Естетика нуару в сучасному художньому просторі України: ціннісні засади, теоретичні пошуки і мистецька практика

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЕСТЕТИКА НУАРУ В СУЧАСНОМУ ХУДОЖНЬОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ: ЦІННІСНІ ЗАСАДИ, ТЕОРЕТИЧНІ ПОШУКИ І МИСТЕЦЬКА ПРАКТИКА

Інна Існюк

Розмаїття сучасного мистецтва та інших феноменів художньої культури сучасності, їх безпосередній вплив на аудиторію, особливо молодіжну, порушує нові проблеми, зокрема й таку, як визначення певних особливостей в естетиці художньої культури України. Сприймання творів мистецтва, як відомо, може звеселити і нажахати, може надихати і завдавати розпачу. У багатьох класичних творах мистецтва закодовано певну естетичну інформацію, яка передусім несе в собі ідеал прекрасного, зокрема, немов одухотворює та виліковує людську душу, тобто вона пов'язана з почуттям задоволення і радості. Мистецтво ХХ-ХХІ ст. існує в інших умовах, які спричинені певними ґлобалізаційними зрушеннями. На нашу думку, саме тому значущим є дослідження причин і наслідків витіснення прекрасного із царини мистецької практики мистецтвом шоковим, тобто мистецтвом, що культивує у художній культурі цінність непривабливого як феномена життя сучасної урбанізованої людини.

Ступінь розробленості проблеми. Ще за часів Давньої Греції естетику можна було розрізнити як позитивну і негативну, а останню як антипод прекрасного. (Зокрема, німецький мислитель Ф. Ніцше (Friedrich Nietzsche) трактував її як належну або до аполлонівського, або діоніського начала у людському бутті.) Схоласти Середньовіччя визначальними характеристиками негативної естетики вважали протилежності визначальних характеристик позитивної естетики, а саме: цілісність у фраґментарності (Integritas in Fragmentatione), дисгармонія частин (Dissonantia Partium) і неясність форми (Tenebra Formae) і не заперечували її диявольського походження [18]. Все те, що виступає як “антицінність” і не відповідає родовій сутності людини, її ідеалам, усе те, чого вона прагне уникнути або знищити, і є потворне (дисгармонійне, занепале, низьке, жалюгідне, вороже, страхітливе). Вважаємо за потрібне розглянути метакатегорії нуарної естетики, спираючись на праці таких мислителів і науковців, як Ф. Ніцше [17], Т. Адорно [1], Ґ. Башляр [3], Ж. Бодріяр [4], Б. Полєвой [15] та ін.

Мета статті. У зв'язку з тим, що розгляд формотворчих процесів сучасного художнього простору України крізь призму естетики потворного й естетики ницого не привертає значної уваги вітчизняних науковців, вважаємо за доцільне проаналізувати теоретичні засади і практичні вияви нуарної естетики, що є метою нашого дослідження. Пропоноване дослідження здійснюватиметься у міждисциплінарній площині, а саме: на основі залучення джерел з естетики, мистецтвознавства, культурології та філософії, а також розгляду мистецьких інновацій, створених на засадах естетики нуару.

Виклад основного матеріалу дослідження. Варто наголосити, що нуар (noir) - це напрям у мистецтві, який виник у післявоєнній Америці, що спричинило його своєрідну рису: відтворення або створення у мистецькій інновації дещо обтяжливої атмосфери для глядача. Йдеться про показ і створення враження невлаштованості й розчарування сучасної людини у непростих умовах існування. Відтак, якщо розглядати засадничі основи естетики нуару в сучасному мистецтві, то помітним буде ніби гіркий присмак, який виникає, наприклад, під час розповіді, у якій бачимо елементи безнадійності чи й жорстокості, що грубо відштовхують надію на позитивні зміни у людському бутті, сподівання на happy end. Зрада і цинізм, недовіра і брехня пронизують, зокрема, сюжети фільмів, а за мигтінням їхніх картинок бачимо не просто події життя, а події на фоні, наприклад, скупого освітлення і тьмяного блиску нічних вулиць після дощу, коли виникає щемливе уявлення про фатальне, незворотне “сіре” існування людини на тлі сірого асфальту в негоду [5, с. 2]. Після споглядання подібного не варто очікувати позитивних думок, емоцій чи почуттів. Навпаки, виникає уявлення про приреченість або відсутність перспектив. Відтак, естетизація у буденності наразі відбувається на тлі привертання уваги до потворного або ницого (низького) у людському житті. Тому естетика нуару може розглядатися своєрідною апологетикою некраси у буденному, а також ницого у повсякденному. Однак її “емоційна нота” -- відраза або смуток -- має викликати й певний асоціативний ряд думок.

Виникнення нуару в художній літературі і кінематографі не можна пов'язати, звичайно, з кризою сучасної культури на межі тисячоліть, адже відображення чи створення відчуття страхітливої відчуженості людини у соціумі, її дезінтеґрації та дезорієнтації були, як відомо, ще ознаками модернізму, а не постмодернізму. (Варто згадати хоча б картину Е. Мунка “Крик”.) Зокрема, Джеймс Нейрмор (James Naremore), професор університету штату Індіана, який, окрім літературознавства, почав займатися ще й аналізом мистецтва кіно, припустив, що французькі критики, які вперше застосували у 40-х рр. минулого століття термін “нуар”, могли б погодитися з міркуванням, що цей жанр можна описати як “модернізм у популярному кінематографі”. Таку рису можна простежити як у голлівудських фільмах, так і в бульварній белетристиці (pulp fiction): формальна складність, естетичне самовдоволення (чи й самозакоханість), намагання викликати асоціацію із творами “високої” культури і неприйняття класики, -- переконаний американський дослідник [12, с. 2]. Саме модернізм, як художній напрям, дав певні імпульси, що знайшли вираження у цьому доволі популярному жанрі, основаному на запереченні оптимістичного настрою детективних або пригодницьких оповідань, -- нуарі.

Однак варто наголосити, що мода на нуар не згасла з часом, а повернулася нині знову. Проте це відбулося у видозміненому вигляді близько 90-х рр. ХХ століття, а саме: протиставлення добра і зла, як центральна ідея для класичного нуару, вже повністю нівелювалося. На телебаченні, наприклад, новітній нуар представлений як класичними серіалами (“Мережі зла” (“Dragnet”, 1987)), режисер Т. Манкевич (Tom Mankiewicz)), так і новішими роботами (“Поліція Нью-Йорка” (“NYPD Blue”, 1993-2005)), продюсери - С. Бочко (Steven Bochco), Д. Мілч (David Milch), у літературі ж представником нео-нуару (neo-noir), наприклад, є Дж. Еллрой (James Ellroy) (“Секрети Лос-Анджелеса”, (“L. A. Confidential”, 1990)), який домінує серед авторів популярних детективів. Від кіно до комп'ютерних ігор і коміксів у США і в усьому світі фіксується розповсюдження і вплив нуару, зокрема, в мові, персонажі, образі тощо. Тому новітній нуар отримав право на існування лише як набір стилістичних прийомів, спрямованих на “осірення” буденного, з метою викликати у споглядальника подібного твору щемливі почуття безвиході й відрази.

На сьогодні нуарною естетикою, або естетикою нуару, в її модифікованому вигляді, фактично пронизані всі види сучасного мистецтва Західної Європи та Північної Америки. Нуарна естетика відображається, зокрема, у творчості братів Чепменів (Jake and Dinos Chapman) або американського фотожурналіста Томаса Аллемана (Thomas Alleman), який завдяки китайській середньоформатній камері Holga на знімках отримує незвичайне віньєтування, засвітки і мультиекспозицію, які надають фотографіям сюрреалістичного й нуарного вигляду [11, с. 13]. (Цікаво, що Т. Аллеман використовує “іграшкову камеру”, тому що численні її компоненти виготовлені із дешевого пластику, в тому числі і лінза.) Американець Едґар Джерінс (Edgar Jerins), провідний художник відродження реалізму в сучасному мистецтві, за допомогою вугілля створює напрочуд драматичні масштабні “оповідання нуар”, які занурюють глядача у драматичну історію або подію, як кадр із фільму, малопримітною деталлю, освітленням чи жестом [9].

В Україні також зацікавились нуарною естетикою. Зокрема, молодий дніпропетровський художник, дизайнер і фотограф Олександр Король, звертаючись до почуття потворного, прагне розвинути власну техніку роботи, її стилістичні особливості. Висвітлення митцем у своїх творах соціальних проблем, своїх внутрішніх переживань і динаміки розвитку мистецтва викликає у відвідувачів виставок найрізноманітніші відгуки. Як молодий художник, починаючи з участі у групових виставках художників у Дніпропетровську, він уже широковідомий не у вузькому колі професіоналів зі своїми цікавими і страхітливими роботами. Показово, що перший персональний проект О. Короля “Deus Ex Machina” (київський арт-центр “Я Галерея”, 2011) [7], у якому художник акцентує увагу на зв'язку часу і наступності, вразив своєю роботою “Вечеря”, де замість пропорційних людських облич подаються якісь монстри, а на столі, поряд з класичними стравами національної кухні, розташовані “Кока-кола” і їжа з “МакДоналдз” (як ознака вестернізації, “макдоналдизації”). Або ж робота “Квіти та кістки” вказує на контраст між прекрасним і жахливим, тимчасовим і вічним тощо. Все ж найориґінальнішою, але прово- кувальною залишається робота, яка й дала назву його виставці (вона представлена її творцем як ілюстрація до відомого вислову “Deus ex machina”, що у перекладі з латини -- “Бог із машини”), що на сьогодні трактується як ефект спланованої “несподіваності”, коли ту чи іншу ситуацію розв'язують через появу раптового елементу. В ній зображено гніздо і сліди, тобто хтось (Святий Дух чи дивне створіння), хто виходить із гнізда, йде допомагати комусь чи наказувати будь-яку людину.

Свою другу персональну виставку “Нуар” Олександр Король презентував у дніпропетровському арт-центрі “Я Галерея” (з 25.04.2013 р. по 08.06.2013 р.) [6, с. 14]. Видається доволі показовим, що у виставці простежується використання коміксу, введення текстів з елементами гротеску, примхи, безглуздя і навіть навіженості. (Проте варто підкреслити, що робить він це по-своєму елеґантно.) У сюжет виставки він увів головного персонажа (представлений у роботі “Людина, що малює”), який приковує увагу і стає місцем ніби “ядерного вибуху” мистецтва у просторі арт-центру, що є малозрозумілим з погляду цінностей нашого суспільства, української духовної традиції і на якого можна списати всі дивацтва цього митця (картини виставки). Зокрема, перед очима Людини Розумної, альтернативу якій художник і виводить в образі Dr. Art, проходить ціла епоха чорно-білих детективних коміксів, кримінальних романів і фільмів у стилі нуар. У залі також зображена скриня Пандори, яка переносить відвідувачів у світ Нуару, -- вивільняє на папері всі можливі страхи людства, старозавітного Голема і соматичні переживання Людини, що малює. Місце надії, що залишилася на дні цієї скрині, займає мистецтво -- альтернативний простір, вибудовується за допомогою включення в експозицію установки з білими дверима, за якими чекає продовження життя чи смерть. На відміну від американського чи європейського нуару, все ж у цьому “царстві мороку” фіксується й “світла нотка”.

Власне, хочеться привернути увагу до останнього моменту, адже твори, створені на засадах естетики нуару українськими митцями, мають у собі дещицю оптимізму, краплю надії і віри в людину, її спроможність долати труднощі, не втрачаючи віри у добро та справедливість.

Використання принципів нуарної естетики вдало висвітлено у роботі ужгородського письменника, журналіста і драматурга Олександра Гавроша. Прагнучи надати своєму стилеві, він вдається до створення збірки для дітей “Дідо-Всевідо” (за жанром його можна вважати, так би мовити, карпатським нуаром), де зображає містичний світ закарпатського фольклору (своєрідне поєднання містики та чарів, яке доповнюють ілюстрації Світлани Фесенко) [8]. Знайомимося із сімома моторошними історіями, які переносять читача у світ, де можна зустріти босоркань, бісів-гультяїв, залюблених у жіночок чортів, зарубаних вояків, балакучих випотрошених зайців, перевертнів та іншу нечисть, у світ, де мерці святкують Великдень, і т. п. За сюжетом оповідь йде від автора, у центрі якої -- Дідо- Всевідо (таємничий самітник із хащі: лікує автора від отруйного укусу гадюки, помережуючи своє своєрідне літературне знахарство казками та бувальщиною), який щоразу розповідає чимало корисного: як розпізнати, наприклад, нечисть серед звичайних людей, як ховати дводушників, щоб вони після смерті не оживали, як стати відьмою тощо [10]. Дещо незвичним видається те, що автор радить читати такі казки, як у його збірці, не будь-коли, а тільки опівночі. До того ж, лише на самоті, при світлі свічки чи, може й ліпше, скалки. (Так, саме у такий спосіб, як ним наголошується, і була створена ця робота -- у старій хижці, де напередодні вмерла бабуся-господиня і ночами ввижалося казна-що.) Проте чомусь згадується М. Гоголь та його “Вій” або інші твори з “Вечорів на хуторі біля Диканьки”, які стали популярними не тому, що їх читали вночі, і не тому, що їх повідав рудий Пань- ко, і справа не тільки у прагненні людини до незвіданого, дивовижного чи містичного.

Крім того, варто наголосити, що твори нуару виникли на певному підґрунті: англосаксонській культурній традиції, а також соціальних колізіях значного суспільного потрясіння, що були у повоєнний час. На сьогодні в Україні дещо інша соціальна ситуація і, що видається важливим, відмінна культурна традиція (світоглядно-ціннісна, естетична, морально-етична), у багато в чому не схожа на традиції людностей Західної Європи чи Північної Америки. Тому, на наш погляд, мода на нуар, як “сліпе” запозичення, без урахування особливостей національної культурної та естетико-мистецької традиції, виглядає дещо дивною. І йдеться наразі не про спробу розширення меж у формотворенні, а саме про ціннісні засади естетики нуару.

Висновки. Як підсумок, зазначимо, що завдяки опертю на потенції категорії прекрасного можливо передати почуття радості та любові, а через опертя на можливості потворного чи ж ницого (низького) можливо зобразити те, чим живе суспільство насправді у кризові часи, бо важливість у житті прекрасного яскравіше проступає на тлі потворного. На тлі подання ницого у мистецькій інновації можна зрозуміти цінність “благоговіння перед життям” (А. Швейцар). Однак у всьому, на наш погляд, має бути міра. Митці покликані відтворити за допомогою мистецтва людське життя, будні людини у цьому світі: колективні мрії, смаки, мотивації, у такий спосіб підкреслюючи зв'язок минулого із сьогоденням, й заглядати у майбутнє, не бачачи у ньому тільки “гній”. Зокрема, у сучасному художньому просторі України вже відчутний дещо “гіркий аромат” нуару з усіма його ознаками “людини, переляканої життям”: безвихіддю, кримінальними структурами, самотністю головного героя, його протистояння проти величезного ніби замороженого злим чарівником міста, цинізмом влади “анонімного грошового мішка” і непохитним бажанням простої людини знайти відповідь “Хто стоїть за цим усім?” І подібні спроби митців потребують поглибленого аналізу, бо йдеться не просто про мистецькі візії, а про залучення широкого кола глядачів до іншого соціокультурного світу, традиція якого доволі відмінна від української, у тому числі й естетичної традиції.

Щодо перспективи подальшого дослідження, бачимо потребу розгляду естетики vulgar у художній культурі сучасної України для порівняння з естетичними засадами нуару.

естетика нуару художній культура

Література

1. Адорно Т Эстетическая теория; пер. с нем. А. В. Дранова. -- Москва: Республика, 2001. -- 527 с. -- (Серия “Философия искусства”).

2. Асташкина Н. Кино, которое было: film noir [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.be-in.ru/art-process/15896-film_noir/.

3. Башляр Г. Избранное: Поэтика пространства; пер. с франц. -- Москва: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2004. -- 376 с. (Серия “Книга света”).

4. Бодрийяр Ж. Символический обмен и смерть [Электронный ресурс]. -- Режим доступа: http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Philos/Bodr_Simv/ index.php.

5. Вікіпедія -- вільна енциклопедія [Електронний ресурс]. -- Режим доступа: http://wikipedia.org.

6. В днепропетровской “Я Галерее” выставка “Нуар” Александра Короля [Электронный ресурс]. -- Режим доступа: http://www.spokusa.com.ua/ post/1947.htm.

7. В Я Галерее появился “Бог из машины” [Электронный ресурс]. -- Режим доступа: http://a-novizky.livejournal.com/149278.html.

8. “Діти у Львові не знають, хто такий Довбуш” - видали книгу “страшних” карпатських казок [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http:// gazeta.ua/articles/culture/_diti-u-lvovi-ne-znayut-hto-takij-dovbush-vidali-knigu-strashnih-karpatskih-kazok/499451.

9. Картинная галерея американца Эдгара Джеринса [Электронный ресурс]. -- Режим доступа: http://fantlab.ru/forum/forum3page1/topic2679page63.

10. Когутич І. Моторошні історії для... дітей. Демонологія від Олександра Гавроша [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.umoloda. kiev.ua/number/2350/164/83601/.

11. Лос-Анджелес - грусть и касание зла [Электронный ресурс]. -- Режим доступа: http://bigpicture.ru/?p=133957.

12. Лурье Я. Формула американского нуара / Я. Лурье // Искусство кино. -- 2013. -- № 4 [Электронный ресурс]. -- Режим доступа: http://kinoart. ru/archive/2013/04/formula-amerikanskogo-nuara.

13. Нуар от фотографа Томаса Аллемана [Электронный ресурс]. -- Режим доступа: http://lifeonphoto.com/2013/05/nuar-ot-fotografa-tomasa- allemana/.

14. Овчаренко А. Александр Король: “Искусство - это самое безобидное, что есть в этом мире” [Электронный ресурс]. -- Режим доступу: http:// www.exp21.com.ua/rus/music/1030.htm.

15. Полевой В. М. Малая история искусств. Искусство ХХ века 1901-1945 / Ред. кол. Н. В. Яворская, A. M. Кантор, В. М. Полевой, П. Фейст, Х. Мрузек, Х. Моде. -- Москва: Искусство, 1991. -- 169 с.

16. Шрейдер П. Заметки о фильме нуар. -- Блог журнала “Сеанс”, февраль 2011 [Электронный ресурс]. -- Режим доступу: http://seance.ru/blog/ noir-notes.

17. Nietzsche Friedrich. The Birth of Tragedy: Out of the Spirit of Music. / Ed. M. Tanner. -- London: Penguin Classics, 1993. -- 160 p.

18. The Neuropsychology of Aesthetic, Spiritual, and Mystical States // Zygon: Journal of Religion and Science. -- Vol. 35/1 (2000). -- P. 39-51.

Размещено на Allbest.ru