Основи гармонізації архітектурного середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основи гармонізації архітектурного середовища

І.В. Коротун

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, кафедра архітектури

Наведено основні принципи комплексного подходу до формування гармонійного архітектурного середовища.

In the article the basic principles of the architectural environment organization in an integrated manner are presented.

Key words: architectral environment, an integrated approach, perception.

Постановка проблеми. Цитата: “Архітекторам потрібно повернутись з рівня політичних та утопічних ідей на рівень людини. Поспілкуватися з біологами, медиками, соціологами”, - Штефен Береш. Порушення гармонії людини з навколишнім урбанізованим середовищем - актуальна проблема сучасного міста. Гуманістичні складові середовища, його об'ємно-просторова виразність і гармонійність, розглядаються як другорядні аспекти професійної діяльності. Як головний параметр оптимізації фігурує не людина, а машина: ширина вулиць визначається розрахунковим потоком транспорту, висота прорізів - габаритами пожежних машин тощо.

У середовищі історичної забудови відбувається стійкий катаморфоз константних і похідних елементів. Приваблива сторона історичної забудови - концентрація громадських функцій і оптимальна пішохідна доступність - тут перетворюються на проблему забезпечення повноцінного транспортного обслуговування. Фактором дисгармонизації історичного ядра є несумісність планувальної структури з потребою в транспортному забезпеченні, у чому полягає діалектичне протиріччя розвитку міського середовища загалом. Ця проблема є найбільш істотною, особливо для міст, що належать до категорії великих, великих і середніх (класифікація ДБН 360-92**), де розвиток підземного транспорту визнано нерентабельним.

Гармонізація міського середовища передбачає наявність високого естетичного рівня його компонентів (також їх гармонійне сполучення) у поєднанні з його функціональністю.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Професіональні архітектори цінують наукові праці, спрямовані на вдосконалення методологій проектування. Тематиці цієї публікації відповідають дослідження іноземних і вітчизняних архітекторів, які тісно поєднали наукову і практичну діяльність. Наприклад, Кевін Лінч в книзі “Образ міста” [1] розглядає особливості зорового сприйняття місього середовища. Своєрідний архітектурний бестселер книга Ернста Нойферта “Будівельне проектування” [2]. Наукова праця витримала 4 перевидання російською мовою, займає почесне місце на столі кожного європейського архітектора. Для тематики цієї публікації особливе значення має розділ “Зорове сприйняття”, у якому у концентрованому вигляді викладено практичні рекомендації з розрахунку габаритів зовнішньої реклами, деталей споруд із врахуванням умов та властивостей сприйняття. К.В. Александер збагатив архітектурну теорію працями, що присвячені вдосконаленню архітектурного середовища, його Pattern Language по-справжньому оцінили програмісти архітектурного проектування, практичні рекомендації використовують геймдизайнери та професійні дизайнери середовища. Важливу роль у формуванні теоретичної платформи сучасної архітектурної школи дизайну архітектурного середовища відіграють наукові праці вітчизняних науковців провідних вітчизняних кафедр дизайну архітектурного середовища (ДАС) Інституту архітектури Національного університету “Львівська політехніка”, яка у цьому році відзначає 10- річний ювілей, а також КНУБА, ДонНАБА, ПДАБА, ОДАБА, ХНТУБА, ПолтНТУ [3].

Виклад основного матеріалу. Функціональність, пішохідна та транспортна доступність та естетична виразність - головні чинники гармонійного архітектурного середовища. Відповідно до викладеного, шляхи гармонізації міської забудови поділяються за трьома основними принципами:

1. Естетизація. У цьому напрямі виділяють 3 головні складові: естетика архітектурних об'єктів; елементів благоустрою, міського дизайну і реклами; садово-паркова архітектура і ландшафтний дизайн.

2. Інженерія. Забезпечення всіх систем життєдіяльності, інженерних і транспортних комунікацій (із забезпеченням безперешкодної пішохідної і транспортної доступності, рис. 3.1 б, збереження транспортних засобів) на рівні останніх досягнень технічного прогресу.

3. Функціоналізм. Оптимальне співвідношення і здійснення основних функцій міського життя. При цьому необхідно мати на увазі, що забезпечення потреби в духовній, культурній, спортивній сферах життєдіяльності (будівництво храмів та об'єктів культури та спорту) є його важливою складовою. Необхідно наблизити сфери обслуговування до споживача, створити громадські центри з максимальною функціональною концентрацією у сполученні з житловою забудовою. Необхідно збалансувати динаміку розвитку транспорту і динаміку розвитку міської забудови. Випереджувальними темпами необхідно впроваджувати сегрегацію потоків руху, влаштовувати підземні транспортні шляхи та підприємства з обслуговування транспорту. Простори міських вулиць необхідно зробити переважно пішохідними. Сегрегація потоків руху - нова актуальна задача.

Проведені дослідження дозволили сформулювати основні принципи гармонізації середовища:

— здатність створити образ міста з проробленням на всіх рівнях архітектурно- композиційного сприйняття2; мати чіткі границі, шляхи, райони, вузлові крапки й орієнтири (за К. Лінчем [72]);

— компактність - “вузли” повинні з'єднуватися пішохідними маршрутами і розташовуватися в межах 10-хвилинної досяжності пішки (К. Александер), транспортна доступність “ізохрони О. Гутнова” у межах 15-хвилинної досяжності;

— масштабність - розміри об'єктів міської забудови повинні бути узгоджені з людським масштабом і між собою - об'єкти повинні створювати цілісну картину сприйняття;

— безпека - сегрегація (розподіл) транспортних і пішохідних потоків, мінімізація забруднення навколишнього середовища тощо;

— комфортність - планувально-функціональна досконалість та модернізоване інженерне забезпечення об' єктів на рівні найсучасніших вимог.

Динамічний фасад. Офісний центр компанії Юнілевер у Гамбурзі у процесі будівництва. Бюро Behnisch Architekten. Архітектори Штефан Беніш (Stefan Behnisch) і батько - проф. Гюнтер Беніш (з офісами у Лос-Анджелесі, Бостоні, Штутгарті та Мюнхені), 2012 рік.

гармонізація архітектурний середовище місто

Сьогодні питання гармонізації стають усе актуальнішими: сучасна людина потребує емоційно сприятливого середовища. Створення його можливе за умови повернення міській забудові її індивідуальності, “персоніфікації” об'єктів архітектури, створення гармонійного міського середовища з урахуванням повноцінного функціонування систем життєдіяльності міста та виразної об'ємно- просторової організації та ансамблевої цілісності міської забудови. Урбаністичний розвиток ототожнюється з підвищенням щільності (поверховості) забудови, прогресивними методами організації транспортного руху, застосуванням прогресивних інженерних рішень та технологій в будівництві та інфраструктурах. Процес урбаністичного розвитку безпосередньо пов'язаний з рівнем функціональної активності: території концентрації функціональної активності розвиваються швидкими темпами і відрізняються високим ступенем освоєння простору. Центрами багатьох європейських міст є історичні архітектурні ансамблі: цитаделі, фортеці, дитинці, кремлі. До архітектурних містобудівних ансамблів належать також ділянки історичних міст зі спорідненою структурою, яка протягом часу набула якостей ансамблевої. Архітектурно-планувальні принципи, за якими формуються значні архітектурні ансамблі міст, значно впливають на розвиток архітектури.

Основою структурно-планувальної організації міської структури є система транспортних комунікацій. Просторова організація структури архітектурного середовища передбачає наявність більшого складу обов'язкових характеристик: шляхи, межі, райони і орієнтири [1], за допомогою яких відбувається просторове формоутворення. Складність архітектурної форми, художня виразність образу не повинні розчиняти логічності структурної побудови. Художня різноманітність не тотожна композиційному хаосу. Структурна побудова та художня форма повинні бути основані за об'єднувальних принципах, що мають здатність долати протиріччя факторів, які впливають на утворення архітектурного образу, забезпечити цілісність та просторову виразність архітектури. При цьому вузлові об' єкти планувальної структури використовуються як композиційні акценти для створення об 'ємно-просторової виразності забудови. За достатньої висоти (відносно контекстної забудови), або сприятливих умов природного рельєфу вузлові об' єкти можуть набувати якостей візуальних орієнтирів, а раціонально організована множина розміщення висотних вузлових об'єктів створює загальну просторову композицію міста. Крім емоційно-естетичних чинників сприйняття виразної об'ємно-просторової композиції важливим ефектом є утворення системи візуально- просторового орієнтування у середовищі міської забудови. Активними елементами утворення об'ємно - просторових композицій стає прилегла забудова, ділянки зелених насаджень. Співвідношення висот об'єктів та відстаней між ними - просторові інтервали - також є важливими чинниками утворення та сприйняття просторових композиції.

Принципи формування простору у міському середовищі основані на закономірностях, пов' язаних із суб'єктивними особливостями чуттєвого сприйняття людини, зокрема з феноменом сприйняття висоти як найефективнішого носія візуальної інформації. В архітектурній композиції, відповідно до світосприйняття людини, вертикаль передає відчуття прагнення догори, волі, підйому, підсвідомо пов'язаного з гравітаційною орієнтацією (людина, що стоїть; схід сонця). Вертикальна лінія відповідає максимальній інформативності, а горизонтальна лінія пов' язана з відчуттям статичності, спокою, відповідає мінімальній інформативності.

У результаті отриманої візуальної інформації формується перцептивний образ - уявлення. Образ об'єкта, що виникає в уяві, є результатом перцептивної діяльності активного відтворення змісту об'єкта [4]. Окремі компоненти інтегруються в єдине ціле за багаторівневого сприйняття людиною штучного середовища. Засоби формування простору та створення відповідних умов сприйняття - обов'язкові складові структурної організації архітектурних композицій у міському середовищі, які, своєю чергою, формують саме середовище.

Формування перспективних ракурсів. Враховує прагнення людини рухатись в напрямку висотної домінанти. Створює бажані напрямки руху, наприклад, до культової споруди. Хрестоматійний приклад - вулиця до палацу Уффіці у Флоренції: вулиця з перспективним сприйняттям замкненого простору утворюється за допомогою розміщення висотної домінанти на осі планувальної вулиці. Допоміжним засобом збагачення перспективних ракурсів та покращення орієнтації руху є створення системи субдомінантних орієнтирів за допомогою композиційних акцентів наріжних кутових споруд. Людина одночасно бачить напрямок та вираховує відстані до об'єктів. Кутові будинки одночасно фіксують у площині геометричну форму каркаса - “вузли каркаса”, а також за допомогою об'ємних архітектурних елементів щипці, вежі, еркери), створюють систему візуальних орієнтирів у просторі.

Концентрація погляду за допомогою умовних візуальний осей. Використовується для посилення виразності перпективного ракурсу вулиці, або, при формуванні центричних просторових композицій площ, для виділення центру композиції.

Ділянки замкненого простору. Заснований на підсвідомому сприйнятті замкненого простору як захисту, безпечного середовища. Утворюється за допомогою взаємно перпендикулярного, в окремих випадках - під прямим кутом - розміщення планувальних осей та площин фасадів. Застосовується для формування просторів площ, обмежування вулиць.

Перцептивна перспектива. Поняття “перцептивна перспектива” основане на доведеному науковому факті феномену сприйняття людиною простору: близький простір - за одними законами, більш віддалений - за іншими. Математичний аналіз показує, що у зоровій свідомості близькі предмети сприймаються в “зворотній перспективі” із зазначеним природним відхиленням [5]. На рівні перцептивного сприйняття людина, що розглядає предмет, поданий у зворотній перспективі, психологічно наближає його, підсвідомо збільшує його у своїй уяві. Прийом застосовується з візантійських часів: в іконопису; при моделюванні міського простору. Приклад - площа перед храмом у місті Ассосі (Мала Азія, біля протоки Дарданелли, теперішня територія Туреччини): площа перед храмом має форму подовженої трапеції, розширеної у бік храму, завдяки чому площа зорово зменшується, а невеликий за масою храм видається набагато значнішим [6]. Обернену перспективу використано для організації площ Капітолія (1538 р.) і Святого Петра перед Собором Святого Петра в Римі. Утворюється за допомогою планувальних засобів: простір перед спорудою у вигляді трапеції широкою стороною прилягає до споруди, яка повинна видаватись більшою.

Злам планувальної осі вулиці. Застосовується для створення візуальних ракурсів (спрямування погляду на певній споруді) та оптичного зменшення довжини вулиці. Чинник створення психологічного ефекту скорочення довжини шляху. Досягається зламом планувальної осі вулиці від 50 до 250 на проміжках від 200 до 500 метрів, що становить, за Кристофером Александером [7], межу універсальної відстані між вузлами активності міських структур. Як правило, злами осі вулиці існують на перехрестях вулиць.

Тектонічне тяжіння архітектурних об'ємів. Заснований на підсвідомому сприйнятті тяжіння, підлеглості меншого за масою об'єму більшому [8]. Застосовується для підкреслення ролі певного об'єкта в контексті існуючої забудови. Досягається пропорціонуванням: збільшенням пропорцій площин (об'ємів) у необхідному напрямку.

Прийоми оптичної зміни масштабів споруд та їх елементів. Використовується для підкреслення великого (малого) масштабу споруди або її деталі. Збільшення масштабу створює враження величності споруди, ансамблю, в окремих випадках надлюдського масштабу - пригнічення. Досягається за допомогою збільшення загальних габаритів споруди або її окремих елементів.

Феномен кольору. Кольорова насиченість. Заснований на впливі кольору на психосоматичний стан. Застосовується для психологічного забарвлення середовища: врівноваження, протиставлення об'ємів споруд або їх частин чи для створення відповідного враження. Виділяються 7 груп кольорів [9], які: стимулють, дезінтегрують, приглушують, врівноважують, дратують, стабілізують, пригнічують. Кольорова насиченість застосовується для оптичного збільшення (зменшення). При вирішенні проблем кольорового оздоблення фасадів необхідно враховувати суму факторів: умови природного освітлення об'єкта (орієнтація), контекст існуючого середовища і роль об'єкта в ньому, нарешті, властивості самого об'єкта: фізичні розміри, глибину пластичного моделювання фасаду, наявність виступаючих та заглиблених елементів тощо.

Феномен вертикалі, феномен горизонталі; лінія, площина, поверхня, форма. На використанні психологічної дії вертикалі - горизонталі протягом віків будувалась система формування ієрархічної структури забудови. За будинками, що відрізняються за висотою, в уявленні закріплюється домінуюче положення.

Ієрархія рівнів зорового сприйняття міської забудови

Викладений теоретичний матеріал доводить, що естетичне формування середовища можливе лише за наявності внутрішньої логічної основи, якою є планувальна структура міста у поєднанні із просторовими складовими. Просторове формування середовища передбачає сукупність належної якості наведених складових та врахування (або створення) особливостей та умов сприйняття. Виразності архітектурного середовища досягають за умови поєднання наведених чинників.

Література

1. Линч К. Образ города / пер. с англ. В. Л. Глазычева; Сост. А. В. Иконников; Под ред. А. В. Иконникова. - М.: Стройиздат, 1982. - 328 с., ил. - Перевод изд.: The Image of the City/ Kevin Lynch. - The M. I. T. Press.

2. Нойферт Э. Строительное проектирование / пер. с нем. К. Ш. Фельдмана, Ю. М. Кузьминой; Под ред. З. И. Эстрова и Е. С. Раевой. - 2-е изд. - Москва: Стройиздат, 1991. - 392 с.: ил. - (перевод издания: Bauentwurfslehre /E. Neufert - F. Viweg & Sohn Braunschweig/Wiesbaden).

3. Проскуряков В.І., Шулик В.В., Перспективи удосконалення професії дизайнера архітектури. http://archive.nbuv.gov.ua/portal/natural/vnulp/Architektura/2012_728/13.pdf.

4. Иконников А.В. Функция, форма, образ в архитектуре. - М.: Стройиздат, 1986 - 288 с.

5. Раушенбах Б.В. Геометрия картины и зрительное восприятие. - СПб.: Азбука-классика, 2002. - 320 с.

6. Гуляницкий Н.Ф. История архитектуры, Т.1. - М.: Стройиздат, 1984

7. Александер К. (Christopher Alexander) Sara Ishikawa, Murray Silverstein. A Pattern Language: Towns, Buildings, Construction. Oxford University Press, USA. p. 1216.

8. Тиц А.А. Основы архитектурной композиции и проектирования. - К.: Вища школа.

10. Мейтленд Б. Пешеходные торгово-общественные постранства: Пер. с англ. А.Р. Анисимова; под ред. И.Р. Федосеевой. - М.: Стройиздат, 1989. - 159 с.

11. Коротун І.В. Принципи архітектурно-планувальної організації ансамблевої забудови. Дис. ... канд. арх. - К.: 2006.