Зародження музейництва в Бессарабії (друга половина XIX – початок XX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зародження музейництва в Бессарабії (друга половина XIX - початок XX ст.)

Актуальність дослідження історичного досвіду розвитку музеїв у XIX - на початку XX ст. обумовлена нинішніми змінами суспільного відношення до вивчення, збереження та використання історико-культурної спадщини. Особливий інтерес спостерігається до музеїв регіонального значення, що зумовлено небувалим сплеском історико-краєзнавчих досліджень, бажанням глибшого осмислення історичного минулого рідного краю.

Історія окремих музеїв бессарабського регіону неодноразово висвітлювалася в публіцистичних розвідках та фахових збірниках наукових статей, втім, достатньо цілісної й повної картини історії становлення музейної справи в Бессарабській області (з 1873 р. - губернії) немає й досі. В існуючих сучасних публікаціях і літературі фрагментарно висвітлені питання, пов'язані з передумовами виникнення музейних закладів, розвитком колекціонування, внеском окремих особистостей в процес становлення музейної справи в краї. Це здебільшого праці молдавських науковців й дослідників Н.А. Кетрару [1], М. Ursu [2], О.В. Власової [3], S. §aranuta [4], С. Manolache [5] та ін.

Метою запропонованої статті є спроба всебічного розгляду питань пов'язаних із процесом становлення та розвитку музейництва в регіоні.

Зародження і становлення музейних закладів в Бессарабії відбувалося в цілому у загальному ключі розвитку музейної справи в Російській імперії. Значна роль в організації місцевої мережі музеїв у тодішній період відводилась ініціативі окремих осіб і громадських організацій (наукових й історико-краєзнавчих товариств і гуртків). Саме завдяки зусиллям небайдужих до історичної спадщини місцевих аристократів-дворян були влаштовані перші музеї в багатьох українських та російських губерніях.

В бессарабському краї перший музей було влаштовано в середині 50-х рр. XIX ст. дружиною бессарабського землевласника, дворянина французького походження, Шарля Сікард - Наталією Миколаївною Сікард в її поміщицькому маєтку в «Вадул-луй - Воде». Попри достатню скупість історичних джерел про даний заклад, відомо, що музей містив багату колекцію старожитностей, зібраних Н.М. Сікард під час чисельних подорожей багатьма країнами Європи. Тут можна було зустріти експонати, що репрезентували давню культуру Греції, Єгипту, Італії, Іспанії, Франції, Швейцарії, Австрії. Серед рідких й найбільш цікавих були скам'янілі відбитки давно зниклих рослин і тварин, етруські вази з Італії, чорнолакові посудини з давньогрецьких міст Афін і Коринфу, кам'яні плити з єгипетськими ієрогліфами [6, с. 36].

Значних успіхів на ниві місцевого музейництва вдалось досягти бессарабському дворянину, археологу, відомому на той час знавцю античної історії Північного Причорномор'я - Івану (Іону) Касіановичу Суручану [8, с. 49]. У 1862 р. власними коштами він організував в обласному місті Кишиневі Музей старожитностей «Босфору-Кіммерійського царства і поселень Північного Чорномор'я» (з 1887 р. згадується як «Музей старожитностей Понту Скіфського» [7, с. 96]).

Музей І. К. Суручану свого часу зажив слави найбільшого зібрання старожитностей на всьому півдні країни. Його фонд складався головним чином з артефактів знайдених на місцях розташування колишніх давньогрецьких міст Ольвії, Тірі, Пантікопеї [9, с. 9-10]. Серед експонатів - антична скульптура, надгробки, близько 200 написів, золоті та срібні прикраси, вироби з бронзи, геми, близько 12 тис. античних монет, брактеати, теракоти, кілька сотень скляних посудин, амфори й інші керамічні посудини, клейма, намиста, вироби з дерева та кістки [3, с. 362-363]. Піклуючись про поповнення власного музею, І. К. Суручан безпосередньо брав участь в багатьох археологічних експедиціях, налагоджував зв'язки з торговцями антикваріату, виїздив за кордон.

У 1887 р. І. К. Суручаном було придбано будинок у центрі Кишинева, де він розмістив усі свої колекції. Відомо, що у двох кімнатах першого поверху розташовувались єгипетські старожитності. Частина загальної колекції розміщувалась у дворі. Це були численні масивні мармурові плити із лапідарними написами, що були вилучені з некрополів античних місті Північного Причорномор'я. Ним же була влаштована й величезна археологічна бібліотека із рідкісними рукописами з історії та культури краю, яка нараховувала більш ніж 3,5 тис. екземплярів [1, с. 24].

Варто зазначити, що колекціями І. К. Суручана цікавились багато вчених свого часу - науковці - дослідники, спеціалісти з Одеси, Херсона, Петербурга, Москви, Берліна, Бухареста. В той же час двері музею були відкриті й для пересічних відвідувачів. Це давало можливість ознайомлення місцевих жителів із предметами старовини, сприяло формуванню у них історичних знань, усвідомлення свого місця в історичному процесі. Завдяки музейним експонатам, розширювалось уявлення відвідувачів про минулі події, які відбувалися як на території рідного краю, так і за його межами.

Великого значення для розвитку музейництва в регіоні мало відкриття у 1889 р. в Кишиневі «Губернського земського сільськогосподарського музею». Історія його появи пов'язана із влаштуванням у цьому році Сільськогосподарської виставки, після закриття якої, частина експонатів лягла в основу майбутнього музею. Від початку свого відкриття він називався «Зоологічний сільськогосподарський і чагарниковий музей Бессарабського земства» і розташовувався в одному з залів губернської земської управи. Його засновником і першим директором став предводитель бессарабської губернської земської управи, магістр зоології барон А. Стюарт. Основну ж роботу з організації й функціонування закладу було покладено на Франца Францевича Остермана - першого хранителя й препаратора земського музею [5, с. 63-64; 10].

З часу свого відкриття фонди музею постійно поповнювалися новими колекціями. Так, незабаром з'явились колекції з анатомії, ембріології, біології. Тут було представлено багато видів комах, птахів і тварин Бессарабської губернії. З проведенням Грунтовних наукових досліджень, музей з часом перетворився на справжній науково-просвітницький центр, тим більш, що деякі його колекції перевершували зібрання європейських музеїв.

Видатною подією в житті музею стала його участь у 1894 р. в міжнародній виставці плодівництва у Санкт - Петербурзі. З перших же днів відкриття виставки музей одразу привернув увагу публіки та викликав значну зацікавленість в науковому середовищі. Серед представників наукової еліти того часу найбільш схвальні відгуки було отримано від академіка Ф.В. Овсяннікова, директора музею Академії Наук академіка Плеске, директора Микитського саду П.Г. Анциферова, професора А.С. Рудського, професора Н.А. Холодковського, директора паризького ботанічного саду та багатьох інших. До того ж експертна комісія у складі видатних російських та іноземних спеціалістів одноголосно визнала Бессарабський музей гідним вищої відзнаки та нагородження почесним дипломом [11, с. 6-7].

Не менше відгуків було отримано й на з'їзді дослідників природи та лікарів, який проходив у 1901 р. в Санкт-Петербурзі, де музей експонував зразки препаратів з анатомії, зоотомії, біології, ембріології. За словами професора В. Шевякова препарати далеко перевершували все те, що траплялося йому бачити в різних музеях і лабораторіях Європи [12, с. III].

Стрімке поповнення музейного фонду вже у найближчі роки поставило питання про обмеженість експозиційного простору. Про це неодноразово наголошувалось у щорічних звітах музею. Так, у звіті за 1895-1897 рр. містилося повідомлення наступного змісту: «…головною перешкодою до розширення ботанічного відділу і до утворення систематичних колекцій насіння і зразків культивованих в Бессарабії хлібів і промислових рослин, які потребують для розставлення їх багато місця, служила повна недостатність відведеного для музею приміщення» [13 с. 2]. Нестача експозиційної площі вносила певні корективи в роботу працівників музею, змушуючи зменшувати експоновані екземпляри. У звіті 1902 р. повідомлялося: «З причини тісноти займаного музеєм приміщення до теперішнього часу, при виготовленні груп, що зображують життя тварин, доводилося збирати їхузменшеномурозмірі» [14, с. 4].

На початку XX ст. було прийнято рішення про спорудження спеціального приміщення для музею. Протягом 1903-1905 рр. в Кишиневі за проектом місцевого архітектора В. Циганко була зведена оригінальна будівля із просторими виставковими залами, до якої у 1906 р. й були перевезені всі музейні експонати. Спорудження нової будівлі мало суттєве значення для подальшого розширення музейної колекції. У тому ж 1906 р. музейна експозиція поповнилася 42 екземплярами різних тварин та птахів, 31 екземпляром морських тварин, фотографічними знімками з виноробства, зразками шарів Грунту, що були відібрані при бурінні артезіанського колодязя, скринею найрізноманітніших метеликів, колекцією сарани [15, с. 43-44].

Уявлення про внутрішню будову губернського музею можна скласти з наступного опису: «У центральному самому великому залі (10x8 ке. саж)… розташований відділ зоологічний з серіями препаратів з ентомології, біології, ембріології і т.д. Вправо від центрального залу розташований зал дещо менших розмірів, в якому встановлені колекції з шовківництва, кераміки й кустарних виробів; в лівому крилі будівлі знаходяться два інших зали, з яких перший вміщує в собі відділи плодівництва, виноградарства і виноробства, а другий - вітрини і шафи з предметами сільського господарства. Зали ці, за допомогою внутрішніх гвинтових сходів, сполучаються з великим приміщенням в нижньому поверсі, де влаштований відділ дорожньо-будівельний і поміщені зразки будівельних матеріалів Бессарабії» [16, с. 3-4].

Музей був надзвичайно відвідуваною громадською установою. Відомо, що у 1896 р. заклад відвідало 1400 осіб. Значну частину серед відвідувачів складали учні різних навчальних закладів. У тому ж році, наприклад, заклад відвідали вихованці п'ятого класу земської жіночої гімназії, п'ятого класу жіночої гімназії княгині Дадіані, третього та п'ятого класу реального училища, професійного жіночого єврейського училища, вихованці училища виноробства, другого народного училища, учні недільної школи [13, с. 4].

На початку XX ст., внаслідок бурхливого розвитку культурного життя, музей бессарабського земства починає користуватися дедалі більшою популярністю. Про це красномовно свідчать дані тогочасної статистики. Тільки за десять місяців 1906 р. заклад відвідало 19 086 осіб [15, с. 44]. У 1912 р. музей відвідало 22 726 осіб, в тому числі учнів -9 115. В одному з місцевих офіційних видань початку XX ст. відзначалося, що «в останні роки кількість відвідувачів, особливо екскурсантів, досягло таких розмірів, що ознайомлення з колекціями музею… стало дуже незручним» [17, с. 127]. Особливо відчувалась тиснява у святкові дні, коли збиралося багато люду, здебільшого, вихованців різних навчальних закладів, які приходили численними класними групами [18, с. IV].

Ще одним закладом, який поповнив мережу музеїв в регіоні став відкритий у 1914 р. в Бендерах «Природно-історичний та сільськогосподарський земський музей». Ініціатором його заснування стала невелика група місцевої інтелігенції. Цілеспрямований збір експонатів було розпочато ще за два роки до офіційного відкриття закладу. Особливо багато зусиль для того доклали працівники лабораторії з виноградарства та виноробства, що функціонувала при Бендерській земській управі. Ними було підготовлено колекції гербарію американських і європейських сортів винограду, консервованих грон винограду, як місцевих, так і іноземних сортів, хвороб і шкідників виноградного куща, колекції Грунтів Бендерського повіту, препаратів з вивчення кореневої системи різноманітних сортів винограду тощо.

Швидке зростання кількості експонатів Бендерського музею стало можливим, в тому числі, за рахунок приватних пожертв. Так, Приват-доцентом Новоросійського університету, палеоботаніком А.М. Криштофовичем до музею була передана колекція викопних рослин кам'яновугільної епохи. Особливо багато цінних предметів надійшло від барона А.Ф. Стюарта - велика колекція з 87 предметів викопних тварин, серед яких був екземпляр археоптерикса, колекція з 31 предмету знарядь та предметів побуту доісторичної людини кам'яного, бронзового та залізного віків й багато інших предметів [19, с. 535]. До фондів музею також надійшов багатий матеріал з ботаніки, зоології, технології сільського виробництва, зібраний керівником земської майстерні навчальних посібників А.Ф. Грекуловим. Різноманітні експонати для бендерського музею надійшли від губернського земського музею: унікальні колекції муляжів плодів, опудал тварин і птахів.

Скласти уявлення про бендерський музей дозволяє опис, що містився в місцевій періодиці того часу: «головний зал має в довжину 22 аршини і в ширину 12 аршин, причому з двох сторін знаходиться 8 вікон. З метою найкращим чином використовувати стіни, в кінці залу споруджена шафа в 9 аршинів довжини й 3,5 аршини висоти. У простінках між вікнами зроблено 6 шаф, а для використання кутів зроблені 3 тумби, які служать одночасно імаленькими шафками. Між цими шафами для розміщення колекцій, які потребують кращого освітлення, влаштовано під вікнами пологі вітрини. Всередині залу знаходяться 4 шафи. Для сільськогосподарських колекцій побудовано два щити, з яких один з пологими скляними вітринами з двох сторін. Простінок між двома печами використаний для поміщення вельми цікавої колекції грибних хвороб рослин і плодових дерев…. Наявні при головному залі дві кімнати відведені: одна для бібліотеки і робочої кімнати хранителя музею, а інша для виготовлення препаратів, ремонту колекцій та інших подібних робіт» [19, с. 533].

Усі колекції Бендерського музею були систематизовані у наступні відділи: загального природознавства, прикладного природознавства, сільського господарства, досвідної справи, технології і шкільної справи. Зазначені відділи містили наступні підвідділи: зоології, ботаніки, мінералогії із геологією, палеонтології, виноградарства і виноробства, плодівництва, бджільництва, обробки кукурудзи, шкідливих тварин і комах, грибкових хвороб рослин, обробки дерева, торфу, кам'яного вугілля, технології злаків [19, с. 535]. Відкриття музею виявилось значною подією у культурному житті міста. В перші роки свого існування, він був відкритий лише у неділю та у святкові дні.

Певну роль в організації музейної справи відіграли також наукові та інші неурядові місцеві громадські товариства. Наприклад, в Кишиневі на початку XX ст. при Бессарабському церковному історико-археологічному товаристві діяв спеціалізований музей під назвою «Давньосховище». Його фонд містив стародавні книги, рукописи, церковний посуд, хрести, монети [20, с. 61].

Велику увагу до вивчення та збереження пам'яток історичного минулого рідного краю приділяли члени, заснованої у 1898 р., Бессарабської вченої архівної комісії. Намагаючись залучити громадськість до важливої справи формування музейного зібрання, члени наукового товариства звертались по допомогу: «Бессарабська Вчена Архівна Комісія просить всіх шанувальників археології про доставления їй: портретів колишніх місцевих діячів, вчених, письменників та ін. осіб, їх листів, автографів і приналежних їм речей, місцевих друкованих видань, оголошень, рукописів, стародавніх гравюр, княжих (молдавських) грамот, документів, давньоїзброїівзагалі предметів старовини: кам'яних, кістяних, глиняних і гіпсових, мідних і бронзових, залізних і чавунних, золотих і срібних, а також кістяків і скам'янілостей» [21, с. 667].

На початку XX ст. в містах Бессарабії починає формуватися група музеїв спеціально орієнтованих на педагогічну діяльність. Так, наприкінці пер-шого десятиліття XX ст. в будівлі земського сільськогосподарського музею вже функціонував пересувний шкільний музей, заснований бессарабським товариством випробувачів природи. Він складався з 9 відділів і однієї колекції для наочного навчання: з анатомії й фізіології, математики, фізики й хімії, історії й літератури, географії, зоології, ботаніки, мінералогії та ін. В цей же час в Сороках працював земський музей наочних навчальних посібників, а в Ізмаїлі - педагогічний музей, влаштований комітетом опіки про народну тверезість в будівлі одного з міських училищ [17, с. 121-122].

На відміну від класичних, профіль «педагогічних» музеїв був набагато вужчим, оскільки такі заклади були розраховані, головним чином, для ознайомлення педагогів з останніми новинками в галузі освіти. За висловленням директора одного з Петербурзьких педагогічних музеїв 3. Макшеєва: «Слідкувати за теоретичним та практичним рухом у сфері навчання та виховання, сконцентровувати… усе, що заслуговує на увагу у справі наочного навчання,… надавати можливість сучасному педагогу без великої втрати часу і праці ознайомлюватися з технічними засобами його професії - це і є завдання педагогічнихмузеїв» [22, с. 593].іммімммммімммммміммммміммммммімммммімммммімммммміммммміммммммімммммімммммімммммміммммміммммммімммі

Отже, з другої половини XIX ст. в Бессарабії починає складатися мережа музейних закладів. її становлення та розвиток, формування колекцій, тематичних експозицій, що поклали початок широкій культурно-просвітницькій роботі, внесли помітний внесок в розвиток краєзнавства та просвітництво широких верств місцевого населення.

Список використаних джерел

музей експонат бессарабський

1. Кетрару Н.А. Иван Касианович Суручан: первый молдавский археолог и его музей / Николай Антонович Кетрару // Stratum plus. -2011. - №6.-С. 17-29.

2. Ursu М. Franz Ostermann (1844-1905): Preparator §i prim conservator al Muzeului Zemstvei din Basarabia / Mihai Ursu. - Ch.: S.n., 2004. - 80 p.; Ursu M. Edificiul Muzeului Zemstvei a implinit 100 de ani de la inaugurare / Mihai Ursu // Buletin §tiintific. - 2005. - №3 (16). - P.261-269.

3. Власова E. В.И.К. Суручан и его музей / Е.В. Власова // Stratum plus. - 1999. - №6. - С. 362-368.

4. §aranuta S. Albina Ostermann (1856-1936) I Silvia §aranuta ll Tyragetia. - 2006. - №15. - P.342-345.

5. Manolache C. Contributia lui Franz Ostermann la dezvoltarea §tiintelor naturii in Basarabia / Constantin Manolache, Mihai Ursu // Enciclopedica. Revista de istorie a §tiintei §i studii enciclopedice. - 2013. - №1 (4). - P.63-70.

6. Chirila G. Evolutia muzeelor §i preocuparilor muzeistice pana la primul razboi mondial / Gianina Cristina Chirila // Acta Moldaviae Meridionalis: Anuarul Muzeului Judetean «§tefan cel Mare» Vaslui. XXV-XXVII. - Vol.II. - 2004-2006. - P.ll-53.

7. Антична колекція Херсонського обласного краєзнавчого музею. Історія становлення (1890-1963 рр.) / А.В. Костенко, М.Й. Абікулова. - Херсон: Сектор археології відділу науково - фондовоїроботи ХОКМ, 2016. - 172 с.

8. Маркевич А.И.И.К. Суручан / А.И. Маркевич // Записки Одесского общества истории и древностей. - 1900. - Т. XXII. - С. 49-51.

9. Обзор Бессарабской губернии за 1885 г. - [Б.м.; б.г.]. - 18 с.; 16 табл.

10. Стуарт А.Ф. Франц Францович Остерман - член учредитель Б.О.Е. и первый хранитель Бессарабского Земского музея. 1844-1905 / А.Ф. Стуарт // Труды Бессарабского общества естествоиспытателей и любителей естествознания. - 1907. - Т.1. - 4.2. - С. XLVIII-LV.

11. Отчет Музея Бессарабского Земства за 1894 год. - Кишинев: Типографія А.С. Степановой, 1895. - 14 с.

12. Объяснительный каталог Зоологическаго Сельско - хозяйственнаго и Кустарнаго Музея Бессарабского Губернского Земства / сост. А. I. Остерман под ред. В.А. Безваль. - Кишинев: типография Бессарабского Губернского Правления, 1912.-408 с.

13. Отчет Музея Бессарабского Земства за 1895-1897 г. - Кишинев: Типографія Э. Шлиомовича, 1898. -40 с.

14. Отчет Музея Бессарабского Земства за 1902 г. - Кишинев: Типографія Ф.П. Кашевскаго, 1903. - 14 с.

15. Обзор Бессарабской губернии за 1906 г. - [Б.м.; б.г.]. - 44 с.; 18 табл.

16. Отчет Музея Бессарабского Земства за 1903-1906 годы. - Кишинев: Типографія Э. Шлиомовича, 1906. - 54 с.

17. Обзор Бессарабской губернии за 1912 г. / [Изд. Бессарабского Губернского статистического комитета]. - Кишинев: Тип. Бессарабского Губернского Правления, 1913. - 196 с.

18. Объяснительный каталог Зоологическаго Сельско - хозяйственнаго и Кустарнаго Музея Бессарабского Губернского Земства / [сост. А. I. Остерман под ред. В.А. Безваль]. - Кишинев: Типография Бессарабского Губернского Правления, 1912. - 408 с.

19. Бендерский естественно-исторический и сельскохозяйственный земский музей // Бессарабское сельское хозяйство. - 1914. - 1 ноября (21). - С. 533-536.

20. Тарнакин В. Бессарабские истории / Владимир Тарнакин, Татьяна Соловьёва. - Кишинев: Pontos, 2011. -300 с.

21. Халиппа И. От Бессарабской ученой архивной комиссии / И. Халиппа // Кишиневские епархиальные ведомости. - 1998. - №20 (15 октября). - С. 662-665.

22. Очерки русской культуры XIX в.: в 6 т. - М.: Изд-во Моек. Унта, 1998 - T.III: Культурный потенциал общества. - 2001. - 640 с.

Размещено на Allbest.ru