Традиції та новації, сучасне та надсучасне в творчості Євгена Матвєєва

Олексій Роготченко

Євген Матвєєв -- лауреат найпрестижнішої вітчизняної премії імені Тараса Шевченка. Заслужений художник України. Він -- уже давно сформований митець, який однаково вправно може зробити найскладнішу графічну роботу в забутій нині техніці ксилографії чи намалювати п'ятиметрове живописне полотно, -- з урахуванням найскладніших ефектів кольоропобудови образу, бездоганної композиції, складного і водночас невимушеного малюнку. Художник- професіонал у найкращому розумінні цього слова, Євген Матвєєв опанував практично всі напрямки класичної та сучасної образотворчості. Він автор графічних листів і фотографічних серій, класичного живопису і контемпорарних проектів. Філософ і лютий критик своєї власної творчості, він не терпить напівправди; кожна, навіть найменша за розміром, його робота -- завжди закінчений, бездоганний твір.

Таким чином, мета запропонованої розвідки полягає у філософсько-мистецтвознавчому осмисленні та дослідженні творчості провідного київського митця Євгена Матвєєва. Відповідно, завдання передбачає систематизацію та порівняльний аналіз його творів різних періодів, а також їх співставлення з творами інших митців першого ешелону України та світу.

Євген -- киянин з 1959-го. Родина Матвєєвих (батько був кадровий військовий, який по службі у радянських збройних силах що чотири роки переїжджав у різні гарнізони, від Польщі до Середньої Азії) переїхала до столиці України з Підмосков'я, де у 1950-у і народився майбутній митець. Коріння його роду сягає сивої давнини. Серед прадідів з обох боків присутні польські дворяни (роди Гриневичів та Лашкевичів). Революція 1917-го всіх зробила рівними: маєтки роду націоналізували, а діда по матусиній лінії навіть репресували. Скупий документ свідчить -- «Пропав безвісти». Рід цього художника -- великий і потужний. Багато хто з його родичів були офіцерами царської армії, державними чиновниками;

але траплялися й професійні художники. Тож не дивно, що Євген обрав саме таку професію.

У 1966-у він вступає до Українського поліграфічного інституту ім. І. Федорова, на вечірнє відділення факультету «Графіка», і паралельно з навчанням розпочинає співпрацю з республіканськими видавництвами. Викладачі всіляко підтримують працьовитого юнака. Малюнок і живопис Євгену викладали славнозвісні Михайло Іванов та Ольга Крилова, архітектоніку -- Борис Валуєнко, анатомію -- Людмила Ган. То були радісні часи опанування першоджерел.

«На заняття з малювання і живопису всі роки навчання я ходив з особливою радістю, -- розповість у розмові з мистецьким критиком Євген Матвєєв. -- Відповідь чому -- проста. Мені це дуже подобалося. Михайло Інокентійович Іванов був рисувальник від Бога. Його манера була бездоганна, він продовжував традиції академічної пітерської школи і завжди з особливою гордістю підкреслював, що він український художник і вчить майбутню українську художню еліту. Для мене це було важливо завжди. Але сьогодні, коли світ змінився настільки, що ми навіть у страшному сні такого не могли передбачити, слова вчителя стають віщими. Думаю, що навіть він, національно свідомий і водночас дуже толерантний, не міг би усвідомити, що у Слов'янську будуть гинути люди від рук російських терористів, а у краєзнавчому музеї бомба знищить декілька кам'яних баб скіфського періоду.

Ольга Іллівна Крилова дуже любила експерименти і всіляко підтримувала усе нове та заохочувала будь- яке новаторство у композиції, техніці, манері, і особливо -- у розвитку власного почерку. Така атмосфера створювала особливий дух змагання і величезного бажання творити. На заняття з рисунку я ходив не лише до свого курсу, але й на інші, аби малювати (замість “провідних” дисциплін -- історії марксизму та політекономії). Ті студентські роки згадую як роки цілковитого щастя пізнання світової мистецької культури і пошуку себе в в цьому світі. Вже тоді мене дуже цікавила передова наукова та філософська думка. Окрім світової класики та наукової фантастики, я прочитав всі журнали “Наука і життя” “от корки до корки” -- незважаючи на зміст статей: була то математика, літературні дослідження, історія, фізика чи екологія, або ж устрій ядерної зброї. Сьогодні нічого не зазнало змін. Мені цікаво абсолютно все. Кожен день пізнання нового -- від того, як часто їсть землерийка, до сучасних нанотехнологій, від язичництва до сучасної філософії мистецтва чи сенсу життя як такого. Тому в мене, як мені здається, нема проблем з образним складом мислення. А це основна і найважливіша складова сучасного мистецтва...» -- скаже у розмові з мистецтвознавцем Євген Матвєєв. контемпорарний образотворчий мистецтво художник

У 1972-у Матвєєв закінчує інститут, і в цьому ж році проходить суворий виставком республіканської виставки «Художник і книга». Колегам, мистецьким критикам і відвідувачам дуже подобаються його ілюстрації до науково-популярної книги. Після закінчення першої в житті виставки молодий митець дізнається, що його твори закуплені Національним художнім музеєм. Це була перша перемога.

«Сьогодні більшість розповідей про художнє життя країни тих часів починається з описування власної ролі, і часто буває смішно, коли чую про участь тої чи іншої людини у дисидентському русі. Насправді реальних супротивників системі було не так уже й багато. Але одним з них був мій родич Ерік Катков. Разом з Ламахом, Литовченко, Мельниченко, Зарецьким вони, безумовно, чинили мистецький опір, сповідуючи національні традиції у монументальному мистецтві. Я пам'ятаю, як Катков наприкінці 1960-х ховав в нашій квартирі величезну папку з копіями картин Пікассо. Певне, сьогодні це незрозуміло для сприйняття молодого і навіть середнього покоління митців, а тоді людина могла наразитися на великі неприємності».

У 1972--1973-у Євген служив і війську, а після закінчення строкової служби повернувся до мистецького середовища: активно ілюстрував книжки, і навіть керував експериментальною художньою редакцією Держкомвидаву України. У 1978-у він стає членом Спілки художників. Доросле художнє життя тільки починалося.

«Попри намагання деяких митців та мистецьких критиків змалювати картину художнього життя держави 1970--1980-х як суцільний негатив, можу сказати, що це сильне перебільшення. Ми багато працювали, дивились іноземні видання, брали участь у республіканських та всесоюзних виставках, де спілкувалися з молодими художниками з Прибалтики, Грузії, Вірменії, сходу імперії, країн соцтабору. У 1977- у редакція, де я працював, вперше в історії УРСР була нагороджена медаллю книжкової виставки у Лейпцигу -- найпрестижнішій столиці книговидання соцтабору (ІВА-77). Графічний і дизайнерський рівень робіт учасників був напрочуд високий. Навіть сьогодні, після винайдення нових поліграфічних технологій і комп'ютерних програм, далеко не всі вершини майстерності тих років подолано. Та простого ілюстрування мені вже було замало. Хотілося працювати в офорті -- загадковій і неслухняній техніці, яку багато художників побоювалися».

Кінець сімдесятих народжує цікавий творчий гурт-тандем -- Євген Матвєєв, Михайло Шевченко. Амбітні молоді хлопці, ці худож- ники створюють, здавалося б, нездійсненне -- цикл великих офортів до непростого твору, а саме -- до «Капіталу» Карла Маркса. Справа в тім, що дозволи на такі роботи треба було отримувати у спеціальних органах Держкомвидаву. Новаторська пропозиція молодих митців перелякала старожилів закладу і одразу зустріла нечуваний супротив. Головним аргументом було те, що офіційна колективна думка вважала неможливою ілюстрацію саме цієї праці. Іншими словами, таке було зовсім небажаним. Та трапилося чудо. У довготривалій розмові з Головою Держкомвидаву А. Пащенко Євген зумів переконати останнього, що надбудову «Привід бродить по Європі...» можна спробувати проілюструвати. Після перегляду перших ескізів було досягнуто згоди. Усю відповідальність брали на себе митці. Почалася кропітка робота, яка тривала до весни 1982-го.

А далі трапилась несподіванка. Твори українських графіків на виставці у Лейпцигу -- ІВА-82 -- отримали золоту, срібну та бронзову медалі. В розробці оформлення та ілюструванні всіх цих видань Євген брав безпосередню участь. Експозиція СРСР була найбільшою за розмірами та найпотужнішою за кількістю репрезентованих художників. Перегони відбувалися на тлі великої кількості професійних видань з Москви, Ленінграду, Риги, Вільнюсу, Ташкенту, Тбілісі, Мінську, де працювали найкращі книжкові графіки, але. Срібною медаллю за проілюстрований «Капітал» були удостоєні Є. Матвєєв і М. Шевченко з Києва. Після цього факту в мистецтвознавчих колах СРСР дуже повільно почали визнавати ствердження української національної школи політичної книги.

А для Євгена та Михайла тріумф продовжувався. У 1983-у за цикл офортів до «Капіталу» їм була присуджена Срібна медаль Академії мистецтв СРСР, яку вручив особисто Дмитро Шмаринов. У вступному слові академік зазначив, що у даному творі політична складова залишається на другому плані, а головною ознакою є художня цінність ілюстрацій і абсолютна органічність архітектоніки книги.

Успіх не затьмарив голову молодому митцеві. Він активно займається станковою графікою, малюнком, пастеллю, офортом, літографією, емаллю, практикує з олійними фарбами.

Початок 1980-х приносить нові знайомства й зустрічі у мистецькому гурті імперії. Євгена запрошують на міжнародні творчі групи «Молодость страны» у Дзинтарі та Сенежі. Там збираються «вершки» графічного мистецтва держави. Творчими групами керують метри світового рівня -- Георгій Якутович, Ілля Богдеско. Своїм прикладом вони підвищують рівень учасників груп до нових, небачених раніше висот. Євген Матвєєв наближується до рівня керівників.

Наприкінці 1980-х Є. Матвєєв бере участь у відновленні Національного музею Тараса Шевченка. У жанрі монументального живопису ним створені дві масштабні композиції за творами поета -- «Сон» і «Три літа».

У 1990-у Матвєєву пощастило взяти участь у Осінньому Салоні в Парижі -- найпрестижнішій європейській художній виставці. Україна репрезентувала лише вісім представників, причому виключно живописців. Серед них були Тетяна Яблонська, Віктор Григоров, Олена Рижих, В'ячеслав Шаталін та інші художники. Далі -- арт- саміт у Техасі, організований радником президента США Гайом Чипменом; живопис Матвєєва від України подаровано народу Техасу.

Наступний період, як жартує митець, -- портретний. Його цікавлять портретні образи, їх внутрішній стан і психологічна складова. Робіт зроблено десятки. Найбільш вдалі -- образи Нельсона Мандели, Біла Клінтона, принцеси Діани, королеви Єлизавети. Втім, цей період ніколи і не закінчувався.

У 2001-у художник отримує нове цікаве завдання і замовлення. Керівництво Верховної Ради України доручає Парламентському видавництву розробити і виконати церемоніальний примірник Конституції України. Разом із дизайнерами та ювелірами Євген Матвєєв втілює у життя цю роботу. Відтоді усі очільники держави складають присягу, тримаючись саме за цей фоліант.

Від початку 2000-х і донині художник плідно працює над проектом, що має реальну дату старту і не має закінчення -- «Капсула часу». Це об'єднаний художній мега-марафон, складовими частинами якого є всі інші художні проекти митця.

Є. Матвєєв -- автор і учасник багатьох арт-проектів: «Цифровий живопис» (2002), кітчевий жартівливий проект «Джаз-арт» (2003- 2005),«Антитерор» (2004), «Сни про Дрезденську галерею» (2005), мегапроекту «Комунікація ХХІ» («Нічого особистого», «Мило», «Війна», «Усамаманія», (розпочато в 2008) тощо. Всі вони інтегровані в життя сучасної міжнародної спільноти і є на сьогодні одними з найцікавіших і найперспективніших як в Україні, так і за її межами. Крім того, Євген Матвєєв -- учасник міжнародних бієнале у Києві 2005, 2007, 2011 та 2012 рр., а також у Стокгольмі -- 2006, і т. д.

Євген Матвєєв сьогодні -- дуже популярний художник. Його твори беруть участь практично в кожній великій мистецькій акції

України. Останнім часом він зорієнтований переважно на концептуальне контемпорарне мистецтво. Його твори вирізняються серед інших міцним академічним малюнком і майже фотографічною, якщо цього потребує образ, передачею зображуваного.

«Я сприймаю практично усі системи і напрямки сучасної образотворчості, -- за умови, що твори зроблені професійно, гармонізовані, а образи не запозичені. Мені однаково імпонують Васильківський і Левченко, Седляр і Капур, Муракамі і Тіціан, Гойя і Матісс, експресивна німецька школа (Базеліц) і Баскія, суворий стиль і археологічні знахідки Ольвії, кіммерійські розписи і опіш- нянська кераміка. Коли в тебе чітка життєва і мистецька програма -- все довкола не стає вінегретом, а навпаки, лягає кожне на свою поличку і, зрештою, допомагає, а не шкодить. Я ніколи не підлашто- вувався під когось. Навіть у далекі студентські роки, чи у тих випадках, коли треба було просто заробляти гроші чи виконувати тупі армійські завдання -- завжди залишався собою. Я досі не сприйняв салон і салонні смаки. Інколи кепкую сам із себе, бо те, що вимагає масовий покупець сьогоднішнього художнього продукту, можу зробити з легкістю. Але таке мені не цікаво. І не роблю».

Висновок. Євген Матвєєв -- знаний український митець. Це самобутній художник з дуже великим потенціалом, чий творчий діапазон охоплює практично всі жанри сучасного образотворчого мистецтва, а також літературну діяльність. А в сучасному книжковому мистецтві України постать Є. Матвєєва -- одна із найзнач- ніших.

Література

1. Бадяк В. Радість від творчості // Альманах 95-96: Мистецький науково-популярний ілюстрований щорічник. -- Львів, 1997. -- С. 89.

2. Блакитний Е. Мораль зневіри чи віри? (До проблеми сучасного мистецтва) // Нотатки з мистецтва. -- 1982. -- № 22 (вер.). -- С. 5-8.

3. Вівташ Ю. Суворі міти на схилі століття // Артанія: Альманах. -- К., 1996. -- Кн. 2. -- С. 17.

4. Вишеславський Г. А. Зростання постмодерністських тенденцій в сучасному візуальному мистецтві України кінця 1980 -- початку 1990 рр. країни // Сучасне мистецтво: Наук. зб. -- К., 2007. -- Вип. 4. -- С. 99-138.

5. Голубець О. Нова кон'юнктура у мистецтві 1990 років // Вісник Львівської академії мистецтв: Зб. наук. праць. -- Львів, 2000. -- Вип. 11. -- С. 270-278.

6. Гюнтер Х. Тоталитарное государство как синтез искусств // Соц- реалистический канон: Сб. ст. / Под общ. ред. Х. Гюнтера и Е. Добренко. -- СПб., 2000. -- С. 7-15.

7. Добренко Е. Соцреалистический мимесис, или «жизнь в ее революционном развитии» // Соцреалистический канон: Сб. ст. / Под общ. ред. Х. Гюнтера и Е. Добренко. -- СПб., 2000. -- С. 459-471.

8. Лагутенко О. У вирі мистецьких імпрез // Образотворче мистецтво. -- 2001. -- № 3. -- С. 68-69.

9. Мигунов А. С. Vulgar. Эстетика и искусство второй половины ХХ века. -- М., 1991.

10. Роготченко О. Сьогоднішнє мистецтво здалеку й зблизька // Українське мистецтво. -- 2003. -- № 1. -- С. 54-55.

11. Федорук О. Мистецтву потрібна опіка держави // Образотворче мистецтво. -- 1999. -- № 3/4. -- С. 80-82.

Анотація

В даному дослідженні розглядається розвиток сучасного контемпорарного образотворчого мистецтва на прикладі однієї зі знакових постатей сьогоднішнього арт-процесу -- художника Євгена Матвєєва. Зацікавленість саме його творчістю пояснюється принциповою відмінністю творів автора від переважної більшості учасників українських та світових мистецьких виставок, форумів, бієнале. Особливу увагу приділено дослідженню його творчого шляху та тих видозмін у мистецькому баченні, які відбувалися протягом сорока останніх років. Євген Матвєєв -- митець сучасний і проповідує лише власні концепції, які часом випереджають загальні мистецькі досягнення. Аналіз мистецького доробку художника допомагає більш глибоко прослідкувати потужний рух сучасної української образотворчості й зрозуміти пошуки у творчих особистостей найцікавішого з нашої точки зору періоду вітчизняного мистецького процесу, а саме 1970-2014-го.

Ключові слова: contemporary art, арт-процес, Євген Матвєєв.

В настоящем исследовании рассматривается развитие современного изобразительного искусства contemporary art на примере одной из знаковых фигур актуального арт-про- цеса -- Евгения Матвеева. Заинтересованность творчеством именно этого художника объясняется принципиальным отличием призведений автора от большинства участников украинских и мирових выставок, форумов, биеннале. Особое внимание уделено исследованию творческого пути художника и тех трансформаций, которые он претерпел в течение последних сорока лет. Евгений Матвеев -- художник современный и исповедует исключительно собственные концепции, которые часто опережают общепринятые достижения в искусстве. Анализ творчества художника помагает глубже проследить мощное движение современного украинского изобразительного искусства и осознать пути развития творческих индивидуальностей среди самых интересных представителей культурного процесса страны. Период изучения охватывает 1970-2014 гг.

Ключевые слова: contemporary art, арт-процесс, Евгений Матвеев.

Размещено на Allbest.ru