Сучасне українське візуальне мистецтво: культурні внесення і запозичення

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Сучасне українське візуальне мистецтво: культурні внесення і запозичення

Ольга Ліщинська

Проаналізовано українське актуальне мистецтво, виокремлено національно-культурні внесення та іншокультурні запозичення (на основі семіотичного підходу О. Петрової). Показано, що змістовно-сутнісне наповнення візуального мистецтва в основному визначене внесенням, а його формотворчі вияви, пов'язані з новітніми візуальними художніми техніками, що тяжіють до запозичення.

Ключові слова: візуальне мистецтво, постмодерн, внесення, запозичення. українське візуальне мистецтво

Analysis of Ukrainian contemporary art based on semiotic approach of O. Petrova is done, cultural contributions and borrowing from other cultures are allocated. Author proves that content of the visual art mostly depends on contributions, but its forms connected with the modern techniques depend on the borrowings.

Keywords: Visual Art, Postmodern, Contribution, Borrowing.

Український культурний простір позначений рисами властивими добі постмодерну. Однією з них є домінування візуального типу культури. Візуальна культура звертається до принципово нових технік культуротворення, породжених новаціями інформаційної доби. Цариною найбільш повного розгортання візуальної культури є мистецтво. Відповідаючи на сучасні виклики науково-технічного, інформаційного циві- лізаційного прориву, художня практика набула нових рис й отримала адекватну назву «візуальне мистецтво». Візуальне мистецтво (актуальне мистецтво або контемпорері-арт) відповідає характеристикам культури постмодерну, йому властиві широкий плюралізм, еклектичність, гетерогенність культурних елементів. Художні практики нинішньої візуальної культури знаходяться на передньому краї художньо-естетичного і соціокультурного життя, часто мають авангардний, новаторський характер.

Українське суспільство потрапило в орбіту постмодернізму, а також тенденцій домінування візуальності наприкінці ХХ ст. Буття сучасної візуальної культури в Україні хронологічно можна розпочинати з кінця 1980-х рр. Воно спричинене насамперед вагомими історичними подіями: перебудова -, розвал СРСР, здобуття Україною незалежності, а також Чорнобильська аварія. Ці реалії історичного і соціально- політичного життя набули вагомого національно-культурного сенсу і викликали відповідну світоглядну ситуацію.

Вказані тенденції відобразилися у царині візуального мистецтва, яке відповідало загальній культурній картині: поєднувало національно вкорінені риси (національно- культурні внесення) і елементи світового, насамперед західноєвропейського спрямування (культурні запозичення). Їх поєднання загалом можна вважати органічним і плідним, а українське актуальне мистецтво таким, що відбулося.

Появу українського контемпорері-арт пов'язують з 1987 р., часом входження в художній простір картини А. Савадова та Ю. Сенченка «Печаль Клеопатри» [1]. Це перша картина, створена в умовах радянської дійсності, яка відійшла від соцреалізму і задекларувала входження у світовий мистецький контекст доби постмодерну. Свідченням резонансу твору А. Савадова є те, що митців контемпорері-арт 1990-х рр. називають «постсавадистами». Картина «Печаль Клеопатри», за словами дослідниці актуального мистецтва О. Баршинової, демонструє ідеї занепаду, атмосферу потой- бічності, присмерковий містичний пейзаж; цитує відомі твори (картину Веласкеса «Портрет Бальтазара Карлоса» та твори С. Далі); тут присутні титульні ідеї актуального мистецтва: вітальність, експресія, інтертекстуальність (цитатність) [1]. Отже, ця перша декларація появи нового арту містить запозичення актуальних тенденцій світової культури.

О. Баршинова справедливо відзначає, що українське візуальне мистецтво зорієнтоване на світовий (західноєвропейський) контекст, але обов'язково випливає з автохтонних традицій, має ґрунтовні національні корені [1]. Багато плідних ідей сучасні художники черпали в соцреа- лістичному мистецтві (з центром у Києві), неофіційному мистецтві (андеграунд, нонконформізм, насамперед, Одеси і Львова), гіперреалізмі, представленому фотомистецтвом, а також школі соціальної фотографії Харкова 1970-тих рр. (творчість Б. Михайлова та С. Браткова). Тут прослідковуємо характерні для українського візуального мистецтва власні культурні внесення.

Сучасне українське мистецтво проаналізувала відома художниця, філософ, мистецтвознавець О. Петрова. Дослідниця використовує семіотичний підхід і окреслює мистецтво як систему, що розвивається за принципом динамічного контрасту між Мовою і Кодом [5, с. 39]. Мова - це структура з історичною пам'яттю, вона оберігає і підтримує традицію. Код - щойно створена художня структура, категоричний прорив за межі традиції, певні новації. На її думку, дві структури взаємообумовлені і витворюють ситуацію «КодоМовності» мистецтва. Цей підхід можна поєднати з виокремленням внесень і запозичень українського візуального мистецтва.

Сучасне мистецтво постає на основі багатих національних традицій (внесень). За словами О. Петрової, культура спирається на спадщину як на «культурну ауру», традиції сьогодні продовжують жити, часом у несподіваних інтерпретаціях [5, с. 48]. Одночасно лінія розвитку сучасного українського мистецтва розгортається адекватно сьогоденню, співмірно з головними західноєвропейськими тенденціями постмодерної доби (місить запозичення). Застосування вказаного семіотичного підходу О. Петрової дає змогу показати сутність і специфіку українського візуального мистецтва, адже накладає сітку координат горизонтального і вертикального зрізів. Вертикальний рівень (Мова) пронизує буття українського мистецтва у глибину культурно-історичних нашарувань, засвідчує його зв'язок з традиціями й культурними архетипами. Горизонтальний рівень (Код) розтинає тканину сучасного українського мистецтва як органічної складової нинішніх світових процесів культурної еволюції на рівні технік і художніх прийомів.

Можна висловити таке міркування: змістовно-сутнісне наповнення сучасного українського мистецтва в основному визначене Мовою (національно-культурним внесенням). Формотворчі вияви актуального українського мистецтва вводять його в царину актуальних новітніх візуальних художніх технік, що тяжіють до Коду (іншокультурного запозичення).

Нові техніки і мистецькі прийоми (інсталяція, асамбляж, перформанс, відео-арт, мистецька акція, хеппенінг, арт- об'єкти, комбіновані техніки та ін.) задають візіоцентричний формат художньої практики. Навіть спосіб презентації чи репрезентації також демонструє тяжіння до запозичень. У цьому контексті можна згадати ряд акцій, що відбуваються останнім часом. Насамперед, це проекти, що проводять у «Мистецькому Арсеналі», під час фестивалів ПОГОЛЬFEST, «Тижнів актуального мистецтва», т. ін. Прикладом слугує проект Шевченко/MANIA (лютий-березень 2014 р.), що об'єднав різнорідні акції: виставка художніх творів Кобзаря, відео- інсталіяція С. Проскурні «Наш Шевченко», проект «Стіна пророка», відкрита ніч «Доба Шевченка» та ін. Ще одним прикладом є виставка творів В. Костирка та Є. Равського «Лувр» (липень 2013 р., Львів): картини, присвячені актуальним темам (субкультури байкарів, футбольних ультрас, історичні постаті) у класичних ренесансних, барокових техніках, виставлені поряд з раритетними артефактами у формі інсталяцій: старі меблі і валізи, столярні атрибути, сміття і мотлох. І таких прикладів є чимало.

Поява українського актуального мистецтва супроводжувалася болючим процесом переосмислення минулого, пошуку національної ідентичності. Митці приєдналися до цих процесів і почали витворювати національний історичний міф. Так, група «Вольова грань національного постеклек- тизму», заснована К. Реуновим та О. Тістолом, основним завданням вбачала руйнування національно-історичних стереотипів радянського минулого. Наприклад, у картині О. Тістола «Возз'єднання» (1988 р.), за словами автора, присутнє іронічне спростування стереотипу, що Україна не може існувати самостійно [2]. Аналогічні за своїм змістовним наповненням проекти О. Тістола та М. Маценка «Музеї України. Фрагмент», «Українські гроші».

Проблема національної ідентичності проходить наскрізно через сучасне мистецтво. Проект А. Савадова «Колективне Червоне» наповнений темою колоніалізму, стереотипів, комуністичних міфів. Засобами іронії, перформативності, візуальних технік автор намагається здійснити деконструк- цію «червоної міфології». Прикладом осмислення теми національної самототожності слугують також українські проекти, представлені на Венеційських бієнале 2001, 2003, 2005 та 2007 рр.

Національно й соціально навантаженні фотопроекти А. Савадова і О. Харченка «Дипінсайдер», «Донбас-шоко- лад», «Мода на кладовищі». Проект «Донбас-шоколад» А. Савадова присвячено життєвим реаліям шахтарів 1990-х. На думку О. Островської-Лютої, проект являє собою одне з найвагоміших в українському мистецтві висловлювань про занепад імперії, розлам світів, репрезентованих великою культурою і великою промисловістю: радянський балет і вугільні копальні [4].

Досить репрезентативними є відеотвори О. Ройтбурда. Митець, для якого медіа-арт став естетичною альтернативою, використовує постмодерністські ідеї інтертекстуальності та іронізму; апелює до психоделічного, галюцинацій, як сфери здатної породити нові смисли. Твір «Психоделічне вторгнення панцерника «Потьомкін» в тавтологічний галю- циноз С. Ейзенштейна» (1998 р.) створений, за словами автора, за художнім принципом вторгнення; це вторгнення паралельної акторської гри [6]. Для здійснення задуманого використано специфічну манеру демонстрації твору - відео проектували в музичному приміщенні на соцреалістичну картину Мучника (присвячену матросам з «Потьомкіна»). Витворювалася певна фікція як результат накладання, що посилювало задуманий автором візуальний ефект.

Український медіа-арт неодмінно позначений ідеями запозичення світового мистецького досвіду, разом з тим має виразну національно-культурну специфіку. Дослідники відзначають живописоцентризм, що має глибокі історично- мистецькі корені. Уже перші твори відео-арту увібрали цю рису автентичного внесення. Так, 1994 р. з'явився відеотвір «Вогні великого міста» В. Єршихіна та В. Машницького. Автори не поривають з «картинністю свого мислення», і це дозволяє порівняти відеотвір з картинами талановитого українського художника О. Голосія [1]. Візуальний ряд твору асоціюється з його картинами: та ж загадковість, таємничість, медитативність, і, звичайно, живописність.

Синтез внесення і запозичення (КодоМовності) демонструють художні ініціативи групи Р Е. П. (Революційний Експериментальний Простір) та SOSra. Їх появу пов'язують з певною точкою відліку нового етапу сучасного мистецтва - Помаранчевою революцією 2004 р. Митці звертаються до злободенних проблем сучасної України: суб- та контркультур, соціальних хвороб суспільства, маргіналів, політичних подій. Твори носять протестний, експериментальний характер; марковані перформативністю і карнавальністю.

Дуже активно візуальне мистецтво відгукнулося на події Євромайдану. Найголовнішим мистецьким об'єктом, який консолідував увесь тогочасний мистецький процес, стала відома ялинка на Майдані у Києві. Сучасна художниця А. Кахідзе вважає Майдан як такий перформансом, спільним художнім актом, роботою з реальністю. За її словами, Майдан - не спектакль, в якому у кожного з героїв є свої слова і відомо, коли буде завіса; тут навіть політики перетворюються на перформерів - впливають на процес, але не керують [7]. Люди на Майдані, на її думку, творять дію, прикладну до відчуття і переживання власної свободи. Доречно в цьому руслі згадати про перформанси, влаштовані театром «ДАХ», зокрема «Не втрачай голову». Співаючи гімн України, актори несли гільйотину, символічно закликаючи людей «залишатися з головою». Мистецтво протесту творили художники Страйк Плакату, Мистецького Барбакану, влаштовували вуличні виставки, діяли стірартисти.

Іншою вагомою національно акцентованою домінантою, що проникає у візуальне мистецтво і виявляє ідею внесення, є екологічна проблематика. Точкою відліку і больової напруги для цього стала Чорнобильська аварія, відгомін якої відчувається досі. 1991 р. до п'ятиріччя аварії засновано асоціацію дизайнерів-графіків «4-й Блок» (назва на згадку про вибух четвертого енергоблоку ЧАЕС). Ініціатором заснування і незмінним очільником асоціації є О. Векленко, митець, професор Харківського державного університету дизайну і мистецтва, ліквідатор аварії на Чорнобильській станції. Учасники асоціації проводять трієнале - міжнародний фестиваль графічного дизайну (екофест). Мистецький форум відбувається кожні три роки і має значний міжнародний резонанс, є однією з найзначніших виставок графіки у світі.

«4-й Блок» ініціює не лише художньо-екологічні проекти, а й займається активною просвітницькою, соціальною екологічною діяльністю, проводить регулярні акції, форуми, майстер-класи. На трієнале 2012 р. порушувалися такі теми: світ після Чорнобиля і Фукусіми, екологічні проблеми (кліматичні зміни, забруднення, збереження біорозмаїття), «екологія культури» (етика і творчість, збереження культурного середовища). Митці обрали для себе мову плакату, адже вважають її найбільш дієвою, ця мова стисла, яскрава, доступна.

Виявом екологічно-культурних домінант в українському мистецтві є ленд-арт Одним із його центрів стало село Могриця на Сумщині і мальовнича місцевість біля нього. Тут починаючи з 1997 р. і впродовж 15 років проводили міжнародний симпозіум під загальною назвою «Простір

Покордоння». Тоді ж організували фестиваль «Весняний вітер». Могриця, за словами дослідниці Є. Моляр, стала Меккою українського ленд-арту [3].

Екологічна неадекватність, болючі проблеми взаємин людини і природи, наслідки нищення природи для людини як біологічної істоти лягли в основу праць, створених виключно на основі природного матеріалу «Консервація туману» (М. Журавель), «Стіна самодостатності» (Ю. Фірсік, І. Швачунов), «Крейдяний час» (П. Бевза, О. Литвиненко), «Жовта діагональ» (А. Блудов, В. Шкарупа) [8, с. 126-127].

У 2013 р. відбувся симпозіум «Покордоння», його куратором виступила А. Гідора. Це проект націлений на осмислення ідеї прикордоння: просторового, емоційного, часового, територіального. Лендартисти об'єднані створенням проектів, дійств, перформансів на відкритому ландшафті. А. Гідора ініціювала створення першого в Україні ленд-арт парку неподалік Могриці в Миропіллі. Зусиллями учасників симпозіуму створено 40 художніх проектів, скомпонованих у три локації - територія довкола озера, у крейдяному кар'єрі і приміщеннях садиби ХІХ ст. Митці звернулися до природних символів та образів (землі, води, сонця, вітру, вогню). Привертають увагу об'єкти А. Гідори - «Дерев'яна обсерваторія» і «Земляний годинник», що виступають певною домінантою парку. А. Самофалов представив скульптурну серію «12 місяців». Проект Є. Мануїлова «Дихання-2» - це динамічні вітрила, натягнуті через озеро. З ним перегукується твір М. Тодорчук і К. Борика «Поплавки» - легкі білі трикутники, що рухаються за вітром по поверхні озера [3]. Ленд-арт поєднує органічні для нашої культури теми і новітні мистецькі прийоми.

Цікава в даному контексті творчість М. Журавля. Митець підготував екологічно-культурний проект «Пасіка», присвячений П. Прокоповичу, який два століття тому винайшов систему вуликів, що не вбивають бджіл. За авторським задумом проект живе паралельно з проблемами суспільства. Художник створив діючі вулики-арт-об'єкти, розмістив їх по українських селах. Аналогічний проект представив на 54 Венеційській бієнале. Це мультимедійна інсталяція - 6-метрова скульптура з дерева, тканини, воску виставлена в церкві Сан Стайє. Ідея проекту - створити соціум в мініатюрі, де храм стає вуликом, а глядачі, що входять у храм, уподібнюються медоносним бджолам. М. Журавель провів паралель між безглуздям насилля в соціумі і тим, як доцільно організований бджолиний рій. Вулик може служити ідеалом для влаштування суспільства.

Отже, екологічно орієнтоване мистецтво на рівні тематики є відображенням ідеї внесення (Мови), а художні техніки пов'язані з запозиченням (Кодом).

Підводячи підсумки, варто зазначити, що до аналізу українського актуального мистецтва можна застосувати КодоМовний семіотичний підхід О. Петрової і проінтер- претувати його як синтез національно-культурних внесень та іншокультурних запозичень. Українському візуальному мистецтву властиві авангардний, новаторський характер, плюралізм і творчий суб'єктивізм, а також вітальність та експресія. Його змістовно-сутнісне наповнення в основному визначене Мовою (національно-культурним внесенням) - пошук національної ідентичності, соціальні, політичні та екологічні проблемні питання. Формотворчі вияви контемпорері-арт вводять його в царину актуальних новітніх візуальних художніх технік, що тяжіють до Коду (іншокультурного запозичення) - інсталяцій, асамбляжу, перформансу, відео-арту, мистецьких акцій, хеппенінгу та ін.

Література

1. Баршинова О. Про актуальне українське мистецтво [Електронний ресурс] / О. Баршинова. - Режим доступу: // http:// www.culturalproiect.org/video/53.html.

2. Баршинова О. Українське мистецтво на межі ХХ-ХХІ століть [Електронний ресурс] / О. Баршинова. - Режим доступу: http://www.culturalproiect.org/ video/99.html.

3. Моляр Е. Первый парк ленд-арта в Украине [Електронний ресурс] / Е. Моляр. - Режим доступу: http://www. artukraine.com.ua/articles/1537.html.

4. Островська-Люта О. Художник на агорі [Електронний ресурс] / О. Островська-Люта // Критика. - Чис. 1-2, 2011. - Режим доступу: http://krvtvka.com/cms/ front content.php?idart=1049.

5. Петрова О. Мистецтвознавчі рефлексії: історія, теорія та критика образотворчого мистецтва 70-х рр.ХХ ст. - поч. ХХІ ст. / О. Петрова. - К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. - 400 с.

6. Пруденко Я. Рабле українського відео-арту. Олександр Ройтбурд. [Електронний ресурс] / Я. Пруденко. - Режим доступу: http://korvdor.in.ua/texts/176-Rable-ukrainskogo-video-artu- Oleksandr-Rovtburd.

7. Сергацкова Е. Алевтина Казидзе: «Майдан - это совместный художественный акт» [Електронний ресурс] / Е. Сергацкова // ART Ukraine. - 24 декабря, 2013. - Режим доступу: http://www.artukraine.com.ua/articles/1774.html.

8. Сидоренко В. Візуальне мистецтво від авангардних зрушень до новітніх спрямувань: Розвиток візуального мистецтва України ХХ-ХХІ ст. / В. Сидоренко. - К.: ВХ[студіо], 2008. - 187 с.

Размещено на Allbest.ru