Діалог дерев'яної храмової архітектури Західної України XVIII століття з культурою Китаю та Японії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діалог дерев'яної храмової архітектури Західної України XVIII століття з культурою Китаю та Японії

Олена Бакович

Анотація

Пропонується революційний погляд на культурно-історичні стосунки між створенням дерев'яної сакральної архітектури Західної України XVIII ст. та дерев'яною сакральною архітектурою Китаю й Японії. Авторка обстоює думку про вплив на українську дерев'яну архітектуру того часу європейського стилю рококо та «китайщини».

Ключові слова: українська дерев'яна сакральна архітектури Західної України, рококо, Китай, Японія, традиції.

Аннотация

Предложен революционный взгляд на культурно-исторические отношения между созданиям деревянной сакральной архитектурой Западной Украины XVIII в. и деревянной сакральной архитектурой Китая и Японии. Автор придерживается взгляда о влиянии на украинскую деревянную архитектуру того времени европейского стиля рококо и «китайщины».

Ключевые слова: украинская деревянная сакральная архитектуры Западной Украины, рококо, Китай, Япония, традиции.

Summary

Proposed a revolutionary perspective on cultural and historical relations between the creation of sacral architecture in Western Ukraine XVIII and sacral architecture of China and Japan. The author defends the idea of influence on Ukrainian wooden architecture of the time European Rococo and «kytayschy^».

Keywords: Ukrainian Sacral Architecture in Western Ukraine, Rococo, China, Japan, Traditions.

дерев'яний сакральний архітектура рококо

Окреме місце у світовій культурі займає дерев'яна архітектура. Притаманна вона культурам багатьох народів, у котрих дерево є місцевим матеріалом та доступною сировиною. У мистецтві деяких країн Європи, Скандинавії та Азії, до прикладу, України, Польщі, Китаю та Японії, впродовж століть дерев'яна архітектура мала переважаючу роль у храмовому будівництві.

Питання спорідненості українських церков і китайських та японських пагод постало нещодавно. Проте науковці, які побачили цю спорідненість, пішли іншим шляхом, до прикладу Галина Шевцова і Тошіо Сакураї, які таку спорідненість розглядають на поверхневому рівні й у помилковому напрямі та вважають, що «нам невідомі факти безпосереднього наслідування чи взаємовпливу традицій дерев'яної архітектури цих двох країн (України і Японії)» [5, с. 9]. Автор спробує вирішити цю проблему інакше, та ще раз висвітлити її.

Розвиток дерев'яного храмового будівництва постійно перебував під впливом пануючих у мистецтві стилів, які були в певній частині як Європи, так і Азії. До прикладу, коли маньєризм панував у Центральній Європі й у Нідерландах, то на теренах сучасної Італії було вже бароко. В українському храмовому будівництві кожен мистецький стиль накладався на вже характерний тип церкви і відбувався синтез, що виявлявся у пластичному трактуванні загальної форми та деталей.

Аналогічна ситуація мала місце в Європі у середині XVIII ст., в часи, коли був популярний стиль рококо. Цей стиль народився та в своїй основі первинно базувався на стилістичних елементах, притаманних пам'яткам різних видів мистецтв з країн Далекого Сходу, зокрема, Китаю та Японії. Історична підоснова такого явища полягала у тому, що у цей час було налагоджено, як ніколи раніше, контакти з країнами Сходу. На ринок Західної Європи потрапляли вироби з Китаю та Японії, навіть з'явився термін «китай- щина». Домінуючою країною в Європі, яка сприйняла «китайщину», була Франція. Це був період, коли з Франції це мистецтво відкривається і стає популярним серед усіх європейських народів. Це не дивно, адже китайські та японські вироби були цікаві європейцям, відзначалися особливою естетикою, красою нових, незнаних в Європі, матеріалів та старанністю їх обробки. Пам'ятки такого мистецтва відчутно відрізняються від до певної міри консервативного (в Європі) стилю бароко екзотичністю, містичністю та нерозгаданою таємничістю. Очевидно, такі його особливості були вкрай потрібні тогочасному суспільству котре мало різке розмежування між двома крайнощами -- великим багатством і бідністю.

Саме тому, у період розквіту стилю рококо у середині XVIII ст., ми, закономірно, можемо спостерігати діалог між храмовою дерев'яною архітектурою Західної України та Китаю і Японії, а також інших країн Далекого Сходу. Відповідно, ця тенденція простежується у архітектурі багатьох країн Центральної та Західної Європи.

У лінійно-конструктивній основі стилю рококо лежать асиметричні форми: овал, рокайль, стилізована мушля, полум'я і тому подібне. До прикладу, навіть заломи і схили дахів виконуються не рівними, а похилими, як на китайських та японських пагодах. Усі згадані елементи цього стилю можемо побачити в таких архітектурних формах, як галереї, опасання, схили перекриттів.

Кількаярусні перекриття із заломами у дерев'яних церквах також є типовими для далекосхідних палаців і святинь.

У кожному українському селі на спеціально вибраному місці, переважно на горбку, громада споруджувала храм. Його обгороджували дерев'яною огорожею, ставили при вході браму. Біля церкви споруджували дзвіницю. Аналогічно розташовували і пагоди, їх теж обгороджували та будували при вході браму.

Попри зовнішню схожість церкви та пагоди мають різні конструктивні системи, що відповідають особливостям географічного розташування. Причинами використання дерев'яних конструкцій були доступність матеріалу і простота виготовлення. Завершення дерев'яної архітектури, хоч і прийшли зі Сходу, були органічні в Карпатських горах, оскільки архітектурна форма в розрізі нагадує ялинку (смереку). В українському народі щодо цієї особливості є багато легенд, зокрема, що тогочасна архітектура була створена під впливом образу ялинки. Це підтверджує те, настільки органічно стиль рококо проявився в дерев'яній архітектурі.

Для дерев'яного храмового будівництва Західної України середини XVIII ст. характерні тридільні, і часто триверхі, церкви. Такі храми мають зрубну конструкцію. Також можливий варіант, коли до середнього зрубу з південного й північного боків могли прибудовувати ще по одному зрубу, через те утворювався п'ятизрубний, або хрещатий храм. Але для дерев'яної архітектури бойківщини доби рококо характерними були тризрубні та триверхі храми, і тому дахи з кілька ярусними заломами ставили над кожним архітектурним об'ємом (церква Св. Михаїла, 1764 р., с. Либохора Турківського р-ну Львівської обл.).

Центральний зруб з найбільш розвиненим верхом завжди панує над церквою, наближаючи її силует до піраміди. Найбільш характерні тризрубні (з розміщенням зрубів по одній осі) храми -- з уступчастими пірамідальними перекриттями, що додають невисоким об'ємам динамічність і спрямованість вгору. Є храми, завершені цілим каскадом уступів, -- «заломів». Таких заломів може бути два (церква Св. Дмитра, 1760 р., с. Ляшки Зав'язані Мостиського р-ну Львівської обл.), три (церква Св. Миколая, 1776 р., Турка Долішня Львівської обл. [3, с. 691]), чотири (церква Св. Михаїла, с. Ісаї Турківського р-ну Львівської обл.), п'ять (церква Св. Михаїла, 1764 р., с. Либохора Турківського р-ну Львівської обл.) чи шість (церква Св. Миколая, 1763 р.,с. Кривки Турківського р-ну Львівської обл., тепер знаходиться у Львові). У тризрубних церквах висота об'ємів зростає у західній частині храму, де над притвором підноситься висока вежа (церква Покрови Пресвятої Богородиці, 1792 р., с. Канора Воловецького р-ну Закарпатської обл. [2, с. 262]).

Низка церков, збудованих у XVI-XVII ст., за доби рококо повністю або частково змінили завершення. Таким прикладом є церква Св. Михаїла з с. Ісаї Турківського р-ну Львівської обл.: лише центральна баня була перебудована у стилі рококо, а баня над вівтарною частиною має ще барокову цибулясту форму.

Якщо на теренах Бойківщини в епоху рококо заломи прагнули ставити над всіма об'ємами (навіть над п'ятьма), то архітектура Закарпаття цього не дозволяла з огляду на те, що типи церкви були хоч і тридільні, та все ж двозрубні, а над бабинцем була висока вежа-дзвіниця. Тому можемо бачити ступінчасті рококові завершення лише над вівтарною частиною храму.

На Закарпатті рококові завершення над навою (церква Покрови Пресвятої Богородиці, 1792 р., с. Канора Воловецького р-ну Закарпатської обл.) або над навою і бабинцем та вежею-дзвіницею (церква Св. Михаїла, 1777 р., с. Шелестове Мукачівського р-ну Закарпатської обл.). Хоча і на околицях Закарпаття будували церкви гуцульського типу (церква Вознесіння Господнього, с. Ясіня Ра- хівського р-ну Закарпатської обл.).

Натомість китайські храми мають іншу конструкцію -- «каркасну» (стой- ково-балкову).Така конструкція має стійкість до вібрації, оскільки дереву притаманна певна гнучкість та пружність, то порівняно з кам'яними спорудами, дерев'яні стійкіші до землетрусів. За таким принципом будували українські дзвіниці, адже вони повинні бути стійкими до вібрації та голосу дзвону. Храми каркасного типу відомі в Китаї та Японії з перших століть нашої ери (синтоїстський храм в Ісе, буддійські храми -- Хорюдзі, Фенікса, Фогуан). Також: дерев'яні конструкції краще підходили для японського клімату, дозволяли забезпечити природну вентиляцію приміщення. Така конструктивна побудова також дозволяла легко перемістити споруду, розібравши її і зібравши у новому місці. Такі пагоди переважно мають один верх, на відміну від різної кількості у церквах.

Характерні ознаки китайської архітектури -- дерев'яна каркасна несуча конструкція із стовпів, балок і кронштейнів та високий дах із загнутими догори кінцями. У першу чергу в землю вбивали дерев'яні стовпи, які вгорі з'єднувались балками. На цій основі зводили покрівлю, яку перекривали черепицею. Прорізи між стовпами заповнювали цеглою, глиною, бамбуком або іншим матеріалом. Стіни являли собою «ширми» між стовпами та не являли собою несучу конструкцію. Стандартна конструктивна схема споруд дозволяла точно знати розміри деталей, з яких її зводили. Через те будівельники могли виготовляти їх окремо, а потім збирати безпосередньо на місці будівництва, що не практикувалося в українських церквах.

Трапляються і винятки, коли перший ярус споруджувався як зрубна конструкція, а інші яруси -- як каркасна.

У порівнянні із зрубною, відкрита каркасна конструкція, з її ритмічними рядами опор, допускає велику свободу для її композиційного рішення, дає можливість створити великих світлових прорізи.

Натомість, в українських церквах є велике різноманіття завершень верхівок, ліхтарів. Це може бути і шатро, і, переважно, цибулясті бані (ліхтарі). Цибулясте завершення є наслідком впливу архітектури східних храмів.

В архітектурі Японії помітні запозичення з китайської архітектури. Саме з Китаю в Японію потрапляє і поширюється буддизм, а з ним відповідно і традиція будувати буддистські храми -- пагоди. На відміну від китайських і побудованих в Японії під впливом китайського стилю споруд, для типово японських будівель характерна асиметрія. В цілому, для японської архітектури характерним є прагнення до простоти. Будівлі світліші та відкриті, в основному складаються з прямокутних елементів. Для такого типу споруд у Китаї загальною рисою є сувора симетрія організації простору будівлі, вісі якої орієнтувалися за сторонами світу. Українські храми теж мали чітке розташування відносно сторін світу, центральна вісь -- бабинець, святилище --завжди орієнтувалася із заходу на схід.

Китайські та японські пагоди -- переважно квадратні в плані. Також: їх можна розділити на два типи: рівні по всій висоті споруди (пагода у м. Інгсіан, Китай) та звужені (Велика пагода Диких гусей, м. Сіан, Китай).

В українських храмах завдяки ступінчастому звуженню вежеподібних верхівок з'являється можливість не створювати перекриття, а тому інтер'єр є відкритим від низу до верху. У пагодах основну частину інтер'єру займає центральний серцевий стовп. Завдяки цій відмінності український храм розрахований на сприйняття як зовні так і зсередини, а пагода, в основному, на зовнішній огляд.

Основною відмінністю між церквою і пагодою є те, що церква має купол -- опукле завершення даху. Пагоди навпаки має шатрове завершення, та може мати різну кількість граней.

Китайська архітектура аналогічно до української зливається з природою. Через велику кількість дощів у Китаї здавна використовували високу покрівлю з крутими схилами. Використовуючи вигнуті крокви, китайські майстри створювали оригінальні форми криволінійних схилів з піднятими догори кутами, щоб навіс не перешкоджав доступу світла. Під крокви підводилися короткі бруски дерева, які створювали східчасті виступи-консолі. До них кріпилися дошки з різьбленим орнаментом і скульптурами драконів. Дерево вкривали яскраво-червоним або чорним лаком з позолотою, використовували інкрустацію перламутром. Отже, характерними для китайської дерев'яної архітектури є потужні стовпи, різьблені й розписані кронштейни-доугуни» і масивні вигнуті дахи.

У китайському й японському дерев'яному храмовому будівництві для декорування екстер'єру майстри використовували скульптуру (драконів та інших фантастичних істот), а в українському дерев'яному храмобудуванні вона відсутня. Натомість, в українській дерев'яній архітектурі активно використовували ковані елементи декору -- дверні замки, ручки, завіси. Особливе значення мали хрести на банях, котрі відрізнялись великою різноманітністю та варіативністю. Дахи церков покривали вузькими і тонкими дощечками -- ґонтом, пагоди, навпаки -- пластинами кори.

В українській архітектурі ярусність виявляється зовні у вигляді заломів, які візуально звужують споруду вгору (кожен наступний залом є вужчим за попередній). На відміну від них заломи пагод є однаковими за розміром, та утворені шляхом накладання однакових ярусів одного на одний. Завершення українських церков також можуть мати форму шатра (шатрові) (церква Св. Михаїла, с. Либохора; церква Св. Миколая, Турка Долішня). «Урізноманітнення об'ємного та пластичного вирішень храмових споруд досягалося стилістичним трактуванням верхів та їх кількістю, влаштуванням опасань, піддашків, галерей, ґанків тощо. Зокрема, над бабинцем, інколи з частковим напуском над простором нави, зводились хори. В окремих випадках приміщення над бабинцем мали вихід на відкриту галерею, що влаштовувалась навколо західного зрубу» [6, с. 123]. Поділ храму на три частини обумовлений вимогами Літургії: в західній частині церкви, так званому бабинці, стояли жінки і просто захожі, у наві відбувалося богослужіння, вівтар, як і в інших церквах, був відгороджений царськими і дияконськими вратами і мав спеціальне приміщення» [1, с. 26].

Для стилю рококо характерні тридільні і триверхі церкви, але завершення можуть бути різними. Характерними для західноукраїнських земель є завершення з заломами, як у церкві Св. Миколая з с. Кривки, хоча часто зустрічаються у рококо і шатрові завершення, як у церкві Св. Миколая 1776 р. з Турки Долішньої чи церкви Св. Михайла 1745 р. з с. Ужок Великоберезнянського р-ну Закарпатської обл. В абрисах церков можна прочитати як криволінійні, так і овальні елементи. Часто у вежах були дзвонниці і зовнішні відкриті галереї, до прикладу, церква Св. Миколая 1759 р. з с. Свалява-Бистре Свалявського р-ну Закарпатської обл., церква Св. Миколая 1794 р. з с. Чорноголов'є Великоберезнянського р-ну Закарпатської обл.

У бойківських церквах завершення куполів не надто відрізняються за формою, водночас, маючи більш високе центральне завершення, а бокові -- нижчі. У закарпатських церквах висота завершень зростає зі сходу на захід, тобто найнижче завершення буде над святилищем, а над бабинцем -- найвище (церква Покрови Пресвятої Богородиці 1792 р., с. Канора).

У церквах опасання (виносний дашок нижнього ярусу) може над входом розширюватися, в той час як у пагод воно всюди однакове. Спирається воно переважно на фігурні різьблені колонки. У храмах другої половини XVIII ст., виконаних у стилі рококо, характерною є форма колонок утворена на основі овалів, які зустрічаютьсяй у галереях, йв опасаннях у церквах регіонів Західної України. У формах на півовальних арок також відчутний вплив рококо.

Завершення із заломами може бути восьмигранне як у церкві Св. Миколая з с. Кривки, якщо ж завершення шатрове, то до самого верху зрубу форма не змінюється. Завершення у церкві з с. Кривки увінчується сліпим ліхтарем, без вікон, що також: є особливістю стилю рококо, до прикладу, церква Св. Миколая з Турки Долішньої, церква Св. Кузьми і Дем'яна з с. Пиняни XVIII ст., Самбірського р-ну Львівської обл. [3, с. 537]. Для церков рококо характерне увінчання завершення (маківки) не лише ліхтарем, а й шатрового типу як у церкви Св. Миколая з с. Чорноголов'є чи церкви Покрови Пресвятої Богородиці з с. Ка- нора. Для церков характерними є різні типи завершень.

Мистецтво Китаю вплинуло на формування національних художніх традицій у Японії. Японська архітектура також довгий час перебувала під впливом архітектури Китаю, де виконання дерев'яних каркасних конструкцій було доведене до високої художньої досконалості. Для архітектури обох країн характерним є мистецький підхід до використання особливостей природного та висока майстерність у формуванні штучного ландшафтів.

В Китаї пагода увібрала форми і особливості національної китайської архітектури, зокрема, ярусної сторожової вежі, і згодом стала характерною ознакою національного пейзажу. Завершення у формі пагод могли бути у оборонних веж у XVIII ст. (як приклад можна навести китайську ксилографію XVIII ст. облога Ляоляна маньчжурськими військами під проводом Нурхаці)

Пагоди інших країн є різними за структурою. Схожими за структурою кількаярусні пагоди у Кореї та Непалі (можливі варіанти однакових та звужених перекриттів до верху), В'єтнамі.

Культура Китаю приваблює своєю яскравою самобутністю, і тільки їй притаманними особливостями. Китайська дерев'яна архітектура захоплює своєю легкістю, чіткістю пропорцій, ошатністю різьблення і плавністю ритмів вигнутих дахів. Її довершені форми мали вплив на мистецтво Європи і виразились в поширеному у XVIII ст. стилі рококо. У контексті світового мистецтва розвивалось й українське, а унікальним пластом національної культури є пам'ятки західноукраїнської традиційної дерев'яної храмової архітектури. Тому ми можемо говорити про діалог дерев'яної архітектури XVIII ст. Західної України з культурою Китаю та Японії.

Література

1. Данилюк А.Г. Народна архітектура Бойківщини: Житлове будівництво. -- Львів, 2004.

2. Логвин Г.Н. По Україні: Стародавні мистецькі пам'ятки. -- К., 1968.

3. Слободян В. Церкви України: Перемиська єпархія. -- Львів, 1998.

4. Тарас Я. Українська сакральна дерев'яна архітектура: Словник-довідник. -- Львів, 2006.

5. Шевцова Г. Україна -- Японія: Дерев'яна архітектура. -- К., 2009.

6. Щербаківський В. Українське мистецтво: Дерев'яне будівництво і різьба на дереві. -- Львів; К., 1913.

Размещено на Allbest.ru