Культурно-мистецька та містобудівна спадщина середньовічного М. Дубно у культурному просторі XXI сторіччя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культурно-мистецька та містобудівна спадщина середньовічного М. Дубно у культурному просторі XXI сторіччя

Гладишев А.С.

Стаття присвячена виявленню особливостей становлення та містобудування середньовічного м. Дубно, його місцю в контексті культури XXI століття. В дослідженні розміщена інформація про розвиток та розбудову городища, яке, згідно літописів, отримало назву «Дубен» та з кінця X століття входило до складу Київської Русі. Йдеться також про розвиток слов'янських поселень в околиці міста.

Ключові слова: містобудування, середньовіччя, Дубно, Повчанське плато, поселення, Повість временних літ, городище, житло, дитинець.

Статья выявляет особенности становления и градостроительства средневекового г. Дубно, его места в контексте культуры XXI века. В исследовании размещена информация о развитии и застройке городища, которое, согласно летописей, получило название «Дубен» и в X веке входило в состав Древней Руси; а также о развитии славянских поселений, которые увеличивались благодаря удачному географическому расположению.

Ключевые слова: градостроительство, средневековье, Дубно, Повчанское плато, поселения, повесть временных лет, городище, жилье, детинец.

The article is devoted to the peculiarities of the formation and urban planning of the medieval town called Dubno, and its place in the context of the world's 21th-century culture. The study provides information on the development and building of the settlement called «Duben» in the 10th century and which was a part of the Ancient Russ according to the chronicles, and on the development of the Slavic settlements which increased due to its appropriate geographical location. The study systemizes the development of ancient cities and settlements which were included in its structure and citizenship before they were destroyed by Mongol-Tatars. Also, it proves that the ancient settlement was one of the developed cities of Volyn Land.

Key words: city planning, Middle Ages, Dubno, Povchanske plateau, the tale of bygone years, settlement, hill fort, habitation.

Постановка проблеми. Місто Дубно славиться своєю історією багато століть, князями Острозькими, Любомирськими; в ньому народилося і працювало чимало визначних людей: Іван Мазепа разом із своїм писарем Пилипом Орликом, Петро I, Войцех Богуславський, Михайло Кутузов та ін. Та, мабуть, найбільше місто славиться замком, що постає на кінець XV ст. і у якому відзначається наявність як дерев'яних, так і мурованих конструкцій. Однак далеко не всі знають, що до того, як Дубно стало резиденцією князів Острозьких, там існували слов'янські поселення, розбудовані в давньоруське м. Дубен, а на місці старого замку був дитинець.

За скупими літописними даними про той період відомо не так багато як наступні, крім того городище було зруйноване під час монголо-татарської навали. Дуже допомагають у висвітленні цього питання археологічні розвідки та дослідження, які планомірно ведуться в післявоєнний час. Але ці дослідження або короткострокові, або ідуть у контексті загальних розвідок та експедицій і систематизувати їх не так просто. В цьому і полягає основна проблема того періоду.

Актуальність проблеми полягає в систематизації інформації про давньоруське місто з X століття до монголо-татарської навали.

Джерельна база досліджень. Окремі питання ранньоміського періоду розвитку давньоруського Дубна та його околиць розглянуто в статтях Ю.Пшеничного [9, 10, 11] та Б.Прищепи [6, 7]. Про мисів тип укріплень давньоруського Дубна згадує П.Раппопорт [12], є інформація про це і у звітах про археологічні дослідження на території міста, здійснені І.Свєшніковим, Б.Прищепою, Ю.Пшеничним [6-8, 10, 13-14].

Мета дослідження: виявлення особливостей становлення та розвитку давньоруського Дубна і його місця в культурі XXI століття.

Виклад основного матеріалу. Середньовічне місто Дубно вперше згадується в «Повісті минулих літ» під 1100 р., коли його отримав Давид Ігорович від свого дядька Святополка [3; 155]. Однак той рік не є датою заснування міста. Як показали археологічні дослідження, поселенська основа на території сучасного Дубна формувалася впродовж VIII-X ст. Цьому сприяло вдале природно-географічне середовище та зростання кількості поселень навколо місця формування Дубна. Так, на період VIII--XI ст. можна виділити дві групи поселень. Перша з них знаходиться в районі сучасних сіл Волиці -- Тараканова, а друга навколо мису Повчанського плато [11; 5-8]. У той період, який ще прийнято називати племінним, структура суспільства будувалася на основі патріархальної сімейної общини. Вона складалась із декількох поколінь, нащадків одного батька разом з їх дружина ми, що господарювали в одному дворі, разом обробляли поля та харчувались із спільних запасів. З часом така община стала територіальною.

Завдяки зростанню кількості населення, внутрішній конкуренції племінної знаті, посиленню Київського князівства, з'являється потреба в центральному осередку [1; 63-64].

Перші археологічні знахідки давньоруського міста виявлені в першій пол. XX ст. на території замку князів Острозьких О. Цинкаловським. Були досліджені дерев'яні конструкції будинків на глибині 1.5-2 м., кераміка та різні вироби із заліза та кістки, датовані XI--XIII ст. На основі цих знахідок О. Цинкаловський локалізував дитинець літописного Дубена.

У повоєнний час почалися планомірні археологічні дослідження, проведені М.Островським, М.Смішком, М.Тихановою, П.Раппопортом, І.Свєшніковим та В.Гупалом [13; 1].

Пізніші дослідження показали, що городище Дубен могло бути забудоване наприкінці IX -- початку X ст. як племінний осередок волинян [9; 242]. Воно сформувалось на півострові, який з півдня і сходу обмежувався заплавою р. Ікви, а з північного заходу -- широкою заболоченою низиною. Дитинець міста займав острівне положення, розташовувався на краю мису лівого берега р. Іква і мав природній захист у вигляді її рукавів. На території дитинця розміщувалась племінна знать, а пізніше це були князі, бояри, духовенство, військові. Він став основною опорою жителів від ворогів. Також були збудовані штучні оборонні споруди у формі валу, рову та дерев'яних стін, можливо з вежами. Земляний захист у вигляді рову (що не дозволяв ворогу впритул підійти до стін, поставити облогові засоби) вірогідно був навколо окольного городу, наближеного до дитинця зони (нинішнього майдану Незалежності), де проживали ремісники та основна маса населення [9; 243]. В дохристиянські часи на території дитинця могло бути капище, а з прийняттям християнства -- дерев'яна церква.

У X -- початку XI ст. площа, заселена по обох берегах р. Ікви, збільшується. На сході від мисового городища до сьогоднішньої вул. Кирила і Мифодія на заході вона становила майже 6 га [11; 7-8]. Вірогідно саме в той час мисова частина поселення була укріплена земляними валами та дерев'яними стінами, характерними для до монгольських поселень південної Русі [5; 17]. 981 р. городище разом з іншими містами Волині було приєднане до Київської Русі. Значних змін у поселенській структурі після приєднання не відбулося. В умовах утворення племінних княжінь, наявність у м. Дубен як і в інших містах Волині, племінної знаті (яка мусила платити данину) не викликає сумнівів [11; 8]. дубно слов'янський татарський

Як показали археологічні дослідження на південних і південно-західних районах східних слов'ян, усі житла будували з дерева стовпової або зрубної конструкції. Стіни були присипані землею, підлога заглиблена нижче рівня поверхні землі у суглинок. Такі житла в науковій літературі прийнято називати напівземлянками. Розмір жител складав приблизно 3-4 x 3-4, тип вони мали однокамерний без вікон. Піч, що топилася без димоходу, споруджували з каміння або вирізали в глинистому материковому останці. Зазвичай піч знаходилася у віддаленому від входу кутку [12; 28].

Археологічні дослідження на території Майдану Незалежності 2005-2006 рр., на вул. Замковій 2009 р. (вони знаходяться на відстані 70 -- 100 м. на захід від південного бастіону замку князів), Сурмичах (які пізніше постали як передмістя [11; 6]) та ін. районів міста підтверджують, що саме такий тип жител існував на території сучасного Дубна і на початку XII ст. Також із XII ст. на території Дубна починають будуватись наземні житла [6; 149-151]. Поблизу житлових споруд були ями, що викопувались у ґрунті та суглинку і використовувались для зберігання продуктів. Розміри ям у Дубні були в середньому 1 м. у діаметрі та до 0,75 глибини. Житла разом із господарськими спорудами утворювали двори, які складали основні компоненти забудови міста [2; 97].

Поки що на території Дубна не виявлено жодного об'єкту, пов'язаного з виробництвом заліза чи гончарством. Відсутність металоплавильних осередків і в інших містах вказує на те, що місто вже забезпечувалось готовою сировиною з сільських поселень, яку в подальшому обробляли ковалі. Теж саме можна сказати про гончарсто: посуд виготовлявся в сільських та ремісничих поселеннях і поступав у місто вже в готовому вигляді [2; 97]. З формуванням територіальних общини і появою нових укріплених центрів, які координували і контролювали життєдіяльність, старі племінні центри повинні були перестати існувати та обезлюдніти. Зазначимо, що створення укріплених поселень у період розкладу родоплемінних відносин це не завершаючий етап, а лише початкова стадія розвитку міських територіальних общин. Наступні роки характеризувалися консолідацією південно-руських міст і потягом до них сільських общин. У той час проходив процес створення волостей: малі міста розвивались як структурні елементи різних федеральних центрів, але до тих пір поки вони були малі і слабкі. Посилившись, міські общини стягували довкола себе окружні території і стали претендувати на створення феодальних центрів [4; 77-78].

Дубенське городище продовжувало розвиватись і стягувало до себе сільську округу. Збільшення кількості населення Дубна і його околиці було зумовлено також занепадом поселень біля старих оборонних центрів, які припинили використовуватись після окняжіння території між Іквою та Стублою. Одним із таких центрів стало городище на Медуновій горі поблизу с. Мирогоща. У цьому мікрорегіоні зміщення поселень відбулось до місця, де р. Липка впадає в р. Ікву [10; 14].

Досліджувалось городище в 1961 р. Раппопортом П. А., а з 1995 р. давнє городище планомірно досліджували Ткач В., Прищепа Б., Бардецький А., Пшеничний Ю. Завдяки цим дослідженням можна прослідкувати хронологічні зміни поселенської структури в районі городища Медунова Гора [14; 132, 136-137].

Отже, з вищесказаного можна зробити висновок, що з другої пол. XI ст. стародавній Дубен почав розвивався як волосний центр і міг конкурувати з іншими невеликими містами. З кінця X ст. на Волинь проникає християнство. Свідченням цьому є амулети, прикраси, хрестики, енколпіони. Певний час ці християнські пам'ятки культури поєднувались з язичницькими пережитками, такими, наприклад, як лунниці, амулети-сокирки та інші знахідки матеріальної культури, що датуються XII-XIII ст. .[8; 183-187].

До середини XII ст. Волинь управлялась Київським князівством. До тих часів і належить друга згадка про Дубен під 1149 р.; вона пов'язана з військовими діями між володимирським князем Ізяславом Мстиславовичем та ростово-суздальським князем Ю. Довгоруким, який мав на меті захопити Луцьк. Під час цього походу військо його синів відступило з-під Муравиці до Дубна [3; 227]. В ході міжусобних війн і послабленням Київського князівства, завершився процес становлення Волинського князівства, центром якого було м. Володимир. Відповідно і Дубно вже не підпорядковувалось Київському князівству.

У давньоруський час територія Дубенської округи-волості окреслювалася басейном середньої течії р. Іква. У зв'язку з занепадом Муравицького городища у 1149 р. розміри дубенської округи збільшились. Відтоді Дубно стало головним політико-адміністративним центром у середній течії р. Ікви. На півдні межі волості сягали природної зони Малого Полісся та басейну р. Тартачки; із заходу територія округи обмежувалась Повчанським плато, східна межа проходила по вододілу між басейнами Ікви та Стубли, обмежуючись витоками р. Липка, з півночі та північному сході округа була визначена Рівненським плато та Луцькою округою [10 15-16].

На сьогодні є загальноприйнятий погляд, що ріст і значення давньоруських міст залежав від сільської округи. Володіння містом також означало володінням округою. Тобто, можна з впевненістю сказати, що зі збільшенням населення округи збільшувався і статус міста, відповідно збільшувався і укріплювався сам центр; до нього надходило більше сировини, продуктів землеробства, скотарства ті інших багатств. Отже, розглядати городище потрібно в комплексі з його округою [7; 189].

У XII -- першій пол. XIII ст. округа давньоруського міста мала таку структуру, при якій поселення, що розташовувались групами, формували общини верві або (весі за Б. Рибаковим). Ці общини можна розглядати як сформовані села (вживається в XII-XIII ст. в Іпатіївському літописі). Кожне окреме поселення складалося з декількох садиб -- індивідуальних господарських комплексів. Середня площа поселень була від 0,5 до 3 га. Більшість сільських общин були князівськими володіннями; поряд із ними існували боярські та дружинні села; вони надавалися за службу як тимчасові держання.

Дослідники припускають, що деякі з таких сіл ставали вотчинними володіннями. Часто археологічні знахідки з поселень слугують свідченнями тісного зв'язку між містом та округою. Зростання виробництва сільськогосподарської продукції супроводжувалося формуванням у межах волості внутрішнього ринку. До міста з округи надходили продукти харчування, отримані від землеробства, тваринництва та промислів. З міста та через нього на сільські поселення потрапляла реміснича продукція й сільськогосподарські знаряддя. З історичних джерел відомо, що сільське населення округи залучалося до сплати натуральних податків, а також мусило нести певні повинності, як то будівничо- ремонтні роботи міських укріплень, військове ополчення, забезпечення перевезень [10; 16, 18]. Міська територія, включаючи посадські райони на лівому та правому берегах р. Ікви, становила у XII -- XIII ст. майже 20 га [6; 152].

З усього вищесказаного можна зробити висновок, що теперішнє місто разом з його округою почало формуватись ще в давньоруський період. 1240-1241 рр. Дубно разом з іншими волинськими містами було зруйновано монголо-татарами. Однак у другій половині XIII ст. Дубен був відбудований, деякі поселення продовжували функціонувати, на той час місто належало синові Д. Галицького, Мстиславові [15; 141-142]. Отже, місто продовжувало і далі функціонувати. На місці зруйнованого городища постав краще укріплений замок князів Острозьких.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Давньоруське м. Дубен було в XII - початку XIII ст. одним із розвинутих центрів Волинської землі. У його підпорядкуванні знаходилася значна округа-волость, підтвердженням чого є археологічні виявлення і дослідження городища та його округи. Завдяки вдалому природно- географічному розташуванню на повноводній річці, поселенська структура у місті розвивалась ще задовго до заснування міста. Не менш вагомою причиною того чому Дубно стало розвинутим політичним центром став занепад сусідніх укріплених поселень і городищ. Як і інші міста Дубен тісно поєдннувався зі своєю околицею, яка постачала продукцію, сировину і інші матеріальні господарські речі. З поширенням християнства на території історичної Дубенщини розвивалась писемність, християнська культура та мистецтво. В 1240 р. місто зруйноване монголо- татарами, через що зараз складно дослідити, яким було воно до цього. Допомагають лише археологічні знахідки околиць Дубна та загальні дані з містобудівництва південних і західних земель Давньої Русі.

На даному етапі повністю не встановлено структуру самого центру городища, а також дитинця, оскільки на його місці знаходиться сучасна забудова.

Прослідкувавши розбудову літописного міста Дубен, маємо можливість більше знати про його розвиток, зв'язок з іншими містами, а також його місце та роль серед середньовічних міст Волині, які наприкінці XIII ст. стали частиною Галицько-Волинського князівства.

Сьогодні, доповнюючи історію окремих міст, поселень, пам'яток матеріальної культури, доповнюємо не лише історію давньоруської держави, але й визначаємо її місце серед середньовічних європейських держав, що дає можливість привернути увагу і показати що українська спадщина є чи не однією з найбільших на європейському континенті.

Головні напрями подальших досліджень полягають у доповненні археологічної карти населених пунктів округи новими поселеннями, а також господарськими та культурними знахідками того періоду. Це дасть можливість створити детальне уявлення про саме городище, його структуру і культуру.

Список використаної літератури

1. Греков Б. Д. Крестьяне на Руси / Б.Д. Греков. Т. 1. -- М., 1952. -- С. 63-64.