Функціонування української діаспори в Білорусі, Молдові та Росії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Функціонування української діаспори в Білорусі, Молдові та Росії

Касьянова М. М.

Життя мігрантів за кордоном пов'язане не лише з професійною діяльністю та відносинами з приймаючим суспільством. Специфічним аспектом закордонної активності переселенців є збереження національних традицій та підтримка зв'язків зі співвітчизниками та Батьківщиною у форматі функціонування специфічних утворень національного характеру - діаспор. Ступінь їхньої активності дає можливість визначити здатність мігрантів протистояти асиміляційним тенденціям та залишатися в полі впливу держави походження.

Існує безліч понять та визначень терміну «діаспора». З точки зору соціології цей термін означає стійку сукупність людей одного етнічного походження, що живе в межах іншого етносу поза меж своєї історичної Батьківщини (або ареалу розселення свого народу) та має соціальні інститути, необхідні для функціонування цієї єдності [1, с. 33-42]. Авторитетний дослідник діаспор на пострадянському просторі В. О. Тишков вважає, що зазвичай поняття «діаспора» розглядається вкрай широко, включаючи всю сукупність представників однієї етнічної групи, що проживає поза меж своєї історичної території. «Таке визначення діаспори охоплює усі форми іммігрантських спільнот та фактично не диференціює іммігрантів, експатріантів, біженців, заробітчан...» - зауважує дослідник [2]. За його словами це є хибним, адже для того, щоб називатися діаспорою, в етнічної групи мають бути об'єднуючі фактори та окремі інститути. Згідно з В. О. Тишковим «діаспора» - це культурно відмінна спільнота, сформована на основі уявлення про загальну Батьківщину та побудованих на цій основі колективних зв'язків, групової солідарності та демонстративного відношення до країни походження [З, с. 22].

Таким чином, діаспора - це частина народу (етносу) або групи народів (прикладом останнього може служити російська діаспора, яка складається не тільки з етнічних росіян, але з представників багатьох інших народностей, які є корінними для Росії), що розселилися поза країною походження.

Виходячи з даного тлумачення поняття «діаспора», можна вивести визначення, характерне для українців за кордоном. Ми пропонуємо у статті розглядати поняття «українська діаспора» як етнічну спільноту, що проживає за межами своєї Батьківщини, і кожен з представників якої є повноправним громадянином країни перебування (на відміну від імміграції), але у той же час підтримує свої національно-культурні традиції, представляючи інтереси своєї спільноти на світовій арені та утворюючи власні організаційні структури.

Слід відзначити що сьогодні питання діаспори набуває важливого значення в контексті зовнішньополітичної діяльності України. Процеси глобалізації та пов'язане з ними зниження ролі держави на міжнародній арені в якості фактору контролю та обмеження впливу груп інтересів в межах окремої території спричинили якісний розвиток та розширення повноважень діаспори як повноцінного суб'єкта міжнародної арени. Через це держава повинна постійно взаємодіяти з діаспорою за кордоном, адже діяльність останньої справляє враження та формує імідж України у країні перебування.

В цьому контексті в 2004 році було прийнято закон України «Про правовий статус закордонного українця», який було доповнено в 2012 році. Він визначає основні поняття та завдання державної політики стосовно відповідної частини українського етносу. За цим документом було визначено, що «закордонний українець - це особа, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства, а також має українське етнічне походження... Українське етнічне походження визначається як належність особи або її предків до української нації та визнання нею України Батьківщиною свого етнічного походження» [4].

Наміри держави підтримувати зв'язок із закордонним українством були виражені й на найвищому рівні міжнародного спілкування. Так, під час перебування у Загребі (Хорватія), на початку 2005 року президент України В. Ющенко заявив про плани щодо поглиблення співробітництва з українцями за кордоном і намагання розробити відповідну національну програму. Також піднімалося питання стосовно створення єдиного державного органу - департаменту в структурі Кабінету Міністрів України, - «який має стати центром спілкування з різноманітними діаспорними колами з різних питань України та української діаспори» [5]. Президент зазначив, що завданням нового органу буде донесення до співвітчизників за межами України інформації про економічну ситуацію на Батьківщині й перспективи розвитку бізнесу. В. Ющенко також повідомив, що вперше в державному бюджеті з'явиться стаття, що передбачає фінансову підтримку українців за кордоном - йдеться про гуманітарні проекти, які українська держава повинна підтримати в колі українських етнічних спільнот в інших країнах [5]. Проте, з плином часу очевидним став той факт, що благі наміри президента не були реалізовані на практиці.

Задля формалізації цієї сфери діяльності в 2006 р. Урядовий комітет із питань гуманітарної та соціальної політики під головуванням віце-прем'єр-міністра України В. Кириленка схвалив проект розпорядження «Про схвалення Концепції Державної програми співпраці із закордонними українцями на період до 2010 р.» [6]. Віце-прем'єр зазначив, що «...програму спрямовано на зміцнення зв'язків з українцями, котрі мешкають за кордоном, та з їхніми громадськими організаціями. Це сприятиме поширенню інформації про нашу державу, підвищенню авторитету України у світі. Програмою передбачено активізацію співпраці із закордонними українцями у галузях науки, освіти, культури, туризму та інформації, торговельно-економічне і науково-технічне співробітництво, проведення спільних заходів» [7].

Дані кроки були зроблені через необхідність врегулювання статусу українців, які проживають за межами держави, та полегшення їхніх контактів з етнічною Батьківщиною. Влада України зацікавлена у збереженні етнічної ідентичності зарубіжних українців шляхом сприяння процесам формування українських громадських організацій і національно-культурних автономій. На початку XXI століття стає все більш ефективним прийом використання фактору діаспори при просуванні інтересів України у міждержавних відносинах, поширення за допомогою закордонного українства відомостей серед громадських, політичних, наукових та ділових кіл зарубіжжя про торговельно- економічні, науково-технічні та туристичні можливості України, підвищення її авторитету в світі.

Сьогодні зв'язок української діаспори з історичною Батьківщиною забезпечується через низку організацій та структур, таких як товариство «Україна», «Конгрес вільних українців», інші громадські та культурні об'єднання. Важливу роль в цій сфері відіграє журнал «Українська діаспора», який видається Національною академією наук України [8, с. 57].

У період кінця XX - початку XXI ст. відносини між Україною і діаспорою в країнах Східної Європи складались неоднозначно. Різноманітні об'єктивні та суб'єктивні фактори впливали на характер даної взаємодії. Суспільно-політична, економічна ситуація в країні перебування та Україні, ставлення представників мігрантів різних хвиль міграції змінювали контекст зв'язку з діаспорою.

Найбільша діаспора українців в регіоні проживає на території Російської Федерації. За даними Всеросійського перепису населення 2002 року чисельність українців у сучасних межах Росії становила 2, 94 млн. осіб (2% населення). Хоча протягом 1990-х років вона скоротилась на 32, 5%, положення українського етносу в етнодемографічній структурі Росії не змінилось - як і раніше, він посідає третє за чисельністю місце після росіян (79, 8%) і татар (3, 8%) [9, с. 203-204].

Необхідно наголосити на тому, що етнічні діаспори в Росії є неоднозначним та складним по структурі явищем. У найзагальнішому вигляді кожна з діаспор представників титульних народів колишніх радянських республік - в тому числі українська - розділяється на три групи [10, с. 15]. Перша група - це так звана «стара діаспора», друга група - «нова діаспора» і третю - найчисленнішу - групу становлять трудові мігранти, які можуть перебувати в Росії роками, але при цьому не прагнуть інтегруватися і пов'язують своє подальше життя з поверненням на Батьківщину.

Важливим завданням для будь-якої діаспори є збереження зв'язків з Батьківщиною та захист національної ідентичності. У випадку української діаспори в Росії це стає надзвичайно важким завданням. Взагалі проблема русифікації - стала складова політики російського керівництва щодо українців в імперський, радянський та пострадянський періоди - є давньою загрозою діаспорі, яка набуває значних масштабів.

Специфічною є доля української діаспори в Республіці Молдова. Звертаючись до положення української діаспори в молдовській державі та суспільстві, необхідно підкреслити, що етнічні українці мали змогу не лише зберігати свою самобутність й реалізовувати її, але й розвивати національну традицію та культуру на території Молдови. Цьому сприяли соціально-політичні та економічні умови існування діаспори. Не слід забувати й про роль молдовської влади в підтримці цих процесів. У 1991 році був виданий Наказ Президента республіки М. Снєгура «Про підтримку розвитку української культури в Республіці Молдова». Ця подія стала дуже серйозним поштовхом для становлення діаспори, адже в цій державі культурні аспекти її діяльності почали розвиватися практично з нуля. Наказ президента відкрив українцям можливість офіційного вивчення рідної мови на рівні державної політики. Незабаром після його публікації уряд Молдови прийняв окрему Постанову, в якій визначив конкретні доручення та сфери відповідальності щодо розвитку української мови та сприяння її вивченню [11].

Серед головних чинників, які зберігали ідентичність українців у Республіці Молдова, були історичні національні традиції, мова, культура. Необхідно підкреслити, що, незважаючи на начебто позитивну ситуацію та державну підтримку розвитку діаспори, дефакто її функціонування зіткнулось з низкою проблем. В силу історичних обставин складності виникали з кожним із згаданих компонентів.

Наприклад, на основі здійсненого дослідження професор Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка Л. Паламар заявляє про існування низки проблем з розвитком української мови в середовищі бессарабських українців. Вона виділяє негативні впливи як політичного, так і соціального характеру [12, с. 109-- 112]. Через це українська мова на території Бессарабії не знаходила застосування ані на державному рівні, ані в громадському середовищі. Українці опинилися в духовній ізоляції, що стало причиною деукраїнізації частини мешканців цього регіону. Дослідниця підкреслює, що «одним із найважливіших засобів збереження своєї мови як дієвого фактору її захисту є українські обряди, а також традиції, звичаї українського народу, що передаються від покоління до покоління» [12, с. 109-112]. Втім, практика показує, що українці, які прибули до Молдови за радянських часів, здебільшого вважають себе росіянами, оскільки є носіями російської мови, яка панувала у Молдові і досі є другою державною мовою в цій державі.

Українська діаспора в республіці Молдова має свою структуру, яка формується кількома інституціями та об'єднаннями громадського характеру. В переважній більшості вони працюють виключно в культурно- гуманітарній сфері. Базовим організаційним осередком української діаспори стало Товариство української культури. В 1993 році в Молдові з'явилась Українська спільнота, після чого була зареєстрована низка громадських організацій, які більш широко почали займатися питаннями українства в республіці в окремих сферах. Так, була створена «Жіноча громада», яка займалась лобіюванням інтересів матерів-українок; питаннями активної участі жінки в житті суспільства; влаштуванням заходів, спрямованих на збереження національних традицій. Згодом в Молдові утворилась місцева «Просвіта», яка сконцентрувала свою діяльність в сфері відродження народних традицій та свят, проведення культурних вечорів, просвітницької діяльності. Дещо пізніше з'явився Союз українців Молдови. Він зосередився на допомозі ветеранам та роботі з молоддю. Також був заснований художній фонд «Відродження», який працював з художниками- українцями та допомагав розвиватися їх творчій діяльності. Нарешті в 2004 році була сформована Асоціація української молоді Молдови «Злагода» [11].

Найбільшу активність в Білорусі проявляє польська спільнота. Незважаючи на високу ступінь асиміляції, поляки відрізняються й підвищеним рівнем активності щодо збереження своєї національної культури. Станом на кінець досліджуваного періоду на території Білорусі було зареєстровано 75 польських національно- культурних об'єднань, розташованих у всіх регіонах країни. Загальна чисельність їхніх членів, підтверджена офіційною документацією, становила 16 тисяч активістів. Варто відзначити, що з них понад 80% здійснюють свою діяльність на території Гродненської області. Вздовж кордону з Литвою - у Вітебській і Гродненській областях - розташовані 8 національно-культурних об'єднань литовців. В їхній роботи бере участь 1332 активіста. У Білорусі також здійснюють свою діяльність 28 єврейських національно-культурних об'єднань. Загальна чисельністю їхніх членів становить близько 3038 чоловік. В Білорусі зареєстровано 11 національно- культурних об'єднань росіян. Згідно спискам членів організацій в їхній роботі бере участь 1335 осіб [13, с. 3]. Таким чином, саме поляки, литовці, євреї та росіяни становлять найпотужніші та найкраще організовані національні меншини в Республіці Білорусь. Офіційний склад специфічних організацій інших діаспор в державі нечисленний. Він не досягає навіть 1000 членів.

Кількість національних організацій та чисельність їхніх членів не має суттєвого впливу на роль діаспор в становленні та розвитку білоруського суспільства, яка в будь-якому разі є незначною. Певною мірою це стало результатом високого ступеня асиміляції довгострокових мігрантів, які приїхали кілька десятиліть тому і не потребують підтримки сторонніх організацій, оскільки вже мають рівні з корінними жителями права. Варто відзначити, що понад 70% представників небілоруських національностей приїхали в республіку до 1990 року [13, с. 3]. Деякі зовсім не є мігрантами в прямому сенсі, а є представниками двох або більше поколінь людей, що проживають на білоруській землі.

Українці за статистикою становлять значну частину від загальної кількості представників національних меншин, які проживають на території Білорусі. Згідно перепису населення 2009 року, в державі налічувалося 237 тис. наших співвітчизників, що становило 2, 4% всього населення країни (третє місце після росіян та поляків). Станом на кінець 2013 року посольство України в державі наводить інші цифри - 150 тисяч осіб та 1, 7% від загальної кількості населення відповідно. Цікаво, що наші співвітчизники достатньо помітні в структурі жителів Білорусі, які народилися поза її межами - вони незмінно входять в трійку лідерів за цим показником. В 2005 році дослідження ООН показали, що українці складають 13% з 1, 1 мільйона таких осіб [13, с. 3]. Дані перепису населення за 2009 рік трохи виправили цифри - згідно з ними з 925 тисяч жителів Білорусі, які народилися поза її межами, українці складають 17%. Також наші співвітчизники становлять 13% від загальної кількості іноземних громадян, які проживають в цій державі [13, с. 4].

Варто окремо відзначити, що українська діаспора в Білорусі в соціально-освітній площині демонструє вищі від середнього рівня населення держави показники. Так, на кожну тисячу осіб за переписом 1999 р. вищу освіту мали: серед євреїв - 405 осіб, серед росіян - 261 особа, серед українців - 221 особа, серед білорусів (яка становлять переважну більшість населення республіки) - 120 осіб, серед поляків - 89 осіб [14, с. 71].

Українська діаспора в Білорусі - це, свого роду, «класична» діаспора. Вона представляє частку українців, які зуміли об'єднатися навколо спільної ідеї. Об'єднуючою ланкою в цьому випадку став фактор спорідненості або етнічної ідентичності, самоідентифікація. Це вплинуло на формування структури діаспори. Починаючи з 1991 року в республіці почали масово виникати українські клуби за вподобаннями. Згодом до цих простих форм культурної роботи, яка проявлялась в засіданнях та окремих заходах, додалися складніші. Зокрема, діаспора долучилась до пошуку інформації про тих видатних українців, життя та діяльність яких були тісно пов'язані з Білоруссю, відкриття їм пам'ятників та меморіальних дошок, організації виставкової, театралізованої та концертної діяльності [15, с. 80].

Таким чином, можна зробити висновок, що українська діаспора в Республіці Білорусь з поміж всіх осередків українства в регіоні налагодила найкращу взаємодію з історичною Батьківщиною. З іншого боку дослідники відзначають, що вона - представлена в цілому дев'ятьма філіями БГОУ «Ватра» - через відсутність власного потужного фінансового потенціалу не є сильним політичним гравцем. Скоріше, українська діаспора в Білорусі виступає засобом утвердження позитивного українського іміджу на міжнародній арені [15, с. 83].

Підсумовуючи дані про цей аспект життя українців в інших державах регіону, відзначимо, що українська діаспора є продовженням українського народу за кордоном. Втім, взаємодія між нашою державою та вихідцями з України, що проживають на території означених країн, протягом досліджуваного періоду - кінця XX - початку XXI століття - не була рівною та взаємозалежною. Особливо ці проблеми були відчутними у Росії, меншою мірою у Республіках Молдова та Білорусь. Вони були спричинені як недоліками державної політики країн проживання українців щодо проблеми функціонування діаспор (наприклад - прагненням Кремля асимілювати українців), так і недостатньою увагою Києва до цього питання. Останню тенденцію намагався спростувати президент України Віктор Ющенко - втім, внутрішньополітичні кризи не дали йому можливості реалізувати запланований перегляд відносин з діаспорою.

Одним з головних недоліків зв'язку між Україною та її діаспорою на території досліджуваних держав було небажання йти на компроміси стосовно політичного напрямку країни та її подальшого розвитку. Неспроможність жодного з фігурантів (представників діаспори та метрополії) усвідомити особливості один одного призводять до відчуження української діаспори від Батьківщини.

білорусь молдова діаспора міжнародний

Список використаних джерел

1. Тощенко Ж. Т., Чаптыкова Т. И. Диаспора как объект социологического исследования / Ж. Т. Тощенко, Т. И. Чаптыкова // Социс. -М., 1996.-№12.-С.ЗЗ-42.

2. Тишков В. А. Реквием по этносу: Исследования по социально-культурной антропологии / В. А. Тишков. - М., 2003. - 544 с.

3. Тишков В. А. Исторический феномен диаспоры/В. А. Тишков // Национальные диаспоры в России и за рубежом в ХІХ-ХХ вв. / под ред. Ю. А. Полякова и Г. Я. Тарле. - М., 2001. - С.22.

4. Закон України «Про правовий статус закордонного українця» [Електронний ресурс] / офіційний веб-сайт Верховної ради України. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4381-17 (дата звернення: 28.08.2017).

5. В уряді буде створено департамент з української діаспори [Електронний ресурс] // Корреспондент.пек - 18 лютого 2005 - Режим доступу: http://ua.korrespondent.net/ukraine/253778-v-uryadi- bude-stvoreno-departament-z-ukrayinskoyi-diaspori

6. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної програми співпраці із закордонними українцями на період до 2010 р.» №341-р від 15 червня 2006 р. [Електронний ресурс] / офіційний веб-сайт Верховної ради України. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/341- 2006-%Dl%80 (дата звернення: 28.08.2017).

7. Романенчук А. Співпраця із закордонними українцями: стан, проблеми, перспективи [Електронний ресурс] / А. Романенчук // Закарпаття онлайн. - 19 травня 2008 рік. - Режим доступу: http:// zakarpattya.net.ua/News/21903-Spivpratsia-iz-zakordonnymy- ukraintsiamy-stan-problemy-perspektyvy

8. Агафонов А. И. Украинская диаспора в России (1991-- 2013 гг.) / А. И. Агафонов // Вестник Пермского национального исследовательского политехнического университета. Социальноэкономические науки. - 2014. -№1 (22). - С.57.

9. Зубик А. І. Етногеографічні процеси в середовищі українців Росії / А. І. Зубик// Географія та туризм. - 2014. -Вип.27. - С.203-204.

10. Ионцев В., Ивахнюк И. Модели интеграции мигрантов в современной России / В. Ионцев, И. Ивахнюк. - КАРИМ-Восток - Консорциум прикладных исследований по международной миграции. Научно-исследовательский отчет. - 2013/12.

11. Українська спільнота в Молдові - минуле, теперішнє, майбутнє. - [Електронний ресурс] / веб-сайт української діаспори в Республіці Молдова. - Режим доступу: https://ukrainiansinmd. wordpress.com/2014/08/19/українська-спільнота-в-молдові-мину/ (датазвернення: 28.08.2017).

12. Паламар Л. Специфіка викладання української мови у Молдові / Л. Паламар // Українознавство. - 2005. - №4 (17). - С.109-112.

13. Шахотько Л., Боброва А. Особенности интеграции мигрантов в современной Беларуси / Л. Шахотько, А. Боброва - КАРИМ-Восток - Консорциум прикладных исследований по международной миграции. Научно-исследовательский отчет 2013/10.

14. Моцок В., Макар В., Попик С. Українці та українська ідентичність у сучасному світі / В. Моцок, В. Макар, С. Попик. - Чернівці, 2005.

15. Зубко О. Українці Білорусі. Білоруське громадське об'єднання українців «Ватра». Філії «Дніпро» (м. Мотилів) та «Заповіт» (м. Мінськ) (1991-2014 рр.) / О. Зубко // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Історичні науки». - 2015. - Вип.23.

Размещено на Allbest.ru