Створення художнього образу у хореографічному мистецтві

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Київський національний університет культури і мистецтв

Створення художнього образу у хореографічному мистецтві

Горбатова Н.О., к.і.н., доцент

м. Київ

Анотація

Розглядаються умови формування художнього образу у хореографічному мистецтві. Сформульовані особливості культурної сфери хореографічної образності, що будується за специфічними естетичними законами освоєння дійсності, пов'язаними з домінуванням метафорично-поетичного відображення життя в хореографічному мистецтві.. Обгрунтовано, що художня виразність образу в танці як виді мистецтва формується з виконавських рухів, їх ритмічного та динамічного рисунку, жестів і міміки виконавця.

Зазначається про необхідність вдосконалення образної сфери через пластику руху, міміку, жести тощо з метою донесення прогресивних ідей сьогодення до глядачів.

Ключові слова: культура, художній образ, танець, хореографічний рух, ритмічний та динамічний рисунок, пластика, жест, міміка.

Горбатова Н.А. Создание художественного образа в хореографическом искусстве

Рассматриваются условия формирования художественного образа в хореографическом искусстве. Сформулированы особенности культурной сферы хореографической образности, которая строится по специфическим эстетическим законам освоения действительности, связанным с доминированием метафорически-поэтического отражения жизни в хореографическом искусстве. Обосновано, что художественная выразительность образа в танце как виде искусства формируется из исполнительских движений, их ритмического и динамического рисунка, жестов и мимики исполнителя. Отмечается необходимость совершенствования образной сферы через пластику движения, мимику, жесты и т.д. с целью донесения прогрессивных идей современности к зрителям.

Ключевые слова: культура, художественный образ, танец, хореографическое движение, ритмичный и динамичный рисунок, пластика, жест, мимика.

Gorbatova Nadiya. Creating an artistic image in the choreographic art

In the article the conditions of the artistic image in choreographic art is considered. The features of the cultural sphere of the choreographic imagery, which is based on the specific laws of the aesthetic understanding of the reality associated with the dominance of the metaphorical and poetic reflection of the life in the choreographic art are formulated. It is proved that artistic expression in the dance image as a kind of the art's form is emerging from the performing movements, their rhythmic and dynamic figure, gestures and mimicry of the artist. The need to improve shaped plastic sphere through movement, facial expressions is highlighted.

In the article the conditions of the artistic image in choreographic art is considered. The features of the cultural sphere of the choreographic imagery, which is based on the specific laws of the aesthetic understanding of the reality associated with the dominance of the metaphorical and poetic reflection of the life in the choreographic art are formulated. It is proved that artistic expression in the dance image as a kind of the art's form is emerging from the performing movements, their rhythmic and dynamic figure, gestures and mimicry of the artist. The need to improve shaped plastic sphere through movement, facial expressions is highlighted.

Choreography originated in ancient times in the human history. As a part of the initial functional syncretic ritual, it contributed to a harmonious dialogue with the real and the other world, leaving the man in the womb of the Mother- Nature. Through the preserved dance traditions, the music and dance forms of choreography frt gradually evolved into an autonomous independent kind of the art. Even in ancient times, recording with the music sound the symbolic gestures and movements of the dance and pantomime acts of the performances managed entities outside the visuals associated logic to determine choreographic images.

After every people influenced by their socio-historical and geographical conditions of life formed their original choreographic language subtleties and plastic expression, the coordination of the dance moves with the appropriate musical rhythm.

The aim of this article is to analyze the formation of the phenomenon of the artistic image in the choreographic art in the Ukraine.

Research methodology. The basis of the study defines the principles of the culturological and artistic analysis.

Results. The features of the cultural sphere of the choreographic imagery, which is based on the specific laws of the aesthetic understanding of the reality associated with the dominance of the metaphorical and poetic reflection of the life in the choreographic art are formulated.

Novelty. The attempt is made to clarify the specificity of the phenomenon of the artistic image in the choreographic art in the Ukraine.

The practical significance. The results of the scientific research can be used to further study of the artistic image in the choreographic art in the Ukraine and in the preparation of the lectures in the theory and history of the culture.

Key words: culture, character, dance, choreography, dance movement, rhythmic and dynamic pattern, plastic, gesture, facial expression.

Постановка проблеми

Хореографічне мистецтво зародилося у далекій давнині людської історії. Будучи функціональною складовою первісних синкретичних ритуальних дійств, воно сприяло гармонійному спілкуванню з реальним й потойбічним світом, залишаючи людину у лоні матері-природи. Завдяки збереженим танцювальним традиціям, музично-танцювальним формам хореографічне мистецтво поступово розвинулося в автономний самостійний вид художньої творчості. Ще у глибоку давнину, зафіксувавши разом із музичним звучанням символічні жести й рухи танцю та пантомімічні дії, суб'єкти обрядових дійств спромоглися поза візуальним рядом асоціативно визначити логічність хореографічних образів. Пізніше кожний народ під впливом власних соціально- історичних та географічних умов життєдіяльності сформував свої самобутні тонкості хореографічної мови і пластичної виразності, координацію танцювальних рухів із відповідною музичною ритмікою.

Розвиток сучасних інтеграційних процесів у мистецтвознавстві наприкінці ХХ -- початку ХХІ ст. стимулювали нові мистецтвознавчі дослідження, в основі яких лежать нові реалії гуманітарного знання та суспільної практики в Україні, Так, в активній взаємодії мистецтвознавства з іншими дисциплінами розкриваються нові можливості для ґрунтовних наукових розробок, що сприяють цілісному відтворенню реальної картини історії української культури загалом та визначенню основних тенденцій розвитку хореографічного мистецтва, зокрема.

Слід зазначити, що хореографічне мистецтво зараз активно розвивається завдяки його широкій популяризації засобами масової комунікації. Воно вишукує шляхи вдосконалення своєї образної сфери через пластику руху, міміку, жести тощо, які змогли б донести прогресивні ідеї сьогодення. Тому вивчення особливостей формування образу в хореографічному мистецтві, його художньої виразності є актуальним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Образну сферу хореографічного мистецтва, її особливості та виражальні засоби вивчали теоретики та практики від античних часів (Аристотель, Лукіан, Платон, Сократ й ін.) до нашої сучасності.

Відомі дослідники української народної хореографії В. Авраменко, К. Василенко, В. Верховинець, А. Гуменюк, М. Загайкевич, Ю. Станішевський й ін., розкриваючи історичні тенденції розвитку хореографічного мистецтва, аналізують особливості становлення й розвитку українського танцювального мистецтва, його жанрову специфіку.

1996 р. в Україні опубліковано універсальну працю «Лексика українського народно-сценічного танцю» К. Василенка, в якій автор обґрунтовано довів, що танцювальне мистецтво генетично пов'язане з національним фольклором, а до створення художніх образів надихає народне буття. Саме цим, вважав дослідник, викликаний значний інтерес до хореографічного мистецтва таких відомих композиторів, як Гулак-Артемовський та М. Лисенко, які збагатили світову мистецьку скарбницю живописними хореографічними образами [4].

Автори публікацій нового тисячоліття С. Безклубенко, О. Бойко, А. Гоцалюк, Д. Шариков, Є. Щербак й ін. багато уваги приділили феноменові хореографічного мистецтва та особливостям розвитку в ньому образної сфери.

Використовуючи теоретичний й практичний досвід своїх вчителів й спираючись на особисту хореографічну практику, Д. Шариков розглядає особливості створення художньої образності у творчості видатного англійського балетмейстера ХХ ст. Джона Кранка в його балеті «Євгеній Онєгін», виконаному у неокласичному стилі. Неокласичний стиль виражається в оновленні класичної лексики поєднанням танцсимфонічних, пантомімних, народно-сценічних прийомів з використанням акробатичних підтримок. Цією складною неокласичною технікою, зазначає автор, Дж. Кранко вірно відтворює усі стани емоцій та художню образність створених ним балетів [11; 173].

У статті «Значення художнього образу в хореографічному мистецтві» Є. Щербак розглядає роль художнього образу у хореографічному мистецтві, особливості основних культурних впливів на зміну художніх образів у різних творах різних часів. Автор вважає, що художній образ як першооснову хореографічної композиції сприймають опосередковано через певні виражальні засоби, якими є хореографічні висловлювання з їх емоційним супроводом [12; 162].

У монографії О. Бойко «Художній образ в українському народно-сценічному танці» розкриваються природа та специфіка образу в хореографічному мистецтві. Автор розглядає проблему несполучності зовнішнього та внутрішнього образів, причиною якого вбачає в існуванні явища «малоросійщини» та безконтрольних модернізаційних процесах народного танцю у сучасній практиці [2].

Дослідження цими авторами особливостей сюжетної логіки й характерів сценічних героїв через поєднання хореографічної лексики з музикою показали, що будь-який хореографічний стильовий напрямок або жанр, органічно поєднуючи певні танцювальні рухи, сприяє формуванню образу з конкретною ідейно-емоційною виразністю. Основним засобом цієї виразності у народній хореографії виступає лексика, яка збагачує усю сферу образності хореографічної композиції. Незважаючи на підняті в їх працях проблеми з зазначеної тематики остання все ще потребує дослідження. Тому мета статті -- розкрити особливості створення художнього образу у хореографічному мистецтві.

Виклад матеріалу дослідження

Прагнення осягнути зміст танцю, відтворити поетику народного першоджерельного мистецтва, передати глядачеві відчуття особливого, охоплюючого все його єство танцювального ритму й глибину катарсичних почуттів є реально, лише ґрунтуючись на потужній традиції. Золоту скарбницю народної хореографії складає сукупність стереотипів традиційних танцювальних рухів, інтерпретованих сучасними балетмейстерами.

Історія свідчить, що театральному мистецтву передувала специфічна дія-рух -- танець. «Родоначальником драматургів був танцівник», -- стверджував англійський режисер Г. Крег [7; 98]. Балет у своєму найбільш чистому вигляді зберіг діючу сутність театру, вважав радянський режисер А. Таїров [10; 105]. Танець, як специфічну форму драматичного театрального дійства, сприймав і Р. Вагнер [3; 531-532]. І вже у давнину, коли музика, зафіксувавши у своєму звучанні танцювальний рух, пантомімічну дію, стала спроможною поза зорового ряду асоціативно відтворити зримі образи, була реалізована перша й найважливіша у розвитку мистецтва подія -- становлення театральності у звучанні.

Термін «танець» зазвичай вважають утвореним від німецького слова «Tanz» та англосаксонської лексеми «dance». Проте деякими вітчизняними дослідниками припускається його етимологія від слова «танок» (тинок, коло) (А. Гуменюк, С. Безклубенко, К. Голейзовський, М. Максимович). «Від Великодня, -- писав М. Максимович, -- до звичайних пісень-веснянок додаються й дівочі ігри, що супроводжуються особливими піснями й мають загальну назву «танки». Ці українські ігрові веснянки -- те саме, що у Великій Русі хороводи, про які й там у народі кажуть «танки водять» [8; 36]. Російський «хоровод» теж означає коловий рух. «Танцювати» означає по-російськи «плясать», тимчасом як «хороводити» -- водити танок. Танцювальне мистецтво визначається С. Безклубенком як мистецтво поєднання поз, рухів та жестів (у ритмі музики) при створенні конкретного художнього образу [1; 170].

Із святковими обрядами А. Гоцалюк також пов'язує виникнення й розвиток хороводів. Звертаючи увагу на те, що грецьке слово «хорос» перекладається як коло, вона вважає: танцювальне мистецтво походить від танку, тобто хороводу. Геометричній формі кола споконвіку надавали магічного значення, пов'язаного з головним небесним світилом дня Сонцем, з колом Свароже, яке сонце робить під час обходу усіх дванадцятьох сузір'їв Зодіаку [6; 21]. Руське божество животворного сонячного світила називали Хоре. Деякі вчені схильні вважати, що термін «хореографія», який походить від давньогрецьких лексем «хорео» (танцюю) та «графо» (пишу, зображую), початково пов'язаний із хороводом. У вузькому розумінні -- це запис танцювальних рухів через спеціальну систему знаків, у широкому сенсі цей термін означає мистецтво створення танців (постановка і виконання танців на сцені) й танцювальне мистецтво взагалі.

Варто нагадати слова М. Гоголя, який писав: «Откуда родилось такое разнообразие танцев? Оно родилось из характера народа, его жизни и образа занятий. Народ, проведший горделивую и бранную жизнь, выражает ту же гордость в своем танце; а у народа беспечного и вольного та же безграничная воля и поэтическое самозабвение отражаются в танцах; народ климата пламенного оставил в своем национальном танце ту же негу, страсть и ревность» [5; 184]. метафоричний поетичний хореографічний художній

Характерний танець сформувався у балетних театрах Європи у XVIII -- початку XX ст. як стилізований варіант народного. За сюжетом академічного балету характерний танець втілює певний образ, виразний характер. У балеті його репрезентують у вигляді дивертисментного танцю -- польського, угорського, іспанського й ін. Щепкінське мистецтво являє приклад «характерного танцю». XVI-XVII ст. позначене особливою популярністю цього виду танцювального мистецтва: він виділяється найбільшою кількістю характеристичних рис, притаманних жанровому, побутовому образу. Новеррівські реформи змінили ситуацію і у XIX ст. термін «характерний танець» став застосовуватися лише щодо сценічного народного танцю.

Дуетно-сценічний танець сформувався у театрі у XIX -- першій пол. XX ст. у вигляді техніки і принципу підтримок в європейському балеті. Підтримки у дуетно-сценічному танці являють собою втілення певного виражального образу, конкретного характеру за сюжетом академічного та сучасного балетів.

Геніальний російський актор М. Щепкін був одним із засновників народних традицій виконавства українського сценічного танцю з розкриттям характеру персонажів й колізій драматичної вистави. Виконанням щепкінських хореографічних образів захоплювався Д. Крюков -- відомий професор Московського університету, який згодом написав: «Якою мірою художність руху тіла важлива для створення сценічного образу, свідчить живий приклад нашого незрівнянного Щепкіна, коли, граючи роль старого козака (виборного Макогоненка. -- Г.Н.) у «Наталці Полтавці», він, приспівуючи, танцює на сцені. Скільки простоти і добродушності в цьому танці! Який простір душі виявляється в кожному русі, й до того ж скільки благородства в кожній позі!.. Треба сказати, що цей козак у танці граціозніший і образніший, аніж багато добре вихованих героїв трагедії і всі водевільні джентльмени нашої сцени» [9; 220-221].

В останній чверті ХІХ ст. багатогранна, справді синтетична акторська діяльність таких відомих діячів культури, як М. Заньковецька, М. Кропивницький, М. Садовський та П. Саксаганський, сприяли розквіту і утвердженню щепкінських традицій виконання характерних народних танців на українській театральній сцені.

У ХХ й початку ХХІ ст. у культурному синтезі танцювального мистецтва продовжують висувати домінантою розвитку суспільства національну тематику, національні образи та ідеї, втілені у національні культурні архетипи.

Хореографічний образ, тобто конкретний характер персонажу, проявляється у ставленні людини до навколишнього оточення. Він виявляється на сцені лінією поведінки героя, у його діях виражальними засобами танцювального мистецтва (позами, мімікою, жестами). Сама культура чинить великий вплив на хореографічне мистецтво як складову культури, пов'язаний з бажанням контролю ідейно-тематичного та образного змісту балетної вистави, а також сприйняття глядачем хореографічного номера [12; 162].

Балетмейстери тлумачать хореографічний образ як естетичну категорію у контексті певних сценічних ситуацій з показом життя людини та природи, побудованих із використанням художньої вигадки та відповідних асоціативних зв'язків, існуючих у свідомості людини.

Основою хореографічного образу виступає текстовий матеріал, створений балетмейстером. Однак при відтворенні виконавцем цей текст зазнає певної інтерпретації, що може збагатити та поглибити або ж, навпаки, збіднити й викривити художній образ,сформований балетмейстером. Виконавська творчість актора активна, танцівник правдиво відтворює не лише запропонований балетмейстером текст, а й вносить у тканину танцю свої міркування щодо характеру сценічного героя, одухотворюючи таким чином хореографічний текст балетмейстера та виявляючи при його аналізі свою непересічну індивідуальність.

Художній образ, на думку Є.Щербак, постає основою хореографічної композиції у творенні мистецтва, інші ж його компоненти слугують лише для обрамлення його. Хоча сюжет, зміст, форма у хореографічному творі мають вагоме значення, але без образного вирішення і сюжет, і зміст, і форма не врятують виставу від ігнорування її глядачами. З перебігом часу саме художні образи зазнають найбільших змін. Вченими спостерігається певна тенденція адекватного відображення розвитку мистецьких образів та культури [12; 164].

Хореографічну лексику складають окремі рухи й пози танцівника, що формують танцювальну композицію як художнє ціле й витвір хореографічного мистецтва. Хореографічна лексика формується у результаті практичного досвіду хореографічних узагальнень та специфічно танцювального втілення виразних рухів танцівника. Багато століть танцювальну лексику накопичували, вдосконалювали та шліфували талановиті майстри хореографічного мистецтва. Хоча хореографічні елементи самі не надають творові конкретної образної змістовності, але володіють значними виразовими можливостями у цьому, які реалізуються у певному контексті виконуваного танцю як художнього цілого. Логічність хореографічних рухів та відповідних взаємозалежностей між елементами художньої лексики формує хореографічний текст, в якому об'єктивується змістовний образ твору.

Висновки

При ритмічній зміні положення тіла виконавця використовуються виражальні засоби, що характеризуються узгодженим та послідовним поєднанням рухів корпусу, рук, ніг і голови, з відповідним різноманітним гармонійним ритмом у танцювальних па з художньо зумовленими позами, жестами, мімікою. Поєднання виразних засобів підпорядковується внутрішній архітектоніці хореографічного твору.

Культурна сфера хореографічної образності будується за специфічними естетичними законами освоєння дійсності, пов'язаними з домінуванням метафорично-поетичного відображення життя у хореографічному мистецтві. Художня виразність образу в танці як виді мистецтва формується з виконавських рухів, їхнього ритмічного та динамічного рисунку, жестів і міміки виконавця. Багато вітчизняних вчені вважають необхідним вдосконалення образної сфери через пластику руху, міміку, жести тощо з метою донесення прогресивних ідей сьогодення до глядачів.

Перспективним напрямом подальшої розробки проблеми може бути дослідження протиріч у формуванні сфери хореографічної образності.

Список використаної літератури

1. Безклубенко С.Д. Мистецтво: терміни та поняття : енциклопедія: у 2 т. Т. 2. М -- Я / С.Д. Безклубенко; Нац. акад. мистец. України, Ін-т культурології. - Київ, 2010. - 256 с.

2. Бойко О.С. Художній образ в українському народно-сценічному танці: монографія / О.С. Бойко. - Київ : Ліра-К, 2015. - 204 с.

3. Вагнер Р. Избранные работы / Р. Вагнер: Сост. и коммент. И.А. Барсовой и С.А. Ошерова. Вступит. Ст. А.Ф. Лосева. Пер. с нем. - М.: Искусство, 1978. - 695 с.

4. Василенко К. Лексика українського народно-сценічного танцю / К.. Василенко. - Київ: Мистецтво, 1996. - 348 с.

5. Гоголь Н.В. Петербургские записки 1836 года / Н.В. Гоголь // Гоголь Н. В. Полн. собр. соч.: [В 14 т.] / АН СССР. Ин-т русс. лит. (Пушкин. Дом). - [М.; Л.]: Изд-во АН СССР, 1937-1952. Т. 8. Статьи. - 1952. - С. 177-190.

6. Гоцалюк А.А. Традиції в розвитку хореографічного мистецтва як віддзеркалення соціокультурної ідентичності / А.А. Гоцалюк // Вісник Харків. нац. пед. ун-ту ім. Г.С. Сковороди. Філософія, 2015. - Вип. 45 (1). - С. 16-27.

7. Крэг Г. Искусство театра / Г. Крэг; Пер. под редакцией В.П. Лачинова. - СПб.: Изд-во Н.И. Бутковской, 1912. - 234 с.

8. Максимович М. Дні та місяці українського селянина / М. Максимович / Перекл. із рос., упор., передм. В. Гнатюка. - Київ: Обереги, 2002. - 189 с.

9. Міллер Х. Сто років тому. Перші українські балети в Києві // Музика. - Січ.-лют. - 1/94. - С. 8-11.

10. Таиров А. Записки режиссера / А. Таиров. - М.: изд. Камерного театра, 1921. - 189 с.

11. Шариков Д.І. Балет Джона Кранка «Євгеній Онєгін» у неокласичному балеті // Міжнар. наук. журн. «Науковий огляд» РИНЦ science index; вип. №2 (1). - Київ: Міжнар. наук. журн., 2014. - С. 169-173. - (Серія «Мистецтво. Мистецтвознавство»).

12. Щербак Є.В. Значення художнього образу в хореографічному мистецтві / Є.В. Щербак // Вісник Нац. акад. керівних кадрів культури і мистецтв. - 2014. - №2. - С. 161-165

References: