Джерела до історії функціонування іконописної малярні Києво-Печерської лаври

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК316.334

Джерела до історії функціонування іконописної малярні Києво-Печерської лаври (друг. пол. XVIII - поч. XIX ст.)

Веремеєнко Т.Р.,

магістр, Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка (Україна, Київ), tarasal76@gmail.com

Досліджено діяльність іконописної малярні Києво-Печерської лаври у друг. пол. ХУІП -- поч. ХІХ ст. Висвітлено маловідомі напрями функціонування школи іконопису. На прикладі наукових праць М. П. Істоміна, Ф. С. У шанцева, П. М. Жолтовського з'ясовано наукову розробленість теми в історіографії. Проаналізовано низку архівних документів та малюнків, які до цього не використовувалися в наукових працях і актуалізуються вперше. Показано іконописну малярню як інститут навчання іконописанню, де приймали будь-яку людину та запрошували інших монахів на тимчасове навчання. Охарактеризовано умови навчання: термін перебування в майстерні, соціальний склад учнів, втечі учнів з Лаври, ставлення до них з боку монахів, доброчинність по відношенню до сиріт тощо.

Ключові слова: мистецтво, іконопис, Києво-Печерська лавра, учні, іконописна малярня.

іконописний малярня печерський монах

Veremeienko T R., master's degree, KyivNational University named after T. G. Shevchenko (Ukraine, Kyiv), tarasal76@gmail.com

The sources to the history function of the Kyiv--Pechersk Lavra icon workshop (in the second half of the 18th -- early 19th century)

The article is about the activity of the Kyiv--Pechersk Lavra icon workshop in the second half of the 18th -- early 19th century. The article tells about unknown directions of the icon school, using the scientific works by M. K. Ystomyna, F. S. Umantseva, P. M. Zholtovskogo about scientific problems in historiography. A lot of archives documents and drawings have been analyzed and some of them were not used in scientific topics before. The author shows icon 'workshop as the school where everyone could taught and 'where different monks -were invited study. The author describes the conditions of the studying,for example how many times the students had to study, their social ranks, how there tried to escapefromLavra, what attitude the monks had to them, their charity and help to orphans and so on.

Keywords: art, icon-painting, Kyiv-PecherskLavra, students, icon 'workshop.

Києво-Печерська лавра, як центр духовності Київської Русі за свою майже тисячолітню історію зазнавала чималих руйнувань, але щоразу відроджувалася і нині є всесвітньо - відомою пам'яткою архітектури, мистецтва, історії.

При наявності багатьох досліджень з історії функціонування Лаври, чимало аспектів її діяльності залишилося поза увагою науковців, зокрема і діяльність іконописної малярні, яка активно діяла у др. пол. XVIII - поч. XX ст.

Серед документів, використаних у даній праці - архівні джерела та учнівські малюнки, які допомагають у вивченні історії іконописної майстерні. Значна кількість документів зберігається у Центральному державному історичному архіві України (ЦДІАК України) у фонді №128. Крім цього, учнівські малюнки зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (IP НБУВ) у фонді 229. На жаль, більша частина джерел була знищена або вивезена до Росії, що ускладнює дослідження нашої проблеми.

У даній статті ми акцентуємо увагу на характеристиці стану учнів іконописної малярні Києво-Печерської лаври, а саме: як приймали на навчання, яке було відношення до учнів, термін навчання, втечі, соціальний стан учнів, їхні ім'я та прізвища. Крім цього, вважаємо за доцільне актуалізувати корпус джерел, що зберігають відомості, які раніше не були опубліковані в науковій літературі.

Отже, дану тематику досліджували М. П. Істомін, Ф. С. Уманцев, П. М. Жолтовський [1; 2; 3; 4; 6; 7]. М. П. Істоміна можна вважати першим дослідником Іконописної майстерні та малюнків учнів. Вчений вважав, що заснував іконописну малярию архімандрит Зосім Вількевич у 1763 р. [4, с. 72]. До цього, на його думку, навчання іконописанню, як і діяльність майстерні мала не централізований характер, а проходила у різних структурних підрозділах. За його словами, розвиток живопису, хоч і не дуже високого, пов'язано з боротьбою з католицизмом. В цей же час автор ставить питання про свій особливий та самобутній шлях розвитку іконописної малярні [4, с. 75]. Ознайомившись з рисувальними посібниками кінця XVII - XVIII ст., які були видані в Європі і знаходились в лаврській бібліотеці, а також з «кунстбухами» (від нім. Kunstbuch - книжка по мистецтву) [2, с. 291], вченим було помічено у малюнках вплив західного мистецтва М. П. Жолтовський малюнки називає «кужбушками» (від нім - куншти, кунштбухи) [1, с. 5]. У Лаврі підручники або малюнки називали, як правило «куншти». При дослідженні «кунштів», М. П. Істомін наводить багато прізвищ учнів лаврської малярні та факти їхнього навчання в іконописній малярні.

Ще одним вченим, який у своїй науковій творчості досліджував іконописну малярию був Ф. С. Уманцев. Він вважав, що розвиток малярні був тісно пов'язаний з протидією католицизму та розповсюдженню Унії [6, с. 71]. Ф. С. Уманцев пише про співпрацю міжукраїнськими та російськими іконописцями, взаємодопомогу як хорошими майстрами, так й літературою, зокрема обміном іконописними та друкованими творами. Висвітливши навчання майбутніх іконописців, Уманцев вважає, що учень зміг би почати самостійно малювати вже через 5 років й при цьому допомагати своєму майстру у написанні мистецького твору. Крім цього, була видана невелика праця Уманцева, де він зробив короткий огляд кожної архівної справи, у яких можна зустріти деякі згадки про іконописців, художників, меценатів у Лаврі [7].

Вагомий внесок у дослідження історії функціонування іконописної малярні в Києво-Печерській Лаврі зробив П. М. Жолтовський. Вчений простежив навчальний процес лаврської іконописної малярні у XVIII ст. У першому розділі своєї роботи учений дослідив мистецьке життя та творчість Києво-Печерської іконописної майстерні в 1728-1760 рр. [1]. Автор вважає, що немає ніяких підстав ділити увесь період роботи цієї художньої школи на два етапи: до 1763 р., коли лаврські майстри працювали сукупно і розглядалися як єдине ціле, як «малярия», що мала свого начальника. Спочатку Феоктиста Павловського, потім Алімпія, Романа, Ігната, Володимира [1, с. 5]. В історіографії існує думка, що вже з 1763 р. начальником був Захарій Голубовський, який працював разом з учнями іконописної майстерні під час реставрації Успенського собору в 1772-1777 рр., проте документи свідчать, що начальником цієї установи він став після звільнення з посади монаха Володимира за станом здоров'я в грудні 1772 р. [5, с. 581; 17, арк. 5].

У той час в малярні існував поділ ченців-малярів на 2 категорії - «молодики» та «виростки» [1, с. 5]. Перша - «молодики», які за нормами свого утримування прирівнювалися до нижчих верств монастирської «братії», тобто до послушників та «учеників», які відповідали категорії цехових підмайстрів. Була ще одна, очевидно нечисленна категорія неповнолітніх учнів - «виростків». Вони не приймали чернечий постриг, про що свідчить той факт, що в архівних документах та в альбомах малюнків підпис цих учнів або підмайстрів написаний з прізвищем та ім'ям.

До кінця XVII ст. навчання живопису здійснювалося в Україні шляхом учнівства в цехових та позацехових, монастирських майстернях, однією з яких була Києво- Лаврська малярия. На жаль, документи, які могли б висвітлити перший період діяльності школи, загинули під час великої пожежі Києво-Печерської лаври в 1718 р. З одного боку, це період ще практичного навчання малярству цехового типу, а з другого - система, розрахована на певну поступовість в оволодінні малюнком та живописом [1, с. 5]. Хоча ченці зі своїми «молодиками» працювали в окремих келіях, їх тісно згуртовувала монастирська дисципліна. Увесь цей колектив вважався єдиною «малярною», яка мала власну добірку навчальних посібників та зразкових учнівських робіт.

Документи які б повністю висвітлили функціонування іконописної малярні, на жаль, не збереглися, але ми знаємо, що в навчальному процесі відбулися певні реорганізаційні зміни в травні 1763 р.: «в Лавре быть единой только малярне, а прочие келейные малярские обучения уничтожить, в малярне для монастырской работы всегда 10 молодников и 20 учеников и о выдачи на молодников порции против послушников и других работников, а ученикам по пропорции экономии [полати ?] и [келии ?] харчу ежемесячно» [16, арк. 12]. Отже, згідно цього документу, до 1763 р. в малярні існувало келійне навчання іконописній науці, яке було скасовано і частково реорганізоване. Зокрема з цього часу для монастирської роботи відбиралися 10 молодиків та 20 учнів, які отримували харчі.

На навчання до малярні могла потрапити будь- яка людина, яка цього захоче. 2 червня 1768 р. на кордоні з Польщею (Васильків) були схоплені польські громадяни Павло Радієвич та Гаврило Иваницко, які не мали при собі ніяких документів та про себе нічого не розповідали. За це їх тримали під вартою [15, арк. 2]. Київська губернська канцелярія шукала відповідей про затриманих у Лаврі. Начальник іконописної малярні монах Володимир надсилає відповідь до губернської канцелярії про те, що Павло з Подолу й «мещанина брата его родного Матвея Радиевича расписка ему начальнику дана» [15, арк. 2]. Отже, начальник отримував свідоцтво про особу, яка буде навчатися в малярні. Його товариш Гаврило не мав такого свідоцтва, тому просив дозволу на те, щоб жити в Києві: «он не имеет о себе письменно свидетельства, то потому, начальник его не принял, а велел ему переявиться в киевскую губернскую канцелярию, на свободное в России жительства указ просить» [15, арк. 2]. Але він не отримав такого права й вирішив залишити Російську імперію, а Павло повинен був відучитися в малярні той термін, який вказано у свідоцтві: «научении иконопиства продолжать обязан» [15, арк. 3].

Схожий приклад можна навести за лютий 1783р., коли Степан Якимович збирався виїжджати з території імперії. На кордоні вирішили дізнатися у начальника малярні, чи він: «неучинил какова сносу или воровства» [19, арк. 1]. Духовний собор надсилає поліції відповідь про те, що Степан: «лично находился прималярне пришлого 1782г. с мая в обучении иконописного художества та он в учении своим оказался неприлежен», за що його відрахували з числа учнів малярні [19, арк. 3]. Прикордонна поліція допитала іноземного громадянина та створила невелике досьє на Степана [19, арк. 4]. З матеріалів цього допиту ми дізнаємося, що Степан народився й проживав в Пінському повіті, він був сином священика Константина Якимовича та матері Авдотьї, йому 17 років й він пише та читає польською та російською мовами. Він приїхав у Київ, щоб навчатися різним наукам, до яких у нього був хист та оселився у знайомого батька, який працював у Софійському соборі Оскільки він був громадянином Російської імперії, то дозвіл на перебування давав Сенат.

У січні 1794 р. з «Ново присоединенного от Польши к России краю» захотів навчатися іконопису Станіслав Лавринович. Перед тим, як його прийняти, з Київського намісництва надійшов запит до Лаври щодо згоди прийняти його на навчання. Після підтвердження згоди прийняти Станіслава на навчання терміном на 3 роки, його відпускали [22, арк. 3]. Відповідав на запит від Лаври не іконописний начальник, як це було раніше, а ієромонах Адам. В документах не зазначено його посади, проте можна припустити, що це іконописець малярні, який виконував розписи у Ближніх печерах у жовтні 1786 р. [21, арк. 2]. Після закінчення терміну навчання київське намісництво наказало не відпускати Станіслава [22, арк. 4].

Крім звичайних людей, які хотіли навчатися іконописній справі, до Лаври інколи приїжджали цілеспрямовано священики з інших храмів імперії [24, арк. 1]. В листопаді 1775 р. ієромонах Иосиф приїхав з Могильова до Лаври на зимовий час для навчання іконопису: «для обучения в лавре иконописного художества и отправлении обратно в монашескую епархию к его преосвященству» [24, арк. 1]. Києво-Печерська лавра дозволила навчатися іконопису ієромонаху Иосифу, але за умови бути постійно під наглядом керівника малярні - ієромонаха Захарія [24, арк. 6]. Також, у будні дні він мав бути в малярні й отримувати ту порцію харчів, що й ієромонахи [24, арк. 6].

Коли закінчувався термін навчання в іконописній малярні, учень самостійно міг обрати свій майбутній шлях. У січні 1762 р. Константин Ігнатьєв після закінчення навчання звертається до намісника Лаври з проханням віддати йому свідоцтво про закінчення навчання. З цього прохання та допиту ми дізнаємося, що Константин Сабатович народився в Польщі й був польським шляхтичем [18, арк. 7]. Його віддали на навчання до іконописної малярні в 1752 р. Навчався він у майстра Алімпія до 1760 р.; проте ми знаємо, що Алімпій на той час вже не був начальником малярні, отже, можна припустити, що у вільний час він навчав учнів [18, арк. Ізв]. Пізніше Алімпій був звільнений й Константин Сабатович вирішив залишитися працювати в малярні у монаха іконописця Пахомія «за молодика» (підмайстра - Т. В.): «с прошлого 1753 г. мая до 1760 г. мая находился я нижашие в лавре Киево--Печерския при иконописцу иеромонаху Алимпию в обучении иконописного мастерства, а повижитии при нем Алимпию по договору надлежащих от и по изучении совершено оного иконописного мастерства даним мне от него иеромонаха Алимпия к про исканию себе другого места свидетельствован свободно отпущен, ныне же живу в лавре при иконописцу монаху Пахомию за молодика» [18, арк. Ізв]. У свідоцтві вказано, що він працював у Пахомія з 22 вересня 1761 р. до 25 січня 1762 р.: «нации полской Константин Игнатиев Сабатовыч находился при моей келии в деле иконописном 22 сентября 1761 г. по 25 января 1762 г. и без подозрительно, а ныне по его добровольному желанию из келии моей мною отпущен честно из награждением за его достойное труды, чего оу верение даю ему свидетельство Киево--Печерския лавры иконописец М. Пахомий» [18, арк. 4]. Пізніше Константин Ігнатьєв присягнув на вірність імператору в Успенському соборі й після цього хотів поїхати в Москву. Оскільки він не був громадянином Російської імперії, а був польським шляхтичем, то для того, щоб стати громадянином імперії, потрібно було дати присягу, але в київській губернській канцелярії Константину не дали паспорт на вільний проїзд до Москви через те, що вони «малороссиянам» паспорти не видають [18, арк. 3]. Коли він приїхав до Москви, то працював там над реставрацією різних іконостасів. У 1769 р. одружився з Євою, тому просив дозволу на вільне оселення в Росії [18, арк. 7].

Кількість учнів та підмайстрів у малярні у різні часи була різною й точна їх кількість невідома. Ми знаємо, що учні повинні були навчатися певний термін й отримували за це відповідну грошову платню. Коли Алімпій відійшов від справ керівника малярні, то загалом, у нього навчалися 11 учнів: Яків Гарасимов - уклав договір на 7 років; Олексій Антонов - син священика, уклав договір на 10 років (1760-1770 рр.); Трохим Козаленко проживав у Києві, або у Лаврі («печерский»), уклав договір на 7 років (1763-1770 рр.); Карпо Гарасимов уклав договір на 8 років (1756-1764 рр.); Данило Дяченко - уклав договір на 8 років (1761-1769 рр.); Кирило Черниховський - уклав договір на 6 років (1759-1765 рр.); Василь Кудровацкий - «житель КиевоПечерский», уклав договір на 7 років; Василь Федорович Подихало - «Из польской области, житель Подольский», син священика, уклав договір на 6 років (1758-1764 рр.); Іван Павлов - уклав договір на 9 років (1761-1770 рр.); Миколай Прокопьев, син Шевченко - уклав договір на 7 років; Іван - син козака, уклав договір на 7 років (17621769 рр.) [23, арк. 5-18]. На жаль, в цих листах наявна незначна інформація про соціальний стан, походження та місця проживання учнів. Ми можемо констатувати, що 2 учні були з Києва - Трохим Козаленко та Василь Кудровацкий. Тільки один учень був з Речі Посполитої - Василь Федорович Подихало, а саме з Поділля. Щодо соціального стану - то тут ми можемо побачити вихідців з церковних служителів - Олексій Антонов, Василь Федорович Подихало, а одна особа з козаків - Іван. Найстаршим з учнів, який навчався в малярні був Карпо Гарасимов (з 1756 р.), а наймолодшим - Трохим Козаленко (з 1763 р.). Враховуючи, що найчастіше договір укладали на 6-7 років, ми можемо стверджувати, що кожен рік у Алімпія з'являвся новий учень. Можна також припустити, що були й інші іконописці, до яких приходили навчатися молоді люди.

Києво-Печерська лавра мала багато подарованих та відписаних земель; одним із напрямів доброчинності було те, що Лавра брала сиріт, які не мали можливості десь вчитися і залучали їх до отримання різних професій. Це підтверджує документ 1778 р., у якому наводився реєстр сиріт [20, арк. Ізв; 20, арк. 15].

Відомі випадки, коли тікали з Лаври не тільки ті учні, які навчалися іконописному мистецтву, а й учні - палітурники, які не хотіли повертатися. В таких випадках їм давали вибір: «чтобы я объявил им, если желает он тое мастерство справлять, явился в лавру немедленно, будь не объяви неделание обучаться переплетного мастерства, то не принуждать» [20, арк. 7]. В липні 1778 р. був представлений рапорт: «О проживающих в вотчинах осиротелых и никакому ремеслу не обучаются мальчиков» [20, арк. 37], в якому зазначалося, що багато дітей нічому не вчаться, а їх кількість у 8 вотчинних селах досягала близько 40 осіб. Максимальний вік хлопчиків 17 років, а мінімальний 7 [20, арк. 37]. Декілька дітей навчаються грамоті. У Лаврі було вирішено, що частину дітей потрібно залучити до типографської справи, а інших до різних наук: «прислать немедленно ордеры отправителю типографии способны к обучению переплетчиков и типографского художества, 10 в переплетного, а 5 в типографию, а прочих к соборному старцу к эконому иеромонаху Виталию, с тем, чтобы он по своему рассмотрению в столярское и на другие при лавре определил» [20, арк. 38].

В іконописній малярні існували випадки несправедливого відношення до учнів з боку начальника майстерні. Наприклад, 17 лютого 1763 р. колишній учень Федір Пасиєвич повідомляє архімандриту Зосиму Валковичу про те, що керівник малярні Роман «что он мене беднешого крайне обидел в году 1758 января з случаем синцевим» [14, арк. 2]. Крім цього, його було прийнято на навчання до малярні на 5 років, але без будь-якого свідоцтва, що є неправильним. Монах Роман запропонував такий варіант: «пусть сей мальчик живет в малярне от сего праздника Покровы, без записки до праздника Богоявление Господни пока его отец приедет» [14, арк. 2]. Тоді, власне, він і отримує це свідоцтво: «то прописку ту о себе даст на 5 годов, дядюшки моему мене вручающему, а ежели неблаговолит его отцу, чтоб он обучался иконопиства, то я его без всяких удержания совести отпущу» [14, арк. 2]. Дядько Федора спілкувався з Романом, щоб той дотримав слово, але коли батько приїхав й спілкувався з керівником малярні, то не хотів відпускати учня до академії й потім лупцював Федора: «с великим прилежанием просил аби отпустил в академию, но он не привевши на память своей речи и клятвы, что клялся начал [несумно ?] моего отца рушать на мене же закричал барбар на этого ... отца под экономия начал мене жестоко бить и болем нежели ударов 50» [14, арк. 2]. Текст документу свідчить, що Федір мав майно, яке йому не повернули, а забрав його монах Роман; за свідченням колишнього учня, він мав в розмальованій скрині з замком - новий пояс, шапку, чоботи, 2 пари сорочок, жилет, 2 подушки: «малювании с внутренним замком, шапка нова, пояс только что из лавки, [черска ?] мало шо приношена, рубашек 2 пары, чоботы юхтеви приношени, жилет и подушечек две» [14, арк. 2зв]. Пізніше, вже 1758 р. приходила матір з хлібом, просила, щоб той віддав речі й Романом вони були оцінені: «пояс же сказал достойна коп. 35 и возвратит нечего не возвратил, только сказал пусть на мене ище то може быть и заплачу» [14, арк. 2зв]. Федір не здавався й прийшов ще раз до Лаври, щоб керівник малярні віддав речі, проте, він звісно, їх не віддав й сказав причину свого поганого поводження: «При том же говорил я, как обдеру едного, другого латинника да обдерши вижену, то принужден буде возратится да мне служить» [14, арк. 2зв]. Окрім архівних матеріалів, які знайомлять нас з випадками втечі учнів з малярні, подібні свідчення ми дізнаємося з альбомів малюнків [11, арк. 101а].

В липні 1806 р. начальник Лаврської іконописної майстерні ієромонах Захарія написав рапорт до Духовного собору з приводу крадіжки. Перший такий випадок крадіжки відбувся тоді, коли він тяжко хворів й злодії цим скористалися. З його скрині було вкрадено «14 голландских червонцев» [13, арк. 1]. Пізніше, вже на Всеношній трапився такий випадок: «отворено окошко в которое влезши неизвестно было кто отворив сундук уворовано из оного 33 голландских червонцев и серебряных рублевых старых 10 и новых 3 рубли, рубах холстяных 6 шерстяную одну, [...] два, и железных тарелок 8, оставя тут в келии солдатскую шапку или келпак зелено» [13, арк. 1]. Отже, велику частину майна було вкрадено, але злодій залишив єдиний доказ - шапку. Захарія провів своє розслідування, в результаті якого провели обшуки у Стефана Іваницького, Федора Загребі, Олексія Ланизинка. У Стефана та Олексія було знайдено: «у первого Иваницкого карманные серебренные часы, а в последнего 33 голландские червонца и 13 серебряных денег, а потом они уже в том воровстве и повинил обоих, что рубахи и тарелки ими брошены в малярские нужды» [13, арк. 1]. їх закували в кайдани, але вони втекли. Врешті майже всі речі були повернуті.

Коли в березні 1763 р. помер Алімпій, то учні іконописної малярні, які навчалися іконопису у нього, писали «доношение» до архімандрита Зосима, щоб Лавра повернула гроші за те, що не до кінця зазначеного терміну вони навчалися іконопису: «он же отце Алимпий чрез бытность мою 10 лет должен мене того иконописного мастерства показать а буды дать показание года ... мене не научил то каждой прожитой мною год по 20 руб. должен мне уплатить» [23, арк. бзв]. Подібний текст, написаний іншими учнями малярні з різницею в терміні навчання, а сума «відшкодування» однакова - 20 руб. З цих листів ми дізнаємося, що учні малярні отримували грошову оплату від Алімпія. Ми вважаємо, що це була ініціатива суто керівника малярні Алімпія, анез боку Лаври.

Якщо звертатися до малюнків, де текст знайомить нас з внутрішнім процесом у малярні; за «кунштами», наприклад, в 1746 р. на малюнку був написаний текст, у якому розповідається про Івана Лема, який постійно сперечався з вчителем й по його поведінці можна побачити, що йому тут не дуже подобається: «року 1746 месяца апреля 28 [насасна ?] [ecu ?] пара, умишое Иван Лем из малярне бивал велми [сперечний ?] и я [его ?] у [ослап ?] змагаеся и сварится, без престанно изо мною вдень понеделноеим пятой недель [попаце ?] и из [другими ?] [самараин ?]» [12, арк. 31]. На наступному аркуші намальоване зображення архангела Михаїла [12, арк. Зізв].

Наступний малюнок - «Богородиця з немовлям». Викладач іконописної майстерні - Алімпій пише про малюнки свого учня: «Ивана Лема рисунки; cue есе, а учился три года и не способний до того дела, а его як научено и малева -уже бил начал и зачастое его змагая отослал, я алимпий из малярне, що не слухает як що ему згадаєш усе сварится; но отмагается причитиеая себе небу вдень понедельноеий пято недель по [пицце ?] о [самарянин ?]» [12, арк. 32]. Можливо, текст був написаний з виховною метою, адже, за словами Алімпія, Іван не мав таланту і даремно провчився три роки, при цьому ще й сварився. Далі Алімпій знову пише про Івана Лема: «сей куншт рисовал Иван Лем [обгнееиче ?] з [Бреста ?] [литовского ?] и я его сослал, зато ещо змагаеся без перестано зе мною, що загадую роби, року 1746мця апреля 28 числа на а [сонна ?] [соси ?] [пара ?] еде понеделноеим неделя пятой по еосскресением о [самаряниним ?]» [12, арк. 34зв].

22 червня 1758 р. автор малюнків - Островерхий забрав свої малюнки, речі й рано в пятницю втік: «Року 1758 июня 22 числа Островерхий пошел от мене побрав и рисунки свои и шо було и мех на Онуфрия преподобного и сей кужбух, о рисовав на стой неделе у пятницу помадрован рано» [8, арк. 43]. В наступному альбомі, іншим почерком написаний текст, який розповідає про те, що Семен та Мацко втікли з малярні: «Року 1758 июня 14 числа на пророка Елисея малий Семен и яко Мацко попоеи Берадицкий помадроеали о мене в неделю всех святых на [пероену ?] заговеваючи рано у тепли коториутекач и записал» [9, арк. 1].

У наступному «куншті» вчитель, який навчав Мацка написав про цього учня, що той втік з малярні й збрехав про свою подорож. Він забрав свої речі без відома вчителя, хоча мав ще навчатися 1 рік: «Року 1759 июля 26 на священно мученика Ермолая, безведомаМацко пошел от мене и хоч будто з паном до [Сеенска ?] ае самой речи о утек и из [свелевестром ?]з [рекноеался ?] [покхати ?] что пропамя и записал того ж часу в понедель [деяло ?] а виросткам сказал будто мене благоловился, а солгал на свою душу, я его як пошел в неделю то и не видал, он приходил и в неделю в понедельник свои вещи викрадал безмого ведома, а еще ему било год добувати у мене» [10, арк. 42].

Отже, підводячи підсумки, ми можемо стверджувати, що потрапити на навчання до малярні могла будь-яка людина. Соціальний стан та походження учнів були різними і не мали принципового значення. Інколи вчитися іконописанню, цілеспрямовано направлялися духовні особи, що свідчить про високий розвиток іконопису в Лаврі. Перед прийняттям до малярні або звільнянням учень віддавав або отримував своє свідоцтво. Як правило, термін навчання коливався від 5- ти до 7-ми років. Існували випадки, що учня звільняли з малярні через те, що він не мав хисту (власне таланту) та бажання вчитися іконописній справі. Після закінчення навчання за бажанням можна було залишатися в Лаврі й приймати постриг або обирати інший шлях свого працевлаштування. Крім цього, на кордоні перевіряли громадян Речі Посполитої на предмет скоєння злочинів. Учні отримували грошове відшкодування у випадку, коли були звільнені і не навчалися іконописному мистецтву. Навчання, як і робота в іконописній справі, проходила, як правило, в келіях. Кількісний штат іконописців був різний й не внормованим, але ми можемо констатувати, що в 1763 р. відбулася реорганізація малярні, через що келійне навчання було відмінено. В цей час кількісний штат налічував 20 учнів, 10 підмайстрів. Скоріше за все, кожен учень навчався у свого вчителя -іконописця, що згодом, давало йому змогу стати підмайстром. Джерела свідчать, що в іконописній малярні були як поодинокі втечі учнів, так й групові; вони могли бути пов'язані як з несправедливим відношенням з боку однолітків або вчителів, так й з невдалим обранням майбутньої професії. Більшість учнів, які навчалися в іконописній малярні були з периферії Російської імперії або з Речі Посполитої; за соціальним станом було декілька вихідців з духовенства, а один учень з козаків. Зазвичай кожен ріку Алімпія з'являвся новий учень, але крім нього, іконопису навчали і інші іконописці, які жили й працювали в Лаврі. Всі вони доклали чимало зусиль для того, щоб мистецтво іконописання не загубилося в часі, а переходило з покоління в покоління і збереглося для нащадків.

Список використаних джерел

1. Жолтовський П. М. Малюнки Києво-Лаврської іконописної майстерні. -К.: Наук, думка, 1982.

2. Истомин М. Обучение живописи в Киево-Печерской лавре в XVIII в. И Искусство и художественная промышленность. - 1901. - №10.-0.291-310.

3. Истомин М. Обучение живописи в Киево-Печерской лавре в XVIII в. И Искусство и художественная промышленность. - 1901. - №11.-0.311-318.

4. Истомин М. К истории живописи в Киево-Печерской лавре И ЧИОНЛ. - 1895,- Кн.9. - С.66-75.

5. Петров Н. Об упраздненной стенописи великой церкви Киево-Печерской лавры // ТКДА. - 1900. - №4. - С.581.

6. Уманцев Ф. С. Троїцька надбрамна церква. - К., 1970.

7. Уманцев Ф. С. Матеріали до словника вітчизняних мистців, ремісників, керівників художніх робіт та меценатів XVIII - початку XX ст. (за документами архіву Києво-Печерської лаври) Н Студії мистецтвознавчі. - К.: ІМФЕ НАН України, 2008. - №1 (21). - С.102-129.

8. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. - Ф.229. - Спр.15. - 43 арк.

9. Там само. - Спр.16. - 48 арк.

10. Там само. - Спр.17. -68 арк.

11. Там само. - Спр.ЗО. - 96 арк.

12. Там само. - Спр.48. - 62 арк.

13. Центральний державний історичний архів України, м. Київ. - Ф.128. - Оп.З заг. - Спр.40.

14. Там само. -Оп.1 малов. -Спр.127.

15. Там само. - Оп.1 малов. -Спр.229.

16. Там само. - Оп.1 заг. - Спр.254.

17. Там само. - Оп.1 загальночернеч. - Спр.292.

18. Там само. - Оп.1 заг. -Спр.384.

19. Там само. - Оп.1 малов. - Спр.403.

20. Там само. - Оп.1 заг. -Спр.515.

21. Там само. - Оп.1 заг. -Спр.723.

22. Там само. - Оп.1 заг. Спр.977.

23. Там само. - Оп.1 загальночернеч. - Спр.1104.

24. Там само. - Оп.1 загальночернеч. - Спр.1545.

References

1. Zholtovs'kyj Р. М. Maljunky Kyjevo-Lavrs'koi' ikonopysnoi' majstemi. - К.: Nauk. dumka, 1982.

2. Istomin M. Obuchenie zhivopisi v Kievo-Pecherskoj lavre v XVIII v. // Iskusstvo і hudozhestvennaja promyshlennost'. - 1901. - №10.-S.291-310.

3. Istomin M. Obuchenie zhivopisi v Kievo-Pecherskoj lavre v XVIII v. // Iskusstvo і hudozhestvennaja promyshlennost'. - 1901. - №11.-S.311-318.

4. Istomin M. К istorii zhivopisi v Kievo-Pecherskoj lavre // ChlONL. - 1895. - Kn.9. - S.66-75.

5. Petrov N. Ob uprazdnennoj stenopisi velikoj cerkvi Kievo- Pecherskoj lavry ll TKDA. - 1900. - №4. - S.581.

6. Umancev F. S. Troi'c'ka nadbramna cerkva. -K., 1970.

7. Umancev F. S. Materialy do slovnyka vitchyznjanyh mystciv, remisnykiv, kerivnykiv hudozhnih robit ta mecenativ XVIII - pochatku XX st. (za dokumentamy arhivu Kyjevo-Pechers'koi' lavry) // Studii' mystectvoznavchi. - K.: IMFE NAN Ukrai'ny, 2008. - №1 (21). - S.102-129.

8. Instytut rukopysu Nacional'noi' biblioteky Ukrai'ny imeni V. I. Vemads'kogo. -F.229. - Spr.15. - 43 ark.

9. Tam samo. - Spr.16. - 48 ark.

10. Tam samo. - Spr.17. - 68 ark.

11. Tam samo. - Spr.30. - 96 ark.

12. Tam samo. - Spr.48. - 62 ark.

13. Central'nyi derzhavnyi istorychnyi arhiv Ukrai'ny, m. Kyi'v. - F.128.-Op.3zag.-Spr.40.

14. Tam samo. -Op.l malov. - Spr.127.

15. Tam samo. - Op.l malov. - Spr.229.

16. Tam samo. - Op.l zag. - Spr.254.

17. Tam samo. - Op.l zagal'nochemech. - Spr.292.

18. Tam samo. - Op.l zag. - Spr.384.

19. Tam samo. - Op.l malov. - Spr.403.

20. Tam samo. - Op.l zag. - Spr.515.

21. Tam samo. - Op.l zag. - Spr.723.

22. Tam samo. - Op.l zag. Spr.977.

23. Tam samo. - Op.l zagal'nochemech. - Spr.1104.

24. Tam samo. - Op.l zagal'nochemech. - Spr.1545.

Размещено на Allbest.ru