Український гравер Іван Филипович та його "волинська спадщина"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівська національна наукова бібліотека України ім. В. Стефаника

Український гравер Іван Филипович ТА ЙОГО “ВОЛИНСЬКА СПАДЩИНА”

Мердух Ю. М.

молодший науковий працівник

Анотація

филипович графічний волинський гравюра

Відокремлено з графічної спадщини львівського митця Івана Филиповича твори, які стосуються минулого волинської землі у середині XVIII ст. Незначна кількість ілюстрацій волинської тематики зумовлена насамперед продуктивною діяльністю місцевої почаївської друкарні та її граверів. Волинські гравюри І. Филиповича є дуже цінним джерелом додаткової інформації про різні аспекти тогочасного життя цього краю.

Ключові слова: гравер, Іван Филипович, Волинь, портрети, ікони, статуя, герби.

Annotation

Merduch Ju. M., Junior Researcher of Lviv National Scientific Library of Ukraine Named By V. Stefanyk

Ukrainian engraver Ivan Fylypovych and his Volyn heritage

The article deals with graphic heritage of Lviv artist Ivan Fylypovych concerning Volyn land in the middle of the XVIII century. A small number of illustrations Volyn subjects primarily due to productive activities Pochaevskoi print house and its engravers. Volyn engravings of I.Fylypovych is a valuable source of additional information on various aspects of contemporary life in this region.

Keywords: engraver, Ivan Fylypovych, Volyn, portraits, icons, statue emblems.

Аннотация

Мердух Ю. М., младший научный сотрудник, Львовская национальная научная библиотека Украины им. В. Стефаника

Украинский гравер Иван Филипович и его “волынское наследие”

Обособленно с графического наследия льеоеского художника Ивана Филипповича произведения, относящиеся к прошлому волынской земли в середине XVIII в. Незначительное количество иллюстраций волынской тематики обусловлено, прежде всего, продуктивной деятельностью местной почаевской типографии и ее граверов. Волынские гравюры И. Филиповича являются очень ценным источником дополнительной информации о различных аспектах жизни этого края.

Ключевые слова: гравер, Иван Филипович, Волынь, портреты, иконы, статуя, гербы.

Виклад основного матеріалу

Вивчаючи історію України, все більше науковців вживають поняття “Великої Волині”, під якою розуміють терени, що у різний час входили до Волинської землі (кінець X - середина XVI ст.), Волинського воєводства (середина XVI - кінець XVIII ст.) і Волинської губернії (початок XIX ст. - 1918 р.).

Про співпрацю Івана Филиповича (|24 квітня 1766 р.) з відомими волинськими (почаївською та бердичівською) друкарнями наразі відомо лише за кількома їхніми стародруками та граверними кліше [2, № 1639; 3, № 2340, № 2488; 6, с. 123; 7, с. 33]. Окрім цих волинських видань, існує чимало посередніх вказівок на різнорідні волинські контакти майстра. В обох напрямах діяльності І. Филипович переслідував лише практичний бік справи - виконував замовлення. Відтак його спадщина рідко привертала увагу дослідників, окремі її напрями, зокрема, й волинський, не висвітлювалися взагалі, постаючи на сторінках друкованих видань хіба що в принагідних згадках про поодинокі пам'ятки, що виступали свідченням волинських інтересів майстра. Однак доля забуття спіткала й інших майстрів, на відміну від їхніх попередників - Леонтія та Олександра Тарасевичів, Івана Щирського. Про них є вже декілька монографій [10; 11; 12]. З часом коли буде докладніше опрацьована граверська й друкарська спадщина І. Филиповича можна буде належно оцінити роль майстра в історії української культури XVIII ст. Вкрай важливим для цього є розкриття мало досі опрацьованого багатого фонду графіки Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника. Тут знаходяться декілька маловідомих гравюр майстра, які відтворюють постаті, пам'ятки та події з історії та культури Волині.

Окремі з них уже знайшли висвітлення у науковій літературі. 2004 р. опубліковано декілька портретів, які виконав І. Филипович [13, с. 317-320 (№ 432-439)]. Крім того, про “волинські” зображення князя Януша Любартовича Санґушка (1712-1775), власниці Горохова, волинської каштелянової Анни Вієльгорської (16391706) та кременецької черниці Анни Розалії Омєцінської (1709-1731), митрополитів Атаназія Шептицького (1686-1746), який був настоятелем Жидичинського Свято-Миколаївського монастиря, та Лева Шептицького (1717-1779), який помер та похований в Радомишлі, тоді резиденції глави Уніатської Церкви, вже йшлося у авторській статті про портретну спадщину майстра [5, с. 336-340]. Але це далеко не повний їх перелік. Надалі залишається чимало невідомих у їх волинському контексті творів львівського майстра. Передусім, це декілька портретів визначних в історії волинського краю постатей. Окрему групу становлять зображення волинських ікон Богородиці. Рідкісними є гравюри скульптур Ісуса Христа. Відзначимо й геральдичні композиції волинської шляхти. Цінність зазначених творів І. Филиповича для дослідження минулого Волині безсумнівна, оскільки, її культурна спадщина чимало втратила у час двох світових воєн та наступних повоєнних лихоліть. Відтак закономірно, що багато пам'яток безслідно зникли й нині знані лише в зображеннях, найдавніші з яких нерідко належать саме йому. Крім того, написи на гравюрах подають додаткову інформацію про різні аспекти життя Волині середини XVIII ст.

Галерея портретів І. Филиповича нараховує за найновішими даними 16 одиниць, серед яких, крім п'ятьох уже згаданих, є ще два зображення волинських сучасників майстра: високомистецький портрет князя Іґнація Пйотра Сапеги (1721-1758) та посмертне зображення тіла Стефана Студзінського (1750-1753), яке лише умовно можна віднести до зазначеної групи. У збірці відділення відсутні ці маловідомі гравюри, які, попри прив'язаність до Волині, ніколи не розглядалися у відповідному контексті.

Портрет І. Сапеги - волинського посла до польського сейму вперше опублікував В. Січинський [9, с. 36, XXXIV (іл. 47)]. П. Жолтовський визнав його найкращим у творчості майстра [1, с. 306]. Погрудне зображення князя І. Сапєги вписане в овальне обрамлення, на якому вміщено латиський напис: “IGNATIUS SAPIEHA PINCERNA М. D. L.” та авторський підпис: “І. Filipovicz sc.” [25, s. 613]. З огляду на присутність титулу чашника Великого князівства Литовського, гравюру можна датувати 1740-1744 рр. Вінцем його політичної кар'єри стала посада мстиславського воєводи (1750) [25, s. 612-613]. При вивченні збірки відділення вдалося виявити виконане олівцем, дотепер не індентифіковане зображення “Сапєги, мстиславського воєводи” з серії копій живописних портретів Підгорецького замку. Зіставлення з гравюрою І. Филиповича показало їх повну відповідність, що доводить виконання гравюри з аналогічного зразка.

Інший твір майстра у багатьох енциклопедичних статтях відомий, як “портрет” С. Студзінського [18, s. 100; 22, ПО (Nr. 44); 14, р. 363; 23, s. 559; 6, с. 123; 9, с. 36; 17, s. 454; 15, s. 237; 24, s. 220]. Підставою до появи цієї гравюри стала смерть трирічного хлопчика в околицях Житомира, яка привела до переслідувань євреїв. Напис інформує також про джерело її *походження: “Obraz ktorego Oryginal iest w r^kach I. O. Wyzyckiego ArcyBiskupa Met - || ropol: Lwow: przyslany z Zytomirza, Dzieci^cia pulczwarta lat maj^cego Stefana Studzienskiego, Syna urodzonych Adama у Ewy z Wychowskich Studzienskich w welki pi^tek zchwytanego a || w sobot§ poszabasie okrutnie nieslychanym sposobem od 2ydow zamordowanego, z ktorych iedenastu || pasy darto у ciertowano trzynastu zas Chrzest Sty otrymali. An[no] D[omi]ni 1753. Die 26 Maj” [19, s. 70, 295 ii. (XVII.25)]. Інтерес до події, викликаний її трагічністю та небуденністю, знайшов відгук у діяльності й інших граверів XVIII ст., зокрема львівського майстра Георгія Вишловського [19, s. 206, 463 ii. (LXXL4)].

Поруч з портретними зображеннями доробок І. Филиповича нараховує і 47 одиниць зображень ікон Пресвятої Богородиці [15, s. 236]. Найповніше (32 твори) їх описав В. Новаковський [20, s. 825; 15, s. 232]. З його переліку не вдалося виявити Холмської [15, s. 230, 235; 24, s. 220], Володимирської [15, s. 235], Луцької [22, s. 108; 20, s. 428 (Nr 537); 9, с. 36], Зимнянської [8, Ко1084; 20, s. 782 (Nr 896); 7, с. 33], Томашівської [22, s. 108; 20, s. 665 (Nr 776); 9, с. 36; 2, № 1583] гравюр волинських ікон.

Що ж до гравюр Почаївської Богородиці роботи І. Филиповича в літературу від початку закралися кілька неточностей - наприклад, загальновідомий титульний аркуш виданого 1759 р. Літургікону з Богородицею та двома святими Петром і Павлом й видом Успенської церкви у Львові [2, № 2085, іл. (с. 113)] тривалий час вважали зображенням Почаївської ікони та Почаївської обителі [18, s. 101; 22, s. 110; 20, s. 520-521 (Nr 597)] - навіть дослідники, які правильно описали титул, не зауважили цього очевидного огріху [6, с. 123; 2, № 2085 і (с. 113); 19, s. 69, 293 іі. (XVII.21)]. Крім того, дослідники творчості І. Филиповича не прокоментували присутності в каталозі Ю. І. Крашевського інформації про датований 1734 р. естамп “Prawdziwa miara Stopek...” із зображенням Почаївської Богородиці, так само віднесений до доробку львівського майстра [18, s. 100]. Це прикре упущення ще й з огляду на те, що найперша віднотована досі гравюра майстра з' явилася у Любліні 1741 р. [15, s. 231], тобто через сім років. Проте пошуки у збірці Інституту дали несподіваний результат - насправді зазначена гравюра має напис: “Prawdziwa | miara Stopek NSSP. || mArYI || u W W. OO Dominikanow || w Podkameniu na skale Sw | Gory Rozancowey Cudo || wnie wyrazonych у od | Stolicy Apostolskiey j Approbowanych || Roku P. 1734” [№ 18106, 18x6,4; x4 надійшла з колекції Я. Г. Паліковського]. Тобто, вона відтворює слід Богородиці не в Почаєві, а в сусідньому Підкамені. У відбитку підпис обрізано, що не дозволяє однозначно, як ствердити, так і спростувати належність гравюри до творчої спадщини львівського гравера. Зрештою, до Почаєва нині можна віднести лише одну гравюру І. Филиповича - Богородиці з кириличним написом: “Ізображеніє образа Почайовской Богородиці” [s. 520 (Nr 596)].

Маловідоме і рідкісне зображення Підкамінської Богородиці [№ 75114, 14,4x8,9; 15,8x10,1 - надійшла з колекції Народного Дому] з назвою: “Thaumaturga Imago В. V. MARI^ in Monte Sacratissimi Rosarii || Ord: Prsed: Coronata a Benedicto XIII.” та видом монастиря, де вона зберігалася - нижче чорним чорнилом від руки зазначено “Podkamien”. Ще нижче справа підпис: “І. Filipovicz sculp. Leopoli.” [20, s. 531 (Nr 632)].

Ікона Заславської (нині місто Ізяслав Хмельницької області) Богоматері з гравюри І. Филиповича [№ 18178, 13,1x7,7; 14,2x7,9 - надійшла з колекції Я. Г. Паліковського], як і його наступні п'ять творів цього жанру з іконами з різних місцевостей Волині знаходяться у збірці відділення. Вона дуже нагадує Ченстоховську (оригінал був копією Ченстоховської), обведена розкішним рокайльним обрамленням і написом: “Prawdziwy wizerunek Cudownego Obrazu Nss. Maryi Panny w Kosciele Zaslawskim WW. OO. Bernardynow na Wolyniu” на нашому примірнику авторський автограф обрізано, він відомий з опису В. Новаковського: “J. Filipovicz sc. Leop.” [18, s. 100; 22, s. 109; 20, s. 777 (Nr 891)]. Датування гравюри підказує напис на її звороті: “PIESN Do Matki Nayswit^szey w Kosciele Zaslawskim WW. OO. Bernardynow Prowincyi Ruskiey Cudownemi laskami Slyn^cey Ex voto Napisana Die 15. Maj 1762 Anno”.

І. Филипович увічнив також ікону з Бору поблизу Красноброду неподалік від Томашева. Згідно з В. Новаковським та нашими спостереженнями, існують два її варіанти, що відрізняються присутністю чи відсутністю підпису майстра. Обидві гравюри прикрашають книгу Яцека Маєвського: “Pustynia w Ray zamieniona przy odmian? у alteracyi czasow...”, виданого у люблінській друкарні ордену єзуїтів 1753 р. [16, s. 43-44] - непідписаний “Wizerunek Cudownego obrazu N. Р. MARYI u W. OO. Dominika || now w Boru pod Krasnobrodem” [№ 18034, 12,8x7,6; 12,9x7,8 - надійшла з колекції Я.Ґ. Павліковського] І. Филиповича зберігається в єдиному примірнику у збірці відділення [18, s. 100; 22, s. 108 (№ 20); 20, s. 337-338 (Nr 455-456); 9, с. 36; 19, s. 6768, 291 (ii. XVII. 15)].

Відомо про п'ять гравюр ікони Пресвятої Бердичівської Богородиці, які виконав майстер [20, s. 20-22 (Nr 9-14)]. У результаті вивчення збірки відділення виявлено лише три, одна з яких зазначена в каталозі В. Новаковського. Невідоме досі зображення Бердичівської Богородиці [№ 75106. 11,4x6,3; 16,9x10,7 - надійшла з колекції Народного Дому] має оригінальну композицію алегорично-символічного змісту, під якою наступний напис: “ANNUS || GRATIS Beneficio SS. D. N. || PAP^A BENEDICTI XIV || Gentilitiarum Fluminum insluxu || Mari gratiarum liberaliter || IMMERSUS || Immenso Divorum Caelicolara applause || GLORIOSUS || Regina Sanctoru Omniu B. V. MARIAM || Sua in Imagine Berdiczoviensi innumeris || gratis ac miraculis clarissimam Coronans || A.[nno] Regis Regum || 1756”, нижче посередині: “ex. typ. I. Filipo”.

Друга гравюра Бердичівської Божої Матері [№ 75108. 10,8x6,3; 17,2x10,7 Надійшла з колекції Народного Дому] “Prawdziwy Wizerunek Obrazu N. Р. MARYI u WW. OO. Kar || melitow Bossych na Ukrainie w Berdyczowie cudami Slynqcy” та розташований нижче праворуч підпис: “І. Filipowicz Sc. Leopoli”. [20, s. 22 (Nr 14); 21, s. 25 (Nr 218); 19, s. 65, 290 ii. (XVII.8.)].

Інше зображення Бердичівської Богородиці “Vera Effiges В. V. Marie Berdiczoviensis apud P. P. Carm: Disc: miraculis Cr[a?]” [№ 17810, 14,3x7,6; 16x9,4 - надійшла з колекції Я.Ґ. Павліковського] має оригінальну композицію з іконою, вівтарем та інтер'єром костела кармелітів - нижче є підписи - ліворуч “C.P.S.R.M.”, а праворуч “І. Filipowicz Sc. Leopoli” [20, s. 21 (Nr 12); 21, s. 25 (Nr 217)].

У графіці XVIII ст. чималої популярності набули два типи зображення Ісуса Христа. Перше з них - Розп'яття, знане, зокрема, з доробку І. Филиповича [2, № 2026, 2058; 3, № 2461, 2482]. Іншою групою пам'яток релігійного характеру, що відносяться до минулого Волині, є гравюри, на яких зображені скульптури Ісуса Христа “Назарейського” - показаного народові в найбільшому приниженні. Цей культ, який виник в Іспанії, поширив орден тринітаріїв. Так, гравюра скульптури в монастирському костьолі у Теофілополі (КаміньЧолгані) [№ 75167. 68x47,4; 70,7x49,7 - надійшла з колекції Народного Дому] є найбільшим за розміром графічним твором львівського майстра. Він відтворює скульптуру коронованого терновим вінком, зв' язаного й одягнутого у власяницю Христа в момент, коли його після тортур допитував Понтій Пилат. Обставини появи скульптури на Волині засвідчує напис: “Statua Р. IEZUSA NAZARANSKIEGO || od Benedikta XIII Papieza benedikowana, || w Kosciele Teofilskim W. W. O. O. Trynitarzow || Munficencyq || I. O. Xi^zney Iey Msci z Sieniawskich || JABLOnOWsKIEY|| Chorqzyney W. Koronney: Erigowanym || Lokowana, ktora Statua na tym miey - || scu przez poboznosc zgromadzaiqcych si§ || ludzi w welkim iest po - || sznowaniu”. У правому нижньому куті знаходиться підпис - “Joa Filipowicz scul Leopoli 45” [18, s. 100; 22, s. 107; 19, s. 69-70, 293 ii. (XVII.22)].

1740 p. у Браїлові на Вінниччині белзький каштелян Францішек Салезій Потоцький заснував костел з монастирем тринітаріїв. Тут зберігалася інша Статуя Ісуса Назарейського, яку й відобразив І. Филипович на гравюрі з написом: “Illsmo, & Ехееіі. D. D. Francis: Sal: POTOCKI || Incisori Regni, Regimentario Grli Exercit, Regni || in Partib. Ukrainen: locati, Capitan: Belzen: efc. Fundator || ac Benefactori Munificentissimo Convent, Brahyloviens || Р. Р. Trinitariorum D. D. D.” - нижче, під зображенням посередині напис: “І. Filipowicz Sc. Leopoli.” - на звороті назва з датою: “Piesn o Panu Jezusie Nazaranskim. W kosciele Brahylowskim WW. OO. Trynitarzow laskami slynqcym, przy assystencyi Zwierchnosci Duchowney Solennie Introdukowanym. R. P. 1744. 16. Maia.” з початком тексту пісні, яка, можливо, належала до неатрибутованого в науковій літературі друку. У збірці є два примірники цього естампу [1) № 17557, 10,8x6,3; 17,2x10,7 - надійшла з колекції Я.Ґ. Павліковського; 2) № 75142, 14,1x7,9; 14,9x9 - надійшла з колекції Народного Дому].

Герби - найпоширеніші після віньєток книжкові гравюри XVIII ст., яких у доробку І. Филиповича нараховано 27 одиниць [15, s. 236]. Однак, “волинськими” можна вважати лише декілька гербів місцевих шляхетних родів, виконаних для своєї та чужих друкарень. Йдеться про герби родів Мрозовицьких і Пузин 1746 р. [2, № 1580], київського греко-католицького офіціала з осідком в Радомишлі Михайла Приймовича 1756 р. [2, № 1978], князів Чорторийських (1760) [2, № 2192], Радивилів (1760, 1763) [2, № 2192, 2306], Четвертинських (1763) [2, № 2296].

У збірці виявилися лише дві відомі такі гравюри. Перша - розкішна геральдична композиція із зображенням п' ятипільного герба - є в двох примірниках і має напис: “Pes, foleae, Falx juncta Cruci, Floresq[ue]; Volueri || Regnum His stat, graditur, floret, in alt: volat” і підпис: “Filipowicz sc. L.” [1) № 9258, 11,5x7,3; 14,3x8,5 - надійшла з колекції В. Баворовського; 2) № 75101,

21,6x13,3; 23,1x14,5 - надійшла з колекції Народного Дому]. Вона походить із твору Фаустина Ґродзіцького “Theatrum eloquentiae illustrium personaram apparatu... (Львів, друкарня колегіуму, 1745) [18, s. 101; 22, s. 109; 2, № 1528; 19, s. 71, 296 il. (XVII.28)]. Герб належав власникові Острога князеві Станіславу Вінценти Яблоновському (1694-1757), що підтверджує * латиномовна присвята на звороті гравюри.

Друга ж велична геральдична композиція з назвою “Trinae Stemma Domus trino celeb retur ho no re || Trinum: perfectos, hoc probat esse viros” та підписом: “Ioannes Filipowicz Sculp: Leopoli” [18, s. 101; 22, s. 109; 19, s. 71, 295 il. (XVII.27.)]. Тут зображено три герби княжих родин Четвертинських,

Радивилів та Оґінських, які володіли маєтками на Волині [№ 75098, 11,4x7,2; 14,4x6,3 - надійшла з колекції Народного Дому].

Розглянута графічна спадщина І. Филиповича відображає лише окремі історичні постаті, архітектурні споруди, ікони, скульптури, геральдичні символи світської й духовної еліти волинських земель. Його ілюстраторська діяльність передусім спрямовувалася на обслуговування власної та інших львівських друкарень - незначну кількість “волинських” робіт майстра можна пояснити скромним розвитком друкарства в регіоні та використання місцевими замовниками власних кадрів. Окремих волинських слідів у творчості львівського майстра досі не зауважили дослідника - назагал “волинська тематика” І. Филиповича відобразила чимало

подій, сторін та пам'яток світського та духовного життя Волині XVIII ст. й під цим оглядом заслуговує подальшого вивчення.

Список використаних джерел

1. Жолтовський П. М. Графіка / Павло Жолтовський // Історія українського мистецтва. В 6-ти т. [Голов, ред. колегія: М. Бажан (голов, ред.) та інші]. Київ, Акад - наук УРСР - Голов, ред. Української радянської енциклопедії, 1968. Т.3: Мистецтво другої половини XVII - XVIII століття. 439 с. з іл.

2. Запаско Я., Ісаєвич Я. Пам'ятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків, виданих на Україні. Книга друга. Частина перша (1701-1764) / Яким Запаско, Ярослав Ісаєвич. Львів: Видавництво при Львівському державному університеті - Видавничого об'єднання “Вища школа”, 1984. 132 с., іл.

3. Запаско Я., Ісаєвич Я. Пам'ятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків, виданих на Україні. Книга друга. Частина друга (1765-1800) / Яким Запаско, Ярослав Ісаєвич. Львів: Видавництво при Львівському державному університеті - Видавничого об'єднання “Вища школа”, 1984. 127 с., рис., іл.

4. Лильо О. Посмертний опис майна львівського гравера і друкаря середини XVIII століття Івана Филиповича / Орест Лильо // Записки Наукового товариства ім. Т.Шевченка. Львів, 1998. Т. ССХХХVІ: Праці комісії образотворчого та ужиткового мистецтва. С. 464-475.

5. Мердух Ю. Портрети Івана Филиповича у графічній збірці Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника / Юрій Мердух // Буття в мистецтві: Збірник наукових праць та матеріалів на пошану Степана Костюка з нагоди 80-річчя / НАН України. ЛНБ ім. В. Стефаника; наук. ред. і упоряд. Купчинська; відп. ред. М. Романюк. Львів, 2007. С. 335-347.

6. Попов П. Матеріали до словника українських граверів / Павло Попов / Український науковий інститут книгознавства. Київ, 1926. 137 с.: мал.

7. Попов П. Матеріали до словника українських граверів. Додаток І / Павло Попов / Український науковий інститут книгознавства. Київ, 1927. 33 с., іл.

8. Подробный словарь русскихъ граверовъ XVI-XIX вв. Составилъ Д. А. Ровинский. (Посмертное изданіе). съ 720 фототипиями и 210 цинкографшями въ тексте / Дмитрий Ровинский. Санкт-Петербургъ: Типографія Императорской Академии Наукъ, 1895. Том II: К-®. 1248 колонок.

9. Сочинський В. Історія українського граверства / Володимир Січинський. Львів: Накладом редакції “Записок ЧСВВ.”, 1937. 72 с., XLIV іл.

10. Степовик Д. В. Іван Щирський: Поетичний образ в український барокковій гравюрі / Дмитро Степовик. Київ: Мистецтво, 1988. 156 с: іл.

11. Степовик Д. В. Леонтій Тарасевич і українське барокко / Дмитро Степовик. Київ: Наукова думка, 1986. 236 с., іл.

12. Степовик Д. В. Олександр Тарасевич / Видатний діяч українського образотворчого мистецтва XVII ст. / Дмитро Степовик. Київ: Мистецтво, 1975. 136 с., іл.

13. Український портрет XVI-XVIII ст.: Каталог-альбом / Авт.-уклад.: Г. Бєлікова, Членова. К.: Артанія Нова, 2004. 351 с., іл.

14. Benezit Е. Dictionaire critique et documentaire des peintres, sculpteurs, dessinateurs et graveurs de tous les temps et de tous les pays par un groupe d'ecrivains specialistes francais et etrangers. Nouvelle edition entierement refondue, revue et corrigee sous la direction des heriters de E. Benezit / Emmanuel Benezit. E. 4: Dughet-Gillet. Paris: Libriare Grand, 1976. 728 p.

15. Chwalewik E. Jan Filipowicz rytownik i drukarz (Z dziejow exlibrisu lwowskiego) / Edward Chwalewik // Studia nad ksi^z^. poswi^cone pami^ci Kazimierza. Pieckarskiego. Wroclaw, 1951. S. 223-239.

16. Estreicher K. Bibliografia Polska / Karol Estreicher. Krakow: czcoinkami drukarni Uniwersytetu Jagiellonskiego pod zarz^dem Jozefa Filipowskiego, 1898. T. XXII: M-My. 673 s.

17. Dunikowska I. Filipowicz Jan Jozef / Irena Dunikowska // Polskij Slownik Bibliograficzny. Krakow: nakladem Polskiej Akademii Umiej^tnosci z zasilku Prezydium Rady Mimistrow i Wydzialu Ministerswa Oswiaty, 1948. T. 6. 480 s.

18. Kraszewski J.I. Catalogue d'une Collection Iconographi^ue Polonaise, composee des originaux, gravuers, xylographies, lithografies, illustrant 1'histoire, la geographie, anti^uites, costumes, moeurs, armes, meubles etc. de Гапсіеппе Pologne, de ses provinces et pays limitrophes / Jozef Ignacy Kraszewski. Drezno: Imprimerie de Hellmuth Henkler, 1865. 292 p.

19. Eomnicka-Zakowska E. Grafika Polska XVIII wieku: rytownicy polski i w Polsce dzialaj^cy / Ewa Eomnicka-Zakowska. Warszawa: Wydawnictwo DiG, 2008. 508 s.

20. [Nowakowski W.] O cudownych obrazach u Polsce przenaj swi^tszej Matki Bozej. Wiadomosci historyczne, bibliograficzne i ikonograficzne. Przez X. Waclawa z Sulgestowa kapucyna / Waclaw Nowakowski. Krakow: Naklad Autora; Druk W. Anczyca i Spolki, 1902. 846 s.

21. Pami^tnik wystawy starych rycin polskich ze zbioru Dominika Witke-Jezewskiego / Przedmowa Jozefa Weyssenhoffa. Warszawa: Wykonano klisze i tloczono wZakl. graf. B. Wierzbickiego, 1914. № 219-220. 144 s., ii.

22. Rastawiecki E. Slownik Rytownikow polskich tudziez osiadlych lub czasowo w niej pracujcych / Edward Rastawiecki. Poznan: z drukarni J.I. Kraszewskiego (Dr. W. Eebinski), 1886. 316 s.

23. [Thieme U., Becker F.] Allgemeines Lexikon der bildenden Kiinstler von der Antike bia zur Gegenwart. Begrundet von Ulrich Thieme und Felix Becker. Unter Mitwirkung von etwa 400 Fachgelehrten des Inund Auslandes herausgegeben von Ulrich Thieme / Ulrich Thieme, Felix Becker. B. 11: Erman-Fiorenzo. Leipzig Verlag von E. A. Seemann, 1915. 600 s.

24. Zawisza N. Filipowicz J.J. / Norbert Zawisza // Slownik artystow polskich i obcych w Polsce dzialaj^cych. Malarze. Rzezbiarze. Graficy. Wroclaw, Warszawa, Krakow, Gdansk: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich: Wydawnictwo Polskiej Akademii nauk, 1975. T. II: D-G. 532 s.

25. Zielinska Z. Sapieha Ignacy h. Lis / Zofia Zielinska // Polski Slownik Biograficzny. Wroclaw; Warszawa; Krakow: Zaklad Narodowy imienia Ossolinskich: Wydawnictwo Polskiej Akademii nauk, 1993. T. 34: Rz^snicki AdolfSapieha Jan. 629 s.

Размещено на Allbest.ru