Масове народне свято в соціокультурному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

МАСОВЕ НАРОДНЕ СВЯТО В СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ПРОЦЕСІ

Чернишевич Наталія Іванівна, кандидат мистецтвознавства,

старший викладач, Київський національний університет

культури і мистецтв, м. Київ

Проаналізовано наукову літературу з досліджуваної проблеми, визначено науково-теоретичні підходи до проблеми масового народного свята як соціокультурного явища, означено його місце та значення в соціокультурному просторі, уточнено й конкретизовано основні поняття -- «свято», «масове народне свято», «соціокультурний процес». З'ясовано, що свято є багатофункціональним культурним феноменом, органічним виявом і засобом утвердження основних цінностей і ідеалів, які надають сенс людському життю і є засадничими й характерними для певної соціальної групи і народу загалом. Наголошено, що органічною властивістю масового народного свята є театралізація, що пояснюється природою народного свята, його ігровим характером.

Ключові слова: свято, святковість, масове народне свято, театралізація, соціокультурний процес.

МАССОВЫЙ НАРОДНЫЙ ПРАЗДНИК В СОЦИОКУЛЬТУРНОМ ПРОЦЕССЕ

Чернишевич Наталья Ивановна

Проанализирована научная литература по исследуемой проблеме, определены научно-теоретические подходы к проблеме изучения массового народного праздника как социокультурного явления, обозначено его место и значение в социокультурном пространстве, уточнены и конкретизированы основные понятия: «праздник», «массовое народный праздник», «соцокультурний процесс».

Выяснено, что праздник является многофункциональным культурным феноменом, органичным проявлением и средством утверждения основных ценностей и идеалов, которые придают смысл человеческой жизни и являются основополагающими и характерными для определенной социальной группы и народа в целом. Органическим свойством массового народного праздника является театрализация, что объясняется природой народного праздника, его игровым характером.

Ключевые слова: праздник, праздничность, массовый народный праздник, театрализация, социокультурный процесс.

MASS FOLK FESTIVALS IN THE SOCIO-CULTURAL PROCESSES

Chernyshevych Natalia

The work analyzes the scientific literature on the researched topic, in defined scientific and theoretical approaches to the problem of mass national holiday as a socio-cultural phenomenon which is defined by its place and importance in the socio-cultural space, clarified and fleshed basic concepts - «holiday», «massive folk festival» «social and cultural process».

It was found that the holiday is a multi-cultural phenomenon, organic expression and a mean of strengthening the core values and ideals that give meaning to human life and is the most fundamental and specific to particular social groups and people in general. It was described that feature organic mass folk festival is theatricality which is explained by the nature of the national holiday, its playing character.

Key words: celebration, festivity, massive folk festival theatricality, social and cultural process.

масове народне свято соціокультурний

Постановка проблеми. За всіх часів свято, як універсальна категорія людського буття, об'єднує людей та охороняє цінності, навколо яких суспільство організовує свою життєдіяльність. Українська гуманітарна наука більше уваги приділяє історії свята і значно менше -- його художньо-естетичним особливостям. Нині гостро постала проблема відродження традиційних і створення нових театралізованих масових народних свят, які пробуджують творчу енергію соціуму, сприяють розвитку мистецтв, стимулюють механізм трансформації художніх традицій, їх адаптацію до нових історичних умов. Свята календарного циклу були глибоко і всебічно досліджені у вітчизняному народознавстві й мистецтвознавстві, але, водночас, нові концепти й художні форми громадського масового народного свята грунтовно досі не вивчалися.

Останні дослідження та публікації. Проблема мистецтвознавчого дослідження має певні традиції вивчення. Її джерельну базу становлять: записки, повідомлення, мемуари, народознавчі матеріали зарубіжних і вітчизняних істориків, етнографів, мандрівників, письменників; теоретичні розробки різних аспектів традиційних народних свят -- праці М.Грушевського, В.Жайворонка; Е.Соколова; напрацювання істориків культури й мистецтвознавців Д.Генкіна, С.Грици, М.Грушевського, К.Жигульського, С.Клитина, А.Коновича, А.Литвиненко, А.Мазаева, А.Обертинської, В.Скуратівського тощо.

Мета статті -- визначити місце та значення масового народного свята в соціокультурному процесі, з'ясувати особливості, основні тенденції та напрями масового народного свята як культурно-мистецького дійства; виявити науково-теоретичні підходи до проблеми масового народного свята в соціокультурному процесі, здійснити термінологічний аналіз предметної сфери масового народного свята.

Виклад матеріалу дослідження. Масове народне свято як складова української культури і мистецтва протягом багатьох років зберігає взаємопов'язані між собою архетипні етнічні й національні ціннісні джерела, забезпечує процес передавання досвіду від покоління до покоління та нове осмислення їх функціонування в сучасних соціокультурних умовах.

Соціокультурний процес -- функціонування культури як соціального явища, що являє собою переплетення двох основних суперечливих тенденцій: тенденції до збереження, стійкості, наступності, і тенденції до розвитку, модернізації, змін. У соціології процес розвитку культури розумівся по-різному [17]; це змінення в часі стану культурних систем та об'єктів, а також типові моделі взаємодії між людьми і їх соціальними групами [18]. На різних етапах історичного розвитку свята виконували особливу роль у житті суспільства. Вони сформувалися в систему святкового дозвілля.

У святах набули свого відображення звичаї, традиції, обряди, моральні і політичні переконання різних соціальних груп, найважливіші події в житті народу, художні ідеали різних історичних епох. Особливо вплинули на формування святкових традицій українців такі світоглядні системи, як язичництво, християнство і радянська ідеологія.

Масове народне свято -- це комплексний захід, що має поліфункціональний характер і виконує низку важливих соціальних функцій: рекреативну, пізнавальну, комунікативну, інформаційну, практично- перетворювальну, ціннісно-орієнтаційну, творчу.

Як зазначають культурологи, змістовний аспект соціальних функцій масового народного свята залежить від реального стану культурно-мистецької галузі, повноти взаємодії з навколишнім оточенням і задоволення різнобічних потреб та інтересів особистості. Російський вчений Е.Соколов підкреслює, що свято, як особливий стан людського буття, суттєво впливає на особистість: підносить її настрій, звільняючи від усього, що обмежує її у звичайні робочі дні, надає можливість глибокого і щирого самовияву, згуртовує його учасників навколо спільної ідеї: громадянської, політичної, культурної [14; 85].

Масове народне свято, як культурно-мистецьке дійство, охоплює реальні дії учасників, стимулює до художньої творчості певних суб'єктів (творців і споживачів культурно-мистецького продукту), мотивує режисерів, які організовують дії глядача, перетворюючи його на учасника святкового дійства.

Мазаєв наголошує, що у процесі святкової діяльності кристалізуються цінності певної спільноти: «Святкувати -- значить вільно спілкуватися і колективно переживати ідеальні устремління, які на час свята ніби стали реальністю, отже, відчувати повноту життя -- індивідуального і колективного, що перебуває у стані гармонії з собою і з навколишнім соціальним і природним світом» [9; 11].

Святкова діяльність має культуротворчий характер. У процесі цієї діяльності сформувався річне календарне коло, яке М.Грушевський назвав «єдиною нашою релігійною системою» [2; 171]. Світоглядною основою календарних свят українців, як і інших землеробських народів, є шанування солярних і аграрних рослинних культів, а також культу пращурів. Ідея родючості, культ родючості визначає світоглядні уявлення українського народу. «Практично, культ родючості є основою народної філософії українців, яка намагалася не лише пояснити процес щорічного відродження природи, а й навіть у ритуальній формі сприяти цьому...» -- відзначає М.Гримич [15; 372]. Сприйняття процесів відродження природи традиційно здійснювалось у формі обрядово-святкових дійств календарного циклу. Культ предків і пов'язаний з ним культ родючості становить найдавніший пласт світоглядних уявлень, які визначили ідейний зміст, етику, символіку, атрибутику, характерні особливості обрядів і традиційних масових народних свят. Із прийняттям християнства народний календар збагатився церковною обрядовістю; а поєднання прадавніх, пантеїстичних уявлень із християнством сприяло атмосфері двовір'я. Календарний обрядовий цикл, що відбиває світоглядні народно-християнські уявлення, є головною складовою традиційної побутової культури, визначає розпорядок життя людини протягом року.

Головною ознакою свят є те, що під час їх проведення люди не працюють, на це вказує термін «празник» (від «празний» -- неробочий), що вживається в українській мові поряд із поняттям «свято. «Свято, -- пише В.Скуратівський, -- слово для мене особливе, надмірно магічне і не до кінця розгадане.» [11; 9]. У словнику-довіднику В.Жайворонка зазначено: «свято» -- це «день чи дні, певним чином відзначувані звичаєм або церквою» [4; 477]. Слова «празник», «празники» вживаються в українській мові переважно для означення традиційних народних свят.

Автор «Етимологічного словника польської мови» («Slownik etymologiczhy jazuka polskiego» А.Бракнер вказує, що слово «празний», від якого походить «празник» -- слов'янське праслово, в цьому переконує використання його в польських текстах XIV ст. [5; 28].

Даль у «Толковом словаре живого великоруського языка» виводить етимологію російського терміна «праздник» від давньослов'янського «праздный»: «.Праздновать, быть праздным, или не делать, не работать // Праздновать что или чему, совершать празднество, отправлять праздник; покидать работу и отдыхать, по обычаю, в день памяти кого или чего // провожать такой день торжественно, с житейскими обрядами; // совершать обряды церковные.

Праздничный день или праздник. вообще, день, посвященный отдыху, не деловой, не работный, противопоставл. будень.» [3; 380-381].

В українській і польській мовах слово «свято» («swiato») походить від «святий», «святість», «святиня» [5; 26]. На думку польського історика культури К.Жигульського, автора фундаментального дослідження «Праздник и культура», церковного значення «sanktus» («святий») польське слово «swiato» набуло завдяки християнству: «У язичницьких же іменах Святополк, Святослав.., -- відзначає дослідник, -- які були найпоширеніші на той час (у дохристиянську добу -- Н. Ч.) воно означало те саме, що «міцний», «сильний» [5; 26]. Це припущення К. Жигульського однаковою мірою стосується польської й української мов.

У «Словнику староукраїнської мови XIV--XV ст.» зазначено. що термін «свято» («свато») означає лише як релігійне свято, а «святість» -- стосується «предмета, пов'язаного з релігійним культом» [13; 326].

Б.Грінченко у «Словнику української мови», поряд із такими похідними від «свята» словами, як «свят- день», «свят-вечір», наводить і поняття «святоха» (народна назва русалки). Це означає, що мова утримує у словах пам'ять про сакральну сутність цього міфологічного персонажа [12; 111].

Характеризуючи сприйняття свята в народній свідомості, В. Сироткін відзначає: «Під «святом» народна свідомість мала на увазі таку характерну особливість цього дня, як відсутність роботи, тобто день «порожній», «празний». Звідси інша назва неробочого дня -- «празник». Значення слова «свято» в українській мові підкреслює небуденний, сакральний зміст цього дня. Народ сприймав свято не лише як вихід за межі буденного життя, що зумовлювало особливу, відмінну від буденної, індивідуальну і групову поведінку людини у громадських місцях, а й долання часових меж: «...Свято усвідомлювалося як такий стан навколишнього світу, який не мав часу.., -- відзначає В.Сироткін. -- Тому у святкові дні заборонялися дії, поведінка, пов'язані з поняттями про початок і продовження життя.». Такими забобонами заборонялися статеві акти, оскільки вважалося, що діти, зачаті у святкові дні, народяться потворами. Водночас, за народними уявленнями, померти у святкові дні було гарною ознакою, бо небіжчик прямував прямо до раю [16; 383].

Народна мораль гостро засуджувала тих, хто намагався працювати у свято, порушуючи споконвічне табу. Не менш гостро засуджувались і ті, хто прагнув перенести свято на будень, тобто, гуляти, ледарювати: «Лише у Бога щодня празник!»

Водночас масове народне свято стає узвичаєним приводом для осмислення майбутнього, створення зразка суспільної організації. Зі святом пов'язані специфічні явища культурного життя: вчинки, речі, звичаї, знаки, символи, обрядові комплекси тощо. До таких явищ належать і окремі норми товариського спілкування, родинного, громадського, загалом публічного життя, звички і традиції, словесні формули і жести, вміння оперувати святковими символами, знаками і предметами, святкові магічні дійства, ворожіння, ігри, забави. Зі святом пов'язана важлива складова матеріальної культури, що охоплює святковий одяг і прикраси, декорації, кулінарію, спеціальні постійні і тимчасові споруди у межах святкового простору, символи, форми пожертв тощо.

Ознакою масового свята є те, що воно формувалося протягом віків стихійно, анонімно, відбиваючи характерні особливості світоглядних уявлень, господарської діяльності, способу життя, характеру, ментальності народу та його художньої культури. Цим традиційне масове народне свято принципово відрізняється від масового свята «для народу», яке завжди має конкретного замовника й виконавця. Якщо масове народне свято є художнім самовиявом етнокультури, то масове свято для народу -- інструментом, за допомогою якого влада, використовуючи художні засоби масової культури, намагається маніпулювати масовою свідомістю, реалізувати певні соціальні й ідеологічні програми.

Масовому народному святу органічно властива театралізація. Вона випливає з самої природи народного свята, що має ігровий характер. Сучасний український культуролог Л.Литвиненко визначає свято як форму масової публічної гри, позначеної художньою творчістю й адекватним відбиттям явищ суспільного життя [8; 96]. Масове народне свято здійснюється за сценарієм, що передається від покоління до покоління в усній формі. Практичне втілення сценарію масового народного свята передбачає: розподіл ролей, використання драматичних сцен, пантоміми, синкретичних сюжетних хороводів, танців, пісень, ряження, маски, ляльки, символічну атрибутику, вербальні формули, інструментарій карнавально-сміхової народної культури.

Елементи театралізації, стверджувала А.Обертинська у праці «Історія масових свят», наявні вже у найдавніших обрядах і ритуалах, пов'язаних із вдалим полюванням (ритуальні танці під час зоофагічних обрядів, присвячених закланню священних тварин) [13; 9--10]. Свого подальшого розвитку вони набули в землеробських культах, присвячених хтонічним і небесним божествам. Виникнення античного театру -- джерела європейської театральної культури -- безпосередньо пов'язане з культовими обрядодіями і масовими народними святами. Ключову роль у цьому відіграли давньогрецькі Діонісії, святкова обрядовість яких стала основою трагедії і комедії.

Одним із небагатьох у радянському мистецтвознавстві комплексних досліджень театралізації масових свят є праця А.Коновича «Театрализованные праздники и обряды в СССР». Згідно з твердженням автора, театралізація -- це «.організація у межах свята матеріалу (документального і художнього) й аудиторії (вербальна, фізична й художня активізація) за законами драматургії на основі конкретної подієвості, яка породжує психологічну потребу колективної спільності в реалізації святкової ситуації» [7; 151]. Розглядаючи театралізацію як метод творчої організації святково-обрядового дійства, дослідник акцентує на необхідності вивчати свята «з позицій можливості соціально-педагогічного програмування діяльності масової авдиторії в реалізації конкретної подієвості»: «Оскільки така програма передбачає для організаторів монтаж за законами драматургії як документального і художнього матеріалу, так і реальної дії учасників, вона усвідомлюється нами як метод театралізації, -- зазначає А.Конович, -- то вибудоване за ним свято ми будемо. називати «театралізованим» [7; 7].

Д.Генкін у праці «Массовые праздники» розглядає театралізацію, виходячи з розуміння природи колективної масової ігри. Відтак дослідник інтерпретував театралізацію як специфічний образний метод обробки життєвого матеріалу, що надає можливість організовувати поведінку, дії масового глядача, перетворюючи його на учасника дійства [1; 5-7].

Перетворення учасників масового свята з пасивних споглядальників на активних учасників, створення умов для розкриття їхнього творчого потенціалу, оптимізація виховного впливу свята -- це головні проблеми, які прагнули вирішити розробники різних методів театралізації, починаючи від культпрацівників і режисерів 20-х років ХХ ст. до сучасних мистецтвознавців, які спираються на досвід представників різних галузей гуманітарного знання в осмисленні складного феномена свята.

Свято є потужним стимулом до художньої творчості, оскільки під час свята відбувається творче змагання, презентація певних художніх творів, приурочених до нього. Від найдавніших часів масове свято охоплює такі складові:

архітектуру і святкове оформлення театралізованих дійств, яке в минулому й в сьогоденні часто набуває монументальних форм;

літературу -- поезію і прозу, святкову драму, святкову комедію в формах, спеціально присвячених певному святу і у формах, призначених для створення співзвучної святу атмосфери;

музику -- вокальні й інструментальні твори, святкові танці, хороводи;

святкові видовища, різні процесії і ходи, містерії і фарси, інсценівки, конкурси і змагання артистів;

образотворче мистецтво -- живопис, графіку, скульптуру; виготовлення масок, костюмів, ляльок [5; 154].

До складових масового свята сучасний російський дослідник С.Клітін у праці «История искусства эстрады» відносять:

спеціально прикрашене навколишнє середовище;

святкові (офіційні, ритуальні) моменти;

вільне спілкування учасників свята один з одним;

активні розваги (змагання, ігрове);

сприйняття творів мистецтва, участь у виступах;

і, зрештою, бенкетування [6; 13].

Характер, інтенсивність, багатство, естетична цінність свят суттєво впливають на загальний розвиток спільноти. Етнос, культуру якого характеризує збідненість свят, позбавлений одного з найважливіших чинників -- культурно-мистецького розвитку. Водночас і перебільшення ролі і значення свят, помпезних, поверхових, декоративно-розважальних, сповнених беззмістовної видовищності і позбавлених глибинного змісту, свідчить про деструктивні процеси в культурі.

Свято активізує культурно-мистецьке життя народу. У святковій діяльності стверджуються основні цінності, що надають сенсу людському життю і є найбільш характерними для певної соціальної групи, народу загалом.

Таким чином, свято актуалізуючи головні цінності, нагадуючи про важливі історичні події, пов'язані з ним, сприяє передаванню культурних традицій, надає людині можливість здійснювати культурну самоідентифікацію.

Висновки

У рамках дослідження здійснена диференціація понять «свято», «масове народне свято», «соціокультурний процес», «театралізація». Зокрема, свято -- це урочисте ознаменування певних історичних подій в житті людини, родини, спільноти, народності тощо. Ознакою масового свята є те, що воно формувалося протягом віків стихійно, анонімно, відбиваючи характерні особливості світоглядних уявлень, господарської діяльності, способу життя, характеру, ментальності народу та його художньої культури. Масове народне свято є складним дієвим феноменом, що оптимізує художню творчість, активізує всі види народного мистецтва, забезпечує становлення й постійне збагачення традиційних художніх цінностей. Через оновлення цінностей, нагадування про важливі (міфологічні, історичні) події, свято слугує потужнім механізмом духовного єднання, передавання культурних традицій, здійснення культурної самоідентифікації етносу.

Доведено, що термінологічний апарат, пов'язаний з такою всеохоплюючою науковою проблемою, як масове народне свято в контексті культурно-мистецького феномену, залишається в процесі уточнення та формування. Значення для теорії і практики полягає в тому, що основні положення і висновки, можуть бути використані в розробці лекційних курсів і спецкурсів, навчальних програм із мистецтвознавства, під час написання історії художньої та святково-дозвіллєвої культури, а також у практичній діяльності режисерів сучасних театралізованих масових свят. У подальших дослідженнях є можливість охарактеризувати зародження й трансформації змісту та форм європейського масового свята в його історичному розвитку, висвітлити інноваційні художні форми загальноукраїнських та регіональних свят.

Список використаної літератури

1. Генкин Д. М. Массовые празники / Д. М. Генкин. -- М.: Просвещение, 1975. -- 140 с.

2. Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. -- Т. 1 / Упор. В. В. Яременко; Авт. перед. П. П. Кононенко; Прим. Л. Ф. Дунаєвська / М. Грушевський. -- Київ: Либідь, 1993. -- 392 с.

3. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. -- Т. ІІІ / В. Даль. -- М.: Гос. изд-во иностр. и нац. словарей, 1955. -- С. 380--381.

4. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник / В. В. Жайворонок. -- Київ: Довіра, 2006. - 703 с.

5. Жигульский К Праздник и культура / Перев. с польск.; Общ. ред. и вступ. статья В. Арнольдова / К. Жигульский. -- М.: Прогресс, 1985. -- 336 с.

6. Клитин С. История искусства эстрады / С. Клитин. -- СПб.: СПБ. гос. акад. театр. искусства, 2008. -- 448 с.

7. Конович А. А. Театрализированные праздники и обряды в СССР / А. А. Конович. -- М.: Высш. шк., 1990. -- 208 с.

8. Литвиненко Л. М. Феномен святковості у театральному мистецтві / Л.М. Литвиненко // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. -- Київ, 1998. -- Вип. 2. -- С. 96--103.

9. Мазаев А. И. Праздник как социально-художественное явление: Опыт историко-теоретического исследования / А. И. Мазаев. -- М.: Наука, 1978. -- С. 3--127.

10. Обертинська А. П. Історія масових свят: Навч. посібн. / А. П. Обертинська. -- Київ: НМК ВО, 1992. -- 128 с.

11. Скуратівський В. Святвечір: Нариси-дослідження. У 2 кн. -- Кн. 1 / В. Скуратівський. -- Київ: Перлина, 1994. -- 288 с.

12. Словарь украинского языка, собранный ред. журнала «Киевская старина» / Ред. с добавлением собственных материалов Б. Д. Гринченко. -- Т. IV. -- Киев, 1909: Надрук. із вид 1907--1909 рр. фотомеханічним способом. -- Киев: Изд-во АН УРСР, 1959.

13. Словник староукраїнської мови XVI--XV ст. -- Т. 2 / Ред. тому Л. Л. Гумецька, І. М. Кернецький. -- Київ: Наук. думка, 1978. -- С. 326--327.

14. Соколов Э. В. Свободное время и культура / Э. В. Соколов. -- Л., 1977.

15. Українська етнологія: Навч. пос. / За ред. В. Борисенко. -- Київ: Либідь, 2007. -- 400 с.

16. Українці: Історико-етнографічна монографія. У 2-х кн. -- Кн. 1. -- Опішня, 1999. -- С. 377--386.

17. mostevent.ru/articles/category/2/message/291.

18. cyberleninka.ru «Научные статьи> Социология.

Reference

1. Henkyn D. M. Massovbie praznyky / D. M. Henkyn. -- M.: Prosveshchenye, 1975. -- 140 s.

2. Hrushevskyi M. Istoriia ukrainskoi literatury: V 6 t. 9 kn. -- T. 1 / Upor. V. V. Yaremenko; Avt. pered. P. P. Kononenko; Prym. L. F. Dunaievska / M. Hrushevskyi. -- Kyiv: Lybid, 1993. -- 392 s.

3. Dal V. Tolkovbii slovar zhyvoho velykorusskoho yazbika. -- T. III / V. Dal. -- M.: Hos. yzd-vo ynostr. y nats. slovarei, 1955. -- S. 380--381.

4. Zhaivoronok V. V. Znaky ukrainskoi etnokultury: Slovnyk-dovidnyk / V. V. Zhaivoronok. -- Kyiv: Dovira, 2006. -- 703 s.

5. Zhyhulskyi K. Prazdnyk y kultura / Perev. s polsk.; Obshch. red. y vstup. statia V. Arnoldova / K.Zhyhulskyi. -- M.: Prohress, 1985. -- 336 s.

6. Klytyn S. Ystoryia yskusstva эstradы / S. Klytyn. -- SPb.: SPB. hos. akad. teatr. yskusstva, 2008, -- 448 s.

7. Konovych A. A. Teatralyzyrovannbie prazdnyky y obriadbi v SSSR / A. A. Konovych. -- M.: Vbissh. shk., 1990. -- 208 s.

8. Lytvynenko L. M. Fenomen sviatkovosti u teatralnomu mystetstvi / L.M. Lytvynenko // Aktualni problemy istorii, teorii ta praktyky khudozhnoi kultury. -- Kyiv, 1998. -- Vyp. 2. -- S. 96--103.

9. Mazaev A. Y. Prazdnyk kak sotsyalno-khudozhestvennoe yavlenye: Opbit ystoryko-teoretycheskoho yssledovanyia / A. Y. Mazaev. -- M.: Nauka, 1978. -- S. 3--127.

10. Obertynska A. P. Istoriia masovykh sviat: Navch. posibn. / A. P. Obertynska. -- Kyiv: NMK VO, 1992. -- 128 s.

11. Skurativskyi V. Sviatvechir: Narysy-doslidzhennia. U 2 kn. -- Kn. 1 / V. Skurativskyi. -- Kyiv: Perlyna, 1994. -- 288 s.

12. Slovar ukraynskoho yazuka, sobranneii red. zhurnala «Kyevskaia staryna» / Red. s dobavlenyem sobstvennbikh materyalov B. D. Hrynchenko. -- T. IV. -- Kyev, 1909: Nadruk. iz vyd 1907--1909 rr. fotomekhanichnym sposobom. -- Kyev: Yzd-vo AN URSR, 1959.

13. Slovnyk staroukrainskoi movy XVI--XV st. -- T. 2 / Red. tomu L. L. Humetska, I. M. Kernetskyi. -- Kyiv: Nauk. dumka, 1978. -- S. 326--327.

14. Sokolov E. V. Svobodnoe vremia y kultura / Э. V. Sokolov. -- L., 1977.

15. Ukrainska etnolohiia: Navch. pos. / Za red. V. Borysenko. -- Kyiv: Lybid, 2007. -- 400 s.

16. Ukraintsi: Istoryko-etnohrafichna monohrafiia. U 2-kh kn. -- Kn. 1. -- Opishnia, 1999. -- S. 377--386.

17. mostevent.ru/articles/category/2/message/291.

18. cyberleninka.ru «Nauchnue staty> Sotsyolohyia.

Размещено на Allbest.ru