З історії розвитку мистецтва витинанки

Размещено на http://www.allbest.ru/

З історії розвитку мистецтва витинанки

О.Є. Ковальов

У статті аналізується історія розвитку мисте-цтва витинанки. Досліджуються різновиди витинан- ки на сучасному етапі, характеризується послідовний перехід на застосування орнаментів та тематичних композицій у різних галузях творчості.

Ключові слова: декоративно-прикладне мистецтво, ажурні паперові прикраси, контур, силует.

У середині ХІХ ст. у побуті українського села значне міс-це займали хатні прикраси об'ємно-просторового рішення: «павуки», «голуби», «квіти», «витинанки». Найбільшого по-ширення серед них набули витинанки - сюжетні, орнамен-тальні прикраси, ажурно витяті ножицями, вирізані ножем з білого або кольорового паперу. Від техніки виготовлен-ня походить і сам термін «витинанки». Ці нескладні тех-ніки і недорогий матеріал дали чудові зразки прорізного паперового декору, в якому втілені вічні символи приро-ди, колективний досвід пізнання світу, багатство фантазії.

Здавалося б, що може бути надзвичайного в тако-му різновиді народного мистецтва, як витинанка, якою займалися наші матері й бабусі? Та й нині це «рукоді-лля», копітке і філігранне, дяка Богові, не занепало. Ви-тинанка може бути унікальним, навіть архісучасним, ні на йоту не меншовартіснім від інших мистецьких різ-новидів, високодостойним витвором. Вочевидь, зна-добилися попередні тривалі студії у станковій графіці, скульптурі, дошукування найістотніших образотворчих термінів у народному мистецтві, в спадщині трипільської культури, Київської Русі, доби козаччини, відтак засво-їти все, що зробили бойчукісти, шістдесятники, аби все те «переплавилося» у творчості мистця, постало видат-ним здобутком національним, співвимірним і з понят-тям автентичності, яку ми знаємо про традиційне об- разотворення Японіїї, Китаю, Близького Сходу [6, с. 28].

Тематична спрямованість витинанок - від традицій-них структур, «древа життя» (народні мотиви) до теми «Козак Мамай», у яких маємо дивовижне відчуття краси землі української, то є своєрідним палімпсестом, котрий можна розглядати безкінечно. Це до того, що в україн-ській традиції образотворчості ніколи не було натураліз-му: абстрагованість мислення, відчуття надчасності бути не лише «своїми», але й «людськими» [6, с. 29].

Нове в декоративному мистецтві цього періоду поля-гало в тісному взаємозв'язку настінних малюнків з орна-ментикою й колоритом кахлі, килимів, вишивок. Вити- нанки розглядалися як важливе доповнення до хатнього оздоблення і становили з ним певну стильову декоратив-ну єдність. У розпису будівель, посуду, іграшок, знарядь праці переважають рослинні мотиви: дерево, кущ, ваза або окремі гілки й квіти. Від найдавніших часів зберег-лися зображення солярних знаків, які, однак, утратили вже свій колишній магічно-міфологічний зміст і використовувалися тепер виключно як декоративна прикра-са. А от пташині мотиви (пави, сови, лелеки) зберегли своє алегоричне значення. Вони трактувалися як вісни-ки добра, їх зображення перегукувалося з мотивами ус-ного й пісенного фольклору [4, с. 15].

Мотиви, які зустрічалися в орнаментах витинанок, можна умовно поділити на п'ять груп. До першої, най-більшої, групи слід віднести мотиви, утворені з геоме-тричних елементів і фігур, а також з простих витинань довільної абстрактної конфігурації, що не мають анало-гій з іншими орнаментами поза витинанням. Друга ве-лика група мотивів - це світ рослинних форм. Зображен-ня тварин і птахів - це третя група. Наступна група - це мотиви з людськими постатями. В п'ятій групі мотиви предметного світу - від архітектурних споруд до звичай-них побутових речей.

Орнаменти витинанок рідко були створені з однорід-них мотивів однієї групи. Найчастіше вони виступали у поєднаннях: рослинні з антропо- і зооморфними моти-вами, фігурки людей з побутовими предметами тощо.

Активне поширення витинанок з геометричними мо-тивами орнаменту зумовлено не тільки простотою про-цесу виготовлення, а й зримою єдністю багатьох витятих мотивів з традиційними розписними, різьбленими візе-рунками у їх «глибоких» прадавніх коренях.

Мотиви народного орнаменту упродовж віків існування безперервно змінювалися, віддаляючись від своєї першо-основи, набуваючи нових форм і значень. Одні з них пе-ретворювалися протягом короткого часу, інші - протягом століть. Прикладом є традиційні ромбовидні й розеткові мотиви, що масово поширені у витинанні та інших видах народного мистецтва. Ромбовидний орнамент відомий з епохи палеоліту. У мисливських палеолітичних племен він відби-вав, напевно, «уявлення про міць, силу і достаток» [2, с. 3-8]. Пізні-ше в землеробських племен ене-оліту ромбовидні мотиви в різних варіантах, мабуть, символізували родючість [1, с. 11-27], а розеткові - концентричні кола, коло з хрес-том всередині, спіраль - очевид-но, зображували сонце [5, с. 30-31].

Археологічні дослідження за-свідчують появу ажурних візерун-ків із шкіри, хутра, повстини в ко-чових народів уже в V ст. до н. е. серед знайдених речей при роз-копках Пазирських курганів на Ал-таї - великий повстяний килим, виконаний у техніці вирізування й аплікації, а також різноманітні предмети кінського спорядження, оздоблені ажурними і силуетними шкіряними прикрасами.

В Україні ажурні візерунки зі шкіри і тканини як прикраси одягу побутували по всій території. Масового поширення вони набули у гуцулів і лемків. На гуцуль-ських кожухах та кептарях укладали з сап'янових ви- тинанок візерунки різних форм. Лаконічно витятими аплікаціями із сап'яну і тканини прикрашали святковий одяг у центральних та північно-східних областях Укра-їни. Перші паперові прикраси, які можна вважати сво-єрідними аналогами традиційних витинанок в Україні, виникли у Китаї у зв'язку з винаходом і розповсюджен-ням там паперу. Письмові джерела Танського і Сунсько- го періодів ^ІІ-ХІІ ст.) розповідають про цей вид на-родної творчості і його майстрів [7, с. 9]. Напередодні свята весни жінки наклеювали на вікна своїх будинків графічно чіткі паперові візерунки «чуанхуан» (вікон-ні узори), які виготовляли взимку. Це були переважно одноколірні зображення божеств, духів, героїв народ-них легенд, драконів, феніксів, квітів, винограду, мете-ликів, риб тощо. Витинали їх ножицями і маленькими ножиками з вражаючою філігранністю. Завдяки висо-ким художнім якостям та простоті виготовлення вони стали відомі сусіднім народам. Крім виконання чисто декоративних функцій, такі прикраси, вирізані з міц-ного паперу, служили майстрам трафаретами для нане-сення відбитків на дерев'яні вироби і тканини.

У ХІІІ ст. паперові прикраси з'являються у Персії, а в ХV ст. через Туреччину потрапляють у Європу, спочатку у Венецію, а далі в Угорщину. В кінці ХVІ ст. в Німеччи-ні їх використовують для оздоблення обкладинок книг. У ^ІП-ХІХ ст. вони поширюються у Франції, Португалії, Данії, Голландії, Швеції, Швейцарії, Польщі, Словаччині, Литві, Росії, Білорусі та інших країнах [7, с. 10].

В країнах Західної Європи це були здебіль-шого сюжетно-розповідні прикраси. Своєю ху-дожньою системою вони уподібнювалися до графіки, їх складні багатофігурні дзеркально симетричні композиції завжди вміщувалися в одному цільному аркуші паперу.

Ажурні паперові прикраси слов'янських на-родів мали декоративне спрямування і спи-ралися на широкий діапазон технічних при-йомів виготовлення, різноманітну будову та традиційні народні мотиви орнаменту.

Своєрідним прототипом українських ви- тинанок можна вважати невеличкі шматочки білого паперу з ажурно витятими краями, що служили підкладкою і оздобою для канцеляр-ських печаток в середині ХУІ століття [3, с. 10].

«Вислі» воскові і сургучеві печатки, що при-вішувалися до грамот на шнурах, мали шкіряні або металеві підкладки з декоративними по-лями, так звані кустодії, які прикрашали й обе-рігали печатки від механічного пошкодження.

Очевидно, від шкіряних кустодій пішли й па-перові кустодії, що прикріплювалися безпо-середньо на площині аркуша під текстом до-кумента. Оскільки краї паперових кустодій на кілька сантиметрів виходили за межі печаток, утворюючи поля, то їм надавали ножицями різної форми: ромба, квадрата, розети, зірки, квітки тощо. Для витинання папір складали вдвоє, вчетверо, ввосьмеро. Витинали ажурно лише поле, центр залишався недоторканим - для відтиску печатки. Розміри цих паперових полів залежали від величини печатки, і зустрі-чаються вони в межах від 4 до 14 см.

Витяті паперові кустодії співрозмірно пов'язувалися не тільки з печатками, а й з аркушами ак-тів, прикрашаючи їх. Авторами кустодій були писарі со-тенних, полкових і Генеральної канцелярій Запорізько-го війська, міських управ тощо. Інколи в кінці документів трапляються прізвища писарів.

Географія поширення цих паперових кустодій була до-сить широкою: Київ (1508 р., 1628 р.), Вільно (1514 р.), Бе-рестя (1580 р.), Вінниця (1583 р.), Житомир (1619 р.), Чи-гирин (1655 р.), Львів (1655 р., 1726 р.), Роздол (1653 р.), Батурин (1692 р.), Глухів (1710 р., 1728 р., 1735 р.), Кам'я- нець-Подільський (1766 р.), Калуги (1780 р.).

Ще один різновид паперових прикрас - «силуети»- ви-ник у Франції в середині ХУЛІ ст. і звідки широко поширив - ся по всій Європі [7, с. 11]. «Силуетами» називали своєрідні портретні зображення і фігурні композиції, намальовані тушшю, вирізані з паперу або гравіровані на дереві. Най-частіше «силуети» вирізали по контуру маленькими ножи-цями з тонкого чорного глянцевого паперу. Цим займалось багато відомих художників і скульпторів - Альбрехт Дюрер, Пітер Пауль, Рубенс, Бертель Торвальдсен та ін.

Неперевершеним майстром «силуетів» у першій поло-вині ХІХ ст. був художник Ф.П. Толстой. Його твори, що зберігаються в Ермітажі й Російському музеї, за темати-кою можна поділити на дві групи. Перша - побутові сцени, друга - історичні та батальні епізоди війни 1812 р. Осно-вну роль у композиціях Ф. Толстого відіграє лінія, чіткий вишуканий контур, лаконізм, творча фантазія.

Мистецтво «силуетів» було поширене й в Україні. З літе - ратурних джерел відомо, що виготовленням силуетних ви- тинанок захоплювались М. Гоголь, Г. Нарбут, І. Рєпін [7, с. 12].

На оригінальність узорів українських витинанок у свій час вказував І. Франко. На його думку, це мистецтво могло вийти із Східної України: «Важко нам погодитися з твер-дженням В. Шухевича, що цей звичай не зовній [16, с. 7]. Надзвичайна оригінальність узорів і відпрацьована техні-ка тих витинань суперечить цьому. Здається, що цей зви-чай в Галичині не перший, а занесений із Східної України. В одній повісті Квітки-Основ'яненка йде мова про подібне витинання орнаментів і клеєння голубів з кольорового па-перу та прикрашання ними сільської хати у Великодню суботу. Квітка-Основ'яненко писав про це близько 1835 року, зображуючи життя людей «в околиці Харкова» [7, с. 19].

Художники-педагоги вже в кінці ХІХ ст., оцінивши високі декоративні якості, доступність матеріалу і легкість техні-ки витинання, почали запроваджувати її вивчення в шко-лах як засіб художнього виховання. Першими ввели мисте-цтво витинанок у навчальну програму професор А. Роллер, директор художньо-промислової школи при Музеї про-мисловості і мистецтв у Відні, та професор Ф. Чижик, за-сновник курсу народного мистецтва в імператорській ху-дожньо-промисловій школі в Петербурзі (1903 р.) [7, с. 20].

Українські витинанки - мистецтво, сформоване по-всякденним укладом життя народу. Воно динамічне, життєрадісне і функціональне. Витинанки мають широкі прикладні можливості. Розроблено багато цікавих спроб застосувати оригінальну орнаментику витинанок в різ-них видах декоративного мистецтва. Народний майстер М. Павлова використовувала вити- нанки для оздоблення поліграфіч-ної продукції, художниця Л. Без- пальча - в організації сценічного простору театральної виставки. Як засіб художньо-педагогічно-го процесу, мистецтво витинанок упроваджене в навчальну програ-му дитячих художніх шкіл, училищ і вузів декоративного мистецтва.

Розвиток витинанок на сучас-ному етапі характеризується по-ступовим переходом на нові шля-хи побутування. Це насамперед - практичне застосування орна-ментів витинанок у різних галу-зях творчості, формування осо-бливого типу виставочних творів витинання, розширення сюжет-но-тематичних композицій, які утверджують сучасний спосіб жит-тя, високі духовні і моральні цін-ності нашої держави.

Художнє витинання з паперу сьогодні - актуальне і цікаве яви-ще. Воно охоплює не тільки народ-них майстрів, що дотримуються давніх традицій, а й самодіяльних і професійних художників, які вба-чають у мистецтві витинанок нове творче експериментальне поле.

Виставки декоративно-при-кладного мистецтва «Українські витинанки», які відбуваються у художніх музеях та салонах, да-ють змогу широко оглянути, про-аналізувати й оцінити твори цього виду народного мистецтва. мистецтво витинанка орнамент декоративний

В залах Національного музею декоративно-прикладно-го мистецтва і музею етнографії та художнього промис-лу АН України експонувалося більше двох тисяч кращих творів з кількох музейних і приватних збірок. Експози-ція розпочиналася давніми витинанками кінця ХІХ ст. і закінчувалася творами сучасних народних майстрів, са-модіяльних та професійних художників з усіх областей України. Виставки продемонстрували багатство техніч-них, художніх і художньо-образних рішень традиційних орнаментальних витинанок, складних тематично-сюжет-них композицій і цим ствердили, що художнє витинан-ня - не прекрасний відголосок минулого, а сучасний вид народного мистецтва високої орнаментальної культури, що активно відроджується і розвивається.

Своєрідність природи Чернігівської та Сумської облас-тей в значній мірі визначила особливість побуту і мисте-цтва місцевих жителів. Помірний шум дрімучих лісів, тихіплеса річок Десни і Сейму спонукають до душевного спо-кою, шанобливого ставлення до природи. Тут починаєш розуміти причини одухотвореного віддзеркалення ото-чуючого світу в мистецтві Сіверського краю. Стає зрозу-мілим багатство образотворчих мотивів, де ми можемо зустріти в творах народних майстрів героїв стародавньої слов'янської міфології, скажімо, Берегиню. Трапляється і зображення храмів, монастирів, дзвіниць, трибанних укра-їнських церков, хат. Фантастичні інтерпретації живої при-роди майстрами різьблення по дереву, ткацтва, розпису, гончарства використовуються як першоджерельний мате-ріал, з якого шляхом образного узаконення створюються необхідні орнаментальні форми образотворення [4, с. 4].

В народному декоративному мистецтві втілені най-вищі ідеали національного мислення й відповідні світо-глядні засади, виявлені риси ствердження українського характеру, його принципові погляди та загальнолюдські й національні вартості, риси добро наставленого сприй-няття життя. Бо саме народне мистецтво спонукає нас до усвідомлення самоцільності Великої української культу-ри, до самовизнання як нації з багатовіковою історією, культурою і неповторними творчими традиціями.

ПОСИЛАННЯ

1. Амброз А.К. Раннеземледельческий культовый символ // Со-ветская археология. - 1965. - № 5. - С. 11-27.

2. Бибикова В. О происхождении мезинского палеолетичес- кого орнамента // Советская археология. - 1965. - № 1. - С. 3-8.

3. Виноградова Е. Современное прикладное искусство Китая. - М., 1959. -58 с.

4. Ковальов О.Є. Декоративно-прикладне мистецтво в школі 1-7 класи // Навчальний посібник. - Суми: Університетська кни-га, 2006. - 144 с.

5. Рыбаков Б.А. Космогония и мифология земледельцев энео-лита // Советская археология. - 1965. - № 1. - С. 30-31.

6. Міщенко Г. Витинанка - від традицій до сучасного обра-зо творення // Народне мистецтво. - 2004. - № 1-2. - С. 28-29.

7. Станкевич М. Є. Українські витинанки. Академія наук Укра-їнської РСР. Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.М Рильського. - К.: Наукова думка, 1986. - 122 с.

Размещено на Allbest.ru