спектр культур, що виникли в Китаї протягом останнього тисячоліття, сформувався під впливом натуралізму Лао-цзи, соціальної дисципліни Конфуція і вчення Будди про особисте вдосконалення. У XX ст. ці культурні джерела поділилися на численні течії, зумовивши виникнення ортодоксального напряму маоїстського янаня, прагматичної культури гонконгського конг - дао, а також суміші натуралізму, конфуціанства і буддизму, характерної для культури сучасної Японії. Оскільки конг-даосистське і японське відгалуження китайської культурної традиції надавали переваги конкретному і практичному, не дивно, що суспільства, в котрих ці традиції набули значного поширення, доволі легко приймають і навіть удосконалюють західні технології. Означені культури «модернізувалися», але не зазнали вестернізації. Їх власний різновид модернізму зберігає культурну специфіку - саме тому східні трудові навики і групові пристрасті не можна легко й просто експортувати до Європи й Америки.

Яким чином усі ці, настільки різні, культури можуть співіснувати на нашій невеликій планеті, де все взаємозалежне - невідомо. Зрозуміло, що кожна культура має самостійно розвиватися, шануючи свої історію й традиції, але водночас еволюціонуючи до цінностей і поглядів, що дозволяють її прихильникам жити в гармонії з іншими культурами та природою. Така основна вимога. Сутичка між культурами значно небезпечніша для світу в глобальному співтоваристві, ніж збройний конфлікт між будь-якими націями-державами.

Якщо не відбудеться позитивних зрушень, спільноти, що належать до західної культурної сфери, опиняться на межі ката-строфи, яка назріває у відносинах з ісламською, православною християнською, китайською, латинською й іншими культурами, де дотримують відмінних від західно-християнських цінностей i поглядів. Переконливим прикладом, що підтверджує реалістичність такого сценарію, є балканська «гаряча точка». Коли в XV ст. Оттаманська імперія вторглася до Боснії, то додатково до двох культур, що існували на Балканах після поділу Римської імперії при Константині-римсько-католицької і греко-православної - додалася третя, тобто іслам. Відтоді між цими трьома культурами періодично відбуваються сутички. Після розпаду Югославії, свого часу об'єднаної Тіто під прапорами комунізму, взаємна нетерпимість цих трьох культур призвела до кривавих сутичок у 90-х рр.

Але сценарій «Захід і весь інший світ» - не тільки потенційна можливість. У людей різних світових культур є багато спільних інтересів стосовно навколишнього середовища та інших проблем. Для них надзвичайно важливим є те, щоб відмінності в культурних цінностях і цілях не стали на заваді тим сферам, у яких їх інтереси збігаються.

Однак на шляху вільного потоку інформації в межах усієї земної кулі існують перешкоди, які не так просто подолати. Журналістам, котрі публікують повідомлення і статті на теми, небажані для місцевої влади, загрожують, створюють перешкоди в роботі, заарештовують, б'ють, викрадають і навіть убивають. Пресу і засоби зв'язку забороняють або знищують. Міжнародна мережа свободи слова й обміну думок (IFEX) отримує щорічно від журналістів понад 1500 скарг і публікує понад 1000 тривожних повідомлень; 500 скарг стосуються насильницьких дій щодо корпунктів, зокрема захоплення помешкань, підпали і вибухи бомб, тимчасове припинення видань, заборони, цензура, фінансовий тиск і сваволя з боку правоохоронних органів [26].

Преса, яку місцеві влади постійно конролюють, не може бути надбанням народу. В усіх країнах світу, що розвиваються, прості люди, особливо жінки, не мають доступу до засобів масової інформації. Африканські й латиноамериканські жінки працюють у полі, вдома доглядають дітей, їх думкою ніхто не цікавиться. За таких обставин колосальний потенціал сучасних глобальних комунікаційних мереж залишається невикористаним. Теорія та історія культури.

Виявити й ефективно охопити єдність у різноманітті культур можливо тільки в разі, якщо народи знатимуть один про одного, створюватимуть те, що їх об'єднує, виявлятимуть способи співробітництва для досягнення спільних цілей. Народам і культурам необхідно вийти за межі стадії однієї лише толерантності, якщо така існує, і розпочати активне взаємне співробітництво. Щоб такий перехід відбувся, необхідне розуміння, спричинене контактами і досягнуте за допомогою комунікації.

Таке співробітництво вможливило б підняття сучасного світу на новий, вищий рівень співіснування, що, у свою чергу, започаткувало б глобальне інтеріснування [1-3; 7; 8; 10-17; 20; 22-24] і формування нової поліетносфери [19].

У сучасному світі регіональна, економічна, соціальна й політична інтеграція діють як рушійна сила, що стимулює суверенні нації - держави до ширших форм інтеріснування. Прикладом може слугувати Європа. У таких настільки різних сферах, як економіка, фінанси, захист навколишнього середовища, розвиток технології та національної оборони, держави - члени Європейського Союзу невпинно, хоча і не без вагань, наближаються до ери інтеріснування.

На почакту нового тисячоліття настав час надати інтеріснуванню в регіональному масштабі нового, глобального виміру. Інтеріснування охопило всю планету: кожні держава-нація і регіональне співтовариство є залежними від інших держав і співтовариств як у плані свого економічного й екологічного добробуту, так і територіальної безпеки. У всіх означених сферах існує повна гармонія інтересів. Отже, відносини між окремими націями і між групами, інтегрованими в регіональному масштабі, повинні використовувати логіку взаємної участі, а не пасивної й індиферентної толерантності.

Логіка інтеріснування - це ви і я, вони і ми. Вона замінює ідею егоїзму і винятковості, що визнає тільки «я або ви», «ми або вони». Логіка участі має передусім характер «долучення»; гру з «нульовою сумою» («Я виграю, ви програєте») між суперниками вона заміняє на гру з позитивною сумою («Я виграю, ви виграєте») партнерів. Доки кожний із гравців убачає свій інтерес у поразці іншого, перемога одного означатиме програш іншого (сума виграшів одного і програшів іншого дорівнюватиме нулю). Але коли гравці відчують себе партнерами, мета яких - вищі цілі, вони усвідомлять, що їхні інтереси бігаються, почнуть грати в гру, в якій сума виграшів і програшів позитивна: виграш одного означає виграш іншого.

! гри з позитивною сумою існують навіть у таких традиційно консервативних сферах, як банківська справа. Мікрокредити, розмір яких досягає іноді лише п'ятьох доларів, уже допомогли 8 млн сімей у різних країнах світу. Очікується, що до 2005 р. позиками зможуть скористатися до 100 млн сімей. Піонерами створення мікрокредитів були такі організації, як «Гремін-Банк» у Бангладеш та Асоціація жінок, що розпочали власну справу в Індії. З 1996 р. «Гремін-Банк» видає позику терміном на один рік у розмірі 120 дол. для започаткування власної справи: придбання корови або швейної машинки. Нині 99% виданих позик повернуті завдяки простій, але ефективній постановці справи. Створюється група однотипних позичальників, яка вивчає план повернення позик і бере на себе відповідальність за їхнє ефективне використання. Група сама вибирає своїх членів, вивчає і схвалює їх проекти й навіть може допомогти повернути позику. Така група на практиці реалізує гру з позитивною сумою - інтеріснування [26].

Більшість ігор з позитивною сумою характерні для міжнародної сфери. Головні з них - світ і безпека, планування сім'ї, економічний розвиток і здорове навколишнє середовище. Грати в такі ігри означає знищувати ядерну, біологічну, хімічну зброю, а також найсмертоносніші види звичайного озброєння і створювати спільну систему збереження миру на Землі, зменшувати народжуваність у регіонах, де вона надмірна, спільно використовувати корисні ремесла, технології та капітал з біднішими або розвиненими меншою мірою партнерами, інвестувати в такі галузі, як освіта, зв'язок і розвиток людських ресурсів, а також: на будівництво економічної та соціальної інфраструктур, дотримувати балансів і порогів, життєво важливих для цілісності природи.

Працювати на благо системи, до якої ми належимо - у наших спільнихінтересах, щоназивається терміном «інтеріснування» («rnter» латинською означає «між», «серед», а «esse» означає «існувати», «бути». Складаючи латинські слова разом, одержуємо «rnteresse» - корінь сучасного слова «інтерес»). Це дозволяє звернутися до джерел і переконатися, що логіка інтеріснування визначає найзначущіші інтереси в культурно диверсифікованому, але соціально, економічно й екологічно взаємозалежному світі.

Нині нетерпимість згубна, але однієї лише толерантності недостатньо. Перехід від сшвкнування великих держав до культурного штеркнування - одна з найнагальніших вимог сучасного глобалізаційно-цивілізаційного світу.

Список літератури

поліетносфера культура архетип