Керамічні вироби у весільній обрядовості українців

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 738:392.5

КЕРАМІЧНІ ВИРОБИ У ВЕСІЛЬНІЙ ОБРЯДОВОСТІ УКРАЇНЦІВ

Галина Івашків

Ключові слова: керамічні вироби, функціональне призначення, форма, декор, весілля, обряди.

В статье проанализировано основные формы, функциональное назначение и художественные особенности глиняных изделий, которые использовали в свадебном обряде. Речь идет о малых и больших горшках, стопках, мисках, полумисках, тарелках, кувшинах, куманцах, баклагах, бочонках, предметах в виде птиц и зверей и т. п. Указано, в каких гончарных центрах производили такую керамику, названо имена мастеров.

Ключевые слова: керамические изделия, функциональное назначение, форма, декор, свадьба, обряды.

У весільному обряді українців, у якому виразними є три основні акти - сватання, заручини та весілля, - використовували велику кількість глиняних виробів. Це кухонний та столовий посуд, фігурна кераміка для напоїв у вигляді тварин та людини тощо.

Дотепер ці питання не розглядалися у спеціальних мистецтвознавчих дослідженнях, а окремі згадки про них можна знайти лише в етнографічних розвідках М. Сумцова [20], Ю. Александровича [2], В. Бабенка [3], Л. Шульгіної [24], Л. Данченко [8], Н. Здоровеги [9], Л. Орел [17], В. Борисенко [4], О. Щербань [25; 26] та інших.

Мета статті - здійснити мистецтвознавчий аналіз кераміки, яку застосовували в обряді весілля, вказати на її функціональне призначення.

У розписах керамічних виробів іноді можна побачити окремі сценки весільної церемонії, наприклад зображення нареченої у гарному святковому вбранні на дні і боках миски (Пістинь Івано-Франківської обл., кін. ХІХ - поч. ХХ ст., МЕХПМузей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України.). Гончарі Братучиць і Бучкова (Польща) здавна виготовляли великі весільні миски з зображенням музик, дружок та обряду надягання чіпця [27, с. 67; 6, с. 27], а чеські майстри у ХУІІІ ст. - великі датовані полумиски [28, с. 110]. О. Сластьон у декорі тареля “Свати” зобразив постаті двох статечних чоловіків, які підносять хліб-сіль [21, с. 567].

Акцентуючи на функціональному призначенні посуду, зазначмо, що миска муки часто була одним із компонентів “приносу” [9, с. 105], а на тарілку з пшеницею або рисом - символами багатства і плодючості - клали обручки для шлюбної церемонії або хліб і сіль, якими зустрічали молодих після шлюбу. На Дніпропетровщині це відбувалося з калачем, мискою з медом, грішми та зерном (вівсом) [5, с. 437; 3, с. 112], на Гуцульщині - мискою пшениці або вівса, барвінком, келихом меду і двома калачами [9, с. 104], в інших регіонах - горщиком води та вівсом [9, с. 113].

Подекуди на стіл ставили миску з вином - гості кидали гроші, але найчастіше у мисці була горілка - її черпали ложкою, а за третім разом пили з миски всі по черзі [5, с. 108]. На Полтавщині ложкою горілки з миски пригощала молода [10, с. 358], а на Поділлі на великім полумиску на столі перед молодими ставили коровай [24, с. 151].

Л. Данченко припускала, що на Наддніпрянщині великі полумиски з посудинкою в центрі могли виконувати ритуальну функцію. Подібні предмети виготовляли в Цвітній Кіровоградської обл. (С. Хвороба, 1910-ті рр., МЕХП) [8, с. 72]. На Гуцульщині такі вироби називали повницями. На Поліссі у полив'яній мисці наречена несла до батька молодого вареники з грушами та маком [5, с. 390]. На Поділлі, зокрема в Бубнівці Вінницької обл., весільні тарелі виробляли з написами “Дай, Боже, щастя” (Є. Міщенко, 1991 р., НМІУНаціональний музей історії України.). Весільний посуд був дуже барвистим - у розписі переважали рослинні мотиви, наприклад, розетки, гілка, “вазон”, “дерево життя”, “віночок” з квіток або листя тощо.

Під час весілля горщиком “оброку” теща зустрічала зятя, а той, попробувавши страву, кидав його через голову. Якщо горщик розбився, то у молодих будуть діти, якщо ні - то будуть бездітні. Інколи дружби допомагали розбити горщик палицями [23, с. 160]. На початку ХХ ст. у Київській губернії відбувалося подібне дійство з горнятком [5, с. 246].

На Поділлі (Тернопільщина) біля воріт молодої ставили опудало воїна з горщиком попелу на голові і розбивали його при в'їзді “весільного поїзда”; бувало, що горщик з попелом били над молодими, що, ймовірно, виражало пошану домашньому вогнищеві [9, с. 112]. У цих прикладах переважно йдеться про теракотові або димлені предмети, які були дешевші і їх було не так шкода розбивати.

На Полтавщині під час весільного обряду дружко носив глечик з горілкою або вином, з якого частував гостей. Ці вироби (“дружків глечик”, “перепієць”) вкривали одноколірною зеленою або брунатною поливами (НМНАПУ), а вухо складалося з двох переплетених смуг, що символізувало поєднання двох родів [26, с. 19].

Квас, як і узвар, на весільні столи подавали у глечиках, дзбанах або тиквачах [8, с. 77]. Майже з кожним із цих глиняних виробів також були пов'язані певні обряди. На Західному Поліссі, зокрема у селі Смідна Волинської обл., перед виходом молодої з комори на кожному куті стола ставили по одному глечикові узвару. На дні одного з них був ключ, щоб “відчинити молоду”, але, щоб його дістати, молодий повинен був випити узвар [7, с. 29]. Звичайно, для таких весільних урочистостей купували щедро декоровані предмети, які були окрасою столу.

До оригінального керамічного посуду належать барила (барильця, бечівки, бочечки) - посудини (переважно циліндричної форми зі зрізаними боками), в яких подавали на стіл міцні напої (горілку та вино). За тектонічними особливостями вони горизонтальні, вертикальні (рідше) та комбіновані з менш (Остер, МЕХП) або більш (Адамівка, МЕХП) опуклими боками, рідше - зі скульптурною оздобою (Суботів, НМНАПУ). Одні барила мають довгу шийку, інші - малу, а деякі й додаткову ручку (Опішне, МЕХП), чотири ніжки або рівне дно.

Теракотові й димлені барила декорували ритованими лініями та рельєфними смугами горизонтального укладу, рідше - по усій поверхні гладженням (Гавареччина, МЕХП) або без жодних прикрас (Струсів, МЕХП). Серед полив'яних переважають відтінки жовтого та зеленого кольорів. Мальовані барила виготовляли майстри Косова та Опішного.

У деяких осередках з Полісся виробляли “ведеркові” барила [5, с. 356]. Гончарі Комишні розрізняли барило (5-6 л) і барильце (2-4 л) [22, с. 277], а 0,5-літрові походять з Опішного (МЕХП) та Гродна (Білорусь, МЕХП), найменші полив'яні (11,5^11,5x8,5 см) - з Косова (МЕХП), теракотові - з Калагарівки та Озерян Тернопільської області (МЕХП).

Автором димлених барилець (1980 р.) у Рокитні Волинської обл. був К. Гаврилюк [17, с. 78], Гавареччині - В. Герасимович; у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. вони побутували і у Струсові Тернопільської обл., Острі Чернігівської обл. та інших центрах гончарства. Теракотові барильця були серед виробів гончарів з Більської Волі (Рівненська обл.) [17, с. 81], Адамівки (Хмельницька обл.), Комишні тощо. На початку ХХ ст. полив'яними барильцями різних розмірів славилися майстри Цвітної [8, с. 171-172].

До весільного посуду з подібним призначенням належать баклаги чи плесканки, у декорі яких є композиції з “деревом життя” (Смотрич), “вазоном”, гілками (Косів, Пістинь) або пластичними написами - “Многая літа” (Східне Поділля, МЕХП). На Слобожанщині подібні вироби називали “кубишками” - вони мали два отвори [20, с. 39]. “Кумани” гончарів Комишні (Полтавщина) мали об'єм 0,5 л [22, с. 277].

На початку ХХ ст. атрибутами весільних святкувань стали глиняні пляшки з округлими або прямокутними боками (на зразок скляних) (Смотрич, МЕХП). Рідкісним вважається посуд у формі Євангелія, “обкладинки” якого прикрашено хрестами, а вгорі на “торці” округлий отвір для наливання напою (Косів, МЕХП; Бубнівка [2, с. 4]).

Особливий інтерес викликає посуд у вигляді тварин і птахів (леви, баранці, бики, цапи, коники, олені, півні) та фігур людей (козаки, панночки) [20, с. 2], призначений для міцних напоїв. На Слобожанщині “весільні леви” одночасно служили свічниками та графинами [20, с. 39]. Іноді ці майстри виробляли посуд у формі лева та барана (Комишня) [22, с. 277].

Вкажемо й на посуд у вигляді стилізованої фігури півня (“півень”, “питун”), через отвір у хвості якого рідина заливалася, а дзьобом виливалася. Іноді це міг бути досить великий предмет, вкритий однією поливою, зокрема брунатною (О. Ночовник, Міські Млини; МЕХП) чи зеленою (ДІМ) або розписаний ангобами (Косів, НМНАПУ, НМНМГП Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Й. Кобринського.).

Багато різних обрядів було пов'язано з чаркою, коли “чарка йшла кругом столу” [5, с. 306]. Так, на Поліссі символічним знаком відмови під час сватання було небажання дівчини подати сватам чарку або прийняти чарку з їхніх рук [4, с. 22, 26]. Однією або двома такими посудинами, які клали на тарілку, зустрічали молодих [5, с. 365]. На Поділлі чарки прикрашали калиною [4, с. 106], на Гуцульщині та Покутті їх розмальовували геометричним (Кути, МЕХП) або рослинним орнаментом (Косів, МЕХП).

Чарки виготовляли в Ізюмі та Валках Харківської обл. [1, арк. 270, 273], Устечку, що на Тернопільщині [1, арк. 292]. Цікаво, що в Ізюмі у перший день Великого посту горілку пили з накривки, бо “з чарки гріх” [1, арк. 273]. Гончарі Комишні чарки робили переважно для себе або на замовлення, рідше - на продаж [22, с. 277]. Поливою вкривали чарки у Білорусі (О. Вечорко, Гродно) [17, с. 76] та Польщі (Альверно, МЕХП).

На весіллях у Харківській губернії побутували чарки-трійчатки, з'єднані між собою порожнистим обвідком [20, с. 39]. В усі три чарки наливали горілку, а весільні гості пили (“тягнули”) лише з однієї. Подібні теракотові та полив'яні вироби походять з Межиріч Сумської обл. (С. Семенченко, 1980-ті рр., НМНАПУ).

Із кухонного весільного посуду виокремимо великі горщики (“на оказію”) - у них варили страви не лише на весілля, а й хрестини, поминки тощо. Місткість горщиків сягала трьох відер, і ставили їх на відкрите вогнище “посеред двору”, інколи на городі [5, с. 286]. У Бубнівці трьохвідерні горшки до вогню обертали різними боками, а виносили їх удвох або втрьох [16, с. 55]. Цей посуд часто позичали одні одним, іноді горщики “на оказію” мала лише “господиня” (куховарка), яка готувала на весіллях.

Виготовлення великих горщиків - вважалося складною роботою, оскільки “на руки важко, поки його витягнеш”, а в процесі “народження” іноді брали участь і дружини бубнівецьких гончарів [24, с. 125]. Серед імен майстрів - Корній, Левон і Платон (Пантон) Бабаки, Гаврило Багач [24, с. 158]. Горщики з Бубнівки були до 53,1 см [15, с. 359] - у них міг влізти хлопець семи років [16, с. 55]. Схожі вироби виготовляли й майстри Войнилова Івано- Франківської обл. (ПМА, запис. 11.08.2001 р. у с. Спас Івано-Франківської обл. від М. Самійло, 1926 р. н.).

У Луб'янці та Приборську Київської обл. горщик на одне відро називали “середнім” [8, с. 117], Каневі Черкаської обл. - “кілашем” [26, с. 37], Гродно (Білорусь) - “поляком” [17, с. 77]. В Олешні Чернігівської обл. були “пласкуші” (6-10 л), “варейки” (10-12 л), “ставники” (20 л) [13, с. 163]. Найбільший горщик у Глинську Сумської обл. мав назву “підворотень”, а в Шатрищі цієї ж області - “яловици” [1, арк. 262, 267]. “Сунозами” називали теракотові горщики об'ємом на 8 літрів у Вільському і Малій Горбаші (Рівненщина), горщики на 8-10 л виготовляли і в Троянові Житомирської області [17, с. 81].

Для горщиків до 25 л із Качина (Волинь) копали глину (глей) в сусідній Олександрії, а для малого посуду використовували місцеву глину. Щоб вироби були темно-сірого кольору, гончарі брали одну частину “сивої” глини, другу - “чорної” - такий посуд був міцним і не пропускав води. У Кульчині для більшого посуду використовували твердішу глину [17, с. 79].

Великі весільні горщики (до 15 л) були відомі й на Буковині - їх виготовляли у Кулішівці й Вітрінці (ПМАПольові матеріали автора., запис. 20.09.2002 р. у Романківцях Чернівецької обл. від Г. Євань, 1920 р. н.). У деяких селах з цього краю великі горщики могла мати жінка (“кухарка”), яка готувала страви на весілля (ПМА, запис. 6. 08. 2001 р. у Тисові Івано-Франк. обл. від Ю. Стефанів, 1925 р. н.). Особливим попитом серед мешканців Коболчина (Чернівеччина) користувалися великі горщики (ґаваноси, автор Іван Мазур) із розхиленими вінцями і звуженими донизу боками (висота 40-50 см, місткість сягала 15-20 л).

На Полтавщині великі теракотові горщики без вух називали “золінниками” - варили юшку, борщ, капусту, узвар та інші весільні страви, гріли воду, тримали зерно. Очевидно, їх виробляли гончарі Хомутця (ПМА, запис. 16.06.1995 р. у с. Радченки Полтав. обл. від Г. Тетянко, 1923 р. н.). Горщики на два відра виготовляли у Грем'ячому Полтавської обл. [1, арк. 278], Комишні, в Сенчі найбільший горщик називали “плоским” [1, арк. 289].

У с. Верба Чернігівської обл. один із горщиків мав обвід 141 см [1, арк. 251]. На Тернопільщині великими весільними горщиками славилися гончарі Устечка [1, арк. 289], Залісців, Товстого (МЕХП), на Львівщині - Яворова, Потелича, Глинська (МЕХП).

На таких предметах декорували плічка, поєднуючи мотиви “пасків, кривульок, капок, карбиків, кружечок” (Бубнівка) [24, с. 131], вохрові лінії, кривульки, крапки (Волинь) [12, с. 376], короткі білі та вохристі вертикальні та горизонтальні смуги (Опішне), “описку” і “крайкування” (Кути, Опішне, МЕХП, НМУНДМ, НМНАПУ). Рідкісним є вохрове зображення літаючого чи вогняного змія (1898 р., Тернопільщина, МНАПЛ) [11, с. 371].

Великі димлені горщики прикрашали лискуванням і штампуванням у вигляді кривульок, горизонтальних ліній, вертикальних смуг, сітки, овалів (Канів, Шпиколоси, Пістинь), інколи - “сосонками” (Полісся) [14, с. 81].

Отож, у статті проаналізовано місце глиняних виробів у весільному обряді українців. Одні предмети декорували лише гладженням, ритуванням чи штампуванням, інші - вкривали одноколірною поливою або барвистими квітковими композиціями, зокрема мотивами розеток, гілок, “вазонів”, “дерева життя”, зображенням дійових осіб обрядового дійства, рідше - пластичними написами з побажаннями здоров' я, щастя і добра.

кераміка весільний обряд мистецький

ЛІТЕРАТУРА

1. Архів Інституту народознавства Національної академії наук України. - Оп. 2. - Спр. 129.

2. Александрович Ю. Бубнівське гончарство / Ю. Александрович // Побут. - К. : Всеукраїнське Етнографічне Товариство, 1929. - Ч. 4-5. - С. 1-5.

3. Бабенко В. А. Этнографический очерк народного быта Екатеринославского края / В. А. Бабенко. - Екатеринослав, 1905. - 142 с.

4. Борисенко В. К. Весільні звичаї та обряди на Україні / В. К.Борисенко. - К. : Наукова думка, 1988. - 188 с.

5. Весілля: У 2-х т. - К. : Наукова думка, 1970. - Кн. 1. - 454 с.

6. Ганцкая А. Народное искусство Польши / А. Ганцкая. - Москва, 1970. - 184 с.

7. Давидюк В. Реліктове значення ініціальних ритуалів у поліській весільній обрядовості /

B. Давидюк // Родовід. - 1994. - № 9. - С. 26-30.

8. Данченко Л. Народна кераміка Середнього Придніпров'я / Л. Данченко. - К. : Мистецтво, 1974. - 191 с.

9. Здоровега Н. І. Нариси народної весільної обрядовості на Україні / Н. І. Здоровега. - К. : Наукова думка, 1970. - 160 с.

10. Иваница А. Домашний быт Малоросса / А. Иваница // Этнографический сборник, издаваемый императорским Русским географическим обществом. - СПб., 1853. - Вып. І. -337-371.

11. Івашків Г. Декор української народної кераміки ХУІ - першої половини ХХ століть Львів : Інститут народознавства НАН України, 2007. - 544 с.

12. Івашків Г. Експедиція на Волинь (спостереження, розповіді гончарів, знахідки) / Г. Івашків // Народознавчі зошити. - 1995. - № 6. - С. 371-377.

13. Клименко О. Гончарні осередки Черкаської, Чернігівської, Львівської, Хмельницької та Тернопільської областей / О. Клименко // Українське гончарство: Національний

культурологічний щорічник. За рік 1995. - Опішне : Українське народознавство, 1996. - С.159-172.

14. Лащук Ю. Народне мистецтво Українського Полісся / Ю. Лащук. - Львів : Каменяр, 1992.

15. Лысенко С. И. Очерки домашних промыслов и ремесел Полтавской губернии: Роменский уезд / С. И. Лысенко. - Одесса : Славянская типография Н. Хрисогелос, 1900. - Вып. 2. - 540 с.

16. Мельничук Л. Історія бубнівського гончарного промислу / Л. Мельничук, І. Мельничук // Українська керамологія: Національний науковий щорічник. - Опішне : Українське народознавство, 2001. - Т. 1. - С. 54-63.

17. Орел Л. Гончарство Правобережного Полісся / Л. Орел // Народна творчість та етнографія.

18. Свешникова Т. Н. К функции посуды в восточнороманском фольклоре / Т. Н. Свешникова, Т. В. Цивян // Этническая история восточных романцев. Древность и средние века. - М. : Наука, 1979. - С. 147-190.

19. Січинський В. Українська народна кераміка / В. Січинський // Нова хата. - 1937. - Ч. 2. - С. 2.

20. Сумцов Н. Ф. Очерки народного быта (Из этнографической экскурсии 1901 г. по Ахтырскому уезду Харьковской губернии) / Н. Ф. Сумцов. - Харьков, 1902. - 57 с.

21. Ханко В. Миргородські керамісти першої половини ХХ століття / В. Ханко // Художня культура. Актуальні проблеми: Науковий вісник. - К. : Фенікс, 2007. - Вип. 4. - С. 565576.

22. Ханко О. Гончарський промисел у Комишні / О. Ханко // Українська керамологія. - Опішне : Українське народознавство, 2001. - № 1. - С. 264-280.

23. Чубинський П. Мудрість віків: Українське народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського К. : Мистецтво, 1995. - Кн. 1. - 222 с.

24. Шульгіна Л. Гончарство у с. Бубнівці на Поділлі / Л. Шульгіна // Матеріали до етнології. - К. : З друкарні Наукового товариства імені Шевченка, 1929. - Вип. 2. - С. 111-200.

25. Щербань А. Про виготовлення глиняного посуду в Каневі / А. Щербань, О. Щербань // Український керамологічний журнал. - 2004. - № 4. - С. 27-38.

26. Щербань О. Глиняний посуд - атрибут весільного обряду Полтавщини (ХІХ-ХХ ст.) // Берегиня. - 2010. - Ч. 2. - С. 16-23.

27. Reinfuss R. Gamcarstwo ludowe / R. Reinfuss. - Warszawa : Sztuka, 1955. - 97 s.

28. Vondruskowa A. Tradycje tworczosci ludowej. Ludowa kultura materialna w Czechach i na Morawach / А. Vondruskowa, V. Vondruska. - Artia : Interpress, 1987. - 188 s.

1. Arkhiv Instytutu narodoznavstva Natsionalnoi akademii nauk Ukrainy [Archive Institute of the National Academy of Sciences of Ukraine]. - des. 2, case 129. (in Ukrainian).

2. Aleksandrovych, Yu. (1929), Bubnivske honcharstvo [Bubnivka Pottery], Pobut [Everyday Life], no 4-5, Kyiv, Vseukrayinske Etnografichne Tovarystvo, pp. 1-5. (in Ukrainian).

3. Babenko, V. A. (1905), Etnograficheskiy ocherk narodnogo byta Ekaterynoslavskogo kraya [Ethnographic Picture of People's Everyday Life in Ekaterynoslav Region], Ekaterynoslav, 142 p. (in Russian).

4. Borysenko, V. K. (1988), Vesilni zvychayi ta obryady na Ukrayini [Wedding Customs and Rituals in Ukraine], Kyiv, Naukova dumka, 188 p..

5. Vesillya [The Wedding] (1970), in 2 volumes, Kyiv, Naukova dumka, vol. 1. (in Ukrainian).

6. Hantskaya, A. (1970), Narodnoye iskusstvo Polshy [Folk Art of Poland], Moscow. (in Russian).

7. Davydyuk, V. (1994), Reliktove znachennya initsialnykh rytualiv u poliskiy vesilniy obryadovosti [The Meaning of Initializing Rituals in Polissya Wedding Rituals], Rodovid [The Genealogic Table], no 9, pp. 26-30. (in Ukrainian).

8. Danchenko, L. (1974), Narodna keramika Serednyoho Prydniprovya [Folk Ceramics of Middle Prydniprovya], Kyiv, Mystetstvo. (in Ukrainian).

9. Zdoroveha, N. I. (1970), Narysy narodnoi vesilnoi obriadovosti na Ukraini [Outlines of Folk Wedding Rituals in Ukraine], Kyiv, Naukova dumka. (in Ukrainian).

10. Ivanitsa, A. (1853), Domashniy byt malorossa [Everyday Life of a Malorussian Person], Etnograficheskiy sbornik izdavayemyi imperatoskim Russkim geograficheskim obshchestvom [Ethnographic Journal Published by the Emperor's Geographical Society], issue 1, Saint- Petersburg, рр. 337-371. (in Russian).

11. Ivashkiv, H. (2007), Dekor ukrayinskoyi narodnoyi keramiky [Decor of Ukrainian Folk Ceramics], Lviv, Instytut narodoznavstva NAN Ukrayiny. (in Ukrainian).

12. Ivashkiv, H. (1995), Ekspedytsiya na Volyn (sposterezhennya, rozpovidi honchariv, znakhidky) [Volyn Expedition (Observations, Potters' Stories and Findings)], Narodoznavchi zoshyty [Ethnological Notes], no. 6, pp. 371-377. (in Ukrainian).

13. Klymenko, O. (1996), Honcharni oseredky Cherkaskoyi, Chernihivskoyi, Lvivskoyi, Khmelnytskoyi ta Ternopilskoyi oblastey [Ceramic Centres of Cherkasy, Chernihiv, Lviv, Khmelnytskyy and Ternopil Regions], Ukrayinske honcharstvo: Natsionalnyi kulturolohichnyi shchorichnyk. Za rik 1995 [Ukrainian Pottery: National Culturological Annual Journal. 1995], Opishne, Ukrayinske narodoznavsto, pp. 159-172. (in Ukrainian).

14. Lashchuk, Yu. (1992), Narodne mystetstvo Ukrayinskoho Polissya [Folk Art of Ukrainian Polissya], Lviv, Kamenyar. (in Ukrainian).

15. Lysenko, S. I. (1900), Ocherki domashnikhpromyslov i remeselPoltavskoy huberniyi: Romenskyi uyezd [Otlines of Arts and Crafts in Poltava Region: Romny District], issue 2, Odessa, Slavyanskaya tipografiya N. Khrisohelos. (in Russian).

16. Melnychuk, L. and Melnychuk, I. (2001), Istoriya bubnivskoho honcharnoho promyslu [The History of Bubnivka Pottery], Ukraiyinska keramolohiya [Ukrainian Ceramic Studies], no. 1, Opishne, Ukrayinske narodoznavsto, pp. 54-63. (in Ukrainian).

17. Orel, L. (1991), Honcharstvo Pravoberezhnoho Polissya [Pottery of Pravoberezhne Polissya], Narodna tvorchist ta etnohrafiya [Folk Art and Ethnography], no. 4, pp. 74-87. (in Ukrainian).

18. Sveshnikova, T. N. and Tsyvian T. V. (1979), K funktsiyiposudy v vostochnoromanskom folklore [On the Functions of Crockery in West-Romance Folklore], Etnicheskaya istoriya vostochnykh romantsev. Drevnost i sredniye veka [Ethnic History of West-Romance People. Ancient Times and Middle Ages], Moscow, Nauka, pp. 147-190. (in Russian).

19. Sichynskyi, V. (1937), Ukrayinska narodna keramika [Ukrainian Folk Ceramics], Nova Khata [New House], part 2, p. 2. (in Ukrainian).

20. Sumtsov, N. F. (1902), Ocherki narodnogo byta. Iz etnograficheskoy ekskursii 1901 hoda po Akhtyrskomu uyezdu Karkovskoy hubernii [Outlines of People's Everyday Life. Based on the Excursion to Akhtyrsk District of Kharkiv Region], Kharkov. (in Russian).

21. Khanko, V. (2007), Myrhorodski keramisty pershoyi polovyny XX stolittya [Myrhorod Potters of the 1st Half of the XXth Century], Khudozhnya kultura. Aktualni problemy. Naukovyi visnyk [Artistic Culture. Topical Problems. A Scholarly Journal], vol. 4, Kyiv, Feniks, pp. 565-576. (in Ukrainian).

22. Khanko, О. (2001), Honcharskyi promysel v Komyshni [Pottery in Komyshnya], Ukraiyinska keramolohiya [Ukrainian Ceramic Studies], no. 1, Opishne, Ukrayinske narodoznavsto, pp. 264280. (in Ukrainian).

23. Chubynskyi, P. (1995), Mudrist vikiv: ukrayinske narodoznavstvo u tvorchiy spadshchyni Pavla Chubyskoho [The Cleverness of Centuries: Ukrainian Ethnology in Artistic Heritage of Pavlo Chubynskyi], book 1, Kyiv, Mystetstvo. (in Ukrainian).

24. Shulhina, L. (1929), Honcharstvo v seli Bubnivtsi na Podilli [Pottery in the Village of Bubnivka in Podillya], Materialy do etnolohiyi [Ethnological Materials], issue 2, Kyiv, Z drukarni Naukovoho tovarystva imeni Shevchenka, pp. 111-200.

25. Shcherban, А. and Shcherban O. (2004), Pro vyhotovlennya hlynyanoho posudu v Kanevi [On Producing Earthenware in Kaniv], Ukrayinskyi keramolohichnyi zhurnal [Ukrainian Ceramological Journal], no. 4, pp. 27-38. (in Ukrainian).

26. Shcherban, О. (2010), Hlynyanyi posud - atrybut vesilnoho obryadu Poltavshchyny (XIX-XX stolittya) [Earthenware Crockery as an Attribute of the Wedding Ritual in Poltava region (XIXth- XXth cc.)], part 2, Berehynya, pp. 16-23. (in Ukrainian).

27. Reinfuss, R. (1955), Garncarstwo ludowe [Folk Pottery], Warszawa, Sztuka. (in Polish).

28. Vondruskowa, A. and Vondruska, V. (1987), Tradycje tworczosci ludowej. Ludowa kultura materialna w Czechach i na Morawach [Traditions of Folklore. Folk Material Culture in Czech Republic and Moravia], Artia, Interpress. (in Polish).

Размещено на Allbest.ru