Єпархіальний музей в Чернівцях: виникнення, організація, експозиційний профіль та діяльність наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Єпархіальний музей в Чернівцях: виникнення, організація, експозиційний профіль та діяльність наприкінці ХІХ - у першій половині ХХ ст.

В Україні Буковинський край відомий не лише своїми визначними архітектурними та природними пам'ятками, а також музеями, де можна було ознайомитися з історією регіону, життям і творчістю відомих діячів культури, археологічними артефактами й предметами етнографічного характеру. Доречно підкреслити, що на межі ХІХ-ХХ ст. на теренах Буковини, як свідчать джерела, функціонувало лише кілька музейних закладів. Крім того, необхідно констатувати: відвідування музеїв у ті часи ще не набуло масовості серед буковинських гостей та краян. Як відомо, лише з середини ХХ ст. музейні установи стають справжніми науково-освітніми та туристичними об'єктами.

В історії музейної справи на Буковині за часів австрійського та румунського панування одну з провідних ролей відігравав Єпархіальний музей у Чернівцях. Діяльність цього музейного закладу значною мірою проходила під патронатом вищого керівництва митрополії. Саме вона виділяла кошти для формування фондів та колекцій, які вже на початок ХХ ст. становили чималу кількість. Необхідно, крім того, зазначити, що саме Єпархіальний музей за багатьма ознаками став у краї взірцевим, а його колекція православних книжкових стародруків - унікальною.

Разом з тим, загальний аналіз історіографії на сьогоднішній день дозволяє констатувати відсутність в Україні фахових наукових публікацій, присвячених історії означеного музейного закладу. Тематичне виключення складають лише кілька сучасних дотичних розвідок, у яких автори, безпосередньо не висвітлюючи аспекти історії та специфіку діяльності музею, тільки згадують про його існування (як таке) й функціонування. Зокрема, нечисленний історіографічний доробок нині репрезентують студії І. Піддубного і О. Затуловської [11], І. Снігура [12], І. Мельника, Л. Щербанюк та О. Любківського [13]. На окрему увагу заслуговує повідомлення про музей, що міститься в роботі М. Чучка «Чернівецький національний університет (Резиденція православних митрополитів Буковини і Далмації)» [14, с. 58]. Разом з тим, не кращою залишається ситуація і в румунській історіографії ХХ - початку ХХІ ст. Інформаційну цінність зберігають статті з окресленої проблеми - М. Дежана [16] й І. Зуграва [17; 18], І. Ністора [20], А. Маїса [19], де дослідники характеризують певні моменти, пов'язані з діяльністю Єпархіального музею в австрійську добу і румунський період.

Джерельною базою публікації слугує низка офіційних документів - актів, наказів, циркулярів, розпоряджень, кошторисів, регламентів та звітів, що зберігаються у відповідних фондах Державного архіву Чернівецької області (далі - ДАЧО) [1-9]. Високим рівнем інформативності позначене обширне листування керівництва музею з православною консисторією Буковини. Аналіз листів дозволяє констатувати: значною мірою їхній зміст був пов'язаний з вирішенням питань по організації музейних фондів, виділення коштів для придбання відповідних експонатів й обладнання, здійснення ремонту приміщень та ін. [2; 4; 5]. Так само в них відображена профільна специфіка функціонування Єпархіального музею в різні історичні періоди. Зрештою, джерельну функцію відіграла низка фотографій з фондів Наукової бібліотеки Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (колекція «Буковінезія») [10], які унаочнили деякі, згадувані в публікації, музейні експонати та виставкові інтер'єри.

Зупиняючись на безпосередньому висвітленні діяльності означеної музейної установи, в першу чергу необхідно відзначити наступне. Серед кількох музейних закладів, які вже існували у Чернівцях наприкінці ХІХ ст., своїми цінними та рідкісними експонатами відзначався саме Православний архієпископський єпархіальний музей, заснований 31 березня 1887 р. як музей церковних старожитностей. Він, згідно з наявними джерелами, розміщувався в будинку семінарії на території резиденції Буковинських митрополитів [9, арк. 172180]. Так само доречно звернути увагу на те, що майбутню музейну колекцію почали збирати в різних населених пунктах Буковини ще з середини ХІХ ст.

Згідно з матеріалами фондів ДАЧО, зокрема, мова йде про урядові циркуляри й спеціальні постановчі акти консисторії, у підсумку був складений перелік (офіційно затверджений реєстр) релігійних об'єктів - соборів, церков та монастирів, котрі підлягали «предметній» ревізії з подальшим вилученням консисторською комісією, очолюваною Євгеном Оксентійовичем Козаком; найбільш цінні речі централізовано вилучалися для створення майбутньої музейної експозиції. На стислій характеристиці постаті о. Євгенія варто зупинитись окремо, оскільки саме він багато зусиль приклав для розвитку в краї музейної галузі. Священик народився 21 грудня 1857 р. у буковинському селі Слобода-Банилів. Здобувши класичну гуманітарну освіту, надалі Є. Козак став відомим і авторитетним вченим, маючи ґрунтовні публікації як палеограф та мовознавець; не меншої шани він заслужив як церковний та громадський діяч, особливо - на посаді ректора Чернівецького університету. Помер видатний буковинець у вересні 1933 р.

Повертаючись до висвітлення роботи комісії необхідно підкреслити в контексті вищезазначеного, що до складеного реєстру додавались окремо розроблені вимоги відносно створення членами комісії детального опису старовинних предметів з церковного начиння, книжкових стародруків й манускриптів, які зберігались у кожній культовій споруді (з утвердженого переліку) та мали історичну і мистецьку вартість, з метою запланованої «музейної» конфіскації [9, арк. 229-230].

Наприкінці ХІХ ст. керівництво Буковинської митрополії нарешті вирішило впорядкувати накопичені експонати, зосередити їх в одному приміщенні та провести їхній облік (попередній опис й атрибутацію). Відповідальність за реалізацію запланованих заходів воно поклало на членів консисторії. З іншого боку, характеризуючи загальні історико - культурні передумови, що сприяли появі в Чернівцях нового музейного закладу, необхідно звернути увагу на корегуючий юридично-правовий чинник і попередній досвід розвитку музейної справи в регіоні. Вірогідно, керуючись не лише циркулярами з Відня та Львова про заборону торгівлі історичними реліквіями та вивозу за межі Буковини церковних предметів (а саме - розпорядження Міністерства культів від 1860 і 1874 рр., згідно з якими продаж церковних речей вартістю понад 200 крон вимагала дозволу відповідного крайового органу), а й прикладом діяльності крайового і промислового музеїв, та розумінням необхідності збереження церковних пам'яток, владика Аркадій (Чуперкович) благословив створення Єпархіального музею [9, арк. 230].

Тогочасні джерела також повідомляють, що консисторія неодноразово доводила до відома «всечесного кліру та настоятелів святих монастирів цієї богоспасаємої Архідієцезії» свої циркуляри (останні публікувалися у «Листку наказів православної архієпископської консисторії»), де мова йшла про передачу новоствореному музею тих чи інших цінних церковних пам'яток. Разом з тим, циркуляр від 24 вересня 1899 р. за №5255 суворо забороняв, вже у зв'язку із заснуванням музею, передавати (або продавати) церковні речі стороннім «світським особам» та «приватним колекціонерам» без дозволу на те консисторії. Священиків, настоятелів монастирів та інших духовних осіб, у випадку порушення цього розпорядження, чекало притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Колекція музею значною мірою формувалася із церковних книг, манускриптів, предметів церковного вжитку, ікон та зразків церковного малярства, низки інших релігійних речей і взірців церковного начиння. У повідомленні православної консисторії Буковини до Буковинської крайової управи від 11 січня 1887 р., за підписом митрополита Сільвестра Мораріу - Андрієвича, йдеться про стан збору експонатів для музею церковних старожитностей у Чернівцях. Високоповажна цісарсько-королівська крайова Президія указом від 16 вересня 1867 р. за №1458 зобов'язувала консисторію створити музей у приміщенні архієпископської резиденції для «зберігання церковного антикваріату та предметів мистецтва», які знаходилися в місцевих православних церквах та монастирях, і на той час не використовувались за своїм призначенням. В документі підкреслювалось, що їх культурно-історична й мистецька цінність має бути збережена.

Предмети, які надійшли з окремих церков в межах виконання означеного розпорядження, знаходилися на зберіганні у консисторії. Далі в тексті документу йшлося про кошти, які необхідно виділити на транспортні витрати й пакувальні роботи. Як приклад наводився наступний випадок: у 1875 р. церковнослужителі були змушені продати барону Ніко Гурмузакі чотири старовинні фігурки (статуетки), виконані у візантійському стилі (останні надійшли з церкви с. Воронець), за 18 флоринів, щоб покрити транспортні витрати на доставку інших експонатів у музейні фонди. У зв'язку з цим, консисторія просила Буковинську крайову управу виділяти їй щорічно 50 флоринів для вирішення транспортних та інших дрібних витрат [1, арк. 1.1 зв.].

20 червня 1899 р. в одному з приміщень резиденції буковинськихмитрополитів (нині-другийповерхгеографічного факультету ЧНУ) було офіційно відкрито Єпархіальний музей, створений зусиллями професора теологічного факультету Є. Козака. Варто зазначити, що Є. Козак провів значну попередню роботу по виявленню культурних цінностей, які зберігалися у монастирях та церквах краю; він так само розробив Статут музею, котрий затвердило австрійське Міністерство освіти та культів у 1902 р.

Після упорядкування й атрибутації музейних предметів, митрополичою адміністрацією було створено два відділи - історико-археологічний, яким відав вже згадуваний вище Є. Козак, та церковного мистецтва, котрим завідував Євген

Максимович [17, с. 279]. Цікаво зазначити, що початкова виставкова колекція складалася з художніх полотен, гравюр (мал. 1, 2), ікон XVI-ХІХ ст, книжкових рукописів та стародруків XIV-XVIII ст. Окрему підбірку становили іконостаси й старовинні предмети церковного вжитку - плащаниці (мал. 3), кадильниці (мал. 4, 5), палиці (набедреники) (мал. 6, 7) [15, c. 42-43].

У листі-повідомленні А. Монастирського до Буковинської православної консисторії (на адресу Буковинської крайової управи) від 22 березня 1901 р. за №1417 йшлося про те, що під час інспекції монастиря Путна, здійсненої Мироном Калінеску, серед іншого майна виявили давні предмети мистецтва, декілька цінних (рідкісних) риз, а також низку взірців античного мистецтва. Відібрані речі виокремили й підготували для передачі Єпархіальному музею в Чернівцях. В акті констатувалася причина вилучення: за відсутності умов належного зберігання у монастирі, існувала небезпека пошкодження і передчасного їхнього знищення [2, арк. 1]. В іншому повідомленні того ж А. Монастирського від 2 червня 1902 р. за №2190 зафіксовано, що відповідно з указом митрополита Володимира (Репти) від 17 квітня 1902 р. за №32312 консисторія доручила відбір церковних книг, манускриптів та грамот з монастиря Путна, які містили історичну цінність, та їх транспортування до Єпархіального музею Є. Козаку.

Рис. 1. Виставка фотографій та малюнків церков та монастирів Буковини. (Фото Л. Балана з фондів НБ ЧНУ)

Рис. 2. Виставка фото та гравюр буковинських монастирів. (Фото Л. Балана з фондів НБ ЧНУ)

До цієї «акції» ігумен монастиря, судячи з існуючого листування, поставився з розумінням. Виконуючи покладені на нього обов'язки, професор Козак склав 27 серпня повний список відібраних з путнянської бібліотеки стародруків та рукописів. Список (його обсяг - 19 сторінок) містив 110 позицій найменувань предметів [2, арк. 28-38]. Далі в архівному документі зазначається, що Є. Козак 25 вересня 1902 р. в черговий раз відвідав монастир у Путні, де склав ще один окремий список молдавських середньовічних грамот. Цей перелік на 46 сторінках налічував 268 позицій [2, арк. 39 - 63]. Доречно звернути увагу на те, що монастирська колекція грамот і актів молдавських господарів й бояр була однією з найбільш повних та репрезентативних; більша її частина у подальшому стала надбанням музею.

У листі за №1605 від 14 березня 1904 р. до архієпископа Чернівецького та митрополита Буковини і

Далмації Володимира (Репти) адміністрація музею повідомляла, щомузейні фонди поповнилися новими надходженнями. Серед експонатів, які надійшли, згадувалися: архієпископське облачення початку ХІХ ст., срібний потир і дискос кінця ХVШ ст., старовинний напрестольний хрест тощо. В кінці листа адміністрація музею повідомляла, що бере на себе обов'язок щодо належного збереження цих коштовних речей [5, арк. 1]. Книжкова колекція музею у 1904 р. також поповнилась новими надходженнями рідкісних книжок з Путильщини (мал. 8). Серед них у першу чергу варто згадати Октоїх, виданий 1746 р.; він належав о. Паїсію (Дорозінському), настоятелю храму в Усть-Путилі [5, арк. 3]. Не менш цінною була й інша книга - Тріодіон 1746 р.; примірник так само належав о. Паїсію [5, арк. 8]. Тріфолоґіон, виданий 1798 р., надійшов до музею з церкви с. Підзахаричі [5, арк. 4]. З с. Розтоки передали до музею рідкісний екземпляр Мінеї Четії, що побачив світ у 1744 р. [5, арк. 5]. Доречно згадати, що настоятелем парафій на 1904 р. у Підзахаричах і Розтоках був о. Еміліан (Маковієвіч) [5, арк. 44, 45]. Релігійна громада с. Петраші офірувала чернівецькому музею Октоїх середини ХVІ ст. й Тріодь кінця ХVП ст. [5, арк. 6]. З с. Мариничі того ж року теж надійшло декілька стародруків - Служебник початку XVI ст., Мінея середини XVII ст., Триодіон середини XVIII ст., Апостол кінця XVI ст. та! рмологіон початку XVIII ст. [5, арк. 7]. Архівні документи й відповідні акти дозволяють доволі повно відтворити процес надходження та взяття на баланс стародруків керівництвом музею. Зокрема, жителі с. Стебні подарували до музейної колекції Євангеліє кінця ХVІ ст. з гравюрами [5, арк. 9]; з с. Дихтинець музей отримав Октоїх 1639 р., який був виданий при митрополиті Петрі (Могилі) [5, арк. 17]; з церкви с. Кисилиці музей також того року одержав декілька цінних книжок - Літурґіон, виданий 1691 р. у Львові, Амфолоґіон, виданий так само у Львові 1694 р., Октаїх середини XVI ст., Мінею кінця XVI ст. й Пентакостаріон кінця XVII ст. [5, арк. 18]. Музейну колекцію поступово поповнювали й інші сільські парафії. Наприклад, релігійна громада с. Тораки на чолі зі священиком Антимовичем подарувала музею Тріодіон, виданий у Римі 1767 р., який свого часу належав о. Сергію(Дубінеску) [5, арк. 53]. Необхідно відзначити, що в цій книзі були вміщені малюнки з італійських рукописів ХІІ ст. [5, арк. 19]. Громада Сторонця-Путилова теж передала до музейного книжкового зібрання Тріодіон кінця ХVІ ст. З с. Плоска музей отримав рідкісний екземпляр Ірмолоґіону початку ХVШ ст. [5, арк. 21]. Серед інших книжних раритетів, що стали окрасою колекції, варто згадати наступні: з с. Шепіт-Камеральний надійшов цілий ряд церковних книжок - Новий Заповіт 1623 р. видання; Амфолоґіон за липень (видання 1726 р.); Служебник 1707 р.; Типікон, який був власністю о. Нікона й виданий всередині ХVП ст. (цей екземпляр тривалий час належав монастирю Путна); Напівустав, виданий у Москві 1682 р.; Ірмолоґіон середини ХVШ ст.; Повечірник, виданий у Києві 1693 р.; Послідування, яке побачило світ на початку ХVШ ст. [5, арк. 22].

Рис. 3. Плащаниця з монастиря Путна. (Фото Л. Балана)

Рис. 4. Кадильниця з монастиря Путна. (Фото Л. Балана з фондів НБ ЧНУ)

Рис. 5. Кадильниця з монастиря Сучавіца. (Фото Л. Балана з фондів НБ ЧНУ)

Рис. 6. Набедреник з монастиря Путна. (Фото Л. Балана з фондів НБ ЧНУ)

Рис. 7. Архієрейська палиця з монастиря Путна. (Фото Л. Балана з фондів НБ ЧНУ)

Варто зауважити, що до музею надходили речі не лише з території Буковини, а й з Молдавії та деяких регіонів Румунії. Наприклад, у 1904 р. саме з Молдавії передали кіот (робота майстра Блюмена), Тріодь другої половини XVI ст., Служебник, виданий у Львові 1676 р. [5, арк. 23]. Община с. Бряза офірувала Тріодіон середини ХУГ ст., Мінею Четії другої половини XVII ст., Загальну Мінею (цінний рукописний екземпляр з коштовною обкладинкою, виданий у XV ст.); Апостол, надрукований на початку XVII ст., Четвероєвангеліє середини XVI ст., Загальну Мінею середини XVII ст., Поминальник (виданий 1829 р.), Апостол кінця XVI ст. та Октоїх початку XVII ст. (мал. 9) [5, арк. 24]. З міста Кимпулунг - Молдовєнєск (Південна частина Буковини) музей отримав 7 жовтня 1904 р. Октоїх 1639 р. [5, арк. 29].

Рис. 8. Виставка книг в Єпархіальному музеї. (Фото Л. Балана з фондів НБ ЧНУ)

Актовий матеріал, що стосується діяльності Єпархіального музею на початку ХХ ст., дозволяє висвітлити маловідомі факти й події. Наприклад, у клопотанні пароха Димитрія Дана на ім'я керівництва музею від 30 жовтня 1904 р. він просив видати йому декілька богослужбових книг (требників) і один старовинний манускрипт з музейної колекції у тимчасове користування для проведення Літургії, гарантуючи їхню цілковиту збереженість. Гарантом та посередником у цій справі виступав Є. Козак [5, арк. 31]. Судячи з листування, о. Димитрій цей дозвіл отримав. В окремому листі священик перерахував, які саме книги йому були потрібні. Серед назв фігурували Мінеї, що колись належали монастирю Путна (видання 1744 та 1745 рр.), а також служебники кінця XVII-XVIII ст., що колись належали Радівецькій єпархії [5, арк. 33]. Окремий музейний акт дійсно зафіксував прийняття цілої добірки богослужбових книжок, які належали парафії у Радівцях. Основу означеної добірки склали книги, надруковані в Ясах та самих Радівцях протягом 17441795 рр. Судячи зі списку, «радівецька колекція» налічувала й церковні книги першої половини ХІХ ст., зокрема, видані 1817 р. у м. Сибіу і 1835 р. в м. Бакеу [5, арк. 64]. Судячи з архівних джерел, музейна колекція активно поповнювалась і в наступних 1905-1906 рр. [5, арк. 74, 76, 77]. Наприклад, згідно з актом передачі від 14 липня 1906 р., декілька десятків релігійних книг до музею передали великі буковинські монастирі - Путна, Сучавіца, Богдана, Воронець, Драгомірна, Молдовіца, Сучавська обитель та ін. [5, арк. 77].

Рис. 9. Музейна експозиція церковних стародруків, портретів архієреїв та гравюр кульових споруд Буковини. (Фото Л. Балана з фондів НБ ЧНУ)

Згідно з актом передачі від 29 травня 1907 р. музей отримав зі Львова старий манускрипт під назвою «Іконостасис», вилучений з книгозбірні Манявського скита. Для його реставрації адміністрація музею запросила фахівців з Бухаресту, з Православної академії [5, арк. 84]. Відповідальним за цю справу було призначено доктора А. Петрушевича [5, арк. 85 зв.]. Сам акт передачі підписав архімандрит Мирон (Калінеску) [5, арк. 85].

Як вже згадувалось, великою у справі формування музейної колекції залишається роль Є. Козака. Так само вище акцентувалось, що він об'їздив практично усі буковинські парафії, з метою проведення інвентаризації церковного й монастирського майна. Наслідком стали його детальні звіти, адресовані консисторії; в них вчений ґрунтовно описав і визначив походження більшості предметів, які мали історичну та мистецьку вартість. Археографічні подорожі Є. Козака супроводжувалися подорожніми замітками й нотатками. Наприклад, у вересні 1908 р., після перебування у церквах Вижницького повіту, він записав, що «поїхав по карпатських церквах, за винятком міста Вижниці, яке належало до Черемошського благочиння, щоб там знайти рідкісні церковні предмети, котрі знаходяться у гірській місцевості. Цей район є особливо цікавим у порівнянні з іншими, бо там інша культурно-історична атмосфера» [5, арк. 85-86].

Консисторія своїми розпорядженнями, звісно, зобов'язувала парохів і настоятелів монастирів найцінніші предмети передавати на збереження до музею. Зазвичай, їх надсилали одразу або ж священики, посилаючись на бідність своїх парафій, просили церковну адміністрацію при можливості купувати й надсилати їм взамін нові видання книг, необхідних для здійснення богослужіння. Єпархіальний музей, ставлячи собі за мету збереження церковних старожитностей, для її реалізації послідовно проводив, навіть залишаючись закритим для публічних оглядів закладом, цілеспрямовану роботу на парафіях Буковини, з одного боку - шляхом циркулярних заборон, з іншого - через роз'яснювальні культурно - просвітницькі заходи серед парафіян та священиків.

10 червня 1909 р. Чернівецька консисторія довела до відома крайову управу листом за №4136, що в поточному році нею закладено 1400 крон на проведення інвентаризації в музеї [2, арк. 74]. Разом з тим, столична влада не втрачала зацікавленості у подальшому виявленні та взятті на облік нових церковно - релігійних речей, які мали неабияку історичну та культурну цінність. Зокрема, Міністерство освіти і віровизнань листом від 7 липня 1909 р. за №25709 зі свого боку проінформувало крайову владу про те, що ним здійснено переказ коштів на суму 361 крона 75 хелерів для проведення оцінки ще наявних в монастирях Путна, Сучавіца і Драгомірна рідкісних предметів старовини. В документі також зазначалося, що за необхідності дотація буде збільшена до 1000 крон [2, арк. 85-86]. Серед інших архівних матеріалів зберігся й документ від 30 червня 1909 р. за №86, який фіксує передачу до музею парохом с. Чоканешти двох цінних книжок. Ними були - «Церковні проповіді» (видрукувані 1643 р. у Бухаресті) й манускрипт 1719 р., складений у Карловіцах [5, арк. 100].

Крім книг, до музею регулярно також надходили інші церковні предмети. Прикладом слугує дар одного буковинця - картина із зображенням церкви (символу Царства Божого на землі) та янголів по обох боках храму. Як пише офірувач у своєму листі від 12 лютого 1913 р., ця картина була подарована ще його батькові митрополитом Теофілом (Бенделою) у 1872 р.

Художнє полотно, як стверджував дарувальник, було написане на замовлення владики одним афонським ченцем [5, арк. 126]. Згідно з резолюцією на цьому листі, картину передали до музею 7 вересня 1914 р. [5, арк. 126 зв.]. Разом з тим, потрібно констатувати, що з початком Першої світової війни у 1914 р., діяльність Єпархіального музею тимчасово припинилася. По завершенню війни, восени того ж 1918 р. керівництво музеєм почав здійснювати Димитрій Дан. Цікавим є факт: у міжвоєнний період в музейній експозиції з'явилася нова секція - роботи відомого художника Епаменонди Бучевського.

Митрополит Буковинський Володимир (Репта) у липні 1919 р. листом за №95 зі свого боку привітав адміністрацію музею з виділенням нового приміщення під музейні фонди, зібрання та експозиції, оскільки вони вже не вміщалися у старому приміщенні й керівництво до того неодноразово клопотало про необхідність одержати додаткові виставкові площі [5, арк. 137]. Маловідому інформацію зберігає окремий офіційний документ, який фіксує акт купівлі музеєм 19 листопада 1919 р. за №14297 дванадцяти архітектурних планів (проектів) церкви Св. Георгія у Сучаві, виконані художником Карлом Йобстом [5, арк. 138].

Оригінальні свідчення містить документ, видрукований на офіційному бланку Румунської Академії мистецтв у Бухаресті за №2045 від 22 листопада 1921 р. В ньому йдеться про те, що у зв'язку з подіями Першої світової війни, деякі музейні експонати, зокрема, два візантійські золоті енколпіони з власності Буковинської митрополії, були вивезені з Чернівців й через представників Міністерства закордонних справ Румунії передані на збереження до Академії [5, арк. 149].

Разом з тим, доречно звернути увагу на те, що подібні випадки були далеко непоодинокі. Перегляд архівних фондів дозволяє стверджувати: і під час, і після завершення Першої світової війни багато рідкісних та унікальних буковинських музейних експонатів, які частково вивозилися (судячи з наявних документів) до столиці Румунії, на практиці до Бухареста так і не потрапили. Поширеним прикладом слугує лист, так само надрукований на фірмовому бланку Румунської Академії мистецтв від 23 грудня 1921 р. У ньому керівництво Академії дало офіційну відповідь на запит Чернівецької консисторії, де повідомлялось: про згадувані представниками Буковинської митрополії два стародруки - Євангелія з монастирів Гумор та Воронець, воно нічого не чуло, і у свої фонди їх не отримувало. Наприкінці листа дирекція закладу висловлювала співчуття, що не може нічим зарадити у цій справі [5, арк. 149].

У Державному архіві Чернівецької області так само зберігається низка щорічних звітів музейної адміністрації перед консисторією Буковинської митрополії стосовно належних умов збереження колекцій та фондів, їхньої безпеки, організації охорони, поповнення тощо [5, арк. 151]. Типовим документом слугує звіт за 1921 р. за №374, поданий до консисторії 21 січня 1922 р. [5, арк. 152].

В консисторському клопотанні до Комісії з питань збереження історичних пам'яток при Міністерстві культів та мистецтв Румунії від 23 лютого 1923 р. за №1435, мова йде про повернення до Єпархіального музею колекції старовинних рідкісних манускриптів, що були передані на початку Першої світової війни для збереження до фондів вже згадуваної Академії [5, арк. 160]. І в цьому випадку її відповідь була передбачуваною - вона нічого з Чернівців не одержувала. Отже, і на сьогоднішній день питання залишається відкритим: чи дійсно Академія мистецтв ніколи нічого не отримувала з Буковини, або ж вона принципово не бажала визнавати факт отримання на тимчасове збереження музейних експонатів і, природно, не збиралась їх повертати. Хоча, за даними архівних джерел, поодинокі випадки повернення церковних реліквій (як побачимо нижче) все ж відбувались.

На початку 20-х рр. минулого століття в історії музею намітилася нова доба розвитку. Зокрема, Священний Синод Румунської Православної Церкви 29 листопада 1923 р. видав наказ за №405, у якому йшлося про необхідність створення нових церковних (єпархіальних) музеїв з метою збирання, атрибутації, консервації та збереження старих культових предметів, котрі мали історичну та художню цінність. Для того, щоб подібні речі не вивозилися з королівства приватним (або контрабандним) чином за кордон, до функцій цих нових музеїв, як і до вже існуючих, входило активне осідання й зосередження церковно-релігійних пам'яток «на місцях», тобто - у фондах та експозиціях профільних музейних закладів [5, арк. 258]. В одному з циркулярів тієї ж Комісії з питань збереження історичних пам'яток від 1 лютого 1924 р. за №553, міститься вказівка про те, що необхідно відрядити одного з працівників Єпархіального музею до Бухареста для отримання ним на баланс музею з фондів Академії рідкісного екземпляру Євангелія, свого часу вилученого консисторською комісією з книгозбірні монастиря Гумор. (Як бачимо, початкова однозначна відмова Академії мистецтв допомогти у віднайдені та поверненні на Буковину стародруків, зазнала певної «трансформації»: міністерські кола, зрештою, прийняли рішення про часткове повернення у відповідні історичні регіони цінних предметів культово-обрядової практики.)

У підсумку, ця акція була реалізована за прийнятою королівським урядом програмою повернення частини церковних музейних експонатів, які протягом 1914-1915 рр. були вивезені з Чернівців до столиці Румунії у зв'язку з початком наступу російської армії на територію Західної України.

Не можна оминути увагою ще один неординарний факт, який міститься в документі. У тексті, в окремому абзаці фігурує прохання керівництва Комісії, звернене до чернівецької консисторії. Суть прохання полягала в наступному: попри вже прийнятий румунською владою реституційний закон (і обов'язковий для виконання усіма відповідними інституціями), Комісія клопотала як виключення залишити тимчасово у своїх фондах друге Євангеліє - з монастиря Воронець, котре так само належало Єпархіальному музею, оскільки з книгою ще продовжував працювати представник румунської Академії мистецтв Д. Біану, здійснюючи текстологічний аналіз стародруку [5, арк. 165].

Важливою складовою успішного функціонування музею була періодична інвентаризація його фондів. Наприклад, одна з таких облікових «ревізій» проводилася у 1924 р. представниками Академії. В архіві зберігається відповідний акт перевірки від 3 травня за №3837. В документі міститься висновок, де академічна комісія зі столиці виявила відсутність серед старовинних книжок і манускриптів декількох екземплярів з невідомих причин; крім того, частина книг не мала вихідних даних. У констатуючій частині документу комісія рекомендувала працівникам музею у найближчий час здійснити відповідну атрибутацію й каталогізацію цих стародруків [5, арк. 166].

Найцікавішим є додаток до документу, котрий являє собою окремий список (згідно з реєстром) пам'яток, що не мали відповідних облікових карток чи взагалі з невідомих причин були відсутні в музейних фондах. Серед «зниклих» рідкісних книжкових видань у списку фігурували наступні: під №3 - Амфолоґіон (виданий у Ясах 1722 р.); під №4 - Октоїх (друкований так само в Ясах 1726 р.); під №5 - «Проповіді Господні» (побачили світ у Бухаресті 1643 р.); під №6 - низка Часословів, Требників, Псалтирів та Міней XVII-XVIII ст.; під №200 - «Церковна абетка» румунсько-слов'янською мовою (видрукувана у Кишиневі 1815 р.).

З категорії манускриптів додаткової атрибутації або з'ясування причин їхньої відсутності вимагали такі пам'ятки як: Слов'янська збірка духовних творів на пергамені (рік видання - 1359 р.), отримана музеєм від монастиря Воронець; Псалтир болгарський XV ст.; два слов'янсько-румунські Кодекси XV та XVI ст. відповідно; Часослов слов'янський XV ст.; Збірка проповідей Східних Отців церковно-слов'янською мовою XV ст.; Євангеліє церковно-слов'янською мовою XV ст. з монастиря Молдовіца; Мінеї церковно-слов'янською мовою XV ст. (три екземпляри); Збірка духовних проповідей XV ст.; Палея церковно-слов'янською мовою XV ст.; «Вибрані богословські твори» Св. Василія Великого XV ст.; «Вибрані богословські твори» Св. Іоанна Золотоустого XV ст.; візантійський духовно-релігійний роман «Варлаам та Іосафат» XV ст.; Мінеї українсько-слов'янською мовою XV ст.; «Вибрані богословські твори» Св. Григорія Богослова українсько - слов'янською мовою XV ст. [5, арк. 167, 167 зв.]. Висвітлюючи розвиток музейної справи на Буковині необхідно відзначити, що у міжвоєнний період сформувалось також декілька нових невеликих, т.зв. монастирських музеїв. Факт організації одного такого музею міститься в архівних джерелах. У відповідному документі керівництво Чернівецької регіональної секції при Комісії збереження історичних пам'яток, разом з керівництвом теологічного факультету Чернівецького університету клопотали про виділення Єпархіальним музеєм двох старовинних церковних шаф для їхньої передачі новоствореному музею при монастирі Путна. Клопотання було підписане 22 серпня 1924 р. [5, арк. 168].

В обласному архіві так само зберігся ряд документів фінансового характеру, пов'язаних з виділенням коштів для проведення музеєм реставраційних робіт своїх експонатів. Зокрема, в документі від 25 вересня 1925 р. за №8410 йдеться про виділення консисторією для потреб Єпархіального музею суми в розмірі 3000 лей - на ремонт двох церковних пультів (для читців) [5, арк. 183].

Симптоматично, що музею іноді дарували культові предмети й музейні заклади інших єпархій та дієцезій. Наприклад, у письмовому зверненні єпископа Хотинського Віссаріона (Пую) від 6 жовтня 1928 р. за №11468 до митрополита Буковинського та Хотинського Нектарія (Котлярчука), повідомлялося про бажання передати до Єпархіального музею з музейної колекції Хотинської єпископії знайдений у м. Сороки (Бессарабія) ілітон (слугував для покриття антимінсу), з шиттям « по типу гравюри», датованого 1822 р. з надписом трьома мовами (грецькою, румунською та церковно-слов'янською). На ньому було зображено епізод з Нового Заповіту (Іісус, Богородиця й Апостоли). Відповідна позначка на ілітоні дозволяла визначити, що ця гравюра, вишита на покрові, свого часу належала румунському православному храму з Відня [5, арк. 187]. На жаль, документ не дозволяє зрозуміти - чи отримав Єпархіальний музей цей дарунок, чи ні?

Архівні документи у багатьох випадках дозволяють констатувати, що крім книжок та манускриптів, музейні фонди перманентно поповнювались й іншими предметами церковного начиння та побуту. Крім ікон і меблів, фонди поповнювались також старовинними храмовими хрестами (мал. 10, 11). В архіві зберігається один з численних документів, де мова саме йде про передачу напрестольного хреста до Єпархіального музею. Відповідний акт від 2 січня 1929 р. за №904 фіксує, що парох с. Кам'яна передав до музейних експонатів старий хрест зі своєї церкви, оскільки згідно з атрибутацією Є. Козака означений хрест мав історичну й культурну цінність. Зі свого боку о. Еміліан (Гнідей) просив музейну дирекцію виступити перед керівництвом Православного релігійного фонду в ролі ініціатора у придбанні для церкви с. Кам'яна нового хреста; останній мав бути «красивим та недорогим» [5, арк. 192]. У постскриптумі цього документу зазначається, що для купівлі нового хреста Фонд виділив необхідну суму коштів і музей, у підсумку, за 2500 лей придбав для сільського храму такий хрест 15 січня 1929 р., виготовлений фірмою А. Кандуського [5, арк. 192]. На початку січня 1930 р. в музеї відбулась чергова інвентаризація фондів, колекцій та експонатів. Актовий матеріал роботи комісії дозволяє ознайомитися з переліком найцінніших музейних предметів на той час. Звісно, найціннішою залишалась колекція манускриптів та стародруків. Каталог та описи дозволяють оцінити всю повноту її багатств. Варто додати: інвентаризаційні документи визначили й аукціонні ціни на деякі найбільш рідкісні видання. Отже, на початок 1930 р. музей володів достатньо великою колекцією середньовічних книжкових раритетів, переданих церквами й монастирями Буковини за весь час його існування.

Рис. 10. Ручний дерев'яний різьблений хрест з Путни. (Фото Л. Балана з фондів НБ ЧНУ)

Разом з тим, того ж року при музеї почала працювати наново відтворена археографічна комісія, до складу якої увійшли провідні університетські фахівці-археологи, на виявлення в краї історико-релігійних раритетів й поповнення ними музейних фондів. Члени комісії, знов очолювані Є. Козаком, продовжили їздити та знайомитися з бібліотеками і архівами, що існували при буковинських монастирях й великих церквах. Наслідком роботи комісії стало складання нею нового реєстру стародруків, котрі бажано би було придбати для Єпархіального музею.

До списку увійшли наступні книги: у с. Бабино виявили повний Акафист (видрукуваний у Києві 1741 р.) зі вставками й відбитками сорока гравюр на металі, роботи майстра Аверкія Казачьковського, з унціалами, у шкіряній обкладинці, а також Євангеліє (надруковане у Львові 1690 р.); у Бобівцях - Октоїх (in folio), церковно-слов'янською мовою (побачив світ у Києві 1799 р.), з відбитками старовинних гравюр на дереві й металі, крім того, Мінея (вийшла з друку у Львові 1694 р.), Октоїх, форматом в одну восьму аркуша (видрукуваний у Львові 1642 р.), й Напівустав (друк - у Києві 1746 р.); у с. Борівці - Літургіон (видрукуваний у Києві 1746 р.), збірка «Божествені літургії» (видана у Бухаресті 1730 р.), Акафист 1756 р.; у Кадубівцях на Заставнівщині - Амфологіон й Тріфолоґіон (видані 1633 р.) зі вставками гравюр на металі та дереві; на Сторожинеччині, у с. Череш-Опайцень виявили Октоїх і Пентакостаріон (побачили світ у м. Римнік 1763 р.), Тріодіон (виданий у Бухаресті); у Костинцях того ж повіту - Євангеліє (in folio, друк - у Львові 1690 р.), Мінея (друк - у Києві 1757 р.), рукописне Євангеліє (in folio, церковно-слов'янською мовою з філігранню), Мінея (кінець XVI ст., церковно-слов'янською мовою), «Творіння» архієпископа Симеона Фессалонікійського (друк XVII ст.).

Частину списку склали стародруки, знайдені у церкві села Коровія. Серед них варто згадати найцінніші: Літургіон (румунською мовою, видрукуваний коштом митрополита Якова); Літургіон (румунською мовою, надрукований у м. Блаж 1756 р.). З Кіцманя до списку потрапили - Амфологіон (вийшов друком у Ясах 1755 р.), Тріодіон (побачив світ у Києві 1626 р., надрукований Памвою Бериндою, з гравюрами на дереві й автографом Петра Могили - його дарчим підписом монастиреві Сучавіца), Апостол (надрукований у Ясах 1756 р.), Пентакостаріон (вийшов друком у Ясах 1753 р.), Апостол (виданий у Львові 1719 р.), Осьмоґласник (видрукуваний у Львові наприкінці XVII ст.) та Амфолоґіон (виданий в Ясах 1726 р.). У с. Драчинці комісія, згідно зі списком, виявила: Тріодіон (манускрипт XV ст., написаний унціалом), Євангеліє (церковно-слов'янською мовою, випущене у Києві коштом архімандрита! осафа Кроковського). Ь села Дубівці до списку потрапили - Євхолоґіон (надрукований у Львові 1695 р., з гравюрами на металі), Тріодіон (вийшов друком у Львові 1655 р.), Тріодіон (видрукуваний у Києві 1626 р.) [5, арк. 198]. Далі список поповнили книги ще з декількох сільських церковних бібліотек: з Глинниці - Мінея кінця XVI ст.; з Горечі - так само Мінея XVП ст. церковно-слов'янською мовою; з Ленківців - Євангеліє 1791 р. з гравюрами на металі; з Нових Мамаївців - Амфолоґіон (побачив світ у Львові 1643 р., з гравюрами на металі та автографом митрополита Петра Могили - дарчим надписом монастиреві Сучавіца), Служебник (надрукований у Києві на початку XVIII ст.), Октоїх (видрукуваний у Києві 1768 р.), Псалтир (побачила світ у Львові 1665 р.), Тріодь цвітна (вийшла друком у Києві 1764 р.) [5, арк. 199].

Необхідно констатувати, що у другій частині списку так само фігурує багато сіл, з храмів яких комісія передала до Єпархіального музею рідкісні видання. В якості прикладу наведемо ще ряд назв населених пунктів та стародруків зі згадуваного списку: в Старих Мамаївцях комісія виявила Євангеліє церковно-слов'янською мовою (видрукуване у Львові 1636 р., з переднім словом митрополита Петра Могили; друкарня Михаїла Сльозки з історичними коментарями); у Шипинцях - Євангеліє (друковане у Львові 1670 р.; видання з гравюрами на металі роботи Євстафія Завадовського); у селі Вилавче (нині с. Коритне Вижницького району) - Євангеліє церковно-слов'янською мовою, видане у Львові 1696 р., з гравюрами на дереві та металі (декілька гравюр цього видання присвячені утворенню Скита у Вижниці, з автографом єпископа Радівецького Миколая) [5, арк. 200].

У селі Волока над Дереглуєм (нині село Глибоцького району) члени комісії виявили наступні церковні книги: «Апостольські Правила» - манускрипт на пергамені церковнослов'янською мовою, in folio, з багатьма кольоровими зображеннями (видання середини XVI ст.), її аукціонна ціна становила 10 тис лей; рукописний Акафист, який належав о. Димитрію (Волошенко), настоятелю місцевого Святомиколаївського храму (цей рукопис написаний унціалом, церковно-слов'янською мовою, видання другої половини XVI ст.); рукописне Євангеліє початку XVIII ст., що належало о. Емануїлу (Воробкевичу). Ь села Лука біля Дністра до списку потрапили - Євангеліє (друковане у

Москві 1735 р.), Євангеліє (видане в Ясах 1735 р.), Тріодь святкова з гравюрами (побачила світ у Києві 1727 р.), Тріодь пісна (надрукована у Києві 1727 р.), Тріодь святкова 1757 р.; з Нижніх Луківців над Сіретом - Октоїх (випущений у Львові 1630 р., коштом воєводи Мойсея Могили), Тріодіон (друкований у Києві 1784 р.); з села Мигове - рукописне Євангеліє церковно-слов'янською мовою, видане у XVI ст. [5, арк. 200]. Таке саме Євангеліє церковно-слов'янською мовою XVI ст. комісія знайшла у Неполоківцях; воно належало церкві села Бедеуць (Південна Буковина).

До останньої частини списку потрапили не менш рідкісні видання. Зокрема, з Нижніх Петрівців - Літурґіон румунською мовою XVII ст., Апостол початку XVI ст. (видрукуваний у Бухаресті), Амфолоґіон румунською мовою (побачив світ у Бухаресті 1777 р.); з Прилипчі (на Заставнівщині) - рукописна Мінея старо-слов'янською мовою XVI ст., Тріодь цвітна (Київ, друк Печерської лаври 1624 р.), Євангеліє (видане у Львові 1651 р.); з гірського села Розтоки - Октоїх (надрукований у Львові 1770 р., з гравюрами на дереві та металі), Тріодіон (видання Почаївської лаври 1767 р., з гравюрами на сріблі); зі Сторожинця - Октоїх румунською мовою (надрукований в м. Римнік 1750 р.), Пентакостаріон (побачив світ у Ясах 1753 р.), Требник in cvarto (Київ, друкарня Києво-Печерської лаври 1629 р.) [5, арк. 200]; із села Веренчанка - Євангеліє in folio (видання 1532 р.), переписане граматиком Димитрієм Поповичем для Путнянського монастиря за дорученням та коштом господаря Молдови Петра Рареша. Необхідно відзначити, що в списку відносно цієї книги є примітка: наприкінці Євангелія міститься окремий історичний нарис з різнокольоровими малюнками-унціалами; примірник є рукописним, у шкіряній (замшевій) обкладинці. Цей екземпляр за аукціонною ціною вартував від 150 000 до 200 000 лей. Крім того, в документі підкреслюється, що настоятель мав намір продати цю рідкісну книгу і на отримані гроші побудувати нову церкву [5, арк. 201]. З інших церковних речей найчастіше до реєстру комісією включалися взірці облачення (мал. 12) та ікони. Наприклад, із с. Звинячин члени комісії відібрали рідкісну ікону на дереві із зображенням Христа Спасителя, а також три полотна, написані маслом; на картинах були намальовані ктитори місцевої церкви. Ці роботи, за ідентифікацією експертів, належали пензлю відомого буковинського художника Сави Волчинського [5, арк. 201]. Репрезентований вище опис завершується рекомендацією Є. Козака, де констатується наступне: «Рекомендую керівництву музею та консисторії якнайшвидше знайти кошти і залучити, по можливості, меценатів для придбання книжок зі списку до музейної колекції, оскільки їх одночасно активно виявляють й купують приватні колекціонери, і багато з цих стародруків опиняються за межами Буковини» [5, арк. 201 зв.]. Як наслідок, керівництво Буковинської митрополії, реалізуючи рекомендації професора Козака, почала виділяти кошти на придбання книжкових раритетів зі списку. Є. Козака було призначено відповідальним за проведення купівельних операцій. Наприклад, в документі від 10 липня 1930 р. за №6563 йдеться проте, що професор підтверджує отримання від консисторії 5000 лей; гроші йшли на стародруки, які він вважав за необхідне купити для поповнення музейних фондів [5, арк. 237]. В тій самій архівній справі (№7310) зберігається ще декілька десятків актів, які фіксують передачу або придбання Єпархіальним музеєм старих книжок з різних церков і монастирів краю протягом 1930 р. Майже на всіх є підпис головного експерта - Є. Козака [5, арк. 204-235].

Разом з тим, в Державному архіві Чернівецької області також зберігаються документи, які фіксують доволі численні добровільні дарчі акти зі сторони священнослужителів різного роду пам'яток релігійного походження Єпархіальному музею. Зокрема, низка старовинних книг та рукописів була офірована протягом 30-х рр. ХХ ст. буковинськими парохами. У відповідних актах згадуються священики з Веренчанки, Вилавчого, Кіцманя, Глибокої, Глинниці, Волоки над Черемошем [5, арк. 203 зв.].

З іншого боку, архівні матеріали дозволяють стверджувати, що саме на початку 30-х рр. ХХ ст. Румунська патріархія активізувала процес збирання й концентрації стародруків і рукописів румунською мовою у своїй бібліотеці в Бухаресті. Прикладом слугує лист-підтвердження від 7 серпня 1930 р. за №7427 (лист надруковано на офіційному бланку консисторії Румунського патріархату), в якому повідомлялося: консисторія підтверджує отримання від Єпархіального музею у Чернівцях румунських (тобто румуномовних) книг і старовинних манускриптів (всі були написані або видані в Ясах у ХУ-ХУ! ст.) на збереження. Далі в документі йшлося, що консисторія гарантувала належне зберігання отриманої від Буковинської митрополії колекції середньовічних румунських книжкових видань, враховуючи її виключну історичну та літературну цінність. Важливо додати: унікальна колекція буковинських стародруків у підсумку залишилась в Бухаресті навіть після того, як під час проведення Румунською патріархією 8 травня 1930 р. наукової конференції, вона була виставлена для тимчасового огляду у столиці румунського королівства [5, арк. 239].

Не можна не згадати й той факт, що офірування церковних раритетів відбувалось і з боку приватних осіб. Отже, у міжвоєнний період музейні фонди постійно поповнювались за рахунок піднесення в дар багатьох релігійних речей від чернівчан та жителів інших буковинських міст і сіл. Наприклад, згідно з актом від 6 жовтня 1930 р. за №8937, жителька Чернівців Аурелія Бенсдорф, яка проживала за адресою вул. Янку Флондора, 23, подарувала дві великі ікони, намальовані олійними фарбами (на одній було зображено Христа Спасителя, на іншій - Свята Марія з маленьким Ісусом). Обидві ікони писані художником Епамінондою Бучевським. В документі зазначені й розміри цих ікон - 122х88 см [5, арк. 246].

10 березня 1931 р. вийшла окрема урядова постанова, яка наголошувала на необхідності активізації роботи церковних музеїв в межах усього королівства, і регламентувала заходи, котрі мали на меті покращення діяльності цих музеїв. У документі також акцентувалась увага на переліку категорій предметів, що повинні були стати пріоритетними в практиці поповнення музейних колекцій. Зокрема, мова йшла про цілеспрямоване збирання антимінсів, потирів, дискосів, напрестольних та ручних хрестів, облачень священнослужителів, кадильниць, юридично-правових документів релігійного характеру, стародруків, церковного начиння тощо.

Крім того, музейним працівникам рекомендувалось збирати картини, скульптури, ікони, вівтарні двері, панікадила, різьблені церковні предмети, старовинні надгробні плити й хрести (якщо монастир або храм ліквідовувався; в іншому випадку автентичні культово-обрядові речі мали залишатися на своїх місцях). Музеям так само ставилося за обов'язок збирати й предмети, які з різних причин вийшли з вжитку; їх необхідно було викуповувати та реставрувати [5, арк. 258]. Звісно, Єпархіальний музей теж активно виконував столичні директиви. Доказом слугує лист, складений керівництвом Буковинської митрополії у січні 1937 р. В ньому воно зверталося до ігуменів Путни, Сучавіци і Драгомірни з проханням передати, по можливості, до музейної експозиції речі, що вже не використовувалися у монастирському побуті й у богослужбовій практиці [5, арк. 288].

Високим рівнем інформаційної насиченості позначені щорічні єпархіальні й музейні звіти. В цьому типі джерел зберігається багато даних стосовно будь-яких змін та нововведень у житті й роботі Єпархіальної ради і музею. До прикладу, у звіті про діяльність Єпархіальної ради за 1936-1937 рр. йдеться про те, що Єпархіальний музей на той час розташовувався в центральному корпусі митрополичої резиденції (ліва сторона будівлі, де проживав і владика) та складався з п'яти кімнат. В першій були виставлені у вітринах речі вже покійного митрополита Нектарія (Котлярчука), з благословення та опіки якого цей музейний заклад успішно функціонував.

Друга кімната репрезентувала рідкісні манускрипти та друковані старовинні книги румунською та церковнослов'янською мовами. Крім того, частину експозиції складали церковні прикраси, облачення й начиння. У третій кімнаті розміщувалися ктиторські картини, портрети архієреїв, гравюри та пейзажі Чернівців і Буковини. Більшість експонатів наступної, четвертої кімнати складалася зі стародавніх ікон XVI-XVII ст., вставлених в іконостас. Остання, п'ята кімната знайомила відвідувачів з портретами австрійських монархів (цісарів), бюстами видатних державних діячів й гербами Австрії та буковинського краю, вишитих вручну і оздоблених коштовним камінням. В цій самій кімнаті розташовувалась також невелика бібліотека, яка налічувала близько 200 томів законів та статутів Австро-Угорської імперії [4, арк. 26].

Маловідома інформація зберігається в окремому акті від 12 лютого 1937 р. за №16, підписаному професором історії Іоном Ністором, головою Чернівецької релігійної секції Комісії збереження історичних пам'яток. В цьому документі мова йшла про наступне: університетський професор-візантиніст Васілє Ґреку відвідав з інспекцією церковні музеї, що діяли при монастирях Путна, Сучавіца та Драгомірна; у кожній з цих обителей вчений провів інвентаризацію і склав списки речей, які необхідно було передати на постійне збереження до Єпархіального музею в Чернівцях [5, арк. 289].

Ще один архівний документ від 15 грудня 1937 р. за №12228 є актом передачі до фондів музею двох альбомів з фотографіями картин художника Е. Бучевського. Обидва альбоми перейшли на збереження кустодія (хранителя) Паїсія Премінчену. Документ був складений на ім'я митрополита Віссаріона (Пую), який і завірив акт цієї передачі [5, арк. 328]. Нині альбоми продовжують зберігатись в бібліотеці Румунської Академії.

Не менш важливими в дослідницькому контексті залишаються архівні документи, пов'язані з фінансовою та господарською діяльністю музею, питаннями кошторису, у тому числі - проведенням музейною адміністрацією поточних ремонтних робіт, придбанням нового обладнання та ін. Низка таких документів зібрана у справі №2218. В ній, на четвертому аркуші є план Єпархіального музею з позначенням усіх музейних приміщень (мал. 13), кошториси за декілька років на проведення ремонту вікон і дверей, проведення електрики й купівлю нових меблів. Окремий (п'ятий) аркуш фіксує встановлення нових дверей до музейного приміщення, де в минулому розміщувалась експозиція вже згадуваного Е. Бучевського. Далі у справі ряд аркушів висвітлюють проведення робіт по демонтажу стіни, фарбування решіток, побілка внутрішніх стін, встановлення решіток на вхідні двері, чистка опалювальних пічок, миття й натирання паркету та ін. [8, арк. 1].