Уявлення про відьму у світогляді українців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Уявлення про відьму у світогляді українців

Оксана Тиховська

Анотація. У статті розглядається образ відьми на основі праць О.Афанасьєва, В. Гнатюка, В.Милорадовича, П. Іванова та Ф.Потушняка, акцентується на специфіці цього міфологічного персонажа, магічних «вміннях» та властивостях відьми в уявленнях українського народу.

Ключові слова: відьма, магія, ворожіння, перетворення, чари, міфологія, обряд.

Oksana Tykhovska. The Conception of the Witch in the Outlook of Ukrainians

Annotation. The article consideres the character of the witch on the basis of O. Afanas'yev, V. Gnatyuk, V. Miloradovych, P. Ivanov and F. Potushnyak, the accent is made on the specific character of this mythical personage, magic "skills" and particular features of witches in the conception of Ukrainian people.

Key words: witch, wizardry, fortune-telling, transformation, bewitching, mythology, ceremony.

Образ відьми є досить поширеним у міфології європейських народів, про неї писали О.Афанасьєв [1], В. Гнатюк [2], П. Іванов [3], В.Милорадович [4], Ф.Потушняк [5] та багато інших дослідників. «Уявлення про відьму (віщунку, ворожку), тобто жінку з демонічними ознаками, відоме з давніх-давен. Але особлива увага до образу відьми з'явилася в епоху середньовіччя. Церква почала трактувати магію як прояв влади диявола. В європейській міфології є уявлення про «книжну» відьму, що виконує бажання диявола. Завдяки контракту з ним відьма отримує силу і знання для виконання різних магічних актів. Ці уявлення примандрували в Україну і тут асимілювалися з первісними уявленнями про відьму, наділену ознаками дводушника» [5, с. 57]. У фольклорно-етнографічних джерелах згадується, що відьми бувають двох видів: «природжені» (ті, що успадкували магічну силу) і «навчені» (ними стають жінки за власним бажанням, пройшовши своєрідну ініціацію або продавши душу нечистому [3, с. 431]). Цікаво про посвячення «у відьми» пише В.Милорадович: «ученою відьмою може стати кожна жінка, що витримала випробування. Це випробування, як випливає з друкованих джерел та усних народних оповідей, що були записані мною в Лубенському повіті, полягає, окрім наруги над святинею, ще й в образному уявленні майбутньої діяльності відьми та її долі. Та, що має пройти випробування, йде опівночі до річки, звідки вилазить гаддя, вона його видоює і бере зубами; потім гади хапають сир з такою жадібністю, з якою потім вони розірвуть відьму або її душу» [4, с. 48-49], якщо вона забажає повернутися до звичайного життя. «Навчені» відьми уявляються більш злими й підступними, ніж «природжені» [3, с. 431]. Можливо, у світогляді народу це пояснюється тим, що вони мали можливість вибору, і свідомо обрали свій шлях - бути причетними до магічних знань, використовувати потойбічні сили на власний розсуд. Жінки, народжені відьмами, такого вибору позбавлені, вони вже причетні до сакральних знань, дарованих їм без особливих зусиль природою. В. Гнатюк записав народні вірування про передумову появи на світ відьми: «Коли вагітна жінка варить страву на Св. вечір, а до горщика впаде кусник вугля і вона його з'їсть, то породить відповідно до статі - відьму або упиря. Коли в кого є 7 дівчат, а хлопець не переложить, то одна з них відьма» [2, с. 404]. За спостереженням Ф.Потушняка, «у середньому Марамороші теж знають про "вроджену" та "вчену" відьму. «Вченою» може стати будь-яка жінка, яку досвідчена відьма навчить чаклувати і відкриє їй завісу над своїми таємницями» [5, с. 57]. відьма образ світогляд українець

Всі дослідники акцентували на тому, що відьма - володарка вологи, вона викрадає дощі - «доїть небесних корів» (тобто хмари), а також забирає молоко у звичайних корів. Зокрема, відьма ніби може доїти корів навіть на великій відстані від них, запихаючи ніж у «палицю, стовп або дерево - і молоко відразу ж тече по лезу ножа, водночас корова з найближчого стада починає ревіти і залишається з пустим вим'ям» [1, с. 257]. У Західній Європі існує вірування, «що чарівники і відьми можуть літати понад хмарами, спричиняти грози, накликати бурі, рясні дощі і град» [1, с. 188]. За спостереженням

О.Афанасьєва, оскільки хмари є джерелом дощу, граду і снігу, то вони уявлялися нашим предкам дивовижним посудом, котлами чи бочками, в яких виготовлявся і зберігався чарівний напій, або ж небесними джерелами й колодязями. З цими уявленнями пов'язані повір'я про відьом, які нібито «в своїх котлах та горшках варять непогоду, проливні дощі і град» [1, с. 189]. В Україні відомі легенди про переховування відьмою дощу в мішках або в якомусь посуді. Коли відьми нема вдома, її наймичка розв'язує мішки (відкриває каструлі), і з них вириваються хмари з дощем (в інших варіантах - плазуни, що асоціюються з вологою, оскільки живуть у вологому середовищі), після цього починається злива. Ще однією властивістю відьом в уявленні українців є викрадання місяця й зірок, які вони згодом ніби ховають у глечики, а найчастіше це відбувається на свята Коляди і Купала, оскільки саме в цей час триває найбільший розгул демонічних сил [1, с. 204]. У більшості слов'янських країн збереглося вірування в те, що відьми літають на свої зборища крізь комин з розпущеним волоссям, оголені або одягнені в довгі білі сорочки. Білі сорочки відповідно асоціюються з хмарами і натякають на близькість відьом до небесної вологи. У Білорусії вірили, що відьма може обвитися випряденою із кужеля ниткою і стає невидимою, метафорично - обгортається в одяг з туману й стає невидимкою [1, с. 221]. Існує також уявлення, що відьма може перетворюватися на клубок пряжі й у такому вигляді дуже швидко котитися по дорозі. У чеській міфології відьми їздять у повітрі на веретенах, а в словенській - на ткацьких котушках, на котрі намотується полотно і пряжа [1, с. 221]. Крім цього, відьми уявлялися німцям і французам «небесними пралями», які у місячні ночі відбілювали свої сорочки й сушили їх на хмарах. Так, в міфологічній свідомості наших предків білий одяг асоціювався з хмари, а прання цього одягу було метафорою грози.

Згідно з німецькими актами XVI і XVII століть, «відьми збирались біля озер та джерел, били по воді батогами і, коли від піднятих до гори краплин води утворювався туман, згущували його в чорні хмари; на цих хмарах їздили вони повітряними просторами, спрямовуючи їх біг у той бік, де хотіли завдати спустошення» [1, с. 189]. Німецька сага розповідає про відьму, «яка з маленької хмарки створила велику грозову хмару і їздила на ній, наче на повітряному кораблі, утворивши сильну бурю» [1, с. 190]. У той час ішов мисливець, він вистрілив освяченою кулею у хмару, і відразу дощ припинився, а йому до ніг упала вбита гола жінка.

О. Афанасьєв трактує відуна і відьму як людей, що «відають» (здатні до віщування, передбачення), виводячи корені цих слів «від (вед, віщ)». Крім того відьми «обдаровані поетичним талантом та здатні зцілювати від хвороб» [1, с. 161]. Давні магічні формули (замовляння та заклинання) були ритмізованими текстами, бо тільки «вишукане» слово наділялося магічною силою. У цьому контексті поетична «обдарованість» відьом виглядає цілком закономірною.

Чарівники і відьми в уяві наших предків добре зналися на властивостях рослин, блукали полями і лісами, збирали трави, викопували коріння і потім використовували їх «для лікування, [...] відшукування скарбів, [...] віщування, [...] здійснення дивовижних чарів» [1, с.169]. Згідно з повір'ями слов'ян, зілля, зібране в ніч на Купала (перш за все тирлич-трава), змішане з попелом із купальського вогнища та ще з деякими «інгредієнтами» перетворюється на магічну «суміш», якою натирали своє тіло відьми й набували здатності до левітації. О.Афанасьєв згадує подібні російські повір'я: «У відьми завжди зберігається вода, скип'ячена разом з попелом купальського вогнища; коли вона захоче літати, то оббризкує себе цією водою - відразу ж підіймається в повітря і мчить туди, куди забажає» [1, с.209]. Це вірування творчо переосмислив М.Булгаков у романі «Майстер і Маргарита», зокрема, в тому епізоді, коли Воланд дає Маргариті дивовижний крем, яким героїня натирає своє тіло, і від цього стає невидимою й починає літати, уподібнюючись тим самим до відьми. За одним з німецьких повір'їв, відьми роблять «чарівну мазь, котрою намазують собі ноги і плечі: ноги - як засоби руху, швидкого бігу і плечі - як початок рук, котрі заміняють крила» [1, с. 209].

В уяві слов'ян відьми використовують траву тирлич також для любовних ворожінь та ритуалів, наприклад, для повернення собі коханого з далеких країв. Для цього вони варять «корінь тирлича, і тільки-но вода закипить - у ту ж мить той, кого кличуть «зніметься і полетить, як птах» [1, с. 213]. Таким чином трава тирлич нібито здатна сприяти і польотам відьом, і пересувати у просторі об'єкти їх бажань. Супроводжувався цей ритуал замовлянням: «Тирлич, тирлич! Мого милого приклич».

Відьма в уявленні закарпатських українців - це дводушник, який не має вищих демонічних ознак. «Крім цього вона наділяється здатністю викликати дощ, викрадати хмари і навіть місяць (хоча це більше в переносному значенні). Така відьма, на перший погляд, звичайна жінка, яка, проте, вміє ворожити - відбирає молоко в корів, перетворюється на що хоче, лякає людей, водить їх блудом. Такі ознаки уподібнюють її до відьми угорської. В Угорщині відьма відвідує шабаші, перетворює чоловіка в коня за допомогою вуздечки і виконує ті самі функції: відбирає молоко, наводить блуд. Її називають "босорканя". Назва «відьма» вживається лише на Верховині. У деяких регіонах Закарпаття відьма після смерті ніби могла перетворюватися на упиря» [5, с. 57].

Ф.Потушняк пояснює поняття саббату, пише про збори відьом на горі, куди вони раз на місяць літають на нараду на мітлі, інколи - «на своєму або чужому чоловікові, де відьми організовують різні оргіїї, танцюють, літають голі в повітрі, радяться, як нашкодити людям, а насамперед своїм ворогам» [5, с. 57]. Наприклад, відьми заманюють мандрівників і штовхають в провалля, обдурюють їх. Мандрівник з ними гуляє, їсть, п'є, а вранці бачить, що то замість жінок - коні, а замість склянок - кістки. «Збори такі можуть відбуватись у пустих хатах, завоях і на високих гірських хребтах, у печерах, де вони збираються» [5, с. 57]. Відьми гуляють з чортами на вершинах гір. Ф.Потушняк пише, що варто свиснути на полонині, і з'явиться багато відьом.

Основна функція відьми - "чародійки" і "чаклунки" - полягає у відбиранні в корів молока, підмінюванні дітей, навроченні людей. Вона дуже боїться часнику і святої води. Існують вірування, що відьма може встати з гробу і згубити живих своїх родичів чи чоловіка. Щоб цього не сталось, потрібно навколо труни накреслити коло, і тоді вона не матиме змоги нашкодити живим.

У легендах й повір'ях відьма має особливі тілесні ознаки. Інколи відьму важко відрізнити від звичайної жінки, але не завжди. У віруваннях Закарпаття відьма часто буває косоока, має гострі злі очі ("чоловічки" в них перевернуті), кожне око різного кольору. Лице у відьми видовжене, [...] має якийсь негативний знак на лиці, як правило - "бородавку" [5, с. 58]. В.Милорадович записав в Лубенському повіті такі уявлення про зовнішність відьми: лице її швидко змінюється, шкіра жовта, очі чорні, глибокі. «Погляд у неї негарний. Її по очах пізнають. Вона на сонце праведне не буде дивиться і в церкві усе дивиться униз» [4, с. 48]. Загальновідомою ознакою відьми є маленький хвіст. Він там, де й у маленьких звірів - внизу хребта. «Його має лише звичайна відьма, і то не завжди. Деколи він врослий в тіло - невидимий. Таку відьму важко впізнати по хвості. Відьма «третього розряду» має звичайний закручений і прирослий до тіла хвіст, на якому виростають три волоски» [5]. В. Гнатюк записав повір'я, що тільки «природжена» відьма має хвіст, «який у сні висувається, а при збудженні ховається. У дитини сей хвіст голий, у старшої відьми оброслий» [2] В.Милорадович відзначив, що впевненість в існуванні хвостатих людей була також поширена між віддаленими арабськими, африканськими, меланезійськими племенами. Ще однією ознакою відьми, за спостереженням дослідника, є «чорна смуга волосся від потилиці до пояса (як у В'ятки) -- трапляється тільки в народних оповідях про відьму в Харківській губернії» [4, с. 48]. Існування хвоста метафорично прилучає відьом до світу природи, вказує на її зв'язок з давніми тотемами, які вважалися розумнішими від людей й були наділені надзвичайними здібностями. Хвіст відьми символізує існування природжених дивовижних інстинктів, частково властивих тваринам чи птахам (наприклад, здатність літати). Крім того, в легендах усіх європейських народів відьми здатні до перетворень, у тому числі можуть набувати подоби тварин. У світогляді українців Закарпаття крім «хвостатих» відьом бувають ще відьми, які мають «ямку з волоссям, але є і такі відьми, які нічого не мають. Крім того відьму можна впізнати по тому, що в неї зарослі груди чи руки, або навпаки, їй не вистачає нормального волосяного покриття на статевих органах. Має бородавку на потилиці» [5, с. 58]. Ознаками відьми є те, що вона спить вночі твердим непробудним сном або має жовтих, хворих, горбатих дітей.

В уявленні слов'ян відьмі характерний певний тип поведінки. Вона зла, непривітна, сварлива, ненавидить людей, всім бажає зла. Її корова дає саму сметану, кури добре несуться. Також можна впізнати відьму по тому, як вона впливає на дітей - поглядом притягує до них хворобу [5, с. 58]. Ще однією властивістю відьом є здатність перетворюватися на різні речі. За спостереженням П. Іванова, в уяві українців «відьма може набувати вигляду голки і копиці сіна, мухи і коня, колоди, що повільно повзе по землі, і швидкого нестримного вихору. [...] Більшість бачить в цьому мистецтві вміння відьом за допомогою нечистої сили дурманити, морочити людей. Меншість визнає, що піддається змінам не тіло відьми, а її душа, тіло вдома завмирає, а душа блукає далеко, змінює свою подобу, постає перед людьми в різних іпостасях» [2, с. 435-436].

Ф.Потушняк пише про народні методи розпізнавання відьом, коли зовнішніх ознак ніяких нема. Якщо жінку все-таки «підозрюють "що вона нечиста" - кличуть ворожілю - "святу жінку". Вона візьме її за руку і запитає: "Яка ти?" Відьма, звичайно, вихопить свою руку. Але це ознака того, що вона дводушниця, і тоді з нею роблять відповідні дії, щоб її знешкодити» [5, с. 58].

Розпізнати відьму можна через магічний обряд, а також на Великдень. Коли священик причащає людей, вона відвертається. «Якщо поставити під час Великодньої служби під язик шматочок причастя, то можна всіх відьом побачити в церкві. Вони мають роги, великі, як в оленя, такі відьми є досвідченими й обізнаними у чарах. На того, хто побачив їх, вони дуже сердяться і намагаються йому потім нашкодити, погрожують йому у церкві, показують на нього пальцями» [5, с. 59].

На Закарпатті Ф.Потушняк зафіксував цікавий спосіб виявлення відьми: «щоб виявити відьму, на Благовіщення потрібно знайти і вбити змію, відрізати їй голову і посадити в середину часник. Коли той часник виросте, взяти перо з нього і застромити за шапку, так піти на Великдень до церкви. Повернувшись, потрібно посипати святим маком позад себе, бо інакше відьма може наздогнати і розірвати на шматки» [5, с. 59].

Крім згаданого способу є й інший, так званий "стілець для відьми" [5]. Цей стілець має бути зроблений з дев'яти або з дванадцяти видів дерева і процес виготовлення має тривати від Різдва до Великодня, на ранок Великодня його треба закінчити. Стільчик слід взяти з собою до церкви і коли священик промовить: "Різдво твоє", тоді треба стати на нього і роздивлятися. Можна побачити всіх відьом у церкві, бо в кожної будуть роги на голові [5]. Відьми сердито будуть дивитися на того, хто виявив їх сутність. За спостереженням Ф.Потушняка, це повір'я зустрічається в східно-північному Марамороші як незаперечний спосіб виявлення відьом, але воно не поширене на усій території Закарпаття.

В.Гнатюк записав уявлення про використання дерева для виявлення відьми в Західній Україні: «Коли хто хоче побачити відьму, то повинен узяти поліно, в якім випав сук, і дивитися крізь нього. Так само, коли тешуть труну, а з дошки відпадає тріска з суком і сук вилетить, то хто подивиться крізь ту дірку, побачить відьму. Можна ще побачити відьму і крізь осикову борону, ту, що в один день зроблена і тесана» [2, с. 405]. Галичани вірили, що змусити відьму прийти в гості можна відкладаючи «кожного понеділка в Великий піст одно поліно з дров, що йдуть до печі, а вдосвіта на Великдень запалити ними» піч [2, с. 405]. Відьма прибіжить і проситиме вогню. Так само можна було робити під час Петрівки, а на Петра розпалити вогонь.

Ф.Потушняк пише про ще один спосіб розпізнання відьми: треба на неї подивитися через ямку в гілці на дереві або через дерев'яну труну під час Великодня, або просто через гілку [5, с. 59]. Відьму може виявити ворожка, яка постить цілий день, увечері іде ніким непомічена до тої хати, де у корови відібрано молоко, де корова сохне. «Близько дев'ятої години, вона залишається сама в хаті, бере цідило, запихає в нього дев'ять голок, бере чоловічі невипрані штани, потім зав'язує у вузлик глину з могили, хліб з причастя, попіл з кадильниці та інше, і в це також встромляє дев'ять голок. Цідильце варить в окропі, а все інше "замащує", запихає в піч. Коли кладе голки, промовляє потрібне замовляння. А сам обряд вона здійснює голою. Відьма підкорюється цим чарам і мусить з'явитися біля ворожки і щось попросити, бо зазнає сильних страждань. Відьма намагається схитрувати, щоб щось отримати, намагається щось випросити у ворожки - хоч би стеблинку, бо тоді їй може стати легше. Але, коли їй нічого не дають, то вона зізнається, що є відьмою» [5, с. 59]. Подібний обряд, що допомагає впізнати відьму записав і В.Гнатюк: треба «взяти кусень сирого полотна, заткнути в нього дев'ять шпильок і варити, а відьма прибіжить зараз просити чого-небудь. Налити на сковорідку молока, вкинути в нього три рази по дев'ять голок і всунути в піч, а відьма зараз прибіжить» [2, с. 405]. Основний вплив на відьму справляють голки. Можна припустити, що сама відьма ототожнюється з голкою, і всі ті маніпуляції, що відбуваються з голками переживає вона сама. Або ж голки, як необхідний інструмент прядіння й ткацтва, наділені магічною силою й здатні бути зброєю проти демонічних істот.

Водночас існувало повір'я, що не всі люди можуть підпадати під чари відьом, є винятки. В. Милорадович пише, що відьми безсилі завдати шкоди тим людям, які є «первістками, останні в сім'ї та сьомі. [...] Решта людства охороняє себе від відьом різними засобами та прийомами. Мак, конопля, кропива та ін. -- це засоби оборони малоросів; шипшина -- грузинів, звіробій, жовтець -- західноєвропейців. У Римі на Іванову ніч для захисту від відьом продають помела. В Падуанській провінції жінки в ту саму ніч качаються в росі, охороняючи себе таким чином від відьом. Грузинів і білорусів захищають тоді ж вогнища. Тваринами, що охороняють від відьом, вважаються першонароджений собака і півні» [4, с. 57]. Особливо відьми бояться «псів ярчуків, які можуть їх розшарпати» [2, с. 404].

Отже, уявлення про відьму пов'язане з вірою наших предків в існування нерозкритих потенційних можливостей людини, які можуть реалізовувати окремі особи за певних умов. Простежується тісний зв'язок образу відьми з давніми тотемними уявленнями (набування нею зооморфного вигляду, здатність до левітації), а також з богинями праслов'янського пантеону (зокрема, з Даною і Марою). Очевидно, зі встановленням патріархату ставлення до жінок змінилося, жінки позбулися своєї влади, а ті, які прагнули колишнього домінування, почали сприйматися як уособлення чогось демонічного, їх назвали відьмами. У цьому контексті зрозуміла поява легенд про польоти відьом на свої зборища верхи на власному або чужому чоловікові - це своєрідна метафора підкорення фемінним маскулінного, заперечення патріархату. Межею, яка робить зі звичайної в повсякденному житті жінки відьму, є комин печі (домашнього вогнища). Всередині будинку - дружина і мати, а покидає хату через комин небезпечна істота жіночої статі, яка має владу над часом і простором (така собі язичницька богиня). Епоха матріархату - це період, коли в наших предків панував міфологічний світогляд, який власне й породив безліч уявлень про богів і демонів.

Відьма своїми надприродними здібностями й вміннями нагадує також язичницьких жриць, які нібито зналися на магії, проводили різноманітні обряди й ритуали, використовували рослини та предмети з магічною метою, впливали на події в особистому житті людей та навколишній природі. Логіка дій відьми - це маневрування на межі добра і зла, оскільки у її власному язичницькому світі поняття гріха відсутнє, і все, що їй видається доцільним, має право на матеріалізацію. З приходом християнства образ відьми доповнився рядом додаткових негативних аспектів, і, як наслідок, з'явилися уявлення про методи виявлення відьом і боротьбу з ними.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Афанасьев А.Н. Ведуны, ведьмы, упыри и оборотни / Афанасьев А.Н. Славянские колдуны и их свита / А.Н. Афанасьев. - М.: РИПОЛ классик, 2009. - С. 159-390.

2. Гнатюк В.М. Останки передхристиянського релігійного світогляду наших предків / Українці: Народні вірування, повір'я, демонологія - К.: Либідь, 1991. - С. 383 - 407.

3. Иванов П. В. Народные рассказы о ведьмах и упырях / Українці: Народні вірування, повір'я, демонологія / - К.: Либідь, 1991. - С.430 - 498.

4. Милорадович В. П. Українська відьма: Нариси з української демонології / Упоряд., пер., передм. О. М. Таланчук; [Приміт. В. П. Милорадовича та О. М. Таланчук]. - К.: Веселка, 1993. - 72 с.

5. Потушняк Ф. Відьма та її ознаки // Літературна Неділя (Унгварь). - 1944. - Ч. 5 (1 березня). - С. 57-59.

Размещено на Allbest.ru